Дуже довго, просто надзвичайно довго я використовував велокомп’ютер Garmin Edge 520 і був ним дуже задоволений. Але нарешті у наступної моделі в лінійці назбиралося достатньо відмінностей які і змусили мене перейти на нову версію (тобто я пропустив 520 Plus яка по набіру характеристик десь посередині). Отже коротко про ці відмінності:
Ціна -$300, я купив по акції за $250. На мою думку враховуючи набір характеристик це найкраще співвідношення ціни та фіч у велокомп’ютерів для любителів. При цьому ціна за новий Edge 520 усього на $80 менше.
Час роботи – 20 годин проти 15 у 520-ї моделі.
Розміри – додано 1 мм висоти та ширини, 9 мм товщини.
Екран – 2.6 дюйми по діагоналі замість 2.3.
Маршрути – до 200 можна завантажити на пристрій. У 520-ї такої можливості не було.
Підтримка bluetooth сенсорів – це нове і додає можливість підключати практично будь-які датчики.
Нова статистика по вело – набір висоти, режис для гірського байку, погода, тощо.
Але головні дві фічі заради яких я і зробив покупку це кольоровий дісплей та режим розширення дисплею.
Що стосується кольорового дісплею то він не прости виглядає красивіше, але і дає контрастніше зображення. До того ж тут сильно покращено карти і читати їх незрівнянно легше. Лише заради цього варто було б оновитися.
Що стосується розширеного дисплею то це спеціальний режим для тріатлону. Працює це так. Перед стартом тріатлону вмикаємо комп’ютер, переводимо у режим Extended Display, паруємо годинник і йдемо на старт плавання. Після плавання у транзитній зоні годинни знаходить велокомп’ютер і той починає показувати екрани вело-режиму беручи дані з годинника без необхідності вмикати/вимикати і таке інше. Таким чином можна дивитися на зручніше розташований більший екран під час велоетапу.
Звісно це означає, що датчики (каденс, швидкість) треба підключити до годинника, а не до комп’ютера.
Але з’ясувалося, що коли щодня переглядаєш коротенький (найчастіше в один кадр) жарт то невдалі забуваються миттєво, а вдалі запам’ятовуються на роки – а з друкованим форматом так не працює.
Переважно навколонаукова та комп’ютерна тематика (автор є колишнім інженером NASA), деякі історії навіть інформативні, деякі піднімають цікаві питання. Але в абсолютній більшості ці історії з людьми-паличками просто не смішні. І коли читаєш цю книгу де йдуть одне за одним десятки не смішних міні-історій, то наявність кількох вдалих мало що виправляє. Тому продовжу читати в інтернеті.
Після того як почав значно більше часу проводити на своєму трі-байку Felt B16 мені стало зрозуміло, що сідло яке там стояло з самого початку (від Cobb) не є ідеальним для мене. Після консультації з тренером мені порадили спробувати ось це сідло яке підходить дуже багатьом.
Ну ось власне я його придбав, встановив і почав використовувати… Усього через 3-4 години я вже звик до сідла і використовую його майже рік по тому.
Незвичним спочатку було мабуть лише те, що як і усі сучасні сідла для трі-байків воно коротше і ширше. Таким чином прибирається навантаження з тих частин де воно спричиняє з часом дискомфорт. І при цьому зберігається можливість соватися час від часу трошки назад чи вперед.
Але в цілому постійно таке відчуття, що сидиш на краєчку звичайного сідла. І в той же час таке відчуття ніяк не заважає і не відтягує на себе увагу.
Тому я можу сказати, що як шукаєте сідло для ТТ, але нема можливості протестувати їх велику кількість то ось це сідло варто враховувати через те, що воно дійсно підходить більшость людей.
Ціна – $160, це може здатися дорого, але коли сідло незручне то готовий будь-які гроші платити щоб вирішити проблему. Та і у порівнянні з іншими сідлами цього класу і призначення ціна є скоріше ближче до низької.
Для тренувань на вело-тренажері конче необхідно мати не просто хорошу, а навіть форсовану вентиляцію. Те що у приміщенні повітря не обдуває так як під час поїздок на велосипеді призводить не лише до калюж поту, але і до перегрівання.
Звісно як і більшість людей можна використовувати вентилятори яких є велика кількість у будь-якому ціновому діапазоні. Але ж є і спеціальні вело-вентилятори – ось на такий і поглянемо.
При дійсно високій ціні в $250 (для порівняння подібної потужності звичайний вентилятор з пультом можна знайти за $$80-100) цей вентилятор має набір деяких ключових відмінностей. Поглянемо на них щоб зрозуміти (кожен для себе) чи вартий він такої ціни:
Компактний дизайн – зазвичай венстилятори які видають потік повітря такої сили і ширші, і вищі. Тут же у нас доволі компактна прямокутна конструкція високої якості збірки.
Сила – потік повітря може емулювати до 30 миль на годину (45 км на годину), що під силу далеко не кожному звичайному вентилятору.
Напрямок – на відміну від звичайних вентиляторі цей дме у цілком обмежену зону і за її межама потік повітря ледь відчувається.
Режими роботи:
Прив’язка до пульсу – якщо використовуати датчик пульсу Wahoo TICKR то можна вибрати режим в якому вентилятор підвищує силу зі зростанням пульсу. Дуже зручно.
Управління з додатку – при необхідності додаток від wahoo можна використовуватти як пульт для регуляції сили повітря.
Ручний режим – можна також вручну вибрати (кнопки на передній панелі) один з 4 налаштувань сили повітря.
Гучність – на низькій швидкості (пульс до 140) його взагалі не чути. Зі зростанням сили розсте і гучність. Проте навіть у самому гучному режимі цей вентилятор тихший за більшість звичайних.
Інтеграція зі столом Wahoo – у мене дешевша копія стола для вело RAD Cycling Training Desk і ця можливість не доступна. Але якщо мати стіл від Wahoo то ніжки вентиляторя якраз стають поверх нижньої дужки жорсткості стола – має бути дуже зручно.
У підсумку для мене можливість прив’язати силу повітря до пульсу та спрямувати повітря у конретну зону виправдовує ціну. Раніше я постійно страждав від того, що вентилятори дуло чи то недостатньо, чи то занадто. Та і дули в усі боки.
Якщо ж вам вистачає того вентилятора, що він вже є то скоріш за все особливих переваг ви не відчуєте.
Цього року не вийшло особливо подорожувати, а найгірше – не вийшло змагатися. Бо COVID-19. Але кілька подорожей ми таки спромоглися зробити.
Еквадор, а головне Галапагоси! Дуже, дуже і дуже хотів, і давно хотів там побувати і все побачити. Лякав довгий переліт, але вийшло все доволі непогано. А Галапагоси перевищили всі очікування.
Пустеля Ескаланте, Юта. Це була чотириденна подорож на гірських велосипедах – грунтові та асфальтові дороги, високоріг’я, пекуче сонце вдень, холод вночі, сухість, табір з палатками. Надзвичайно вдала та вчасна подорож для урізноманітнення щоденних вражень.
Цього року як і завжди я читав старі книги, тобто написані і видані багато років тому. І звісно вкотре перечитував книги які мені подобаються.
Але тут згадаю ті книги які цього року прочитав вперше і які мені сподобалися. І головним джерелом таких книг стало моє бажання прочитати найкращу науково-фантастично книгу за кожен минулий рік з того часу як ця номінація з’явилася.
Отже:
Кейт Робертс. Павана (1968) – альтернативна історія в якій світом досі керує католицька церква і де в XX сторіччі технології дійшли рівня стімпанку.
Пол Андерсон. Маураї (1959-1983) – цикл з оповідань та романів про майбутнє в якому після ядерної війни панівною цивілізацією на кілька сотень років стала культура Мауї з Нової Зеландії.
Теодор Стуржон. Більше за людину (1953) – одна з перших книг де розвинено ідеї настуного кроку еволюції після людини, телепатичних здібностей та об’єднання розумів.
Джейм Бліш. Засіяні зірки (1956) – генна інженерія завдяки якій видозмінені люде змогли заселити планети та ареали з найрізноманітнішими умовами і по суті стати великою кількістю несумісних видів.
Джеймс Ганн. Безсмертні (1962) – мутація яка робить одних людей безсмертними, а інших, за допомогою їх крові майже безсмертними через омоложення. В результаті анти-утопія, апокаліпсис і все погано.
Ярослав Гржедовіч. Гелій-3 (2017) – несподіваний і дещо сумбурний роман в якому велич польської науки перемішано з анти-утопією, війнами в космосі та вторгненням прибульців.
Джон Краулі. Ка: Дар Оклі в руїнах Імру (2017) – це більше міфологія ніж фантастика де розвиток людства показано з точки зору безсмертної ворони. І з цієї точки зору світ людей виглядає дуже незвично та містично. Не мій жанр, але книга дуже сподобалася.
Фред Саберхаген. Східна Імперія (1968-1973) – ще одна хороша фентазійна трилогія в якій наука і магія помінялися місцями і в який як і має бути добро б’ється зі злом. Але є танки, штучні інтелекти та інші напів-розумні створіння як наслідки ядерної катастрофи.
Тед Чіанг. Видох (2014) – неймовірна збірка науково-фантастичних, фентазійних та містичних оповідань.
Марта Уеллс. Щоденника бота-вбивці (2017-…) – серія яку буду продовжувати читати. Це бойова фантастика в якій бот виривається з під контролю обмежучих програм виробника і тікає в світ людей.
Нік Гаркавей. Гномон (2017) – роман розхвалений критиками і багаторазово нагороджений. А мені він розсипається на погано зліплені шматки, приторні ідеї та невдалу і не цікаву подачу. Дуже важко пробирався крізь текст. Ідея про поєднання кілької свідомостей в одному розумі, вторгнення античних богів та кібернетизацію реальності.
Ян МакДональд. Світ Дороги Запустіння (1988-2000) – не так погано як попередня книга, але цей цикл якийсь нескінченний. Герої та події все додаються і додаються, відслідковувати їх все важче… аж поки геть не зникає бажання це робити. А так це історія спочатку крихідтного містечка та його мешканців, а потім впливого міста яке впливає на весь світ (Марс), і про те як усе одне з одним пов’язано.
На відміну від датчика Wahoo ця модель має сам датчик прямо на еластичній смузі. А фіксується він пластиковим крючком на одному з кінців смуги.
Що стосується точності то тут нарікань ніяких – це один з самих точних датчиків в принципі.
Відносно комфорту – він значно краще ніж попередні моделі Garmin і мабуть так само не заважає як вище згаданий Wahoo.
Те що з датчиком можна плавати означає, що в ньому є вбудована пам’ять щоб зберігати пульс і потім його синхронізувати з годинником. Одне обмеження – цю модель не призначення для плавання в басейні через руйнівну силу хлорки та інших хімікатів. Для басейну у виробника є спеціальна модель.
Під час бігу датчик сидить доволі добре, але у мене траплялося і сповзав і розстібувався. Не так часто щоб я його зненавидів, але достатньо разів щоб одягати уважно. На велосипеді взагалі ніяких проблем. При вазі в 49 грамів про нього легко взагалі забути якщо правильно одягнути.
Батарейки вистачило мені більше ніж на рік майже щоденних тренувань. А замінити її можна знявши синій захисний ковпачок та відкрутивши 4 гвинти.
Датчик можна прати, але рекомендується робити це вручну з милом.
Оновлення від 2022/06/14: після двох таких датчиків вирішив більше ними не користуватися. Проблема з ними при їх високій ціні в тому, що вони ламаються через рік використання. Мій першей датчик перестав працювати прямо перед стартом мого першого IronMan 70.3 (2021-06-20 – IronMan 70.3 Des Moines) і мені довелося стартувати без нього. Купив новий, і на старті цьогорічного триатлону (2022/06/05 – Lake Wilderness Triathlon) він так само перестав працювати. Звісно я міняв батарею, перевіряв чи не затекла десь вода – ні, все виглядає нормально. Та і до того ж цей датчик мені іноді натирає аж до крові, навіть утворився невеликий шрам на грудях. Отже буду пробувати Wahoo тепер.
Як я зауважив в огляді HRM-Tri однією з проблем цього датчика (і головною причиною чому я перейшов на Wahoo TICKR X є те, що при заміні батарейки порушується водонепроникність і датчик просто виходить з ладу. У мене було 2 таких і обидва вийшли з ладу після усього другої чи третьої заміни батарейки. Це неприпустимо для такого дорогого датчика і просто не зручно.
Така проблема була не лише у мене і Garmin відреагував помінявши механізм на такий, що не вимагає викручувати та закручувати винтики. Натомість у моделі Pro Plus тепер повертається на 45 градусів верхня кришка датчику після чого її можна просто зняти. Це і зручніше, і зламати тепер щось недо- чи перекрутивши не так легко.
Проте мушу зауважити, що при ціні в $130 (на сайті виробника – Garmin HRM-Pro™ Plus | Heart Rate Monitor) його важко рекомендувати у порівнянні з тим же Wahoo TICKR X. І навіть $100 за які я купив свій по акції не дуже рятують ситуацію. Хоча особливо мені Garmin подобається трохи більше ніж Wahoo.
Спеціальний датчик пульсу для плавання. Треба пояснити, що хоча у Garmin (як і у інших виробників) є датчик в якому можна і плавати в тому числі (Garmin HRM-Tri) проте його не призначено для басейнів. Хімікалії у воді басейну руйнують і саму смугу і можуть навіть протекти з часом всередину датчика.
І ось спеціально для басейну і існує ця модель.
Одразу скажу – вона не зручна і з мене потрошку зповзає на кожному розвороті. Я роблю фліп (тобто обертаюся під водою), але якщо ви зупиняєтеся біля стінки то такої проблеми у вас не буде.
Смугу датчика зроблено ширшою і з більш щільного матеріалу. І ще одни мінус – через більшу жорсткість вона постійно муляє і я навіть пару разів порізав себе до крові. Бігати чи взагалі щось робити крім плавання з цим датчиком я вкрай не рекомендую. Та і по великому рахунку я раджу для плавання купити щось типу Scosche Rhythm 24 – з ним теж можна плавати, але усіх недоліків HRM-Swim нема.
Ціна в $100 обумовлена… а не знаю навіть чим вона обумовлення. Звісно тут є пам’ять щоб можна було зберігати дані без з’єднання з годинником, але це є і в тріатлонському датчику. Можливо матеріал з якого зроблено цю смугу так впливає на ціну.
Зараз ця модель вже не продається, але та що у виробника називається Prime – це вона і є з назначними і не суттєвими змінами.
Це один з представників пристроїв які стали дуже популярними саме цього року. Масажер яким можна дістатися практично до будь-яких проблемних ділянок навіть для самомасажу.
У порівнянні з набагато дешевшим Jigsaw Massage про який я писав, що він “функціонально не відрізняється” – то таки різниця не функціональна така суттєва, що і примусило мене купити цей масажер.
По-парше, гучність. Якщо електропилка оре так, що її чути на десятки метрів навіть якщо користуватися в будинку, то цей масажер вже не дуже чути навіть у сусідний кімнаті.
По-друге, вага. Teragun помітно легший і його можна тримати під будь-яким кутом масажуючи що завгодно. Пилку ж треба було втримувати докладаючи силу. А тут усього 1 кг.
По-третє, і це вже перевага перед іншими подібними масажерами – конструкція ручки у вигляді трикутника якраз і дозволяє застосовувати масажер ззаду, зверху і взагалі як хочеш просто взявши за потрібне ребро.
Час роботи від батареєї згідно виробника складає більше години, але це не правда. Я би сказав що хвилин 15-20. Враховуючи, що один сеанс не радять робити довше 2 хвилин це досить пристойний час. Повна зарядка складає десь 30 хвилин.
За ціну в $300 маємо такий набір:
Масажер з двома швидкостями.
4 насадки різного розміру.
Кабель зарядки.
Кейс для зберігання.
Дорожчі моделі від виробника мають швидкість яку можна міняти, більшу кількість насадок, змінну батарею та зарядну станцію. Але мені нічого з цього не потрібно.
Я дуже задоволений цим масажером і порівнючи його з іншими популярними моделями вважаю, що зробив правильний вибір. А комбінуючи його з Speed Hound Recovery Boots складні тренування переносю легше (можу спати без того щоб ноги гули) і відновлення відбувається швидше.
Продовжую читати наукову фантастику відзначену як найкращу свого року. І ця книга мені скоріше не сподобалася. Зараз поясню.
Сюжет книги доволі простий. Серед землян живуть добре маскуючись колишні марсіани. 30000 років тому вони втекли зі своєї планети і стали жити серед людей. У них є підземні міста і розвинені технології, вони живуть по кілька сот років. Але їх надзвичайно мало і до того ж вони не вважають людство готовим щоб ділитися з ними технологіями. Натомість у них є так звані спостерігачі які опікаються найбільш розвиненими з людей. І ця книга є щоденником одного з таких спостерігачів.
А далі книга стає таким собі художнім твором ні про що. Головний герой опікається хлопчиком з надзвичайними здібностями, але ці здібності так і не проявляють себе взагалі ніяк крім як у діалогах та розмірковувань.
Ще ми дізнаємося про марсіан як відкололися від головної групи і вважають, що людство треба знищити.
Ну і через нескінчені балачки та філософствування книга підводить нас до того, що один з науковців за підтримки відступника-марсианина розробляє вірус який вбиває більші ссавців на планеті (не лише людей). І на цьому власне і все.
Книгу дуже добре написано, також смішно читати уявлення автора 50-х років про майбутнє 70-х з роботаксі та таким іншим.
Але також у книзі мало дій, мало що доведено до кінця, а шокуючи повороти сюжету не є такими взагалі. І якби книга не нагадувала на кожній сторінці про марсіан то її хоча б можна було б сприймати як художню вигадку.
