Про американські кінотеатри

Коротенько так…

Місцеві кінотеатри як правило це комплекси з багатьма середніх розмірів залами з гігантськими екранами. Звук при цьому не надто гучний так що можна спокійно балакати з сусідом і при цьому звук достатньо гучний щоб твої балачки не сильно заважали іншим. На протязі усього сеансу як правило світло повністю не вимикають, якісь нічні типо світильники увесть час підсвітлюють переходи і можна розгледіти і сам зал і силуети людей.

Середня вартість квитка на одного дорослого буде в межах 10-20$. Фільми в 3Д звісно коштують дорожче (найдорожче IMAX). Також нормально купити один квиток і по закінченню сеансу ходити із залу в зал. Не знаю чи це легально дозволено, але багато хто так робить. На “дорогі” сеанси просто так не пустять – на вході в зал стоїть людина яка перевіряє квиток і видає окуляри. А на прості пласкі фільми ходи скільки хочеш.

До речі на відміну від України де, як я пам’ятаю, в кінотеатрах одночасно йде 3-4 фільми тут навіть в маленьких кінотеатрах показують близько 10. Причому сам прокат йде довше здається.

А ще мені подобається що тут не продають пиво. Думаю через те що кінотеатр можуть відвідати діти (дивно, правда?), а спиртні напої не можна продавати у місцях доступних чи безпосередньо видимим дітям. Але це і на краще. Може в інших штатах по іншому, не скажу. Проте попкорн, який до речі місцеві далеко не всі і далеко не так багато їдять, звісно продається на додачу до коли, претцелів, начос та інших вкусняшок.

Взагалі поп-корн в кінотеатрах це прибутковіше ніж самі фільми. Вигідніше тільки брати гроші за СМС. А так поп-корн приносе більше прибутків кінотеатрам ніж продаж наркотиків наркоторговцям Smile

А ми любимо взяти великий мішок поп-корну (правда без масла), пару відер дієтичної коли і запихатися цим під час перегляду.

Але найбільша і найголовніша відмінність у тому що квитки в зал продаються без місць на них. Це, по-перше, означає що ціна на всі квитки однакова, а, по-друге, що коли багато людей то треба приходити раніше і замати чергу щоб сісти на найкращі місця.

На фільм який йде вже давно та/або не сильно зацікавив глядачів можна прийти у порожній зал (реально менше 10 людей) та сісти де хочеш. А от на блокбастери треба приїхати за годину, а то і за дві (як було у випадку “Аліси у Задзеркаллі” та “Джона Картрера з Марсу”) і відстояти чергу. Черга відгорожена, ніхто не ломиться з боків, усе культурно та спокійно. Ну тобото є вибір або подивитися фільм в перші дні після виходу, але заплатити за це часом у черзі і дивитися у переповненому залі, або почекати 2-3 тижні і сісти на хороші місця постоявши у черзі пів години, або взагалі не чекати, прийти на початок сеансу і сісте де вже будуть місця.

Навіть важко сказати чи подобається мені така система без місць у квитках. Але точно не є вона великою проблемою. І навіть певною мірою дозволяє розподіляти місця більш справедливо Smile В кінці кінців в кінотеатри ми ходимо для розваг і весь цей ажиотаж та черги лише додають приємних почуттів. Якщо ж ви тонкий поціновувач кінематографу і сильно переживаєте з приводу комфорту то завжди можна той же фільм купити на диску або в інтернет-магазині (Xbox video, amazon, hulu, десятки їх).

John Wyndham. The Chrysalids / Джон Уіндем. Хрізаліди (1955)

Після ядерної катастрофи люди живуть у невеличких комунах із дуже жорсткими правилами щодо чистоти видів (тварин і рослин), а особливо чистоти фізичного обліку людини.

І ось у одному з поселень підростає ціле покоління дітей-телепатів. В якийсь момент їх таємницю розкривають і починається полювання на втікачів. І в той же час до них на допомогу летять телепати з іншого краю Землі…

Читається як наче недавно написана книга в якій рівно змішано фантастики з нальотом наївності та пригод з погонями та заговорами.

Оцінка на Good Reads – 3.92/5 (http://www.goodreads.com/book/show/826845.The_Chrysalids), моя оцінка – 8/10.

Фото 2000-х років зі “Стратегії”

Колись (з 1997 по 2005) я працював викладачем в інституті (http://www.strategy.edu.ua/). На кафедрі “Комп’ютерних та інформаційних технологій” і читав дисципліни переважно пов’язані з програмуванням: основи програмування (С), об’єктно орієнтоване програмування (С++), системне програмування (assembler x 86, C, Win API), функціональне програмування (Lisp), логічне програмування (Prolog), алгоритми та структури даних (C), штучний інтелект (Lisp) та ще щось подібне.

Взагалі були доволі веселі часи, є що згадати Smile

Ось на тому фото що вище мене поставили в останній ряд бо я був у шортах, а це “несумісно зі званням викладача”. І взагалі пам’ятаю мене постійно гнобили за те що я ходив 1) у шортах, 2) з рюкзаком, та навіть іноді 3) у шльопанцях.

Як це гноблення виглядало? Та дуже просто – раз у пів-року хтось із співробітників при владі викликав мене на серію розмов де намагалися пояснити мені що у шортах “не солідно”. Сам я цього розуміти не хотів, а розмови такі як правило заходили в тупик через те що я з безневинним виглядом починав з’ясовувати як одяг впливає на якість викладання, як цей вплив зафіксувати і чим його поміряти. Ну і також говорив про те що раз від мене хочуть уніформу (костюм) то нехай інститут і видасть мені правильний костюм бо в мене смаку нема і я знову куплю те що їх буде не влаштовувати.

От реально скільки там працював скільки мені і намагалися мізки вправити. Ну може перший рік роботи коли я ще був дуже наляканий і піднесений не ходив у шортах.

А останні пару років роботи щось стукнуло і ми з колегою на пару купили білі костюми і білі туфлі і в них весь час ходили. Після чого вже почалися претензії що білий костюм не солідний і взагалі ми на сутенерів схожі, а не на викладачів (а в шотрах на пацанів були схожі).

Власне і все, просто фоточки хотів запостити.

Про найкращу в світі совєцьку систему освіти

Є такий популяний на теренах колишнього СРСР міф про якусь неймовірну якість совєцької системи освіти. Звідки цей міф походить не зрозуміло, та і не дуже цікаво. А от чому він досі існує – цікаве питання. Проте розвінчувати його я не збираюся, а натомість висловлю кілька думок Smile

Може за часів сталінського СРСР система освіти що ми досі її маємо і справді найкраще задовольняла вимогам готувати масово і дешево людей обізнаних з основами та базами актуальних науково-технічних знань (актуальними для того часу). Далі таких людей у яких була вже доволі широка підготовка у великій кількості базових дисциплін можна було спрямовувати або у виробництво через технікуми та ПТУ (бурси, як їх у нас називали), або в інститути тих що розумніші. Система була хороша (і її відносна дешевизна є одним з вирішальних факторів), навіть американці її свого часу зкопіювали.

Проблема лише в тому що з часом вимоги і реалії змінилися, а система освіти так і продовжувала продукувати випускників в яких запихали літературу, алгебру, фізику, фізкультуру, малювання, біологію… Причому в тій же біології усі підручники зупинилися на знаннях 60-70-хх років минулого сторіччя і навіть теорію еволюції Дарвіна викладали у такій формі що давно вже була визнана невірною в усьому світі.

Коротше як би там не було, а кількість населення що вміє читити/писати дійсно наближається до 100%, проблема в тому що кожен “наший” хто закінчив школу і може навіть інститут цілком переконаний у своїй інтелектуальній перевазі над ледь не всим іншим світом.

Насправді питання як оцінити якість системи освіти та за якими параметрами не таке вже й просте. Можна глянути на кількість нобелівських лауреатів по країнам і побачити що СРСР (сума країн) далеко не на початку списку, а виграють як це не дивно американці та інші європейці.

Що ж стосується відсотку неписьменних громадян то показники нашої системи трошки кращі – 99.5+% грамотних в Росії/Україні проти 99% в США.

Але головний показник як на мене це те в що вірять і на що “ведуться” громадяни. Виховані в СРСР “найкращою системою освіти в світі” люди чудять, наприклад, таке:

при першій же нагоді (читай “як тільки перестали бити за це по голові”) розвалили і розікрали власну країну, а тепер причитають про злого Горбачова який своєю суперсилою усе їм поламав
виховали покоління бандитів і наркоманів 90-х (але звісно вони в цьому не винні, це їм держава дітей не виховала правильно)
віддають голоси за пакет гречки і при цьому ще дивуються чому влада їм не робить хороші дороги та безкоштовні путівки в санаторії (дебіли, чесне слово!)
як тільки стало можна так одразу натовпом ломонулися в церкви, секти та різні збіговиська. При цьому читати мануали (Біблію чи інші базові твори для конкретної релігії) ніхто не вважає потрібним – почувати власну духовність вважається достатнім. В цілому ту ж Біблію гірше за наших християн мабуть ніхто не знає – як це не смішно, але більшість з тих хто святить паски щороку таки її не відкривали і не планують (і вважають це нормальним)
заряджали воду і креми перед телевізором на сеансах Чумака і ~~лікували~~ ризикували психічним здоров’ям себе і своїх рідних на телесеансах Кашпіровського. А були ще інши “білі маги” імен яких я вже не пам’ятаю. Один цей факт як на мене доводить низьку якість совєцької освіти.
туди ж віднести усих астрологів та хіромантів – ця публіка не лише пролізла на головні телеканали країни, але і публікувалася ледь не в кожному журналі. При цьому їх послідовники нараховували сотні тисяч, якщо не мільйони по всьому СРСР. У нас навіть в школі вчителі (!) свого часу влаштовували сеанси астрології щоб щось там з’ясувати.
сучасні фріки від науки (Задорнов, Чудинов, Фоменко, …) сприймаються цілком серйозно великою частиною населення і ніхто, @#$!, ніхто не хоче розбиратися в їхній маячні, мантра “учоні все брешуть і приховують від нас (розумних та високодуховних від природи) правду” працює бездоганно.

Ось прилетіли ми в Україну, їдемо у потязі. Ну в купе (вдалося купити квитки лише в 2 різні купе) ясне діло почався бухач (як же це так не бухати в дорозі?!). Але такий інтелегентний – ми, типо, не просто лайно в себе заливаємо, а лайно з дорогих жестяних банок.

Ну і от був там в компанії один такий доволі типовий дядечко років за 50. Як казав письменник “слєсарь-інтіллігєнт”. Не дивлячись на свій вік почав задвигати тєлєги про то що всі мови пішли від російської, а всі народи то здичавілі росіяни. Ну типова задорновщина така. В тому числі як доказ навів такий приклад що слово “алкоголік” російського походження тому що його можна розкласти як “ал кого лік” – “той у кого червона морда”. Почав я з ним говорити і від зі щирим подивом дізнався про те що в науці теорія має силу передбачувати результат (просити його розкласти слова “діабетік” чи “маразматік” я вже не став).

Коли я трохи (що знав) розказав йому про міграцію народів та взаємозбагачення мов він закинув що от офіційні вчені підтримують брехню одне одного і не дають правді пробитися. Те ж що конкретна наука сприрається не лише на теорію, але і на результати в тому числі інших наук (наприклад лінгвістика на історію) знову його сильно здивувало. Власне глянувши в інеті я швидко знайшов що слово “алкоголік” зустрічається в європейських документах 15-го сторіччя, в той час як в російських воно вперше згадується лише в документах кінця 19-го сторіччя. Такий спосіб йому не сподобався бо (цитую) “очевидно ж що це російське слово”.

Далі я йому на пальцях пояснив що у наукових гіпотез має бути спростованість (критерій Поппера) зовсім його добило, він от щиро вважав що в науці просто видумують якусь хрєнь, а друзі академики “підписуються” за неї.

Після того як ознайомив його з подвійним сліпим методом він зовсім скис і втік курити в тамбур Smile

По поверненню накинувся на мене з історіями про свою дружину як за допомогою гілочки знаходить воду на дачних ділянках знайомих, і не лише воду, але і труби з водою та газом. Тут я розповів йому Джеймса Ренді та його знущання з екстрасенсів і запропонував заробити мільйон доларів він якось зовсім розхвилювався…

От що мене тішило так це те що кілька людей (що важливо вік їхній був такий що як мінімум школу вони закінчили в СРСР і отимали ту саму “найкарщу в світі освіту”) уважно і мовчки слухали наш діалог весь цей час. Мені здалося що 1) не все так погано з людьми, та 2) може комусь ще мізки підрівняю. Ага, щас…

Після того як я десь тинявся пару годин по поверненню в купе застав сеанс нумерології від того ж мужика. Він виявився не просто мужиком, а носієм якихось втаємничених знань. Коротше там якимось чином треба було складати цифри дня та місяця народження, а він за полученним значенням розказував що по життю такій людині слід робити, чим займатися, з ким одружуватися і іншу астральну маячню. І ще суттєвий факт – при цьому і сам “гадальник” і всі учасники сеансу щиро вважають себе хорошими християнами, фейспалм…

Хотілося втрутитися в сеанс і розпитати за яким календарем треба дату визначати, як враховуються похибки в довжині доби що накопичутються, що робити з часовими поясами і таке інше, але вирішив що ну його.

Чомусь згадалося мені як на повному серйозі один молодий проповідник-ентузіаст втирав мені що Біблія є першою написаною на Землі книгою взагалі Smile Ну та тоді порвати йому шаблон було дуже просто.

Ото така система освіти підготувала таких людей.

А тепер СРАЧ!!!

2013, квітень–подорож в Україну, короткий звіт

Короткі нотатки і враження про 2 тижні проведені в Україні.

Назбиравши днів на відпустку запланували подорож зарані і почали полювати за недорогими квитками. Ще 2 роки тому (правда було це в березні) ми купували квитки в обидва напрямки по $800 на людину, цього року дешевше $1200 так нічого знайти і не вдалося.

Переліт в Україну вийшов рекордно коротким. На першу дня знайомий підвіз нас в аеропорт, 10 годин і ми в Амстердамі. Там пройшли з одного термінала в інший, постояли в черзі 5 хвилин і ось вже сідаємо в літак у Київ і за кілька хвилин вже летимо, а через 2,5 години ми вже на місці. В Борисполі нас зустрічає знаймий якого я до того знав лише через фейсбук, завозить до себе додому, там ми приймаємо душ, їмо і їдемо на вокзал (Володимир, велика тобі дяка за це!).

На вокзалі купуємо 2 останні квитки на сьогодні до П’ятихаток і біжимо з валізами до свого вагону (до відправки 10 хвилин). Залізли, поїхали… Через години три я вибігаю на станції (здається Шевченко) в найближчий магазин і купую мікро-сімку для свого телефону. Нарешті дзвонимо батькам.

Ось вже в 12 ночі ми на місці де нас зустрічають машиною і менше ніж за 30 хвилин ми вдома. Душ, чай, балакати, спати…

Перші пару днів страшенна депресія, хочеться назад. Не відчуваю себе вдома, нічого рідного. Потім стає легше. Україна не змінилася суттєво за 2 роки ні на краще ні на гірше. Бориспіль став якщо не краще то хоча б логічіше, схожий на нормально спланований аеропорт.

В шоці від водіїв - агресивні і недальновидні.

В повітрі дуже багато пилу, відчувається весь час – ніс страшенно забивається, одяг і взуття постійно брудні.

В Жовтих Водах тепло (+15-18), але одягнені всі як чукчі – штани, куртки, деякі навіть у шапках та шарфах. Я в своїх шортах і футболці дуже багато уваги привертав. Особливо шкода було дітей яких батьки закутували у якість кулі з одягу. Пару разів чув як дітки слізно казали побачивши мене – “мені теж жаркооо…”, а батьки їм на це – “тобі ніззя роздягатися, ти простудишся!”. Правда в Києві дуже багато людей вже було одягнено як і я – шоти, футболка, шльопанці.

Набігалися по місту за весь час несамовито: інститут, стадіон, родичі… В цілому нічого особливого Sad smile Коротше щось ніякої мотивації найближчим часом їхати.

Єдина світла пляма це спорт у ЖВ де небайдужі люди самі для себе організовують що можуть і взагалі дуже активно намагаються зацікавити інших.

Квартира вже не відчувається як наша, занадто довго нас там не було, занадто багато інших людей в ній жило.

Брат сильно змінився, спочатку думав що здається, але потім його друзі теж не один раз мені таке казали – спокійніший став, шукає стабільності, гульки вже не цікавлять так Smile

Спромігся пару разів побігати, раз навіть покатався на велосипеді. Але з поломаним розкладом та постійними застіллями не вдалося зробити нічого із запланованого.

Везли з собою три валізи, два рюкзаки та жменю баксів. На місці все роздали, ще й не на всих вистачило, назад ледь півтори валізи назбирали, в Києві добивали маленьку валізу українським шоколадом з д’юті-фрі (гидота ще та!). Наступного разу будемо везти лише гроші і запасні труси-шкарпетки, ну їх ті гостинці.

За пару днів до відльоту поїхали в Київ, там спробували зібрати кого можна на “вечірку”. Зупинилися у друзів-знайомих-колег-не знаю як правильніше Smile Дяка їм шалення. Посиділи попили пива компанією в непоганому пабі із дуже гучною живою музикою. Я вже був такий емоційно виснажений що реально довелося докладати зусилля щоб показувати якийсь інтерес до будь-чого і боюся це було помітно.

Києвські друзі живуть в зовсім іншому світі ІТ-працівників з подорожами та відрядженнями за кордон, із зарплатами в місяць які не кожна українська родина отримує за рік. Кожен якщо ще ні то хоча б думає про купівлю квартири, машини та дачі… В цілому крім оточення (яке в Києві не таке вже й погане) живуть як хороші спеціалісти “на заході”. Перетягти таких людей в США вже буде проблемно хоча б тому що в матеріальному плані багато вони від переїзду не виграють, таким вже цікаві проекти подавай Smile

Дорога назад це був суцільний дурдом і сюрреалізм. Почалося з того що після вечірки, коли я вже ліг спати, Олена випадково глянула пошту і побачила листа де нам повідомляли що наш літак перенесено з другої дня на шосту ранку (того ж дня!). Мене будять, викликаємо таксі, їдемо в Бориспіль. Летимо в Амстердам, там напівсонні повзаємо 5 годин і нарешті летимо в Мінеаполіс… Усю дорогу незручно, крутить ноги, сидіти вже не можу, спати не можу, кіно дивитися бажання нема, в ігри гратися не хочеться, ходити не хочу… Дуже важкий перельот.

Нарешті на місці, здається в обох простуда і температура. Проходимо паспортний контроль, забираємо і знову здаємо валізи (безпека така безпека), тиняємося, ліземо в літак. Остання порція польоту найважча. Наче спимо, але сон такий що лише втомлюєшся від нього. Сіли, вийшли, забрали валізи, пішли в таксті. Спимо по дорозі додому. Помічаємо як в обох страшенно розпухли ноги Sad smile Дома спимо, їмо, спимо, їмо…

Висновок – краще або заплатити зайві пару сотень але летіти з однією пересадкою, або робити нормальні зупинки (день) і нормально відпочивати між польотами.

В суботу спробував поплавати – відчуваю себе важким тюленем. Проплив щось близько 2 км і зловив двічі поспіль судорогу на тому ж м’язі ноги (досі болить). В неділю проїхав 80 км, здох, поїв і проспав з 11 ранку до 9 вечора, поїв, знову ліг спати. Олена десь так само.

В цілому відпустка вийшла доволі виснажливою і чесно кажучи разом з цим і так вже назбиралося багато причин щоб не сильно хотіти їхати в Україну знову у найближчі кілька років Sad smile

От так от коротенєчко. Більше ~~компромату~~ фото згодом.

Як заливати книжки з флібуcти на кіндл за допомогою калібра

Необхідна передмова

Пара речей які просто необхідно сказати з самого початку:

Цю інструкцію я пишу в основному для своїх батьків – кожного разу пояснювати кроки та дії які треба виконати по скайпу чи телефону дуже проблематично, інструкцію можна доповнювати і розширювати, або навіть змінювати при необхідності. Свого часу ми залишили пару кіндлів родичам, цього разу ще додалося, а отже людей яким треба пояснювати “як залити книжку з інтернета” стає все більше.
Треба розуміти що на флібусті книжки крадені якими б красиви словами не користувалися відвідувачі та власники сайту. По-перше, книжки там розміщені без дозволу того хто володіє правами на них, а, по-друге, якщо не відшкодовувати вартість роботи авторам, перекладачам, видавництвам, то нові книги просто не будуть з’являтися. Я особисто не вважаю систему що ми її маємо зараз адекватною і правильною, але закликаю вас, хто качає крадені книги, відшкодовувати їх вартість з часом хоча б для тих з них що найбільше вам сподобалися. Книгу можна подарувати чи пожертвувати бібліотеці, а покупка її вкаже видавництвам у переклади та видавання чого слід вкладатися.

Процес

Треба чітко розділяти кроки що їх необхідно зробити для досягнення результату:

Знайти книгу на одному з ресурсів (далі розглядається лише флібуста, з часом як буде інтерес можу додати інші ресурсибібліотеки). На жаль не можна книгу залити безпосередньо на пристрій тому що програма яка показує веб-сторінки не знає про існування електронних кних (для неї вони просто файли) та пристроїв для їх читання.
Викачати книгу – тут необхідно знати який формат електронних книг підтримує ваш пристрій. Наприкла для кіндла підходять формати mobi та epub. Якщо необхідного формату нема то треба качати що є і потім конвертувати (в даному пості не розглядається).
Залити книги на пристрій – в цьому пості я показую як це робити за допомогою програми Calibre.

Пошук книг на флібусті

Флібуста є мабуть найбільшим (за кількістю книг) піратським ресурсом подібного плану. Постійно у них виникають якісь проблеми з серверами, швидкістю обслуговування запитів та доступністю книг. У такому випадку треба або спробувати ще раз через кілька годин, або набратися терпіння і чекати, чекати… Отже заходимо на сайт http://flibusta.net і…

Пошук за назвою

Заходимо на сайт, вводимо в рядок пошуку назву книги і натискаємо кнопку пошуку:

В результатах пошуку (не забувайте що флібуста часто ледь повзає і доведеться почекати хвилину або і довше) може бути більше однієї книги. Вибираємо ту книгу що нас цікавить і переходимо на неї:

Далі клацаємо на форматі який нам підходить (mobi або epub) і книга викачується на комп’ютер (як правило це замає менше 10 секунд):

Пошук за автором

Процес схожий, але замість назви книги вводимо прізвище автора і в результатах пошуку знаходимо того хто нас цікавить:

Далі вибираємо потрібну книгу у автора і потрібний нам формат:

Як варіант можна клацнути по назві книги і далі повторити точно ті самі кроки що їх описано у попередньому способі. Також зауважте що тут можна поставити позначку навпроти кількох книг і викачати її усі однією операцією, але цей спосіб не будемо поки розглядати щоб не ускладнювати опис.

Пошук за жанром

Тут все доволі просто – заходимо на сайт і знаходимо посилання “Жанри”:

На сторінці жанрів (і ще раз повторю що відобразитися вона може через хвилину, а то і довше) знаходимо жанр який нас цікавить і переходимо до книг у ньому:

Далі треба буде запастися терпінням. Коли нарешті список завантажиться то книги і авторів можна відсортувати за різними ознаками. Лише будьте готові до того що зміна способу сортування призведете до того що список знову буде зчитано з сайта, тобто знову доведеться чекати.

Ну а далі вибираєте або книгу, або автора і решта кроків аналогічні тому що описано у попередніх способах.

Де мої книги на комп’ютері?

Отже ви викачали кілька книг і хочете знати де власне вони є. У різних браузерах викачування відбувається по різному (усі мої приклади зроблено в Internet Explorer), але є магічна комбінація клавіш що працює в усих основних браузерах. Натискаєте комбінацію Ctrl+J і бачите вікно (чи закладку) де вказано місцезнаходження кожного з викачаних файлів.

Знати місцезнаходження книг необхідно для того щоб програмі яка буде заливати книгу на читалку вказати де знаходяться нові книги.

Заливання книг на пристрій з Calibre

Отже ви маєте книги які бажаєте залити на пристрій. Я вважаю що найзручніше це робити за допомогою програми calibre яку можна встановити звідси якщо її ще нема на вашому ПК – http://calibre-ebook.com/download. Програма є бібліотекою, тобто дозволяє організувати книги на комп’ютері і вміє працювати з різноманітними читалками. Також в ній є багато інших функцій (наприклад завантаження щоденних новин на пристрій), але ми їх зараз розглядати не будемо.

Встановлення та перший запуск

При першому запуску програми вам треба буде налаштувати деякі параметри: мову інтерфейсу, місцезнаходження бібліотеки (не тих книг що їх викачали з флібусти, а бібліотеки самої програми), тип пристрою (можна нічого не міняти):

Додавання книги у бібліотеку

В одному з попередніх кроків я показав як дізнатися де знаходиться той файл з книгою що ви його викачали. Тепер треба додати цей файл у бібліотеку програми:

Після чого книга з’явиться у бібліотеці:

Тепер можна підключити до ПК кіднл. Я маю у бібліотеці вже певну кількість книг а отже наступний скріншот показує кілька речей на які звертаю вашу увагу: кнопки БібліотекаПристрій дозволюять перемикатися між списком книг у бібліотеці програми (на комп’ютері) та на пристрої, з’явилася кнопка “Надіслати до пристрою”, у списку книг в бібліотеці вказано які книги вже є на пристрої (зелені галочки). Книги можна сортувати по назві, автору і так далі клацнувши на назві відповідної колонки. Стрілока вказує за якою ознакою відсортовано список і у якому порядку. На скріншоті внизу книги відсортовано за ознакою “На пристрої”.

Для надсилання книг на пристрій вибираємо їх (можна за раз відіслати більше однієї книги) і натискаємо кнопку “Надіслати до пристрою”. Після цього чекаємо доки лічильник завдань що виконується стане рівним 0:

Все, книга на пристрої.

Про вибухи на Бостонському марафоні

Як правило я не надто емоційно реагую на події що не стосуються мене безпосередньо, але в цьому випадку відчуваю просто таки злість тому що те що сталося було спрямовано і проти мене в тому числі. Я міг би пройти минулого року кваліфікацію на цей марафон і міг би бігти там. Навіть те що вибух би стався б майже через годину після мого фінішу не міняє нічого.

Взагалі при всій жорстокості світу і війн спортивні події були чимось що не чипали навіть найвідмороженіші терористи. Останній раз теракт на великій спортивній події відбувся на Олімпіаді 1972 року в Мюнхені.

Крім того це не було щось спрямоване виключно проти США. Бостонський марафон є одним з трьох найголовніших марафонів на планеті і давно вже є міжнародною подією омріяною марафонцями з усього світу. Такий напад правильно розцінювати як атаку на весь світ (подивіться лише на прапори на фініші). Тепер кожна, абсолютно кожна країна має моральне право покарати винних (хто б вони не були) розбомбивши їх так щоб і трави не залишилося на землі, можна бомбити терористів коли вони тирчать жопами в небо в мечетях, можна бомбити лікарні і школи, бо саме це буде симетричною відповіддю на подібне.

Власне терористи при бажанні могли спричинити набагато більше жертв і руйнувань – наприклад підірвавши бомбу коли фінішує еліта і навколо найбільше глядачів. Або на старті де десятки тисяч бігунів стоять шпроти на протязі кілометру чи більше.

На щастя у терористів виконавцями майже завжди є якісь неймовірно тупі довбні (а іншого навряд чи вдасться переконати що таке треба вчинити), і для них великим “успіхом” є і та шкода яку вони вже спричинили.

Злість, просто злість… Ось і пісня в тему (S.O.D. – 1985 – Speak English or Die). Я не кажу що винні в усьому араби чи мусульмани (хоча хто ж ще серед найімовірніших кандидатів?), ця пісня передає загальний настрій:

Fuck the Middle East (В дупу Середній Схід)
There’s too many problems (Від них забагато проблем)
They just get in the way (Вони постійно заважають)
We could sure live without them (І ми спокійно проживемо без них)
They hijack our planes (Вони постійно захоплюють наші літаки)
They raise our oil prices (Підвищують ціни на нафту)
We’ll kill em all and have a ball (Замочимо їх усих і будемо розпрекрасно жити)
And end their fuckin crisis (І на цьому уся довбана криза з ними закінчиться)
BEIRUT, LEBANON, won’t exist once we’re done (Бейрут, Ліван – їх просто не стане)
LIBYA, IRAN, we’ll flush those bastards down the can (Лібія, Іран – змиємо в унітазі)
SYRIANS and SHIITES, we’ll crush their faces with our might (Сирія та Шііти – розтовчемо їм пики)
Then Israel and Egypt can live in peace without these (Тоді вже і Ізраєль з Єгиптом зможуть спокійно пожити без них).

[youtube=http://www.youtube.com/watch?v=k5Pi7BVGy_8&w=448&h=252&hd=1]

Ще одна не надто приємна річ проявилася тут (в США) в зв’язку з подією. Усі ЗМІ наввипередки показували відео, фото і публікували статті через лічені секунди після отримання інформації, але професійність цього разу програла бажанню бути першим. Навіть серйозні ЗМІ проявили себе не надто добре. То у них бомба вибухнула в бібліотеці Кенеді, то ні, просто пожежа. То заарештували підозрюваного у шпиталі, то ні, поліція каже не було такого. То якогось ще заарештували в парку, то ні, нема вже підозрюваних. То ще дві бомби знайшли, чи то не знайшли, чи то не бомби.

Потік інформації невпинний і ніким не перевіряється. І це сумно Sad smile

2013-04-14–Whidbey Island marathon–3:08:33

Марафон на острові Відбі входить якщо не в десятку то точно в двадцятку найкрасивіших марафонів в США. Довгий міст над глибоченним урвищем в якому далеко внизу розливається океранський залив, а береза вкриті велечезним лісом. А також галявини, ліс, берег океану, сільські та міські краєвиди…

На острів можна дістатися або паромом (ходять кожні 30 хвилин), обо дати крюк на північ і проїхати по мосту. Уся дорога разом з паромом займає менше 2 годин.

На острові на диво холодна погода, наче на пару місяців потрапляєш. Холодний дощ, вітер…

Ми поселилися в так званому B&B (Bad and breakfast – ліжко і сніданок), тобто фактично в кімнаті що її здає власник будинку. У нашому випадку це була прибудова – свій вхід, своя ванна/туалет. Та і до того ж власниця сказала що назавтра (в день пробігу) її цілий день дома не буде, а тому ми могли спокійно повернутися, помитися після марафону та трохи поспати. В готелях як правило треба “виписуватися” до 11 ранку і нам доводиться домовлятися щоб по дорозі назад пустили помитися.

Ось такі машини можна побачити на паромі на острів:

Сам пробіг доволі невеликий, навіть крихітний – на марафоні трошки більше 200 людей, на пів-марафоні який бігла Олена щось в районі 800 учасників.

Не дуже зручно було те що старт і фініш марафону в різних місцях. Зі старту/фінішу пів-марафону учасників на старт марафону возили шкільні автобуси. Отже прокинулися а 5:45, зібралися і поїхали на страрт. Сіли в автобус (а Олена в машину спати), приїхали, відстояв чергу в туалет, а там вже і бігти пора Smile

Мене попередили що буде доволі прохолодно, тому я біг у футболці з довгим рукавом зверху звичайної футболки і рукавів, а також у рукавичках і шапці-шарфіку (класна штука до речі).

Футболку потім викинув десь мили на 4-й, рукавички (одноразові робочі) десь милі на 18-й.

План був пробігти за 3:10 (пройти кваліфікацію на Бостонський марафон), а тому бігти треба було приблизно по 7:10 милю.

Зі старту вперед одірвалася групка з 15 людей в хвості якої я і тримався. В середньму самопочуття було нормальне, навіть холод не сильно аважав. Зі старту починалися доволі затяжні, хоча і не дуже круті гірки. Десь на 6-й милі уся група розтягнулася так що я лише усю дорогу бачив попереду самотніх бігунів за якими і гнався.

Власне перші 10 км пройшли добре, пробував слідуючи порадам пити хоча б ковток електролітів на кожній станції. Але зробив помилку схопивши на 6-й милі гель який мені тоді не був і потрібен. От після нього мене реально стало мутити і лише десь на милі 18-й я знову зміг пити.

До речі як ви вже мабуть здогадалися фотографій самого пробігу нема бо не було кому фотографувати. Як знайду щось в мережі (на трасі були фотографи) то напишу ще один пост.

Ну от так потихеньку то з гірки то в гірку я наздоганяв людей одного за одним (десь по одній людині на кожну милю Smile ) і нарешті почав відчувати втому. Це була десь миля 15-а. А тут якраз підвернулася крута гірка. Пихтячі видерся на неї обігнавши аж двох і тут пішов холодний противний дощ, бр-р-р…

По переду ще один бігун вдаличині, починаю тягнутися за ним, але він зупиняється біля пункту харчування і залишається там, обходю його. Далеко-далеко попереду лише одна жінка (тоді я чомусь думав що вона перша, але насправді вона була другою з жінок). Біжу за нею, наче наближаюся але реально починаю відчувати втому.

Ось вже 20-та миля, раптом помічаю що наздоганяю когось. Видно цілився вибігти з 3 годин, але щось пішло не так і дядько тягнув якір. Обходю його і вже бачу попереду в сотні метрів усього ту жінку.

Миля 21, наздоганяємо найповільніших з тих хто йде пів-марафон пішки. З цього моменту доводиться проскакувати між ними і сподіватися що ніхто несподівано не стрибне вбік чи не почне махати руками. Кричати сил нема, та і до того ж вони всі в шапках і капюшонах і балакають одне з одним, або в навушниках.

Ось вже миля 22, жінка переді мною за кілька мертів, але я вже нічого зробити не можу. Почався той стан що називається “вдарився об стіну” – виснаження. Намагаюся не відстати.

Ось попереду ще одна крута гірка. Видераюся на неї, позначка 23 милі, трошки обходю суперницю. Тут вона мені каже “дякую за компанію” і біжить вперед. Спочатку від виснаження відстаю дуже сильно, але вона видно теж на межі то ж вдаєть скоротити розрив до 50 метрів і так його і тримати.

Миля 24 – вбігаємо у місто. Вже чепляюся кігтями за землю і кожні кілька метрі дивлюся на годинник. Часу вапритик, боюся не встигнути. Пробую прискоритися але ноги усі сигнали ігнорують і продовжують розмірено тупцяти.

Доріжка зовсім звужується до пішоходної, а крім “ходоків” тепер ще доводиться обганяти і повільних бігунів на пів-марафонській дистанції. Позначки 25 миль не було і це сильно збиває мене з пантилику. Важко вирахувати скількі хвилин мені залишилося і чи встигаю чи ні.

Ось нарешті вбігаємо в парк, але доріжка виляє і знову виходить з нього. Знову вбігаємо в парк, знову по берегу, ось і позначка 26 миль. Дивлюся на годинник – 3:05. Розумію що 360 метрів я встигну навіть пройти за 5 хвилин, але не вірю своїм розрахункам… Коротше те останнє коло стадіону я біг 3 (!) хвилини.

Ось так ледь встиг вибігти з 3:10.

Потім довго приходив в себе, одягався, ковтав курячий бульйон.

Потім прибігла Олена яка планувала пробігти свою дистанцію за 2 години, але щось у неї не склалося і вона пробігла дуже повільно (2:18), ну та головне що добігла.

Протокол змагань – http://www.racecenter.com/results/2013/res_im13.htm

Дані з годинника – http://connect.garmin.com/activity/298449798

Біговий тест камери GoPro HERO 3 Silver Edition

Хороший магазин спортивних і походних товарів REI раз на рік присилає нам чек на певну суму за те що ми користуємося його кредиткою (1% повернення від усих витрачених грошів та усі товари в магазині на 5% дешевше) та купони на 20% знижки на будь-який товар (один працює лише в магазинах мережі, інший лише в інтернеті). Ось ми і вирішили придбати цю камеру на яку я давно вже заглядався. Тим більше що з чеком та купоном ми заплатили за неї ледь третину ціни.

Сама камера по суті є першою і найпопулярнішою масовою екстремальною камерою що широко використовується велосипедистами, ріфтерами, сьорферами та іншими активними маніяками.

Камера може знімати широкоформатне відео до 1080, робити фото, знімати послідовність кадрів (спортивне фото), записувати по кругу (наприклад писати лише останні 5 хвилин), передавати відео і фото по WiFi.

Додаткове причандалля включає в себе кріплення на велосипеди, сьорфборди, машини, на голову, а також пульт ДУ, запасні акамулятори та зарядки.

Я собі докупив кріплення на велосипед та збрую на груди.

Перший тест власне був на велосипеді. Вперше катався на своєму трі-байку. Оскільки місць для кріплень там і так не вистачає то камеру довелося чепляти догори ногами. Картку вставив з фотоапарата і не перевіривши поїхав 80 км навколо озера. В результаті на запису усього кілька секунд відео Smile

Почитавши форуми з’ясував що це відома проблема і картку треба форматувати самою камерою.

Наступні вихідні вже з правильно відформатованою карткою побіг коротенький крос (усього 10 км – готуюся до марафону у ці вихідні).

Ну що можна сказати? Цілком погоджуся що управління камерою дуже, неймовірно далеке від інтуітивного та дружнього до користувача. Поміняти щось на ходу (навіть режим) просто не реально. Єдиний реалістичний спосіб її використання це все налаштувати зарані і лише користуватися кнопкою стартстоп.

Камера знімає з дуже помітним ефектом риб’ячого ока. На моєму відео цього не видно бо відеоредактор для стабілізації обрізав близько 10% з кожного боку.

Для бігу в цілому камера підходить не надто добре. Ні, вона не важка, сидить зручно, не стрибає, не заважає. Проблема в тому що необроблене відео так стрибає що мене укачувати починає за якісь пару хвилин його перегляду.

До того ж дощові краплі на об’єктиві (вірніше на захистному корпусі) сильно викривляють картинку і треба слідкувати щоб об’єктив був чистий.

Проте думаю що для пішої хотьби таке кріплення підійде непогано.

Картинка трошки затемна, кольори бляклі, хоча треба враховувати що в той день коли я знімав свою пробіжку було дуже хмарно і навіть годинник ловив GPS сигнал довше ніж звичайно.

Батарейки вистачило на 40+ хвилин, потім вона бібікнула і вимкнулася. Відео на картці збережено файлами по приблизно 15 хвилин.

Тепер про обробку відео. Звісно нікому не потрібно 40 хвилин шаленних стрибків, тому я нарізав коротенькі фрагменти і стабілізував картинку, ніяких більше корекцій. В результаті як вже зазначив вище краї було обрізано. Можна побачити що навіть зі стабілізацією коли біжу з гірки (фрагменти з 2:05, 3:00) бовтанка ще та, в круту гірку ж (фрагмент з 2:50) треба піднімати камеру повище.

Крім того хоча камера і кріпиться рівно по центру об’єктив у неї трошки збоку і при обрізанні видно що одна рука більше в кадрі ніж інша. Та і взагалі складається враження що я кульгаю на одну ногу.

На диво непогано пише звук, а в комплекті є спеціальна негерметична задня кришка до захистного корпусу що дозволяє записувати звук ще краще.

Ну і власне саме відео:

Камера і характеристики на сайті виробника – http://gopro.com/cameras/hd-hero3-silver-edition