James S.A. Corey. The Expanse / Джеймс Корі. Експансія (2011-…)

На свій сором про цю серію я дізнався лише після того як почав дивитися чудовий серіал The Expanse який ще раз порекомендую. І так само порекомендую ці книги.

Перед нами прекрасний зразок наукової і пригодницької фантастики. При чому наукова складова тут дуже сильна і реалістична як на пересічного обивателя як я.

Події у книгах відбуваються у недалекому майбутньому де людство вже колонізувало Марс і намагається його зробити придатним до життя, і де велика кількість людей також обжили астероїди і супутники інших планет і переважно займаються там добутком корисних копалин. І вже чітко видно що людство поділилося на три групи (земляни, марсіани та астери) і конфлікти неминучі.

Уся серія на Good Reads – https://www.goodreads.com/series/56399-the-expanse. Там, до речи, видно (на момент написання посту) що заплановано аж 9 книг!

Leviathan Wakes / Пробудження Левіафану (2011)

Нас знайомлять з головними дійовими особами і політичною картиною Сонячної системи. До речи перший сезон серіалу показує лише половину цієї книги з фрагментами інших книг.

Детектив Міллер на астероїді займається пошуком зниклої доньки земного міліардера і ці пошуки приводять його на Церцею. І в той же час Джим Холден, у майбутньому капітан дорого військово-гоночного корабля “Росінант” іншим шляхом прибуває з командою туди ж.

І на Церцеї відбувається масове зараження населення іншопланетним вірусом який розкладає людей на якийсь слиз. Ну і потім усе це підсилене людським мозком падає на Венеру.

Але у книзі набагато більше усього. Тут є і реалістичний світ, і реалістичний космос, і технології які і пояснені наче правильно і використовуються так як би їх використовували люди насправді. Зрозумілі вчинки героїв, як і у нашому повсякденні конфлікт інтересів груп, релігій, корпорацій, державних установ і людей одне між іншим.

Оцінка на Good Reads – 4.17/5 (https://www.goodreads.com/book/show/8855321-leviathan-wakes), моя оцінка  – 10/10.

Caliban’s War / Війна Калібана (2012)

Новий сплеск насильства на Ганімеді де якісь незрозумілі і дуже живучі мутанти вбивають і знищують усе без розбору. Знову назріває небезпека війни між Землею і Марсом.

У цій книзі додано високопосадового земного політика яка намагається запобігти війні і грає у різні політичні ігри щоб знешкодити своїх опонентів та супротивників.

І в той же час бравий капітан Холден прибуває на Ганімед з рятувальною місією, але не може стояти осторонь і знову втручається в події щоб в черговий раз врятувати все людство. На цій книзі стає зрозуміло що хоча вся серія і має дуже добру науково-фантастичну основу це все ж таки пригодницька фантастика і герої які нам так полюбилися автор буде тягати по усій Сонячній системі щоб жодна цікава пригода не сталася без них.

Загиблий у першій книзі детектив Міллер тут з’являється як привід (ефект пояснено у четвертій книзі серії) і допомагає Холдену.

В результаті заговір поганих людей розкрито, винних покарано, але виникає нова проблема – невідоме щось утворене з тисяч колишніх людей на Венері раптово вилітає в космос і утворює якийсь портал що відкриває хід невідомо куди.

Оцінка на Good Reads – 4.25/5 (https://www.goodreads.com/book/show/12591698-caliban-s-war), моя оцінка – 10/10.

Abaddon’s Gate / Ворота Абандону (2013)

У відкритому проході людство знаходить загадкову Станцію і сотні ходів що ведуть в інші частини Всесвіту. Звісно одразу у перехідний простір набиваються кораблі Землі, Марсу і астерів, а там і до конфліктів не далеко. І ось саме через ці конфлікти Станція сприймає кораблі як загрозу собі і зупиняє їх міняючи закони фізики навколо себе. А це в свою чергу пригодить до численних аварій, ушкоджень і смертей.

І знову тут діє капітан Холден який зі своєю командою намагається примирити, або підкорити неслухняних і розгадати загадку Станції.

Велику частини книги займають події на найбільшому з людських кораблів і бойових діях на ньому. Але як би то не було “наші” перемагають.

І в той же час один з невеликих кораблів пролітає мимо конфліктуючих сторін і пірнає в одні з відритих воріт щоб знайти там і заселити планету земного типу…

Оцінка на Good Reads – 4.16/5 (https://www.goodreads.com/book/show/16131032-abaddon-s-gate), моя оцінка  – 9/10.

Cibola Burn / Пожежа Сіболи (2014)

Після того як конфлікт що почався у попередній книзі вгамовано починаються суперечки за те хто і яким чином має права і дозволи на дослідження і розселення по відкритих світах. Особливо враховуючи що ворота ведуть до зірок з планетами земного типу і навіть атмосферою.

ООН сама собі привласнює право на розвідку, заселення і добуток у нових світах і відправляє корабель щоб “навести лад” на планеті захопленій незалежними поселенцями під час подій попередньої книги. До того ж планета виявляється неприродньо багатою на рідкі корисні копалини… І знову починається конфлікт, цього разу між ООН та рештою світі та між поселенцями та прибульцями. І звісно у все це влазить капітан Холден з командою.

Намагаючись вгамувати пристрасті прибульці пробуджують до життя артефакти цивілізації що володіла усіма цими світами, а сама планета виявляється військовим механізмом…

Взагалі книга перенасичена подіями і пригодами: і на планеті, і на кораблях навколо неї. Дуже багато активності.

Але в кінці коли неймовірно везучий капітан в черговий раз усіх рятує ми бачимо що земні політики переграли його примусивши його зробити саме те що їм було треба. І бачимо що Холден не такий вже і розумний та хитрий – є і хитріші.

В цілому це найслабша книга серії, але все одно вона вища за середній рівень.

Оцінка на Good Reads – 4.1/5 (https://www.goodreads.com/book/show/18656030-cibola-burn), моя оцінка – 8/10.

Nemesis Games / Ігри Немезіди (2015)

Після відкриття тисяч світів доступних для заселення людьми радикальна група астерів боячись втатити будь-яку значущість для Землі та Марсу провокують війну між двома націями. А скинувши на Землю астероїди вони ще й спричиняють катастрофічні руйнування і фактично відсилають людство на багато років назад у розвитку.

Команда “Росінанта” цього разу розлітається в різних напрямках з різних причин і цей хід дає автору можливість знову зробити так щоб Холден та команда були учасниками усіх важливих подій що відбуваються в книзі.

Власне практично усю книгу і присвячено гостросюжетним або катастрофічним подіям: Амос на Землі рятується з тюрми, а потім і тікає з планети на Місяці прихопивши з собою дочку Мао, Наомі стає заручницею терористів у (і ми ще й дізнаємося про її зв’язки у минулому), Алекс на Марсі теж потрапляє у пригоду разом з десантницею Бобі. Ну а Холден рятує станцію, Джонсона і свій корабель…

Ця книга більше гостросюжтна і пригодницька ніж фантастична. Автор перемикнувся у режим бойовика і тим самим відклав вирішення проблем які вже накопичилися в усьому серіалі :)

Оцінки:

Babylon’s Ashes / Попіл Вавілону (2016)

Ця книга є повним продовженням історії яка почалася попередньою книгою – по суті їх дві можна було б скласти в одну.

В книзі продовжуються події пов’язані з терористами Вільно Флоту під керівництвом Марка Інароса. Після бомбардування Землі де загинули мільйони людей і продовжують гинути щодня Вільний Флот встановлює свою владу на станціях та астероідах.

Під тиском кризи Земля, Марс та невелека частина Зовнішніх Планет (астери) створюють Єдиний Флот і намагаються атакувати террористів. Але Інарос відступає по ходу грабуючи і обдираючи до останнього болта станції. І відповідно Єдиний Флот має їх ремонтувати і годувати. І це в той час коли люди на Землі гинуть від голоду та відсутності медичних послуг, а Марс втратив велику частину населення.

В команді “Росінанта” поповнення – Боббі Дрейпер (десантниця з Марсу) та Кларіса Мао (модифікована донька міліардера). І з цією командою капітан Джеймс Холден придумує і здійснює звільнення станції Медіна (станція контролює Внутрішній Простір і доступ до міжзоряних воріт).

Намагаючись вбити їх одним ударом Марк Інарос бросає на Медіну весь Вільний Флот… і програє через те що винахідлива команда знайшла спосіб як завжди.

Книга з початку і десь до 2/3 доволі повільна і переважно розповідає про різні бюрократичні питання, відносини між фракціями, переговори і таке інше. Активні дії починаються в останній третині і тоді вже не відірватися.

Оцінки:

Persepolis Rising / Повстання Персеполісу (2017)

Події книги відбуваються через 30 років від попередньої. Команда “Росі” постаріла, сам корабель вже теж доволі старий та потертий і Холден з Наомі вирішують йти на пенсію передавши капітанський пост Боббі Дрейпер…

Але тут з Лаконії атакують колишні марсіанські втікачі. Виявляється Лаконія весь цей час досліджувала протомолекулу та будувала технології на її основі. Такими стали в тому числі нові космічні кораблі та нова зброя яка поставила окупантів далеко попереду за Землю та Марс.

Команда “Росінанта” на станції Медіна вливається в рух супротиву і знаходить таки спосіб втекти і сильно попсувати життя лаконійцям.

І в той же час в Сонячній системі один єндиний лаконійськи корабель розбиває Єдиний Флот і встановлює свою владу нас усім – над Землею, Марсом, астероїдами, станціями та воротами. І не зрозуміло як можна боротися коли є таке технологічне відставання.

А самого Холдена захоплюють у полон і привозять на Лаконію.

Книга відрізнається від інших тим, що більшість подій тут це підпільна боротьба у вузьких замкнених приміщеннях. Ну і ще постійні нагадування про значний вік постарілих героїв.

Як і попередня ця книга стає цікавою лише коли прочитаєш вже значний обсяг – в цьому випадку десь половину.

Оцінки:

Tiamat’s Wrath / Гнів Тіамат (2019)

Книга практично повіністю перетворюється на пригодницьку фантастику і втрачає те зо що її можна називати науковою фантастикою. Через те, що історію та персонажів автор хоче рухати з такою ж швидкістю як і раніше, а обставини цього не дозволяють доводиться обходити багато тем і питань. І таким чином в історії все більше і більше білих плям – щось є і воно ось таке, але як, чому і подібні інші питання лишаються без відповіді. Тобто щоб нормально пробиратися крізь книгу треба одразу погодитися з тим, що явища та події більше пояснювати не будьть і доведеться усе приймати на віру.

Ну а по сюжету Наомі координує роботу підпілля, Боббі знаходить спосіб знищити корабель Лаконії який контролює Сонячну систему, Холден в полоні, Амос готує щось для його визволення… І в той же час вчені і дослідники Лаконії намагаються атакувати те невідоме, що призводить до зникнення кораблів які проходять крізь ворота.

В результаті однієї такої дії консул Дуарте втрачає розум, станцію Медіну та все у міжпросторі просто знищено, а двоє воріт закриваються.

Повстанці знаходять спосіб атакувати Лаконію, що в кінці призводить до руйнування виробницих платформ де робили антиматерію та космічні кораблі.

Ще у книзі багато інших дрібних подій – протомолекула, артифакти чужинців, мерті та оживлені люди і так далі.

Книгу доволі цікаво читати, але від реалістичності та продуманості нічого не лишилося і утримує від того щоб кинути лише наявність героїв з якими звикся та бажання дізнатися яку ж розв’язку всій цій історії придумав автор.

Оцінки:

Про уроки музики в школі

У мене в середній школі (а вчився я в одній і тій самій школі з 1982-го по 1992-й роки) було багато усього цікавого, але одне з незабутніх вражень живе зі мною і по сьогодні. І це спогади про уроки музики і про вчителя музики.

Не знаю у кого як, а для мене досі лишається загадкою нащо взагалі та музика була в шкільній програмі і що ми мали б винести з тих уроків. Але усе по порядку.

На уроках музики було незвично і не таке як в усій іншій школі геть усе. Сама кімната була крихітним амфітеатром де задні ряди задиралися аж під стелю. І замість парт у нас були якісь саморобні столи з фанери (з тієї ж що і сходинки “амфітеатру” було зроблено). Був незвичний вчитель – здоровенний чоловік (принаймні на наший дитячий погляд) з великою купою кучерів на голові. Звали його Леонід Якосьтам, але усі між собою звали його або Льоня. І я так далі буду його називати, але не з неповаги, а через теплі спогади мабуть.

Самі столи було побудовано так що за ними були не стільці а лавки на яких ми і сиділи через одне місце від одного. Більше того – самого першого уроку вчитель дав нам розсістися хто де хоче, подивився хто з ким сів і хто з ким балакає і намалював схему хто де має сидіти. На початку кожного уроку схема перевірялася ним і якщо хто порушував план то мали пересісти. З часом Льоня схему підлаштовував і в результаті кожен сидів сам по собі в оточені саме тих однокласників з яким навіть і не хотілося перешіптуватися. Та ще й далеко одне від одного. І від нудьги доводилося дивитися на вчителя та слухати його.

Друга прикольна штука було вітання. Льоня сам написав пісню і постійно її дописував. Починався кожен урок (після пересаджування на призначені місця) саме з цієї пісні. Вчитель грав на піаніно, співав, а ми співали орали у відповідь. Щось типу такого:

Вчитель: Здраствуйтє рєбята!

Ми: Здра-ству-йтє!!!

Вчитель: На какой урок ви прішлі, на какой урок ви прішлі?

Ми: Ми прішлі НА УРОК МУ-ЗИ-КІІІІ!!!

Вчитель: А как нада сідєть на урокє, а как нада сідєть на урокє?

Ми (складаючи руки як наче сидимо за партою): На урокє нада сідєть ВОТ ТАК!!!

Вчитель: Тіхо, бєз шума садітєсь…

І ще щось там, я не пам’ятаю. Ми сідали і ще щось співали. Коротше цілий ритуал. І час від часу Льоня нам казав “я ось тут вітання дописав, тепер будете співати ось так”. І там або щось мінялося, або додавалися якісь фрази. Ну таке ото.

Сам вчитель сидів внизу “амфітеатру” за піаніно, але нам було видно лише його голову і шию, і тому не дивно що інше прізвисько у нього було Голова Професора Доуеля.

Уроки музики, наскільки я пам’ятаю, були у нас з 4-го чи то по 5-й чи може аж по 6-й клас. І що ж ми там вчили? Зараз я і сам майже нічого не пам’ятаю. Пам’ятаю що кілька уроків поспіль Льоня намагався нам пояснювати про до-ре-мі-фа-соль-… Але всі як не врубалися так нічого і не помінялося. Ну він схоже і махнув рукою. Далі він іноді включав нам фрагменти якихось творів. Ну там партію гобою з піонер-опери “Пєтя і волк”, чи інших переважно російських композиторів. Також він пробував примушувати нас на оцінку вгадувати випадкові фрагменти, але теж здається нічого у нього не вийшло.

Також було багато “творів” на тему “Што такоє любовь?” та іншого подібного – треба ж було оцінки хоч за щось ставити. Власне самі оцінки наскільки я пам’ятаю за музику ставили аби було. Ну тобто тим хто добре вчився з інших дисциплін або 5, або 4 за погану поведінку, іншим – по троячці.

Ну власне і що я можу сказати про уроки музики в школі? Краще ніж по під’їздам шаритися, але і сенсу особливого якось не бачу.

А у вас як воно було?

 

 

Castles of Mad King Ludwig

 

Доволі свіжа гра (від 2014-го року) яка практично миттєво після випуску злетіла в популярності і пробилася в топ найкращих ігор усіх часів. І дивного тут нічого нема: крім добре продуманої механіки в грі ще і цікава тема – кожен гравець будує свій палац змагаючись з іншими за кімнати з яких той палац буде складено.

 

Характеристики

  • Кількість гравців: від 2 до 4. Найцікавіше грати вчотирьох.
  • Час гри: від 45 хвилин до 1.5 години.
  • Складність правил: правила відносно прості і в деталях їх можна пояснити за 10-15 хвилин.
  • Час навчання: все відбувається дуже швидко і як тільки ви зрозуміли правила і почали гра то і все – ви вже навчилися.
  • Жанр і категорія: стратегічна гра (37-ме місце серед стратегій) на середньовічну тематику, розбудовування палацу та конкуренція з іншими гравцями.
  • Ігрові механізми: витягування карт, набір колекцій, розміщення тайлів.
  • Ціна: в районі $40. Гра популярна і має дуже хороші відгуки, до того ж відносно нова і тому думаю найближчі пару років чекати розпродажів не варто.
  • Розширення: на даний момент існує два розширення: одне з них включає в себе стіни палацу (і відповідно обмежує площу на якій можна будувати), а інше включає в себе “польські кімнати” для замків. Моя думка така що без розширень можна обійтися дуже довго, або і взагалі про них не думати.
  • Повторна іграбельність: дуже висока. Не дивлячись на прості правила у грі велика кількість варіацій і жодна наступна гра не буде і близько схожою на одну з попередніх. При цьому гравці не страждають від того якщо не знайомі з усіма картами (кімнатами замків зарані) як в деяких інших іграх.
  • Оформлення: можна сказати що ідеальне. Графіка доволі проста, але все витримано в одній темі і має цікаві дрібні деталі не помітні з першого разу.

 

Правила

На початку кожного ходу міняється ведучий гравець (більдмайстер) який випадково витягує наступні кімнати і розміщує їх на “ринку” вказуючи їх ціну. Інші гравці по черзі купують кімнати у майстра платячи йому вказану ціну, а сам майстер “купує” кімнату у банка – тобто просто повертає гроші в гру. Таким чином задача майстра вибрати такі ціни щоб гравці все ще могли і хотіли купити певні кімнати, а ту кімнату яка потрібна самому розмістити так щоб її ніхто не перекупи (майстер купує останнім). Тобто треба уважно слідкувати хто що будує.

Гравці можуть купувати лише ті кімнати які можна без порушення правил приєднати до палацу. Існує усього кілька обмежень таких як: завжди має бути хоча б один вихід на вулицю, підземелля приєднуються до інших кімнати лише сходами (які теж можна купувати), коридори не приєднуються одне до одного і ще пара інших.

Гравці отримують очки за розміщення кімнати, а також додаткові очки якщо було виконано певні умови (для кожної кімнати різни) як, наприклад, спальня має бути з’єднана з садом. Коли усі входи в кімнату приєднано до інших кімнат гравець отримує додатковий приз в залежності від типу кімнати (гроші, право побудувати ще одну кімнату поза чергою, тощо). Також деякі кімнати для активної діяльності (столові, дитячі кімнати) приносять негативні бали коли опиняються по сусідству зі “спокійними” кімнатами.

У грі є 5 загальних цілей вибраних випадково з великого набору, наприклад: найбільша кількість круглих кімнат, найбільша площа столових і так далі. А також у гравців у кожного є своє потаємні цілі про які не знають інші гравці.

Гра закінчується коли закінчується колода карт з якої тягнуть наступний набір кімнат для продажу. Далі гравцям додають бали за загальні цілі, і кожне відкриває свої приховані цілі і отримує бали за них.

 

Враження

Як я вже сказав вище гру дуже добре оформлено і продумано. І цікаво не лише працювати над своїм палацем, але і спостерігати за іншими гравцями. Більшість часу гри йде на обдумування майстром які ціни вказати кожній кімнаті, а для цього треба дивитися на палаци інших гравців і вгадувати до яких цілей вони прагнуть.

З усіма з ким ми грали в цю гру чули лише захоплені відгуки. Не те що не задоволених, навіть таких хто б сказав “так собі” не знайшлося. Тому я сміливо раджу цю гру всім і не сумніваюся що вона вже стала класичною настільною грою з якою обов’язково ознайомитися якщо у вас є хоч якийсь інтерес до настільних ігор.

Оцінка на Board Games Geek – 7.8/10 (http://www.boardgamegeek.com/boardgame/155426/castles-mad-king-ludwig), 48-ме місце серед усіх ігор. Моя оцінка – 10/10.

 

Mowich Lake

 

В двох годинах машиною від нас є така собі гора Рейньєр. Її добре видно здалеку (наприклад звідти де ми живемо), а в хорошу погоду так взагалі вона сніговою вершиною закриває помітну частку обрію.

 

 

Навколо самої гори розташовано національний парк, проходить дорога і є кілька пішохідних маршрутів.

 

 

Кілька разів ми були у парку машиною, кілька разів я їздив навколо неї велосипедом (наприклад – 2015-07-30 – RAMROD 2015). А цього разу вирішили пройтись пішки по одному з маршрутів.

 

 

Сам маршрут я знайшов в журналі Backpacker який виписую – в кожному випуску у них запропоновано цікаві маршрути в різних штатах і парках, і в цей раз був маршрут яким ми і вирішили піти. Єдине що маршрут було розраховано на три дні, а ми пройшли його за день :)

 

 

Здавалося що якісь 16 миль не можуть бути значною проблемою. Але виявилося що ми недооцінили складність рельєфу, підйому, а також те що місцями дорогу було зруйновано потоками води і доводилося обходити. В результаті ми додали пару зайвих миль і йшли 10 з половиною годин. Тобто почали ще за темно, і закінчили коли вже темніло.

 

 

На тій висоті де ми були був туман, було трошки темно. А останні пару годин ще й йшов доволі сильний дощ.

 

 

Я власне не збираюся писати багато тексту, світлини краще все розкажуть.

 

 

Крім снігу, струмків що зливаються у річку і водоспадів на висоті ще є невеликі галявинки (але їх багато) з яскравими різнокольоровими квітами і приємним запахом. А ще там є олені, бурундуки, білки, пташки різні та інше всяке таке. Ну і туристи звісно.

 

Маршрут на Garmin Connect (данні з GPS годинника) – https://connect.garmin.com/modern/activity/1294425557.

 

Усі світлини тут – https://1drv.ms/f/s!An2jFEIZkBKykKJ4PMzi4nEl36h1RQ.

Michael Flynn. Spiral Arm / Майкл Флінн. Спіральний рукав (2008-2013)

 

Можливо це найкраща космо-опера, ну як мінімум найкраща з тих що я читав. Тут є і необхідна епічність і розміри, є (за законами жанру) талановиті і обдаровані персонажі, є і бої, і переслідування, і розслідування з таємницями. Але що робити цю серію такою хорошою це певна реалістичність персонажів, зрозумілість їх мотивації і розумність їх вчинків. Науково-фантастична складова теж не є просто антуражем, а доволі добре пояснена і розписана. Також приділено роль соціології, релігії, моралі і такому іншому. До того ж автор добре пише і читати його приємно.

А з іншого боку треба уважно слідкувати за розвитком подій та героями і робити це в умовах коли мало що відомо і зрозуміло – бо автор не обтяжує себе передісторією і поясненнями і знання про світ серії доводиться збирати самому.

Безсумнівно продовжу читати серію.

Уся серія на Good Reads – https://www.goodreads.com/series/49531-spiral-arm.

 

The January Dancer / Танцюрист Січня (2008)

 

До речі “Січень” у назві це прізвище капітана корабля який знаходить іншопланетний артефакт – Танцюриста. Танцюрист наділяє власника здатністю переконувати співрозмовників і його сила та перспективи які відкриваються його першим власникам залишаються невідомими.

Тим часом автор нас знайомить з людським суспільством що розселилося на безлічі зірок, але залишилося подрібненим, часто ворожим одне до одного. Рівні розвитку різних людських поселень суттєво різняться: від дикунських племен до імперій що охоплюють кілька систем. При цьому люди втратили історію і лише деякі знання збережено у вигляді міфів та релігій.

І в усьому цьому хаосі починається боротьба і вбивства щоб заволодіти Танцюристом.

Оцінка на Good Reads – 3.46/5 (https://www.goodreads.com/book/show/3437316-the-january-dancer), моя оцінка – 8/10.

 

Up Jim River / Вгору рікою Джима (2010)

 

Продовження попередньої книги де на пошуки зниклої матері вирушає її дочка у супроводі старого знайомого матері. Сама матір є Гончою – представником потужної і небезпечної організації під назвою Псарня.

Мандруючи слідами зниклої Гончої двоє героїв відвідують ті самі світи і стикаються з наслідками діяльності попередніх візитів.

Уся подорож доходить кульмінації на відсталій планеті де мандрівники знаходять залишки старих земних технологій – цілий корабель який було заповнено замороженими колоністами. Зараз, в наслідок пошкоджень та програмних помилок колоністи мертві, а сам корабель ув’язнив Гончу.

Книга закінчується на тому що Гончу звільняють і герої рятуються з корабля який починає руйнуватися.

У порівнянні з першою в другій книзі набагато більша пригодницька складова, але все одна не настільки велика щоб назвати її пригодницькою фантастикою.

Оцінка на Good Reads – 3.8/5 (https://www.goodreads.com/book/show/7063585-up-jim-river), моя оцінка – 8/10.

 

In the Lion’s Mouth / В горах Ліона (2012)

 

Ще не читав.

Книга на Good Reads – https://www.goodreads.com/book/show/12160824-in-the-lion-s-mouth.

 

On the Razor’s Edge / На лезі ножа (2013)

 

Ще не читав.

Книга на Good Reads – https://www.goodreads.com/book/show/16059450-on-the-razor-s-edge.

M. John Harrison. Empty Space Trilogy / Майкл Джон Харрісон. Трилогія порожнього космосу (2002-2012)

Поки що прочитав лише першу книгу і не певен що буду читати далі…

Уся серія на Good Reads – https://www.goodreads.com/series/82015-empty-space-trilogy.

 

Light / Світло (2002)

 

Серійний лондонський вбивця намагається врятуватися від невідомої сутності що переслідує його у майбутньому в яке він хоче пролізти за рахунок квантового пристрою розробленого ним же… Деталі не питайте, все складно.

В той же час інша землянка Біла Кішка пожертвувала своїм тілом щоб бути підключеним напряму до космічного корабля мозком. Але з’ясовується що вона була лише іграшкою у більш розвиненої сутності…

В цей же час шукач пригод та екстремальний тип жевріє у якісь дирі перекинувшись на наркомана із залежністю до віртуального світу…

І все це створює таку хаотично, але одночасно гармонійну картину кіберпанкової реальності Всесвіту. Читати складно, за сюжетом слідкувати складно, зрозуміти першопричини та мотиви неможливо. Цій книзі треба довіритися і замість опиратися та боротися треба розслабитися і дати їй нести себе на своїх галюціногенних хвилях…

Оцінка на Good Reads – 3.6/5 (https://www.goodreads.com/book/show/17735.Light), моя оцінка – 6/10.

 

 

Nova Swing / Нова свінг (2006)

 

Ще не читав.

Книга на Good Reads – https://www.goodreads.com/book/show/1666406.Nova_Swing.

 

Empty Space / Порожній космос (2012)

 

Ще не читав.

Книга на Good Reads – https://www.goodreads.com/book/show/11014888-empty-space.

GoDaddy TechFest в Аризоні

Моя компанія щороку проводить TechFest де впродовж двох днів можна послухати доповіді на різні теми (Security, Mobile, Front-End, Cloud, Agile, тощо) і поспілкуватися з представниками інших компаній партнерів (Microsoft, Dell, Cisco та іншими). Також можна зустрітися з клієнтами. Але головне що можна зустрітися з людьми яких до того знав по роботі виключно через інтрернет: пошта, чати, дзвінки та історії в JIRA.

 

 

Сама ідея проводити це дійство посеред літа в Аризоні виявился не надто вдалою – температура на дворі сягала 50 градусів по Цельсію. Взагалі з готелю вийти можна було або рано вранці, або вже пізно вночі. І все одно о 12-й ночі було більше 30 градусів на дворі. Добре що в готелі кругом було 18-19 градусів і ніякої необхідності виходити з нього не було – нас годували і розважали прямо в готелі.

Проте є певний сенс в такому часі і місці проведення – в таку спеку ніхто в здоровому глузді туди “відпочивати” не поїде, а отже розміщення більше ніж 1000 людей обійшлося не надто дорого :)

 

 

Треба сказати що сам готель дуже шикарний, на рівні, а то і вище найкращих готелів у Лас-Вегасі: фонтани, басейни, мармур і килима, зелені рослини, галявинки, усе кондиціоновано. Одне крило готелю (яке GoDaddy і зайняли на три дні) повністю складається з великих конференц-залів.

 

Додатково до двух днів доповідей самого TechFest’у один день до того проводився Hackathon. Це коли команди працюють над чимось новим і несподіваним (дуже бажано над чимось що не є їх повсякденною діяльністю) і мають на всю роботу обмежений час. В нашому випадку це було 24 години. Команда до якої я приєднався робила інтеграцію з Amazon Echo. Ідея була така що можна запитати у Алекси (це аналог Сірі чи Кортани від Amazon) чи зареєстровано вже якийсь домен, і якщо ні то вона пропонувала його додати у кошик користувача на GoDaddy.com. Ну і ціну озвучувала. Ну тобто в прямому сенсі запитати – кажеш їй “Алекса, спитай у ГоДедді чи домен blah-blah.com зареєстровано”. А вона тобі подумавши – “Ні, домен не зареєстровано. Він коштуватиме $2.99. Додати у кошик?”. Ну і так далі.

 

В більшості нам вдалося це зробити. Не на 100% від задуманого, бо у технології виявилися обмеження про які ми навіть не могли подумати перед початком роботи. Але технічними деталями вас навантажувати не буду.

 

Взагалі в цьому і ціль хакатонів – зробити щось іноваційне, навіть божевільне, продемонструвати прототип. Дещо потім може стати реальним продуктом. Звісно після відповідних доопрацювань, а то і повної переробки.

 

В перший день ми просиділи до першої години ночі, а потім ще наступного ранку з 8-ї пару годин попрацювали.

Далі комісія з близько 60-ти проектів вибирала по 4 найкращих в чотирьох категоріях. Нас вибрали в категорії “Перший пінгвін” – категорія де вибирали “першопроходців”. Таким чином ми потрапили в 16-ку найкращих проектів. Але далі пройти не змогли :(

 

А світлини які ви тут бачите я зробив коли бігав вранці з готелю і по полю для гольфу. Воно там просто неосяжних розмірів! З безліччю доріжок, з поливалками що не дають померти зеленій травичці, та мексиканцями що цілий день за цим полем доглядають.

 

Взагалі план був пробігти десь 15 км, і почав, як я думав рано – о 6-й ранку. Але швидко з’ясувалося що то було запіздно – вже було дуже спекотно і сонце лупило шалено. Я ледь пробіг 7 км і зрозумів що більше не варто.

 

Ну а власне весь вище написаний текст є просто виправданням щоб опублікувати світлини :) До речі усі їх ви можете якщо цікаво подивитися ось тут – https://1drv.ms/f/s!An2jFEIZkBKyj_wieAXacpqu2k8cTQ.

MTB – Bryce to Zion, Utah

 

Після подорожі в Моаб яку ми досі з приємністю згадуємо (пустеля, 3 дні на гірських велосипедах, машина підтримки, палатки, …) було лише питанням часу коли ми знову зробимо щось подібне. Вирішили звернутися до тієї ж компанії що і минулого разу – RIM Tours. І вибрали ми цього разу 4-денну подорож з Брайсу до Зіону (https://rimtours.com/tours/bryce-to-zion/).

 

З перельотом усе виявилося доволі просто – з однією пересадкою усього можна долетіти від Сіетла до Солт-Лейк Сіті (тривалість перельоту – 1:45), далі 30 хвилин на пересадку і меншим літаком від Солт-Лейк до Сейнт Джорджа (менше години цього разу). Подібний же маршрут і час і по дорозі назад. Містечко доволі невелике, але схоже що швидко росте завдяки туризму і віруючим у яких тут навіть якийсь свій університет та різноманітні збіговиська. Ціна звісно залежить від сезону та навіть дня, але треба бути готовим що на двох людей перельоти обійдуться до $1000. Готелів у містечку дуже багато і розмірів вони чималенькі, але і ціни тут добрячі, особливо на вихідні дні – будьте готові заплатити $200 за ніч за номер який зазвичай обійдеться в $60 не у курортних містах.

 

Інший популярний варіант яким скористалася пара з Сіетлу що була у нашій групі це долетіти до Лас-Вегаса (туди набагато більше рейсів), а звідти вже доїхати чи прокатною машиною чи автобусом (близько 3 годин).

 

О 9-й ранку на парковці того ж готелю де ми жили нас та інших учасників (усього в групі було 11 людей) зустрічав міні-автобус з велосипедами. Тут ми вперше зустрілися з гайдами та іншими учасниками подорожі і коротко познайомилися.

 

Якщо кому цікаво то велосипеди у нас були Santa Cruz, колеса 27.5: у мене Bantam, у Олени – 5010 з карбоновою рамою. Про самі велосипеди не маю що сказати особливо бо досвіду у мене на гірських веліках мало і нема з чим порівнювати та чого очикувати. Олена проте зауважила що Pivot March 4 який вона колись тестувала сподобався їй більше – він був м’якіший та лагідніший :) Що стосується чисто суб’єктивних вражень то велосипеди ці неймовірно надійні, пережили дуже багато і мали лише незначні проблеми типу заклиненого шифтера у мене та задніх гальмів у іншого учасника. Обидві проблеми вирішилися вручну на місці одним з наших гідів. І в той же час один з наших компаньйонів привіз свій Cannondale який не пережив навантажень – полетів задній хаб.

 

Отже ми сіли в автобус і поїхали в свій майбутній табір. Уся дорога зайняла 2 години разом з зупинкою на заправку/туалет та закупівлю пива та інших речей типу зубної пасти які хтось забув взяти з собою. При цьому ми поступово піднімалися в гори (табір був на висоті в 8000 футів/2500 метрів) і хоча небо було безхмарне і сонце світило дуже яскраво температура була ледь вище 20 градусів весь час.

 

На місці ми встановили палатки, постелили каремати і спальники. Усе було нове і свіжерозпечатане, але я ще раз порекомендую вставки для спальників Cocoon Silk Mummy Liner – вони додають якийсь градус температури (а вночі температура знижувалася до +10) і в них можна спати не одягаючи бейс-леєр у будь-якому спальнику.

 

З табору ми перші 3 дні їздили навколо різними маршрутами, і це було доволі зручно – не треба ставити і складати палатки і торби. В таборі наші гіди нас годували свіжеприготованою їжею (м’ясо, риба, млинці, кава, навіть десерти), мили тарілки, чистили і підстроювали байки і таке інше. Це до того що вони з нами їздили усі маршрути, тягнули на собі додаткову воду, їжу, інструменти та усе інше що може знадобитися в дорозі.

 

Одна з гайдів була дівчина Корі (десь до 30 років) яка примає участь в гірських велогонках типу 24-годинних перегонів. Другий був Дейв (років 40 з чимось) – веломайстер зі стажем більше 20 років, колишній велосипедист, особисто знайомий з великою кількістю спортивних знаменитостей у вело- та мото-спорті. І був ще 70-річний Майк. Важко було повірити що йому 70 років – пряма статура, їздив з нами усі гірки, долав технічні ділянки, на рівні з іншими готував і прибарав, возив на додачу до усього в своєму рюкзаку гіпсову статуетку Санта Клауса з ялинкою. До того ж виявився дуже начитаною людиною (досі слідкує за свіжими виданнями з історії та соціології) та має безліч історій з часів коли служив в Ісландії, працював інструктором з дайвінгу на Філіпінах, охороняв черепах у Бразилії і так далі і таке подібне. Просто космос який дядько!

 

 

Що стосується самих поїздок то усі вони були на сінгл-треку (вузенька доріжка) переважно по лісу (коріння і каміння) з крутими поворотами, спусками і підйомами. Взагалі для мене траса була важкувата технічно – я більш-менш навчився як долати круті гірки лише під сам кінець, а от круті спуски та повороти мені так і не далися – іноді доводилося злазити з вела і долати певні ділянки пішки. І хоча висота теж давалася взнаки (постійно не вистачало кисню і серце стрибало на “високі оберти” майже на кожній найменшій гірці) головною проблемою все ж таки була відсутність технічних навичок. Наприклад їхати в гірку на гірському велі треба не так як на дорожньому – якщо переднє колесо налітає на камінь чи корінь (а це в лісі гарантовано) то при неправильній посадці будеш лежати на спині з велом зверху. Треба зсуватися на кінчик сідла і майже лягати на руль. Ну а про повороти та спуски я взагалі не кажу – там треба бачити дорогу і планувати кілька кроків на перед. У мене не виходило.

 

 

Після першого ознайомчого дня (карта першого дня – https://connect.garmin.com/modern/activity/1251415216) де ми проїхали коло навколо озера Навахо другий день (карта другого дня – https://connect.garmin.com/modern/activity/1251415244) приніс нам довгу гірку на початку, багато вгору-вниз-вгору-вниз і знову ж таки те саме озеро. Озеро теж таке цікаве – в нього не впадає жоден струмок, а натомість уся вода в ньому це сніг що розтанув та дощ. А снігу тут випадає до 4 метрів зимою. До того ж в дні озера утворилася дірка яка перетворилася на водоспад і щоб озеро остаточно не зміліло посередині його побудували дамбу. Обидві половини заселили рибою і в тій що міліє майже до дна можна рибалити.

 

 

На третій день (карта третього дня – https://connect.garmin.com/modern/activity/1251415277) був довгий і доволі складний трек через ліс. Після першої половини лише троє людей (і серед них я звісно) погодилися їхати назад тим же шляхом, а інші сіли в автобус. І назад ми летіли доволі швидко де я зрозумів що хоча фізична форма в мене більш-менш подібна до того що гірські велосипедисти любителі демонструють відсутність навичок відкидала мене від групи все далі і далі – на спусках я боюся та гальмую забагато, на підйомах вибираю не оптимальний маршрут… Ну і до того ж якщо ви подивитеся на кілометраж то він дуже не великий, але поїздки були виснажливими через висоту та складність доріжки.

 

 

Ну і останній день коли ми склали палатки та зібрали сумки і нас повезли в інший парк. Тут доріжка була трохи іншою – переважно пустеля, дуже мало дерев, але багато каміння і дуже, дуже страшні спуски… Більшості людей сподобався саме цей останній день (https://connect.garmin.com/modern/activity/1251415308), але мені все ж таки третій день запам’ятався найприємніше (через більший кілометрах звісно).

 

 

Також треба згадати що я неодноразово падав з велосипеда як і усі інші, позбивав ноги і коліна, порізав руки гілками, забив мизинця на лівій руці так що він набряк, посинів і ледь влазив в рукавичку. Але то все навчання, все на користь. Група крім виснаження ніяких особливих травм не отримала.

 

 

Усі світлини тут – https://onedrive.live.com/?authkey=%21AEQ%5FfGUdLVWDnBk&id=B21290194214A37D%21257431&cid=B21290194214A37D.

 

Skratch

Відомий виробник енергетичних продуктів для тренування та відновлення. Особливо популярний серед велосипедистів, але і триатлети та бігуни теж з брендом знайомі дуже добре.

Skratch Labs Exercise Hydration Mix

Ціна

Пакет на 40 порцій від $20, стіки (індивідуальні порції в пакетах) – від $35 за 20 штук.

Призначення та характеристики

Напій для тренувань і змагань, тобто приймати його треба саме в процесі.

Склад та інгредієнти можна знайти на сторінці виробника, або у вигляді таблички ось вони ж:

Calories80Sodium310 mg
Total Fat0 gPotassium40 mg
Saturated0 gTotal Carbs20 g
Polyunsaturated0 gDietary Fiber0 g
Monounsaturated0 gSugars20 g
Trans0 gProtein0 g
Cholesterol0 mg  
Vitamin A0%Calcium6%
Vitamin C37%Iron0%

На сайті виробника – https://www.skratchlabs.com/collections/drinks/products/exercise-hydration-mix.

Враження

У порівнянні з іншими напоями (дивись https://blog.golovatyi.info/category/sporting_goods/sport_food/) цей в першу чергу відрізняється смаком – тобто це найприємніший на смак розчинний спортивний напій з усіх що я поки куштував. Дуже добре вгамовує спрагу і працює як заявлено.

Мені найбільше подобається лимон-лайм.

Оцінка на Amazon – 4.6/5 (https://www.amazon.com/Skratch-Labs-Exercise-Drink-Mix/dp/B0089YIQGO), моя оцінка – 10/10.

Недоліки

Ніяких нарікань крім ціни.

Sport Energy Chews

Одні з найулюбленіших моїх “цукерок” як призначені щоб їх з’їсти незадовго до тренування чи старту. Хоча деякі і на велосипеді примудряються їх їсти. Це більш-менш той самий продукт що і Clif Shot Bloks.

Смак мені дуже подобається, хоча з незвички може здатися занадто солодким. А самі цукерки призначені щоб їх смоктати і одна порція (5 штук – 70-90 калорій) розсмоктується менше ніж за 10 хвилин. Хоча звісно можна їх розжувати і ковтнути миттєво якщо є необхідність.

Різні смаки дійсно можна розрізнити і найбільше смак нагадує варення яке вже занадто довго простояло законсервованим і “зацукрилося”.

Головний недолік для мене в тому, що пакетик містить 10 цукерок, тобто 2 порції. І таким чином 5 з них лишаються у відкритому пакеті. А це згодом призводить до того, що цукерки після якось часу деформуються і починають липнути до самої упаковки зсередини. Ну і звісно руки можна перемазати страшенно.

При ціні в $2.45 за пакетик виходять вони не надто дешево, але їх і не так часто треба їсти – вранці перед плавання чи качалкою коли не поснідав нормально, під час довгих вело-тренувань… і все мабуть.

На сайті виробника – Skratch Labs Sport Energy Chews are made with real fruit.