Якщо одним реченням – невдалий старт.
Власне стартувати аж у Колорадо було спонтаним рішенням. Цього року я хотів зробити повну дистанцію (тобто 140.6 милі повного Iron Man) на Алясці. Але на початку року через проблеми з логістикою цей старт відмінили і я дуже довго вибирав де б стартувати. Ось тоді і подумалося – чому б не поїхати в Колорадо.
Рішення це було не дато розумне через те, що місце старту знаходиться на висоті 1.5 км, а висоту від 1 км і вище я переношу дуже важко. Кожного разу старт в Сент Джорджі (2021-09-18 – IronMan 70.3 World Championship, St. George, Utah та 2022/10/29 – IronMan 70.3 World Championship) саме через висоту проходить важко для мене. А там усього 1 км. Проте хотілося спробувати…
Переліт в Денвер не надто довгий – 2.5 години з Сіетлу. Далі взяли прокатну машину (цього разу Toyota RAV4 – розчарувалися) і менш ніж за годину вже були в Болдері.
Зупинилися ми в AirBNB яке виявилося дуже дивним. Це якась ферма за містом. Але одночасно і церква. Але і готель. Таке щось незрозуміле. Може згодом якось напишу.
І власне старт очікував навіть з певним нетерпінням, хоча і відчувалося – буде важко. Проте в день перед стартом пішов поплавати в озері (порозминатися) і коли виліз з води то відчув, що болять вуха і горло. І вночі вже відчув легку температуру, ту при якій крутить суглоби і м’язи.
Перед самим стартом було постійно трошки холодно, але не виходити на старт я не міг.
Плавання пройшло наче нормально, але дивлячись на час бачу що ні. 35 хвилин – це дуже довго. Мало би бути хоча б 33.
А потім на виході з води я побіг… і почав задихатися. Скочив на вел і відчув – не тягну.
За планом мені треба було видавати 230 ватт, але важко було тримати навіть 160. Іноді ставало легше, але іноді було так важко, що ледь в голові не паморочилося.
Коротше після першого кола (добре, що вело було 2 кола) я вирішив зійти. І правильно зробив. Потім мені було кілька днів дуже погано. Дійсно застудив горло і вуха.
Ну ось якось так я і стартував. Тепер і такий досвід маю.
