Рік: 2016

2016-04 – Лас Вегас

Кілька років тому ми вже були у цьому дивному місті повному шикарних готелів, казино, нічних розваг і різноманітних шоу. Тоді нам усе було нове і цікаве, все вражало. Зараз же, після кількох років проведених в США у нас був доволі скептичний настрій… Проте все пройшло чудово і нам сподобалося.

 

Для тих хто не знає треба сказати що Лас Вегас це велетенське місто посеред пустелі (під ним є вода) і на кілька сотень кілометрів в усі боки нічого крім каміння, нечастих кактусів та акацій нема.

Сам Вегас, те що ви бачити у фільмах – усі оті отелі і казино вони фактично розташовані на одній вулиці – бульвар Лас Вегас (довжиною близько 3 км), а інші 99.999% міста працює на те щоб утримувати ті великі і знамениті отелі і казино.

 

Як з’ясувалося пам’ятали ми все доволі точно, але несподівано було те що Вегас ще розбудовується і покращується.

Що ми помітили так це нове чортове колесо, власне його важко було не помітити – більше 180 метрів у найвищій точці. Також практично зникли пішохідні переходи на основній вулиці і замість них з’явилися мости на перехрестях. З’явилися і нові готелі, а може то ті що вже були стали більшими…

Це, щоб ви розуміли, поверх в готелі Венішіан на якому стоять інші триповерхові будинки (ресторани і магазини), де є мости і де в каналах плавають гондол’єри в човнах. Поверх доволі великий, там ціле міні-містечно розташувалося.

 

Також помітно як відрізняється “стара” частина бульвару (це там де MGM з золотим левом, Екскалібур, репліка бруклінського мосту, Ейфелевої вежі та монгольєра) від “нової” частинами. У “новій” вежі готелів просто неймовірно високі і казино всередині неосяжні, але на вулиці власне і дивитися нема чого – все є в готелі: магазини, ресторани, басейни, концертні зали і навіть канали з водою і перевізниками на човнах. В “старій” же частині готелі і казино поменші (це все одно кілька футбольних полів на кожне “маленьке” казино) проте якось цікавіше архітектурно і приємніше бути на вулиці: ті ж самі магазинчики, ресторани і бари тут назовні.

 

Ще треба сказати що Лас Вегас це мабуть єдине місто в США де можна відкрито на вулиці вживати алкоголь (принаймні у тій частині де тусуються усі туристи і де і розташовані готелі та казино). Деякі відпочивають так інтенсивно що ледь пересувають ногами потім. Але треба сказати що для вулиці на якій одночасно знаходиться декілька десятків тисяч нетверезих людей все ще доволі пристойно виглядає. Коротше якщо вам веселе проведення часу важко уявити без алкоголю то Вегас це ваше місто :)

 

Якщо ж ні азартні ігри ні алкоголь вас сильно не цікавлять то є ще кілька речей які можна робити у Вегасі. По-перше, це шоу, вистави і концерти які йдуть в місті. Як я вже сказав у кожному готелі є кілька великих, а у деяких просто дуууже великих залів в яких одночасно проходять різні шоу і вистави.

Тут можна знайти як концерти різних зірок і їх двійників так і декілька вистав і м’юзіклів (в тому числі кілька від цирку ді Суле, чи як там його).

 

Інший варіант проведення часу – різна активність та екскурсії. Гольф, польоти на маленьких літачках, подорож у Великий Каньйон, та і просто по пустельним (рівним і пласким) дорогам на велосипеді поганяти для ман’яків. Є тут і де шопитися – здоровенні магазини різноманітних компанцій (нам особливо магазин M&M’s сподобався). Але більшість звісно їде у Вегас зовсім не за виставами чи екскурсіями.

 

Ну оце власне і все, я більше світлини хотів показати ніж текст писати :) Більше світлин ось тут – https://onedrive.live.com/?authkey=%21AD1%5FkP5ID9n9t9g&id=B21290194214A37D%21172728&cid=B21290194214A37D

 

 

King of Tokyo: Power Up!

 

Розширення для чудової гри King of Tokio. Розширення не включає в себе саму гру і в нього можна грати лише маючи базову версію.

Ціна знаходиться в районі $13.

 

Більшість характеристик повторюють характеристики базової гри, тому далі лише про те що нове.

Це розширення додає “мутації” до монстрів гравців. Для кожного монстра є свій набір мутацій і кожна з них дає певні переваги. Так, наприклад, може бути мутація яка дозволяє уникнути ушкоджень коли монстр тікає з Токій. Мутації бувають постійні і “одноразові” – тобто карту мутації треба буде скидати у відбій після використання.

 

На початку гри кожен гравець отримує випадкову мутацію зі своєї колоди, а нові мутації можна отримати викинувши три сердця (поновлення здоров’я монстра) на кістках.

Карти мутацій можна одразу не відкривати і приховувати до першого використання.

Також в коробці є новий монстр – гіганська панда Пандокаі.

 

Моє особисте враження – це дуже класне, очікуване і логічне розширення для прекрасної гри.

Оцінка на Board Games Geek – 7.7/10 (http://www.boardgamegeek.com/boardgameexpansion/127067/king-tokyo-power), моя оцінка – 9/10. Оновлення від 10 жовтня 2016 – знижую оцінку до 9/10 після того як ознайомився і зіграв у більшу кількість хороших ігор і є з чим порівнювати.

King of Tokio

“Бойова” гра в якій гравці намагаються пошкодити монста інших гравців і залишитися живими якомога довше самим.

Характеристики

  • Кількість гравців: від 2 до 6, але я чесно кажучи геть не уявляю як можна грати вдвох чи втрьох. Найцікавіше грати вчотирьох та вшістьох.
  • Час гри: до 30 хвилин.
  • Складність правил: прості, можна пояснити за 3-5 хвилин усі нюанси.
  • Час навчання: кілька хвилин першої гри дають розуміння усієї механіки і можливих стратегій.
  • Жанр і категорія: сімейна гра, наукова фантастика, монстри зі старих теле- та радіо-шоу.
  • Ігрові механізми: кидання кісток, розбудовування колоди, вибування гравців.
  • Ціна: від $23.
  • Розширення: існує доволі багато розширень, але більшість з них це просто нові монстри і карти, механіку гри змінюють трошки лише деякі з них. Я рекомендую звернути увагу на King of Tokyo: Power Up! або на редакцію гри King of New York.
  • Повторна іграбельність: дуже висока. Гра має дуже сильну випадковість, але грати в неї просто і весело і майже нічого не можна передбачити і тому хорошою компанією можна в неї грати знову і знову.
  • Оформлення: прекрасно офомлено у мультиплікаційно-плакатному стилі з трохи бляклими кольорами що надають певної атмосфери старої наукової фантастики. Так само якісно оформлено коробку (але вже у яскравих кольорах) яка буде добре виглядати на поличці серед інших ігор.

Правила

У кожного гравця є свій монстр з лічильником здоров’я та виграшних балів. У ці базовій версії гри функціонально монстри не розрізнюються, але розширення додають до них індивідуальних характеристик.

Кожен гравець на початку свого ходу кидає кістки за допомогою яких заробляє здоров’я (лікує пошкодженого монстра), атаку (пошкоджує інших монстрів), виграшні бали та енергію (аналог грошей в цій грі).

За енергію можна купувати карти які додають можливостей гравцю, або обмежують інших гравців.

Також є місто (Токіо) куди може зайти монстр і заробляти виграшні бали на початку кожного свого ходу. Проте в Токію монстр не може лікуватися. Монстр в Токіо (лише один в грі на чотирьох, два при 5-6 гравцях) пошкоджує усіх монстрів за межами Токіо одночасно, а монстри за межами міста атакують виключно монстра в Токіо.

Під час атаки монстр може “втекти” з Токіо (при цьому все одно отримує пошкодження), і тоді в Токіо заходить той монстр що атакував.

Перемагає той гравець хто набере першим 20 балів, або той чий монстр залишиться останнім в живих.

Враження і оцінка

Чудова гра яку я рекомендую мати в своїй колекції: вона весела, дуже інтерактивна, в ній досвід гравця важить не багато і в неї можна грати багато разів до того як вона набридне (якщо набридне будь-коли взагалі). До того ж вона легко вчиться.

Єдине чого мабуть варто було б побажати додатково від гри так це те щоб була можливість іноді грати серйозніші, складніші за правилами партії.

Оцінка на Board Games Geek – 7.4/10 (https://boardgamegeek.com/boardgame/70323/king-tokyo), моя оцінка – 9.5/10. Оновлення від 10 жовтня 2016 – знижую оцінку до 8/10 після того як ознайомився і зіграв у більшу кількість хороших ігор і є з чим порівнювати.

[english] red herring

Дословно словосполучення red herring перекладається як “червоний оселедець”, а означає воно щось що відволікає увагу, додано для заплутування. Наприклад герой книги чи фільму на якому акцентують увагу, а в результаті ключовим персонажем виявляється не він. Можна перекласти як “хибний слід”, “обманка”.

Звідки походить це словосполучення невідомо, але є повір’я що за допомогою підгнившої рибини тренували мисливських собак, або збивали чи направляли їх на слід. Скоріше за все так ніхто насправді не робив і таке “тренування” придумав британський письменник Вільям Коббет після чого вираз і розійшовся в народ.

 

У словниках:

Bruce Sterling. Schismatrix / Брюс Стерлінг. Схізматриця (1985)

 

Часто цю книгу називають першою в короткій і вибухово яскравій миті розквіту кібер-панку.

Цікаво як мислителі ще 30 років тому думали про майбутнє людства і як розуміли неминучість і необхідність змін людської природи.

Світ, а це вже поселення у космосі: станції, астероїди, тощо, поділено на маленькі погано пов’язані поселення де люди живуть і розвиваються в ізоляції. Дві великі фракції: механісти і шейпери ведуть боротьбу за вплив і владу і намагаються об’єднати роздроблене людство під своєю владою. Як зрозуміло з назви механісти покладаються на механізми, елктроніку, а шейпери на генетичну модифікацію.

Мова у книзі йде про дипломата механістів який перейняв ідеї шейперів і подорожує поселеннями намагаючись об’єднати людей.

З точки зору фантастики і футуризму все написане є висококласним зразком. А з точки зору літератури можна зазначити що мова і уся розповідь надто рубана, з різкими переходами між сценами і вчинками і по суті книга більше нагадує технічну документацію з вбудованими діалогами.

Оцінка на Good Reads – 3.8/5 (https://www.goodreads.com/book/show/161297.Schismatrix), моя оцінка – 7/10.

Про рефінансування будинку

Колись давно я вже писав про те як ми вирішили придбати собі житло (читайте Пошук житла… та Про житло в США) потім таки його придбали (вже трохи більше двох років пройшло) і прийшов час замислитися про наступний етап – рефінансування. Далі я усе буду пояснювати дуже спрощено через те що 1) сам не надто добре знаю деталі, та 2) боюся в тих деталях заплутатися. Але сподіваюся що основне передам вірно.

Нехай у нас буде така початкова установа (усе дуже близько до того що є у нас). Будинок у 2,5 поверхи (2 спальні, 2 ванни, кабінет, гостьова кімната поєднана зі столовою, кухня, телевізійна кімната, кімната для прання, гараж) на 6 сотках. Будинок 80-х років. Район – 5-8 км до Microsoft, 10 км до центру міста. Поруч 2 школи (початкова і середня) що означає високу безпеку, близько парк з річкою, не дуже далеко торгівельні центри і міста відпочинку, але в цілому це спальний район.

Нехай ціна будинку буде 500 тисяч доларів з яких 20% (100 тисяч тобто) виплачено одразу, а на інші взято кредит під скажімо 4% на 30 років. Це доволі стандартні для наших країв числа. Таким чином виплата мала б складати 1156 доларів на місяць. Але оскільки установа яка видала кредит зацікавлена в тому щоб наш будинок у разі фінансових негараздів можна було швидко продати без великих втрат то в платіж включається ще і обов’язкове страхування. Також кожне місто обкладає власників будинків податками на свої програми (це те з чого фінансується поліція міста, будуються парки і таке інше). У нас це ще пристойна сума в районі 4-5 тисяч на рік (вираховується від прийнятого бюджету міста пропорційно вартості будинку), а десь в Нью Йорку люди платять більше 20 тисяч податку за подібне житло на рік. Ну коротше в сумі нехай виходить 1800 на місяць.

Можна виплачувати цю суму щомісяця, але більшість старається виплачувати трохи більше щоб на кілька років швидше погасити кредит і мати більше живих грошей для себе.

Ну а тепер поговоримо про рефінансування. От скажімо є вас той самий кредит на 4% і платите ви щомісячно якійсь організації. А тут друга подібна організація дивиться на ваші фінансові показники, бачить що ви платите регулярно і не є ризикованим вкладенням. І ось вони вам зненацька пропонують: а давайте тепер ви будете платити нам, тільки менший відсоток.

Який сенс у цьому? Нехай ви за 2 роки виплатили 46 тисяч з тих 416 що були винні (400 + 4%), ось ця нова установа що пропонує вам перекупити кредит платить усю суму (трохи більше 354 тисяч) тій установі що ви були винні (таким чином та установа заробляє на вас 2-3 тисячі за пару років) і дає вам свій кредит на ті 354 тисячі. Нехай це буде кредит під 3.5%, але оскільки відсоток менший то відбити вони його хочуть швидше і пропонують вам 20 років замість 30. І якщо ви погоджуєтеся то будете платити тепер щомісяця в районі 2200, а загальна ваша переплата складе 12500 за 20 років замість 16 тисяч як в першому варіанті.

Таким чином усі отримують вигоду: перша установа тому що змогла заробити і повернула усі свої гроші, друга тому що “продала” кредит і ви тому що виплатите кредит швидше і з меншою переплатою.

Які ж підводні граблі є в цьому процесі і про що ще варто замислитися? По-перше, цей процес не безкоштовний і платите за нього ви. Сума приблизно складе місячну виплату, але перший ваш платіж буде відстрочено тож ви фактично платите 20 років і 1 місяць. По-друге, рефінансування можна робити неодноразово понижуючи відсоток. Звісно кожного разу треба вираховувати чи варто воно того (бо процес платний, а терміни кредиту все коротші). Також звісно зі скороченням часу щомісячні виплати стають більшими і враховуючи те що гроші повільно дешевшають може мати більше сенсу платити довше навіть переплачуючи – тому що 100 доларів через 30 років будуть коштувати дешевше (але наскільки – невідомо) ніж 100 доларів сьогодні. Ну і також треба знати що для рефінансування треба мати добру кредитну історію, користуватися кредитними картками (Про кредитні картки) і взагалі бути задіяним у цій всій системі.

Ну коротше як ви вже мабуть здогадалися ми щось подібне зробили деякий час тому і я готовий відповісти на питання в силу свого розуміння ось цього усього :)

 

 

Як я грав на гітарі

Трохи передісторії

У нас вдома була дуже красива гітара Лєнінградської фабрики яка з бантом висіла на стіні. Був у неї такий благородний чорний корпус, колись батько її за дорого купив. Красива то вона була красива, але як гітара не надто годна для гри. Корпус той був ледь не пластиковий, гриф під кутом стирчав до корпусу, струни були дуже далеко і на них треба було тиснути щосили. Але як там би не було почав пробувати грати я саме на ній.

Ще у нас був самовчитель “Учись аккомпанировать на гитаре” де у виглядів діалогів гітариста та підлітка що хоче навчитися грати пояснювалися основи гітарного аккомпанемента. Більше ніж аккорди я винести звідти не зміг, усі балачки про тональності та транспозицію я і не зрозумів і не сильно навіть намагався читати.

До гітари пробував підійти з різних боків, але нічого не вдавалося і вона продовжувала висіти на стіні.

Як усе почалося

Коли я поступив в інститут разом зі мною в групі вчився одногрупник (Славік, привіт!) який грав в групі на гітарі. От він і почав показувати мені самі базові речі: як настроїти гітару взагалі, розказав основи нотної грамоти, показав як воно пальцями треба робити і таке усе подібне.

А коли я зміг зіграти перші мелодії моєму щастю не було межі. Є якась магія в музиці яку граєш сам, навіть і кривенько, яка не доступна коли просто слухаєш навіть найкращу музику. Почуття дуже приємне і мені так сподобалося грати що наступні кілька років я регулярно, щодня грав на гітарі мініму по парі годин.

Потім цей же одногрупник пробував зробити свою групу де ми намагалися грати якусь суміш thrash та death, але чесно кажучи зі мною у них би все одно нічого не вийшло…

Про слух та інше

По рекомендації того ж таки одногрупника я пішов на індивідуальні заняття до викладача гітраи у музичній школі і дуже швидко переключився з металу на класичну музику. З часом усе минулося, але Паганіні та різних гітаристів і твори для гітари я досі люблю.

Як я доволі швидко з’ясував у мене нема слуху і мені усі ноти мого інструменту видавалися однаковими. А отже гітару самостійно настроїти я не міг. Також я на собі переконався що слух можна розвинути і натренувати. Тобто після кілької років занять я не лише міг сам настроїти гітару, але вже і знімав мелодії на слух, а іноді навіть і акомпанемент до них. Проте варто знати що якщо у вас мозок не розвинено в цьому напрямку з самого дитинства (називається це “нема слуху”) то на це все доведеться витратити кілька років у порівнянні з людиною яка від природи вже вміє це робити.

Також я навчився читати ноти і навіть міг грати багато що з листа – тобто читаю ноти і тут же граю “в реальному часі”. Ось це насправді робити легше ніж здається, треба лише потренуватися. Проте я ніколи не міг просто читати ноти і чути музику – для цього треба мати той самий хороший слух і вміти грати не виключно на гітарі (фортепіано є обов’язковим інструментом для усіх музикантів). Але от саме вивчення нового твору, розбирання та розучування – все це було так приємно що досі згадую.

А ще тоді не було легко доступних копірів і ми переписували ноти на лекціях в інституті :)

Також обмеження зі слухом довго не дасть можливості повноцінно займатися теорією і розуміти чому щось (аккорд, наприклад) має “переходити” в щось конкретне інше. Замість розуміти (а я не розумів) я просто механічно запам’ятовував і заучував. Проте займаючись з нотами і повторюючи і вивчаючи твори я відчував такий спокій і піднесення що мені хотілося це робити знову і знову.

Щодо техніки то її теж у мене не було і через те що багато сам собі зіпсував граючи на поганій гітарі, але і в цілому у мене пальці не так бігають і не так ніжно торкаються струн як мали б.

Але головне що я так і не навчився робити це тримати ритм. Як на мене то це найскладніше для виконавця, ну принаймні у мене це було найскладніше. Перед тим як остаточно здатися я пару років намагався грати з метрономом щодня і це було дуже важко і ніколи толком не виходило. Може здатися що не велика і проблема, але насправді це означає що ні в групі, ні навіть у супроводі комп’ютера ти зіграти ніколи не зможеш.

Про мрію стати рок-зіркою

Коли мій одногрупник привів мене у свою новостворену групу я навіть не грав, а просто знав кілька простих прийомів. Ідея була така що граючи в команді ми усі трохи підростемо і станемо краще. Тим більше у нас були якісь ідеї і ми писали пісні різні, пробували різні штуки. Інструменти теж були так собі.

Але я дуже швидко збагнув що у мене природніх вмінь незрівнянно менше ніж у інших в команді і це було неприємно визнавати. Вірніше я і не визнава цього дуже довго, і лише через кілька років (я все ще продовжував займатися щодня) вдалося примиритися з цим фактом. І то навіть після того мені було б дуже неприємно почути це (хоча це і правда) від когось. Зараз вже можна, вже не чепляє так :)

Щодо ідей бути рок-зіркою і нарізати на гітарі на сцені перед великим натовпом то вони може у мене і були, але коли я в реальності стикнувся з тим що таке заняття музикою та отримав ідею про життя музикантів у мене ця мрія швидко зникла. От що я собі уявляв так це те що я буду дуже-дуже круто грати в групі яка буде іноді виступати в маленьких клубах і гітара буде моїм хоббі, але я в цьому хоббі буду неймовірно крутим :)

Проте з нашої “групи” один учасник таки став професійним музикантом і дуже непоганим.

Я ж свого часу пару разів виступа на “концертах” в музичній школі (кожен учень грав перед батьками якийсь твір) і навіть одного разу грав на концерті між панками та металістами. Усі рази це було страшно, руки трусилися, воно нічого не гралося і лише бринькалося, але в цілому користь була – чим сильніший провал тим менше я став боятися щось представляти перед натовпом і дуже добре що у мене був такий досвід.

Про мої гітари

Як я вже згадував була у нас красива, але не придатна для гри гітара. Потім, вже під кінець навчання в інституті я у того ж одногрупника купив непогану, а у порівняння з моєю просто прекрасну гітару на якій і грати було приємно і яка давала хороший відносно звук. Вже працюючи в Дніпропетровську я купив собі класичну гітару Fender і це була моя найкраща гітара за все життя: вона звісно була і красива, і давала хороший чутливий звук, і сам гриф на дотик наче бархатний був.

Ще у мене було кілька електро-гітар, але не пам’ятаю чи перші з них були мої, чи я їх просто брав на якийсь час. Взагалі в електрогітарі я дуже швидко розчарувався тому що хотілося на ній або робити суворе дж-дж-дж, або запилювати неймовірні швидкісні соло, а ні для того ні для іншого не було ні технічних вмінь, ні почуття ритму. Що ж стосується самих електрогітар то в ті часи у мене доступ був лише до совєцьких, а усе совєцьке то чугунієве лайно яким можна стовби в землю забивати, а ніяк не грати музику. Струнно-стінобійні інструменти коротше, а не гітари. Крім повної відсутності звуку (звучали вони трохи краще за проволку натягнуту на дверцята шафи) вони ще й мали таку вагу що носячи таку з дому і на репетицію можна було нехіло підкачатися.

Останній свій рік в Україні я купив у якогось металіста електрогітару на якій і грав цілий рік і в принципі було непогано – я розучував і грав під метроном та іноді комп’ютер (барабани) пісні різних металістів і в принципі непогано проводив час не дивлячись на те що мало що виходило.

Про гітаристів

Першо що треба сказати це те що гітаристи і класичні і електро це доволі специфічні музиканти, і це не похвала. По-перше, гітаристи дуже обмежені у своїх музичних вподобаннях і музиці яку вони слухають і якою цікавляться. Це звісно гітарна музика, скрипка (бажано соло) та Бах. У хороших музикантів інтереси набагато ширші, але у переважної більшості гітаристів є дуже сильна замкненість на свій інструмент.

Друга річ яку я з подивом відкрив для себе це те що знову ж таки переважна, просто домінуюча більшість гітаристів можуть або добре грати, або робити музику. Це означає ось що: гітарист який на слух знімає соло Стіва Вая, або грає якийсь складний твір чітко як комп’ютер сам створити хорошу музику не може. Тобто вони то щось роблять, але виходить така нудятина що просто страшно. Перші рази коли я з таким зіткнувся я подумав що який дивний випадок – людина вміє грати, але не знає що грати. Але з часом я побачив що це правило, а не виняток.

Саме тому гітаристи які пишуть і грають хорошу музику так широко відомі і популярні в колі тих хто хоч трохи грає на гітарі і цікавиться гітарою. Звісно є і такі випадки коли техніка і швидкість дуже розвинені і гітарист усі свої композиції зводить до “поливання” слухача довжележними швидкісними соло. Так, це неймовірно складно, навіть не можливо відтворити майже нікому, але музичності в цьому часто бракує.

І тоді як електрогітаристи, особливо початківці усі мрію про швидкість, швидкість і швидкість у класичних гітаристів фетиш це точність виконання. Відтачуючи довгими годинами виконання кількох тактів твору вони реально намагають зіграти точніше і чіткіше ніж комп’ютер.

А що ж далі?

Зараз я на гітарі не граю вже 8 років (з того часу як поїхав з України), але не відкидаю що колись таки куплю собі гітару, комбік (це колонка така для гітари) та пару педалей для різних ефектів і почну усе заново. Кілька разів вже таке бажання виникало, тим більше в США і вибір і ціна на пристойні гітари кращі, але зупиняло розуміння того що часу на гітару в своєму розкладі я не знайду взагалі.

Ну та може колись у майбутньому…

 

Про зарплатню та інші прибутки

Вступ

Часто при обговорені зарплат за кордоном на українських форумах звучить фраза що “зарплатня це ще не все”, але що вона означає не всі знають і розуміють. Далі я спробую як умію коротко описати які ще види прибутків існують окрім зарплатні.

Отже поїхали.

Базова зарплатня

Це сума до податків за рік. Сума залежить від географічного місцезнаходження: скажімо Senior Software Developer може розраховувати на зарплатню від 150 тисяч на рік у Каліфорнії, або від 130 у Сіетлі. Така різниця обумовлена вартістю життя: ціни на житло, зручність транспотру, тощо.

Звісно також впливає набір вмінь (у випадку програмістів це досвід, знання інструментів та технологій) та інші досягнення.

Але треба враховувати що це сума до податків. В США податки кожен платить сам за себе і сума залежить від складу і сумарного доходу родини, зроблених покупок та інвестицій, хвороб та госпіталізації і іншого. Ось тут трохи розписував – Про виплату податків в США.

Додаткове читання – Рівні і зарплатня в МС.

ESPP

Employee Stock Purchase Plan, або Програма Купівлі Акцій для Працівників. Суть цієї програм в тому що працівникам компанії дають можливість купувати акції компанції за ціною нижче за ринкову.

Працівник всказує відсоток своєї зарпланті яку хоче відкладати на цей план, гроші накопичують і раз у період (квартал чи пів-року, наприклад) компанія купує від імені працівника свої акції. В Microsoft наскільки я пам’ятаю можна було до 5% заплатні відкладати і акції купували на 10% дешевше за рикову ціну на день купівлі. Тобто можна було одразу їх автоматично продавати і отримувати плюс скількись відсотків до зарплатні (мінус податок за прибуток). В GoDaddy можна відкладати до 15% зарплатні і продають нам за нижчою з двох цін: на початок і кінець періоду накопичення.

Тут також треба зауважити що у торгівлі акціями (і не лише для цієї програми) є суттєві обмеження для людей які приймають рішення, або мають знання про продукти які готуються на ринок. Справа в тому що ці люди мають незагально доступні знання, а значить і перевагу завдяки цьому, а це протирічіть законодавству. В результаті якщо вам “пощастило” працювати у групі яка має доступ до такої інформації то для вас спеціально і для членів вашої родини буде виділено пару днів на рік коли ви зможете купити чи продати акції компанії. А у вищого керівництва у більшості випадків можливість продати свої акції з’являється лише після того як вони залишають роботу.

Опціони

Деякі компанії не виходять на ринок акцій по кілька років навіть якщо справи у них йдуть добре. Взагалі говоловна причина такого виходу це залучення нових коштів: акціонери купують акції (частки компанії), а компанія отримані гроші спрямовує на розвиток продуктів.

У нового працівника йому можуть запропонувати певну суму акціями компанії, навіть ще не випущеними. І може статися що попрацювавши кілька років працівник йде з компанії і не отримує свої акції. Так само тим хто працює кілька років у компанії в якості нагороди можуть додавати якихось опціонів (також можливо ще не існуючих акцій).

Але розглянемо випадок коли акції таки почали торгуватися. Працівнику дають певну суму (читай нижче про “золоті кайдани”), наприклад 5 тисяч акцій по ціні 15 доларів за акцію. Якщо на момент отримання усих акцій ціна їх складала 20 доларів то стається наступне. По-перше, доступні акції “забрати” у компанії (називається “завестити”). Це буде прибуток (5000 * 15) з якого треба буде заплатити податок. Потім акції можна продати за 20 кожну і це вже заробіток (5000 * 5) з якого теж треба буде заплатити вже інший податок. Відповідно ціна опціона для кожного індивідуальна і люди навіть з однаковою зарплатнею і однаковим обсягом опціонів можуть в результаті мати різні суми: комусь дали опціон по 5 доларів, а комусь по 15.

Іншими словами опціон це пакет акцій компанії по ціні значно нижчій ніж ринкова. У деяких випадках бонуси також дають опціонами.

Обмежені акції

Ця опція близька до опціонів, а відміна в тому що працівнику дають пакет акції (розподілено на кілька років), але дають їх безкоштовно. Таким чином коли пакет стає доступним для продажу то усю поточну ціну акції отримує працівник і платить відповідний податок з цього.

Пенсійний план

В США він має назву 401k. Треба також сказати що якщо ви хочете отримувати пенсію в США і не працюєте на уряд то вам доведеться самому собі на пенсію відкладати. Для цього існує спеціальний фонд куди відкладаються гроші до податків. А після 65 років можна почати їх отримувати назад у вигляді щомісячних виплат. Скільки саме будуть виплати залежить від того скіьки було накопичено.

Так ось компанії можуть робити так зване “парування”, наприклад: перший відсоток відрахувань з зарплатні компанія подвоює, а для наступних 4 додає половину. Таким чином ви відраховуєте у фонд 5% зарплатні (повторю що до податків), і компанія туди ж вам додає ще 3% (1% + 4 * 0.5%).

Але не усе так райдужно – є максимальне обмеження на виплати у пенсійний фонд на рік і не вийде кілька останніх років перед пенсією накидати туди грошей і потім жити з виплат. Щоб мати хорошу пенсію треба з молодого віку відраховувати гроші туди.

Бонус

Бонус (премія по нашому) дається як правило по результатам перформанс рев’ю (оцінки досягнень) раз на рік коли для кожного порівнюється план роботи і що було реально досягнено, а потім люди виставляються по рангу: комусь велику премію і наступну сходинку в ієрархії, більшості середню премію, а деяких взагалі з роботи виганяють.

Бонус дається комбінацією грошей і акцій (опціонів та обмежених акцій) і як правило виплата розтягується на кілька років.

“Золоті кайдани”

Таку назву отримала ситуація коли у працівника багато премій (акцій та грошей), але їх виплата відбудеться у наступні роки. Як правило усі премії не видають одразу а розтягують: грошову премію можуть виплатити по 50% за два роки, акції дають порціями 5 років по 5% на квартал. Відповідно після кількох років роботи, особливо якщо кілька з них були вдалими у майбутньому такого працівника може накопичуватися до кількох десятків тисяч.

От тому це і називається “кайданами” –  коли йдеш з компанії то втрачаєш усі майбутні виплати за кілька років. І люди через це мучаються, але не наважуються змінити компанію навіть якщо робота вже що називається дістала.

Оплачувана відпустка

Взагалі в США гарантована оплачувана відпустка за законом – 0 днів. Але звісно компанії мають кожна свою власну політику стосовно цього питання.

Наприклад у Microsoft давали здається 15 робочих днів відпустки, пару днів лікарняних і ще пару “плаваючих свят”. Тобто виходило 4 тижні. Після 5 років роботи кількість днів зростала до 5 тижнів, але вже мало хто з тих хто залишився в компанії так довго вибирав усю відпустку: більше роботи і більше відповідальності робили свою справу. Після 10 років здається можна було брати 6 тижнів.

В GoDaddy кількість відпусткних днів не обмежена, але звісно треба зарані (за 2-3 тижні) узгодити дати зі своїм керівником. Такий підхід переймають все більше компаній – дослідження показують що люди відповідальніше ставляться до днів відпустки і насправді витрачають на неї менше днів.

Саббатікал

Інша форма відпустки яка практикується лише як правило для найвищих рівнів праціників – компанія надає тривалу відпустку (від пів-року і довше) зі збереженням робочого місця, а часто і зі збереженням зарплатні чи відстоку від неї. Така відпустка надається раз на життя і люди як правило беруть її щоб подоружувати, написати книгу, завершити наукову роботу і таке інше.

Страховка

Треба розуміти що медична, зубна та страховка на зір це не пов’язані між собою речі. В страховках важливо те яка сума покривається, після якої суми паціент взагалі не платить нічого та так звані ко-платежі: наприклад з моєю поточною страховкою я плачу за кожен візит до доктора фіксовану суму (скажімо 70 доларів), а усе інше скільки б там не було покривається страховкою.

Треба сказати що у Microsoft не лише найкраща в індустрії страховка, але і одна з найкращих в США взагалі і у плані покриття і тому що компанія дає страховку на усіх членів родини. В GoDaddy страховка є лише на працівника, а от за Олену ми платимо додатково (це може бути 300-500 доларів на місяць).

Про зубну страховку ще трохи тут – Американська стоматологія.

Різні дрібниці

Їжа на роботі

Якщо компанія годує обідами або безкоштовно (в GODaddy це 4 рази на тиждень безкоштовно – доставка з ресторанів), або частоково покриває вартість обіду (в столових Microsoft можна нормально пообідати за 5-8 доларів при повній ціні також обіду 15-20 доларів) така “благодійність” виливається у кілька тисяч додатково зекономлених за рік.

Також треба враховувати усі ті холодильники з безкоштовними напоями, чаї та кави. Дещо додатково можна почитати тут – Їжа в Microsoft та Microsoft: автомати з газіровкою.

Спортклуб та програми здоров’я

Тут все просто – компанії зацікавлені щоб працівники були здорові і іноді частково оплачують (називається “спонсорують”) членство у спортклубі. Якщо ви, а ще краще уся ваша родина регулярно ходите у клуб то така приємна підтримка дозволить зекономи від 60 доларів на місяць на члена родини. Дещо почитати можна тут – Про наший спортклуб.

Транспортування

Чим більша компанція і місто в якій вона розташована тим більшою стає проблема добиратися на роботу і додому – трафік займає час, з’являється залежність від машини, тощо. Деякі компанії надають сервіс “шатлів” (міні- або нормальні автобуси) що курсують певними маршрутами і розвозять працівників. У Microsoft так взагалі свій вокзал, автобуси у різні міста, маршрути мікроавтобусів між корпусами та безкоштовні індивідуальні таксі.

Іншим приємним бонусом може стати картка сплати місцевого транспорту яка поповнюється компанією.

 

 

На цьому все, з часом, якщо будуть питання щось допишу та/або виправлю.

Splendor

 

Прекрасна економічно-орієнтована гра з дуже простими правилами і неймовірним багатством ігрових стратегій. Гравці борються за обмежені ресурси і за їх допомогою “будують” карти які ті ж ресурси генерують.

 

Характеристики

  • Кількість гравців: від 2 до 4, найцікавіше грати втрьох, вчотирьох ситуація в грі змінюється дуже швидко і короткотермінове планування стає неможливим.
  • Час гри: до 30 хвилин. Але зауважу що час пролітає настільки швидко що ви самі не повірите що пройшло пів години – буде здаватися що хвилин 10 максимум.
  • Складність правил: правила дуже прості і їх можна пояснити і зрозуміти за 2-3 хвилини.
  • Час навчання: перші кілька хвилин першої гри достатньо щоб зрозуміти усі механізми.
  • Жанр і категорія: економічна гра, період Ренесансу.
  • Ігрові механізми: покупка і будування карт. Для купівлі та будування використовуються одні й ті самі ресурси.
  • Ціна: від $28.
  • Розширення: існує кілька розширень і усі з них є просто додатковими картками знатних персон. На жаль розширити гру без втручання в ігрову механіку не вийде.
  • Повторна іграбельність: дуже висока завдяки тому що ігрова ситуація змінюється примушуючи реагувати зміною тактики, але зберігаючи стратегію.
  • Оформлення: дуже красиво – міста періоду Відродження, торгівля, дорогоцінне каміння, пластикові фішки, карти.

 

Правила

Ресурсами в грі є різноманітне дорогоцінне каміння різних кольорів (5 видів) та золото. Кількість ресурсів дуже обмежена. Ресурси використовуються для купівлі і будування карт (кожна карта коштує якусь певну комбінацію камінців) і побудовані карти починають генерувати ресурси (один камінь певного кольору). Тобто ресурси що їх дають карти є відновлюваними, інші, з загального банку є одноразовими.

За ход гравець може взяти з банку певну кількість ресурсів, купити і побудувати карту або “зарезервувати” карту забравши її з ринку у своє сховище що може містити до 3 карт. Разом з зарезервованою картою гравець отримує одну золоту монету яка еквівалентна будь-якому камінцю.

Деякі з карт (ті що складніше побудувати) дають очки перемоги. Перший гравець який набрав 15 очків виграє.

 

Враження

Повторюся що не зважаючи на дуже прості правила гра вражає різноманітностями ігрових ситуацій та стратегій які можна використовувати.

Гравці змагаються за обмежені ресурси та майже завжди за одні й ті самі карти бо кількість ресурсів обмежена і далеко не все з того що є на ринку можна побудувати. Кожен ход для гравцяє обертається на прийняття рішення: чи зібрати ресурси зараз поки вони доступні і можливо не мати що побудувати після того, чи побудувати якусь цінну карту і залишитися без ресурсів?

Починається гра у спокійному темпі і перші побудовані карти хоча і починають генерувати ресурси не дають ніяких виграшних очків. Але коли у гравців з’являється все більше і більше “виробничих потужностей” гра починає йти все швидше і швидше і як правило коли вона закінчується гравців що програли від перемоги (15 очків) відділяє усього один ход.

 

Оцінка

Я дуже грою задоволений, і хоча мені більше подобаються біль епічні ігри типу The Castles of Burgundy я радий що ця гра є в моїй колекції і з задоволенням граю в неї час від часу.

Оцінка на Board Games Geek – 7.59/10, 78-ме загальне місце, 8-ме місце серед ігор для усієї родини (http://www.boardgamegeek.com/boardgame/148228/splendor). Моя оцінка – 8/10.