Так, сьогодні мій останній день в bing, з понеділка починаю в новому проекті (теж в МС). А в якому не скажу, спробуйте вгадати В кінці наступного тижня напишу.
Взагалі то у мене весь наступний тиждень буде тренінг з Windows Internals (windbg і інша веселуха) який ведуть Девід Соломон і Марк Русинович (одні з головних розробників Windows). П’ять днів з 9 ранку до 5 вечора. Має бути цікаво.
Буду працювати знову в Редмонді, ближче до дому. Тепер доведеться придумати як бігати чи їздити на велосипеді “в обхід” щоб більше кілометрів виходило.
Свій затишний маленький офіс з вікном міняю на темний але великий офіс без вікна (взагалі будинки у Редмонді нижчі і ширші, тому офісів з вікном там менше).
А потім візьму відпустку на кілька днів і вже після того почну.
Взагалі то збирався брати довгу відпустку, але не склалося з ріщних причин…
Таке тут часто трапляється що люди приходять в нову команду і перше що роблять – йдуть у відпустку. Найкращий варіант бо поки на тобі ніяких задач нема і критично від тебе ніхто не залежить.
…працювала в магазины косметики “Арбат-Престиж”, був такий десь близько до Майдану. Керувала там якимось комырниками та менеджерами.
Я приколювався з їхніх ацьки-незрозуміло-ускладнених вимог щодо “як одягатися”, “як відправляти електрону пошту”. Ще там якісь були системи замовлення зі складів які неймовірно глючили.
Були пробники які теоретично треба було роздавати відвідувачам, але їх справедливо ділили між собою хто встиг першим схватити.
Навіть якісь там зірки приходили до них фотографуватися на рекламу магазину.
А сам магазин це типо така мережа пафосної косметики із Московії. Причому якщо там у них ця мережа начебто має низькі ціни і душить усих конкурентів, то в Україні ціни були не нижче, а то і вище ніж у інших. Та і магазин я чув невдовзі як ми поїхали закрився. Не пішло…
Це я вже біжу його другий раз. Пробіг у сусідньому місті (менше ніж 30 хвилин машиною).
Тривалих і крутих пійомів наче і нема. Але з іншого боку нема і прямих ділянок – весьчас угору-вниз. Тому важко тримати рівномірний темп. То з гірки летиш як шалеий і збиваєш усе дихання, то у гірки уповільнюєшся і потім “прокидаєшся” що ледь повзеш там де можна нормально бігти.
Вже на в’їзді в місто (місто розташовано на невеличкому острові “для багатіїв) трафік завертають на парковки з яких людей до старту возять невеличкі автобуси. Ми залишили машину на тій стоянці з якох човни спускають на воду.
Хоча і обіцяли дощ, але погода була прекрасна – сонце і не холодно (десь +13). На старт ледь встиг, таке усе якесь вийшло непойми що… Ну та головне що встиг і розігрівся якось.
Ото на фото писком в землю то я стою
Проковтнув пігулки із сіллю (втримують вологу у тілі і протидіють дегідрації), з’їв енергетичний гель, помахав руками-ногами і вже і час бігти. Десять-дев’ять-вісім… Бах! Понеслися…
Це я вперше біг на змаганнях у нових Adidas AdiZero Hagio, і треба сказати що дуже ними задоволений. Хоча вони дуже близькі до мінімалістичних, проте дають трошки більше компенсації. З іншого боку я одразу відчуваю що треба працювати над технікою бігу.
Якщо призумлятися на п’ятку то ноги вони приб’ють аж миттєво, для тих хто приземляється на середину стопи (я так біжу коли постійно себе контролюю) вони непогано працюють, але просто таки вимагають щоб приземлялися на носок.
Дуже багато людей навіть з тих хто непогано біжить не вміють бігти з гірки – гальмують самі себе, засильно перевантажують ноги… Я сам не дуже добре це роблю, але зараз це бачу кожного разу і намагаюся “котитися” вниз роблячі якомога ширші кроки (щоб високою частотою не збити собі дихання). Але ще є над чим працювати.
Якби то тільки час був працювати і над функціоналкою і над технікою. На те що я колись зможу знайти час щоб потренувати швидкість я вже і не сподіваюсь
На фініші (за одну милю) зливаються в кучу коні, люди в один потік півмарафонці та ті хто біжить 10 км. Неслабий такий движняк виходить.
Це вже пару місяців як ми приїхали, переселилися із тимчасової квартири у ближчу до роботи. Власне там пішки було йти 15 хвилин через інші будівлі МС.
В цьому будинку ми колись жили на другому поверсі, це типу гуртожитку, у кожної квартири свій вхід.
Особливо мене вражали перший час “посадки”. Там наче ширина метрів 5 від сили, а чагарники такі що відчуття дикого лісу виникає. Крім того тут граблями землю не розчесують і поруч із дорогою з неслабим трафіком цілком може бути невеличка калюжа у якій регулярно бовтаються дикі качки та не менш дикі гуси.
Так, це самий що не є Редмонд, серце Microsoft. Близбко 50 будівель у яких працюють близько 50 тисяч людей. І так, це дійсно через дорогу від кампусу.
Ось такі приблизно види відкриваються у деяків з офісів. Хоча бувають і види на дорогу, столовку чи інші будівлі
Ось так зненацька можна вискочити з лісу у якийсь комплекс будівель. По столикам на вулиці видно що десь поруч вхід у столовку.
Вид на те саме місце з протилежної точки (від кута червоного будинку на попередній фотографії):
Фотографував як тільки почав працювати (грудень 2007 року). Це в Редмонді де великий район міста це просто кампуси МС без будь-чого іншого. На кожен комплекс будівель (від 2 до 4 будівель на 500-1500 людей та стільки ж місць на парковці) є ще кафетерій. Про столовки читати тут. Усього будівель в Редмонді у компанії щось близько 50.
В самому Редмонді, і в МС-районі і у просто місті, доволі комфортно. Хоча тім і працює до чорта людей (щось тисяч з 50 щодня приїздить на роботу), проте відчуття того що це місто нема. Так собі – затишне ПГТ.
Цікава особливість – у Редмонді місцева влада не дозволяє зводити будинки вище трьох поверхів і з більше ніж одним рівнем підземних парковок. Чітко видно буває коли є комплекс з, наприклад, трьох будинків, а дин з них (навіть не через дорогу) має п’ять поверхів та 4 рівні підземної парковки. Це значить що вже у Белев’ю будинок
В Редмонді також є річний план вирубки дерев – близько 10 дерев на рік. Навіть якщо дерево росте у твоєму дворі і корінням руйнує фундамент будинку ти не маєш права його зрубати. Чув історію про дядька одного на якого сусід поскаржився що той зрубав красиву сосну. Довелося бідоласі платити по кілька сотень штрафу щодні доки не привезли з парку сосну такої ж висоти (за кілька тисяч вже) і не вкопали на місце вирубаного дерева. В сусідніх містах таких звірств нема наче.
Спочатку стаєш у чергу щоб подати документи. І саме прикольне що у них тут коли де яка черга то вона будується не за звичайними правилами “хто крайній?” і “вас тут не було коли я займав”. Натомість висять такі апарати з квитками, а над обслуговуючими віконцями висвічується черговий номер коли людина звільнилася.
Отже записуюся на якусь дату де є незайняті сесії.
Після того проходиш тест на зір. Стоїть така машинка в яку дивишся як у бінокль і на запит клерка називаєш кольори які бачиш, літери і все таке. Ну тобто перевіряють що кольори розрізнюєш і чи треба писати в правах що окуляри обов’язкові чи ні.
Потім призначаєш сесію здавати з інструктором.
Приїздиш на своїй машині. Спочатку перевіряють машину – поворотники і стоп-сигнали працюють, вікно водія відкривається. Потім примушують показувати сигнали рукою у вікно – поворот на ліво, на право, зупинка.
Далі їдемо містом і демонструю наступне: паралельне паркування (досі не вмію), повороти вліво, вправо, паркування під гору, здати задом з повороту.
У інструктора в руках папірець де віднімаються бали за кожну неправильно зроблену дію (наприклад не вивернув колеса у правильну сторону при паркуванні з гірки).
Займає це все хвилин 10-15. Я свого часу здав на мінімальний можливий бал, а Олена набрала на 1 бал більше.
Тут же після іспиту фотографують і дають тимчасове паперове посвідчення. А оригінал потім приходить поштою.
Ціна усієї розваги в нашому штаті $25.
Права діють на 5 років і закінчуються рівно в день народження. Причому для перездачі треба просто пройти тест на зір (одна хвилина) і знову заплатити.
Все це відбувалося у невеличкому курортному містечку на березі океанського заливу.
Майже весь тиждень перед тим мучався соплями і простудою, не бігав, не плавав і страшенно хотілося якогось фізичного навантаження. Хоча і страшнувато було.
В день приїзду на місці проведення йшов страшенний дощ, але в день самого марафону було просто хмарно і прохолодно (+4 С). Сам пробіг маленький – трошки менше 700 учасників.
Довго думав що обути. Зупинився таки на Brooks Ghost 3. Не зважаючи на те що це не кросівки для змагань вибір був таки правильний – десь після половини дистанції почав відчувати що ноги таки об асфальт собі трохи відбив, треба працювати над технікою бігу. Ну і шкарпетки injinji спрацювали просто супер – жодної натертості на ногах!
А от з одягом трошки не додумав. Вранці був неприємно здивований тим як насправді не тепло на вулиці (хоча і знав прогноз). На майбутнє такі собі зарубки на пам’ять:
тонесенькі синтетичні рукава (напишу про них) у комбінації з найлегшими рукавичками та тонкою футболкою дозволяють комфортно перенести прохолодну погоду – тут все ок
замісь бігового візора (комбінований зі всмоктуючою піт пов’язкою козирьок) треба одягати тоненьку пов’язку що закривала б вуха – більша частина дистанції йшла вздовж берегу і вітер був зовсім не теплий
мабуть треба одягати ще легші шорти, але в комбінації з компресуючими гетрами.
Дуже зручно виявилося скинути вітровку після першого кілометру дистанції – якраз пробігав повз нашу машину на парковці і кинув вітровку під неї.
На самій дистанції перша половина пройшла на диво легко. Після 25 кілометра як завжди майже миттєво стало важко, хоча усі говорять що найважче починається на 30-му кілометрі. А далі починається суцільне пекло.
Ні, це не просто вдвічі важче ніж пів-марафон. Тут якісь зовсім інші, нові неприємні почуття
Починається розтягування дистанції. Біжиш наче вже 4-5 кілометри подолав, а насправді лише один. А під кінець взагалі кожні 200 метрів здаються парою пройдених кілометрів.
Взагалі цілі на будь-який конкретний результат у мене не було, головне щоб фінішувати. Але були сподівання пробігти не сильно гірше за 3:30. Для цього треба щоб середня швидкісь не була нижча за 5 хвилин на кілометр. Ось тут мені і допоміг сильно мій Garmin 305. Настроїв екран показувати час, середню швидкість, поточну швидкість та дистанцію.
Перші кілометри було важко бігти повільніше за 4:40. І взагалі першу половину пройшов із випередженням графіку.
Після 25-го кілометру швидкість впала, але середня усе одно була в районі 4:45.
Сама засада почалася на останніх 4 км – майже усі м’язи ніг відмовили, а деякі перестав відчувати взагалі (бо ті що боліли можна було хоч якось працювати). І хоча темп я намагався тримати, проте нічого не виходило. Швидкість почала падати дуже різко – спочатку 5:01, потім 5:08, 5:13, 5:18. Якби був ще 1 км то я б точно зійшов.
На протязі дистанції лише один раз зупинився попити спортивного напою (бо на ходу не зміг би це зробити), і то думаю що не варто було. А от енергетичні гелі і пігулки з сіллю треба брати з собою в дорогу.
Олена на фінішу мене не сфотографувала – сиділа у машині. Просто я гадки не мав коли прибіжу, тож вирішили що вона буде мене ловити починаючи з 3:30. А я на 5 хвилин раніше прийшов Зловила мене коли я вже трохи прочухався, наївся лакриці і мішок Гамі і чалапав до машини.
Хотів так багато написати, але щось уже і слова скінчилися.
В кінці наступного тижня напишу.
