Подорожі – США – Вашингтон – Сторінка 2

Lake View Cememtery, Seattle, могила Брюса і Брендона Лі

Так, знаменитий майстер і його його син поховані поруч у Сіетлі.

Вперше відвідати їх могили ми поїхали у травні 2009-го, а нещодавно я з батьком який у нас гостює завітав туди знову.

Кладовище не надто велики, розміром з пару кварталів і розташоване на пагорбі з якого відкривається красивий вид на спальну частину міста і озеро. Зимою вид красивіше бо багаточисельні дерева не перекривають його своїм листям.

Місце дуже спокійне, я би навіть сказав затишне. Могильні пам’ятники розташовано у доволі хаотичному порядку. Є дуже старі, майже невидимі серед трави плити 18-го сторіччя на яких вже витерлися усі написи.

Мертвих тут схоже спалюють на попіл і ховають в урнах, а замість розкопувати землю вкладають ці урни у кам’яні коробки в землі зверху яких постелено траву.

Також наскільки я знаю за місця треба платити постійно (цін не знаю) і роблять це друзі, родичі чи фонди якість. А як тільки місце звільняється то його займають кимось іншим.

У траві доріжок нема, і оскільки могили розміщено не по сітці то не дивлячись під ноги дуже легко по багатьом з них пройтись і не помітити.

Що ж стосується поховання Брюса і Брендона то плити у них доволі скромні, є набагато більші і багатші пам’ятники. Проте біля них як нам сказали завжди хтось є – люди їдуть з усього світу щоб відвідати це місце. Попередній раз ми були там рано вранці у вихідні, йшов дощ, але люди були. І в цей раз ранком робочого дня там хтось стояв коли ми приїхали.

На плитах завжди лежать монетки з різних країн (батько поклав туди і монетку з тризубом), іноді квіті і якісь папірці з написами, а також чомусь апельсини. Проте щоб не склалося хибного враження це не потік людей, а 1-2, рідко більше людини на протязі 20-30 хвилин. От такий потік.

Сайт кладовища складається з 5-6 сторінок одна з яких присв’ячена місцезнаходженню могили Лі. Доволі дивно що у них там ніде нема ні карти, ні назви доріжок. Орієнтуватися неймовірно важко.

В принципі на таких кладовищах можна і гуляти як у парку, єдине що просять дивитися собі під ноги і не порушувати тишу сильно.

Одну з частин кладовища зайнято переважно китайськими похованнями, ближче до центру старі і великі пам’ятники, сучасні поховання розкидано випадково і як правило чим сучасніше тим простіше плити і пам’ятники.

А ось це ми натрапили якраз як відбувалися похорони. Розриту (читай відкриту) могилу вистелели штучною травою навколо щоб не топтатися по землі. Потім під’їхали люди, поставили труну на каталку і наче понесли її, а насправді покотили.

Потім з самої каталки труна якимось хитрим способом спускається вниз і все це діло потім працівники кладовища закривають бетонною плитою і застеляють рулоном свіжої трави.

Навколо кладовища просто упритул розташовано будинки, а озеро про яке я згадував наспавді не так вже й близько, просто його добре видно з пагорба.

Також мені сподобалося що деякі пам’ятники зроблено у вигляді лавочок на яких можна посидіти. Та тут і без того в звичайних парках можна побачити лавочки, столики, або і просто великі каменюки з табличками “На пам’ять про такого-то”.

Ну і ще кілька фото щоб передати атмосферу.

2011-Chelan Man Triathlon

Це перенесений (і трошки переписаний) запис з мого старого блоґа.

Початок – 2010–Chelan Man півмарафон 1:37:44

Отже після змішаних вражень 2010 року (місцина та подія сподобалися, результат не надто) ми вирішили спробувати там же зробити тріатлон.

Отже цього разу я робив олімпійський триатлон. Це був другий раз коли я робив цю дистанцію, і результат щось сильно гірше. Загальний час 2:28:46, по етапах (плавання-транзитна зона 1-велосипед-транзитна зона 2-біг): 27:04-3:27-1:13:24-1:36-43:15.

Протокол змагань – http://www.buduracing.com/raceresults/20110716_607.pdf

Перша хвиля Half Iron Man:

Ось в таку красоту ми пливли:

Людина-амфібія вперше побачила дерева і інших людей:

Моя хвиля готується до старту:

А ось там і я десь пливу (в ближчий групі). Дальня група то хвиля що стартувала перед нами. Взагалі то було доволі людяно, не було часу щоб я плив взагалі сам. Весь час когось обпливаєш, уникаєш чиїхось рук-ніг і взагалі веселишся.

Ото я там рукою махаю з води. Взагалі вздовж берега пливсти напряжно – гребеш як дурний, а весь час наче на одному місці.

Ще одна штовханини на фініші – трошки повільніші пловці з попередньої хвилі та зовсім повільні з попередньо-попередньої. І всі несуться на запах ~~крові~~ фінішу.

Шось в цей раз якось невдало і довго випутувався з гідрокастюму, з’їв гель, натягнув взуття-шолом-рукавиці-окуляри і попер далі…

Якісь 38 км і я знову біжу в транзитну зону. Велосипедний етап доволі непростий, із противними затяжними гірками. А народ тут в плані велосипеда дуже сильний. У мене взагалі таке враження що в триатлоні тут виступають переважно велосипедисти. Постійно хтось обганяє, аж настрій псується…

Ну все, побігли…

І от на бігу я наздоганяю багатьох з тих хто мене обійшов на велоетапі.

А тут вже і фініш:

Втомився, але настрій супер! Все ж таки триатлон це дуже, неймовірно прикольно і класно. Наче і упираєся весь час, а враження таке що розважаєшся. Та і ніяк не відчуваєш що більше двох годин сплило.

І мій фотограф:

Наступного дня Олена приймала участь у “пробному” триатлоні. Це той же самий спрінт, але плавання на вдвічі коротшу дистанцію – 400 м замість 800.

Тут вона якби говорить нам “я їх всіх порву”:

Час заряджатися енергією. Це той самий енергетичний гель про який мене питали – висока концентрація калорій у формі в’язкого гелю. Можна їсти навіть під час бігу.

Оленина хвиля ломонулася вперед:

Знову красиві красоти.

Треба сказати що Олена показала перший результат на дистанції в своїй віковій групі. А це ж я свого часу вчив її плавати, отакий я молодець!

Ну проплила то непогано, а на велосипеді, і особливо бігу її таки наздогнали і перегнали. Якщо у мене найслабший вид це велосипед, то в ОЛени це біг однозначно.

Побігла переодягатися на велоетап:

Ковть-ковть напій, туфлі, рукавички, каску, окуляри, хватаємо велосипед і бігти:

В ногах ще повно сили:

Побачимося через 20 кілометрів!

Ось вже і фініш велоетапу видно.

Ай-я-яй, лапки підгибаються!

Здається тут вона думає “ а може ну його нафіг той біг?” (:

Ну понеслась, останнє зусилля. А там по дорозі вже і бігунів що біжать і від фініша і до фініша, і велосипедисти ще їздять, і машин ціла черга…

Вибігаємо на асфальт. ОМГ, там же в гірку!

Насправді вона посміхається з того що я поруч весь час бігав і намагався сфотографувати. А враховуючи що на мені був рюкзак, фотік, телефони, гаманці і різні батончики в кишенях це виглядало мабуть доволі кумедно.

Ну все, вже далеко.

А ось вже і назад через якийсь час:

Фініш! Медалька, водички, водички, водички, їсти!!!

Якось так:

І ось так:

Альбоми з фотографіями:

2013-04-14–Whidbey Island marathon–3:08:33

Марафон на острові Відбі входить якщо не в десятку то точно в двадцятку найкрасивіших марафонів в США. Довгий міст над глибоченним урвищем в якому далеко внизу розливається океранський залив, а береза вкриті велечезним лісом. А також галявини, ліс, берег океану, сільські та міські краєвиди…

На острів можна дістатися або паромом (ходять кожні 30 хвилин), обо дати крюк на північ і проїхати по мосту. Уся дорога разом з паромом займає менше 2 годин.

На острові на диво холодна погода, наче на пару місяців потрапляєш. Холодний дощ, вітер…

Ми поселилися в так званому B&B (Bad and breakfast – ліжко і сніданок), тобто фактично в кімнаті що її здає власник будинку. У нашому випадку це була прибудова – свій вхід, своя ванна/туалет. Та і до того ж власниця сказала що назавтра (в день пробігу) її цілий день дома не буде, а тому ми могли спокійно повернутися, помитися після марафону та трохи поспати. В готелях як правило треба “виписуватися” до 11 ранку і нам доводиться домовлятися щоб по дорозі назад пустили помитися.

Ось такі машини можна побачити на паромі на острів:

Сам пробіг доволі невеликий, навіть крихітний – на марафоні трошки більше 200 людей, на пів-марафоні який бігла Олена щось в районі 800 учасників.

Не дуже зручно було те що старт і фініш марафону в різних місцях. Зі старту/фінішу пів-марафону учасників на старт марафону возили шкільні автобуси. Отже прокинулися а 5:45, зібралися і поїхали на страрт. Сіли в автобус (а Олена в машину спати), приїхали, відстояв чергу в туалет, а там вже і бігти пора Smile

Мене попередили що буде доволі прохолодно, тому я біг у футболці з довгим рукавом зверху звичайної футболки і рукавів, а також у рукавичках і шапці-шарфіку (класна штука до речі).

Футболку потім викинув десь мили на 4-й, рукавички (одноразові робочі) десь милі на 18-й.

План був пробігти за 3:10 (пройти кваліфікацію на Бостонський марафон), а тому бігти треба було приблизно по 7:10 милю.

Зі старту вперед одірвалася групка з 15 людей в хвості якої я і тримався. В середньму самопочуття було нормальне, навіть холод не сильно аважав. Зі старту починалися доволі затяжні, хоча і не дуже круті гірки. Десь на 6-й милі уся група розтягнулася так що я лише усю дорогу бачив попереду самотніх бігунів за якими і гнався.

Власне перші 10 км пройшли добре, пробував слідуючи порадам пити хоча б ковток електролітів на кожній станції. Але зробив помилку схопивши на 6-й милі гель який мені тоді не був і потрібен. От після нього мене реально стало мутити і лише десь на милі 18-й я знову зміг пити.

До речі як ви вже мабуть здогадалися фотографій самого пробігу нема бо не було кому фотографувати. Як знайду щось в мережі (на трасі були фотографи) то напишу ще один пост.

Ну от так потихеньку то з гірки то в гірку я наздоганяв людей одного за одним (десь по одній людині на кожну милю Smile ) і нарешті почав відчувати втому. Це була десь миля 15-а. А тут якраз підвернулася крута гірка. Пихтячі видерся на неї обігнавши аж двох і тут пішов холодний противний дощ, бр-р-р…

По переду ще один бігун вдаличині, починаю тягнутися за ним, але він зупиняється біля пункту харчування і залишається там, обходю його. Далеко-далеко попереду лише одна жінка (тоді я чомусь думав що вона перша, але насправді вона була другою з жінок). Біжу за нею, наче наближаюся але реально починаю відчувати втому.

Ось вже 20-та миля, раптом помічаю що наздоганяю когось. Видно цілився вибігти з 3 годин, але щось пішло не так і дядько тягнув якір. Обходю його і вже бачу попереду в сотні метрів усього ту жінку.

Миля 21, наздоганяємо найповільніших з тих хто йде пів-марафон пішки. З цього моменту доводиться проскакувати між ними і сподіватися що ніхто несподівано не стрибне вбік чи не почне махати руками. Кричати сил нема, та і до того ж вони всі в шапках і капюшонах і балакають одне з одним, або в навушниках.

Ось вже миля 22, жінка переді мною за кілька мертів, але я вже нічого зробити не можу. Почався той стан що називається “вдарився об стіну” – виснаження. Намагаюся не відстати.

Ось попереду ще одна крута гірка. Видераюся на неї, позначка 23 милі, трошки обходю суперницю. Тут вона мені каже “дякую за компанію” і біжить вперед. Спочатку від виснаження відстаю дуже сильно, але вона видно теж на межі то ж вдаєть скоротити розрив до 50 метрів і так його і тримати.

Миля 24 – вбігаємо у місто. Вже чепляюся кігтями за землю і кожні кілька метрі дивлюся на годинник. Часу вапритик, боюся не встигнути. Пробую прискоритися але ноги усі сигнали ігнорують і продовжують розмірено тупцяти.

Доріжка зовсім звужується до пішоходної, а крім “ходоків” тепер ще доводиться обганяти і повільних бігунів на пів-марафонській дистанції. Позначки 25 миль не було і це сильно збиває мене з пантилику. Важко вирахувати скількі хвилин мені залишилося і чи встигаю чи ні.

Ось нарешті вбігаємо в парк, але доріжка виляє і знову виходить з нього. Знову вбігаємо в парк, знову по берегу, ось і позначка 26 миль. Дивлюся на годинник – 3:05. Розумію що 360 метрів я встигну навіть пройти за 5 хвилин, але не вірю своїм розрахункам… Коротше те останнє коло стадіону я біг 3 (!) хвилини.

Ось так ледь встиг вибігти з 3:10.

Потім довго приходив в себе, одягався, ковтав курячий бульйон.

Потім прибігла Олена яка планувала пробігти свою дистанцію за 2 години, але щось у неї не склалося і вона пробігла дуже повільно (2:18), ну та головне що добігла.

Протокол змагань – http://www.racecenter.com/results/2013/res_im13.htm

Дані з годинника – http://connect.garmin.com/activity/298449798

2010–Chelan Man півмарафон 1:37:44

Це перенесений (і трошки переписаний) запис з мого старого блоґа.

Два роки поспіль їздили на змагання у цю курортну зону нашого штату, а минулого року вибрали змагання поближче.

Оскільки це курортна зона (парки, гірські озера, тощо) то забронювати там готелі не так і просто. По перше, їх просто дуже мало, а те що є коштує легко по 500 баксів за ніч.

У 2010 ми зупинялися в кемпінгу у палатці у містечку Лівенворс, а це годину добиратися до старту машиною. Наступного року знімали кімнату в готелі у Венатчі, але і звідти було хвилин 50 їхати. Неймовірно втомлює, особливо після змагань назад їхати.

Отже перший раз я біг там півмарафон, але що ще більш цінно вперше зблизька подивився як організовано тріатлони в США.

Пам’ятаю що було ну дуже важко – зі старту взяв зависокий темп і після першої половини почалися суцільні муки. Крім того сонце пекло нещадно, а дорога вся по сонцю. Отак біжиш весь розпечений, а з одного боку синіє озеро з крижаною водою, з іншого – підіймаються пагорби з густим затінком під деревами.

Це дводення спортивна подія куди входять біг на 5, 10 та 21 км та тріатлони – супер-спринт, спринт, олімпійська дистанція та Half Iron Man.

Транзитна зона з безлічю велосипедів, і по багатьом з них видно що коштують вони тисячі доларів. Це видно навіть якщо не розбиратися у велосипедах.

Людей дуже багато, старти починаються з 6 ранку. А у транзитній зоні видно у кого ціль результат, а хто для власного задоволення все це робить. Більшість народу неспішно витираються, мажуться кремами, переодягяються, деякі навіть щось їдять.

Старт бігу давали лише після того як останні учасники виїхали з транзитки на велосипедах.

Ось на фото якраз і видно як бігуни пропускають через стартову лінію останніх велосипедистів. Звісно це затримало наш старт (з 8:25 перенесли на 8:45), але унебезпечило і бігунів і велосипедистів (бо не перетиналися) і останні учасники мали гучну підтримку.

Маршрут для бігового етапу дуже простий – туди і назад. По дорозі добрі люди поливали бажаючих зі шлангів, а вода та спортивні напої просто розліталися.

Я ще назавжди запам’ятаю цей пробіг тому що помилково схопив Hammer Heed замість води у стаканчику (а він візуально не відрізняється) і вилив собі на голову. А потім усю дорогу напагався змити засохлий цукор з волосся та обличчя Smile

Ледь-ледь добіг, так погано було – спека і неправильний старт далися взнаки. Ще хвилин 5 приходив до тями, потім поліз у озеро, а вода таки справді крижана. Ну і додому їхав з великим мішком льоду який купив на заправці в обнімку.

А у підсумку ще й примудрився зайняти 2-ге місце у своїй віковій групі за що мені видали скляну кружечку з відповідним написом.

Наступного року вже вдвох приймали участь в тріатлонах на тому ж самому місці.

Усі світлини з цієї події – https://skydrive.live.com/#cid=B21290194214A37D&id=B21290194214A37D%214867

Сіетл влітку

Трохи фотографій які було зроблено влітку 2008, але з того часу суттєво там мало що помінялося.

Сіетл мені дуже подобається – місто не надто велике, набагато менше за той же Дніпропетровськ. Центр можна пішки обійти вздовж і поперек за пару годин.

В той же час центр дуже насичений усілякими музеями, ринками, кафешками і парками.

Доволі тісні вулички які постійно стрибають то круто вгору, то вниз. Паркуватися тут треба вміти – тільки паралельне паркування (паралельно бровці) і рятує. Ми цього робити не вміємо тому або паркуємося на платних стоянках, або шукаємо відносно вільні вулиці на відстані від того що нам треба.

Добре що парковок вистачає. Це і невеличкі на кілька десятків машин приватні площадки, і ті ж місця на вулиці з паркувальними автоматами, і багатоповерхові парковки. У вихідні дні багато з них є безкоштовними. На платних зазвичай година коштує $$5-8, на весь день можна запаркуватися за $$12-15.

Ще Сіетл дуже цікаво спроектовано. За легендою місто утворилося з трьох маленьких мери яких ненавиділи одне одного і будували вулиці так щоб вони були непаралельними уншому місту. Тому в центрі чітко видно три вісі симетрії:

Спальний же район міста неймовірно щільно забудовано невеличкими будиночками з крихітними галявинками перед ними. Вулиці там настільки вузенькі що як іде машина в одну сторону то назустріч вже не проїдеш. Це через те що мало у кого є гараж і машини паркують на вулиці займаючи половину дороги.

Ми там іноді катаємося велосипедами. Треба сказати що трафік у спальних районах практично відсутній, це тільки і рятує.

Від нас (Редмонду, Кіркланду, Белєв’ю) найпростіше проїхати у Сіетл мостом через озеро. Але трафік там постійно високий і у певні години ледь рухається. Тому нарешті вирішили побудувати паралельний міст. А оскільки гроші на будівництво взяти нема де то міст зробили платним – ціна проїзду залежить від часу дня, в середньому десь $2 в одну сторону.

Оплата здійснюється автоматично – в машині є RFID наклейка яка зв’язана з рахунком з якого і беруть гроші. Рахунок теж поповнюється автоматично з банківського рахунку. Тож нічого вручну робити не треба, навіть пригальмовувати на мосту. Для тих у кого нема рахунку працює розпізнавання номерів і рахунок приходить поштою (при цьому ціна майже вдвічі вища).

Цю плату давно вже намагалися ввести, але люди весь голосували проти. І ось нарешті отримали схвалення більшості і почали…

Кілька років тому намагалися проштовхнути проект будівництва метро з Сіетлу десь в наший бік. Але проект не пройшов – довго (щось із 10 років), дорого (кілька сотень мільйонів) і були сумніви що це допоможе розвантажити трафік.

Сіетл доволі відомий у культурному плані – є тут і знаменитий симфонічний оркестр, звідси ж пішов такий стиль музика як гранж (Nirvana, Soundgarden Alice In Chains, Pearl Jam родом саме звідси), звідси ж Queensrÿche, Metal Church, тут знімають деякі відомі фільми і серіали. Зі спорту в Сіетлі в першу чергу є такі команди як Seattle Sounders (футбол), Mariners (бейсбол), Seahawks (американський футбол). Була баскетбольна команда Seattle Supersonics. В місті багато парків, а навколо ліса і озера. Гори і різні маршрути для походів та екстремального спорту.

З великого бізнесу Сіетл є домівкою для таких компаній як Microsoft, Boeing, Amazon, Nordstrom (мережа магазинів одягу), Starbucks, Nintendo of America, T-mobile (один з чотирьох найбільших мобільних операторів США), Seattle’s Best Coffe (мережа кав’ярень), Tully’s (ще одна мережа кав’ярень), Alaska Airlines (один з найбільших аероперевізників США), Providence Healh & Services (найбільша мережа госпіталів і п’ята за кількістю працівників компанія в США).

В цілому це місто в якому 9 місяців на рік майже щоденно йде дощ, тому його друга назва “місто дощів”. За статистикою саме в наших краях найменша кількість сонячних днів на рік, тому письменники і режисери саме в наших краях люблять селити вампірів і ман’яків.

Температура ж тут з точки зору українця практично не міняється – влітку до +25, зимою в районі +10. Раз на кілька зим на день-два випадає сніг, або настає мінусова температура що паралізує весь трафік.

З іншого боку тут постійно щось цвіте і весь рік щось з рослинності та є якраво-зелене.

Ось такий він – Сіетл! Приїздіть в гості – тут є що подивитися, але не так багато усього щоб швидко втомитися від великого міста.

2012-06-10–Blue Lake Olympic Triathlon

Попередній день, подорож та інші деталі – 2012-06-09-Blue Lake Sprint Triathlon. В цьому пості коротко опишу свій виступ.

А результати тут – http://www.racecenter.com/results/2012/res_t112.htm#overall. Плавання – 25:28, Т1 – 2:59, велосипед – 1:05, Т2 – 1:48, біг – 42:18. Загальний час 2:17:35. Наче непогано. Сьомий у своїй віковій групі.

Дуже допомогло те що ознайомився з транзитною зоною поки змагалася Олена. І погода в цей день була краще ніж на її виступі – тепліше і сонячно.

Поки везли велосипеди у багажнику трохи знунулася передня перекидалка цепки (не знаю як вона по нашому називається). Пішов до механиків щоб підрегулювали.

Приїхали теж зарані, транзитна зона майже порожня була. Взагалі на олімпійську дистанцію майже вдвічі менше людей вийшло.

До речі тут не лише триатлони проводяться, але одночасно і дуатлони (біг, велосипед, біг), аквабайки (плавання і біг) та релеї (естафета коли кожен вид робить інший учасник команди). Ну і просто біг здається теж був.

Стосовно плавання щось незрозуміле виходить. В цей раз наче добре так плив, а вийшло аж 25 хвилин. А у найкращого 17 хвилин був результат. Це при тому що на попередньому триатлоні я наче плив таку саму дистанцію, приплив у середені групи і в мене був час 17 хвилин 0_о Коротше я так зрозумів що хто як хоче так те плавання і міряє.

Хоча якщо подумати то можливо що ми усі плавали далеко не по прямій – буйки на які можна було орієнтуватися стояли далеко одне від одного і роздивитися їх було важко. Такщо може зайві півтори-дві сотні метрів і проплив. Хоча навіть це не мало б так сильно додати до часу. Ну таке…

В цей раз спробував обути велотуфлі вже на велосипеді – у мене спеціальні тріатлонські велотуфлі які застебнуті в педалях. Там техніка така – спочатку стаєш на туфлі як на педалі, кілька обрертів, тримаєш одну туфлю за спеціальну петлю на п’ятці і просовуєш ногу, кілька обретів, те ж саме з іншою ногою, кілька обретів, застібаєш липучку (не тріатлонських велотуфлях як правило одна широка липучка як застіжка і нема язичка). Ну і розбуватися в зворотньому порядку.

Відповідно робити все це треба без шкарпеток, і бігти потім також (тому, до речі, і існують ще й тріатлонські кросівки).

Зекономити такі хитрощі дозволяють 20-30 секунд мабуть, але відчуваєш себе таким профі що прям капєц Smile

Трошки ще призвичаївся до трі-байка, легше переношу. Але тепер інша проблема – при аеродинамічній посадці бачих максимум кілька метрів асфальту попереду. Нуднувато трошки. Так якісь озера по дорозі, аеропотр в якому якраз сідав літак… А ти такий їдеш, рогом уперся в землю і думаєш – красиво мабуть. Проте виграш від такої позиції помітний, так що воно варте того.

Хочу ще сідло спробувати підняти і аеробари ближче поставити, ще менше буду бачити. Але тоді мабуть вже доведеться і аеродинамічний шолом купляти. А вони, зарази, мало того що дорогі (починаються від 250 доларів), так і ще виглядаються занадтно професійно. Оце мене і хвилює більше за все – понтове обладнання не відповідає рівню підготовки.

Не знаю, подивлюся ще…

А це вже у Олени закінчилася ~~плівка~~ батарейка у фотіку і дознімала телефоном.

Більше фотографій дивіться ось тут – https://skydrive.live.com/#cid=B21290194214A37D&id=B21290194214A37D%212327&sc=photos

2012-05-27–Walla Walla Onion Man Triathlon–2:19:26

Однозначно не той результат яким можна пишатися, але як початок сезону піде. Сайт змагання – http://wwmultisports.com/Onion-Man-Triathlon.cfm.

36-й у загальному заліку, 7-й у своїй віковій групі – https://www.athletepath.com/onion-man-triathlon/2012-05-27/olympic-distance-triathlon. Плавання (1.5 км) – 17:29, перша транзитна зона – 2:05, велоетап (40 км) – 1:14:32, друга транзитна зона – 0:57, біг (10 км) – 44:22. Але перед тим як почати виправдовуватися почну з початку.

Валла-Валла як видно з назви знаходиться на території резервації. Але від інших територій відмінність тільки у тому що тут є казіно.

Доволі висножлива майже 5-годинна автоподорож. Спочатку їдем знайомими місцяму в гору до перевалу де знаходиться наш місцевий гірськолижний курорт. А потім трошки згори до кінця.

Власне всі ці місця переважно або гори з ріками і неродучими степами, або ліси, або фруктові сади.

Після певної точки якось непомітно зникли всі машини і дорога швидко стає неймовірно нудною - прями, по боках одне й те саме (річка, сади, гори).

Саме місно доволі невелике і неймовірно сонне. Машини ледь повзають, люди теж нікуди не спішать.

Зайшли у мексиканський ресторан повечеряти – із близько 30 столиків зайняті лише 2.

Це мабуть одне з тих міст де можна жити на пенсії – тихо, спокійно, але всі блага цивілізації присутні (звичні магазини, кінотеатри, парки з озерами і річками, тощо).

Невезуха почалася ще по дорозі з дому. Пару разів велосипед ледь не злетів з кріплення, ніколи такаго раніше не було. Олена навіть погодилася що нашу наступну машину будемо в першу чергу вибирати так щоб в неї велосипед залазив Smile

До того ж весь тиждень щось якось не так було з ногами – якісь надто втомлені, видно не відновився нормально від пробігу 2 тижні тому.

Вранці поїхали до старту. А там ще одна морока – паркуватися безпосередньо до транзитної зони не можна, лише витягти речі з машини. А сама парковка десь аж за милю від старту.

Ну що ж, одяг костюм, помахав руками якось без натхнення і попливли! Як правило на старті триатлону треба або швидко відриватися від натовпу і потім сповільнювати темп, або стартувати спокійно і поступово пробиватся через руки і ноги.

Ну от і тут багато на диву народу ломонулося у відрив. І я за ними. А з’ясувалося що на страрті було багато сильних дядьків які греблися що скажені, а я намагався триматися в рівень з ними. І шось так закехався що ледь відновиви дихання.

На другому колі плавання у найкращих традиціях наздогнав повільних плавців і почав пробиватися між ними.

Взагалі найкраща стратегія плавання стати комусь у хвіст і пливсти ледь торкаючись пальцями рук пальців ніг того хто попереду. Я от знаю що так треба робити – пливсти легше бо воду для тебе розгрібає плавець попереду і зберігається багато сил. Але якось сам так не роблю. А от за мною половину другого кола один так плив. Вибішує неймовірно скажу я вам.

Ну а в підсумку – зашвидко стартував через що уповільнився на другій половині плавання.

З води на велосипед і погнали. Мої найбільші переживання були пов’язані саме з велосипедом. По-перше, я так ще толком і не звик до нового велосипеду. Нова посадка, незручно тримати голову, втомлюються плечі і важко керувати.

Дистанція доволі противна. Маршрут просто “туди і назад”, але перша половина у зовсім невеличку гірку якої навіть непомітно. І крутиш такий собі з мислями “оце я слабий, капєц”. А ще і вітер в писок…

Отам мені судорога ногу і схопила десь на середині дистанції (ікру). Біль несамовитий і несподіваний, одразу розкоординація рухів, ледь не злетів з велосипеда. Так-сяк зміг зупинитися, трошки перечикав, поїхав далі. Поки крутиш наче не так болить.

Останні (і відповідно перші) пару миль проходять страшенно поганою дорогою – асфальт з такого крупного каміння і добре засипаний гравієм, постійні повороти, лежачі поліцейські та ще і в гору. Добре що хоч на страрті з гори.

Ну все, здається всі виправдання написав Smile

Перевзувся, побіг…

Дивно що ні в плаванні, ні на велосипеді я не відчуває того ніскільки хороша чи ні моя форма. Наче гребешся, щось там крутиш, а не ясно наскільки добре все це робиш. А от варто лише побігти і одразу ясно – не відновився таки. Ноги не біжать, сил нема звідки брати. Ну та воно і видно по результату.

Половина дистанції грунтовка, інша – асфальт. Мої Adidas Attune через сильно вентильовану підошву і верх всмоктують в себе пилюку як скажені. Всередені в результаті вони були брудніші набагато ніж ззовні.

Навіть незважаючі на погану форму я когось там обганяв, але в цілому весь біг це була розтягнуте страждання “де вже той фініш?”. Ніякого задоволення від бігу Sad smile

В цілому вся траса мені не надто сподобалася – озере темне і холодне, свої руки ледь видно; велоетап нудний, вітряний і дорога так собі; біг непойми що намішано. Просто хотілося подивитися на ці краї, плюс вдала дата для початку сезону триатлону. В наступному році якщо знайду щось цікаве в ці ж приблизно дати то може і не поїду знову. Хіба що Олена захоче тут позмагатися. І тут лише одна дистанція – олімпійська.

Ну та все колись закінчується, і не надто вдалі змагання теж.

Походив, відхекався, напився гаторейду, наївся бананів і апельсинів і пішов дивитися на результати.

Після фінішу годував якийсь місцевий ресторан смаженою на вогні куркою, картопляним салатом (це щось типу нашого олів’є), печеньками ти булочками.

Народ набирав тарілки (учасникам безкоштовно, іншим – 10 доларів), всідався вздовж доріжки і жуючи підтримував фінішуючих.

Ну і паралельно нагородження проходило.

Як я вже казав результати були доволі сильні у пари десятків перших участників.

Ну і крім індивідуальних виступаючих була ще так звана естафета – це коли один пливе, другий їде і третій біжить.

Ну а це фотки з центру міста бо Олена почала скаржитися що “а мене на жодній фотці так і нема, бу-бу-бу” Smile

Ось тут смішно їй футболку вітром надуло, такий колобок вийшов:

Ця дивна скульптура це голуб-хранитель. Принаймні так на табличці було написано. І дивиться він у небо якщо одразу не вдасться розібратися Smile

Я так розумію що оберігає він від іншіх голубів, хє-хє.

У мене все.

Sammamish River Park

Є такий в Редмодні (чи може Ботелі) парк – подивитися на карті.

В парку є кілька галявинок і парковок, але найголовніше це асфальтована рівнесенька доріжка що йде вздовж річки Саммаміш.

На більшості своєї відстані доріжка пряма і гірки практично відсутні. Ширина десь як на півтори машини. Але машин на ній нема.

Тягнеться вона кілометрів на 15, далі заходить у інший парк яким можна доїхати до Сіетла, а там і все озеро Вашингтон об’їхати.

Обабіч доріжки йде річка (теж вузенька і на диво пряма), а з іншого боку або парки, або ще якісь футбольні поля.

У хорошу сонячну погоду не те щоб не проштовхнутися, але людей багато і на велосипедах поруч не проїдеш, треба в лінію шикуватися.

Тому я, наприклад, призвичаююся до свого тріатлонського велосипеду в 6 ранку щоб було поменше людей на доріжчі і можна було по центу їхати. Бо ж управління в аеродинамічній позиції ускладнене і загальмуєш не одразу.

Люди бігають, ходять, їздять на велосипедах і роліках. По річці іноді плавають каное (чи може каяки, не розрізнюю їх).

На іншому березі гравійна доріжка якою теж можна бігати або кататися на гірському велосипеді.

Якось я дивився відео від злих російських маньяків що намагалися вчити людей не ходити по велодоріжці у парку. Тут же все без агресії – дорога спільна. Як обгоняєш кого ззаду то зарані крикнув “On your left!” і люди не кидаються під колеса і обережніше махають руками.

Вздовж дороги є 3 точки з туалетами і питними фонтанчиками. Також є виїзди на велодоріжки звичайних доріг щоб зручно включати парк у свій веломаршрут.

Ще хочу відзначити доброзичливість місцевих велосипедистів одне до одного. Як зупинишся через технічну проблему то прямо аж задовбують – кожен без винятку хто їде мимо пригальмовує і питає чи все в порядку і чи все що потрібно у мене є (насос, камера, латки, ключі, …).

Взагалі то кажучи для серйозного велотренування парк не надто підходить, хіба що сильно вранці. А от бігати там просто в задоволення.

Але ми там не бігаємо, а якраз катаємося. Бо звідти додому в круту горку, важко після тренування бігти. А не велосипеді, навіть у гору, хвилин 15.

В парку доволі багато усякої живності – в основному качки та гуси. Але бачили і орлів, і зайців, і якихось видр з іншими крисоподібними чотириногими.

Якщо ви не бачили як бойове крило гусей йде на посадку на воді то скажу просто що це вражаюче видовище. А крикливі вони як летять! Оруть шо глухонімі.

Далі просто кілька фото (клікабельно), в альбомі трошки більше:

Всім спорт, пацани і дівчатка!

Seattle Music Experience Project

Ледь не вперше по нормальному в Сіетл ми вибралися майже через три місяці після того як приїхали в США.

В музичному плані маленький Сіетл є доволі відомим – тут вам і Хендрікс з The Ventures, і Queensrÿche, і Nirvana з Pearl Jam та Soundgarden. Ну і сучасні Sunn O))) та інші альтернативщики.

Причому знаходиться він (музей той) в одній будівлі з музеєм наукової фантастики в який ми якось теж їздили.

Власне чогось надзвичайного там нема. Гітари, костюми відомих виконавців. Цікаво було у студіях – звукоізольованих кабінках з інструментами (гітари, барабани, тощо) де можна було або зіграти в стилі караоке під табулатуру на екрані, або взагалі щось своє записати.

На караоке гітарах навіть пісвічувалися струни та лади де треба було натискати пальцями (ну і на всих інших інструментах також). А в студії інструменти зовсім непогані. Ага, ще був стенд з гітарними примочками, там можна було вибрати пісню і під час її відтворення вмикати/вимикати їх та регулювати різні параметри (дісторшн Ibanez та інші штуки). Я б там години 4 просидів якби сам був, але Олена витягла мене Smile