Трошки фоток кампусу

Фотографував як тільки почав працювати (грудень 2007 року). Це в Редмонді де великий район міста це просто кампуси МС без будь-чого іншого. На кожен комплекс будівель (від 2 до 4 будівель на 500-1500 людей та стільки ж місць на парковці) є ще кафетерій. Про столовки читати тут. Усього будівель в Редмонді у компанії щось близько 50.

Я тоді працював у білдінгу 44 в проекті System Center Service Manager.

В самому Редмонді, і в МС-районі і у просто місті, доволі комфортно. Хоча тім і працює до чорта людей (щось тисяч з 50 щодня приїздить на роботу), проте відчуття того що це місто нема. Так собі – затишне ПГТ.

Цікава особливість – у Редмонді місцева влада не дозволяє зводити будинки вище трьох поверхів і з більше ніж одним рівнем підземних парковок. Чітко видно буває коли є комплекс з, наприклад, трьох будинків, а дин з них (навіть не через дорогу) має п’ять поверхів та 4 рівні підземної парковки. Це значить що вже у Белев’ю будинок Smile

В Редмонді також є річний план вирубки дерев – близько 10 дерев на рік. Навіть якщо дерево росте у твоєму дворі і корінням руйнує фундамент будинку ти не маєш права його зрубати. Чув історію про дядька одного на якого сусід поскаржився що той зрубав красиву сосну. Довелося бідоласі платити по кілька сотень штрафу щодні доки не привезли з парку сосну такої ж висоти (за кілька тисяч вже) і не вкопали на місце вирубаного дерева. В сусідніх містах таких звірств нема наче.

Dan Simmons. Carrion Comfort / Ден Сімонс. Втіха мертв’яків (1989)

 

Доволі прикольна "розважальна" книжка жахів на 900+ сторінок Smile

Починається як фантастика, потім проходить стадії детективу, екшену та авантюрного роману і балансує десь на межі з теорією заговору.
Головна тема – мозкові вампіри, такі собі понадлюди.

Невеличка група “суперлюдей” не лише має можливість контролювати за допомогою свого розуму інших, але і жити на їх емоціях висмоктуючи енергію як вампіри. Ця страшна правда відкривається парі героїв-ідеалістів. І все закрутилося…

Правда в кінці все було досить передбачувано і трошки наскучило що чесних, справедливих і порядних головних героїв ніяк не можуть знищити ні суперлюди, ні ФБР, ні особиста охорона міліардерів.

Pearl Izumi Pro Barrier WxB Glove

Ціна: від $60

Призначення: велосипедні перчатки для дуже холодної і мокрої погоди.

Загальні враження: Неймовірно класна річ! Непродувні, непромокаємі через P.R.O. Softshell – це натуральна карбонова шкіра (вуглева), м’яка і витривала. Перчатки підтримують оптимальну температуру за рахунок Primaloft® ізоляції. Фліс всередині, але незавадять додаткові тоненькі рукавички . Перчатки доволі довгі – покривають зап’ястя і з ліпучками. Ані трохи не заважають керувати велосипедом. М’якенька поверхня для носа на великому пальці. І рефлекторні елементи.

Ах! Якби вони були мною так востребовані. Але таки, вони в мене тепер є і це добре.

Недоліки: неймовірно висока ціна – особливо та, що я заплатила.

На сайті виробника: (знайшла, правда, тільки схожі)http://shop.pearlizumi.com/product.php?mode=view&pc_id=491&product_id=1740168&outlet=

Як одягаються в США

А бо правильніше “Як одягаються люди навколо мене в нашому регіоні”. Власне це пара трошки оновлених постів 2007-го та 2009-го років Smile


Якщо ви дивилися щось типу South Park то можливо у вас виникало питання чому хлопчаки і зимою і літом, і в приміщенні і на вулиці носять шапки? Чому Кені завжди, в будь-яку погоду в куртці-Алясці? Цікаво це не художнє перебільшення. Тут дійсно одягаються хто як хоче. І не лише зимові шапки літом, або сандалі на босу ногу зимо. Але і піжамні штани у магазин чи спортклуб, протерту до дірок на рукавах кофту на роботу, або резові тапочки на вечірку.

При температурі від 0 до + 10 можна побачити людей в зимових чоботях з хутром, в зимовій куртці і міховій шапці, або міхових навушниках і рукавицях з такою самою ймовірністю як і людину в шортах і футболці з коротким рукавом. І це зовсім нікого не цікавить. Ніяких тобі поглядів у спину, ніяких – "Шо, прижарило?".

Часто можна побачити людей у шапках в приміщенні. Хоча кажуть в Техасі за таке відгребсти можна.

Зустрічаються в нашому корпусі і такі що носять в’єтнамки на босу ногу (це я писав 5 років тому, а зараз сам на роботі переважно у в’єтнамках чалапаю). Хоча найрозповсюдженіша форма одягу – все розстебнуте. Тобто є штани + футболка, а зверху – Н(дорівнює бо більше 0) спортивних кофт, або светрів на блискавках та курточок.

Взагалі коли температура трохи впала то діти почали носити футболки з довгим рукавом, а іноді навіть светри. Зазвичай я їх бачу коли вранці чекаю Оленку на виході спортклубу, а батьки з дітьми заходять.

І стосовно взуття. Можливо часто у фільмах бачили, або просто чули, що американці вдома не розбуваються, і навіть на ліжко залазять вбуті? Так і є. Ну на ліжко звісно не лізуть, хіба що це диван у вітальні і хазяєва не вимагають розбуватися. Причина цього в тому що все навколо дійсно чисте. Якщо почистити підошву взуття то я навіть не знаю скільки місяців в ньому треба ходити щоб реально її замазати. Тут просто нема де це зробити Серйозно. Самі помітили. Оленка якось глянула на свої чоботи і каже – наче тільки помила, гм, як це воно так? Ось так.

А іноді люди ходять взагалі босі, або у самих шкарпетках по офісах. Виклад на курсах може розбутися і так в шкарпетках і ходити усі 5-8 годин, залазити з ногами на столи, робив там всілякі "морські фігури" типу розминки. І здається ніхто крім мене не дивується. А з часом і я перестав.

Треба сказати що “наші” у більшості випадків одягаються так що їх легко впізнати. Навіть не знаю як це пояснити словами – якісь сірі мишачі світерки, штани зі шкільного костюму, рубашки що ні до чого не пасують…


Чим можна пояснити той факт що в 9 з 10 випадків я розпізнаю колишнього совєцкого громадянина чисто за зовнішністю? Навіть вірніше за одягом.

Ні, не подумайте, я не хочу сказати що американці одягаються вишукано. Навіть навпаки. Вони приділяють одягу занадто мало уваги і вибирають його за принципом "щоб було зручно". Через те що американці себе цінують більше ніж одяг вони не бачать нічого страшного в тому щоб зимою носити сандалі (все одно не по вулиці ж ходити), чи, скажімо, літом носити зимову шапку. Але фішка вся в тому що вони у своєму одягу виглядають природньо.

На нашиших же співгромадянах у більшості випадків одяг сидить так наче вони у когось його відібрали. Якісь светри зв’язані із розпущених бабусиних шкарпетох, якісь шкільні штани куплені у магазині "Тракторостроітєль", турецькі шкіряні куртки (де, де вони їх знаходять у США?!) і інші речі. Та при цьому що речі одне одному не підходять ще і ті самі речі не підходять людині. Ну не всі люде добре виглядають у клітчатих рубашках, а гостроносі туфлі під виварені джинси взагалі нікому не пасують…

А за полієтеленові пакети в руках я би взагалі візу відбирав. Ну чому, чому пакет?! Чому не картонна коробка чи сумка-кравчучка? Це типо модно з пакетом ходити?

З коментів:

Наші люди дуже часто (не завжди, але дуже-дуже часто) виглядають погано вдягненими навіть якщо на них набагато кращий одяг ніж на оточуючих. Думаю проблема в тому що у нас одягаються у щось "тому що воно красиве і дороге", а вони одягаються "тому що мені в ньому зручно".

Manzella Vapor

Ціна: $25

Призначення: бігові рукавички для прохолодної погоди.

Загальні враження: неймовірно класна річ! Для комфортного бігу тоненькі рукавички, про які одразу забуваєш, дуже важливо. Зроблені з надзвичайно якісних матеріалів – не набрякають від поту і води, захищають від вітру, достатньо ніжні щоб витирати носа і мають рефлекотивні елементи. Отак як повернеш відкриту долоню на світло фар так з машини здається що фара у відповідь світиться.

Це взагалі одна з найулюбленіших бігових речей.

Недоліки: хіба що можна віднести те що вже при низьких температурах (0 і нижче) вони вже не працюють. Але для холодної погоди є інші моделі.

На сайті виробника: http://www.manzella.com/index.php/running/detail/305

George R. R. Martin. Wild Cards / Джордж Мартін. Дикі карти (1987)

 

Насправді це вже ціла серія з майже 20 книг. І вся серія побудована на правилах настільної гри які сам Мартін свого часу і придумав. Причому в межах вигаданого світу усі події описують інші автори. Кожна книга таким чином складається з кількох різного розміру оповідань з ріним стилем викладення.

Конкретно ця книга є першою в серії і якщо і читати то треба починати з неї. Враховуючи неймовірну популярність усієї серії у західному світі, та історії про супер-героїв і подвиги не дивно що зараз цю книгу екранізують.

Приблизно суть така – пара вооючих іншопланетних сторін притрушує Землю вірусом який модифікує деяких і вбиває багатьох людей. Модифікації як правило є різними фізіологічними спотвореннями. Але іноді зміни є супер-можливостями.

Ну і відповідно уряд, бандити та самі по собі супер-люди починають робити якісь неймовірні речі для досягнення своїх не завжди ідеалістичних цілей.

Не дивлячись на дитячий сюжет в основі самі оповідання доволі жорсткі, реалістичні, а іноді і відразливі чи непристойні.

Але особливо я усе читати не буду, не подобається мені уся ця супер-героїчність. Хоча фільм із задоволенням подивлюся.

Sugoi Piston 200 Tight

Ціна: $70

Призначення: бігові штани для прохолодної погоди.

Загальні враження: Для тих хто не знає що це таке – це такі сильно обтягуючі штани для бігу. Тобто не просто спортивні штани, а такі що облягають усе тіло.

Це найтовші з подібних бігових штанів що у мене є. Але не дивлячись на те що вони майже невагомі у них можна бігати і у мінусовій температурі – вони стягують ноги і якимось чином не дать мерзнути.

Є у них крім ваги і інші переваги – нічого не заважає, не треться, не зачипається. А у випадку дощу нічого не збирає воду і бруд і не висить гирями на ногах – чиста синтетика.

Недоліки: Те що мені хотілося б в них покращити так це в першу чергу поставити блискавки внизу штанин. Бо зараз знімати, а особливо надягати буває іноді важко.

Ну і в пахвинній ділянці не найзручніше їх зроблено. Пробігти 10 км проблем нема, а от вже на довшій дистанції відчуваєш первні недоліки дизайну – там тисне, тут тягне. Двоє інших моделей штанів які я маю таких проблем не демонструють.

На сайті виробника: http://www.sugoi.com/usa/piston-200-tight-9.html

Як я здавав на права

…в штатах. Про деякі пригоди в Україні колись писав ось тут – Як мене не пускали в шортах в ДАІ.

Ну от… Проходить все доволі весело і легко.

Спочатку стаєш у чергу щоб подати документи. І саме прикольне що у них тут коли де яка черга то вона будується не за звичайними правилами “хто крайній?” і “вас тут не було коли я займав”. Натомість висять такі апарати з квитками, а над обслуговуючими віконцями висвічується черговий номер коли людина звільнилася.

Отже записуюся на якусь дату де є незайняті сесії.

Спочатку здаємо теорію на комп’ютері. Є вибір мов, російська у списку. З 20 питань треба правильно відповісти на 15. До речі і правила у них тут набагато простіші і знаків менше. Ось почитати можна – http://www.dol.wa.gov/driverslicense/docs/driverguide-en.pdf. Або російською – http://www.dol.wa.gov/ru/docs/driverguide-ru.pdf.

Після того проходиш тест на зір. Стоїть така машинка в яку дивишся як у бінокль і на запит клерка називаєш кольори які бачиш, літери і все таке. Ну тобто перевіряють що кольори розрізнюєш і чи треба писати в правах що окуляри обов’язкові чи ні.

Потім призначаєш сесію здавати з інструктором.

Приїздиш на своїй машині. Спочатку перевіряють машину – поворотники і стоп-сигнали працюють, вікно водія відкривається. Потім примушують показувати сигнали рукою у вікно – поворот на ліво, на право, зупинка.

Далі їдемо містом і демонструю наступне: паралельне паркування (досі не вмію), повороти вліво, вправо, паркування під гору, здати задом з повороту.

У інструктора в руках папірець де віднімаються бали за кожну неправильно зроблену дію (наприклад не вивернув колеса у правильну сторону при паркуванні з гірки).

Займає це все хвилин 10-15. Я свого часу здав на мінімальний можливий бал, а Олена набрала на 1 бал більше.

Тут же після іспиту фотографують і дають тимчасове паперове посвідчення. А оригінал потім приходить поштою.

Ціна усієї розваги в нашому штаті $25.

Права діють на 5 років і закінчуються рівно в день народження. Причому для перездачі треба просто пройти тест на зір (одна хвилина) і знову заплатити.

Andre Norton. The Last Planet / Андре Нортон. Остання планета (1955)

 

Авторці належить така кількість науково-фантастичних творів що вона мала б увійти у список класиків не лише за їх якість своїх, але і просто за кількість Smile 

На сьогодні виглядає доволі наівно, але тим не менше можна читати без особливих проблем.

Вояки агонізуючої міжзіркової імперії (прямо як совок у останні роки існування) через аварію опиняються на недослідженій планеті як виявляється покинутой людьми Землею.

Потім знаходять жертв іншої аварії, воюють трошки з ними. А потім і здичавілих землян знаходять.

Відверта пропаганда проти расизму і за служіння ідеалам, навіть нежиттєздатним.