2012-03-25–Mercer Island Half Marathon–1:25:41

Це я вже біжу його другий раз. Пробіг у сусідньому місті (менше ніж 30 хвилин машиною).

Тривалих і крутих пійомів наче і нема. Але з іншого боку нема і прямих ділянок – весьчас угору-вниз. Тому важко тримати рівномірний темп. То з гірки летиш як шалеий і збиваєш усе дихання, то у гірки уповільнюєшся і потім “прокидаєшся” що ледь повзеш там де можна нормально бігти.

Вже на в’їзді в місто (місто розташовано на невеличкому острові “для багатіїв) трафік завертають на парковки з яких людей до старту возять невеличкі автобуси. Ми залишили машину на тій стоянці з якох човни спускають на воду.

Хоча і обіцяли дощ, але погода була прекрасна – сонце і не холодно (десь +13). На старт ледь встиг, таке усе якесь вийшло непойми що… Ну та головне що встиг і розігрівся якось.

Ото на фото писком в землю то я стою Smile

Проковтнув пігулки із сіллю (втримують вологу у тілі і протидіють дегідрації), з’їв енергетичний гель, помахав руками-ногами і вже і час бігти. Десять-дев’ять-вісім… Бах! Понеслися…

Це я вперше біг на змаганнях у нових Adidas AdiZero Hagio, і треба сказати що дуже ними задоволений. Хоча вони дуже близькі до мінімалістичних, проте дають трошки більше компенсації. З іншого боку я одразу відчуваю що треба працювати над технікою бігу.

Якщо призумлятися на п’ятку то ноги вони приб’ють аж миттєво, для тих хто приземляється на середину стопи (я так біжу коли постійно себе контролюю) вони непогано працюють, але просто таки вимагають щоб приземлялися на носок.

Дуже багато людей навіть з тих хто непогано біжить не вміють бігти з гірки – гальмують самі себе, засильно перевантажують ноги… Я сам не дуже добре це роблю, але зараз це бачу кожного разу і намагаюся “котитися” вниз роблячі якомога ширші кроки (щоб високою частотою не збити собі дихання). Але ще є над чим працювати.

Якби то тільки час був працювати і над функціоналкою і над технікою. На те що я колись зможу знайти час щоб потренувати швидкість я вже і не сподіваюсь Sad smile

На фініші (за одну милю) зливаються в кучу коні, люди в один потік півмарафонці та ті хто біжить 10 км. Неслабий такий движняк виходить.

Ну власне і все!

Альбом – https://skydrive.live.com/?cid=b21290194214a37d&id=B21290194214A37D%211905#cid=B21290194214A37D&id=B21290194214A37D%211905

Продовження (трошки додаткових фотографій) – Ще трошки світлин з Mercer Island Half Marathon

Як я ходив на роботу у 2007 році

Це вже пару місяців як ми приїхали, переселилися із тимчасової квартири у ближчу до роботи. Власне там пішки було йти 15 хвилин через інші будівлі МС.

В цьому будинку ми колись жили на другому поверсі, це типу гуртожитку, у кожної квартири свій вхід.

Особливо мене вражали перший час “посадки”. Там наче ширина метрів 5 від сили, а чагарники такі що відчуття дикого лісу виникає. Крім того тут граблями землю не розчесують і поруч із дорогою з неслабим трафіком цілком може бути невеличка калюжа у якій регулярно бовтаються дикі качки та не менш дикі гуси.

Так, це самий що не є Редмонд, серце Microsoft. Близбко 50 будівель у яких працюють близько 50 тисяч людей. І так, це дійсно через дорогу від кампусу.

Ось такі приблизно види відкриваються у деяків з офісів. Хоча бувають і види на дорогу, столовку чи інші будівлі Smile

Ось так зненацька можна вискочити з лісу у якийсь комплекс будівель. По столикам на вулиці видно що десь поруч вхід у столовку.

Вид на те саме місце з протилежної точки (від кута червоного будинку на попередній фотографії):

Glen Cook. Starfishers / Глен Кук. Зорелови (1982–1985)

Серія про світ майбутнього і бойові дії та шпигунські ігри у космосі та на планетах. Світ створено дуже цілісний. Особливо цікаво те що кожна книга розкриває дуже вузький розріз через який видно лише частину світу.

В цілому позитивне враження.

Shadowline / Лінія тіні (1982)

Цю книгу присвячена протистояню двох кланів найманців. Тут переважно інтриги, жорстокість і бойові дії (переважно не екшн як такий, а скоріше планування) у важких умовах з обмеженими ресурсами.

Любителям стратегій має сподобатися.

Битва (переважно позиціяна) за скарби надзвичано недружньої планети. Йдуть постійні відсилання і переплетення з минулими подіями (100-200 років до того що описано).

Останні з сімейних військових династій і найманців б’ються із злодіями сангаріанцями. Безліч тактики, стратегії та інтриг.

Starfishers / Зорелови (1982)

Той же Всесвіт, кілька десятків років після подій першої книги. І лише один (не головний) герой з першої книги.

Розкривається тема протистояння людей і сангаріанців (злої гілки людства), ловців зірок, космічних риб та перенаселеної агресивними довбурами Землі.

В цілому всесвіт дуже цільний і прадоподібний. І хоча у першій книзі було розглянуто зовсім інший соціальний прошарок (найманці і работоргівці) ніж тут (секретні служби та шпигуни) все це складається у одну велику картину.

Дивно те що сюжети та героїв забуваєш, а от світ і сили в ньому ні.

Star’s End / Кінець зірок (1982)

Книга по суті є другою частиною попередньої і продовжує оповідання рівно з того місця де зупинилися "Ловці зірок".

Розрізнені групи, і не лише люди, починають зливатися у Конфедерацію щоб протистояти ворогу який загрожує не більш не менш ніж життю у всій Галактиці.

Ну і таємниця походження того ворога, бойові діх у космосі і на планетах, спілкування з істотами що мешкають у космосі вже сотні мільйонів років.

Passage at Arms / Дорожні нотатки (1985)

Ця книга могла б бути сама по собі оскільки з серії майже нічого не використовує.

Дії відбуваються за кілька десітків років до подій описаних у другій і третій книгах.

У невеличкому космічному човні на обмеженій площі на кілька місяців закрита велика кількість людей. Вони живуть кілька місяців у тісноті, з обмеженими ресурсами і без розкошів типу душу чи кондиціонеру. Навіть скафандрів не передбачено.

Їхїня задача пройти у глибину ворожої території, завдати точного удару і втекти назад.

Такий собі підводний човен майбутнього.

Ну і книга відповідно більше описує як міняються люди у таких обставинах, які конфлікти та проблеми виникають.

Про автостраховки в США

Як завжди спочатку скажу що те що написано далі не зовсім точно і не зовсім повно описує як все насправді, деталі я і сам не надто знаю. Просто хочу розказати про головні моменти.

Страховка тут наче обов’язкова, але часто чую історії про людей які кудись влетіли і у них не було страховки. Проте поліція страховку не питає, то вже справи водія чи сам він буде платити за все, чи страхова компанія.

Страхові внески, вірніше їх розміри, залежать від маси факторів. Наприклад:

Вік та стан машини
Колір машини (червоні частіше б’ються так що їх треба повністю міняти)
Вік та кількість водіїв
Кількість машин у родині
Типове використання машини та місцевіть де нею користуються
Яке покриття та додаткові послуги потрібні (заміна колеса, закінчився бенщин, здох акамулятор)
Кількість та серйозність порушень в історії
…

У випадку як стається щось погане треба спочатку звонити в поліцію щоб приїхали і склали рапорт, а потім у страхову. Але ще первіше – прибрати свою машину з дороги щоб не уповільнювати рух.

Ось тут українські читачі здивовано питають “а як же поліцай визначить хто винний?”. А річ в тому що це не його робота визначати хто винний. Задача дорожньої поліції – забезпечувати безпечний рух без перешкод. Тому якщо машину можна було прибрати, а ви цього не зробили то ще й додатково можна отримати.

Далі поліцейський запише ваші свідчення, свідчення іншої столрони та свідків якщо такі знайдуться. Віддає вам рапорт у руки і поїхав собі далі. Ну і штраф доведеться сплатити.

Потім ваші страховки починають розбиратися хто кому скільки платить на основі протокола від поліції який ви їм надаєте. Причому платять обом сторонам (яи скільки їх там є). Ось тут другий раз мене здивовано питають “як, що навіть ому хто винен платять?”. Так, платять тому що це те для чого страхова і потрібна. І не суттєво хто винен – у вас зі страховою договір що вона покриває певні витрати у випадку аварій і іншого.

Далі страхова спрямовує вас до дилера з яким ви працюєте. Той оцінює що треба ремонтувати або міняти і в скільки це стане. Далі вам пропонують або ремонтуватися там же, або взяти чек (не завжди на всю суму) і поїхати ремонтуватися в інше місце. Так, можна просто взяти чек і не поїхати ремонтуватися, так теж роблять.

Якщо пошкоджень більше ніж на певну суму (наприклад на третину вартості машини) о як правило ніхто нічого не ремонтує а просто видають нову машину.

На час доки машина в ремонті як правило видають тимчасову машину такого ж, або вищого класу.

Всі ці витрати страхові компанії відшкодовують тим що підвищують платню за страховку. Причому у них є не лише верхній, але і нижній ліміт – наприклад замазування тріщин на лобовому склі покривати не будуть бо ціна такої роботи нижча за (наприклад) $300.

Страхові тим не менш постійно нагліють і дуже неохоче знижують ціни. Проте можна суттєво зекономити переходом до іншої компанії. Робити це дуже легко – дзвониш, домовляєшся за умови і ціну і вони автоматично відміять твою поточну страховку (наперед виплачені гроші повернуть чеком у поштову скриню) і увімкнуть свою. Олена, яка у нас займається усима цими питаннями, змогла так за пару “переходів” знизити страхові внести майже вдвічі за пару місяців.

Але все одно дешева страховка нам не світить бо водити почали ми після 18 років, а це негативно впливає на розмір внесків.

Black Diamond Gizmo Headlamp

Ціна: $15

Призначення: універсальний легкий і компактний ліхтарик на голову. Я особисто використовую його для бігу, але так само у ньому можна лазити по горах, ходити у походи чи просто шукати щось у погребі.

Три LED лампи загальною яскравістю у 24 люмени. Дві батарейки ААА вистачає мені майже на пів-року (3-4 рази на тиждень по 40 хвилин).

Загальні враження: Як вже сказав вище ліхтарик легкий, забуваєш що віг на голові, сидить зручно. Має три режими яскравості (включно з ритмічним миганням). Можна одягати як просто на голову, так і на шапку. Нахил лампи можна регулювати.

Недоліки: Головиний з недоліків це те що коли сильно нахиляєш лампу вниз, щоб світила прямо під ноги (це потрібно коли швидко біжиш у цілковитій темряві) то світло відбивається від носа і сліпить. У іншого мого бігової ліхтарика лампу винесено трошки вперед і такої проблеми нема.

Другий недолік це все ж таки недостатня іноді потужність світла у деякі моменти.

Тим не менше цей ліхтарик може бути єдиним і достатнім майже для всих умов.

На сайті виробника: http://www.blackdiamondequipment.com/en-us/shop/mountain/lighting/gizmo-headlamp-2011

Haruki Murakami. After Dark / Харукі Мураками. Після темряви (2004)

Безблагодатна ботва і втрачений час. Ось що таке цей ваший Муракамі і його книги.

Свого часу почав читати бо це було модно тоді. Але так і кинув не дотягнувши до кінця.

З коментарів:

Ознакомлен. Мураками – унылое говно. Хотя, что-то полезное в его творчестве есть, но всё равно, такое ощущение, что книги для неудачников, которые никак не могут покончить жизнь самоубийством. Фу, эмо… :(

Brian Wilson Aldiss. Non-stop / Брайан Вілсон Алдіс. Без зупинки (1958)

Це фактично варіація "Пасинків Всесвіту" Хайнлайна. Але книга йде набагато далі, піднімає більше питань. Та і сюжет більш закручений.

Корабль летить не туди, а назад. Та і здається пролетів мимо цілі вже давно. Заселений дикунами, мутованими рослинами та тваринами… І ось група людей починає свою подорож і відкриває дивні речі…

З іншого боку написано дуже нерівно. Хороші ідеї і цікаві думки пересипані якимось по дитячому безпомічним текстом. Занадто швидко все відбувається. А діючим особам здається мотивація для будь-яких вчинків взагалі не потрібна – роблять що в голову стукне. При цьому їхня здатність приймати нові ідеї та поняття та миттєво міняти свій світогляд настільки не правдоподібно оисані що не віриш ні на секунду.

Читати, тим не менш, варто.

Трошки фоток кампусу

Фотографував як тільки почав працювати (грудень 2007 року). Це в Редмонді де великий район міста це просто кампуси МС без будь-чого іншого. На кожен комплекс будівель (від 2 до 4 будівель на 500-1500 людей та стільки ж місць на парковці) є ще кафетерій. Про столовки читати тут. Усього будівель в Редмонді у компанії щось близько 50.

Я тоді працював у білдінгу 44 в проекті System Center Service Manager.

В самому Редмонді, і в МС-районі і у просто місті, доволі комфортно. Хоча тім і працює до чорта людей (щось тисяч з 50 щодня приїздить на роботу), проте відчуття того що це місто нема. Так собі – затишне ПГТ.

Цікава особливість – у Редмонді місцева влада не дозволяє зводити будинки вище трьох поверхів і з більше ніж одним рівнем підземних парковок. Чітко видно буває коли є комплекс з, наприклад, трьох будинків, а дин з них (навіть не через дорогу) має п’ять поверхів та 4 рівні підземної парковки. Це значить що вже у Белев’ю будинок Smile

В Редмонді також є річний план вирубки дерев – близько 10 дерев на рік. Навіть якщо дерево росте у твоєму дворі і корінням руйнує фундамент будинку ти не маєш права його зрубати. Чув історію про дядька одного на якого сусід поскаржився що той зрубав красиву сосну. Довелося бідоласі платити по кілька сотень штрафу щодні доки не привезли з парку сосну такої ж висоти (за кілька тисяч вже) і не вкопали на місце вирубаного дерева. В сусідніх містах таких звірств нема наче.

Dan Simmons. Carrion Comfort / Ден Сімонс. Втіха мертв’яків (1989)

Доволі прикольна "розважальна" книжка жахів на 900+ сторінок Smile

Починається як фантастика, потім проходить стадії детективу, екшену та авантюрного роману і балансує десь на межі з теорією заговору.
Головна тема – мозкові вампіри, такі собі понадлюди.

Невеличка група “суперлюдей” не лише має можливість контролювати за допомогою свого розуму інших, але і жити на їх емоціях висмоктуючи енергію як вампіри. Ця страшна правда відкривається парі героїв-ідеалістів. І все закрутилося…

Правда в кінці все було досить передбачувано і трошки наскучило що чесних, справедливих і порядних головних героїв ніяк не можуть знищити ні суперлюди, ні ФБР, ні особиста охорона міліардерів.