SUP або верхи на дошці з веслом у руках

Я останнім часом взагалі нічого не пишу бо часу нема – до нас тато у гості приїхав і ми по черзі катаємо його і показуємо різні дива Smile

Але цей пост нову (для нас) навколоспортивну розвагу – SUP (Stand Up Paddling). Цей вид діяльності (не будемо називати його спортом) почав набирати популярніть роки зо три тому, а зараз жодень пляж не обходиться без пункту прокату дошок.

Самі дошки для початківців доволі широкі (можна стояти “ноги на ширині плеч”) і не надто довгі.

Перший і єдиний урок триває не довше 10 хвилин: як ставати у весь зріст, як падати, як грести щоб не втомлюватися.

Починають усі з позиції сидячі, або на колінах, потім пробують стати на ноги. Для нас з Оленою це була друга спроба, а на перший раз я опинився у воді більше 10 разів. Взагалі це неминуче на перший раз, крім хіба випадку коли ви займалися у цирковому кружку чи ще десь де вас навчили тримати баланс на кулі.

А от на другий раз я вже жодного разу не впав.

Щоправда вода у нас дуже спокійна, а от на хвилях від моротних човнів що пролітають мимо можна легко злетіти у воду. Особливо важко встояти на хвилях якщо вони йдуть збоку, краще розвернутися до них передом або задом.

Також вітер може бути проблемою. Хоча грести стоячи ефективніше через те що працюють не лише спина і руки, але і ноги, проте парусність вища. При сильному зустрічному вітрі швидше вийде грести сидячі. Та і взагалі вітер треба враховувати якщо думати про швидкість (є навіть змагання з цього спорту з дистанціями у десятки кілометрів).

Що ж складного ще крім того що постійно треба тривати рівновагу? Перші хвилин 15-20 постійно наружені ноги і від цього вони втомлюються. Але з часом тіло починає само краще балансувати і ноги розслабляються.

Далі починає працювати прес і боки. Хоча вони не напружені весь час. але постійні мікрокоригування позиції тіла примушують ці м’язи працювати. Нема такого відчуття наче качаєш прес, проте м’язи укріплюються дуже швидко.

Якщо звернути увагу на тих що несамовито гоняють на дошках то у них як правило усі м’язи хоч і не великі проте рел’єфні.

Одна сесія триває 2 години (меньше нема сенсу, довше буде вже занадто виснажливо). Вартість прокату у нас складає 20-30$ на годину, проте є групон через який можна це все зробити ще вдвічі дешевше Smile

Відпочинок хоча і проходить спокійно проте спалює нормальну таку кількість калорій і через півтори-дві години ви можете прийти до тями за спустошеними тарілками їжі.

І взагалі одні плюси у такого спортувідпочинку: інтенсивність вибираєте самі і вона на якість не впливає, прекрасні види, прохолода, тиша, медитативність, можна розбавити за бажанням елементами змагань. Коротше рекомендую.

2013-08-26–Lake Meridian Triathlon, Kent, WA

Це вже втретє ми робимо цей тріатлон (28/8/2011–Lake Meredian Triathlon та 2012-08-26–Lake Meredian Triathlon, Kent, WA) і поки що від нього лише позитивні враження.

Власне головною причиною участі було відчуття якоїсь порожнечі без змагань на протязі цілого місяця Smile Цей рік у нас було присвячено довгим дистанціям в тріатлоні (я перейшов на 70.3, Олена – на олімпійську дистанцію) і усього лише трьох стартів за 3 місяці вистачило щоб відчути що зникла мотивація не лише змагатися, але і тренуватися. І проблема не лише у фізичній втомі, а і в тому що насправді треба докладати зусилля ментальне щоб не пропустити тренування. Навіть мій улюблений біг у поміркованому темпі на довгі дистанції (читай медетативний біг) не викликає вже такого захвату як колись.

Ось тому цей старт спланували як закриття сезону (у вересні ще зробимо спринт і на цьому все з тріатлоном в цьому році) і головна ціль була подивитися у якій ми формі на кінець літа і над чим треба попрацювати.

Цього разу хоча і встали раненько проте якось все так складалося що ледь встигли на старт. Приїхали, зібрали велосипеди, поїхав запаркував машину, пішов на старт, чудом згадав що забув педалі поставити, побіг назад, з інструметрами та педалями знову на старт. Ну а потім отримати стартовий пакет, черга в туалет, швидко все розкласти у транзитці, швидко одягти костюм, бігому в воду. А тут вже за пару хвилин і старт.

Взагалі я задоволений тим як попрацював по самопочуттям, але результат не найкращий. Тому емоції доволі змішані. З іншого боку ніяких цілей я собі не ставив тому не сильно і переймаюся результатом. Для порівняння у 2011 я зробив цю дистанцію за 2:25, у 2013 – за 2:15, цього року за 2:17.

До речі фото поки що тільки ті що я робив після фінішу, потім ще зроблю пост як знайду інші.

У плаванні якось все так склалося що я уникнув колотнечі і на старті і там де наша дистанція зливалася зі спрінтерами та супер-спрінтерами. Стартували ми через кожні 3 хвилини: олімпійка чоловіки в 7:00, жінки в 7:03, спрінт чоловіки в 7:06 і так далі.

Був задоволений тим як попрацював на плаванні, але на диво результат далекий від найкращого – 26:06. Плавання з комп’ютера – Lake Meridian Triathlon 2013 Swim.

У першій транзитці зовсім не поспішав, цього разу їхав і біг у шкарпетках, вирішив не ризикувати. Спокійно зняв і розвісив костюм, обувся, навіть здається встиг попити. В результаті провів в Т1 аж 2:12 (для порівняння минулого року зробив те ж саме за 1:15).

Олена дякує волонтерам на фініші – Намасте!

Велоетап пройшов на диво добре – не особливо упираючись я тримався у першцій двацятці і частину дистанції драфтив (вірніше тримав попередніх у полі зору). В середньому ми їхали десь 35 км/г, кілометрів за 11 до кінця етапу я спробував відірватися від своєї групи і почав крутити 42 км/г, але вони сиділи за мною впритул і десь за 4 км до фінішу я бросив це діло і знову сів у хвості групи.

В результаті чомусь не надто хороший час – 1:07:38, на подібній дистанції та відносно нескладному рел’єфі (було лише 3-4 гірки де треба було попрацювати, але відносно короткі) треба їхати з 1:05 Sad smile Дані з комп’ютера – Lake Meridian Triathlon 2013 Cycling.

В другій транзитці впорався за 45 секунд без особливих зусиль і з хорошим самопочуттям побіг 10 км. Тут, глянувши на годинник я зрозумів наскільки повільно я робив попередні етапи і вирішив хоч щось наздогнати на бігові.

Як я вже колись казав американці любителі приходять в тріатлон як правило з велоспорту (хоча б і любительського), тому змагатися з ними на велоетапі дуже складно. А от бігає більшість з них не дуже, і тут я можу наздогнати кількох людей які були занадто сильними для мене на велосипеді. Взагалі олімпійська дистанція як на мене має ідеальний баланс між біговим та велоетапами в тому сенсі що вони приблизно однаково важать. На довших дистанція вело стає важливішим, а у спринті без сильного плавання не варто і сподіватися на хороші результати.

Проте бігти, незважаючи на все бажання, занадто швидко не виходило. Лише до певної швидкості, а далі миттєво злітав у небо пульс і ставало зрозуміло що довго я такий темп не протримаю. Тому весь час слідкував щоб тримати швидкість на межі.

Втома почала даватися взнаки десь на 6-му кілометрі, а після 8-го стало відверто важко і там вже почав терпіти.

Всю дорогу було за ким тягнутися і поступово обходив одного за одним (в середньому 1 людину на 1.5 км) і це суттєво допомагало тримати темп.

Також цього разу контролював скільки їм та п’ю, хоча і не хотілося примушував себе ковтати гель і напої і в результаті обійшлося без болей у боку під фініш що стало ледь не традиціїю для мене на цій дистанції.

В результаті біг вийшов 40:51, хоча і хотілося б за 39 хвилин пробігти. Дані з бігового етапу – Lake Meridian Triathlon 2013 Run.

У підсумку 2:17:34, друге місце у своїй віковій групі.

Олена (сподіваюся вона щось напише і від себе) зробила таку саму дистанцію за 3:07:20, що звісно доволі повільно навіть для аматорів які серйозно ставляться до цього, але тим не менш це її найкращий результат на цій дистанції на сьогодні. Так що вона була дуже задоволена.

Протокол змагань – http://www.weraisethebar.com/rtbevents/results/LMT2013OVERALL.HTM.

На цьому у мене все, усього найкращого!

RAMROD 2013 – відео

У доповнення до поста 2013-07-25-RAMROD хочу розмістити це відео.

Вистачає ж людям часу і таланту робити такі презентабельні роліки!

Хоча виглядає все так вже просто на цьому відео Smile А в реалі більше 9, а у багатьох більше 10, і навіть більше 12 годин педалювання.

2013-07-25-RAMROD

Велопробіг (хотілося б сказати велогонка, але це таки не змагання) учасники якого їдуть навколо гори Рейнер. Відбувається кожного року, стартові місця розігруються в лотореї. Ось цього року я вперше прийняв участь в лотореї і одразу і виграв Smile Проте ні Олена, ні будь-хто з велосипедистів яких я знаю не здобули собі місця.

Старт та фініш був у містечку Енумкло що десь за 1 годиною машиною від Кіркланда в якому ми живемо.

Гора Рейнер добре помітна здалеку (від нас її видно дуже добре), і виглядає дуже красиво – велетенський білий від снугу зуб що закриває значну частину обрію. Навколо гори організовано національний парк (ота біла порожнеча в низу карти) по якому навколо гори ми і їхали.

Сайт події – тут, довжина маршруту – 149 миль (240 км) за набором висоти більше 10000 футів (3 км). В цьому власне складність і полягає – спочатку долаєш 150 км, а потім починаються 3 дуже затяжні гірки одна за одною.

Сам старт був з 5 до 7 ранку, тобто не масовий, не за місця ж боролися. Отже встали в 3:30, в 4:30 були на місці, перевірив усе, переодягнувся, набрав води, одягнув футболку (прохолодно з ранку було) і поїхав.

На трасі було кілька точок де можна було поповнити запаси води і гаторейду (напій з електролітами), та поїсти бутербродів, фруктів, попити коли і таке інше. У самому парку на вершинах доступна була лише вода.

Знаючі люди попереджали що зі старту нестися не треба – перші 50 км переважно легенький спуск і можна легко убити собі ноги.

Я прибився до невеличкої групки в якій кожен по черзі був лідером (перший ріже повітря, а позаду нього решта групи крутить в своє задоволення) – 1 миля і відпочиваєш. Поки ми дісталися першого пункту харчування вже стало зовсім світло і можна було продовжувати в одній велофутболці (називається джерсі).

Весь цей час ми їхали якщо не по місту то принаймні по міжміським дорогам на яких відсутня велодоріжка. А через те що і узбіччя там особливо нема то машини часто пролітали за якісь пів-метру від нас. Хоча машин не так щоб і багато було… А от вантажівки з лісом то було страшно – неосяжних розмірів монстри що тягнуть на собі стос зрубаних дерев, ревуть двигунами так що вуха закладає, та ще й тягнуть за собою причепи з таким же лісом. І все це несеться мимо тебе майже впритул… Без звички доволі страшно і неспокійно.

Другий етап переважно проходив по узбіччю швидкісної трасси і там було легше через те що було широке узбіччя. А оскільки ще й рел’єф був відносно плаский то і швидкість вдавалося тримати непогано (принаймні для мене 32-35 км/г це непогана швидкість).

План був такий що я на кожній зупинці буду дзвонити Олені і звітувати що у мене все в порядку, але з’ясувалося що ніякого мобільного покриття в тій місцині вже нема, та й до того ж телефон постійно шукаючи вишки розрядив батарею за якісь пару годин. А отже і фотографій поробити не вдалося. А фотографувати там варто було.

Після другої зупинки ми в’їхали в парк де практично зникли машини, дорога стала ще вужча і почала дрібно вигинатися вліво-вправо, по краям став ліс закривши небо. Тут вже почався підйом… Наче і невелечкий, але швидко не поїдеш, а він усе тягнеться, і тягнеться, і тягнеться. І так понад 40 км.

Проте їхалося в задоволення – ноги працюють, і хоча і не розженешся проте і загальне самопочуття хороше, приємно неспішно збиратися звивами в гору.

А ось вже і вершина – попити води, долити у пляшки, ще пару миль і половину дистанції подолано. Несподівано швидко і легко.

Далі починається крутий і тривалий спуск (приблизно 30 км) де летиш понад 50 км на годину і лише дивишся навколо. Красиво сташенно – яскраво синє небо, ще синіші дрібненькі озера, трошки нижче все куди сягаєш оком вкрито темно-зеленим лісом, на узбіччях сніг, яскраве сонце, смуга дороги та урвища то з одного то з іншого боку. Ну ясно що вкритий снігом пік гори тут же, але тепер дуже близько, майже впритул.

Ми колись там були машиною, але саме в цей раз я оцінив наскільки ж там неймовірно красиво. Обов’язково треба відвідати цей парк як будете раптом в наших місцинах.

А далі почався підйом в другу гірку яка не виглядає такою вже страшною в порівняння з ішими двома на карті. А от насправді те що підйом зовсім трошки крутіший (хоча і коротший) значить дуже багато – їдеш-їдеш, пнешся, дивишся на комп’ютер, а там ще навіть кілометр не пройдено. Коротше тут вже почалася втома і треба було зосереджуватися і працювати.

За 4 милі до вершини була зупинка з водою де нас поливали з пульвелізаторів. Сонце вже пекло неймовірно і це вперше коли я почав потіти. Одна пляшка в мене була з напоєм з електрлітами (долива гаторейдом на зупинках), а друга з водою з якої я себе і поливав час від часу. Це ще добре що я не п’ю багато і мені майже завжди вистачало води від зупинки до зупинки, а от людям як п’ють багато і регулярно було дуже важко.

І найдивніше те що було ж не спекотно, навіть прохолодно, а от сонце лупило сташенно і нагрівало шкіру через що і починалося перегрівання. Я старанно помазався кремом від сонця на старті і трошки додав зверху на парі зупинок, тому обійшлося без обпіків та почервонінь. Взагалі без сонцезахисних окулярів, шапки та крему від сонця суватися туди не варто.

Ну та як би там не було ось вже і друга вершина нарешті, неймовірно скільки вона сил забрала. Починаю хвилюватися чи я взагалі доїду.

Ось вже і трейтій (останній підйом починається). Усього в якісь пів-градуси різниця в нахилі, але наскільки ж інші відчуття і зусилля! Їду не так важко як боявся і навіть знаходжу час милуватися гірськими квітами, водоспадами яких там сотні взовж доріг, розглядаю стрімкі річки внизу та орлів в небі…

Проте підйом все тягнеться і тягнеться і через години півтори стає щось зовсім важко. Пнуся з усих сил, аж ось якийсь мужик на дорозі кричить що залишилося 1.1 милі (2 км) до вершини. Стараюся, але раптом усе скінчилося, сіла батарейка, ноги стали і не можу примусити їх крутити далі. Останні 200 метрів пройшов пішки Smile Залишилося 80 км.

Далі 20 км з гірки і остання зупинка. Про останній етап мене попереджали що хоча він і з гірки проте там весь час сильний зустрічний вітер і тому треба приєднатися до якомога більшої групи, а то буде важко.

На зупинці дійсно великий натовп велосипедистів, але я чомусь після того як поїв і трошки відпочив все ж таки з дуру попер сам – план був просто тихенько їхати і не думати про швидкість. Проте з’ясувалося що думати таки треба було.

Спочатку трошки потримався за парою швидких гонщиків, але відвалився від них через кілька кілометрів. Потім прибився до групи з 5 велосипедистів, а через кілька хвилин нас наздогнала група десь з 50 чоловік. От за тією групою я і тримався кілометрів з 15, але потім вирішив відстати – їхати було вже зовсім не в задоволення, ногам незручно ні крутити, ні стояти, ні лежати на рамі, вже все набридло. Багато в чому це результат зашвидкого старту – сил і енергії моральної на останній етап не лишилося.

Останні 20 км я їхав взагалі сам – нікого на обрії ні попереду ні позаду, лише перед фінішом у місті побачив людей. Це була 3 година дня, нікого ні на дорозі ні на вулиці, мертве місто (вірніше передмістя).

Що ж, головну ціль (подолати дистанцію) досягнута, цим я задоволений. Проте як вже зазначав раніше відчуваю що треба взяти відпочинок на місяць-півтора, а то про наступні старти та випробування навіть думати поки не хочеться – розрядився.

Ну і ще одна річ. На відміну від бігу коли ти виклався і помираєш на фініші, і до кінця дня ледь живий повзаєш, а потім тиждень відходиш на велосипеді все не так. Виснаження страшенне, навіть сидіти важко, а вже за якусь годину ходиш нормально і просто загальну втому (хоча і сильну) відчуваєш. А на другий день так і взагалі тренуватися можна, навіть ноги ледь помітно болять. І це неймовірно дивне самопочуття для бігуна. Думаю причина в тому що 1) на велосипеді не перегріваєшся так, та 2) на бігові часто довго прицюєш з високим пульсом (190+), а на велосипеді рідко коли вище 170 добираєшся. Ну і удари ногами (і всим тілом) об землю це зовсім не те що крутити ногами у повітрі (хоча б і набагато довше).

У мене все, фізкульт-привіт!

UPD. Дані з комп’ютера:

Garmin Connect – http://connect.garmin.com/activity/348568873
Strava – http://app.strava.com/activities/69989404

2013-07-14-Subaru Vancouver Triathlon

Завершили серію тріатлонів Subaru в Канаді (перший старт – 2013-05-26-Subaru Shawnigan Lake Triathlon та 2013-05-26-Subaru Shawnigan Lake Triathlon, ще кілька фото, другий – 2013-06-16-Subaru Victoria (Saunders) Triathlon та 2013-06-16-Subaru Victoria (Saunders) Triathlon, ще кілька фото). Там правда в серії ще буде страт у вересні, але ми його пропустимо – дуже далеко (це аж в Альберту пертися), та і дистанція там найдовша олімпійська. Краще якийсь місцевий старт зробимо.

Ну коротше виїхали в п’ятницю у Ванкувер, 3 години і ми там, знайшли готель, ще покружляли вулицями, знайшли парковку, поселилися. Так зарані виїхали просто через те що їхати довше. Воно звісно дорога коротша ніж до Вікторії, але весь час за кермом, в той час як попередні старти включали пароми у подорож на яких ми і відпочивали від керма.

В суботу поїхали в парк в якому був старт/фініш щоб роздивитися та забрати стартовий пакет. Заразом зрозуміли що пекло в день старту буде ще те. Проблема з довгими дистанціями в тому що найважче припадає на саму спеку, а робити ще раніше старт теж не вийде – занадто рано, та і холодно/темно ще може бути. Мій старт (70.3) був о 6:30, у Олени (олімпійська дистанція) через годину.

Мене як завжди відвідало передстартове хвилювання… Черга в туалет, одягаю в ній костюм, мажуся кремами (від сонця, від натирання), одягаю шапочку, окуляри, біжу на старт.

Олена десь загубилася, доводисть просити випадкових глядачів застібнути блискавку на спині. Мій новий дорогущий костюм має дуже розумний і зручний дизайн застібки на спині – зверху вниз, але мінус в тому самому застебнути його не реально.

Не знаю чи це був наймасовіший страрт з усих на яких я був, але те що на Half Iron Man було найбільше людей це точно. Старт з берега, я нагло проштовхався десь в другий-третій ряд, тож довелося горнути що є сили у воду щоб не затоптали.

А у воді таке мочилово почалося що словами не описати! Перші метрів 250-300 можна було реально пливсти як Тарзан – передні б несли на своїх спинах і ногах, задні б підштовжували.

Але найнесамовитіша засада була на першому повороті (ми пливли 2 кола у формі трикутника) – наскілька щільно людей набилося що можна було без перелішень лізти по головах.

Далі народ трошки розтягнувся – сильніші плавці відірвалися і потягли когось за собою, слабкіші хто з дуру ломонув зі старту почали відставати. Власне лише на останній третині першого кола вдалося нормально попливсти не ловлячи нори в ребра і писок, та руками по голові.

Ось і берег, вибігли, забігли назад у воду, попливли далі. Ось це вибігання страшенно збиває дихання і відновитися після нього дуже не легко. А на другому колі ще почалися хвилі, і хоча були вони не сильні, проте заважали ой як сильно – коли половина гребків пролітає у повітрі, а ішна гальмується водою ще на розгоні руки ні про яку швидкість вже можна не думати. При хвилях вихід один – гребти слабкіше, але махати руками частіше.

Засвітило сонце, і засвітило так що почало сліпити. Не надто вдало одягнені окуляри потихеньку пропускали воду (а вона з солона), і нарешті довелося зупинитися і на ходу їх підправляти.

Як би там не було ось вже і фініш плавання.

Цього разу зміг на диво зовсім не натерти шию, навчився мабуть мазатися і застібати костюм Smile До речі дані плавання з годинника – http://connect.garmin.com/activity/343052511. Загальний час плавання – 31:35 (1.9 км) не найкращий мій час, але близько до нього.

Після плавання нелегка пробіжечка по піску у транзитну зону (метрів 150-200). Костюм на половину знятий на бігу, зтягую з ніг, старанно обтирою ноги рушником від піску, одягаю шкарпетики, велотуфлі, шолом, біжу на велоетап. Час у транзитці – 3:28, абсолютно не поспішав, можна було швидше, але сенсу не було.

Велоетап найдивніший мабуть з усих що я бачив. Чотири кола, на кожному з них підйом непоганий такий і доволі тривалий, на зворотній дорозі такий же спуск. На деяких ділянках обганяти було заборонено (це піпєц!) і народ їхав як каченята одне за одним якщо не пощастило за кимось повільним опинитися.

Всю дистанцію як це не ганебно звучить я намагався триматися у групі з жінками які валили так що асфальт плавився. Маленькі, легенькі, проте в гору я від них відривався, потім на прямій вони мене удєлували, далі на повільних ділянках я їх наздоганяв, з гірки відривався (я важчий і маю з гірки перевагу), потім все повторювалося…

Проїхав непогано по відчуттям, собою задоволений. Дані з комп’ютера – http://connect.garmin.com/activity/343052524. Час велоетапу – 2:37:51 (90 км), враховуючи гірки не погано як для мене, але те як мене усі обганяли на прямій показує що мені треба накатувати кілометри на швидкість, може навіть інтервали почати робити на велосипеді.

Один учасник поїхав з велоетапу на швидкій – лежав на асфальті весь зелений в оточенні людей. Думаю серце схопило бо було це якраз на гірці в яку так нелегко їхати після плавання. Ще одного бачив на траві усього в подряпинах і крові – невдало летів з гірки. Проте живий і активний, йому там масаж робили, може судома схопила.

Якимось дивом фінішував я велоетап на самоті (до тих кіл що ми ними каталися з транзитної зони пару кілометрів ще їхати було), швиденько постягав усе з себе, козирьок на голову, номер на пояс і побіг.

Сонце вже палило несамовито і пункти з водою на трасі (кожні 2-3 км) були дуже доречні. На диво перші 3 км біглося легко і з задоволенням, я вже почав радіти… Але потім різко як обрубало – після однієї невеличкої гірки різко стало важко і вже легше до фінішу не ставало.

Дорога частково проходила парком, але більшість дистанції пролягало вздовж пляжу під сонцем та по противнющому дрібному гравію. Страшенно не люблю таке покриття, по ньому лише добре розслаблено бігати, а інакше воно як пісок висмоктує непомітно усі сили і ноги наче в’язнуть, хоча на вид тверда поверхня.

Усього було 2 кола, і я знову не витерпів і десь в районі 16-го кілометра пару хвилин пройшов пішки. Не можу пояснити чому так стається – наче ж не найважче навантаження, наче не швидко біжу, можу терпіти, але якось проконтролювати не можу – зупиняюся та йду.

З іншого боку ця зупинка дозволила мені зосередитися, переналаштуватися, бо до того всі думки були про “як же мені важко”, а після такого легкого відпочинку вдалося знову почати бігти і добігти в тому ж темпі до фінішу.

Десь на 7-му кілометрі зустрів Олену яка бігла у зворотньому напрямку. І бігла у велоперчатках, сказала їй так подобається Smile А вже десь на 9-му кілометрі я її обійшов. По ній видно було що дуже втомилося – коли для кожного кроку докладають скільки зусиль то вже очевидно що сили закінчуються. Коли обганяв порадив їй протися метрів 100 хоча б. Вона фінішувала за кілька хвилин, а мені ще більше 10 км залишалося до фінішу.

Але навіть найдовші страждання закінчуються колись і ось вже фініш на обрії. Я настільки виснажився що коли мене хтось обганяв на останніх метрах просто не відреагував.

Далі заспокоїтися, попити, сісти, попити, взяти медальку учасника, попити, піти в тінь, попити, …

Біговий етап – 1:33:31 (20 км), дані з комп’ютера – http://connect.garmin.com/activity/343052545. На диво непогано.

Новий годинник (Garmin Forerunner 910xt) показав себе дуже добре, я задоволений, хороше придбання.

Ось тут уся дистанція на одній сторінці – http://app.strava.com/activities/67306912 (страва не вміє розділяти види спорту).

Протокол змагань – http://www.sportstats.ca/displayResults.xhtml?racecode=105473, 70-й у загальному заліку, 10-й у своїй віковій групі. Результат Олени на цій сторінці – http://www.sportstats.ca/displayResults.xhtml?racecode=105471

А взагалі то я відчув що навиступався вже до несхочу, і треба взяти хорошу таку перерву у стартах, хоча б до вересня Smile

Ну а після фінішу ми помилися у душі на пляжі, так-сяк переодяглися і поїхали додому. По дорозі заїхали поїсти бургерів, і за якісь не повні 4 години нарешті витягли лапки дома. Велосипеди досі не зібрані в чохлас стоять Smile

На цьому все!

Три-рюкзак–що всередині?

Завтра у нас черговий старт з серії канадських триатлонів Subaru, а отже цей пост я пишу з готеля в центрі Ванкувера.

Уважно глянемо на фото:

Отже ми бачимо:

Трі-рюкзак Louis Garneau Race Day Revo Tri Bag – вміщує просто неймовірну кількість речей, має відділи для вело- та бігового взуття, ізольований відділ для гідрокостюму в який його можна мокрим запихати, зовнішні кишені і кріплення для вело-шолома. І при цьому з ним, з рюкзаком тобто, навіть повністю навантаженим можна їздити на велосипеді.
Гірдокостюм (вет-с’ют) Blueseventy Helix – дорогущий зараза :( ~~Все ще оцінюю…~~ UPD 2018/03.03: Вже оцінив – https://blog.golovatyi.info/2018/03/03/blueseventy-helix/.
Аеродинамічний велошолом Lazer Tardis до якого я докупив окуляри (фіксуються в шоломі)
Трі-велотуфлі Shimano Triathlon Cycling Shoe SH-TR31 – звик до них, вже як домашні тапочки мені
Кросівки Newton Gravity – звикав до них довго, вже набігав непогано кілометрів, але це будуть перші змагання в них
Окуляри для плавання Aqua Sphere Vista – щось середнє між маскою та окулярами, та запасні Aqua Sphere Kayenne.
Тепла шапочка для плавання Blueseventy – потрібна на випадок холодної водипогоди.
Затички у вуха для плавання – мені у них комфортніше і не треба потім половину велоетапу воду з вух витрусювати.
Тоненькі резові рукавички – потрібні щоб коли одягаєш гідрокостюм не порізати його нігтями.
Трі-шорти DeSoto Carrera Tri Short – дуже прості і функціанальні, та простенький трі-топ від Nytro.
Шкарпетки Balega Hidden Comfort – тонесенькі і при цьому неймовірно м’які.
Компресійні гетри CEP – ноги в них не так болять і швидше відходять після змагань.
Рушник для транзитної зони – на нього стаю після плавання щоб витерти ноги, на ньому ж розложено в певному порядку мої речі, а у випадку дощу можна ним же накрити взуття.
Візор Nike Featherweight Visor – абсолютно необхідний щоб на біговому етапі піт не заливав очі.
Спортивна пов’язка Halo – одягну на велоетап бо в шоломі дуже жарко, а погода має бути тепла. Вентиляції ніякої, витерти пот під шоломом неможливо – свербить, лоскоче, тече в очі та носа.
Окуляри для бігового етапу Tifosy Vogel – хамелеони, в затінку світлішають, сидять зручно, одягнув і забув.
Пояс для бігового номеру – номер кріпиться у двох точках на ньому, сам пояс можна застебнути на ходу, хоча багато людей одягають його навіть на велоетап.
Вода потрібна щоб вмити обличчя і намочити окуляри перед плаванням. Взагалі то це можна робити і водою з озерарічки, але не хочеться інфекцію в око занести. Ну і плюс нею ж сольові таблетки перед стартом запиваю.
Комп’ютери – в цей раз вперше випробую свій новий Garmin 910xt, а взагалі то використовую велокомп’ютер Garmin Edge 500, та біговий Garmin Forerunner 305.
Шльопанці потрібні щоб ходити в транзитці та на березі і не морозити ноги, а також щоб взути їх після фінішу. Краще за “калоші” Crocs ще нічого не придумали.
Креми, мазі – захист від сонця, Mission Athletecare Anti-friction Cream, Body Glide Stick.
Інші дрібниці – моточок липучок на випадок якщо щось треба закріпити на велосипеді, швейцарський ніж, пігулки, гелі та батончики, кріплення для радіочіпу на ногу (потрібне коли видане кріплення не надто якісне і ним можна поранитися), спеціальний фломастер для наведення номерів на тілі, …
Спортивний костюм – треба бути в теплі до самого старту.
Передстартовий список – дуже важлива річ, заспокоює нерви і дозволяє проконтролювати що нічого не забув. В моєму списку такі пункти як: шолом на рулі, шкарпетки в кросівках, пояс і візор під кросівками, комп’ютер включено і так далі. Не можу навіть сказати скільки разів він рятував мене від дурних помилок. Проблема лише в тому що в транзитці хочеш доповнити список, а після старту не пам’ятаєш які зміни хотів внести :)

А так все це виглядає запаковане:

В рюкзаку все ще залишається багато місця щоб запхати пару пляшок води, інструменти для велосипеда, якусь їжу чи ще щось.

Проте у Олени є інший свій улюблений трі-рюкзак, бо цей їй здається занадто великим. Будемо сподіватися що вона теж колись напише подібний пост.

2013-06-16-Subaru Victoria (Saunders) Triathlon, ще кілька фото

В продовження поста 2013-06-16-Subaru Victoria (Saunders) Triathlon просто кілька фотографій з інету.

На плаванні вжарив з усієї сили і показав покищо найкращий для себе час.

Велосипед дався важко і боровся з собою весь час.

Бігти зовсім не хотілося і знову ж таки терпіти довелося більше ніж задоволення отримувати.

Хоча були моменти коли починався нормальний біг і працював з посмішкою, нажаль таких було менше ніж хотілося б – далая взнаки втома з попереднього старту (2013-05-26-Subaru Shawnigan Lake Triathlon) і те що не відновився після нього повністю.

А для Олени ми знайшли лише ось ці 2 світлини.

Тут вона вже втомлена (видно з того що сидить “високо” розправивши спину).

Добігає з останніх сил (час на табло для 70.3):

А тут вже і я через недовго фінішую:

Наступний старт в серії вирішили пропустити – далеко занадто, та і дистанція коротка там (олімпійська найдовша), наступний наш старт в середині липня.

Про бігові кросівки

На правах реклами: на прохання додаю лінк на сторінку з рейтингами бігових кросівок – https://runrepeat.com/ranking/rankings-of-overall-running-shoes.

Не скажу що я вже такий прям експерт в цьому питанні, але деякий досвід все ж є і кілька десятків пар бігових кросів свого часу перепробував. Та і до того ж цей текст буде корисним не для легкоатлетів, а для чайників та початківців. І ще раз зверну вашу увагу на те що це пост виключно про БІГОВІ кросівки.

Тип ступні (пронація)

Мабуть з дитинства усі пам’ятають про різні типи пронації стопи:

оверпронація – коли нога “внигається” всередину в районі стопи. Кросівки повинні не давати прогинатися їй занадто далеко (досягається вставкою в підошву). При бігові спочатку зовнішня сторона стопи торкається землі, а потім ступня “провалюється” в середину. Потрібні кросівки типу motion control або stability.
нейтральна пронація – ступня приземлюється на зовнішную сторону, але дуже швидко по тому торкається землі усією поверхнею. Найпоширеніший (і найбажаніший) тип пронації. Кросівки – neutral або stability.
супінація – ступня не торкається землі усією поверхнею і людина фактично біжить на зовнішній частині. Кросівки – neutral або underpronation.

Важливе зауваження – всі ці типи мають значення лише для кросівок для щоденного бігу або тренувань. Для змагань кросівки як правило розраховані виключно на нейтральну пронацію, або навіть буде правильно сказати що “гоночні” кросівки не враховують пронацію взагалі.

Визначити тип пронації можна знявши біг на доріжці/тренажені (бажано босоніж), або скажімо по відбиткам на піску після бігу.

Далі мова піде переважно про кросівки для нейтральної пронації оскільки у мене саме така.

Темп та тип бігу

Кросовки також розрюзнюються по біговим задачам: чи то це тренування на дистанцію, чи інтервали на швидкість, чи змагання.

Для змагань як я вже зазначів використовують переважно кросівки спрощеної будови які відчуваються легко на нозі та надають лише мінімум захисту. В залежності від дистанції це можуть бути як зовсім невагомі “тапочки” так і доволі близькі до щоденних кросівки для марафону (особливо якщо мова йде про новачка/любителя).

Я не бігаю дистанції коротше пів-марафону (21 км) просто тому що у мене не вистачає швидкості на них. І для пів-марафону я знайшов на даний момент ідеальні кросівки – Adidas AdiZero Hagio.

Для марафону з усього що я пробував поки що мені найбільше подобаються Brooks Launch, але я все ще в процесі пошуку – хочеться чогось трошки легшого та з меншим підйомом (про підйом згодом).

Зверніть увагу що у кросівках для змагань підошва як правило має просто одношарову структуру, лише знизу наклеєно тоненький шар резини що протистоїть стиранню.

В кросівках же для тренувань як правило підошва надає більше захисту і складається з кількох шарів серед яких можуть бути: пластикові ребра та платини для пом’якшення ударів, гелеві подушки під п’яту (для того ж), ребра у матеріалі щоб фіксувати ступную, м’який язичок щоб зменшити тиск і таке інше.

До недавнього часу моїми найулюбленішими кросівками для щоденного бігу були Brooks Ghost 3, зараз же все частіше і частіше бігаю в Newton Gravity.

Крім власне висоти підошви (читай товщини резини) треба звертати увагу на різницю між п’ятою та ступнею. Якщо ви зовсім неправильно бігаєте (ступаєте на п’яту) то щоб не покалічити ноги треба починати з чогось де ця різниця 12 мм і більше. Згодом, покращуючи техніку (а це варто робити і з точки зору ефективності, і з точки зору уникання травм) можна перейти на 6-9 мм, а потім і на 0-4 мм.

Тип покриття

Більшість моєї бігової активності припадає на асфальт, але це звісно не єдина поверхня по якій можна бігати.

Для асфальту необхіден захист від ударів (особливо для щоденного бігу) та захист від стирання резини. Тому як правило кросівки для асфальту мають товстий шар м’якої пружньої резини зі вставками та тонкий шар захистної резини.

Для бігу по стадіону (це у випадку коли на ньому нормальна резина, а не скам’янілі від часу шматки резинового покриття) можна одягати найтонкіші та найлегші кросівки. Ну а спортсмени бігають як правило у шиповках. Причому шиповки розрізнюються для різних дистанцій та інших видів легкої атлетики (звертаємо увагу на підошву).

Крім того люди бігають по так званим трейлам, а це може бути: ліс, пустеля, сніг, гори та болота. Ясно що все це занадто різні поверхні щоб мати однакові кросівки для усього, але якісь загальні риси є і у них. Для трейолових кросівок характерна підошва з глибоким “тракрорним” малюнком, захистні шари для пальців та боків ступні, захистні пластини у підошві та якісь рішення для упобігання розв’язування поворосок.

Популярними і поширеними є моделі від Salomon, Patagonia, The North Face, La Sportiva, Marmot, Hoka One One.

Для захисту від води (якщо це має сенс для конкретної дистанції) такі кросівки можуть мати гортексову поверхню, або на випадок снігу чи льду можуть мати шипи, для холодної погоди чи захисту гомілок – високий підйом.

Не забувайте що кросівки мають свій ресурс (для щоденних це як правило 800-1500 км, для гоночних – 200-500 км) після якого починаються процеси руйнування в підошві. І навіть якщо кросівки виглядають як нові вони тим не менш вже не так пружинять та захищають і їх використання, особливо якщо у вас великий кілометраж, може призвести до накопичення мікротравм які перетворяться з місяцями (або роками) на травми. В цілому середній бігун (не говоримо про тих хто час від часу бігає, тобто для кого біг не є основним спортивним інтересом) за рік міняє 2-3 пари кросівок.

Тріатлон

Тріатлон висуває свої вимоги до бігового етапу: ноги можуть бути мокрими, ступні оніміти, та час перевзування має бути мінімальним.

Для економії часу багато тріатлетів їздить та бігає без шкарпеток, а тому є кросівки що не мають швів всередині та відокремленого язичка. Відомі виробники бігових кросівок для тріатлону: Zoot, Scott, Pearl Izumi, K-Swiss. Також як правило вони мають ряд наскрізних отворів у підошві для того щоб легше позбуватися рідини.

Я свого часу перепробував певну кількість моделей від Zoot, але всі довелося повернути в магазин – страшенно натирають у п’ятці. Олена ж довго бігала в подібних і їй подобалося, але нещодавно купили їй на розпродажу K-Swiss (модель не пам’ятаю) і вона краже що ці ще кращі.

З іншого боку багато тріатлетів, особливо коли мова йде про довгі дистанції типу 70.3 бігають у звичайних бігових кросівках в шкарпетках і я роблю зараз так само. Може коли буду робити якусь коротшу дистанцію то знову ризикну зекономити секунди на шкарпетках та заплитити за це скривавленими ногами, але поки про короткі дистанції не думаю.

Мінімалістичні та “нульові” кросівки

Мінімалістичними називають кросівки з мінімумом підтримки та захису для ноги в процесі бігу – ніякої компенсації ударів, ніякої структури. По суті це просто тряпочка приклеєна до резини підошви що обгортає ступную.

Не плутайте їх з нульовими кросівками у яких товщина підошви для п’ятки та носка однаково, хоча звісно більшість мінімалістичних кросівок є і нульовими. Хороший приклад мінімалістичних нульових кросівок – New Balance Minimus Barefoot 10. При різниці в 0 мм вони хоча і надають якийсь захись, проте є дуже вибагливими до техніки бігу і не прощають жодних дефектів – ноги відбиваються миттєво.

І знову ж таки не плутайте товщину підошви з висотою підйому. Так, наприклад, відомі кросівки Altra Instinct хоча і мають 0 мм різниці, проте також мають доволі товсту підошву.

Хоча буває і таке що мінімалістичні кросівки мають ненульову різницю. Так, наприклад, Altra Adomo мають в комплекті стельку що дозволяє перетворити їх з нульових на кросівки з 4 мм різниці.

Відомі Vibram Five Fingers з усіма їх різновидами є прикладом нульових, мінімалістичних та помітних… е-е-е-е… ну точно не кросівок. Хоча я бачив екстремалів які бігали в таких марафони і навіть робили тріатлони.

Біг босоніж

Ну от власне після мінімалістичних кросівок наступним етапом божевілля є біг босоніж. Не хочу це обговорювати, але як на мене це вже більше до філософії життя відноситься ніж до спорту. Моя думка – професіонали на цю дурню часу не мають, а пересічному фізкультурнику це мало що дасть.

Проте є один передетап – біг в сандалях. Це спеціальні бігові сандалі які є традиційними для нерозвинених племен що нічого кращого людству не дали. Вони аби виготовлені з якоїсь кори (або стінки горіха) з протягнутими крізь них шнурками. Ну а зараз винахідливі дикуни за шалені гроші вирізають для білих панів зі старних покришок резові сандалі (таке сміття легко може коштувати $80 і більше).

Корисні ресурси

Перший ресурс який обов’язково треба знати це http://runningwarehouse.com/. Найкорисніша фіча в їх арсеналі це можливіть порівняти кросівки в яких ви зацікавлені з тими які у вас вже є і які ви добре знаєте. Щось типу такого:

Ну і крім того на цьому сайті можна отримати технічні деталі про кросівки: вага, товщина підошви, підйом.

Пара блогів в яких публікують огляди бігових кросівок (і не лише): http://www.runblogger.com/ та http://www.runningshoesguru.com/.

Сайт з масою інформації про те як покращити свої бігові результати – http://www.runnersworld.com/, та огляди кросівок від них – http://www.runnersworld.com/running-shoes-gear/running-shoes.

Персональні особливості

Це виключно про мене.

Отже у мене дуже сильно ступня вигнута дугою. Через це в тому числі при зрості в 182 см розмір взуття у мене в районі 42. При цьому для веловзуття де ступня розплющується мій розмір вже 43.5. Такий високий підйом стає проблемою коли я намагаюся натягнути кросівки зшиті з одного шматка матеріалу (наприклад Asics Speedstar) – нога тупо не пролазить в кросівок. Ну а про тріатлонські кросівки без язичка типу Zoot Ultra Speed взагалі годі казати.

Друга проблема – нігті. На великих пальцях (на них особливо помітно) нігти у мене тирчасть трошки вгору і це приводить до того що 1) вони прорізають кросівки, та 2) вони болять і злазять після довгих дистанцій. Через це я не бігаю ні в K-Swiss, ні в Puma, ні в Asics, ні в Saucony, ні в Nike – не знайшов у них моделей в яких мені було б зручно. А от в багатьох бігових моделях Brooks чи Newton більше місця для пальців і про цю проблему я в них забуваю.

Питання які мені часто задають

Чи не шкідливо ходити в бігових кросівках постійно? Ні, при умові що в них зручно, просторо, нічого не натирає і ступня не втомлюється в них ходити не шкідливо.
Який найкращий бренд – Asics/Adidas/New Balance/Saucony/Newton/Scott/Karhu/Puma/…? Ну що ж, якщо у вас виникло таке питання то ви неуважно читали вищенаписане. Щоб на нього відповісти треба знати яка у вас ступня, скільки і по чому будете бігати, як (з якою ціллю) будете бігати, яких результатів хочете досягти і таке інше.
Чи можна в бігових кросовках ходити у качалку чи грати у футбол? Все залежить від типу активності. Бігові кросівки в першу чергу розраховано на удари ступнею об землю та практично ніколи не мають захисту від рухів у бік чи ішних ударів та викривлень стопи. Не лише футбол/баскетбол, але і теніс може вбити ваші кросівки. І чим легші вони тим швидше вони будуть убиті нетиповою активністю. Якщо ж таки хочете мати одну пару на все про все то зверніть увагу на трейлові кросівки.

2013-06-16-Subaru Victoria (Saunders) Triathlon

Продовжуємо серію канадських тріатлонів Subaru. Перший старт – 2013-05-26-Subaru Shawnigan Lake Triathlon та ще кілька фото до нього – 2013-05-26-Subaru Shawnigan Lake Triathlon, ще кілька фото.

Дорога та ж сама – 2 пороми, правда цього разу ми ледь не сіли не на той паром, але в останню мить схаменулися і ледь встигли на свій паром.

Знову цього разу робили 70.3 (Half Iron Man) – я, та олімпійську дистанцію Олена.

Вдалося поселитися буквально за 5 хвилин машиною від точки старту.

Погода цього разу була не просто тепла, але навіть сонце припікало.

Отже в суботу забрали стартові пакети (номер біговий, на байк і на каску, шапочку для плавання). Що добре в цих триатлонах до усього іншого ще й видають не футболки, а доволі непогані кофти від K-Swiss. Минулого разу мені навіть видали вітрівку.

Ще хочу відзначити що дуже багато людей виступає в національних кольорах Канади (червоно-біла форма з прізвищем людини та кленовим листом), мінімум третина таких була. Минулого разу теж звернув на це увагу, але забув написати. В США я такого не бачив, тут взагалі форму іменну лише у поодиноких випадках можна побачити.

По рівню учасників цей триатлон був явно сильнішим, та і людей було більше мінімум вдвічі. Велосипеди у транзитці вражали уяву і викликали бажання витратити кілька тисяч негайно на щось подібне.

Отже старт в 6:45, вода не холодна, стартова лінія широко розтягнулася. Мені навіть за все плавання жодного разу не прилетіло ні рукою ні ногою. В цей раз я приблизно третину дистанції спромігся драфтити (пливти у бульбашках учасника попереду) і тому зробив плавання за дуже хороший для себе час – 31:00. Взагалі плавання було “туди і назад”, доволі нудне. Але сонце, чисте небо, прозора вода і відсутність колотнечі покращили враження.

Нове цього разу було те що я одяг компресійні гольфи під вет-с’ют. Виявилося що непогано все працює – на плаванні не відчував гольфи, а у транзитці не витрачав на них час.

Далі бігом у транзитку, спокійно і без суєти зняв костюм, увімкнув комп’ютер, натяг шкарпетки, велотуфлі, надів каску і побіг на велоетап. Усього перша транзитка – 2:24.

А ось велоетап пройшов дуже важко. Буквально 20 км і вже педалюю з явним зусиллям. Наче і гірок якихось особливих не було, але… І це при тому що інші люди я чув казали як добре їм пройшов велоетап. Скоріше за все думаю далося взнаки те що я не відновився повністю від попереднього старту… Хоча наче пройшло 3 тижні. Ну знаю. Ось тут дані з комп’ютера – http://connect.garmin.com/activity/329544615, 2 кола. Велоетап був коротший ніж стандартний (90 км) – усього 86 кілометрів. Результат – 2:40:19.

Всю дорогу намагався триматися за кимось, але попадалися лише такі демони що після 5-6 км вони просто їхали від мене як від стоячого. Особливо вражали деякі жінки. Причому я то крутив як виходило, а були явно досвідчені у велоспорті люди які на кількох останніх кілометрах вмикали швидкість і улітали вперед.

Коротше це ще один раз показує що біг, як багато його не тренуй, у вело не конвертується. Треба, треба кататися більше.

Останні кілометри 3 доїхав вже з останніх сил. все ж таки це все ще довга для мене дистанція занадто – не вистачає ні сил ні досвіду щоб їх розподілити.

Далі бігом в транзитку, знову неспішно повісив вел, увімкнув годинник, знів каску, перевзувся… А годинник зараза така досі ловить сигнал. Точно як минулого разу. Далі я побіг, а оскільки дорога була лісом то через високі дерева сигнал почав ловитися лише на сьомому кілометрі. Ну коротше нарешті не пожлобився і замовив собі сьогодні Forerunner 910xt, сподіваюся наступного разу вже з ним відгук буде.

Біглося спочатку непогано, але я спеціально не летів. На третьому кілометрі догнав Олену (її плавання стартувало через 45 хвилин після мого). От десь на тому ж кілометрі нарешті ноги почали відчувати що біжу, а не переставляю занімілі цурупалки. Десь до 5 кілометра терпів, потім вдалося трошки додати, і десь до 11 кілометра тримав відносно високий темп. А потім почалося “шось мені все хуже і хуже”. На 14 км взагалі зупинився і пройшов метрів 500. Потім побіг далі і зміг витримати темп вже до фінішу.

UPD 2013/06/19: Забув написати результат бігу – 1:36:51, загальний результат – 4:52:00, 7-й у своїй віковій групі (для порівняння на попередньому старті я був 3-м з результатом гіршим на 4 хвилини).

І знову ж таки в цей раз спробував більш-менш регулярно їсти (гелі) та пити. В результаті хоча на початку бігу і почало боліти в боку, проте вчасне ковтання гелів допомогло і це не стало проблемою. Данні з бігового комп’ютера – http://connect.garmin.com/activity/329540816.