Для тих хто раптом не знає німецька команда Kraftwerk є родоначальниками електронної музики і виступають вже більше 40 (!) років. Хоча вони і починали як рок-команда свого часу, вірніше навіть як kraut-rock, але дуже швидко знайшли свій стиль і з формату “гітари-барабани” перейшли у формат “4 мужика за сінтезаторами”.

Концерт відбувався у сіетльському театрі Paramaunt, вартість квитка була від 70 долларів. Нам вдалося сісти в першому ряду на балконі прямо по центру зали, це десь метрів 20 до сцени, дуже кльові місця.

Формат виступу у команди не міняється кілька десятиріч, а саме: 4 вже лисі і старенькі дядьки непорушно стоять за клавіатурами синтезаторів, їх костюми світяться в темряві, бігають вогні по краях інструментів, а позану на великому екрані демонструється 3D шоу для якого нам усім видавали окуляри на вході.

Особисто я групу дуже люблю і у захваті слухав давно знайомі композиціх “Тур де Франс”, ” Автобан”, “Радіоактівіті” та інші шедеври. З іншого боку Олена якій ця група не сказати щоб сильно подобається порівняла усі їх пісні з ряднинкою: довгі, і навіть якщо добре зроблені у деталях все одно не цікаві. Я таку думку не поділяю, але розумію. Також погоджуся з тим що сьогодні є потреба у більш агресивній музиці, а весь цей вдумливий концептуалізм швидко втомлює публіку.

Ще я зрозумів що ніколи раніше не слухав електронної музики на правильних пристроях. Якщо метал, класику та навіть більшість джазу можна слухати більш-менш отримуючи правильні враження і на комп’ютерних колонках і на сумнівної якості навушниках то тут… Скажу що я наче вперше почув цю музику. А разом з відео-супроводом так взагалі бомба.

Кліп з кадрами з Чорнобиля:

Ще треба сказати про дуже дивну публіку яка була на концерті (спостерігав на виході). Дика суміш гіків, хіпстерів та фріків. Тунелі у вухах, волосся різних кольорів та стилів, наколки, шорти/джинси/піджаки, футболки з назвами електро- та індастріал команд. Як в паралельний світ поринув :)

Ось якось так їх концерти виглядають зараз:

А в цілому задоволений концертом неймовірно!

Інгві Мальмстін (Yngwie Malmsteen) – шведський гітарист-віртуоз. Він став першим успішним і всесвітньовідомим гітаристом що прославився саме завдяки своїм швидкісним гітарним соло.
З’явився він на сцені і прославився на початку 80-х років. Іноді кажуть що Річі Блекмор (гітарист Deep Purple, Rainbow) своєю грою розбудив Інгві Мальмстіна після якого вже з’явилися такі монстри як Стів Вай і Джо Сатріані, а ті вже породили бездушних швидкісних пиляльників типу Майкла Анджело Батіо.
Іншими словами Інгві поєднав в своїй музиці мелодичність, технічну складність і неймовірну на той час швидкість.
Свого часу його платівка з драконом стояла на видному місці в усих музичних магазинах СРСР і його музика вважалася металом. А по суті це ліричний і швидкісний хард-рок.
Ось подивитися на цю легенду ми і поїхали в Сіетл. Концерт відбувався у знаменитому клубі Showbox в самому центрі міста. На моє око зібралося близько 300 людей, може трохи більше – клуб було заповнено десь на 80%. Ціна квитка – $35.
На розігріві виступали дві команди назви яких я не пам’ятаю, яле які були на диво в тему – музика 80-х, хороший вокал, гітарні запили. Коротше настрой дали правильний.
І ось прийшов час виходу маестро. До речі свої ж музиканти називали Інгві виключно “маестро”, або “найкращий гітарист світу”. Зачіска у стилі 80-х, шовкова рубашка розстебнута до пупа, браслети з хрестами на руках та шиї, шкіряні штани і гостроності туфлі, дим та лазерне світло на сцені… Але все це було так в тему тому що він грав!

Музика, а вірніше нескінченний і неймовірний потік чітких, крихітних і дрібних як порошинки нот які складалися у приємну м’яку музику… Складно описати. І все це так доречно і так красиво.

Техніки одно бігали міняти йому касети з медіаторами на стійку мікрофона. Мальмстін одно кидався медіаторами в натовп. Іноді зіграв пассаж на 5 секунд і медіатор летить в зал. За кожну пістню мінімум 10-15 медіаторів летіло. В середньому за концерт мабуть пару сотень розкидав.
Ну і звісно всі ці задирання гітари в небо, замирання в живописних позах, махання ногами і вишкіряння в зал. Грав маестро на білому Фендері Стратокастері. Вірніше їх у нього було декілька однакових і після кожної пісні він міняв гітару – струни розстраювалися від використання “машини” (це ричаг який дозволяє натягувати/послабляти струни).

Під кінець Інгві зовсім розійшовся і грав і за головою, і за спиною, і по підлозі гітару тягав крутячи ручки на педалях. Ну і завершилося все тим що гітару він розгатив вщент об сцену.
І хоча таку музику я багато не слухаю (мені той же Стів Вай набагато ближчий) концерт сподобався. І головне все що було зіграно і все що відбувалося на сцені виглядало натурально і органічно. Хороший був концерт.

От щось типу такого було:
[youtube=https://www.youtube.com/watch?v=GAeyhl3UVRE]

А після концерту ми пішли забирати машину з парковки і там сталася невеличка пригода. То виявляється була парковка магазину (у підвали висотного будинку) яка закривається металевими воротами об 11 вечора, а ми прийшли туди о 11:30. Ну і звісно про це повідомляла крихітна табличка на в’їзді яку ми просто не помітили коли паркувалися. Поки я ходив навколо шукаючи хоч когось хто міг би допомогти нам забрати машину (альтернатива – повернутися вранці) Олена потрапила всередину коли заїхала якась машина когось із мешканців хто живе в тому будинку. А потім вона дзвонить мені перелякана і ледь не плаче що її закрили на парковці. Я потрапив всередину з іншою машиною що трапилася і ми змогли виїхати додому. До речі вартість вечірньої парковки в центрі Сіетлу – $16. Ну от і все.

Г’ю Лорі, якщо хто не знає, це відомий британський (шотландський) актор який знімався в таких популярних серіалах як “Дживс і Вустер”, “Шоу Фрая та Лорі” та “Ліках Хаус”.

Зараз він змінив свою акторську кар’єру на музичну і виступає у складі групи Copper Bottom Band та випускає сольні альбоми (http://didntitrain.hughlaurieblues.com/us).

І от в п’ятницю ми завітали в Сіетл, в театр “Парамаунт” де і відбувався концерт.

Скажу чесно що до того як побачив електроний лист з інформацією про концерт навіть не підозрював про існування цієї групи та музичну діяльність Г’ю.

Ну і сам Г’ю на концерті звісно що він прекрасно розуміє що більшість народу в залі прийшли тому що знають його як актора, подякував за кредит довіри і пообіцяв не розчарувати.

 

На затишно обставлениій сцені (ми сиділи у 8-му ряду) напівколом розташувалися музиканти: саксофоність зі стійкою різноманітних саксофонів, флейт та інших сопілок, трубач, гітарис-клавішнік-акордеоніст-банджист, барабанщик, контробасист, дві вокалістки (одна з них ще грала на гітарі та укулеле). Ну і сам Г’ю за фортепіано.

Музиканти виявилися неймовірно хорошими, віртуозами без перебільшень. А вокалістки просто вбили потужними голосам. Чесно кажучи я трошки в шоці навіть був.

Якість звуку така неймовірна що я ні на якій апаратурі такого ще не чув. Що ще вразило так це те що зовсім не чути було побічних ефектів живої музики: клапани на саксовоні не клацали, пальці по струнах не совалися, взагалі таке враження що звук був підчищений на комп’ютері.

 

Що стосується репертуару то це були переважно старі пісні (деякі старіші за 100 років) які узагальнено можна назвати первісним джазом.

Слухали із задоволенням, але якщо б не на концерті то я сам навряд чи б більше однієї пісні в такому стилі прослухав би – занадто мляві і безенергійні вони для мене, а емоції хоч в них і є проте мені вони не близькі.

Головний герой дійства дуже дорбе грав на фортепіано і гітарі, співав хоча і не потужним, проте приємним голосом. Також ходив по сцені, трошки спілкувався з публікою (але не перетворював це на концерт самого себе), танцював, пив віскі і розносив стопочки музикантам. Взагалі вони майже миттєво створили атмосферу наче у когось в затишній гостинній сидиш.

 

Задоволені концертом страшенно! Але при цьому я не певен що пішов би на нього вдруге – занадто вже не моя музика.

Anthrax це саме та команда з якої і виник мій інтерес до важкої музики. І до цього часу це моя найулюбленіша команда в стилі thrash metal. Ну і відповідно не піти на їх концерт я не міг.

Деяка інформація. Ціна квитка – $35. Зал – Showbox SoDo, розташований близько до центру міста, поруч із двома найбільшими стадіонами.

Приїхали трошки зарані, пів-години постояли у черзі з металістів. Ще раз підтвердили подумки інтернетівську мудрість “шкода що таку класну музику як метал слухає таке бидло як металісти”. Потім обшук на вході і ось ми в клубі.

 

Навчені гірким досвідом довгого очикування початку концерту ми одразу побігли шукати де б сісти. Ну і звісно сіли в барі де майже весь час пили пиво (я так вже відвик від нього що третій стаканчик навіть допити не подужав) та їли начос.

Концерт почали із затримкою усього на пів години…

Holy Grail

Харизматичні пацанчики з Каліфорнії які привіталися і почали грати дуже кльовий класичний heavy metal. Мені сподобалося – музику усю розбірливо чути, вокалість співає дуже добре, гітарні соло в тему. Єдини що самі вони в обіймі з іншими командами трохи не в тему були здається.

І головне що у них був класний звук. Навіть збоку від сцени, в барі було прекрасно усе чути.

Відіграли вони пісень 5 і миттєво розібравши свої барабани зникли зі сцени.

Municipal Waste

Цю команду я на свій подив відкрив для себе недавно. Вокал у них такий як мені не подобається (піонерські речьовки), але рифи просто супер.

 

Отже вискочили вони і почали несамовито рубати швидкісний thrash. Але щось трапилося зі звуком – там де ми сиділи високі частоти від усих інструментів (навіть барабанів) зливалися у якусь дзеленкучу кашу. Олена, яка їх ніколи не слухала, сказала що взагалі нічого розібрати не може. І взагалі доки ми піздніше не вийшли до сцени звук става щось все гірше і гірше.

Відіграли вони пісень 7 і теж хутко зникли поволавши про “в дупу Пасху, всім мітол потсони” і інші веселі речі.

High on Fire

Вже на цій банді народу стільки набилося в зал що з нашого столика не було видно сцени і доводилося вставати.

Про цю банду я ніколи не чув і чесно кажучи після того що почув навіть бажання не виникає їх слухати. Коротко – безблагодатна маячня імхо. Усе намішано в купу і грузить, і грузить, і грузить… І так настирливо волає… Сенсу ніякого я в їхній музиці не побачив.

 

Пісні у них довжелезні, добре що зіграли вони усього штуки 4. Я вже не міг дочекатися коли вони закінчать.

Exodus

Ми їх вже кілька разів бачили в живу. Але все одно пішли в зал. І там я зрозумів що на Anthrax’і буде жорстоке гасилово – не дивлячись на розміри залу мош-піт був від стінки до стінки. Ми стали спинами впритул до забору яким відгородили звукооператорів, але з натовпу на нас постійно вилітали волохаті туші металістів і ми заштовхували їх назад у вир.

А коли вокаліст закликав зробити стінка на стінку то стало реально страшно – люди розішлися впритул до бокових стін, а потім по команді кинулися назустріч одне одному… Кілько охоронці таки витягали потім на руках зі звалища.

 

Не знімав я тому що просто боявся витягати телефон у такій бійні.

Нарешті це божевілля скінчилося і ми почали пробиватися до сцени…

Anthrax

Відносно недовго постоявши ми змогли пробитися у перший ряд, тобто до самого забору що огорожує сцену.

 

Мені здавалося тоді що це найкраще місце у залі – все добре видно і мош-піт можна уникнути якщо триматися за забор. Наівний… Ще і подумав що класні знімки будуть.

 

Коли вони почали то в залі розпочалося таке що я і на Slayer не бачив – реально весь, весь танцпол був мош-пітом. Ми трималися руками за огорожу з останніх сил (тоненька червона лінія, хахаха), але тут прийло нове нещасті – сьорфери.

Це такі уроди люди що опиняються на головах у інших і інші їх “несуть” в сторону сцени. А там вже охорона їх приймає і вертає назад у зал. Так от мені не те що фотографувати, мені ніколи на сцену дивитися було. Стояли ми по самому центру і кожні 30 секунд, а то і частіше по наших головах горнуло якесь тіло.

 

Терпіли скільки можна, але получивши в сотий раз ботиком по голові ми таки здалися і втікли. Стали, щоб уникнути бійні, в барі одразу за танцполом, там люди хоч просто стояли. А на танцполі все так і продовжувалося до кінця.

 

Команда грала переважно матеріал з Among the Living, але ще було кілька пісень з їх нового альбому – кавери. Про AC/DC Скот Ян сказав що ця група має бути улюбленою командою кожного металіста, і потім підірвали зал кавером TNT.

Беладонна був просто неймовірний – так чисто і енергійно відспівав усе. Як на мене то він є одним з найбільш недооціненних вокалістів у металі.

В цілому в мене склалося таке враження що Anthrax люблять більше і за Slayer, і за Megadeth. Принаймні такого що творилося в залі на цьому концерті я не бачив у двох попередніх команд. І взагалі якщо подумати то з усієї “великої четвірки” саме Anthrax є найбільш “чистим” представником стилю – нема дурної важкості, натомість є надзвичайно різноманітні рифи та осмислені соло, тексти теж мають сенс і не всі на одну тему, розмазуванням рожевих шмарклів заради розширення аудиторії вони ніколи не займалися, і ніколи не боялися експерементувати. Ну та це звісно моя дуже суб’єктивна думка.

Ну і власне трошки оглушені і неймовірно втомлені (і мокрі) ми десь об 11 поїхали додому (концерт почався о 5).

Отакоє от

Зненацька до нас приїхала команда КВН РУДН (гляньте ось якщо не знаєте хто це – http://www.youtube.com/watch?v=sreIoeHh6f4&feature=related). Ми зовсім не прихильники цієї команди і в телевізорі в основному з їхніх виступів нудьгуємо. Але, по-перше, ніколи не бачили зірок КВН вживу, а  по друге, просто захотілося сходити.

Ціни за квитки були кінські – від 40 до 60 доларів. Для порівняння на Slayer + Megadeth + Testament ми ходили за 45 баксів. Ну майже Metallica З іншого боку зрозуміло що давати щодня концерти вони не зможуть (здається у них усього 5 концертів по всім США) і ставити менші ціни їм в мінус буде. Хоча я взагалі сумніваюся що вони щось зароблять враховуючі вартість перельотів, проживання та аренди приміщень і апаратури.

Хоча весь виступ команда повторювала що вони у Сіетлі (здається вони і справді так думали), проте сам виступ був у Белев’ю (дивіться на карті кому цікаво) – це десь пів-години машиною до Сіетла коли трафік складний. Це була остаточна причина чому ми пішли. П’ять хвилин з Редмонда, запаркувався у тому білдінгу де я ще місяць тому працював, перейшли дорогу і ось ми в залі.

Зал десь місць на 500, ми сиділи у 4-му ряду так що бачили всих зблизька.

Ну що ж, хоча я казав що ми не любителі цієї команди проте посміялися з усих жартів які б у телевізорі не викликали навіть посмішку би. Команда виступила добре і зал налаштований був неймовірно привітно і дружелюбно.

Наскільки я розумію команда відома своїми голосами в першу чергу. І справді – ті хто співають (а співають не всі) роблять це дуже добре. Особливо вразив голос Сангаджи (це їхній калмик-капітан) – неймовірно чистий і приємний голос.

Що стосується жартів то ніякого цільного номера вони не показали, скоріше була випадкова суміш фрагментів старих виступів. Ніяких нових жартів я не почув, навіть почув багато інтернет-боянів, але подано все було добре.

Деякі жарти були недоречні. Наприклад про Обаму, про негрів-слуг, про геїв і тому подібне. Те що команда типо бореться за расову терпимість своїми расистськими жартами може і працює в Москві, але тут реально люди намішані з усьог світу і вони просто вимушені бути терпимити одне до одного. І не людям з країни з 90% монокультурою розказувати в США що всі люди браття.

Деякі жарти просто не грають в контексті. Це гаїшники, бухалово, сексизм усякий і скінхеди. Ну тобто люди пам’ятають про все це, але це з якогось іншого світу.

Незважаючи на все вищесказане повторюся що зал навіть якщо мовчав на якісь жарти то мовчав позитивно

Мутнофото з напів-підвальної темряви:

 

Не так щоб я сильно багато і довго ходив на концерти важкої музики вдома. Переважно це було коли привозили якихось  ну дуже відомих зірок.

Спочатку більшість заходів вражала мене поганим звуком, забацаним місцем проведення і суцільною неорганізованістю. Потім якось претензії до організаторів зникли самі собою після того як я трошки подумав наскільки складно їм організувати все це, з чим їм доводиться стикатися і в яку копієчку все це виливається.

Ходив я на Die Apocalyptischen Reiter, Kreator, Anathema, Amorphis, Мастер, Gamma Ray та інші. В цілому враження доволі гнітюче. Ну і до купи ще додоти багатоденний свинарник MHM’у…

Вже на підході як правило неадекватна охорона що відверто ненавидіть “усих цих патлатих”. Дебільні черги та правила безпеки, неможливо нормально купити квиток on-line та прийти з розпечаткою. При цьому та ж охорона абсолютно спокійно пропускає очевидно п’яних і неадекватних “глядачів”.

Ті ж, або подібні “сек’юріті” гордо розсікають залом не для того щоб допомогати тим у кого якісь проблеми, а тупо щоб бичити на тих хто їм особисто не подобається.

Про звук краще мовчати взагалі. З усього що я бачив тут навіть у маленьких клуб звук незрівнянно краще ніж те що було у найбільших концертах в Україні. Хоча це можна зрозуміти – це не Кіркоров і не блатняк який небудь щоб дорога апаратура та її настроювання окупилося.

Традиційно на українських подіях все починається набагааааато піздніше заявленого часу. У нас тут починається рівно в стільки в скільки заявлено. І в Україні чомусь необхідним вважається конферанс де наближені до організаторів самородки нудно петросянять і виводяь з себе натовп. В шататах простіше – вимкнули світло на чцені і мовчки настроюють апаратуру для наступної команди яка, що характерно, знову ж таки почне лабати рівно в той час що вказано зарані.

Далі – в залі повно бидла. Ну воно і тут є. Але воно в основному спокійне, тверезе і задоволенне подією. А вдома воно якось переважно п’яне, агресивне і нахабне. На американських концертах пиво і інші спиртні напої можна пити лише у спеціально відведених зонах куди поліція пропускає після перевірки посвідчення (чи є 21 рік) і виходити зі спиртним з тих зон не можна. В Україні ж нарот твочеться з пляшками (привіт бите скло) і пластиковими стаканами (привіт обриганам що обливають усих навколо). І взагалі, як каже народна мудрість, шкода що таку прекрасну музику як метал слухає таке бидло як металісти.

Хотів написати більше, але поки це писав весь пар вийшов

Коротше щоб ви мене не зрозуміли невірно я не хочу сказати що у нас більше бидла, чи взагалі народ непідходящий. Що я кажу так це те що у нас нема культури і сформованих традицій проведення подібних заходів. Хвала і честь організаторам які часто в збиток собі проводять подібні концерти (лише дуже рідкі випадки приносять хоч якийсь прибуток) – вони намагаються переламати ситуацію і привозять те що їм самим до вподоби за рахунок тих грошей що вони заробляють привозячи для іншого бидла широкого загалу.

…то це було на диво непогано. Я його музику ніколе спеціально не слухав. Звісно якісь пісні чув 100%, навіть може щось і впізнаю як увімкнуть, але не про те.

Було це, до речі, у червні 2007 якщо хто забув. Пам’ятаю що я з парою людей пішли на Майдан подивитися на приготування. Там настроювали апаратуру, огорожували ВІП-зону, роздавали презервативи і розставляли поліцаїв.

Приїхав потім знову увечері, вийшов з метро “Хрещатик”, пройшов 50 метрів і вперся в стіну людей. Кажуть усі 200 тисяч прийшли послухати і подивитися.

Пройти далі було неможливо через кордони поліції і металеві паркани за якими вона стояла. Проте великою проблемою це не було бо всьому здається Хрещатику були розвішані портали звуку.

Якісь була просто суперова. Пам’ятаю що мене звук просто вразив. Додайте до цього майстерність музикантів які примусили танцювати купу інертних людей із залитими пивом очима. Було багато імпровізацій. Грали шикарно одним словом.

 

Власне сам Елтон Джон співав всі 3 години і співав добре, і голос в нього не сів. Я був вражений ще раз.

Ну і як завжди стандартні ідіоти з цигарками в руках (це у натовпі людей!) і відкритими пляшками пива. Пляшки ставилися під ноги де за кілька секунд перетворювалися просто на бите скло (ще б було з ними щось інше в такій тісняві). Проте постіно бігали прибиральниці із совками та віниками що намагалися прибрати те скло і інше сміття.

 

Було багато іноземців для яких потрапити на безкоштовний концерт зірки такого рівня у себе вдома це щось неймовірне.

Назад у метро так просто було не залізти. Довелося гуляти туди-сюди Хрещатиком аж поки хоч трохи натовп розсмоктався і тулитися під землю перед самим закриттям станції.