Рік: 2013

Terry Pratchett. Discworld / Террі Пратчет. Плаский світ (1983-…)

Вже в який раз пробую читати Пратчета… і нічого. А причина через яку я намагаюся його читати полягає в тому що всі любителі фантастики у своїх відгуках на будь якому сайті одностайно мліють “ой який гумор, ой який письменник, ой яка література прямо”.

Ну згоден, гумор там є, але доволі специфічний. Ну в стилі Пласка Земля стоїть на трьох слонах, які стоять на черепасі, яка пливе безкраїм Океаном… Ну або якийсь чаклун бачить фотоапарат і починає думати в стилі “є ж такі світлочутливі матерали, отже можна якось примусити їх реагувати і змінювати свій стан…”, а в результаті виявляється що у фотоапараті живе маленький демон який швидко-швидко все малює з натури.

І такого “гумору” там просто сотні на кожній сторінці. По переше, мені це не здається смішним, по друге, це просто втомлює, а, по третє, сь так і не знайшов в його книгах нічого особливо цікавого.

Все це мені більше нагадує якби Футураму видавали у книжках – була б така маячня що її мало б хто читав. Так от Пратчета імхо треба робити мультфільмами, а не читати.

http://www.goodreads.com/series/40650-discworld

The Color of Magic / Колір чародійства (1983)

Перша книга серії (а там ще є підсерії пов’язані між собою так що книги треба читати не послідовно а паралельно) в якій можна оцінити весь той гумор що очикує читача на протязі наступних більше ніж 40 (!) книг.

Сюжет приблизно такий: турист з країни на краю Диска із скринею грошей на ніжках прибуває у середньовічне місто повне героїв та героїчних обставин і починає шукати на пригоди. Власне навіть цю книгу мені було дуже важко дочитувати.

UPD від 2023.07.28: цю книгу я починав читати кілька разів і не дуже далеко заходив перед тим як закинути її. Але після того як прослухав “Варта! Варта!” вирішив спробувати її в аудіо-форматі. І так нарешті її подужав.

У книзі хоча є доволі цікаві моменти та повороти сюжету, проте вся історія стрибає, гумор мене на надто веселить і в цілому це доволі важко якось сприймається. І лише завдяки фактично радіо-виставі від “Абук” я все це зміг дослухати.

Оцінки:

Guards! Guards! / Варта! Варта! (1989)

Через багато років після того як я пробував читати цю серію (яку на той час усі хвалили дуже сильно) і кинув – мені було не цікаво взагалі… отже спробував ще раз. При цьому вибрав першу-ліпшу книгу якою виявилася аж восьма і почав слухати.

І з’ясувалося, що аудіо-книга, а вірніше навіть ціла аудіо-вистава на кілька голосів та зі звуковими ефектами – це набагато краще. Я з задоволенням прослухав усю книгу по дорозі в басейн та на роботу. Дуже задоволений тим, що придбав цю книгу на Абук.

Така собі суміш фентазі та гумористичної фантастики в якому людська дурість, магія та такі-собі інтриги переплітаються у трохи розважальне дійство.

Моя головна претензія до того як книгу написано в тому, що особисто для мене крім окремих посмішок завдяки хорошому володінню мовою автором – ось більше крім цього нічого цікавого нема. Сюжет так собі, герої теж.

Але як аудіо-книга – просто шикарно! Тому продовжу (вірніше почну заново) слухати усю серію.

Оцінки:

Mort / Морт (1987)

Ця книга є от наче взірцем того, що мені не подобається у автора. Вона наче гумористична, але мені ніколи не було смішно. Словосполучення та різні речі автор також комбінує вдало і не звично, але мені і від цього лише трошечки цікавіше.

Що стосується історії, то вона хоча іноді і стає цікавою, але як я вже помітив в інших книгах автор має звичку або різко і не цікаво обривати сюжетні лінії, а також іноді стрибає через доволі значні проміжки часу не пояснюючи що там взагалі відбулося. Таке враження іноді, що це просто купа оповідань поєднаних персонажами які зібрали в один текст.

Також в книзі надзвичайно банальний і не цікавий фінал який дуже розчаровує.

А так це історія учня смерті який порушив хід історії (зашкодив вбивству принцеси) і різними способами намагався це виправити.

Для мене єдиною причиною чому я цю книгу “добив” до кінця вкотре стала чудова озвучка від “Абук” – це не просто виразне читання, але і на кілька голосів, та ще й зі звуковими ефектами.

Оцінки:

Wyrd Sisters / Віщі сестри (1998)

В книзі йдеться про трьох відьом які не хочуть, але мусять втрутитися в державні справи і практично власноруч призначити короля.

Книга мені не сподобалася, але вкотре не втомлюся відзначити чудово начитаний текст (так, і цю книгу я слухав, а не читав) від “Aбук“.

Історія доволі слабенька – вбито короля, відьми врятували дитину, віддали в мандрівний театр. А новий правитель поганий не тому, що коїть щось зле, а через те, що “якось він не підходить до нашого королівства”. Мотивація героїв така ж слабко обгрунтована. І повно роялів в кущах які автор не соромиться витягувати навіть за кілька сторінок до фіналу книги, що нівелює усе прочитане.

Постійні спроби створити драму і постійні внутрішні протиріччя як от “відьом усі бояться” одночасно з “відьом усі зневажають”. Коротше це мабуть моя остання спроба читати цю серію.

Оцінки:

The Wee Free Men / Вільні малолюдці (2003)

Тридцяти (так – ТРИДЦЯТА!) книга в серії яка поки що для мене найгірша з усіх перелічених тут. І по хорошому ця книга не має бути в серії – бо вона не пов’язана ніяка особливо з іншими книгами серії.

Йдеться тут про магію, казкових істот, сяку-таку мораль. І в цілому це надмірно позитивна історія яка вже не фентазі, а в прямому сенсі казка.

Головною героїнею є маленька дівчинка-пастушка з дедуктивними здібностями Шерлока Голмса та словниковим запасом як у професора англійської літератури. Тобто надзвичайно розумна, кмітлива і винахідлива. І ще з задатками до магії.

Ну і коротше її молодшого брата викрадає якась “королева”, а головна героїня за допомогою піксі (вони ж макнакфіглі) подорожує у паралельний світ і перемагає ту злу істоту. І по ходу подій багато чого вгадує, виграє, переконує і так далі.

Мені відверто нудно було все це слухати, а гумор яким переповнена книга мене відверто дратував. І навіть чудова аудіо-вистава мало рятувала ось це все.

Чесно – не розумію тих кому ось таке подобається.

Оцінки:

Баг що призвів до зависання Zune 30

Zune 30 – перше покоління MP3-плеєрів від Microsoft. Випускалися пристрої з 2006 року, а у 2011 випуск усієї лінійки припинився. Усього було 4 покоління: 1) Zune 30, 2) Zune 4, 8, 80, 3) Zune 16, 120, 4) Zune HD.

Баг про який йде мова був лише в коді Zune 30.

Сам код:

year = ORIGINYEAR; /* = 1980 */

while (days > 365)
{
    if (IsLeapYear(year))
    {
        if (days > 366)
        {
            days -= 366;
            year += 1;
        }
    }
    else
    {
        days -= 365;
        year += 1;
    }
}

Цей код як бачите вираховує рік на основі лічильника днів (лічильник починається з 1/1/1980).

Тепер слідкуємо за руками.

Уявимо що у нас останній день 2008-го року:

  1. У рядку 3 код перевіряє кількість днів, умова виконується (366 > 365)
  2. У рядку 5 функція IsLeapYear() повертає true бо 2008 високосний рік
  3. Умова у рядку 7 не виконується (366 > 366)
  4. Переходимо до рядка 3

Ну от ми і в нескінченному циклі!

Таким чином усі пристрої у першу секунду 2009-го року перетворилися на тикви, тобто перестали реагувати на будь-що.

Справедливості заради треба сказати що це був код не Microsoft, а Freescale – драйвер для їхнього годинника. Були і інші пристрої що зловили точно таку ж проблему, наприклад медіа-плеєр від Toshiba. Інші моделі Zune мали інший чіп і там цієї проблеми не виникло.

Офіційно рекомендованим способом вирішити проблему було розрядити остаточно батарею і поставити пристрій на зарядку (таким чином 1 січня 2009-го було б 367-мим днем якщо рахувати від 1/1/2008).

Снайперінг на ebay

Кілька роз’яснень термінів:

  • ebay.com (вимовляється “ібей”) – найпопулярніший в світі електронний аукціон. Люди, а іноді навіть і компанії та магазини, виставляють там різні товари, а покупці намагаються перебити ціну одне одного.
  • снайперінг – якщо ви знайшли щось вам цікаве і за цей товар поки що ніхто не торгується (нема ставок) то можна дочекатися останніх секунд до закриття торгу на конкретну річ і поставити якусь дуже вигідну для себе ціну.

Проблема зі снайперіангом в тому що ніколи не знаєш хто ще цим займається, а коли міг би купити і за трохи більшу ціну то ніколи не вистачає часу. Та і до того ж торги часто закриваються у незручний час і не можна постійно сидіти і оновлювати сторінку.

З усіх сервісів що пропонують послугу снайперінга найкращим на мою думку є gixen.com.

Розказую ті прості кроки що їх треба виконати. Спочатку вводимо свій логін та пароль для ebay (реєстрація на самому сайті не потрібна):

Я розумію що не хочеться довіряти таку інформацію якомусь невідомому сайту, але за весь час використання ні в мене, ні в когось із знайомих з цим проблем не було.

image

Далі знаходимо код товара на ebay (виділено червоним):

image

Код товару вказано в URL товару після /itm/, наприклад:

Також не забувайте звертати увагу на вартість доставки (теж виділено червоним). Коли будете вказувати максимальну суму що готові викласти за конкретний товар не забувайте про доставку.

Тепер на сайті снайперінга вводимо код товару зі сторінки на ібей та вказуємо максимальну суму:

image

Також можна вказати групу. Група потрібна для сценарію коли ви полюєте за чимось, наприклад телефоном, але з усих що ви за них готові торгуватися вам потрібен лише один. Так от коли куплено хоч один товар в групі торги за інші товари система припиняє. УВАГА, не рекомендується вносити в одну групу товари що торги на них закінчуються з різницею в кілька секунд – система просто не може гарантувати що не купить вам кілька товарів. Взагалі повторю що уся суть снайперінга в тому щоб дочекатися останніх секунд і бистро зробити мінімально можливу виграшну ставку.

Тепер у вас є статус ваших ставок (зауважте що на ebay до останніх секунд система нічого робити не буде):

image

Блакитним обведено час закінчення торгів, червоним моя максимальна ціна, зеленим – поточна максимальна ставка. Як бачите жовтим виділено телефон максимальна поточна ставка на який вже перевищила мою, а отже система навіть не полізе торгуватися.

Сервіс gixen безкоштовний, паролі і логін не запам’ятовує. За якісь $6 на рік можна отримати точніші торги (система починає торгуватися не за 6 секунд до закриття, а за 4, і встигає зробити більше ставок), підтримка двох серверів замість одного, відсутність реклами. Ціна супер-дешева.

І ще кілька зауважень стосовно ebay:

  • ним не вигідно користуватися як інтернет магазином – в тому ж Amazon’і ціни часто кращі, а ще вигідніше буває у спеціалізованих (велосипедних, музичних, книжкових, тощо) магазинах.
  • не варто торгуватися коли вже є багато бідів (ставок) – якщо і виграєте торги то скоріше за все за максимальну ціну
  • деякі категорії товарів дуже погано класифіковано і саме за ними вигідно полювати. Наприклад у них нема чіткої системи вело компонентів. Я собі якось новісіньке вело сідло Specialized Ruby купив за $37 коли його ціна у виробника $130. А колега мій купив собі новісіньку (ще й у командних кольорах) раму Felt F1 за $1050 при її ціні в $1400. В обох випадках ми були єдиними на торгах на протязі тижня.

Проте не варто розраховувати що ви зможете купити собі лептоп за дешево. Мені один раз поталанило і я взяв Lenovo T410 за $350, але як правило лептопи чи інша комп’ютерна і побутова техніка включно з телефонами розлітається аж бігом.

Вдалого снайперінга, друже!

Newton Motion 2012

 

Ціна: $175

Вага: 260 грамів

Підошва: П’ята – 26 мм, носок – 23 мм, підйом – 3 мм.

Призначення: Кросівки для щоденного бігу та змагань на довгі (і повільні дистанції). Спеціальні подушечки під носком призначено щоб примусити бігуна ступати на носок чи хоча б на середину стопи.

Загальні враження: Звикав я до них більше ніж пів-року. Головна причина – техніка бігу. В кінці-кінці бігаючи по черзі в них, в Brooks PureConnect та в New Balance Minimus Barefoot 10 зміг таки змінити трошки постановку стопи і нарешті почав почувати себе в них комфортно.

З плюсів – кросівки легкі, надійні, провокують бігти швидше весь час завдяки тому що найзручніше ступати в них на носок, а з нього вже ного швидше зривається з землі. Багато простору для пальців ніг, взагалі ніякого тиску на них.

Яскрава кольорова гама привертає увагу і дозволяє розмізнати кросівки Newton будь-якої моделі на ногах миттєво.

Бігав я в них включно до пів-марафону без проблем будь-яких і сподіваюся що вони стануть хорошою заміною більш массивним Brooks Launch для марафону.

Недоліки: Крім того що до них треба звикати якщо у вас не ідеальна техніка бігу є ще один недолік. Як я зазначив вище в кросівках дуже вільно пальцям, а досягається це спеціальною формою верха коли носок зшито з трьох клаптів і шви проходять по боках стопи. Так от у мене мизинці відчувають ці шви. І хоча жодного разу я не натер нічого проте відчуття все одно чомусь дуже неприємні.

Також варто зауважити що бігати по дрібному гравію чи просто брудній дорозі може бути не так зручно в них через те що отими подушечками можна назбирати каміння і сміяття і потім довго його виколупувати.

Ну і ціна несамовита. Я б за таку ніколи не купив, свої знайшов на розпродажу за $50.

На сайті виробника: http://www.newtonrunning.com/shop/men-running-shoes/motion-performance-trainer

RAMROD 2013 – відео

У доповнення до поста 2013-07-25-RAMROD хочу розмістити це відео.

Вистачає ж людям часу і таланту робити такі презентабельні роліки!

 

Хоча виглядає все так вже просто на цьому відео Smile А в реалі більше 9, а у багатьох більше 10, і навіть більше 12 годин педалювання.

2013-07-25-RAMROD

imageВелопробіг (хотілося б сказати велогонка, але це таки не змагання) учасники якого їдуть навколо гори Рейнер. Відбувається кожного року, стартові місця розігруються в лотореї. Ось цього року я вперше прийняв участь в лотореї і одразу і виграв Smile Проте ні Олена, ні будь-хто з велосипедистів яких я знаю не здобули собі місця.

Старт та фініш був у містечку Енумкло що десь за 1 годиною машиною від Кіркланда в якому ми живемо.

Гора Рейнер добре помітна здалеку (від нас її видно дуже добре), і виглядає дуже красиво – велетенський білий від снугу зуб що закриває значну частину обрію. Навколо гори організовано національний парк (ота біла порожнеча в низу карти) по якому навколо гори ми і їхали.

Сайт події – тут, довжина маршруту – 149 миль (240 км) за набором висоти більше 10000 футів (3 км). В цьому власне складність і полягає – спочатку долаєш 150 км, а потім починаються 3 дуже затяжні гірки одна за одною.

Сам старт був з 5 до 7 ранку, тобто не масовий, не за місця ж боролися. Отже встали в 3:30, в 4:30 були на місці, перевірив усе, переодягнувся, набрав води, одягнув футболку (прохолодно з ранку було) і поїхав.

На трасі було кілька точок де можна було поповнити запаси води і гаторейду (напій з електролітами), та поїсти бутербродів, фруктів, попити коли і таке інше. У самому парку на вершинах доступна була лише вода.

 

Знаючі люди попереджали що зі старту нестися не треба – перші 50 км переважно легенький спуск і можна легко убити собі ноги.

Я прибився до невеличкої групки в якій кожен по черзі був лідером (перший ріже повітря, а позаду нього решта групи крутить в своє задоволення) – 1 миля і відпочиваєш. Поки ми дісталися першого пункту харчування вже стало зовсім світло і можна було продовжувати в одній велофутболці (називається джерсі).

 

Весь цей час ми їхали якщо не по місту то принаймні по міжміським дорогам на яких відсутня велодоріжка. А через те що і узбіччя там особливо нема то машини часто пролітали за якісь пів-метру від нас. Хоча машин не так щоб і багато було… А от вантажівки з лісом то було страшно – неосяжних розмірів монстри що тягнуть на собі стос зрубаних дерев, ревуть двигунами так що вуха закладає, та ще й тягнуть за собою причепи з таким же лісом. І все це несеться мимо тебе майже впритул… Без звички доволі страшно і неспокійно.

 

Другий етап переважно проходив по узбіччю швидкісної трасси і там було легше через те що було широке узбіччя. А оскільки ще й рел’єф був відносно плаский то і швидкість вдавалося тримати непогано (принаймні для мене 32-35 км/г це непогана швидкість).

План був такий що я на кожній зупинці буду дзвонити Олені і звітувати що у мене все в порядку, але з’ясувалося що ніякого мобільного покриття в тій місцині вже нема, та й до того ж телефон постійно шукаючи вишки розрядив батарею за якісь пару годин. А отже і фотографій поробити не вдалося. А фотографувати там варто було.

 

Після другої зупинки ми в’їхали в парк де практично зникли машини, дорога стала ще вужча і почала дрібно вигинатися вліво-вправо, по краям став ліс закривши небо. Тут вже почався підйом… Наче і невелечкий, але швидко не поїдеш, а він усе тягнеться, і тягнеться, і тягнеться. І так понад 40 км.

Проте їхалося в задоволення – ноги працюють, і хоча і не розженешся проте і загальне самопочуття хороше, приємно неспішно збиратися звивами в гору.

А ось вже і вершина – попити води, долити у пляшки, ще пару миль і половину дистанції подолано. Несподівано швидко і легко.

 

Далі починається крутий і тривалий спуск (приблизно 30 км) де летиш понад 50 км на годину і лише дивишся навколо. Красиво сташенно – яскраво синє небо, ще синіші дрібненькі озера, трошки нижче все куди сягаєш оком вкрито темно-зеленим лісом, на узбіччях сніг, яскраве сонце, смуга дороги та урвища то з одного то з іншого боку. Ну ясно що вкритий снігом пік гори тут же, але тепер дуже близько, майже впритул.

Ми колись там були машиною, але саме в цей раз я оцінив наскільки ж там неймовірно красиво. Обов’язково треба відвідати цей парк як будете раптом в наших місцинах.

 

А далі почався підйом в другу гірку яка не виглядає такою вже страшною в порівняння з ішими двома на карті. А от насправді те що підйом зовсім трошки крутіший (хоча і коротший) значить дуже багато – їдеш-їдеш, пнешся, дивишся на комп’ютер, а там ще навіть кілометр не пройдено. Коротше тут вже почалася втома і треба було зосереджуватися і працювати.

За 4 милі до вершини була зупинка з водою де нас поливали з пульвелізаторів. Сонце вже пекло неймовірно і це вперше коли я почав потіти. Одна пляшка в мене була з напоєм з електрлітами (долива гаторейдом на зупинках), а друга з водою з якої я себе і поливав час від часу. Це ще добре що я не п’ю багато і мені майже завжди вистачало води від зупинки до зупинки, а от людям як п’ють багато і регулярно було дуже важко.

 

І найдивніше те що було ж не спекотно, навіть прохолодно, а от сонце лупило сташенно і нагрівало шкіру через що і починалося перегрівання. Я старанно помазався кремом від сонця на старті і трошки додав зверху на парі зупинок, тому обійшлося без обпіків та почервонінь. Взагалі без сонцезахисних окулярів, шапки та крему від сонця суватися туди не варто.

Ну та як би там не було ось вже і друга вершина нарешті, неймовірно скільки вона сил забрала. Починаю хвилюватися чи я взагалі доїду.

 

Ось вже і трейтій (останній підйом починається). Усього в якісь пів-градуси різниця в нахилі, але наскільки ж інші відчуття і зусилля! Їду не так важко як боявся і навіть знаходжу час милуватися гірськими квітами, водоспадами яких там сотні взовж доріг, розглядаю стрімкі річки внизу та орлів в небі…

Проте підйом все тягнеться і тягнеться і через години півтори стає щось зовсім важко. Пнуся з усих сил, аж ось якийсь мужик на дорозі кричить що залишилося 1.1 милі (2 км) до вершини. Стараюся, але раптом усе скінчилося, сіла батарейка, ноги стали і не можу примусити їх крутити далі. Останні 200 метрів пройшов пішки Smile Залишилося 80 км.

 

Далі 20 км з гірки і остання зупинка. Про останній етап мене попереджали що хоча він і з гірки проте там весь час сильний зустрічний вітер і тому треба приєднатися до якомога більшої групи, а то буде важко.

На зупинці дійсно великий натовп велосипедистів, але я чомусь після того як поїв і трошки відпочив все ж таки з дуру попер сам – план був просто тихенько їхати і не думати про швидкість. Проте з’ясувалося що думати таки треба було.

 

Спочатку трошки потримався за парою швидких гонщиків, але відвалився від них через кілька кілометрів. Потім прибився до групи з 5 велосипедистів, а через кілька хвилин нас наздогнала група десь з 50 чоловік. От за тією групою я і тримався кілометрів з 15, але потім вирішив відстати – їхати було вже зовсім не в задоволення, ногам незручно ні крутити, ні стояти, ні лежати на рамі, вже все набридло. Багато в чому це результат зашвидкого старту – сил і енергії моральної на останній етап не лишилося.

Останні 20 км я їхав взагалі сам – нікого на обрії ні попереду ні позаду, лише перед фінішом у місті побачив людей. Це була 3 година дня, нікого ні на дорозі ні на вулиці, мертве місто (вірніше передмістя).

 

Що ж, головну ціль (подолати дистанцію) досягнута, цим я задоволений. Проте як вже зазначав раніше відчуваю що треба взяти відпочинок на місяць-півтора, а то про наступні старти та випробування навіть думати поки не хочеться – розрядився.

Ну і ще одна річ. На відміну від бігу коли ти виклався і помираєш на фініші, і до кінця дня ледь живий повзаєш, а потім тиждень відходиш на велосипеді все не так. Виснаження страшенне, навіть сидіти важко, а вже за якусь годину ходиш нормально і просто загальну втому (хоча і сильну) відчуваєш. А на другий день так і взагалі тренуватися можна, навіть ноги ледь помітно болять. І це неймовірно дивне самопочуття для бігуна. Думаю причина в тому що 1) на велосипеді не перегріваєшся так, та 2) на бігові часто довго прицюєш з високим пульсом (190+), а на велосипеді рідко коли вище 170 добираєшся. Ну і удари ногами (і всим тілом) об землю це зовсім не те що крутити ногами у повітрі (хоча б і набагато довше).

У мене все, фізкульт-привіт!

UPD. Дані з комп’ютера:

Halo II Headband

 

Ціна: $10

Призначення: Спортивна пов’язка на голову. Спортивність полягає в тому що вона синтетична та щільно прилягає.

Загальні враження: До недавнього часу я подібними речами не сильно користувався через те що для бігу в мене є Nike Featherweight Visor, але коли почав кататися у аерошоломі то знадобилося щось для захисту очей від поту. Ось якраз для велосипеду вона підходить ідеально.

Плюс цієї пов’язки не лише в тому що вона вбирає і випаровує вологу, але і в тому що в ній є на внутрішній стороні спеціальна резова вставка яка щільно прилягає до шкіри і не пропускає ні краплини поту вниз до очей та носа.

Як вже вище зауважив сидить на голові щільно, проте не тисне і в ній можна легко провести весь день.

Колір після кількох місяців використання не втрачає.

Недоліки: Якось вона не надто красиво виглядає… і все мабуть. Тобто особливих недоліків назвати не можу.

На сайті виробника: http://store.haloheadband.com/elastic-sport-headband-p/hp.htm

Joe Holdeman. The Forever War / Джо Холдеман. Нескінченна війна (1974-1999)

Хороша чиста наукова фантастика.

The Forever War / Нескінченна війна (1974)

 

Класика наукової фантастики, але на сьогодні трошечки застаріла.

Війна між землянами та іншим розумним видом виливається у серію сутичок відділених одна від одної десятками і сотнями років (ефект від польотів на близькосвітлових швидкостях). Автор не лише описує бойові дії (тактика, стратегія, підготовка бійців), але і намагається прогнозувати розвиток людства.

Головний герой прийнявши участь у кількох сутичках стає в молодому віці найстарішим представником людства і повертається у світ людей лише щоб з’ясувати що війна давно скінчилася.

http://www.goodreads.com/book/show/21611.The_Forever_War

 

Forever Peace / Нескінченний мир (1997)

 

Дії відбуваються на Землі у недалекому майбутньому. Профессор математики і призовник у постійно діючій армії керує віддалено роботом бійцем. Взагалі на планеті йде боротьба між розвиненими країнами що контролюють нано-технології та рештою світу що хочуть ті ж технології мати замість подачок допомоги.

Переживання, кохання, психологічна травма і нарешті несподіване використання військових технологій яке може перетворити розрізнених людей на спільно мислячий організм та підняти рівень взаємопорозуміння на такий рівень що людство еволюціонує як вид майже за один день.

Непогано, але не зрозуміло що ця книга робить в цій серії – вона не пов’язана ні подіями, ні героями з нею.

http://www.goodreads.com/book/show/21618.Forever_Peace

Forever Free / Нескінченна свобода (1999)

 

Дії книги починаються за кілька років після фіналу першої книги серії.

Головний герой з такими самими як він вояками живе серед нескінченних генетично подібних копій ідеального землянини і все думає про втечу в космос і заснування нової людської цивілізації. І коли нарешті його мрії здійснюються починають відбуватися незрозумілі і містичні речі, а після термінового повернення з’ясовується що все людство зникло.

В результаті вся ця історія приводить до появи Бога, вірніше істоти яка не є Богом, але за людськими мірками за всемогутністю не сильно від нього відрізняється. Ну і в кінці Бог покидає людей зі словами що приблизно означають “ви всі мені набридли, живіть самі по собі, піду собі шукати іншу забавку”.

В процесі читання цікаво, але масштабний фінал не надто вийшов і лишається враження того що автор не дотягнув до того на що замахувався.

http://www.goodreads.com/book/show/21620.Forever_Free

BodyGlide Anti-Chafe

 

Ціна: $7

Призначення: Крем у вигляді стріка для запобігання натертостям. Підходить для тривалих занять бігом, велосипедом, витримує високі температури, але не надто добро протистоїть воді.

Загальні враження: Я би сказав що це дешева альтернатива Mission Athletecare Anti-friction Cream. Проте дешева не означає погана. Крем добре відпрацьовує у всих сценаріях для яких його призначено.

Я використовую: при бігові старанно мажу внутрішню сторону стегон, внутрішню сторону біцепса та ребра там де рукою чи футболкою можна натерти, на плавання – шию, гомілки та зап’ястки щоб легше було натягати гідрокостюм, а дехто бачив маже края рукавів та штанин костюма ззовні щоб легше було знімати.

Дуже популярний продукт який можна знайти іноді навіть у продуктових магазинах.

Не має запаху, не надто жирний, не залишає слідів на одязі, не викликає подразнення. Хоча є спеціальні жіночі ароматизовані версії.

Одного стіка має вистачити на кілька десятків (більше 50) стартів навіть якщо його не економити.

Недоліки: Найскладніший сценарій з яким цей крем не може впоратися у мене це натирання шиї при плаванні гідрокостюмом. Для усього іншого він підходить без проблем.

Ну ще хіба що можна зазначити що при невисокій температурі наносити його не так легко як хотілося б – доводиться з силою давити коли мажешся. Але то дрібниці.

На сайті виробника: http://www.bodyglide.com/products/anti-chafe/