Категорія: Різне

Усе що не вдалося класифікувати більш детально

Найкраще за рік (2013)

Доволі традиційний жанр “підсумкового” посту в кінці року. Я такого ніколи не робив, а отже чом би й ні. Тут зберу все те що з вдячністю дасть можливість згадати 2013 рік, ну або те що стане ціллю і викликом на наступні роки.

Плани на майбутнє

На протязі року нічого суттєвоно не відбулося і лиши на самкінець 2013-го почали вимальовуватися якісь доволі серйозні зміни на майбутнє. Але що воно таке і що вийде у результаті ви дізнаєтеся лише наступного року Smile

В цілому можна сказати що рік пройшов спокійно, без потрясінь і будь-яких суттєвих змін в стилі життя.

Робота

Роботи просто неймовірно багато, постійний аврал і відставання від графіку. Але найбільше розчарування пов’язане з тим що з часом задачі над якими я працюю переходять в область підтримки інфраструктури, а роботи над самим продуктом стає все менше. Ясно що у підсумку ми всі “робимо одну справу” і те що я роблю дозволяє іншим людям привносити нове в продукт. Але певне незадоволення лишається і хочеться помітних змін. Проте це важко зробити залишаючить в межах тих задач що їх виконує моя команда – інфраструктурна частина та підтримка сценаріїв ОЕМ (Нокії, НТС чи інших) страє все важливішою.

Претензії та бажання сфомулювати важко, а отже розчарування та бажання змін ще не сягнуло своєї критичної точки. Проте не видкидаю можливості того що у майбутньому можливі зміни в цьому плані.

У Олени ж дуже серйозні зміни відбулися саме в роботі – з інтерна її “перевели” на повну ставку, і я бачу що робота їй сильно подобається. Подробиці тут – Predixion Software–поточна робота Олени.

Подорожі і спорт

При усій можливості подорожувати майже необмежено ми не надто цією можливістю користуємося – не мандрівники ми, і дома сидіти цікавіше. Крім подорожі в Україну весною усі наші інші мандри було пов’язано виключно зі спортом. Власне вибір змагань у місцях які нам сподобалися, або в яких ми ще не були часто і є причиною того що стартуємо не у місцевих змаганнях.

Власне хотілося б відзначити:

З усих спортивних шмоток та продуктів про які я не бачу необхідності згадувати тут бо вони занадто спеціалізовані і мало кому цікаві хочу відзначити лише неймовірно функціноальну і недорогу пов’язку-шапку-шарфік – Sodial 3 in 1 Neck Warmer.

Також незаплановані короткі відвідини Санта-Барбари за які варто подякувати знайомим що подорожували штатами – Санта Барбара та Шеві Камаро, враження, Ще кілька фото з Санта-Барбари.

Ну і звісно приїзд батька у гості до нас дозволив поглянути збоку на місцину нашого проживання та деякі процедури і ритуали що ми їх робимо автоматично.

Кіно

Як найпримітивніша форма мистецтва кіно сприймається найлегше і практично не вимагає роботи мозку. А отже його можна дивитися у практично необмеженій кількості, а тому вистачить матеріалу щоб обговорювати лише фільми випущені цього року.

Що хотілося б відзначити:

  • The Hobbit: The Desolation of Smaug (2013) – посередній фільм року. Дорогущий, красивий, епічний і пафосний. Але передбачуваний і дуже близький до самокопіювання.
  • A Good Day to Die Hard (2013) – позорисько року і загублений імідж “Міцного горішка”.
  • Side Effects (2013) та Prisoners – найнапруженіші фільми року.
  • World War Z (2013) – веселе зомб-мочилово, на мою думку недооціненний фільм жанру.
  • After Earth (2013) – найкраща наукова фантастика для дітей, незаслужено швидко забута.
  • Gravity (2013) – фільм року, найкраща НФ-стрічка з часів District 9 (2009). Фільм рівня “Чужих” та “Термінатора-2”, але реалістичніший і сучасніший.
  • The World’s End – високо оцінена критиками але закономірна провалена в прокати зомбі-комедійна британська чортішовина.

І не забувайте що новий фільм це не обов’язково нещодавно випущений, але ще і той фільм який ви ще не бачили. Я досі знаходю класні фільми випущені і 5, і 10, і навіть 20 років тому.

Музика

Тут все складніше бо більшість музики яку я можу довго і з задоволеням слухати це щось зроблене у 80-90-х роках. З нового мало що подобається тому що часто це щось вторинне, або занадтро крикливе, чи занадто прилизане. Тим не менш був один альбом який можна відзначити найвищою оцінкою – U.D.O.–2013–Steelhammer. Усе інше видане цього року чесно кажучи могло б і не з’являтися і нічого б не змінилося. Ось такі у мене смаки.

Були ми і на кількох концертах цього року, наприклад Концерт Tomahawk, або концерт Джо Сатріані про який я так і не написав. Але на диво щось особливого бажання ходити по концертах не було.

Також не відродилося бажання грати на гітрарі Smile

Книги

З книгами все ще гірше ніж з музикою – я читаю багато, але часто перечитую в ндцятий раз те що вже знаю, до того ж надаю перевагу написиному у 50-60-х роках. До того ж мій улюблений жанр читва (наукова фантастика) хоча і переживає відродження просто зараз, може представити мізерну кількість пристойних авторів і книжок.

Тому відзначу те що я (пере)прочитав цього року, а не те що було видано цього року:

Плани на майбутнє

Ну що ж, найцікавіша частина Smile

Отже що б хотілося зробити наступного року:

  • Навчитися кататися на лижах коньковим ходом.
  • Пробігти марафон в екзотичному місті – в Китаї по стіні, по джунглям Індонезії чи снігам Антарктиди чи Ісландії. Ну хоча б десь у Європі як вищезгадане не вийде.
  • Пробігти марафон за 3:05:00, або просто кваліфікуватися (знову) і встигнути записатися на Бостонський марафон. Як варіант прийняти участь в Нью-Йоркському, Чикагському чи Лондонському марафоні.
  • Зробити Iron Man. Чи не зробити. Щось забагато спортивного в планах…
  • Поїхати у Південну Америку чи на якісь острова типу Пасхи чи Галапагосів.
  • Більше читати англійською, тобто в оригіналі. Якщо не всі 100% то мінімум половину усього читати англійською. Не має бути проблемою бо можу із задоволенням перечитувати вже знайомі книги.
  • Не кидати його, не кидати йогу, не кидати йогу… Нарешті стати на голову та стійку на руках (Олена вже вміє, а я все ніяк). Про шпагати навіть не мрію.
  • Більше проводити часу на вулиці і менше у ліжку з лептопом на пузі.
  • Почати працювати над якимось своїм проектом… Тут щось ніяк ідеї цікаової не виникає. До того ж цей пунки вступає в протиріччя з попереднім Smile

Все, на цьому досить.

Сніданок у ліжко…

…у моєму виконанні.

Той ранок коли ми лінуємося або хворіємо і не їдемо у спортклуб о 6-7 годині ми топчемо подібний сніданок переглядаючи щось типу Dual Survival на Netflix.

 

У моєму виконанні сніданок складається з фруктів та ягід (банан, яблуко, груша, малина, полуниця), горіхів (грецькі, мигдаль, арахіс), морожених та сушених фруктів і ягід (чорниця, ананас, манго, абрикос, фіники,…).

Насправді у нас усі шафки та холодильник забиті цим добром, горіхів як у запасливого ховраха у норі. Як це не дивно грецькі горіхи тут мабуть найдорожчі, і незважаючи на те що все це добро можна купити будь-де ми лише нещодавно знайшли місця в яких продаються дійсно смачні горіхи та сушні фрукти. Морожені та свіжі фрукти ми беремо або на місцевому фермерському ринку, або в оптовому магазині поблизу (деякі речі там навіть кращі не кажучи вже про те що значно дешевші).

Звісно я не все кидаю в тарілку, 5-6 різних горіхів і фруктів і досить.

Зверху до цього всього додається творог, мед, ябо як цього разу – горіхове масло. Що стосується творогу то треба сказати що той продукт до якого звикли у нас тут можна купити лише в спеціалізованих магазинах, але є хороша заміна – cottage cheese. Мені навіть більше подобається – рідкіший і трошки солонуватий.

 

Ну і звісно чай. Цього разу чорний. Купуємо ми чай або в китайських магазинах, або замовляємо по інтернету. До речі треба буде написати якось про інет-магазин в якому ми в основному і купуємо горіхи, сушені фрукти та чай.

Ну і звісно ж вітаміни, подробиці тут – Ням-ням дімідрольчик. Також читво по темі – Ранковий коктейль…

Ну а в основному пост для того щоб написати пост і побажати вам доброго ранку. У нас сьогодні святковий вихідний день, чого і вам бажаю Smile

Статистика блогу за 2013 рік

Продовжую традицію розпочату минулого року (Статистика мого блоґу за 2012 рік), та і самому цікаво глянути що змінилося. Цього разу статистика лише за останній рік.

Отже як і раніше читають мене переважно з України:

За унікальними відвідувачами щомісячна статистика коливається в районі 1000 унікальних читачів. Це доволі дивні для мене числа (я просто не розумію хто ці всі люди кому цікава моя писанина і чому вони не пишуть коментрі), але співпадає з минулорічними показниками:

Як і раніше більшість відвідувачів потрапляє до мого блоґу з пошукових систем. Але на відміну від минулого року мій старий ЖЖ вже не приносить мені стільки трафіка як раніше (був на другому місці). Можна зробити висновок що всі хто хоч іноді мене читав або припинили це робити взагалі, або заходять безпосередньо на нову адресу. Одна це також вказує на те що в рунеті ефективність ЖЖ вища за будь-які інші системи в плані поширення популярності блогу:

Окремо дані з пошукових систем, нічого неочікуваного:

Пошукові запити з якими люди потрапляють у мій блог (кінець списку радує особливо):

Найпопулярніші записи за цей рік включають в себе не так вже й багато цьогорічних постів:

І нарешті куди читачі переходять з мого блоґу. В першу чергу це скайдрайв на якому зберігаються усі мої фотографії. На другому місці мій інший блог з оглядами та рецензіями на фільми, музику, книги, спортивні товари та інші речі. Туди ж можна віднести і переходи на амазон (4-те місце по популярності).

А тепер питання: чого б вам хотілося бачити більше/менше у цьому блозі наступного року? Що варто було б змінити?

І дякую усім за те що читаєте! З Різдвом і Новим Роком, нехай Локшиний Монстр благословить вас своєю макарониною!

Про Євромайдан і взагалі…

Якийсь час тому я зарікся писати про політику (мабуть подорослішав), спробую утриматися від цього і зараз.

На Майдані 2004-го року я не був, про що і досі шкодую. Це, вважаю, була подія яка трошки розбудила українців і не дала країні скотитися в повне болото. І абсолютно не суттєво які були результати, головне що у багато голів прийшло розуміння що не лише можна боротися за своє майбутнє, але це просто зобов’язана робити розумна людина. До того ж відчуття єдності нації це був досвід якого не було в мого народу з часів проголошення незалежності. Сподівання не здійснилися, ідеалістичні мрії безжально розтоптала потворна реальність, совкізм і байдужість до себе солодкою отрутою знову отупили співвітчизників… Проте це був момент коли люди пишалися того що вони є українцями.

Взагалі сьогодняшній Майдан викликає у мене певний подив, хоча і приємний. Поясню чому.

У мене таке враження що в Україні практично всі хто хотіли звалити з совкового болота вже зробили це в тій чи іншій формі. Знаймі з якими я підтримую зв’язок якщо і не виїхали фізично в Європу, США чи азію (а таких чимало) то працюють або на закордонні компанії, а тісно з закордонними компаніями.

Інтереси таких людей лежать страшенно далеко від політики. Часто я про те що відбувається в Україні знаю краще за тих хто там живе. Вони їздять відпочивати, на концерти чи виставки в Європу, вони не заклякають від жаху коли по роботі їм доводиться мітяти міце проживання на інше місто, а то і іншу країну, вони не чекають нічого від держави і прекрасно розуміють що комфортне існування мають забезпечити собі самі.

На щастя в Україні є ще люди які хочуть змінити саму країну і саме ці люди не дають їй стати країною де панують зековські поняття та безмежна сірість. Це як правило люди близькі до мистецтва та журналістики. Ось я особисто знаю одну таку людину (Міша Мурашкін, це я про тебе), він витрачає таку неймовірну кількість енергії щоб хоч щось змінити в моєму рідному місті що можна було б опалювати мікрорайон. І хтось це цінує на рівні міста? Не дивлячись на те що він створив єдиний впливовий ЗМІ в місті і дійсно примушує владу своїми публікаціями ремонтувати дороги, прибирати сміття та взагалі робити хоч щось (а багато робити вони просто не зможуть через свою некомпетентність) – так не дивлячись на це все ставлення більшості населення міста на благо якого він старається в найкращому разі зверхньо-поблажливе. Безмізкі селюки просто не можуть зрозуміти скільки заради їх мало кому цікавого побуту ця людина витрачає зусиль. Якби він ту саму енергію витрачав у цивілізованій країні то досягнув би дуже багато чого.

Сьогодняшній Майдан я сприймаю більше як накопиченне роздратування людей які не згодні жити у стайні і жерти що дають проти биків “з поняттями” при владі та їх спробі повернутися до феодалізму якогось. Мені не зовсім зрозуміло чого можна досягти Майданом сьогодні, як на мене то простіше або виїхати кудись, або знайти як зробити себе і свою родину максимально незалежним від влади і віддавати їй по мінімуму. Проте якщо залишитися то доведеться змиритимя з відсуністю доріг, брудом і сміттям навколо, люмпенами на вулицях і тупенькими місцевими царьками. Для мене особисто це питання ефективності – переїхати у нормальну країну чисто з точки зору витрати енергії набагато дешевше ніж намагатися облаштувати все навколо себе в Україні.

Найгірші з людей в Україні це комуняки та політики при владі. Комуняки бувають або цинічною сволотою що жирує запудрюючі мізки бабкам та дітям-задротам. Це ті люди що постійно триндять про “градообразующіє прєдприятія” і іншу чухню. Вони ненавидять логіку і цілком спокійно можуть писати в інтернетах про те як Європа знищить усе виробництво в Україні і завалить її своїми товарами. При цьому звідки українці без роботи візьмуть гроші щоб купувати всі ті європейські товари вони пояснити не можуть. Це ті люди які готові працювати за їжу, голосувати за пакет гречки і при цьому розказувати про задуми європейських урядів, заговори жидо-масонів проти СРСР і них особисто. Це люди яких мені геть не шкода тому що вони є тягарем який би з радістю затягнув Україну назад в болото де б усім було б однаково погано. Спотворена совком мораль таких людей дозволяє їм поєднувати в голові ідеї про “мені повинні організувати безкоштовну квартиру і путьовку” з “як мені платять так я і працюю”. Вони не соромляться вкрасти на копійку наробивши при цьому шкоди на рубль. Завдяки цим людям молоді, повні сил та наснаги люди бояться виїхати в сусіднє місто щоб заробити гроші, і взагалі шукати роботу таку щоб подобалась вважається у них незрозумілою примхою. Це люди які щиро можуть назвати якогось жопомордого політики схожого на члена політбюро СРСР “красивим, прєдставітєльним мужчіной”.

Я був би лише радий щоб усі ті заводи про які вони нудять постійно закрилися б нарешті і вони вимушені були б взяти на себе відповідальність за свої вчинки і рішення вперше в житті. Горіть у пеклі срані совки і ваша блюзнірська, заздрісна мораль крикливих мавп!

Ну а про політиків при владі дуже просто – це як правило розумні люди (навіть безграмотний Проффесор є розумним у тому що стосується “пролізти на самий верх і втриматися там”). Особливо нічого їм пред’явити я не можу крім того що вони непорядні покидьки, до того ж свідомо непорядні. Крім того я не надто вірю в опозиційних політиків. Проблема навіть не в тому що вони виховували в тому ж викривленому світі де мразота типу Павліка Морозова вважалася героєм, а в тому що ніякої можливості змінити весь бюрократичний апарпт в них не буде за осяжний час. Тут як і з дорогами – ну не вміють цього в Україні робити, не було де вчитися. Треба завозити людей які мають досвід і хист, давати їм можливіть працювати і вчитися самим.

Україна проте не приречена. Навіть найтупіші з комуняк при першій нагоді відправляють своїх дітей хоча б вчитися, а потім і жити в Європу яку вони так ненавидять, а то і в саме пекло – в США. Люди більше подорожують, вчать мови, працюють з іншими країнами і лозунги та казки про ельфіський СРСР діють лише на самих відсталих та повних невдах. Я вірю що хай би і повільно, але доля людей які просто не будуть зважати на деградантів при владі буде рости і люди будуть самі собі облаштовувати так як їм сподобалосу “у сусідів”. В силове захоплення влади я не вірю просто через те що нова влада скотиться до тієї ж срані що є зараз, ну хіба масов розстріли почнуть, тоді може все зміниться суттєво.

Ну от я і сказав що хотів.

Снайперінг на ebay

Кілька роз’яснень термінів:

  • ebay.com (вимовляється “ібей”) – найпопулярніший в світі електронний аукціон. Люди, а іноді навіть і компанії та магазини, виставляють там різні товари, а покупці намагаються перебити ціну одне одного.
  • снайперінг – якщо ви знайшли щось вам цікаве і за цей товар поки що ніхто не торгується (нема ставок) то можна дочекатися останніх секунд до закриття торгу на конкретну річ і поставити якусь дуже вигідну для себе ціну.

Проблема зі снайперіангом в тому що ніколи не знаєш хто ще цим займається, а коли міг би купити і за трохи більшу ціну то ніколи не вистачає часу. Та і до того ж торги часто закриваються у незручний час і не можна постійно сидіти і оновлювати сторінку.

З усіх сервісів що пропонують послугу снайперінга найкращим на мою думку є gixen.com.

Розказую ті прості кроки що їх треба виконати. Спочатку вводимо свій логін та пароль для ebay (реєстрація на самому сайті не потрібна):

Я розумію що не хочеться довіряти таку інформацію якомусь невідомому сайту, але за весь час використання ні в мене, ні в когось із знайомих з цим проблем не було.

image

Далі знаходимо код товара на ebay (виділено червоним):

image

Код товару вказано в URL товару після /itm/, наприклад:

Також не забувайте звертати увагу на вартість доставки (теж виділено червоним). Коли будете вказувати максимальну суму що готові викласти за конкретний товар не забувайте про доставку.

Тепер на сайті снайперінга вводимо код товару зі сторінки на ібей та вказуємо максимальну суму:

image

Також можна вказати групу. Група потрібна для сценарію коли ви полюєте за чимось, наприклад телефоном, але з усих що ви за них готові торгуватися вам потрібен лише один. Так от коли куплено хоч один товар в групі торги за інші товари система припиняє. УВАГА, не рекомендується вносити в одну групу товари що торги на них закінчуються з різницею в кілька секунд – система просто не може гарантувати що не купить вам кілька товарів. Взагалі повторю що уся суть снайперінга в тому щоб дочекатися останніх секунд і бистро зробити мінімально можливу виграшну ставку.

Тепер у вас є статус ваших ставок (зауважте що на ebay до останніх секунд система нічого робити не буде):

image

Блакитним обведено час закінчення торгів, червоним моя максимальна ціна, зеленим – поточна максимальна ставка. Як бачите жовтим виділено телефон максимальна поточна ставка на який вже перевищила мою, а отже система навіть не полізе торгуватися.

Сервіс gixen безкоштовний, паролі і логін не запам’ятовує. За якісь $6 на рік можна отримати точніші торги (система починає торгуватися не за 6 секунд до закриття, а за 4, і встигає зробити більше ставок), підтримка двох серверів замість одного, відсутність реклами. Ціна супер-дешева.

І ще кілька зауважень стосовно ebay:

  • ним не вигідно користуватися як інтернет магазином – в тому ж Amazon’і ціни часто кращі, а ще вигідніше буває у спеціалізованих (велосипедних, музичних, книжкових, тощо) магазинах.
  • не варто торгуватися коли вже є багато бідів (ставок) – якщо і виграєте торги то скоріше за все за максимальну ціну
  • деякі категорії товарів дуже погано класифіковано і саме за ними вигідно полювати. Наприклад у них нема чіткої системи вело компонентів. Я собі якось новісіньке вело сідло Specialized Ruby купив за $37 коли його ціна у виробника $130. А колега мій купив собі новісіньку (ще й у командних кольорах) раму Felt F1 за $1050 при її ціні в $1400. В обох випадках ми були єдиними на торгах на протязі тижня.

Проте не варто розраховувати що ви зможете купити собі лептоп за дешево. Мені один раз поталанило і я взяв Lenovo T410 за $350, але як правило лептопи чи інша комп’ютерна і побутова техніка включно з телефонами розлітається аж бігом.

Вдалого снайперінга, друже!

Маріхуана та ультра-довгі дистанції

Це вільний переказ статті про користь маріхуани на ультра-довгих (50 км і більше) трейлових бігових дистанціях від дуже хорошого журналу Trail Runner.

Спочатку від себе. Заборона та боротьба з маріхуаною завжди здавалися мені однією з найбільш ідіотських речей в світі. При тому що бухло вільно продається в магазині заборона маріхуани має приблизно такий же сенс як заборона кухонних ножів при легалізованій продажі автоматів і кулеметів. Не хочу навіть згадувати весь той кримінал що побудовано навколо неї під кришою міліціїполіції (на рівному місці ж!) та відсутність будь-якого контролю якості та захисту прав споживача. І для особливо обдарованих – це не агітація чи виступ за легалізацію, це лише переказ статті з журналу з деякими доповненнями від себе.

До речі в світі на сьогодняшній момент не зареєстровано жодного смертельного випадку в результаті вживання маріхуани. Це при тому що це найпоширеніший наркотик в США. Статистика за майже 50 років не показує що ті хто регулярно її вживають живуть меньше, проте є підозри що сам процес куріння може сприяти раку легенів. Треба зазначити що проводити дослідження з приводу маріхуани завжди дуже важко і в тих же США є потужне лобі яке перешкоджає будь-яким дослідженням з цього приводу взагалі (тобто їм навіть не цікаво яка ціль – маріхуану досліджувати на їх думку не можна взагалі). Тим не менш схоже що при курінні людина ловить у легені набагато більше канцерогенів ніж від того ж тютюну. І взагалі всі ті нечисленні дослідження що є часто протирічать одне одному, чого варті хоча б тести пам’яті (деградує чи ні, відновлюється чи ні) -  у різних груп в прямому сенсі протилежні результати для одних і тих же досліджень.

Далеко не в кожному спорті має сенс використовувати маріхуану, але все ж таки для деяких видів (наприклад дзюдо) маріхуана є забороненою речовиною і за її вживання (по результатам тестів крові) можна зловити дискваліфікацію і заборону виступати певний час. Звісно ж ніхто не вживає її безпосередньо перед змаганнями, але здається ультра-довгий біг може стати таким спортом де її вживають безпосередньо в процесі.

На сьогодні в США маріхуана повністю легалізована в штатах Вашингтон та Колорадо, і ще у 19 штатах можна вживати її в медичних цілях. Вважається що вона ефективніша та безпечніша як знеболююче та заспокійливе після хіміотерапії та проти нудоти, допомогає хворим на СНІД, глаукому, склерози та різні артрити.

Те що спричиняє ефект називається тетрагідроканабінол, або THC, і наскільки я розумію принцип його дії досі багато в чому лишається загадковим (дію на мозок алкоголю, тютюну та важких наркотиків вивчено набагато краще). Найпошириніший спосіб вживання це куріння сушених подріблених рослин (зустрічалися мені унікуми яки і листя і стовбури навіть курили), але більш православні способи це споживати її з їжою, заварювати або вдихати випаровування. Проте вживання маріхуанти іншим ніж куріння способом призводить до втрати бронходіляційного ефекту (про нього далі). Тобто курити її не дуже добре для здоров’я, але якщо їсти, пити чи колоти то ефект набагато слабший.

Так в чому ж сенс її вживати на бігових дистанціях? Річ в тім що довгі дистанції, а особливо трейли (доріжки по лісу, пустелі, горах та снігу) проходять у відносно невисокому темпі, але тривають дуже довго. Після кількох годин від постійно підвищеної температури шлунок починає відмовлятися приймати будь-що. Не лише енергетичні гелі чи батончика, але іноді і воду люди в себе залити не можуть – все одразу викидається назад. А це в свою чергу призводить до того що калорії витрачаються і не відновлюються. І от настає такий момент що воля є, а рухатися вже нема пального. Коротше це одна з найбільших проблем у ультра-ранерів. Так от тут маріхуана допомагає перебороти нудоту (іноді навіть викликати апетит) і продовжувати нормально приймати їжу. Ще раз повторю що мова йде про відносно повільний, але дуже довгий біг  (8 годин і більше, іноді кілька днів навіть).

Друга проблема – біль. Як би повільно ти не біг, як би не відпочивав, але година за годиною втома та дрібні пошкодження накопичуються і колись настає такий момент що болить усе і постійно, а бігти ще довго і довго. Тут маріхуана діє як знеболювальне. На відміну від традиційних пігулок (найпопулярніші – ібупрофен) маріхуана не блокує боротьбу організму із запаленнями у м’язах і не має накопичувального ефекту.

Так само як і кофеїн маріхуана на деякий час прискорює серцебиття що дозволяє легше долати складні ділянки та прискоритися. До того ж вона діє як анти-астматичні інгалятори (заборонені в легкій атлетиці як вид допінгу до речі), тобто як і бронходілятори розширює притік кисню в легені що покращує доставку пального у м’язи.

І не в останню чергу вона збільшує концентрацію що дуже може допомогти коли ти вже не розумієш хто ти, де ти, що ти робиш, чому біжиш і чому тобі так важко і погано. До речі в “класичному” спорті маріхуану вживають переважно для покращення сну та боротьби з передстартовим страхом і хвилюванням (від чого деякі навіть їсти нормально не можуть за кілька днів перед серйозним стартом).

Трейловий та ультра-біг на сьогодні не приносить грошей переможцям, а тому і тести на допінг там практично ніколи не проводяться. На даний момент лише на двох стартах (Ultra-Trail du Mont-Blank та чемпіонаті світу з ультра-бігу) на регулярній основі проводять допінг контроль і вживання маріхуани переможцями виявлено поки що не було.

Для видів спорту де важлива швидкіть, координація, реакція та мікромоторика маріхуана не підходить бо погіршує усі ці характеристики. Ультра- ж та трейлові бігуну часто зауважують що на особливо складних стартах вона їм допомагає. Проте на кожному старті ніхто її не курить.

Ну і про дози. Думаю зрозуміло що мова йде про вживання крихітних, майже гомеопатичних доз як правило під час відпочинку чи прийому їжі. Це одна затяжка раз в кілька годин, приблизно як чайна ложка пива два рази в день. Але ця неоднозначна тема ще чекає на свого дослідника.

Деякі дитячі спогади про СРСР

З самого початку хочу сказати що в мене ніякої особливої нелюбові до совка нема, натомість є шалена нелюбов до брехні про те як добре і безтурботно жилося в СРСР і як там усім роздавали путьовки в Артек.

Власне не хочу особливий якийсь совкосрач розводити, цього добра і так в інтернетах забагато. Нехай це буде частиною мемуарів Smile

Комуністи – сволота

Саме так якось мені сказав мій дід Андрій. Він взагалі говорив усе просто і максимально конкретно, не соромився лайно лайном називати. Я був зовсім маленький і вже не пам’ятаю що я спитав у нього, пам’ятаю щось про війну, щось типу “а чого ти не захотів бути комуністом” чи ще щось таке ж пришелепкувате. Мабуть під впливом якого фільму про війну де йдучі в атаку червоноармійці казали “як не повернуся то прошу вважати мене комуністом”.

Ну от сказав він мені таке і щось там я ще розпитува про як же так і чому. Ну от він мене і питає – ти хоч раз бачив комуніста щоб він не сволотою був? А комуністів то я особливо не знав, єдине що зі школи пам’ятаю що вони страшенно нудні і як приведуть якогось старпера в актовий зал триндіти про плєнуми та партію то можна завити з нудьги.

Потім мені вже піздніше мама казала що дід з бабою часто сварилися з приводу того хороші ті комуністи чи ні, і навіть здається він не дозволив їй вступити в Партію, хоча це точно не знаю.

Щоб не було зайвих питань скажу що дід до останнього дня як водив машину мав у задньому склі портрет Сталіна і взагалі антісовєтчиком ніколи не був. Пам’ятаю часто казали як багато і добре він працює (був трактористом) і взагалі жодного разу не чув щоб хтось на нього ображався. Думаю на війні зіткнувся він з якимись політруками, а може ще якось зрозумів усю суть комуняк.

Ці його слова я ніколи особливо не обмірковував, але щось таки мабуть у сприйнятті змінилося.

Супер обгортка для морозива

Батько виписував свого часу журнали “Юный техник” та “Техника молодёжи” (взагалі з читвом в СРСР була тоска та бзсхднст) і там серед іноді цікавих речей та оповідань американських фантастів довго і нудно розписували про досягнення совєцької науки і техніки.

І ось якось я прочитав що десь там придумали якусь багатошарову обгортку для морозива в якій воно може не танути якийсь значний час. І вже ця технологія впроваджується.

Я питаю в батька – а коли воно вже буде в магазинах?

– Ніколи, – каже він мені.

– Чому?

Ну і тут він мені пояснив на пальцях про план, про те як зарплатня ні директора, ні інженерів, а тим більше ні працівників не залежить від цієї обгортки. Та і до того ж винахідники свою премію отримали, показову партію морозива у цій обгортці випустили на якусь чергову виставку, нашо далі паритися?

Через кілька років ми групою були в Києві на ВДНХ, і там, у залі “комп’ютерної техніки” екскурсовод розкозував нам про якість комп’ютерізовані класи де вчитель перевіряє екрани учнів та виконання завдань оцінюється автоматично, показував нам стенди. Ну і як якось зауважив обережно що в школах такого не буде бо нікому воно нафіг не потрібне… Що тут почалося! І через таких як я у нас комунізма довше чекати ніж треба, і діди за мене невдячного воювали… І так все це противно, і видно що сам він у це не вірить, а відчитує на автоматі.

Брєжнєв – маразматік

Другий мій дід якось сказав мені показавши на Брєжнєва в телевізорі – диви як у нього рука труситься (Лєонід Іллічь тоді з іншими жопомордими комуністами приймав якийсь парад з Мавзолея), він явно чимось хворий. Думаєш така людина і правда може керувати такою великою країною. Потім помовчав і додав – ти ж розумієш що казати таке другим не можна. Бо хоч це і правда тебе будуть лаяти і стидати, а мати проблеми через слова було б дурним ділом. Я, – каже – просто хочу щоб ти звертав увагу на те що дивишся, а не просто побачив і забув.

Дід Коля (от скільки років вже пройшло, аж страшо, а як правильно його називати не знаю – тоді казав “дєдушка Коля”, зараз мабуть би правильно Микола, але я ніколи його так не називав) хоч і не був інтелегентом чи ІТР-ом яким, проте цікавився наукою і технікою, виписував “Науку и жизнь”, водив мене в ліс і розказував про рослини. Дось пам’ятаю як він мені ще зовсім малому розказував про те як виникла Земля та Сонячна Система, про еволюцію, ще багато про що я і не пам’ятаю навіть…

 

Будеш погано вчитися – станеш двірником

Самі вчителі в школі навіть несвідомо доводили те що теза про рівність в СРСР то туфта. З точки зору вчителів діти які добре вчаться виногороджуться тим що після інституту потрапляють на роботу де можна сидіти весь день в кабінеті. А ті хто погану вчаться йдуть в ПТУ (у нас казали “в бурсу”), а потім вже стоять усі заляпані біля станків.

Та і моральний облік деяких вчителів прямо скажемо не сприяв вірі в комуністичні ідеали. Не знаю чому, але здається в усьому СРСР не було нормального вчителя трудів – придуркуваті алкаші, або мужички собі на умі. У нас і той і інший був. І ще кілька на замінах. Ну і один з фізруків до компанії з ним, класика.

Одна наша вчителька переривала свій ліричний плач про мораль та совіть істеричними воплями – гнідаааа, мазгі па стєнкє размажу! – як тільки хто починав шепотітися на уроці. І ця ж вчителька лаяла однокласниць за надто короткі спідниці (а у всих форма була однакова) – у, повиростали корови, совісті нема ноги виставляти! – А сама при цьому перебиралася жити від одного мужика до іншого з квартири в квартиру.

Проте система працювала і для школярів. Можна було готуватися до виступів на якихось місцевих зборах “ми скоро будемо комсомольцями” і офіційно байдикувати на уроках типо пишучи промову. Правда нудно це було страшенно, тому я, наприклад, обмежувався малюванням антивоєнних плакатів. Малюю я не дуже, але вмію по сітці перемальовувати і виходе схоже на оригінал. Отак частину математики і прогуляв малюючи з другом на уроках Smile

А ще нам одна вчителька розказувала що можна не йти в інститут, а піти в автосервіс і торгувати деталями. І тоді у тебе навіть друзі будуть з райкомів-обкомів… І це вона щиро, найкращого для нас бажала.

Ще по темі – Як я був піонером і не був комсомольцем

Совок не вміє шити кросівки

Задовго до культу Apple в союзі був такий сильний культ Adidas та інших іноземних речей що сучасним дітям і не уявити.

Паталогічна нездатність робити не те що кросівки, а навіть окуляри для плавання, викликали такий шаленний інтерес та благоговіння перед брендами що зараз навіть описати не вийде – не повірять. Схоже крім гантель та штанг взагалі нічого робити не вміли. І повірте мені навіть в моменти гордості за перемоги радянських спортсменів було трошки соромно за те що спортивною форми ліпшої за трєнікі так і не придумали у нас.

Джинси з Індії, навіть не кажу про омріяний Levi’s якого в моєму місті може ні в кого і не було, коштували значну частину зарплатні інженера. Та і речей таких тоді були одиниці на все місто. За жувальну гумку людей в СРСР затоптували насмерть – http://www.sovsport.ru/gazeta/article-item/69515/. До речі ось що треба було що б сталося для того щоб комуняки нарешті розпочали виробництво такого буржуазного атрибуту як жувально гумка, а то через неї чавуна для будівництва коммунізну не вистачало.

Коротше на легкій атлетиці всі мріяли про шиповки Адідас (зроблені по ліцензії, навіть не оригінальні), комусь десь якось родичі доставали якість незрозумілі болгарські кросівки “Томіс” чи ще щось, аби що. А совєцькі кросовки Діномо мали таку підошву що в них зручно було копати город – підошва не гнулася взагалі.

Про благообразність совєцких школярів

Може то лише мені не повезло, але шкільна пора то найбидлячіший час. Навіть страшні 90-ті відпочивають. Дурне гиготіння, дідовщина майже армійська, абсолютна ксенофобія. Та і те що в одному класі вчилися діти що йшли на золоту медаль та такі що читали до 8-го класу по складах (так, був у мене такий однокласник)… Ні, здається від розслоєння суспільства Україна лише виграла. Вже не кожен навчальний заклад є доступним безкоштовно будь-якому бидлу, не в кожен магазин зайде люмпен, залишилося лише щоб проли почали селитися виключно поряд з пролами і жити стане спокійніше.

Взагалі не знаю звідки всі ці дурні міфи про совєцьких школярів що ходили в кружки та на секції після школи поголовно. Ті хто ходили і за часи розвали знаходили чим займатися, а інші так як і зараз шарилися без діла і готувалися йти в ПТУ. І ті самі прекрасні школярі при першій же нагоді (свобода, все можна) миттєво перетворилися на наркоманів та бандитів у 90-ті.

Ще про темі: Про шкільних хуліганів, Про стінка-на-стінку в спорт-таборі, Про найкращу в світі совєцьку систему освіти

Про книги

Постійно нам торочили як в СРСР багато читають, але реально без зв’язків знайти хороші книги було не так і легко.

До речі хочу ще одну річ зауважити. Коли хтось вам згадує що у нього в СРСР був доступ до книг, одягу, кави, тощо то завжди варто уточнити 1) хто були батьки і родичі, хто саме мав доступ до розподільчої кормушки, 2) хто були знайномі та які послуги чи блага треба було давати взамін, та 3) де це конкретно було та з чим там були проблеми.

Так, в СРСР була абсолютно довбонута логістика коли в одному місті не було в магазинах сиру років 20, а в сусідному сир бував регулярно, проте не було ніколи шкарпеток. Можна було поїхати і купти (навіть було таке явище як “колбасні тури” в Москву), а от купити і перепродати це був прямий шлях в тюрму.

Так от у мене книг не було, а читати я любив. Батьки щось якось доставали, але багато книг я прочитав набагато піздніше ніж варото було б. Наприклад “Незнайку на Місяці” я читав в 10-му класі Smile

В магазині книжковому ви ніколи не могли б купити хорошу художню книгу, лише “по розподіленню”. А магазини були забиті. Бували там і технічні якісь книги непогані, але реально в основному сміття та макулатура яку видавали по плану. Тобто як це не тупо звучить був і справді план “видати 150 молодих письменників накладом 20000 примірників кожного”, потім все це розвозилося по магазинах і лежало там, а продавщиці від нудьги змагалися хто більше мух ротом зловить.

Дефіцит

Будь проклятий совок лише за одне це! Срані криворукі уроди не могли в своїй командно-адміністративній системі налагодити розподілення товарів та реакції на вимоги споживачи (чому? ну вище пояснено – зарплатня від цього не залежала). В дитинстві я їздив на змагання і завжди усі знали в якому місті що є: в Євпаторії та Алушті – пепсі-кола, а в одному пансионаті Євпаторії в кафе був завжди плавлений сир-ковбаса, в Запоріжжі в одному магазині – дитяче харчування (порошок) та вівсяне печиво, в хозтоварах в одному селі під Дніпропетровськом – відбілюючий засіб… Куди б ти не їхав батьки та родичі знали куди треба зайти і що купити.

А ще була мила традиція “викидата” товари на свята. У нас з того що пам’ятаю це було згущене молоко, кава в банках, суха ковбаса, … А це значить що приїздили родичі (коли у них викидали щось гірше ніж у нас) і ми йшли ставати у чергу. Черга починалася за кілька годин до того як “давали”. А через те що “товар скоро кончається, даємо не більше ніж одну штуку в одні руки” чергу займали усією родиною і як тільки набирали “в одні руки” зразу бігли знову в неї (була вже зарані людина як займала чергу 2-й, 3-й, … раз).

Ну а ще у святкові дні показували як назло хороші фільми, як правило іноземні і ніколи не знав через скільки років покажуть їх ще, і стоячи в чергах доводилося їх пропускати. Особисто мене це дратувало несамовито.

У підсумку

Коротше що я хотів сказати це те що ні про які соціальні гарантії та інші блага ніхто думати і не буде доки не задовільнить базові інтереси, а тому країну люди самі розвалили з радістю як тільки стало можна – так вже ця нудота всих дістала.

Не знаю чому сучасні діти так охоче вірять в казки про СРСР, але можу зрозуміти старших людей хто хоче назад – думати не треба, а головне не треба бути відповідальним за усі свої дії та рішення. Тільки проблема в тому що всі ці совкостраждальці не хочуть відмовитися від 50 каналів телебачення, та телевізора з пультом ДУ. Якось звикли вже до кондиціонерів, можливості користуватися міжміськими маршрутками, та отримуват новини на будь-який смак. Не хочуть щоб купити ковбасу чи пиво постояти в черзі кілька годин, не хочуть одягатися точно в те саме в що одягнені сусіди…

Ні, дякую, живіть самі в своєму СРСР, мені зараз більше подобається.

Про стан справ в “Стратегії” на весну 2013

Усе далі сказане можна вважати чутками і суб’єктивною думкою…

“Стратегія” це інститут в якому я вчився, а після випуску і працював кілька років. Повна назва Обласний Комунальний Вищий Навчальний Заклад Інститут Підприємництва “Стратегія”. Так, він державний, дуже маленьки, і при цьому кришується не міністреством освіти а обладміністрацією наскільки я розумію.

 

Свого часу інститут було створено на базі центру підвищення кваліфікації. Спочатку ВУЗ випускав: економістів, економічних кібернетиків (ще одна лже-наука) та менеджерів. Потім все це розрослося додатково до бухгалтерів, варіацій менеджерів та програмістів. З часом з’явилося і заочне відділення і таким чином студентів душ 600-800 постійно було в стінах закладу.

Коротше не буду довго розписувати славну історію інституту та свою причетність до неї… Несподіванкою для мене стала новина про те що хтось там щось не пройшов якусь акредитацію чи щось таке і кількість заочників скоротилася. Як мені пояснили це взагалі по Україні зараз така ідея впроваджується щоб викорчувати усе заочне навчання (і правильно як на мене, краще б зразу дипломи продавали – суть та ж сама). Ну добре, але тут дізнаюсь і інші малоприємні подробиці – студентів стало дуже мало, замість 30 людей у групі щось по 15, а в деяких і того менше.

Викладачі, виявляється, працюють на частину ставки, деякі навіть на 0.2 ставки. До того ж первні політичні ігри призвели до того що люди які вміли і любили працювати зі студентами пішли з ВУЗу з різних причин.

Тут треба розуміти що у маленькому навчальному закладі, який ще й до того ж розташований у маленькому місті, не так вже й багато чим можна привабити людей з науковими ступенями та званнями. Ну можна там когось зробити ректором, проректором, завкафедрою, а далі все, козирі закінчилися.

Вихід в таких випадках полягає в тому що усе викладання то роботу зі студентами ведуть “місцеві”, а для відповідності нормам і проходження атестації на кафедри записують докторів і професорів з великих ВУЗів. Ті собі спокійно якусь частину ставки отримують, час від часу підписують документи які їм привозять і реальним викладанням не займаються.

Ну от в Стратегії якимось чином утворилося два непримеримі табори. Залишимо в стороні питання як вони утворилися і в чому причина конфлікту. Але в результаті потоку скарг у вищестоящі органи від одного з угрупувань так і сталося що частина кадрів вимушена була піти.

В результаті сталося так що набором студентів займатися було нікому, та здається і зараз це нікому не цікаво, спеціалістів з деяких дисциплін не залишилося. Я був в інституті під час останної подорожі в Україну (на фото зуструч випускників яку до речі теж не ВУЗ організував як це було усі роки до цього) і враження було не найкраще. Порожні коридори, порожні аудиторії, навіть комп’ютерні класи стоять порожні. Таке враження що зомбіпокаліпсис локальний стався.

Дуже сумно було бачити це все та чути про гризню і розборки за пиріг розмір якого тане на очах. Такими темпами інститут без студентів залишиться через пару років. Та і взагалі паціент скоріше мертвий ніж живий.

До чого це я? Та так, поскаржитися.

 

Чи можна якось виправити ситуація. При бажанні нічого неможливого нема. Наприклад такі кроки:

  • Призначити добровольців на окремі задачі (наприклад “набір 2013”, або “введення нової спеціальності до 2014”) під власну відповідальність. Вийшло – ось тобі нагорода, не вийшло – до побачення. Розумію що можливості держустанови з покарання та нагородження доволі обмежені, але було б бажання можна буде щось придумати.
  • Запрошувати випускників та колишніх працівників читати лекції. Не обов’язково це мають бути якісь супер складні теми, можна просто теми з курсу. Це піде на користь як студентам (почути щось від людини з практичним досвідом), так і викладачам які гниють без практики. До того ж випускникам (звісно далеко не кожен приїде) буде неймовірно приємно і у них буде підтримуватися інтерес до інституту та бажання допомагати йому.
  • Примусити командно тих викладачів у яких є хист, клепка, звання, ступінь, або будь-яка комбінація цих артефактів активно приймати участь в науковій роботі – невпинний шквал статей, конференцій та заходів (в тому числі на базі Стратегії). По собі знаю як легко там сидіти і монотонно нічого не робити, а зараз взагалі коли нікому нічого не цікаво так і заквакають деякі скоро. Керівництву ж треба від міста та області вибивати фінансування під все це (керівництво власне мало для чого більше і потрібно).
  • Забути всі плани про відкриття спеціальностей “соціальний працівник” та “дизайн” як небезпечну для суспільства маячню, а натомість подумати про відкриття спеціальності пов’язаної з англійською (щось типу “перекладач”). Тут як на мене будь-кому очевидно що 1) дизайну в Україні нема і не було, а тому всі ці дизайнерські спеціальності це самовтішання недолугих мрійників, та 2) соціальному працівникові щоб сидіти в собєсі чи ще де на мінімальну зарплатню не треба вчитися 5 років. А от попит на англійську в Україні шаленний, варто лише за межі міста виїхати, і буде лише зростати. Та і кадри є щоб випускати спеціальність.

За фото велика дяка Міріку.

Про вибухи на Бостонському марафоні

Як правило я не надто емоційно реагую на події що не стосуються мене безпосередньо, але в цьому випадку відчуваю просто таки злість тому що те що сталося було спрямовано і проти мене в тому числі. Я міг би пройти минулого року кваліфікацію на цей марафон і міг би бігти там. Навіть те що вибух би стався б майже через годину після мого фінішу не міняє нічого.

Взагалі при всій жорстокості світу і війн спортивні події були чимось що не чипали навіть найвідмороженіші терористи. Останній раз теракт на великій спортивній події відбувся на Олімпіаді 1972 року в Мюнхені.

Крім того це не було щось спрямоване виключно проти США. Бостонський марафон є одним з трьох найголовніших марафонів на планеті і давно вже є міжнародною подією омріяною марафонцями з усього світу. Такий напад правильно розцінювати як атаку на весь світ (подивіться лише на прапори на фініші). Тепер кожна, абсолютно кожна країна має моральне право покарати винних (хто б вони не були) розбомбивши їх так щоб і трави не залишилося на землі, можна бомбити терористів коли вони тирчать жопами в небо в мечетях, можна бомбити лікарні і школи, бо саме це буде симетричною відповіддю на подібне.

Власне терористи при бажанні могли спричинити набагато більше жертв і руйнувань – наприклад підірвавши бомбу коли фінішує еліта і навколо найбільше глядачів. Або на старті де десятки тисяч бігунів стоять шпроти на протязі кілометру чи більше.

На щастя у терористів виконавцями майже завжди є якісь неймовірно тупі довбні (а іншого навряд чи вдасться переконати що таке треба вчинити), і для них великим “успіхом” є і та шкода яку вони вже спричинили.

Злість, просто злість… Ось і пісня в тему (S.O.D. – 1985 – Speak English or Die). Я не кажу що винні в усьому араби чи мусульмани (хоча хто ж ще серед найімовірніших кандидатів?), ця пісня передає загальний настрій:

Fuck the Middle East (В дупу Середній Схід)
There’s too many problems (Від них забагато проблем)
They just get in the way (Вони постійно заважають)
We could sure live without them (І ми спокійно проживемо без них)
They hijack our planes (Вони постійно захоплюють наші літаки)
They raise our oil prices (Підвищують ціни на нафту)
We’ll kill em all and have a ball (Замочимо їх усих і будемо розпрекрасно жити)
And end their fuckin crisis (І на цьому уся довбана криза з ними закінчиться)
BEIRUT, LEBANON, won’t exist once we’re done (Бейрут, Ліван – їх просто не стане)
LIBYA, IRAN, we’ll flush those bastards down the can (Лібія, Іран – змиємо в унітазі)
SYRIANS and SHIITES, we’ll crush their faces with our might (Сирія та Шііти – розтовчемо їм пики)
Then Israel and Egypt can live in peace without these (Тоді вже і Ізраєль з Єгиптом зможуть спокійно пожити без них).

[youtube=http://www.youtube.com/watch?v=k5Pi7BVGy_8&w=448&h=252&hd=1]

Ще одна не надто приємна річ проявилася тут (в США) в зв’язку з подією. Усі ЗМІ наввипередки показували відео, фото і публікували статті через лічені секунди після отримання інформації, але професійність цього разу програла бажанню бути першим. Навіть серйозні ЗМІ проявили себе не надто добре. То у них бомба вибухнула в бібліотеці Кенеді, то ні, просто пожежа. То заарештували підозрюваного у шпиталі, то ні, поліція каже не було такого. То якогось ще заарештували в парку, то ні, нема вже підозрюваних. То ще дві бомби знайшли, чи то не знайшли, чи то не бомби.

Потік інформації невпинний і ніким не перевіряється. І це сумно Sad smile