Pearl Izumi Pro Barrier WxB Glove

Ціна: від $60

Призначення: велосипедні перчатки для дуже холодної і мокрої погоди.

Загальні враження: Неймовірно класна річ! Непродувні, непромокаємі через P.R.O. Softshell – це натуральна карбонова шкіра (вуглева), м’яка і витривала. Перчатки підтримують оптимальну температуру за рахунок Primaloft® ізоляції. Фліс всередині, але незавадять додаткові тоненькі рукавички . Перчатки доволі довгі – покривають зап’ястя і з ліпучками. Ані трохи не заважають керувати велосипедом. М’якенька поверхня для носа на великому пальці. І рефлекторні елементи.

Ах! Якби вони були мною так востребовані. Але таки, вони в мене тепер є і це добре.

Недоліки: неймовірно висока ціна – особливо та, що я заплатила.

На сайті виробника: (знайшла, правда, тільки схожі)http://shop.pearlizumi.com/product.php?mode=view&pc_id=491&product_id=1740168&outlet=

Як одягаються в США

А бо правильніше “Як одягаються люди навколо мене в нашому регіоні”. Власне це пара трошки оновлених постів 2007-го та 2009-го років Smile


Якщо ви дивилися щось типу South Park то можливо у вас виникало питання чому хлопчаки і зимою і літом, і в приміщенні і на вулиці носять шапки? Чому Кені завжди, в будь-яку погоду в куртці-Алясці? Цікаво це не художнє перебільшення. Тут дійсно одягаються хто як хоче. І не лише зимові шапки літом, або сандалі на босу ногу зимо. Але і піжамні штани у магазин чи спортклуб, протерту до дірок на рукавах кофту на роботу, або резові тапочки на вечірку.

При температурі від 0 до + 10 можна побачити людей в зимових чоботях з хутром, в зимовій куртці і міховій шапці, або міхових навушниках і рукавицях з такою самою ймовірністю як і людину в шортах і футболці з коротким рукавом. І це зовсім нікого не цікавить. Ніяких тобі поглядів у спину, ніяких – "Шо, прижарило?".

Часто можна побачити людей у шапках в приміщенні. Хоча кажуть в Техасі за таке відгребсти можна.

Зустрічаються в нашому корпусі і такі що носять в’єтнамки на босу ногу (це я писав 5 років тому, а зараз сам на роботі переважно у в’єтнамках чалапаю). Хоча найрозповсюдженіша форма одягу – все розстебнуте. Тобто є штани + футболка, а зверху – Н(дорівнює бо більше 0) спортивних кофт, або светрів на блискавках та курточок.

Взагалі коли температура трохи впала то діти почали носити футболки з довгим рукавом, а іноді навіть светри. Зазвичай я їх бачу коли вранці чекаю Оленку на виході спортклубу, а батьки з дітьми заходять.

І стосовно взуття. Можливо часто у фільмах бачили, або просто чули, що американці вдома не розбуваються, і навіть на ліжко залазять вбуті? Так і є. Ну на ліжко звісно не лізуть, хіба що це диван у вітальні і хазяєва не вимагають розбуватися. Причина цього в тому що все навколо дійсно чисте. Якщо почистити підошву взуття то я навіть не знаю скільки місяців в ньому треба ходити щоб реально її замазати. Тут просто нема де це зробити Серйозно. Самі помітили. Оленка якось глянула на свої чоботи і каже – наче тільки помила, гм, як це воно так? Ось так.

А іноді люди ходять взагалі босі, або у самих шкарпетках по офісах. Виклад на курсах може розбутися і так в шкарпетках і ходити усі 5-8 годин, залазити з ногами на столи, робив там всілякі "морські фігури" типу розминки. І здається ніхто крім мене не дивується. А з часом і я перестав.

Треба сказати що “наші” у більшості випадків одягаються так що їх легко впізнати. Навіть не знаю як це пояснити словами – якісь сірі мишачі світерки, штани зі шкільного костюму, рубашки що ні до чого не пасують…


Чим можна пояснити той факт що в 9 з 10 випадків я розпізнаю колишнього совєцкого громадянина чисто за зовнішністю? Навіть вірніше за одягом.

Ні, не подумайте, я не хочу сказати що американці одягаються вишукано. Навіть навпаки. Вони приділяють одягу занадто мало уваги і вибирають його за принципом "щоб було зручно". Через те що американці себе цінують більше ніж одяг вони не бачать нічого страшного в тому щоб зимою носити сандалі (все одно не по вулиці ж ходити), чи, скажімо, літом носити зимову шапку. Але фішка вся в тому що вони у своєму одягу виглядають природньо.

На нашиших же співгромадянах у більшості випадків одяг сидить так наче вони у когось його відібрали. Якісь светри зв’язані із розпущених бабусиних шкарпетох, якісь шкільні штани куплені у магазині "Тракторостроітєль", турецькі шкіряні куртки (де, де вони їх знаходять у США?!) і інші речі. Та при цьому що речі одне одному не підходять ще і ті самі речі не підходять людині. Ну не всі люде добре виглядають у клітчатих рубашках, а гостроносі туфлі під виварені джинси взагалі нікому не пасують…

А за полієтеленові пакети в руках я би взагалі візу відбирав. Ну чому, чому пакет?! Чому не картонна коробка чи сумка-кравчучка? Це типо модно з пакетом ходити?

З коментів:

Наші люди дуже часто (не завжди, але дуже-дуже часто) виглядають погано вдягненими навіть якщо на них набагато кращий одяг ніж на оточуючих. Думаю проблема в тому що у нас одягаються у щось "тому що воно красиве і дороге", а вони одягаються "тому що мені в ньому зручно".

Manzella Vapor

Ціна: $25

Призначення: бігові рукавички для прохолодної погоди.

Загальні враження: неймовірно класна річ! Для комфортного бігу тоненькі рукавички, про які одразу забуваєш, дуже важливо. Зроблені з надзвичайно якісних матеріалів – не набрякають від поту і води, захищають від вітру, достатньо ніжні щоб витирати носа і мають рефлекотивні елементи. Отак як повернеш відкриту долоню на світло фар так з машини здається що фара у відповідь світиться.

Це взагалі одна з найулюбленіших бігових речей.

Недоліки: хіба що можна віднести те що вже при низьких температурах (0 і нижче) вони вже не працюють. Але для холодної погоди є інші моделі.

На сайті виробника: http://www.manzella.com/index.php/running/detail/305

George R. R. Martin. Wild Cards / Джордж Мартін. Дикі карти (1987)

 

Насправді це вже ціла серія з майже 20 книг. І вся серія побудована на правилах настільної гри які сам Мартін свого часу і придумав. Причому в межах вигаданого світу усі події описують інші автори. Кожна книга таким чином складається з кількох різного розміру оповідань з ріним стилем викладення.

Конкретно ця книга є першою в серії і якщо і читати то треба починати з неї. Враховуючи неймовірну популярність усієї серії у західному світі, та історії про супер-героїв і подвиги не дивно що зараз цю книгу екранізують.

Приблизно суть така – пара вооючих іншопланетних сторін притрушує Землю вірусом який модифікує деяких і вбиває багатьох людей. Модифікації як правило є різними фізіологічними спотвореннями. Але іноді зміни є супер-можливостями.

Ну і відповідно уряд, бандити та самі по собі супер-люди починають робити якісь неймовірні речі для досягнення своїх не завжди ідеалістичних цілей.

Не дивлячись на дитячий сюжет в основі самі оповідання доволі жорсткі, реалістичні, а іноді і відразливі чи непристойні.

Але особливо я усе читати не буду, не подобається мені уся ця супер-героїчність. Хоча фільм із задоволенням подивлюся.

Sugoi Piston 200 Tight

Ціна: $70

Призначення: бігові штани для прохолодної погоди.

Загальні враження: Для тих хто не знає що це таке – це такі сильно обтягуючі штани для бігу. Тобто не просто спортивні штани, а такі що облягають усе тіло.

Це найтовші з подібних бігових штанів що у мене є. Але не дивлячись на те що вони майже невагомі у них можна бігати і у мінусовій температурі – вони стягують ноги і якимось чином не дать мерзнути.

Є у них крім ваги і інші переваги – нічого не заважає, не треться, не зачипається. А у випадку дощу нічого не збирає воду і бруд і не висить гирями на ногах – чиста синтетика.

Недоліки: Те що мені хотілося б в них покращити так це в першу чергу поставити блискавки внизу штанин. Бо зараз знімати, а особливо надягати буває іноді важко.

Ну і в пахвинній ділянці не найзручніше їх зроблено. Пробігти 10 км проблем нема, а от вже на довшій дистанції відчуваєш первні недоліки дизайну – там тисне, тут тягне. Двоє інших моделей штанів які я маю таких проблем не демонструють.

На сайті виробника: http://www.sugoi.com/usa/piston-200-tight-9.html

Як я здавав на права

…в штатах. Про деякі пригоди в Україні колись писав ось тут – Як мене не пускали в шортах в ДАІ.

Ну от… Проходить все доволі весело і легко.

Спочатку стаєш у чергу щоб подати документи. І саме прикольне що у них тут коли де яка черга то вона будується не за звичайними правилами “хто крайній?” і “вас тут не було коли я займав”. Натомість висять такі апарати з квитками, а над обслуговуючими віконцями висвічується черговий номер коли людина звільнилася.

Отже записуюся на якусь дату де є незайняті сесії.

Спочатку здаємо теорію на комп’ютері. Є вибір мов, російська у списку. З 20 питань треба правильно відповісти на 15. До речі і правила у них тут набагато простіші і знаків менше. Ось почитати можна – http://www.dol.wa.gov/driverslicense/docs/driverguide-en.pdf. Або російською – http://www.dol.wa.gov/ru/docs/driverguide-ru.pdf.

Після того проходиш тест на зір. Стоїть така машинка в яку дивишся як у бінокль і на запит клерка називаєш кольори які бачиш, літери і все таке. Ну тобто перевіряють що кольори розрізнюєш і чи треба писати в правах що окуляри обов’язкові чи ні.

Потім призначаєш сесію здавати з інструктором.

Приїздиш на своїй машині. Спочатку перевіряють машину – поворотники і стоп-сигнали працюють, вікно водія відкривається. Потім примушують показувати сигнали рукою у вікно – поворот на ліво, на право, зупинка.

Далі їдемо містом і демонструю наступне: паралельне паркування (досі не вмію), повороти вліво, вправо, паркування під гору, здати задом з повороту.

У інструктора в руках папірець де віднімаються бали за кожну неправильно зроблену дію (наприклад не вивернув колеса у правильну сторону при паркуванні з гірки).

Займає це все хвилин 10-15. Я свого часу здав на мінімальний можливий бал, а Олена набрала на 1 бал більше.

Тут же після іспиту фотографують і дають тимчасове паперове посвідчення. А оригінал потім приходить поштою.

Ціна усієї розваги в нашому штаті $25.

Права діють на 5 років і закінчуються рівно в день народження. Причому для перездачі треба просто пройти тест на зір (одна хвилина) і знову заплатити.

Andre Norton. The Last Planet / Андре Нортон. Остання планета (1955)

 

Авторці належить така кількість науково-фантастичних творів що вона мала б увійти у список класиків не лише за їх якість своїх, але і просто за кількість Smile 

На сьогодні виглядає доволі наівно, але тим не менше можна читати без особливих проблем.

Вояки агонізуючої міжзіркової імперії (прямо як совок у останні роки існування) через аварію опиняються на недослідженій планеті як виявляється покинутой людьми Землею.

Потім знаходять жертв іншої аварії, воюють трошки з ними. А потім і здичавілих землян знаходять.

Відверта пропаганда проти расизму і за служіння ідеалам, навіть нежиттєздатним.

2012/02/19 – Birch Bay Marathon–3:25

Ну що ж, ось і сталося – мій перший марафон!

UPD. А ось і результати – http://birchbaymarathon.com/resources/BB-Marathon-All.pdf

Все це відбувалося у невеличкому курортному містечку на березі океанського заливу.

Майже весь тиждень перед тим мучався соплями і простудою, не бігав, не плавав і страшенно хотілося якогось фізичного навантаження. Хоча і страшнувато було.

В день приїзду на місці проведення йшов страшенний дощ, але в день самого марафону було просто хмарно і прохолодно (+4 С). Сам пробіг маленький – трошки менше 700 учасників.

Довго думав що обути. Зупинився таки на Brooks Ghost 3. Не зважаючи на те що це не кросівки для змагань вибір був таки правильний – десь після половини дистанції почав відчувати що ноги таки об асфальт собі трохи відбив, треба працювати над технікою бігу. Ну і шкарпетки injinji спрацювали просто супер – жодної натертості на ногах!

А от з одягом трошки не додумав. Вранці був неприємно здивований тим як насправді не тепло на вулиці (хоча і знав прогноз). На майбутнє такі собі зарубки на пам’ять:

  • тонесенькі синтетичні рукава (напишу про них) у комбінації з найлегшими рукавичками та тонкою футболкою дозволяють комфортно перенести прохолодну погоду – тут все ок
  • замісь бігового візора (комбінований зі всмоктуючою піт пов’язкою козирьок) треба одягати тоненьку пов’язку що закривала б вуха – більша частина дистанції йшла вздовж берегу і вітер був зовсім не теплий
  • мабуть треба одягати ще легші шорти, але в комбінації з компресуючими гетрами.

Дуже зручно виявилося скинути вітровку після першого кілометру дистанції – якраз пробігав повз нашу машину на парковці і кинув вітровку під неї.

На самій дистанції перша половина пройшла на диво легко. Після 25 кілометра як завжди майже миттєво стало важко, хоча усі говорять що найважче починається на 30-му кілометрі. А далі починається суцільне пекло.

Ні, це не просто вдвічі важче ніж пів-марафон. Тут якісь зовсім інші, нові неприємні почуття Smile

Починається розтягування дистанції. Біжиш наче вже 4-5 кілометри подолав, а насправді лише один. А під кінець взагалі кожні 200 метрів здаються парою пройдених кілометрів.

Взагалі цілі на будь-який конкретний результат у мене не було, головне щоб фінішувати. Але були сподівання пробігти не сильно гірше за 3:30. Для цього треба щоб середня швидкісь не була нижча за 5 хвилин на кілометр. Ось тут мені і допоміг сильно мій Garmin 305. Настроїв екран показувати час, середню швидкість, поточну швидкість та дистанцію.

Перші кілометри було важко бігти повільніше за 4:40. І взагалі першу половину пройшов із випередженням графіку.

Після 25-го кілометру швидкість впала, але середня усе одно була в районі 4:45.

Сама засада почалася на останніх 4 км –  майже усі м’язи ніг відмовили, а деякі перестав відчувати взагалі (бо ті що боліли можна було хоч якось працювати). І хоча темп я намагався тримати, проте нічого не виходило. Швидкість почала падати дуже різко – спочатку 5:01, потім 5:08, 5:13, 5:18. Якби був ще 1 км то я б точно зійшов.

На протязі дистанції лише один раз зупинився попити спортивного напою (бо на ходу не зміг би це зробити), і то думаю що не варто було. А от енергетичні гелі і пігулки з сіллю треба брати з собою в дорогу.

Олена на фінішу мене не сфотографувала – сиділа у машині. Просто я гадки не мав коли прибіжу, тож вирішили що вона буде мене ловити починаючи з 3:30. А я на 5 хвилин раніше прийшов Smile Зловила мене коли я вже трохи прочухався, наївся лакриці і мішок Гамі і чалапав до машини.

Хотів так багато написати, але щось уже і слова скінчилися.

Альбом – https://skydrive.live.com/#cid=B21290194214A37D&id=B21290194214A37D%211860&sc=photos

Sennheiser MX85 Sport Series II Twist to Fit Earbuds

Попередні мої Sennheiser 680 благополучно накрилися – щодо вологості, то зовсім не витривалі. Хоча треба віддати довжне – це більше року використання. На тому, і добре. В порівнянні з теперішніми – ох! і мучилася ж я з ними. Бідні мої вушка. І терпіла ж…

Тепер в МХ85 ніякого дискомфорту. Не виглядаєшь як чебурашка. І за час тренування буває від сили пару разів як виникає потреба поправити навушник. Не до того, щоб той випадав з вуха, як з тими. За якістю звука ні на стілечки не поступаються попереднім, як по мені.

Що й казати, зараз я користуюсь самою з вдалих конструкцією хедсетів. Ох уж ці технології! Усього не переспробувати – йдемо шляхов спроб і примірок. Треба повернутися до посту про 680-ті Сенхайзери і поставити їм троєчку.