Призначення: Зимові рукавиці для велосипеда та інших активних видів відпочинку. Рукавиці розділяють пальці на 3 групи: великий, вказівний та середній, безімяний та мизинець. І цим забезпечується комфортність і теплота рукавиць і одночасно можливість виконувати якісь маніпуляця, наприклад натискати гальма.
Загальні враження: Рукавиці дуже теплі, при активній роботі я би навіть сказав жаркі. Всередині м’які і комфортні і взагалі дуже зручні. Я перевіряв на температурах до 0 градусів на велосипеді, як вони себе поведуть на сильнішому холоді навіть не знаю.
Недоліки: При недостатньо низькій температурі руки у мене стають мокрими в них дуже швидко – занадто вже вони теплі.
На лижах при –10 вони також виявилися занадто жаркими, але я бігаю так що весь стаю мокрий то може при спокійнішому катанні в них буде не так жарко.
Ця серія з самого початку стала класикою пригодницької наукової фантастики.
Сюжет побудовано навколо дивного світу побудованого (і покинутого) невідомими істотами. Світ цей являє собою кільце навколо зірки (життя існує на втутрішній частині кільця). Розміри світу в тисячі разів більше за Землю дозволяють автору населити його якими завгодно істотами та расами і проводити своїх героїв через безліч пригод.
Як я вже зауважив ці всі книги стали класикою і стали поштовхом для виникнення інших серій та книг за подібним сюжетом, тобто породили цілий стиль.
Але нічим не обмежена мішанина рас, тварин, рослин, технологій і усього іншого особисто у мене створило враження якоїсь дитячості чи що – читаєш і не можеш все це сприймати як імовірну реальність.
Команда з представників різних рас прибуває на щойно відкритий світ і починає його досліджувати.
Тут власне і писати більше нічого не треба – пригод та гостросюжетних подій стільки що їх запам’ятати нереально, а крім того вони між собою не пов’язані то і запам’ятовувати нема для чого.
Книга переповнена "фантастичними" штампами і дуже слабка в літературному плані (так по дитячому все описано). Тут і фентезійне збирання компанії з унікальними можливостями кожного з учасників, і похід в "далеко-далеко". Тут і науково-фантастичний гігантизм споруд і відстаней. Тут є і падіння цивілізації що мала технології які навіть уявити складно. Тут і бродіння по безкраїм просторам з відкриттям нових таємниць та загадок. Постійно виникають нові проблеми, які б самі по собі могли стати основою книги. Виникають нові герої які так само зникають в нікуди… Ну і ще багато в такому ж роді.
Спочатку читати не надто цікаво – штамп на штампі, суперлюди з суперздібностями, супермета супердалекої подорожі. Десь в середині стає цікаво. А кінцівка така нудна що дочитуєш через силу, і навіть не цікаво чим воно усе закінчиться.
Це і наукова фантастика, і гумор і «будуємо цивілізацію з нуля». З превеликим задоволенням перечитую кожного разу.
А сюжет? Ну та такий доволі типовий собі сюжет – після катастрофи землянину треба терміново на відсталій планеті створити цивілізацію і промисловість яка надасть йому змогу повернутися у свій світ. І ось він займається прогресорством паралельно намагаючись контролювати процес і перебороти інтертність мишлення аборигенів.
Призначення: Клавіатура-обкладинка для планшета Microsoft Surface RT. Кріпиться на магнітах до спеціального порту.
Загальні враження: Неймовірно зручна і якісна клавіатура! Кнопки натискаються і сліпий набір не представляє собою ніякої проблеми. Магнити тримають клавіатуру надійно, але при цьому її легко відірвати. Абсолютно необхідна річ.
Недоліки: Крім ціни яку я вважаю виправданою я би назвав наступне. По-перше, щілини між клавішами не герметичні і клавіатуру легко буде залити чимось і зіпсувати. Це так само для переважної більшості звичайних клавіатур, але для планшетних клавіатур все ж більш звично мати водозахищені рішення.
А друге те що після кількох місяців інтенсивного використання запаяний край з одного боку почав трошки розходитися.
Адон (доповнення) до гри Sid Meier’s Civilization V (2010). Це модифікація покликана була виправити найкричущі проблеми з балансом та додала нові цивілізації, будівлі та війська. Також було додано шпіонаж яким особливо сильно керувати і не можна.
Великим доповненням стали релігії. Можна отримувати невеличкі бонуси за насадження своєї релігії, але в цілому рішучої ролі вона не відіграє.
Морські юніти тепер діляться на тих що вміють атакувати у воді та ті що можуть обстрілювати сушу.
Найбільше покращення відбулося з незалежними містами – тепер кожне з них має різноманітні завдання та доручення виконавши які можна отримати доволі приємні подарунки.
В цілому цей адон приніс більше еволюційні ніж революційні зміни.
Постапокаліптичний роман про світ знищений кобальтовою бомбою: хоча радіація і не загрожує проте все живе (і рослини і тварини і більшість людей) знищено майже повністю.
Герої книги врятувалися у печерах винокнурні у франції (власне книга названа за іменем чи то містечка чи то ферми).
Суспільство, те що він нього зберіглося, миттєво опускається на рівень феодалізну з замками (спорудами що встояли) та охороняємими територіями і запасами навколо них.
Прекрасна, неймовірна подорож! Але все по порядку…
Почалося все з того що ми почали задивлятися на “активні відпустки” що продаються на сайті http://www.theclymb.com/. До речі дуже раджу цей сайт – класні спортивні речі з доволі суттєвою знижкою. Якщо надумаєте реєструватися то попрошу вас робити це через мене – коли щось купите вперше мені за це кілька доларів дадуть
Давно хотіли вже спробувати гірські велосипеди, але якось вcе часу не було, та і велосипедів гірських нема у нас поки що. А тут якраз на очі потрапила ця подорож – http://rimtours.com/white-rim. Що стосується ціни то повна вартість подорожі складає $800 нам же вдалося купити її за $550.
Окремо платили за прокат палаток, спальників та велосипедів. Хоча при бажанні можна було все своє привозити. Але для нас прокат виявився найпростішим варіантом. Здається до $100 в десь все це обходилося.
Спочатку ми з Сіетлу вилетіли в Солт Лейк Сіті, а звідти вже крихітним літачком EMB 120 долетіли в Моаб.
Містечно Моаб неймовіно крихітне і фактично розташовано на одній вулиці (фрагметами виникають на пару сотнів метрів паралельні вулиці) довжиною кілометрів 6 яку ділять між собою кілька десятків готелів, ресторанів, барів та магазинів походних і вело-товарів. Усе населення міста не перевищує 7 тисяч людей і місто існує завдяки невпинному потоку туристів що їде сюди на подорожі у пустиню (вело, мото, авто та походи), а також покататися на шоссейних велосипедах.
Нас набралося 13 людей в групі і з нами було 2 провідники. Кожен з провідників проводив на велосипеді по пів-дня. Також провідники готували нам сніданок, обід та вечерю. Приємною несподіванкою стали салати, кава, фрукти з вершками та інші речі які не очикуєш отримати в пустелі.
Три дні, дві ночі. Розпорядок такий: прокидаємося, снідаємо, пакуємо палатки, спальники та свої сумки у непромокаємі мішки, вантажимо на машину. Далі нам розказують маршрут до обіду і ми їдемо. Наша група доволі швидко ділилася на 3 групки і ми з Оленою перші 2 дні їхали з “лідерами”, на останній день їхали самі.
Неймовірні, захоплюючі види: урвища глибиною 100 і більше метрів, вивітрені скелі та арки найдивовижніших форм, пустельні квіти яскравих кольорів (жовті, блакитні, білі), кактуси, руда глина, пісок, каміння розмірами з кілька дев’ятиповерхових будинків насипане купками, …
Перший день ми часто зупинялися і роззиралися, потім просто їхали і дивилися.
Дорога вузенька (2 колії) і іноді проходить по самому краю урвища. Поверхня: глина, гравій, пісок, доволі великі каменюки.
Велосипеди нам видали “двохпідвіси”, тобто такі у яких є амортизаційна пружина на передній виделці та на рамі. Це дозволило нам не особливо вибирати куди їхати і без особливих проблем долати практично будь-які перешкоди.
Я був у велотуфлях Specialized Sport Mountain Shoes та педалях Shimano PD-520, у Олени педалі були схожі, але з платформою навколо замка. І те і інше зарекомендувало себе дуже добре, єдине що на випадок доку туфлі геть не годні.
На обіді ми збирали в умовленому місці (чекали тих хто відстав і вантажівку), провідники робили нам салат і бутерброди і після невеликого перепочинку ми їхали далі. Ввечері ж поки провідники готували ми встановлювали палатки і намагалися зтерти з себе хоч частку червоної пилюки. Щодня ми робили в районі 30 миль. Наче і небагато для цілого дня, але, по-перше, це було не тренування, а, по-друге, навіть така дистанція враховуючи складність дороги все ж таки втомлювала і засинали ми миттєво.
Спеціально в подорож ми купили рукзаки з пузирем для води і як нам порадили час від часу (кожні 10-15 хвилин) робили по парі ковтків води. І ще брали з собою пляшку з електролітами. Незважаючи на те що за день ми випивали літри 4 води, а то і більше в туалет не бігали майже взагалі – якимось чином вода просто випаровується з тіла (хоча і спраги ми не відчували). Правду кажуть що без запасу води у тій пустелі помирають дуже швидко.
На ночівлю обидва рази ставали на краю урвища і вранці і увечері у нас були просто неймовірні види. До речі фотографії і приблизно не передають усих красот і бейзкрайості видів
Температура і погода там змінюєть дуже швидко: ось була страшенна спека, а за 20 хвилин вже трусишся від холоду. Взагалі туди при будь-якому прогнозі їхати без теплих речей не варто. Так само і вранці – виліз з палатки в двох штанях, шапці і рукавицях, а поки випив кави вже хочеться до одних трусів роздягтися.
Також крем від сонця, довгі рукава та мазь для губ просто обов’язкові. Не варто також суватися в цю пустелю без сонцезахистних окулярів.
На другий день ми вже були доволі високо в горах і це відчувалося по тому як швидко починаєш втомлюватися на підйомах – 2 хвилини і легені вивертаються. А зупинишся і наче одразу в нормі.
На третій день погода зіпсувалася і пішов дощ. Дощ там це скажу я вам нещастя гірше за спеку. Краплі луплять так що аж шкіра боліла, вода протекла навіть крізь водонепроникний одяг, а тепмература впала так сильно що руки мерзли навіть у двох рукавицях. На щастя дощ йшов не довго і ми наскрізь мокрі і сині від холоду проиїхали на відкрите місце. Зняли маже усе з себе і розстелили на камінні під сонцем. За якісь хвилин 30 речі майже повністю висохли.
На третій день наші неміті і не змазані велосипеди почали жалібно пищати і так шкода їх було
Після повернення у цивілізацію на буденні речі починаєш дивитися іншими очима: сидиш у теплі, вітер не обдуває, сонце не сліпить, є душ та туалет, спиш і тебе не засипає піскох з усих шпарин у палатці, та ще й м’якенько спиш…
Погулявши день у Моабі ми поїхали на літак. Аеропорт ще тут просто є невиличною заасфальтованою площадкою і будівлею біля неї. В той день через сильний вітер крихітний літачок не зміг сісти і пілом повернув назад у Солт Лейк.
Серез пасажирів було ще кілька людей що летіли в Сіетл то ж ми разом найняли машину (якийсь великий Ford з трьома рядами сидінь) і поїхали в Солт Лейк. За 4 години були на місці, але наш літак двічі переносили і вилетіти ми змогли лише опівночі.
А наступного дня я вийшов пробігтися і недалеко від дому мене збила машина Будьте обережними!
У пост-апокаліптичному світі майбутнього де збереглися космічні кораблі, але нема навіть вогнепальної зброї наука, а вірніше фрагментарні знання, сприймається людьми як релігія.
Стиль викладення постійно стрибає між дитячим якимось і несподівано глибокими ідеями та закрученими сюжетами.
У Імператора Землі народжується син-мутант якого всупереч традиціям вирішують не вбити негайно, а спробувати виростити та вивчити.
Уся книга є сумішшю інтриг та коротких новин про бойові дії.
В кінці кінців мутант отримує певну владу накопичуючи знання та гуртуючі навколо себе людей. І коли б здавалося цивілізація почне відроджуватися столиця опиняється під окупацією дикунів з Європи (так, з того самого супутника).
