В дитинстві ніяких особливих інтересів у мене не було, навіть правильно було б сказати що я був абсолютно байдужий до музики. І особливо в оточенні ніхто музикою не цікавився – ні родичі, ні знайому, ні друзі.

Ну були у батьків якісь там записи Висоцького, ABBA, ще якісь арабески. Мабуть стандратний набір того часу. Серед шкільних друзів хіба що пару людей слухали Modern Talking чи Space.

А потім я підріс і почав (в старших класах) тренуватися із іншою групою людей – до того весь клас ходив на тренування до одного тренера.

І от в новій компанії  усі поголовно були металістами. Треба сказати що металом тоді називали усю важку музику, про стилі ніхто нічого не чув і взагалі Metallica була найважчою групою. Це був десь 1988-й рік.

А коли ми їздили на змагання чи збори то ця компанія цілодобово крутила ту ж Metallica, та популярні тоді W.A.S.P., Accept, AC/DC, Manowar, Judas Priest та подібні інші команди. Але мене воно якось не сильно чепляло.

В той же час десь в СРСР вже йшла Перебудова, з доступом до музики стало легше (ще якісь 3-4 роки до того за “записи західних груп” можна було неілюзорно постраждати) і вона лавиною змела усе совєцьке мимрення яке спокійно собі розвивалося у ізоляції.

Десь тоді ж батько купив вертушку, підсилювач і великі колонки і почав купувати платівки совєцьких копій західних команд – “Арія”, “Мастер”, “Чорний Кофе”, “Круіз”, “Август”, а також совєцькі збірки Deep Purple, Led Zeppelin, Black Sabbath та інші. Мені вони навіть подобалися, але так щоб прямо я ними горів такого не було. Хіба що “Мастер” стала єдиною командою яку я любив сильно і довго

Тоді ж з’явилися так звані “студії звукозапису” – маленькі конторки в яких на стінах висіли переліки команд і альбомів, ти їм давав касету і гроші, казав що записати на сторону А та Б і за кілька днів забирав запис. Потім з’явилися зовсім круті “студії” де за додаткові гроші можна було записати на свою касету з компакта, отпимати роздруковану вкладку у касету зі списком пісень, а то і самі тексти.

Але це я трохи забіг наперед. Якось на літніх зборах я проходив повз кімнату де як завжди слухали метал і почув настільки класну музику що просто зупинився на місці. Потім зайшов до хлопців і попросив написати назву команди і альбому на папірці. Це була група Anthrax, альбом 1987 року Among the Leaving. Надовго саме ця команда стала моєю найулюбленішою.

Записав я собі цей і інші альбоми і почав їх слухати. З часом додалися до моєї невеличкої колекції інші команди – Slayer, Sodom, Exodus, Artillery, …

А потім ми дізналися що існують стилі металу і вивилося що ми (бігуни на довгі дистанції) усі любимо саме thrash metal. Проте іншим хлопцям найбільше подобалася Metallica, а мені вона якось доволі байдужа завжди була.

Потім школа закінчилася, я пішов в інститут, там познайомився з одногрупником який слухав приблизно таку ж музику. Завдяки йому я свого часу і намагався грати на гітарі, але то інша історія.

Довго чи коротко але ось вже і останній курс інституту. Я вже слухаю і death (дуже модний в ті роки стиль), і progessive death, і brutal death, і techo death… Ну думаю схему ви зрозуміли

А потім як відрізало. Я вже якийсь час грав на класичній гітарі і підхопив класичну хворобу гітаристів – почав слухати переважно гітарну музику, або таку яку можна легко перекласти на гітару. У зв’язку з цим почав розуміти у чому ж складності грати джаз та інший авангард і почав слухати саме таку музику. І з часом інтерес до металу зник повіністю. Мені тоді здавалося що метал помер у всьому світі і ніхто ніде його не слухає.

В моїй колекції почали з’являтися King Crimson, Amon Duul II, Can, …

А повернувся я до металу як це не дивно завдяки Red Hot Chili Peppers. Справа в тому що чомусь наша музична преса тих часів ігнорувала команду (якісь несерйозні молоді стрибунці, та ще й грають наче просто, а фіг так повториш), а от метелеві видання писали про них із захватом.

І ось коли я знову почав слухати важку музику у мене прокинувся апетит саме до найбільш агресивних команд. Я сильно полюбив Megadeth, яких до того вважав блідою тінню Metallica, з подивом дізнався яка нудятина називаєтся gothic metal (бо ще пам’ятав що таку назву стилю вперше почали застосовувати по відношенню до Paradise Lost), почав слухати Napalm Death про яких до того думав що то не музика а невиразне белькотіння, і зіткнувся із новою зіркою серед важких стилів – black metal (до того ж часу бо я пам’ятав що це стиль в якому грає Venom).

Ще одна цікава річ – я довгий час чесно вважав що усі без винятку програмісти слухають виключно метал. І весь мій досвід це підтверджував. Потім з великими проблемами втиснув в цей шаблон ще одне правило – або не слухають взагалі нічого. Потім довелося визнати що програмісти можуть слухати ще й джаз або класичний рок. І до останнього опирався щоб визнати що бувають програмісти що свідомо слухають попсу.