Вона з’явилася на цей світ на початку зими 1999-го року. І склалося так що її життя переплелося з нашими і стало її частиною…
Була вона маленька, худенька, але вже тоді не боялася показувати що чимось незадоволена. Навіть у перший свій день коли її назавжди забрати від мами до великих, дивних і гучних істот, коли її несли кудись холодної ночі і ховали від холоду вона сердито висловлювала незадоволення що не дають їй визирнути на вулицю своїм тоненьким ще голоском.
Вона не хотіла навіть розуміти дивну соціальну ієрархію гучних і дивних великих істот і ніколи навіть не намагалася імітувати хоч якусь соціальну поведінку. Лише одній дивній велика істоті в її житті вона дозволяла обнімати себе та до неї ж ластилася, ще була лише одна дивна велика істота якій дозволялося з нею гратися і борюкатися (і дряпатися та кусатися вона не соромилася в цих іграх), та ще кілька дивних великих істот від яких вона приймала їжу. Вона прекрасно знала що краща і важливіша за будь-кого з цих великих повільних і гучних істот що живуть разом з нею, але терпіла їх і навіть з ними розважалася іноді. Вона розуміла що є дуже красивою та витонченою і її цінують і люблять в тому числі за її чесніть.
Вона не була членом родини як про це розказують художні твори, але вона була повноправною істотою іншого виду у родині чужинців. В дружніх компаніях вона мала своє місце і навіть свій стільчик щоб сидіти за столом у спільному колі і уважно спостерігати за розмовами. Але навіть старим знайомим не дозволялося її торкатися, а про більше навіть мріяти не варто було.
Вона подорожувала і бачила більше ніж деякі люди за своє життя. Робила вона це не за своєї волі, але замість боротися з хвилями долі сідала на дошку яку несло цими хвилями, сідала якомога вище і чекала кожного наступного руху дивних великих істот щоб або погратися з ними, або почати вимагати від них їжу.
Час ішов і у великих дивних істот які наче були і непогані та намагалися зробити її життя краще щось помінялося і вона раптом опинилася у незнайомому місці серед незнайомих істот. Вона була налякана і роздратована, вона була зла. Вона намагалася втекти, але не мала куди, вона почала полювати щоб прогодувати себе як це робили незліченні покоління її предків.
Пройшло кілька років і вона звикла і прижилася, але її життя продовжувало штормити і її кидало хвилями з місця в місце. Поступово вона звикла до усього і життя знову стало спокійним і розміреним. І знову лише одній дивній великій істоті в її житті вона дозволяла обнімати себе та до неї ж ластилася, ще була лише одна дивна велика істота якій дозволялося з нею гратися і борюкатися (і дряпатися та кусатися вона не соромилася в цих іграх), та ще кілька дивних великих істот від яких вона приймала їжу.
І роки складалися одне до одного і ось вже дитинчата великих дивних істот стали такими ж великими дивними істотами і все рідше з’являлися та нагадували про себе, а вона стала старою.
Вона стала старою, але все ще була такою ж гордовитою і зверхньо дозволяла опікуватися собою бо точно знала що вона дуже красива та витончена і що її цінують і люблять і в тому числі за її чесність.
Потім їй відмовив зір, але вона так добре знала місце де жила останні багато років що це і не стало для неї великою проблемою і все в її житті йшло як і раніше. А потім знову почав збиратися шторм великі страшні хвилі якого вкотре мали перенести великих дивних істот на нове місце і її разом з ними. Але вона була вже дуже стара і їй було щодня боляче і вона жалілася як могла та її досі так і не навчилися розуміти.
Її звали Лєнка.
І у нас все це є!
Перші пару тижнів Лєнка ходила лише під стіночкою, вона взагалі народилася останньою і була найменша і найслабша з поміж своїх братів і сестер. Але характер… Ага, до туалету вона була привчена вже одразу, бігала шукала куди сходити в перший день, мабуть мамка навчила.
