Категорія: Історії з минулого

Портланд, Орегон–місто мостів, троянд і диваків

imageНайбільше місто штату Орегон через яке ми проїзджали кілька разів, але вперше провели провели в ньому деякий час кілька днів тому.

До речі в США багато міст що називаються Портланд, і деякі з них більш знамениті на східному березі. Отже тут йдеться виключно про Портланд в Орегоні Smile

Місто пишається своєю дивакуватістю та тим що воно наче застрягло у 80-х роках минулого сторіччя. Тут дуже органічно буде ходити вулицями з касетним плеєром, вусами-рулям, носити великі яскраві пластикові прикраси або бігати в коротесеньких спортивних шортах і майці.

Місто дуже дружнє до велосипедистів, причому якщо навколо Редмонда та Сіетла взагалі велосипедистів хоч і багато, проте 99% з них складають спортсменти, то у Портланді люди їздять на прогулянкових (не спортивних) велосипедах у звичайному одязі. Помітно більше велодоріжок ніж у Сіетлі.

Взагалі найбільшим остахом міста здається є те що його можуть сплутати чи зарахувати в одну групу з Сіетлом.

Сіетл, хоча і меньше набагато, але як місто однозначно відоміше в культурному плані в тому числі: музика, фільми, великі компанії як Microsoft, Amazon, Boeing, Costco, … Портланд з іншого боку місто увіковічене в серіалі “Сімпсони” (план міста на заставці серіалу, прізвища героїв – назви вулиць в Портланді).

Варто лише проїхати по мосту що веде через річку Коламбія і є кордоном між штатами Вашингтон і Орегон як одразу і опиняєшся в Портланді.

 

Портланд недарма називають містом мостів. Їх там багато, але головне те що вони якихось абсолютно неймовірних розмірів, вигинаються дугами і перетинаються одне з одним, звиваються у якісь гігантські вузли і то пірнають одне під одне, то йдуть згори одне одного.

 

Емблемою міста є троянда яку можна побачити не лише на вивісках та логотипах, але і на каналізаційних люках та машинах місцевих служб. В місті є великий парк частину якого займає трояндовий сад (варто відвідати).

 

Центр міста по якому ми переважно і гуляли склав дуже дивне враження. Не дивлячись на високу щільність офісних будівель та великий за розмірами центр людей на диво мало. Враження було таке що це субота чи неділя до обіду, а між тим це була 3 година по обіду і аж до темряви.

 

Завдяки довгій і красивій набережній Портланд дуже схожий на Ванкувер, лише у Ванкувері набережна не річкова, а океанського заливу. До того ж цент Ванкувера цільно забудовано хмарочосами, Портланд же доволі невисоке за американськими мірками місто. Навіть у Сіетлі я б сказав цент міста вищий.

 

Друга річ що робить Портланд схожим на Ванкувер це кількість бомжів у центрі міста. Але на відміну від неймовірно смердючих створінь у Ванкувері в Портленді це переважно молоді люди (в районі 20 років) які сидять та сплять під стінами великими компаніями і зовсім не смердять. Якби не спали просто неба під якимось лахміттям то навіть одягом би не відрізнялися від пересічних перехожих. Взагалі схоже це більше стиль життя ніж на бідування – деякі з часом перебісяться і повернуться у “нормальне” суспільство (сподіваюся).

 

Що ще можна згадати з таких коротких відвідин? В центрі є кілька броварень в одній з яких ми куштували різні сорта пива крихітними порціями. В місті (в парку) є японський сад (вхід – $10). Витратьте кілька хвилин на перегляд ось цього альбому – , всі фото постити не збираюся щоб остаточно не перетворюватися у фотоблогера Smile

 

Взагалі якби мене спитали то я б сказав так, я хотів би жити і працювати в цьому місті. Мені дуже сподобалося як його великі розміри поєднанні зі спокоєм на вулицях, як там затишно навіть у центрі, як там легко було орієнтуватися навіть без навігатора і які там дійсно дивакуваті і спокійні люди. Ну це те враження що в мене склалося з того недовгого часу що ми там були.

 

Не зрозуміло чому місто так недооцінене і чому про нього так мало знають у порівнянні з тим же Сіетлом. Коротше як раптом трапиться нагода то не пропустіть це чудове місто.

 

Ще кілька фото з тріатлону Lake Meridian Triathlon

 

За останні три тижні сталося багато різного (наприклад: до нас приїхав тато у гості, ми багато подорожували навколо, навіть прийняли участь у ще одному місцевому тріатлоні), але зараз я просто опублікую кілька додаткових світлин що я їх знайшов в інтернеті в якості доповнення до посту 2013-08-26–Lake Meridian Triathlon, Kent, WA.

 

От зараз дивлюся на ці фото і приємно згадати – і дистанція достатньо коротка щоб не страждати занадто, і одночасно не надто коротка щоб відчувати відсутність швидкості. І погода хороша була…

 

Єдине що ми на старт тоді ледь встигли, але такі пригоди з часом починаєш сприймати більше у гумористичному ключі.

 

Ну от в принципі і все Smile

 

Ви міліцейська собака…

 

Коли я ще працював викладачем в інституті довелося якось нам (викладачам кафедри “Комп’ютерних та інформаційних технологій”) вигадувати екзаменаційні задачі, тести та інше все для ДЕКу (Державної екзаменаційної комісії). Задачі усі мали бути зроблеми за зразками і повинні були починатися фразами типу “Ви інженер-математик великого підприємства і у вас прорвало трубу з лайном…”, тобто зробити вигляд що все це мало відношення до виробництва і народного господарства.

І так нам стало в один момент нудно що якось ми з колегою почали додавати цікаві деталі у задачі. Ось наприклад так:

Ви міліцейська собака. Співробітник наряду міліції що прибув на місце самогубства зачепив повішенного і той почав гойдатися на мотузці. Змоделювати … враховуючи що довжина мотузки … вага повішеного …
І так нам тоді смішно було пам’ятаю…

Коротше конкретно для вище наведеної задачі треба у якості рішення було написати програму яка показувала на екрані маятник що хитався відповідно до якихось введених параметрів.

Потім ми почали видумувати "смішні" перші речення до вже готових задач, типу "ви радіохвиля яка проходить крізь стіну з іридію", чи "ви кактус на столі програміста", або навіть “ви кішка що п’є воду з калюжі, побудуйте хеш-таблицю на основі двоз’язного списку”. В одній з задач у списку вхідних даних було в тому числі вказано що “нема ніякої ложки”. Були також більш-менш нормальні типу “Ви інженер-програміст великого паперово-сталелитейного комбінату…”.

Стосовно мілецейсько-собачої та інших задач ми навіть не сумнівалися що їх просто викинуть при перегляді матеріалів, ну а ми звісно посміємося зі здивування чи обурення більш відповідальних осіб. Але як не дивно задачі усі до однієї пройшли перевірку на місцевому рівні. Пройшли вона і в якихось більш високих комісіях в однієй з дніпропетровськиї академій.

А причина проста – ніхто нічого не читає. В кращому випадку пару абзаців першої та останньої сторінки та весь текст переглядають по діагоналі на предмет чи нормально його оформлено. Хоча це в свою чергу результат того що треба писати, друкувати і читати багато сміття, бо ж "вища школа", "типові програми", "міністерські постанови" та інша ботва що покликана імітувати високоінтелектуальну діяльність.

Ось, а задача таки комусь потім попалася на іспиті. Навіть програму пам’ятаю. Більше того – в наступні роки (я вже не працював в інституті) задачі додавалися та доповнювалися. Навіть розказували історію як одна студентка підійшла на іспиті до комісії і почала жалітися що вона не хоче бути кішечкою яка п’є з калюжі. Ото мабуть професура приїзджа здивувалася тоді Smile

2013-08-26–Lake Meridian Triathlon, Kent, WA

Це вже втретє ми робимо цей тріатлон (28/8/2011–Lake Meredian Triathlon та 2012-08-26–Lake Meredian Triathlon, Kent, WA) і поки що від нього лише позитивні враження.

Власне головною причиною участі було відчуття якоїсь порожнечі без змагань на протязі цілого місяця Smile Цей рік у нас було присвячено довгим дистанціям в тріатлоні (я перейшов на 70.3, Олена – на олімпійську дистанцію) і усього лише трьох стартів за 3 місяці вистачило щоб відчути що зникла мотивація не лише змагатися, але і тренуватися. І проблема не лише у фізичній втомі, а і в тому що насправді треба докладати зусилля ментальне щоб не пропустити тренування. Навіть мій улюблений біг у поміркованому темпі на довгі дистанції (читай медетативний біг) не викликає вже такого захвату як колись.

Ось тому цей старт спланували як закриття сезону (у вересні ще зробимо спринт і на цьому все з тріатлоном в цьому році) і головна ціль була подивитися у якій ми формі на кінець літа і над чим треба попрацювати.

 

Цього разу хоча і встали раненько проте якось все так складалося що ледь встигли на старт. Приїхали, зібрали велосипеди, поїхав запаркував машину, пішов на старт, чудом згадав що забув педалі поставити, побіг назад, з інструметрами та педалями знову на старт. Ну а потім отримати стартовий пакет, черга в туалет, швидко все розкласти у транзитці, швидко одягти костюм, бігому в воду. А тут вже за пару хвилин і старт.

 

Взагалі я задоволений тим як попрацював по самопочуттям, але результат не найкращий. Тому емоції доволі змішані. З іншого боку ніяких цілей я собі не ставив тому не сильно і переймаюся результатом. Для порівняння у 2011 я зробив цю дистанцію за 2:25, у 2013 – за 2:15, цього року за 2:17.

До речі фото поки що тільки ті що я робив після фінішу, потім ще зроблю пост як знайду інші.

 

У плаванні якось все так склалося що я уникнув колотнечі і на старті і там де наша дистанція зливалася зі спрінтерами та супер-спрінтерами. Стартували ми через кожні 3 хвилини: олімпійка чоловіки в 7:00, жінки в 7:03, спрінт чоловіки в 7:06 і так далі.

Був задоволений тим як попрацював на плаванні, але на диво результат далекий від найкращого – 26:06. Плавання з комп’ютера – Lake Meridian Triathlon 2013 Swim.

 

У першій транзитці зовсім не поспішав, цього разу їхав і біг у шкарпетках, вирішив не ризикувати. Спокійно зняв і розвісив костюм, обувся, навіть здається встиг попити. В результаті провів в Т1 аж 2:12 (для порівняння минулого року зробив те ж саме за 1:15).

Олена дякує волонтерам на фініші – Намасте! Smile

 

Велоетап пройшов на диво добре – не особливо упираючись я тримався у першцій двацятці і частину дистанції драфтив (вірніше тримав попередніх у полі зору). В середньому ми їхали десь 35 км/г, кілометрів за 11 до кінця етапу я спробував відірватися від своєї групи і почав крутити 42 км/г, але вони сиділи за мною впритул і десь за 4 км до фінішу я бросив це діло і знову сів у хвості групи.

В результаті чомусь не надто хороший час – 1:07:38, на подібній дистанції та відносно нескладному рел’єфі (було лише 3-4 гірки де треба було попрацювати, але відносно короткі) треба їхати з 1:05 Sad smile Дані з комп’ютера – Lake Meridian Triathlon 2013 Cycling.

 

В другій транзитці впорався за 45 секунд без особливих зусиль і з хорошим самопочуттям побіг 10 км. Тут, глянувши на годинник я зрозумів наскільки повільно я робив попередні етапи і вирішив хоч щось наздогнати на бігові.

Як я вже колись казав американці любителі приходять в тріатлон як правило з велоспорту (хоча б і любительського), тому змагатися з ними на велоетапі дуже складно. А от бігає більшість з них не дуже, і тут я можу наздогнати кількох людей які були занадто сильними для мене на велосипеді. Взагалі олімпійська дистанція як на мене має ідеальний баланс між біговим та велоетапами в тому сенсі що вони приблизно однаково важать. На довших дистанція вело стає важливішим, а у спринті без сильного плавання не варто і сподіватися на хороші результати.

 

Проте бігти, незважаючи на все бажання, занадто швидко не виходило. Лише до певної швидкості, а далі миттєво злітав у небо пульс і ставало зрозуміло що довго я такий темп не протримаю. Тому весь час слідкував щоб тримати швидкість на межі.

Втома почала даватися взнаки десь на 6-му кілометрі, а після 8-го стало відверто важко і там вже почав терпіти.

 

Всю дорогу було за ким тягнутися і поступово обходив одного за одним (в середньому 1 людину на 1.5 км) і це суттєво допомагало тримати темп.

Також цього разу контролював скільки їм та п’ю, хоча і не хотілося примушував себе ковтати гель і напої і в результаті обійшлося без болей у боку під фініш що стало ледь не традиціїю для мене на цій дистанції.

В результаті біг вийшов 40:51, хоча і хотілося б за 39 хвилин пробігти. Дані з бігового етапу – Lake Meridian Triathlon 2013 Run.

 

У підсумку 2:17:34, друге місце у своїй віковій групі.

Олена (сподіваюся вона щось напише і від себе) зробила таку саму дистанцію за 3:07:20, що звісно доволі повільно навіть для аматорів які серйозно ставляться до цього, але тим не менш це її найкращий результат на цій дистанції на сьогодні. Так що вона була дуже задоволена.

Протокол змагань – http://www.weraisethebar.com/rtbevents/results/LMT2013OVERALL.HTM.

На цьому у мене все, усього найкращого!

Чим я займався в bing

Якось я ніколи так і не розказував над чим я саме працював в bing і якими задачами там займався. Ось і прийшов цей момент Smile

У якості передмови хочу сказати що колись у мене був досвід роботи в стартапі де ми намагалися зробити щось нове в інтернет-пошуку (деталі – Як я працював в Luxoft’і). От після того у мене і виник інтерес до цієї області.

Відпрацювавши трошки більше 2 років в System Center над новим продуктом Service Manager я нарешті перейшов у bing (після випуску першої версії продукту).

Сам інтернет-пошук у дуже спрощеному вигляді можна представити як систему в яку з одного боку подаються вхідні дані (наприклад веб-сторінки), а з іншого приходять запити від користувачів. До речі те що я далі пишу не відображує те що відбувається насправді на 100%, а просто є спрощенним приближенням яке передає основну ідею.

Що стосується обробки даних, їх класифікації, категоризації, оцінювання та ранжування – це все великі і складні задачі пов’язані з математичними моделями та неймовірними обсягами даних. У такі команди потрібні люди зі спеціалізованими знаннями, наприклад машинне навчання, нейронні мережі, математичне моделювання, тощо. І специфіка задач там така що обробка даних може йти дуже довго (години, а іноді навіть і дні).

З іншого боку запит від користувача треба обробити якомога швидше і видати йому назад якомога релевантніші (тобто такі що найкраще відповідають на запит) дані.

Таку складну систему яка складається з сотеньо компонентів можна поділити на шари, наприклад: інтерфейс веб-сторінки, розуміння запитів, уточнення запитів, робота з провайдерами даних, тощо.

Можливо ви не знали, але за статистикою переважна, абсолютна більшість запитів користувачів містять у собі помилки, тому пошукові системи намагаються їх автоматично виправити. Крім того запит треба зрозуміти. Скажіма якщо я шукатиму по слову Seattle то мене (через те що я близько до нього) скоріше за все цікавить ситуація на дорозі, можливо карта і погода. А якщо те ж саме напише людина з іншого континенту то для неї скоріше за все варто показати дані з вікіпедії, фотографії, та положення Сіетла на карті світу, або навіть інформацію про авіа-рейси до Сіетла.

До речі все що я розказую стосується не лише bing, але і будь-якої пошукової системи загального призначення.

Чим більше ви слів напишите у запиті (при умові що слова разом мають сенс) тим більша імовірність отримати відповідь на питання на першій же сторінці результатів. Крім того усе вище сказане означає що в залежності від вашого місцезнаходження (а також інших речей як історія пошуків) користувачі бачать різні результати на один і той же запит.

Крім того треба розуміти що пошукові системи побудовано так що обслуговуючі їх комп’ютери знаходяться у різних дата-центрах і відповідно дані і програми там можуть бути різними. Усі найновіші зміни, покращення та експеременти як правило гравці на цьому ринку роблять доступними в першу чергу для США. А для України/Росії відставання легко може складати місяці, а то і роки. Ви спробуйте – поставте у своєму браузері локаль США і порівняйте результати.

Коротше після того як користувач через веб-сторінку ввів свій запит він перетворюється на сотні різних варіацій і доповнюється іншими даними (місцезнаходження, браузер, попередні запити,…) і спрямовується до компонентів які можуть обробити ці запити.

Тепер поговоримо про дані. Якщо ми візьмемо результати спортивних матчів чи ціни на акції які мають оновлюватися щохвилини (а бажано кожні кілька секунд), прогноз погоди який треба оновлювати кожні пару годин хоча б, та скажімо статті з енциклопедії як добре як оновлюються раз на пів-року то зрозуміємо що зберігати такі дані разом, або просто однаковим способом просто недоцільно. По-перше від типу даних залежить логіка їх обробки. Наприклад запит MSFT для компонента що працює з акціями просто означає що потрібні поточні дані для акцій Microsoft, а от для карт наприклад, чи фінансових новин вже треба вибирати за ішими принципами (скажімо найцитованіші новини).

Ну і відповідно харатер даних впливає на те як і де їх зберігають і як їх деплоять (тобто як вони потрапляють на комп’ютери що обслуговують запити).

Я працював в команді яка відповідала за роботу з провайдерами даних. Тобто грубо кажучи це був фреймворк для створення компонентів для спеціалізованих типів даних. Компоненти знаходяться логічно між графічним інтерфейсом (веб-сторінкою) і сховищами даних. Фреймоврк навав можливість унфікувати роботу з постачальниками даних, послати і обробити паралельні запити до даних, зібрати відповіді і надати їх веб-сторінці.

Практично все що користувач бачить в результатах пошуку проходило через код який писала моя команда. Там все складніше, є і інші канали отримання даних, але все ж таки більшість даних проходила “через нас” Smile

Які ж основні технічні проблеми? По-перше, уся робота відбувається асинхронно і наш код не мав створювати ніяких затримок (тобто многопоточність і при цьому відсутність синхронізації). По-друге, накладні розходи мають бути мінімальними і користувачі нашого коду мають отримувати усю функціональність “безкошотвно”, тобто абсолютно на все у нашого коду є лічені мілісекунди. До того ж використання пам’яті по мінімуму (її і без нас є кому споживати), можливість програмного чи апаратного збою в будь-який момент і інші речі.

Через те що в процесі задіяні сотні тисяч комп’ютерів імовірність фатальної помлики (баг, апаратний збій, пошкодження даних, проблеми у мережі, …) дуже висока і фактично гарантована.

До того ж дослідження причин негараздів та ще весела задача – знайти які дані і звідки прийшли, куди вони пішли, що потім сталося… Отак і “розслідуєш” якийсь випадок з машини на машину. Наче і логи є, проблема лише в тому що їх реально терабайти.

Я вже не говорю про те що при оновлені компонента його ніхто не буде зупиняти що замінити на нову версію і тому потрібні механізми як це робити “на ходу” (поки поточні запити оброблюються старим компоненом усі нові мають оброблюватися новим). До цього ж додайте оновлення даних деякі з яких як я вище зауважив оновлюються дуже часто, а також те що це має відбуватися на мінімум тисячах машин одночасно. Коротше веселуха ще та.

Крім написання коду та дослідеження причині помилок (і їх виправлення) команди в bing займаються деплойментом (тобто оновлюють свої компоненти в дата-центрах при необхідності) та реагують на критичні випадки. В командах є концепція чергових (і так само і в google, facebook та інших сервісах-гігантах) від кожнох команди які в разі необхідності (по закону підлості це завжди трапляється в 4 ранку або у вихідні) мають підключитися та вирішити проблему. Мова звісно не йде про виправлення багів (для цього є робочий час), а скоріше про “зробити щоб цього не було”. Це в тому числі може буде і повернення до старої версії коду або даних.

Які скіли розвиваються на такій роботі? Многопоточне прогамування, профілювання та оптимізація, дебагінг (WinDbg) та особливо вміння дошукуватися до першопричини проблем.

Ну от, наче щось розказав і секретів не видав Smile

Ще пости по темі:

2013-07-14-Subaru Vancouver Triathlon

Завершили серію тріатлонів Subaru в Канаді (перший старт – 2013-05-26-Subaru Shawnigan Lake Triathlon та 2013-05-26-Subaru Shawnigan Lake Triathlon, ще кілька фото, другий – 2013-06-16-Subaru Victoria (Saunders) Triathlon та 2013-06-16-Subaru Victoria (Saunders) Triathlon, ще кілька фото). Там правда в серії ще буде страт у вересні, але ми його пропустимо – дуже далеко (це аж в Альберту пертися), та і дистанція там найдовша олімпійська. Краще якийсь місцевий старт зробимо.

Ну коротше виїхали в п’ятницю у Ванкувер, 3 години і ми там, знайшли готель, ще покружляли вулицями, знайшли парковку, поселилися. Так зарані виїхали просто через те що їхати довше. Воно звісно дорога коротша ніж до Вікторії, але весь час за кермом, в той час як попередні старти включали пароми у подорож на яких ми і відпочивали від керма.

 

В суботу поїхали в парк в якому був старт/фініш щоб роздивитися та забрати стартовий пакет. Заразом зрозуміли що пекло в день старту буде ще те. Проблема з довгими дистанціями в тому що найважче припадає на саму спеку, а робити ще раніше старт теж не вийде – занадто рано, та і холодно/темно ще може бути. Мій старт (70.3) був о 6:30, у Олени (олімпійська дистанція) через годину.

 

Мене як завжди відвідало передстартове хвилювання… Черга в туалет, одягаю в ній костюм, мажуся кремами (від сонця, від натирання), одягаю шапочку, окуляри, біжу на старт.

Олена десь загубилася, доводисть просити випадкових глядачів застібнути блискавку на спині. Мій новий дорогущий костюм має дуже розумний і зручний дизайн застібки на спині – зверху вниз, але мінус в тому самому застебнути його не реально.

 

Не знаю чи це був наймасовіший страрт з усих на яких я був, але те що на Half Iron Man було найбільше людей це точно. Старт з берега, я нагло проштовхався десь в другий-третій ряд, тож довелося горнути що є сили у воду щоб не затоптали.

А у воді таке мочилово почалося що словами не описати! Перші метрів 250-300 можна було реально пливсти як Тарзан – передні б несли на своїх спинах і ногах, задні б підштовжували.

 

Але найнесамовитіша засада була на першому повороті (ми пливли 2 кола у формі трикутника) – наскілька щільно людей набилося що можна було без перелішень лізти по головах.

Далі народ трошки розтягнувся – сильніші плавці відірвалися і потягли когось за собою, слабкіші хто з дуру ломонув зі старту почали відставати. Власне лише на останній третині першого кола вдалося нормально попливсти не ловлячи нори в ребра і писок, та руками по голові.

 

Ось і берег, вибігли, забігли назад у воду, попливли далі. Ось це вибігання страшенно збиває дихання і відновитися після нього дуже не легко. А на другому колі ще почалися хвилі, і хоча були вони не сильні, проте заважали ой як сильно – коли половина гребків пролітає у повітрі, а ішна гальмується водою ще на розгоні руки ні про яку швидкість вже можна не думати. При хвилях вихід один – гребти слабкіше, але махати руками частіше.

Засвітило сонце, і засвітило так що почало сліпити. Не надто вдало одягнені окуляри потихеньку пропускали воду (а вона з солона), і нарешті довелося зупинитися і на ходу їх підправляти.

Як би там не було ось вже і фініш плавання.

 

Цього разу зміг на диво зовсім не натерти шию, навчився мабуть мазатися і застібати костюм Smile До речі дані плавання з годинника – http://connect.garmin.com/activity/343052511. Загальний час плавання – 31:35 (1.9 км) не найкращий мій час, але близько до нього.

Після плавання нелегка пробіжечка по піску у транзитну зону (метрів 150-200). Костюм на половину знятий на бігу, зтягую з ніг, старанно обтирою ноги рушником від піску, одягаю шкарпетики, велотуфлі, шолом, біжу на велоетап. Час у транзитці – 3:28, абсолютно не поспішав, можна було швидше, але сенсу не було.

 

Велоетап найдивніший мабуть з усих що я бачив. Чотири кола, на кожному з них підйом непоганий такий і доволі тривалий, на зворотній дорозі такий же спуск. На деяких ділянках обганяти було заборонено (це піпєц!) і народ їхав як каченята одне за одним якщо не пощастило за кимось повільним опинитися.

Всю дистанцію як це не ганебно звучить я намагався триматися у групі з жінками які валили так що асфальт плавився. Маленькі, легенькі, проте в гору я від них відривався, потім на прямій вони мене удєлували, далі на повільних ділянках я їх наздоганяв, з гірки відривався (я важчий і маю з гірки перевагу), потім все повторювалося…

 

Проїхав непогано по відчуттям, собою задоволений. Дані з комп’ютера – http://connect.garmin.com/activity/343052524. Час велоетапу – 2:37:51 (90 км), враховуючи гірки не погано як для мене, але те як мене усі обганяли на прямій показує що мені треба накатувати кілометри на швидкість, може навіть інтервали почати робити на велосипеді.

Один учасник поїхав з велоетапу на швидкій – лежав на асфальті весь зелений в оточенні людей. Думаю серце схопило бо було це якраз на гірці в яку так нелегко їхати після плавання. Ще одного бачив на траві усього в подряпинах і крові – невдало летів з гірки. Проте живий і активний, йому там масаж робили, може судома схопила.

 

Якимось дивом фінішував я велоетап на самоті (до тих кіл що ми ними каталися з транзитної зони пару кілометрів ще їхати було), швиденько постягав усе з себе, козирьок на голову, номер на пояс і побіг.

Сонце вже палило несамовито і пункти з водою на трасі (кожні 2-3 км) були дуже доречні. На диво перші 3 км біглося легко і з задоволенням, я вже почав радіти… Але потім різко як обрубало – після однієї невеличкої гірки різко стало важко і вже легше до фінішу не ставало.

 

Дорога частково проходила парком, але більшість дистанції пролягало вздовж пляжу під сонцем та по противнющому дрібному гравію. Страшенно не люблю таке покриття, по ньому лише добре розслаблено бігати, а інакше воно як пісок висмоктує непомітно усі сили і ноги наче в’язнуть, хоча на вид тверда поверхня.

Усього було 2 кола, і я знову не витерпів і десь в районі 16-го кілометра пару хвилин пройшов пішки. Не можу пояснити чому так стається – наче ж не найважче навантаження, наче не швидко біжу, можу терпіти, але якось проконтролювати не можу – зупиняюся та йду.

 

З іншого боку ця зупинка дозволила мені зосередитися, переналаштуватися, бо до того всі думки були про “як же мені важко”, а після такого легкого відпочинку вдалося знову почати бігти і добігти в тому ж темпі до фінішу.

Десь на 7-му кілометрі зустрів Олену яка бігла у зворотньому напрямку. І бігла у велоперчатках, сказала їй так подобається Smile А вже десь на 9-му кілометрі я її обійшов. По ній видно було що дуже втомилося – коли для кожного кроку докладають скільки зусиль то вже очевидно що сили закінчуються. Коли обганяв порадив їй протися метрів 100 хоча б. Вона фінішувала за кілька хвилин, а мені ще більше 10 км залишалося до фінішу.

 

Але навіть найдовші страждання закінчуються колись і ось вже фініш на обрії. Я настільки виснажився що коли мене хтось обганяв на останніх метрах просто не відреагував.

Далі заспокоїтися, попити, сісти, попити, взяти медальку учасника, попити, піти в тінь, попити, …

Біговий етап – 1:33:31 (20 км), дані з комп’ютера – http://connect.garmin.com/activity/343052545. На диво непогано.

 

Новий годинник (Garmin Forerunner 910xt) показав себе дуже добре, я задоволений, хороше придбання.

Ось тут уся дистанція на одній сторінці – http://app.strava.com/activities/67306912 (страва не вміє розділяти види спорту).

 

Протокол змагань – http://www.sportstats.ca/displayResults.xhtml?racecode=105473, 70-й у загальному заліку, 10-й у своїй віковій групі. Результат Олени на цій сторінці – http://www.sportstats.ca/displayResults.xhtml?racecode=105471

 

А взагалі то я відчув що навиступався вже до несхочу, і треба взяти хорошу таку перерву у стартах, хоча б до вересня Smile

Ну а після фінішу ми помилися у душі на пляжі, так-сяк переодяглися і поїхали додому. По дорозі заїхали поїсти бургерів, і за якісь не повні 4 години нарешті витягли лапки дома. Велосипеди досі не зібрані в чохлас стоять Smile

 

На цьому все!

Ванкувер, враження

На цей момент ми кілька разів бували у цьому чудовому канадському місті. В цілому я можу сказати що воно мені більше подобається ніж не подобається, і я розумію чому його часто називають найкомфортнішим для проживання містом у світі.

imageКрасивий урбаністичний центр з висотками та вежами прекрасно виглядає на фоні океанського заливу та далеких височенних гір. Зелена природа навколо, спокійні усміхненні люди, переважно хороші дороги, усі блага цивілізації та соціалізм що гарантує доволі високий рівень проживання навіть найницішим громадянам – що ж тут може не подобатися?

Менше ніж у 3 годинах машиною від Сіетлу разом з проходженням прикордонників і ми там.

Вперше поїхали як туристи просто подивитися на Ванкувер та Канаду на початку 2009 року. Різницю було відчутно ще в посольстві Канади: візу зробили за пів дня, для тих хто забув якісь документи лежали бланки, ну коротше не складніше ніж в магазин сходити…

Сам кордон більше нагадує парк в якому стоять дві черги машин: в Канаду та в США. А між ними галявинка де гуляють люди, а по боках теж зони відпочинку куди їздять родинами робити барбекю.

Ну і власне проходження кордону полягає в тому що з машини даєш документи в будочку, відповідаєш на питання як на довго і для чого їдеш і прямуєш собі далі. Як черги великої нема то реально за 10 хвилин перейти кордон.

Вже в Канаді важко переключитися з миль на кілометри. Дороги видаються трошки вужчими. Крім того в самому місті нас постійно дратувало те що нема часто окремої смуги і світлофору для повороту наліво – натомість треба чекати у крайній лівій смузі докі всі зустрічні проїдуть, а потім на жовте спішити робити свій поворот. В США навіть на найменших дорогах часто є окремі смуги для поровота наліво (а іноді і направо), про світлофор вже не кажу.

Місто надзвичайно зелене, хвалений Київ навіть і в половину не такий зелений як Ванкувер. Тут навіть на дахах будинків та карнізах часто можна побачити висаджені дерева та кущі. Повітря чисте не зважаючи на інтенсивний рух транспортра. Міський транспорт теж добре розвинений – автобуси, тролейбуси, метро. Причому тролейбуси можуть їздити без електрики – раз бачили як водій вийшов, відчепився від проводів, об’їхав якусь пробку чи ремонт, причепився назад і поїхав далі.

На той час місто активно готувалося до зимових Олімпійських Ігор і розбудовувалося: високі башти готелів, дороги, парковки.

Повторюся що центр міста красивий і варто їхати щоб лише його подивитися. Це сучасне місто з сучасною архітектурою, але дуже гармонійне і спокійне. Людей навколо велечезний натовп, а враження таке що вулицями невеличкого сонного містечка ходиш.

От що ще відмінно від США так це перемішаність усих з усима. Наче центр міста, а тут тобі і бізнесмени, і офісні працівники, і туристи, і бомжі. О, бомжів тут багато і вони скрізь. Соціалізм же, напружуватися не треба – і погодують і вилікують… От вони і смердять собі на самих центральних вулицях. Причому сморід такий від них що ще не бачиш, а вже чуєш носом що десь метрів через 30 побачиш якесь тіло що спить на тротуарі поруч з табличкою “Подайте на бухло”. Оті бомжі реально найгірше що псує враження від міста.

Багато велосипедистів, але відсутні велодоріжки – скажені велосипедисти як божевільні носяться між машинами та смугами.

У місті багато красивих великих мостів з яких також відкриваються прекрасні види і на місто, і на воду під ними.

У місті є окремий квартал де переважно селеться митці та геї, але звісно найбільша кількість людей там це туристи – цікаво походити кафешками, позаглядати у майстерні та подивитися на митців що пафосно п’ють каву під веселковими прапорами.

У Ванкувері найбільша у Канаді китайська спільнота. Що цікаво це те що при кількості населення ледь не в половину міста вони тісняться на території що добре коли займає десяту частку площі міста (Чайнатаун). Іноді на вулиці ловиш себе на тому що навколо самі лише азіати – перехожі, водії, продавці та офіціанти… У порівнянні з нашою місциною де половина народу з Індії (і ми вже цього майже не помічаємо) це доволі різко вибиває з колії і часто губишся якщо звертати на оточуючих увагу.

Після Олімпіади місто помітно змінилося – стало більше хмарочосів, покращилися дороги та транспортні розв’язки, стало дорожче (принаймні у центрі), стало не так зручно (і дорожче) паркуватися. І взагалі враження таке що люди що приоїхали на Ігри так і залишилися у місті Smile

На Олімпіаду ми не могли не поїхати звісно ж, хоча ні на які змагання так і не потрапили. У центрі багато вулиць було відкрито лише для пішоходів, багато було виставок різних і продажів олімпійської атрибутики.

Наших спортсменів, тренерів і вболівальників було видно, вірніше чутно здалеку навіть у натовпі – матюки на повну гучніть, вираз обличчя наче тобі усі щось винні, ну як завжди коротше. А ще наші ледь не єдині які смердять цигарками.

От тому я “наших” і не люблю і завжди стараюся шифруватися і не показувати що я знаю російську.

На фото знаменитий паровий годинник:

Ціни на квитки були божевільні. Наприклад на фігурне катання найдешевші йшли по $150, але ясно що в день змагань їх в касах не було, а з рук продавали за $500.

Місця в готелях було викуплено ще до того як ті готелі було побудовано. Багато людей селилися в США і кожен день їздили туди-сюди через кордон – так можна було знайти якусь конуру по $100+ за ніч з людини.

Саме під час Ігор ми впереше скористалися метро яке тут називається SkyTrain. Одна поїздка – $2.50, квиток на день – $9. І хоча ми не бачили щоб хтось перевіряв усі слухняно купували квитки (зайти в метро можна просто через турнікет і квиток для цього не потрібен. А для тих у кого були квитки на змагання метро було офіційно безкоштовно.

Дорога, крім самого центру, проходить над землею і навіть з вагону можна насолоджуватися доволі непоганими видами міста та природи навколо.

Поступатися місцями тут не прийнято – як тобі треба то попросиш, ніхто за тебе вгадувати що ти стомився чи хворий не буде. Так само нікому не сподобається що ти привселюдно демонструєш що сильніший і витриваліший за того кому поступаєшся місцем. Ми спробували один раз дівчині з дитиною поступитися так вона ледь не відскочила від нас, відмовилася сісти і всю дорогу поглядала насторожено.

Наступного разу ми були у Ванкувері коли прийшов час продовжувати візи. Звісно можна було полетіти в Україну, але то така морока, а тут за 2 дні вже мали паспорти з візою (пару годин на подачу документів і вранці наступного дня забрали паспорти). Знову спрацювала магія слова Microsoft на співбесіді – більше нічого не питали Smile

Помітили що в Канаді дорожчий безин, тож не дивно що канадці великими траками іноді їздять через кордон щоб заправитися.

Того разу поїхали на пів-дня у парк Lighthouse Park – дуже раджу. Парк хоча і невеличкий, проте види живописні і запам’ятовуються – густий ліс, уривчастий скелястий берег, океан, знову ж таки далекі гори, парусники та інші човники, місто вдалині і маяк…

Там є де погуляти вузенькими стежками, можна добряче так втомитися. Та і дорога з Ванкувера прикольна – кількість смуг на трасі все зменьшується і зменьшується, ліс усе вище, усе ближче до дороги. Нарешті лишається одна смуга, навіть без узбічь, з’являються знаки “Обрежно – лосі” та “обрежно – медведі”.

Зворотнім шляхом ми поїхали не через Ванкувер, а якось дугою через маленькі містечка і надивилися таких видів до несхочу. Взагалі мені маленькі міста тут (в США і Канаді) подобаються – пару тисяч населення, але є великі магазини, є де поїсти в кафе, ресторані чи фастфуді, якість доріг така ж сама як і у великому місті (і така ж сама як і за містом).

Гуляючи по набережній міста ми помітили що деякі люди схоже живуть на своїх яхтах – там у них і квіти у вазах ростуть, і столики різні з креслами та парасольками, і велосипеди. Зустрічалися навіть двоповерхові з балконами та трубами каміну з яких йшов дим Smile

Такі види зі станцій метро за містом:

А ось таке можна побачити з першим місць першого вагону (потяги у них беспілотні в метро):

Ось це був олімпійський вогонь:

І “піксельна” касатка біля нього (все це набережна):

А тепер у мене закінчився текст і я просто вставлю кілька фотографій Smile

Ну пора і додому їхати, до побачення, Ванкувер!

2013-06-16-Subaru Victoria (Saunders) Triathlon, ще кілька фото

В продовження поста 2013-06-16-Subaru Victoria (Saunders) Triathlon просто кілька фотографій з інету.

На плаванні вжарив з усієї сили і показав покищо найкращий для себе час.

 

Велосипед дався важко і боровся з собою весь час.

 

Бігти зовсім не хотілося і знову ж таки терпіти довелося більше ніж задоволення отримувати.

 

Хоча були моменти коли починався нормальний біг і працював з посмішкою, нажаль таких було менше ніж хотілося б – далая взнаки втома з попереднього старту (2013-05-26-Subaru Shawnigan Lake Triathlon) і те що не відновився після нього повністю.

 

А для Олени ми знайшли лише ось ці 2 світлини.

Тут вона вже втомлена (видно з того що сидить “високо” розправивши спину).

 

Добігає з останніх сил (час на табло для 70.3):

 

А тут вже і я через недовго фінішую:

 

Наступний старт в серії вирішили пропустити – далеко занадто, та і дистанція коротка там (олімпійська найдовша), наступний наш старт в середині липня.

Новий офіс

Взагалі то він нічим від старого не відрізняється – та ж будівля, той же поверх, лише коридор інший. Взагалі переїзд стався просто для того щоб команди кучніше одне до одного сиділи. Тепер у мене всі співкомандники в радіусі 30 метрів, а до того метрів 50 ходити доводилося Smile

 

На цьому у мене все.