…так само як усі інші
Не шедевр але цікаво. Якщо чесно то і найталановитішому письменнику важко буде (якщо взагалі можливо) написати наскільки-небудь літературно цінну кнугу в якій з першої з сторінки почінається кривава бійня і не скінчується на протязі сторінок 50.
Це свого виду літературний рімейк “Ночі живих мерців” чи ще якогось подібного кіношедевру (я точно назву не пам’ятаю). Але з часом випливає і майже пригодницький сюжет. І щось таки літературне проявлюється 
Що таке за ехюуа я і знати не знав. Ну може клікав коли по яким лінкам і бачив “не доступно у вашій країні”. Та і взагалі файлопомийками практично не користуюся.
А тут прямо катастрофа і апокаліпсиси – ех.уа закрили! І воні аж на весь інтернет. Куди не зайдеш стогін і плач стоїть. Бойові хом’яки породи “анонімус” насмерть б’ються з серверами урядових установ і хоробро сідають в кресла перед моніторами. Прямо хвиля народного гніву.
Те що на діяльність тих установ не працюючий сайт не вплине клавіатурним воїнам все одно. Те що 99.9% людей що працюють у тих структурах навіть адресу сайту своєї контори в інеті не знають теж нікого не цікавить.
І от же ж дивно як в Україні – коли сідають людям на голову, вбивають їх і грабують – всим фіолетово. Те що кругом розруха і сміття по коліно – не цікаво. Те що хамство і безкультур’я – не важливо. Те що розпродали всю країну і вкрали майбутнє у їхніх дітей – можна і потерпіти.
Але тільки спробуй у постсовка відібрати можливість легко і безкарно красти – отоді і піднімуться всі як один і в нападі скаженства рознесуть усе до чого дотягнуться. Дебіли, чесне слово.
Особливо подобаються лозунги про “мистецтво повинно бути безкоштовно”. Можна подумати що людина не може отримати доступу до музики Гершвіна чи фільмів Феліні. Але ж ні! Під мистецтвом ті любителі лозунгів чомусь мають на увазі речі які спеціально створювалися як комерційний продук, а не мистецтво.
“Авторські права треба відмінити” пропонує інший альтернативно обдарований. І у короткій бесіді з’ясовується що він навіть не розрізнює авторські та майнові права.
“Корпорації і так багаті” стогнуть ніщєброди. І чомусь дуже дратуються коли їм вказуєш на те що там де виробники не мають права захистити свій продукт не надто ті продукти виробляють. Чогось усі качають музику та фільмі зроблені у копірастичних США на гроші зажравшихся корпорацій, і не надто видно вільнодоступного і безкоштовного контенту з України чи ще якоїсь Уганди.
“Доступ до інформації повинен бути необмеженим і безкоштовним”, але ж ти, друже який не створив жодного байту загальнодоступної інформації, чомусь не новини та статті з енциклопедій маєш на увазі, а розваги у вигляді ігр, фільмів, книг та музики.
“От якби мені скільки грошей видавали як у цих ваших америках” виправдовуються ті хто ніяк не може примиритися що їм платять рівно стільки скільки їх робота коштує.
Власне завершити я хотів би тим що я особисто не підтримую всі ці тяганини по судах і копірайти. Їх очевидно треба міняти, система застаріла і гальмує розвиток. Але і відміняти усе просто так не можна… Ну та це на щастя не нам вирішувати. І особисто я не проти викачати щось нечесно і безкоштовно, особливо коли це легше ніж легально отримати те ж смае. От тільки фігня така що там де інтелектуальну власніть поважають там і доступ до легального контексту легкий і дешевий. І з гарантованою якістю і пдітримкою якщо знадобиться. Всі оті сценарії з торентами та файлопомийками це таке все з позаминулогог сторіччя, чесне слово! От тільке все те зручне і дешеве чомусь (знову) доступне лише там де ідея платити за те що можна вкрасти не виглядає дико 
Оце на такий цікавий тренінг я зараз ходю – 2 повні дні, веде Джефрі Ріхтер. Дуже, просто надзвичайно цікаво!
Розказує він просто заслухаєшся. Саме цінне що не просто технічна інформація яку в документації можна знайти, а чому саме так свого часу зробили, до яких проблем це приводило, і як їх вирішували.
Головні поради і висновки: можеш писати однопоточно – так і роби, уникай синхронізації, уникай створення нових потоків (реюзай старі), уникай синхронних операцій. І знову ж таки усе з прикладами коду.
Сильно дістається критики і Windows, і Офісу, і деяким іншим. Дуже хвалить .Net і в захваті від WinRT (нова версія WIN API для Windows 8).
Всьо, похвалився 
Панораму зліпив аби як з фоточєк з телефона:
Переїхав у новий офіс, тепер з вікном. Фоточки потім якось.
Взагалі в МС офіси розподіляють не по рівню, а по відпрацьованому у компанії часу. Тобто спочатку сидиш у кімнаті з кількома людьми (але не у всих командах такі є). Потім ділиш офіс з кимось. Потім сам сидиш у офісі. А потім вже офіс з вікном займаєш.
Коли команда перебирається у нове приміщення (чи інший поверх) то так само за відпрацьованим часом люди по черзі вибирають собі офіси.
Оскільки конфігурація будівель сильно різна то і процент офісів з вікном різний. В нашому будинку у формі двох лінз приблизно третина офісів мають вікна. А от в білдінгах де сидять команди Windows Phone та XBox добре якщо хоча б шоста частина таких офісів була.
Засада тільки в тому що у нас чим далі від центру тим менші офіси. З іншого боку у мене вікно від підлоги до стелі, ніяких підвіконь. Вид на 405 трасу, Редмонд десь там та гори дуже далеко (16-й поверх).
А ще ми переїздимо в нову квартиру на днях, тому у вихідні мене в інтернетах не шукайте, не буде мене там.
Надзвичайно масштабна серія. І головне що відносно нова. Далеке майбутнє, людство широко розлетілося у просторі. І просто гіганські масштаби у часі.
В серії не лише простір, але і нові спільноти, технології, загадки і артифакти. Так само як і нові проблеми, хвороби і стаждання. При всьому цьому люди залишаються такими типовими людьми. Навіть якщо вони суттєво видозмінені.
Дуже сильна і серйозна серія. Не дивно що її порівнюють з Гіперіоном.
Вивчення артефактів зниклої цивілізації, колонія з революціями, торгівля високими технологіями і нова загадкова епідемія що здатна вражати як людей так і машини (віруси-нанороботи).
На відміну від великої кількості популярного фантастичного чтива тут нічогт не пояснюється "з самого початку", автор просто кидає читача у світ і веде оповідання приблизно з середини. Про багато що треба здогадуватися самостійно, а щось так і залишається лише натяком.
Дії відбуваються через кілька сотень років після дій першої книги.
Заплутаний сюжет в якому постійно по ходу відкриваються нові деталі і історії з минулого. В результаті головний герой з’ясовує що його підмінили і він не той за кого себе вважає. Ага буває і таке (:
Взагалі дуже серйозна (хоча в цій книзі переважно пригодницька і бойова) фантастика, те чим жанр може пишатися.
Ще через певний час після дій двох попередніх книг. Лише в цій книзі стають зрозумілими певні речі з першої книги.
Основний мотив – щоб зберегти життя у Всесвіті треба його планомірно знищувати не даючи розвинутися до того стану коли воно починає загрожуванти існуванню інших.
Усілякі прадавні машини, надпотужна зброя і людство як пригальмований у розвитку вид що лише но почав проявляти ознаки розумності.
І вимерлий вид гіганських слимаків що їхній останній представник є об’єктом експлуатації та знущань у другій книзі виявляється свого часу тікав від тих же машин що з ними зустрілося людство.
У серії є ще 2 не прочитані поки що книги:
Три дні мело і засипало снігом. На вулицях ні людей ні маштн. Прибігаєш собі на роботу – а там одні російськомовні (по 2-3 людини на поверх). У деяких вирубалася електрика регулярно, у когось навіть на пару днів. Народ добирався на роботу щоб сходити у душ.
Хоча у місцевих ман’яків у багатьох стоять генератори струму і вони спокійно переживають такий снігопокаліпсис дома. А от коли інет пропадає то це паніка. У нас не пропадав.
Зате знайшовся привід у комині вогонь розпалити (і задиміти усю хату).
Оскільки людей усі три дні на вулицях не було то почали з’являтися койоти, а деякі кажуть навіть вовків бачили. Думаю ще кілька днів би такої зими і медведі б з лісу поприходили.
А потім усе потекло і потануло. І ось вже дороги чисті. Тротуари правда так і досі завалені брудним уже снігом 
Ось така вона зима.
Фотографій з самого клубу нема бо фотографувати у ньому заборонено.
Знову ж таки я вперше написав подібний пост у старому блозі як тільки почав ходити у спортклуб. Зараз, краще розумыючи як воно все я вам перепишу 
Наш козирний клуб називається ProSport Club (http://www.proclub.com/). Самі вони стверджують що це найбільший спортивний клуб Північної Америки що в принципі схоже на правду.
Ціни в клубі просто якісь безбашенно недемократичні – вступ обійдеться в $1000 і щомісячна плата десь в районі $300. Але для працівників МС все це набагато легше – вступ безкоштовний для працівника і членів родини, помісячна плтня безкоштовно для працівників і $70 для дорослих членів родини. Ну та воно і зрозуміло – клуб розташований у безпочсередній близкості до МС і 99.9% відвідувачів складають саме працівники МС.
Поруч із клубом є триповрхова парковка плюс парковки на вулиці, машин на 1500 в сумі. На вході береш рушники які потім кидаєш у спеціальні корзини (вірніше вази) з яких все йде у пральню.
Далі у роздягальню шукати вільну шафку. Засмучує що як і кругом тут шафки чомусь крихітні і вузенькі. В принципі всі речі влазять, але якось з совєцькими шафками, вчетверо більшими, у роздягальнях було простіше. В двері шафок вставляється картка з якою заходив у клуб, набираєш код – закрив, той самий код – відкрив.
В самому клубі (напевно щось забув):
Причому це лише один з їхніх клубів (в Белев’ю), ще такі є в Сіетлі та парі маленьких міст. В нашому клубі обіцяють побудувати відкритий 50-метровий басейн в цьому році.
Крім усього цього є велика кількість класів, частина навіть безкоштовна. Є теніс, плавання, триатлон, біг, загальний ітнес, пілатес, його, футбол та ще пару десятків. Можні найняти тренерів індивідуально (працівники цього ж клубу).
Є
Постапокаліпсис – США через 16 років після ядерної війни. Банди, маленькі поселення, руїни… Цивілізація зруйнована не повністю, скоріше рознізнені та ворожі одні до одного поселення знахадяться на стадії ранньої індустріалізації – деяки машини та технології збереглися, а в деяких навіть комп’ютери та генератори.
І просто мандруючий хороший хлопець зі стійкими моральними принципами та цивілізованими цінностями.
Те що починається як рядовий роман про виживання несподіванно перетворюється на цікаву історію з відбудовування цивілізації. Багато патріотизму, популізму та невідомо нащо фемінізму. Тим не менше читати легко і приємно.
За книгою зняли у 1997 році фільм – http://www.imdb.com/title/tt0119925/