2014/03/23–Mercer Island Half Marathon–1:29:53

Вкотре вже починаю рік з цього пробігу, але це мій найгірший результат за останні 3 роки на пів-марафоні Sad smile У порівнянні з минулим роком (2013/03/24–Mercer Island Half Marathon–1:23:27) я відстав би сам від себе на 2 км на фініші.

Ну в принципі результат закономірний: усю зиму тренувався уривками, набрав вагу (89 кг зараз проти 82 минулого року), а уся нервова енергія пішла на зміну роботи (Залишаю Microsoft), пошук та купівлю будинка (Пошук житла…) та зміну спортклубу (ще про це напишу якось).

Хоча в планах було пробігти за 1:26 стало ясно що не вийде ще на перших кілометрах після старту – почувався втомленим, повільним і важким. Ну та значить сезон тріатлону який почнеться через місяць доведеться боротися самим з собою більше ніж боторися за покращення результатів. Теж ціль така собі нормальна.

А з іншого боку результат далеко не найгірший і враховуючи що вже через 2 дні я був спроможний робити нормальне тренування форму можна трошки покращити до кінця літа.

У Олени теж результат трошки гірший за минулорічний на цьому ж старті (хоча і не настільки сильно як у мене), але виглядала вона задоволеною.

Далі просто фотографії.

А ось ще таке питання стосовно фотографій. Якби все те що ви бачите в пості я б купив на сайті контори то довелося б викласти за це майже 200 доларів. На мою думку це абсолютно божевільні гроші і насправді тут нема жодної світлини за яку я був би готовий платити більше пари доларів у надрукованому вигляді.

Контори такі як правило наймають фотографів-контракторів і садять їх на 2-3 точки на дистанції і платять їм якісь гроші (не знаю, але це мабуть щось типу 200 долларів за 2-3 тисячі фоторгафій), а потім викладають все це на сайті з водяними знаками.

Звісно кожну систему можна надурити і зняти картинки з екрану без водяних знаків та блямбд копірайтів зверху. Хоча я цим не парюся і якщо не знайдеться рішення то здеру і з копірайтами (як ось тут наприклад – 2013-05-26-Subaru Shawnigan Lake Triathlon, ще кілька фото).

Але серед тих хто мене читає і серед моїх друзів є фотографи які саме цим заробляють собі на життя (звісно не виключно цим). От у мене питання (нарешті формулюю) – як ви ставитеся до таких цін і такого способу здирання фотографій з сайту? Чи припустимо на вашу думку це робити і чому так, чому ні? Щоб було зрозуміло про що мова: фотографіч 5 на 7 дюймів у надрукованому вигляді обійдеться вам у 12.99.

Дані з годинника: на гармінконект – http://connect.garmin.com/activity/467544077, на страві – http://www.strava.com/activities/123888800.

Усі світлини –

[герої] Лассе Вірен

Те що стоїть між нами і нашою мрією здається неподоланою перешкодою. Але тільки до того часу як хтось її подолає і ми вже не бачимо цих перешкод.
Лассе Вірен, 4-кратний Олімпійськи Чемпіон

Герой мого дитинства книгу про перемоги якого я неодноразово перечитував і який усе життя слугував мені прикладом того яких неймовірних висот можна досягнути якщо бути зосередженим на своїй меті і не перейматися іншими дрібницями оточуючого світу.

Отже неймовірна історія фінського поліцейського зростом 180 см і вагою 60 кг…

А усім кому нецікаво дивитися на боротьбу що точиться на відео можу порадити звернути увагу на технології того часу: зйомки, форма, спосіб показу результатів. Все це на той час було неймовірним проривом як і зараз на сучасних Іграх – найвражаючі технології що наближають спорт до розваг.

Літаючі фіни

Як це не дивно але доволі тривалий час фінські бігуни (та і інші лекоатлети) були найсильнішими у світі. Це і 9-кратний (!) олімпіський чемпіон Пааво Нурмі, і автор незліченної кількості світових рекордів Ханс Колемайнен і інші. Треба сказати що до 70-х років домінування фінів вже майже скінчилося і на сцені з’явилися новозеландці, іспанці та американці.

Унікальність Вірена

Є кілька моментів які роблять Ласе Вірена найпомітнішим і найвидатнішим бігуном на довгі дистанції (хоча деякі можуть не погодитися і згадати Володимира Куца, Абебе Бекілу, Саіда Ауіту чи Хайлє Габреселассє). Перше це те що він практично не “світився” і не показував результатів крім як на Олімпійських Іграх. Сам Вірен з цього приводу казав що вони з тренером склали спеціальний графік тренувань де була лише одна ціль – Олімпіада. Уявіть собі – 4 роки роботи, щоденної багатогодинної роботи заради кількох днів, а потім ще раз, а потім ще…

Друга особливість – серце Вірена. Його серце мало доброякісну патологію. Його розмір був майже вдвічі більшим за серце здорової дорослої людини. У спокійному стані пульс складав 32 удари на хвилину. До речі зараз відомі методики збільшення обсягів серця – короткі інтервали (30-40 секунд) в круту гору з відпочинком по 1 хвилині між ними (щоб не накопичувалася молочна кислота). І так 4-5 годин на протязі пів-року щодня.

Третя особливість – здатність робити довжелезний спрут. Спрут це коли бігун починає прискорюватися на фініші. 100 метрів усі фінішують швидше, ну особливо здорові 150-200 метрів. Але Вірен здатен був робити спрут в 600 метрів, що повністю знесилювало його супротивників. Єдиний метод боротьби проти такого бігуна – мати відрив від нього перед фінішом. Але Вірен нікого не відпускав і дуже розумно вів себе на дистанції.

Ще одна особливість – техніка бігу. У роліках зверніть увагу як усі бігуни “по-кенійські” закидають назад ноги, майже ляскаючи себе по сідницях. Лассе ж біжить дуже економно, викидаючи ноги вперед і майже не піднімаючи їх ззаду. Зараз відомо що Вірен одних з першим почав тренуватися на висоті (у Швейцарії та Кенії), а також багато тренувать робив у снігу бігаючи у високих ботинках. Це і могло спричинити таке аномальне серце та економну техніку бігу.

Ну і ще, на додачу. Деякими вважається що Вірен був першим професійним атлетом хто використовува техніку переливання крові. Суть її в тому що перед тренувальним циклом спортсмен здає кров, а після тренувань вливає назад чисту кров у тренований організм. На той момент процедура не була забороненою, плюс нечасто вдалося її провести без негативних наслідків.
На всіх роліках Вірен у синій майці, білих трусах та з бородою.

1972, Мюнхен, 5 км

Чому ж саме Олімпійські Ігри? Справа в тому що до відносно недавнього часу в легкій атлетиці не існувало Чемпіонатів Світу і можна було або встановити світовий рекорд і чекати поки його поб’ють, або назавжди увійти в історію як переможець Олімпійських Ігор. Вибір очевидний – усі найкращі атлети світу готуються до Ігор як до головних змагань свого життя.

Нікому невідомий Вірен (7 та 17 місце на попередньому чемпіонаті Європи на 5 і 10 км) несподівано виграє 5 км. Зверніть увагу як легко він відірвався на останній стометрівці!

Цікаво також що Гаммуді який прибіг тут другим вже через 4 дні встановив новий світовий рекорд на 5 км – 13:26.4. А це говорить про високу готовність суперників яких Вірен обіграв тактично.

1972, Мюнхен, 10 км

Забіг який увійшов в історію і завдяки якому Вірена досі ставлять іншим спортсменам як приклад що боротися треба до кінця навіть у самій безнадійній ситуації.

Мало хто сподівався що вимотаний спортсмен може перемогти ще у одному виді.

Неймовірність цієї перемоги в тому що Вірен впав на початку дистанції і відстав від групи лідерів на 30 метрів. Тим не менш він був першим на фініші та ще й встановив новий світовий рекорд – 27:38.40, який дуже довго залишався Олімпіським рекордом на цій дистанції. Для порівняння сучасні українці бігуни на цю дистанцію на Олімпійських Іграх показують результат близький до 29 хвилин.
Відео починається майже з моменту падіння. Ось той спрут коли на фініші суперники не мають сил прискоритися через те що Вірен увімкнув неймовірну швидкість за 600 (!) метрів до фінішу:

1976, Монреаль, 5 км

За 4 попередні роки Вірен виступав в основному на другорядних змаганнях і випав із зору спортивної спільноти. На цій Олімпіаді він фінішував на обох дистанціях значно повільніше, але при цьому вигравав тактично, змушуючи свої основних суперників бігти зайві метри по 2й доріжці і таке інше.
Останні 1,5 км Вірен провів у вбивчому темпі – 3:42 (7й результат на тій Олімпіаді на “чисті” 1500 метрів!). Зверніть увагу на новозеландців (чорна форма) – якби вони не були вимушені бігти по 2й доріжці та не були заблоковані іншими бігунами то можливо б і обігнали Лассе. Останні 200 метрів просто якась неймовірна заруба яку Вірен виграв лише завдяки тим додатковим метрам які він примусив новозеландців пробігти на віражах.

1976, Монреаль, 10 км

Вигравши це золото Вірен став єдиним в історії володарем Золотої Пари Дублів.
Початок був повільним, але другі 5км Вірен пробіг усього на 6 секунд гірше за свій час на чисті 5 км. Видно що на фініші суперники вже “вбиті” остаточно божевіллям що сталося на фініші 5 км кілька днів тому і високим темпом який фін трима усю дистанцію. Останній кілометр – 2:29, останнє коло – 56 секунд! Взагалі на останньому колі втік від єдиного хто мав сили боротися з ним як від стоячого. Зверніть увагу що третій відстав майже на 100 метрів.

А кому не дуже цікаво мотайте зразу на 8-му хвилину.

1976, Монреаль, марафон

На додачу він ще й був п’ятим на марафоні з часом 2:13:11 (з таким часом і зараз на Олімпіаді можна за призове місце боротися).
На всяк випадок зауважу що між усіма стартами відпочинок близько 4-5 днів. А на 5 і 10 км треба спочатку пройти в фінал прийнявши участь в кваліфікаційних і пів-фінальних забігах.

1980, Москва, 10км

Весь час після Олімпіади 1976 року Вірена переслідували травми, і навіть за місяць до старту він ще був у лікарні з травмою ноги і відновлювався після операції.
Крім того його критикували за те що він почав готуватися до марафону замість своїх коронних дистанцій, проте майже ні в кого не було сумнівів що і на цій Олімпіаді Вірен покаже себе.
Проблеми почалися з того що Лассе ледь пройшов у фінал – його добрали за часом, і то лише тому що один із дібраних перед ним не зміг виступити. Система там така що з відбірних стартів у фінал виходять перші кілька місць, а потім ще декілька учасників (тут було 3) добирать за найкращим показаним у пів-фіналах часом. Отже в забігу він був “останнім” з відбору.
Мабуть найдраматичніше легкоатлетичне відео за всі часи. Видно як на фініші Вірену просто не стало сил (все ж таки місяць підготовки це неймовірно мало). Крім того травма ноги очевидно давала про себе знати, варто лише звернути увагу на постійно зціплені зуби (порівняйте зі спокійним обличчям на попередніх олімпіадах).
Дуже нетиповим (і навіть дивним) є цей забіг ще й тому що постійно точиться боротьба за лідерство у групі. Це не тільки не має сенсу, але ще й виматує бігунів. В результаті 2 “найрозумніші” бігуни, ефіоп що постійно тримався другим і фін що тримався останнім і зайняли 2 перші місця. А причина полягала в тому що Вірена боялися відпускати вперед щоб коли він почне спрут не пропустити цей момент (на той час бігуни вже цілеспрямовано готувалися до довгих прискорень на фініші – фінський бігун аж 4 рази продемонстрував їм як це ефекривно). А Вірен зі свого боку намагався очолити і уповільнити забіг бо тільки так мав хоч якісь шанси. От і йшла така безглузда з першого погляду колотнеча.
Переможцем став 37-річний (!) ефіоп Йіфтер що всі попередні Олімпіади безуспішно боровся проти Вірена. Він, до речі, ще й виграв 5 км на тій Олімпіаді.
Відео майже 10 хвилин, але надзвичайно видовищне і драматичне – боротьба двох фінів з трьома ефіопами:

1980, Москва, 5км

Вірен вирішив не приймати участь щоб зберегти сили для марафону.

1980, Москва, марафон

До 20 км Вірен був у групі лідерів, але перед 30-м кілометров зійшов з дистанції через проблеми зі шлунком.

Що далі

Через пару місяців після Московської Олімпіади Лассе Вірен повідомив що йде з великого спорту.

Так закінчилася епоха літаючих фінів і почалося десятиріччя панування ефіопських бігунів. Потім були араби, потім кенійці…

Історії перемог Вірена знає кожен фінський школяр. Лассе є національним героєм, його шиповкі (бігове взуття з шипами в якому бігають по резиновому покриттю стадіону), відлиті із золота, стоять в музеї спорту, в Хельсинкі є його пам’ятник. Також продовж 1999-2007 років він був у складі фінського Парламенту.

Зараз він є власником невеличкого бізнесу з перевезення грузів і живе в маленькому містечку в якому і народився. Коли пару років тому американські журнілісти завітали до нього в гості то лише від них онук Вірена дізнався що статуя в центрі міста і отой Вірен про якого йому розказували у дитсадку то і є його дідусь.

Плавання у турбо-тазіку…

…вірніше у тому що називається “машина для плавання”, або “нескіченний басейн” – http://en.wikipedia.org/wiki/Endless_pool#Volume-driven_machines. По суті це чудо технології являє собою видозмінену джакузі і призначенна для плавання “на місці”.

Один наш знайомий поділився з нами запрошеням на фейсбуці. В Сіетлі в ці дні проходить виставка-ярмарок усіляких компаній що надають послуги пов’язані з будинками (дах, вікна, двері, опалення, сад, кухня, спальня) де в тому числі були представлені різні міні-басейни, джакузі і ось ці “нескінченні басейни”.

Одни з компаній (http://www.aquaquip.com/index.cfm/category/83/swim-spas.cfm) не просто виставила коллекцію тазіків ван, але і придумала заповнити одну з них і увімкнути і запросити волонтерів поплавати. Умови участі – кожен учасник зобов’язувався проплавати “на містці” одну годину, а за це компанія жертвувала 600 доларів у який благодійний фонд. Вигіда їх зрозуміла – біля ванної в якій хтось плаває зупиняється набагато більше людей і затримуються вони набагато довше. В цілому думаю задумка їм окупилася.

Взагалі то кажучи я чомусь думав що це буде щось типу спортклубу де будуть стояти кілька таких басейнів, але коли приїхав на місце зрозумів що буду як хом’ячок у колесі на виставці Smile Проте відмовлятися і не думав – чому нехтувати шансом попробувати щось таке що може більше ніколи і недоведеться пробувати?

Ну а тепер враження. Конструкція ванни по суті є модивікацією джакузі. Ця конкретно модель мала ширину приблизно 2.5 м, і довжену метрів зо 4, а то і більше. На одній стороні встановлено 3 “двигуна” (вибачайте, я термінології не знаю) які видають напор води. Силу напору можна регулювати.

Цікаво що басейн можна використовувати не лише для плавання, але і для бігу (наприклад після травм) та навіть греблі – всередині можна кріпити спеціальні сидіння та працювати веслами.

Перші 20 хвилин плавання були дуже некомфортними і я подумував кинути це діло. Почну з мінусів технології.

По-перше, у воді яка спрямована на плавця є кульки повітря, та і самі струмені добряче так б’ють. Уявіть собі що вас в лице на протязі години поливають зі шланги доволі сильним струменем – ніякої мови щоб зосоредитися на техніці. Далі є проблема протікання окулярів через те що вода постійно бурлить на обличчі. Плавати треба у масці типуAqua Sphere Vista, а то і ще чомусь конкретнішому. Мої окуляри текли весь час і очі червоні і на другий день.

Крім того не зважаючи на силу потоку ноги вже знаходяться у стоячій воді і просто грести ними не вийде просто, далі напишу чому. Коротше ноги тонуть і замість грести ними треба напружувати прес, спину і боки щоб залишатися горизонтально у воді.

Неможливо також перевалюватися з боку в бік “вкручуючись” у воду – струменем одразу зносить до бортика. До того ж нормально руками з докладаннями сили не вийде та і не варто – допливеш до переднього бортика і опинишся в зоні де наче подушками по голові весь час колотять.

Після всього вищесказаного і випробуваного на собі нарешті через 20 хвилин я знайшов зону в якій комфортоно плавати – на фото і відео там де на бортиках стояться пляшки з водою рекомендується тримати голову, в моєму випадку голову треба було тримати ще далі. Крім того на воді треба бути максимально пласким і непорушним як дошка для серфігна і лише без зусиль кидати руки перед собою. Ні, спраді, докладати зусиль не треба було взагалі. Єдине що тримати ноги паралельно поверхні. Мабуть з поплавком між ногами було б краще плавати.

AquaQuip Swim from 0lexandr on Vimeo.

Ну а після того як знайшов місце та спосіб плавання проблем не було взагалі ніяких і доплив нормально.

Чи варта така штука своїх грошей? Якщо ви пловець чи тренуєтеся до змагань з плавання чи тріатлоно то ні – правильну техніку тут взагалі використовувати не можна. Проте якщо для вас плавання від фітнесу то можливо, чому б і ні. Але найбільший сенс така річ мабуть матиме в центрах де людей відновлюють після травм – ось там біг з меншим наватнаженням на ноги та інша активність у воді будуть корисні. Та і до того ж поставивши таку штуку дома навряд чи ви її більше кількох разів на рік будете використовувати, а у вищеназваних закладах постійний потік людей і їм така штука буде корисна.

Ціна від 20 тисяч доларів є хоч і висою, але все ж таки обгрунтованою враховуючи розміри та особливості технології. Все ж таки якась вчетверо менша джакузі легко на 4 тисячі затягне, а тут двигуни ж потужніші.

Ну от і все.

Наша техніка плавання: ми працюємо над цим

У нашому спортклубі є така послуга як зйомки відео плавання з аналізом недоліків у техніці.

Плавання це такий цікавий вид спорту де витривалість і сила безумовно важливі, але до того як ви почнете над цим працювати треба витратит чимало часу на вдосконалення техніки. На відміну від велоспорту чи навіть бігу де техніка теж важлива, але при наявності здоров’я можна перти як вмієш, у плаванні кожен маленький недолік призводить до того що сили витрачаються вкрай неефективно і швидкість падає бо сам себе у воді гальмуєш.

Після того як відео відзнято тренер переглядає з тобою відео і показує де що робиш неправильно, пояснює як треба правильно і які вправи треба робити щоб завчити і автоматизувати елементи правильної техніки.

Ну що ж, поглянемо на мене спочатку:
[vimeo 85768620 w=640 h=360]

Кілька зауважень і на що треба дивитися:

На перевороти увагу ми не звертаємо. Я знаю що роблю їх неправильно і повільно, але в басейні змагатися у нас планів нема, а на відкритій воді це вміння не потрібне. Отже і не витрачаю час на це.
Ногами ми обоє працюємо розслаблено – на тріатлоні ноги ще знадобляться для вело- та бігового етапу, а отже більше працюємо спиною і плечима.
0:10-0:45 – найбільші помилки: 1) рука витягнута вперед (та що у воді) занадто рано починає гребсти, треба щоб гребок починався коли друга рука тільки входить у воду, 2) руку закидаю сильно далеко вперед, треба ближче до голови у воду входити
0:46-1:20 – руки треба вкидати у воду трохи далі від центру, зараз долоні майже перетинають лінію яку можна провести з маківки вперед. А треба щоб руки йшли по лініям від плечей.
1:30-2:00 – як для не пловця нічого страшного, але в ідеалі під час гребка долоня завжди має бути нижче ліктя, а лікоть нижче плеча. Таким чином грести треба не руками, а плечами і спиною (повороти з боку в бік якраз і допомагають задіяти спину).
2:10-2:28 – ті ж проблеми з руками – занадто близько до цетральної лінії входять у воду.

Тепер поглянемо на Олену:
[vimeo 85768621 w=640 h=360]

У неї проблеми практично ті ж самі що і у мене, лише сильніше помітні:

0:15-0:59 – руки занадто часто гребуть, нема моменту польоту у воді з витягнутою уперед рукою.
1:02-1:45 – руки не лише близько входять у воду до центральної лінії, але і перитинають її. Тому Олені доводиться під водою вже повертати руку назад у положення щоб вона рівно йшла вперед з плеча. І ще тут Олені порадили сильніші крутити стегнами, це б мало допомогти робити сильніші гребки.
1:50-2:35 – лікоть нижче за долоню практично весь час що не дає робити гребок ефективним і примушує працювати м’язи рук з яких користі все одно ніякої.
2:44-3:03 – знову зверніть увагу як вона закидає руки далеко за центральну лінію і потім повертає їх у нормальне положення під водою.

Стосовно ж вправ для вдосконалення техніки мушу сказати що це доволі виснажливе заняття – треба кожну мить буди сконцентрованому на тому що ти все робиш вірно і що один правильний рух не примушує тебе усе інше робити неправильно.

А що нам скажуть і як прокоментують відео люди з досвідом плавання? Я знаю що серед моїх читачів такі є Smile

2013/12/01–Seattle Marathon–3:14:46

І ось я в черговий раз прийняв участь в цій видатній спортивній події…

В цей день погоду обіцяли дуже погану – дощ і вітер. Але на щастя доща не було, і вітер не такий щоб вже і сильний був, хоча було доволі прохолодно.

З ранку встали зарані до початку (о 5:30) і поїхали в Сіетл. Вже на в’їзді у місто стали у чергу марафонців що так само їхали до старту. Останні пару миль до парковки їхали хвилин 25. Старт у Олени на пів-марафон був о 7:30, марафонці з стартували о 8:15.

Надів на себе стару спортивну шапку та рукавиці які викинув на дистанції, а також одяг поліетиленову сумку що їх видають для збереження речей (звісно прорізав дірку для голови і рук Smile ). Та “куртка” полетіла геть ще на старті, але рішення для збереження тепла коли напівроздягнений на холоді дуже корисне.

На старті став біля пейсера з табличкою 3:10 бо саме такий був план – пробігти за 3:10. Там же зустрів знайомого з яким до недавна працювали в одній команді доки він не змінив місце роботи. Домовилися бігти разом.

Зі старту побіг трохи вперед, а знайомий зійшов на другій милі – травма стегна, і пішов назад. Як він потім розказував було зовсім не весело шкандибати проти руху, потік бігунів там чималенький.

Поки те та се всі нарешті розбилися на групки і трошки розтягнулися. Я побачив попереду команду молодих пацанів які бігли і теревенили всю дорогу (і так доки я від них не відірвався на мили 10-й). Видно було що молоді, здорові, але марафон біжать впреше – забагато зусиль витрачали на непотрібні речі. Мабуть лижники – на футболках було написано “Крос кантрі: наш спорт це страшний сон твого спорту” Smile Проте марафон нічого не прощає і всі дрібні неправильності накопичуються у велетенську купу яка на останніх милях прибиває до землі найдосвідченіших марафонців.

Ось ми вже 5 км пробігли, забігаємо в тунель. Тут тепло, одразу стаю мокрим, вириаюся шапкою. З тунелю через майже кілометр вибігаємо на міст, а там скажений боковий вітер, внизу озеро наче поморщило важкими викокими хвилями… Шапку назад на голову, по максимуму закрив одну сторону обличчя. Ось і другий тунель, розвертаємося і назад, шапку на іншу сторону.

А це ми вже збігли з мосту, нарешті можна викинути наскрізь мокрі шапку і рукавиці. Біжим в рівному темпі.

Аж тут нашу компанію обганяє мій інший знайомий з яким ми разом пробігли половину дистанції на цьому ж марафоні рік тому (2012-11-25–Seattle Marathon–3:14:19, Ще кілька фото з Seattle Marathon 2012) . Чепляюся за ним, намагаюся тримати, але занадто швидко. Питаю для чого так швидко, Максим пояснює що в нього така тактика і біжить вперед Smile

Ось нарешті добігаємо позначки “половина дистанції”. Я бачу як готуються свіжі пейсери, тобто ті що бігли з табличкою 3:10 та швидше біжать лише половину дистанції. Починаю пити напої та беру енергетичний гель – хоча їсти його і не хочеться проте після 20-ї мили просто необхідно мати резерв пального для м’язів.

Дорога назад трошки важча – непомітно, але все ж таки трошки вгору. Тут вперше починаєш відчувати втому, і не приємну втому від того що добре попрацював, а реально якісь некомфортні почуття у м’язах починають з’являтися. Десь вже 16-та миля.

Біжу сам, аж ось мене наздоганяє дівчина пейсер з табличкою 3:10 і невеличкою групою бігунів. Приєднуюся до них. Група повільно обходить інших, деякі намагаються триматися але швидко відвалюються. Ось і перша хороша гірка, ох як важко! Наздоганяємо Максима і повільно обходимо.

І ось на 18-й милі мені різко стріляє в стегні, почуття дуже схоже на судому, страшенно неприємно. Зупиняюся, масажую, жахаюся з того що доведеться чотрі скільки топати до фінішу. Але після того як трошки пройшов наче нічого, побіг далі.

Як би там не було але ось вже і 20-та миля коли починається головний жах кожного марафонця. Справа в тому що запас енергії з м’язів та печінки навіть у найтренованішого атлета вигорає саме до ції милі і далі організм може отримувати енергію лише зі спалювання жиру. Але то процес повільний та ще й дає багато побічних ефектів. Марафонці тут називають цей стай “з розгону в стіну”, так воно і є – біг собі може і не супер швидко, але докладав зусиль… І тут бах – ноги наче по коліно в піску, все тіло як у вату обгорнули. Ти біжиш, біжиш, але щось геть не переміщуєшся у просторі. Та до того ж мікротравми накопичилися у такому обсязі що всі м’язи починають боліти. Коротше те ще відчуття.

Як би там не було нарешті подолано дві самі страшні на дистанції гірки: одна коротка, але неймовірно крута, інша довга і доволі крута. Цих гірок бояться усі, але саме важке ще попереду.

Стегно час від часу смикає, але вдається бігти майже з бажаним темпом. І ось забігаємо в парк в якому починається непомітний, але довгий кількакілометровий під’йом. Отут вже починаєш рахувати не милі а дійсно сотні метрів. Якимось дивом добігаєш до позначки 24 милі, а останні 2 тягнуться наче як уся попередня дистанція. Кожні кілька кроків усі поглядають на годинники, дистранція не скорочується Sad smile

Ось вже і остання миля залишилася, а Космічна Голка стирчить так далеко що аж страшно. Перебігаємо ще один міст, забігаємо в типово міський район – рельси трамваїв, високі житлові будинки, кав’ярні на перших поверхах, машини на дорогах. Кружляємо, доволі крутий спуск, але ноги так болять що це реально не задоволення бігти вниз, а ще більша мука ніж бігти вгору. Ось вже і остання пряма перед забігом на стадіон. Знаю що там 200 метрів залишилося, не більше, додаю швидкості. Але біжу так довго наче що аж починає паморочитися. На стадіоні, пружиникь штучна трава, фініш!

Відхекався, за фінішом стоїть ряд солдат у камуфляжі що одягають усім фінішувальникам пам’ятні медалі.

Ну а далі як завжди: термоковдра, вода, зустрічаю Олену, йдемо у зону відпочинку, відігріваємося, їмо суп, банани, збираємо їжу та сувенири. Все, додому.

У підсупку я 93-й у загальному заліку, 16-й у своїй віковій групі (з 211). Мій сертифікат – http://race.seattlemarathon.org/pdfCertifcate2013.asp?bib=836. Час не найкращий (минулого року я на 30 секунд швидше пробіг), але зважаючи на холодну погоду та вітер не такий вже і поганий результат. Звісно від запланованих 3:10 далеко, але не так погано щоб розчаровуватися.

Всі світлини тут – https://skydrive.live.com/#cid=B21290194214A37D&id=B21290194214A37D%2118429.

Дані з бігового комп’ютера: на Гармін Конекті – http://connect.garmin.com/activity/411461534, на Страві – http://www.strava.com/activities/98301167.

Чекаємо на звіт від Олени Smile

Seattle Marathon–я вперше пробіг його у 2008-му

Збираємося бігти цей марафон у вихідні що будуть (Олена побіжить половину) тож якраз зручна нагода перенести зі старого блогу записи. Власне нічого нового і цікавого в цьому пості нема, він мені просто потрібен “для звітності”, можете його спокійно пропустити і не читати.

Сієтльський марафон є доволі відомим і проводиться з 1970 року, зараз збирає більше 10 тисяч учасників на старті.

Стартує і фінішує близько до знаменитої сіетльської "тарілки" і траса пролягає вулицями міста.

Рекордом є дуже пристойний навіть на сьогодні час 2:17:25 (1983 рік). Десь з 1985 року марафон "змінив орієнтацію" на аматорів бігунів, тобто почали боротися за массовість, а не за запрошення зірок. Це одна з причин чому зараз цей марафон виграють з часом 2:25 – 2:30 (професіонали в основному бігають там де можна нормально заробити). Іншою причиною стало те що свої щорічні (та іншої періодичності) марафони почали з’являтися у всіх, навіть невиличких містах.

Участь коштує близько $100, стартовий пакет включає номер, радіо-чіп, футболку, та деякі дрібнички від спонсорів.

Спочатку стартують люди що йдуть марафонську дистанцію, вірніше їм її ніхто бігти не забороняє, але просто вони дуже повільні. Потім стартують такі ж ходоки-пімарафонці, потім вже біжать марафонці, а після них пів-марафонці. Все це з розривом у 30 хвилин після кожного старту.

Приблизо кожні 2 милі по трасі стоять точки з водою та енергетичними напоями, а також кабінки туалетів.

2008 – 21 км – 1:41:57

Це був перший мій півмарафон.

Не маючи практики застебнув чіп на нозі надто туго і розтер (скоріше порізав) ногу до крові, досі шрам видно.

На старті треба бути раніше щоб запаркуватися (велечезна черга машин починається ще за кілька кілометрів до старту), розігрітися і протиснутися у натовпі ближче до перших рядів.

Традиційні черги у біо-туалети тут мають якісь зовсім неймовірні масштаби, хоча самих будочок мабуть сотні понатикано.

Тут вперше побачив пейсерів – людей які бігли з табличками в руках за певний час. Тобто якщо хтось поставив собі ціль пробігти скажімо за 3:30 марафон то можна було бігти за відповідним пейсером і не перейматися тим чи встигаєш чи ні.

Погода в цей день буває різна, але це все ж таки майже зима тому переважно мокро, холодно і незатишно. Ну і туман з ранку обов’язковий.

Почав я тоді дуже швидко бо добре себе почував, але на середині дистанції, якраз там де страшнувата гірка, що називається зловив якір і друга половина далася мені неймовірно важко. На стадіон фінушувати я вже майже пішки заходив.

Після фінішу можна у відносному теплі поїсти супу, попити кави і позбирати різні сувенири та їжу від спонсорів.

А це у Олени колись були такі модні підкрадухи

Мій результат на сертифікаті – http://race.seattlemarathon.org/pdfCertifcate2008.asp?bib=6180

2009, 2010 – ?

Чомусь не знайшов у себе поста про цей старт. Або пропустив, або щось тоді сталося. Вже чесно кажучи і не пам’ятаю.

2011 – 21 км – 1:29:56

Детальніше тут – 2011-11-27–Seattle (Half) Marathon–1:29:56.

2012 – марафон – 3:23:48

Тут я вже біг повний марафон, деталі тут – 2012-11-25–Seattle Marathon–3:14:19, Ще кілька фото з Seattle Marathon 2012.

2013-10-13–Victoria Marathon

Все ніяк не міг зібратися з силами і почати писати про цей марафон. Головна причина – не надто хороший результат Sad smile

Впереше цей марафон я пробіг в 2012 році (07/10/2012–Victoria Marathon, Victoria, BC–3:23:48 та 2012/10/07–Victoria Marathon, ще кілька фото) і мені там так сподобалося (і сам старт і місто в якому він проходив) що ми вирішили будь-що прийняти участь вдвох наступного разу.

Як я вже писав (Вікторія, Канада, враження) зупинилися ми близько до центру у приватному будинку. Старт був у неділю, причому півмарафон який бігла Олена стартував о 7:45, а марафон о 8:30.

Встали раненько, умилися-одяглися, ковтнули пігулки і потупцяли на старт. Жили ми недалеко – десь хвилин 10 пішки неспішно від старту. А там вже перехреся по яким будемо бігти перекриті, поліція і волонтери, і народ бігає розминається.

З ранку було трохи прохолодно, але було і хвилювання яке не давало мерзнути. Ась ож вже оголошують старт, Олена скидає з себе теплі речі і забурюється у натовп, я йду фотографувати старт.

Після старту півмарафону я ще сходив на квартиру, полежав з пів-годинки під ковдрою, а потім і сам потупцяв до старту. Було вже трошечки тепліше (пам’ятаю що було в районі +17 по Цельсію).

Натовп на марафон здається був ще більше ніж на половину (хоча насправді вчетверо меньше), але я завжди стаю на старті у голові групи. Ні, не у першому ряді, не такий я наглий, але десь близько ряду до 10-го таки лізу. Хоча і не фінішую в першій сотні – прошто штовхатися на старті не люблю.

Перша частина дистанції (десь третина) уся з непомітної гірки, і тому дуже легко перевищити заплановану швидкість. Минулого року я планував пробігти за 3:15, але спромігся лише на 3:23. Цього ж року спочатку були сподівання на 3:05 (що було б моїм особистим рекордом), але за пару тижнів до старту я зрозумів що не готовий і вирішив хоча б на 3:10 цілитися.

Проте навіть не добігаючи до половини дистанції я зрозумів (хоча і йшов ще за графіком і почував себе нормально) що не вийдк заплановане.

У підсумку (не хочу жалоби свої розвозити на кілька абзаців) останні кілометри почали сильно боліти м’язи ніг (стегна та сідниці), а це результат або недотренованості, або того що не встиг відновитися перед стартом. В моєму випадку і те і іншу. З останнього старту (2013-09-15-Kirkland Triathlon) я фактично не тренувався нормально, тож і не дивно.

А коли розумієш що не вийде як хотів то і мотивувати себе практично не можливо. В цілому я не бачив необхідності страждати та нариватися на травми знаючи що все одно результат мене не порадує. Тож коли ноги починало майже судомити я переходив на хотьбу і кілька десятків метрів проходив швидким кроком. А ноги боліли реально сильно, молочна кислота аж розпирала їх Sad smile

В результаті – 3:19:50, 169-й (з 1726) у загальному заліку, 33-й (зі 122) у своїй віковій групі. Протокол – http://racedaytiming.ca/raceday-results?display=gfvm2013marathon.

Оленин результат ось тут можна знайти – http://racedaytiming.ca/raceday-results?display=gfvm2013half.

Дані з годинника – http://connect.garmin.com/activity/390682603, там якраз видно що в районі 35-го кілометра як і положено починається різкий спад швидкості.

Ну а після фінішу я у страшних муках йшом нескінченну дорогу до житла, стонучи мився в душі і трупом сидів в машині в черзі на паром поки Олена ходила за їжою. І вже на паромі прийшов до тями і почав їсти і подавати ознаки життя.

Ось так коротенько… Через місяць марафон у Сіетлі в якому я сподіваюся не так розчаруватися у собі.

2013-09-15-Kirkland Triathlon

Якось 2 роки тому ми вже приймали участь в цьому тріатлоні (2011-09-17 – Kirkland Triathlon). Це невеличкий старт в нашому містечку в якому приймають участь не більше 500 учасників, а дистанції обмежені сприном (750 м плавання, 20 км вело та 5 км біг) та супер-спринтом (плавання вдвічі коротше).

Кожного року маршрут і місце старту трошки міняється, навіть довжина етапів не та сама, тому порівнювати результати з попередніми роками сенсу немає. Цього разу, наприклад, велоетап був на 3+ кілометри довший за 20 км що і додало хвилин.

Старт наший був о 7 ранку. Приїхали (їхати 15 хвилин), запаркувалися, прикрутили педалі і в транзитну зону. Розклали все і до води. А там вже організатори у гучномовець усе пояснюють: куди пливсти, що з велоетапом, як бігти, …

Плавання було поділено на хвилі по 75 чоловік (усього було 5 хвиль), кожна стартувала черер 3 хвилини після попередньої. Хвилю можна було обирати за бажанням. Я плив у першій, Олена у другій.

Вода була не надто холодна тому я ризикнув і поплив без ветс’юту. У підсумку для мого рівня гідрокостюм віднімає від результату пару хвилин на такій дистанції (а отже на 70.3 усі 8 можна виграти), проте у транзитній зоні він же віднімає близько хвилини.

Плавання було одне коло, озеро доволі мілке, місцяму у такі густі зарості водорослів запливали що ледь руки не в’язли. Час плавання – 15:17, 34-й результат у загальному заліку. Дані з годинника для цього етапу – http://connect.garmin.com/activity/376664815

В цілому пливлося непогано, вдалося повністю уникнути колотнечі – ні мене ні я нікого руками-ногами не буцав. А останні метрів 50 на виході з води було по коліну – ні побігти, ні попливсти, тільки сили відбирає.

Без необхідності знімати костюм на першу транзнитку я витратив 1:44 (це з бігом десь метрів 150 від води до самої транзитки і з одяганням шкарпеток і велотуфелів).

Велоетап складався з двох кіл перша половина кожного з яких була в гірку (лише місцями круту), а друга була крутим і довгим спуском.

Сильно розігнатися так і не вийшло. Здавалося б що там тих 20 км – потерпів трошки і все. А ні, швидкості нема. Як почну молотити ногами в темпі спринту то починаю відчувати біль у боці – не встигає печінка, чи що воно там болить, видавати поживні речовини організму. Тому доводилося не спусках сачкувати.

До того ж дорога була мокра і звивиста і було страшнувати летіти вниз. А на першому колі я навіть один поворот пролетів і довелом вертатися, правда втратив зовсім небагато. А вже на другому колі на тому ж місці швидка допомагала якість дівчині що добряче зчесала себе об асфальт. Просто там дуже крутий спуск і не помітно здаля що поворот треба робити.

Весь велоетап (приблизно 23 км) вийшов за 45:01, це 22-й результат у загальному заліку. Дані з годинника – http://connect.garmin.com/activity/376664826.

Більше налякався на велоетапі ніж втомився. Коротше доволі швидко я був знову в транзитці яку подолав за 52 секунди, скинув шолом та велотуфлі, бистро у кроси та побіг.

Біг вийшов непогано – хороша не жарка і не холодна погода, плаский рел’єф, лише на середені дистанції дуже крута (але коротка) гірка. Навіть вдалося кількох людей обійти. Особливо сказати про біг нема чого крім хіба того що на такій короткій дистанції бігти значно легше ніж на 70.3 Smile

Ну а швидкості нема, це правда. Ноги наче б і бігли швидше, але усе інше починає бунтувати і попереджає що буде боляче і неприємно.

Пробіг я за 19:59, якраз і хотів з 20 хвилин вибігти. Дані з годинника – http://connect.garmin.com/activity/376664834.

У підсумку результат 1:22:51, третє місце у своїй віковій групі і розуміння що до спринту готуватися треба зовсім не так як на довгі дистанції. В принципі спринт мені не цікавий в основному через те що швидкості в мене нема, а терпінням на ньому багато не здобудеш. А тут ми стартували тому що 1) близько до дому, та 2) закрити сезон нескладним стартом захотілося.

Після фінішу пішов шукати Олену і побачив що вона лише почала бігти Smile Покричав їй щось у підтримку і пішов одягатися, пакуватися, їсти і пити.

Кому цікаво наші результати: http://www.accustatsportstiming.com/results3.asp?ei=173 та http://www.accustatsportstiming.com/results3.asp?ei=173&ldiv=F3039&lrace=Sprint&bib=84&lsort=Net.

Окремо скажу про наші костюми. Це форма жовтоводської (Жовті Води – наше з Оленою рідне місто) команди (секції, групи?) тріатлону до якої нам запропонували віртуально приєднатися. Ну як приєднатися, записатися у список тих хто собі форму замовив. Ми до кучі ще і бігову форму собі зробили.

Форма дуже красива і для такої якості на диво не дорога. Виглядає дуже стильно, наслухалися цілу купу компліментів. Функціонально майже ідеальна, трохи тугувати в ногах та плечах, проте нічого такого що б заважало чи обмежувало. Дуже незвично було бігати з хвостиком на блискавці на спині. Та і взагалі мати там блискавку наче на гідрокостюмі дуже незвично.

У формі цій не жарко (проте і погода була не жарка), висохла вона майже миттєво на велосипеді, на бігові ніде не терла.

Ну а головне що красива. Дякуємо усим хто був причетний до її розробки та замовлення!

Проте на довгих дистанціях я усе ж таки буду виступати у роздиілному костюмі. Просто через те що так набагато легше в туалет при необхідності ходити Smile

Ну ось на цьому і все. І мабуть це останній пост про тріатлон в цьому році, далі буде лише про біг та може велосипеди Smile Але обіцяти не можу – а раптом ми надумаємо в Каліфорнію чи Флоріду на якийсь старт поїхати?

Фізкульт-привіт! Весь альбом тут – https://skydrive.live.com/#cid=B21290194214A37D&id=B21290194214A37D%217402.

Ще кілька фото з тріатлону Lake Meridian Triathlon

За останні три тижні сталося багато різного (наприклад: до нас приїхав тато у гості, ми багато подорожували навколо, навіть прийняли участь у ще одному місцевому тріатлоні), але зараз я просто опублікую кілька додаткових світлин що я їх знайшов в інтернеті в якості доповнення до посту 2013-08-26–Lake Meridian Triathlon, Kent, WA.

От зараз дивлюся на ці фото і приємно згадати – і дистанція достатньо коротка щоб не страждати занадто, і одночасно не надто коротка щоб відчувати відсутність швидкості. І погода хороша була…