Життя в США – Сторінка 2 – Ще один не такий як усі…

Як у нас організовано збір та вивезення сміття

Пишу цей пост щоб відповіти на питання яке мені часто задають: а як там у вас в Америці збирають і вивозять сміття та скільки це коштує?

Одразу зауважу що способи можуть суттєво різнитися навіть у сусідніх містах, а ціни тим більше.

Отже як воно у нас. Як у власників будинку у нас є три контейнери видані містом (вірніше службою що відповідає за вивезення сміття):

сірий для того що може йти в компост – трава, листя та гілки з саду, а також залишки їжі. http://www.wmnorthwest.com/kirkland/guidelines/yardwaste.htm
синій для всього що переробляється – папір, картон, пляшки, пластик.
зелений для усього іншого крім токсичних відходів.

Наглядний список з картинками тут – http://www.wmnorthwest.com/kirkland/guidelines/gif/guidelines.pdf. Гляньте, цікаво.

Причому оплата здійснюється лише за зелений контейнер. Якщо сірий та сині контейнери у всіх однакових розмірів то розмір зеленого можна поміняти подзвонивши або через веб-сторінку. У нас другий після найменшого розмір контейнеру і ми платимо $35 за два місяці. Ще раз нагадаю що для жителів іншого міста за ті самі послуги це може бути як “ого як багато”, так і “капець як дешево”. Табличка з цінами ось тут – http://www.kirklandwa.gov/depart/Finance_and_Administration/communityservices/Utility_Billing/Single_Family_Residential_Accounts/Garbage.htm.

Розклад вивезення сміття: ранок (близько 8 ранку) кожного понеділка. На кожен тип контейнеру приїздить своя машина, хапає контейнер (які як правило виставлені на пішохідній доріжці), перевертає його собі у нутрощі та їде далі.

У випадку коли треба додаткове вивезення сміття можна замовити додатковий зелений контейнер (від $6 доларів за раз), сміття з саду виставити у спеціальних паперових мішках (продаються в господарчих магазинах, та самі ціна), а для синього контейнеру просто поставити поруч картонну коробку (безкоштовно).

Для більш складних випадків існують різні способи:

батарейки, акамулятори, старі меблі та побутову техніку іноді можна безкоштовно здати (але привезти треба самому) на спеціально організованих зборах якось компанією. У нас це, наприклад, Microsoft, який організовує подібне пару разів на рік.
Є спеціальні пункти прийому сміття. Береш вантажівку на прокат, забиваєш її сміттям, їдеш зважуєшся до і після розгрузки і сплачуєш за вагу вивантаженого сміття.
Одяг, фарбу, лампочки, комп’ютерну техніку, човни, машини і таке інше можна здавати у благодійні організації які займаються їх ремонтом та передають далі.

У випадку коли ви живете в квартирі ви просто сплачуєте фіксовану суму “на сміття” щомісяця і замість власних контейнерів у вас в будинку (частіше за все на вулиці десь) є велетенські синій і зелений контейнери куди ви відповідно викидаєте звичайне сміття та на переробку. Ніяких обмежень і ніякого розкладу в цьому випадку у вас нема, але платити будете скоріше за все не менше ніж у власному будинку.

Ну ось в принципі і все, більше не можу придумати що розказувати. Задавайте питання якщо щось цікавить

Як мене збила машина

Оскільки вся ця справа нарешті завершилася можна вже і розказати.

Отже після повернення з неймовірної подорожі у пустелю Моаб де ми три дні каталися на гірських велосипедах (читати тут – https://blog.golovatyi.info/2014/05/04/white-rim-moab-ut/) вже дома я вийшов побігати вечером і бац…

Вибіг я такий з дому, пробіг менше двох кілометрів, біжу звивистою дорогою з гірки, біжу по обочині, думаю щось про своє. І раптом чую гучний удар… Так, це було перше що я помітив – звук удару. Потім помітив що замість дороги і дерев я бачу перед собою небо. А потім вже вдарився об землю.

Взагалі уся ця “пригода” була схожа на якийсь із трюків з фільмів Джекі Чана. Схоже що було все так: машина спочатку вдарила мене лобовим склом у лівий лікоть (лобове скло я таки пробив) який як раз йшов вперед і трохи підкинула мене вгору, ноги підлетіли і праве дзеркало вдарило мене під ліве коліно (там був поріз. а дзеркало знесло с машини). Таким чином я підлетів горизонтально і впав на праве плече і троши на ньому проїхав по траві і гравію.

Отже лежу такий і бачу як вильнула машина попереду. Перша думка була що мене штовхнули з машини. Потім прийшо розуміння що я тільки що літав і той гучний звук що я чув мабуть означає що мене та машина збила.

Тут почалася паніка “МЕНЕ ЗБИЛА МАШИНА!!!”. Прислухався до себе – наче нічого не болить. Спробував сісти і ура, можу сісти, спина не пошкоджена. Потім ноги, мацаю ноги, виглядають наче цілі і нічого поки не болить. Чомусь немо кросівок на ногах, але ж нічого не болить і зовні усе ціле!

Пробую встати і це мені вдається. Обдивляюся себе і помічаю що ліва рука вся у крові. Мацаю голову з переляку, але вавок наче нема. Звідки ж кров? Обдивляюся себе: а, це лікоть розбитий, але рука рухається, отже не так страшно.

Зупиниласть машина і тітонька щось мене питає. Я кажу що нічого не розумію і прошу подзвонити у 911. Вона каже що вже подзвонила. Зупиняється друга машина і водій щось питає у тітки і потім каже мені що спробує наздогнати машину яка мене збила.

Я ж тим часом ходжу по битому склу і шукаю свої кросівки. Тітонька мені каже щоб я цього не робив, але я їй пояснюю що мені терміново треба знайти кросівки бо інакше Я МОЖУ ПОРІЗАТИ НОГИ ОБ СКЛО!

Тут повертається машина яка мене збила і водійка починає вибачатися, я їй кажу що живий і продовжую шукати кросівки.

Приїздять пожежники. За моїми відчуттями пройшло максимум 2 хвилини. Мене обдивляються, закріплюють шию в каркас. А тут і поліція. Офіцер записує мої данні і хлопає мене по плечу – щасливчик, каже. Йому не видно що на лопатці у мене футлобка порвана, а я раптом починаю відчувати біль у плечі.

Далі мене закріплюють на каталці, я дзвоню Олені і розказую що сталося, кажу що все в порядку і куди мене везуть.

Ось я вже в швидкій допомозі. Тут мене залишають на якийсь час, потім приходять зрізають ножицями одежу і промивають рани. Залишають ще на більше часу. Потім везуть на томографію шиї і взагалі командують не рухатися доки не буде ясно що зі мною. Ще через якийсь час кажуть що все ціле і корсет знімають.

Приїздить Олена, а мені колять знеболюєче і починають зашивати лікоть. Тут мені вперше стає погано від болю. Плече вирішують не зашивати бо рана дуже глибока і довга, бояться щоб запалення не було.

Приїхала поліція. Знайшли мої кросівки за 15 метрів (!) від того місця де мене збили. Офіцер розказав що він вперше бачить щоб машина була з такими пошкодженнями, а у жертви навіть жодного перелому нема. У них там усі хто бачили пожмакану машину очикували що збила вона когось насмерть. Отаке от.

Також він мені сказав що водій яка мене збила нетвереза, зараз заарештована і взагалі він вперше бачить когось настільки п’яного. Навіть дивно як вона взагалі в машину сісти змогла. Підписав якісь протоколи і на цьому все.

Ну і все, Олена забирає менен додому. За моїми враженнями пройшло хвилин 30 максимум. але насправді це було годин 5. При цьому я не втрачав свідомості наче.

Наступний день відлежувався дома, плече, лікоть, прес та боки болять страшенно, але можна обійтись без пігулок. Проте сідати, лягати, вставати дуже боляче, пересуваюся як робот-пінгвін.

На третій день поїхав до хіропракта (у нас здається це називається мануальний терапевт). Справа в тому що наслідки автомобільних аварій як правило починають серйозно проявлятися через 2, а то і 3 роки. До того організм намагається скоригувати усі мікропошкодження м’язами, невеличкими викривленнями хребта чи шиї, зміною походки і таке інше. Але ці мікрокоррекції призводять до більшого дисбалансу і якраз через 2-3 роки усе сипеться в один момент. Можуть початися хронічні головні болі, проблеми з попереком чи ще що завгодно. Тому лікарі рекомендують зробити максимум необхідних перевірок та лікування якомога швидше після аварії.

Через те що у мене страшенно боліли боки хіропракт не став мене сильно жмакати, а натомість порекомендував поїхати і перевірити чи все в порядку у мене з нирками та печінкою, була можливість травм. Отже я вдруге опинився у швидкій, лише цього разу потрапив туди своїм ходом. Зробили томографію і сказали що всі органи цілі, а от м’язи преса пошкоджені і всередині великі гематоми.

Олена тим часом знайшла адвоката який узявся за нашу справу. Той роз’снив нам що у подібній справі є три єтапи: кримінальна справа де місто чи штат виступає проти водія, цивільна справа де страховка водія має оплачувати моє лікування та те що у нас називаються “моральні збитки”, а у них тут “біль і страждання”. Третя частина це де я можу сказати що от я такий спортсмен, маю графік змагань, маю певний стиль життя, а тепер насильно мені все це поламали, крім того моя дружина/родина налякалися, також це вплинуло на мою роботу і так далі.

Стосовно кримінальної частини зі мною зв’язався обвинувачувач від міста де сталася пригода і повідомила мені що як буде необхідність то мене викличуть в суд. Але так і не викликали і наскільки я розумію водій не виходячи з тюрми так в тюрмі і залишилася. Але наскільки не знаю. Факт що крім ув’язнення вона ще сплатить кілька тисяч штрафу місту, втратить право водити машину на кілька років та її кредитна історія зіпсована наскліьки що купівля будинку чи дорогої машини стає для неї неймовірно дорожчою.

Також на запит мені прислали електронною поштою поліцейський протокол. Такий собі документ у pdf форматі на 25 сторінок де записано слова свідків (а також їх персональні данні), слова поліцейського, слова лікарів, мої слова. Там, наприклад, прокольно було прочитати як поліцейський попросив водія зробити 9 кроків по прямій, повернутися і зробити їх назад. Водій збилася з рахунку, потім забула що робити. Лікар попросив її порахувати від 9 до 1, вона сказала “дев’ять, вісім і так далі”. Показання свідка що їхав одразу за її машиною говорять про те що машина вильнула щоб мене збити. Отаке от.

Щодо цивільної частини то страховка водія довго опиралася і все розказувала що вони самі проведуть розслідування щоб підтвердити що мені насправді потрібно було усе те лікування. Дійшло до того що лікарні та швидка почали дзвонити мені і вимагати гроші, я всі ці дзвінки і листи спрямовува до адвоката. В кінці кінців (через 6 місяців) страховка водія погодилася сплатити усі мої рахунки і заплатити зверху мені щоб я підписав документ що у випадку майбутніх проблем не матиму претензій до них.

Що сталося б якби у водія не було страховки? Тут є кілька варіантів. По-перше, це моя автостраховка (оскільки це була авто-аварія). Навіть якщо вона не покриває все то у мене є медична страховка. Потім страхові якось би відшкодовували свої збитки з водія. І навіть у випадку якби у жодного з нас не було б страховки передбачений – у штата є спеціальний фонд звідки беруться гроші на лікування жертв аварій.

У мене зайняло 3 тижні доки я нарешті почав плавати, а ще через тиждень вже почав потроху бігати. Взагалі організм відреагував набором ваги за цей місяць і я повністю втратив будь-яку швидкість. Власне кажучи якби займався спортом то може і не помітив би що щось змінилося, а так безперечно видно що став важчим, повільнішим і менш витривалим. За розкладом у мене через місяць був тріатлон який я так і не зміг фінішувати (2014/05/31–Troika Triathlon).

Зараз залишилися маленькі шрами на лікті, два некрасиві і дуже випуклі шрами на плечі, в усьому іншому наче більш-менш добре.

Отаке от, так що будьте уважними!

Спогади про Вашингтон

Доки я тут після аварії сиджу дома у перев’язках і ковтаю пігулки захотілося згадати про щось приємне.

Свого часу я писав про нашу першу поїздку в Нью-Йорк влітку 2009-го року. Так от по дорозі додому ми на пару днів заїхали в гості до друзів які мешкають недалеко від столиці США.

Їхали ми з НЙ автобусом, якраз з Таймс Скверу де автобуси підбирали людей навпроти музею воскових фігур серед натовпу туристів, тограшів, забігайлівками з їжею, рекламою, машинами і шумом, галасом і гудінням. Їхали ми 5 годин, але подорож була доволі комфортна: зручні сидіння, втомлений, в автобусі тихо, прохолодно і навіть туалет є.

Сам Манхетен, а потім і НЙ за вікном закінчився доволі швидко, потім пішли якісь індустріальні види, а заними зовсім вже українські річечки, посадки та поля.

Від НЙ Вашингтон відрізняється практично усим, це інший світ.

Почнемо з метра. Вашингтонське метро незрівнянно чистіше і просторіше за Нью-Йоркське. Велетинські бетонні ангари, широкі перони, чисті і комфортніші вагони. Недолік лише один – усі станціє абслютно ідентичні і безликі. Навіть реклами здається ніякої нема.

Наступне що вразило – кількість людей у костюмах. Це в принципі нормально враховуючі кількість різних державних установ навколо (з яких власне і складається місто більше ніж на половину). В метро вранці та в кінці робочого дня натовп у костюмах та кроссівках виглядав доволі незвично.

Саме місто вражає чистотою, затишністю і кількістю туалетних кабінок майже на кожній вулиці Smile

Крім Білого Дому, Капітолію та інших ознак державності інтерес представляють собою музеї. Музеїв тут багато, розташовані вони буквально один за одним і вхід у низ безкоштовний. В деяких з них стоять коробки для пожертв.

З Білим Домом все було доволі банально, навіть розчаровуючи – просто підходиш до забору з іншими туристами, не зупиняють, не обшукують.

Та і взагалі всі ці найвідоміші пам’ятники та будівлі розташовані доволі близько одне до одного і між ними можна пройтись пішки.

А на галявинках біля пам’ятників народ валяється на траві, грає у футбол, або влаштовує якісь демонстрації-протести.

Саме місто крім як з пам’ятників, музеїв, парків, метро, Білого Дому, Капітолію та Центрального Вокзалу складається з будівель різних державних установ та агенція. Це і ЦРУ, і податкова, і скарбниця і все таке інше.

Ми купили квитки на туристичний автобус який колами їздить містом і зупиняється біля найбільш цікавих місць. Квитки діють 2 дні і можна спокійно відвідати найцікавіші місця.

З усих музеїв нам найцікавішими здалися музей Натуральної Історії та Аерокосмічний. В них ми і провели найбільше часу.

В музеї Натуральної Історії найбільш цікавими є чучела та кістки різних тварин, в тому числі давно вимерлих. Але є там і інші виставки – наприклад різне каміння та кристали.

А для любителів авіації та космосу Аерокосмічний музей стане неймовірним подарунком: літаки та їх фрагменти, скафандри (в тому числі і радянські) і навіть такі речі які не використовувалися на практиці як радянський скафандр для експедиції на Місяць.

Навіть є фрагменти кабін літаків та космічних апаратів у які можна зайти та оцінити тісняву в якій доводиться працювати космонавтам.

Більше світлин дивіться в альбомі.

Взагалі треба сказати що якщо у вас є така можливість то Вашингтон це місто яке варто відвідати і провести в ньому 2-3 дні. Це місто унікальне тим що фактично є одним великим музеєм-парком з елементами реального міста.

До побачення, Вашингтон!

Вітаю, Сіетл!

Усі світлини – https://onedrive.live.com/?cid=b21290194214a37d&id=B21290194214A37D%2132915#cid=B21290194214A37D&id=B21290194214A37D%2132915.

Знайомство зі зброєю

У зв’язку з останніми подіями в Україні коли орди Путіновських колорадо-фашистів топчуть рідну землю і окупували Крим у мене в голові почали крутитися неприємні думки про те що б я робив якби був в Україні і що взагалі я міг би зробити. Згадалося що інтересу до зброї у мене якось усе життя не було, а останній раз я стріляв мабуть у випускному класі школи (з Калашнікова).

А тут же свобода, можливість володіти зброєю і вільно з неї стріляти в спеціально призначених місцях. Та ще і Олена перші дні після вторгнення Московії збиралася їхати в Україну партизанити проти загарбників, ледь відмовив Smile

Ну от раз треба щось робити то чому не робити послідовно? Перший крок – знайомство зі зброеєю і самими основами.

Навколо у нас багато і магазинів зброї і місць де можна постріляти, але я шукав якийсь тренінг де дали б основи. По рекомендація у фейсбуку записалися на курси від компанії InSights Training Center. Тривалість курсу 7 годин, почали о 8 ранку, закінчили о 6 вечора з перервою на обід. Видали книжечку зі змістом курсу.

Отже що було. Спочатку правила поведінки зі зброєю, як тримати, куди спрямовувати, нюанси. Розказали про позиції стрільби, типові помилки що призводять до нещасних випадків та проблем. Ну і як працює пістолет всередині, трошки з історії револьверів та напів-автоматичних пістолетів.

Після того в тір. Там спочатку стріляли з револьверів. Ось тут зауважу що я марки і моделі не сильно запам’ятовував, тому вибачайте. Знаю що були Smith & Wesson, Colt, були ще якісь. Різних розмірів, 5-, 6-, 8- та навіть 10-зарадні. Патрон 22 мм (це такий невеличкий).

Спочатку постріляли з усих в режимі single action – це коли спочатку зводиться курок, а потім натискається трігер. Ковбойський стиль. Але через те що для пострілу потрібне значно меньше зусилля кулі лягають точніше. Ну а потім ще раз з усього постріляли в режимі double action – просто натискаєш на тригер і пістолет робить усе автоматично.

А в сусідньому тирі в цей час народ стріляв з автоматів та якихось монстроідальних рушниць від яких яж ребра вгиналися всередину лише від звуку пострілу.

Повернулися у клас, послухали про конструкцію та види патронів, різницю між калібрани та що вони означають, форми та призначення куль. До речі інструктори рекомендували усім Glok 19 під 9-мм патрон як універсальний, надійний, простий і недорогий пістолет.

Також інструктор пояснив що насправді великої різниці між 9-, 40- та 45-мм патроном нема в плані нанесення пошкоджень. Лише стріляти важче. Як він пояснював це не рушниця і потужність у пістолета дуже маленька, дуло коротке, кулі вражає те що пробила, а оточуючі ткани залишаються неушкодженими. І лікарі не бачать великої різниці від поранень з пістолетів з різним калібром. А от рушниця інша річ – рушниці навіть ранами розрізнюються.

Далі повернулися в тир і почли стріляти з напів-автоматичних пістолетів: Глок, Берета, ЗІГ, пара хороших (і дешевших) копій Глоку – китайський та чеський. Ще щось було. А, ну і був ще один револьвер. Цього разу патрони були 9-, 40- та 45-мм. Ось тут реально почало виривати зброю з рук при кожному пострілі. І після того як пройшов коло з усіма пістолетами руки, плечі і взагалі усе якось так втомилося і запал постріляти ще помітно пропав.

Потім знову у клас і інший інструктор розказав про тонкощі застосування зброї, що робити як до вас хтось вдерся в дім, як подорожувати зі зброєю та деякі тонкощі володіння та носіння зброї в інших штатах.

Наприклад цікаво буде дізнатися що не можна стріляти у відповідь на просто загрозу. Має бути доведено що той кого підстрелив та дійсно мав на меті вбити чи покалічіти тебе (на жаргоні юристів “невідоворотно змінити”), мав можливість це зробити (тобто не просто погрожував вбити). Коротше як це не дивно але усі ці ман’яки що щоденно носять на собі зброю і патрони жодного разу не використовували її і не збираються.

Обговорили кілька начебто очевидних випадків де насправді виявилося не все так просто. Скажімо коли грабують магазин зі зброєю чи варто вам втручатися і як це робити. Відповідь – ні, не варто, краже непомітно звалити звідти. Справа в тому що усунувши зброєю загрозу комусь іншому ви перебираєте на себе відповідальність за вчинки цього іншого.

Ось наприклад сюжет. На парковці між машинами чоловік повалив жінку і наносить їй удари у шию ножем. Що робити. Стояти прото так не можна (це так вчать). Значить або тікати, або бігти туди. Бігти між машинами? А той з ножем побачить вас і кинеться на зутріч і ось ви між двож машин де нема як тікати тільки як задки і ваші варіанти або вистріляти усю обійму у нього, або дати себе зарізати. Стріляти здаля? А там хтось біжить на поміч за машинами, або стоїть поліцеський з пістолетом. Не можна стріляти не знаючи що там на сцені злочину. Значить оббігаємо збоку. І що далі? Кричати на нього і погрожувати зброєю? Він або кинеться на вас, або реагувати не буде. Значить або йдемо собі, або стріляємо. Ну нехай застрелили і не зачепили нікого навколо. Перемога? Почекайте. Виявляється та жінка намагалася облити чоловіку лице кислотою і він захищав своє життя. Так, перестарався він, втратив контроль, його б напевне покарали за це. Але суть у тому що ви тепер винні на зазіхання життя того чоловіка бо вирішили взяти на себе відповідальність за жінку. Коротше з усих можливих розвитків ситуації у переважній більшості випадків зброю діставати не варто.

Ну і інші подібні речі. Дуже цікаво було.

Також різні нюанси купівлі і володіння зброєю пояснювали.

Ну і ще ми дізналися що можна записатися у якусь зміну і поїздити з поліцеським у машини під час партрулювання. Більше того – поліція робить це охоче бо хоче щоб люди знали яка важка їхня робота та куди витрачаються гроші платників податків. Інструктори рекомендували записатися у зміну з 8 вечора до 4 ранку коли усяка кримінальна сволота вилазить з нір.

А ще нас вчили розбирати і чистити Глок.

А що ж стрілянина? Ну не скажу що я прямо так вже у захвати і у планах купувати зброю у нас поки нема. Для цього спочатку вступимо в якийсь клуб, постріляємо з різної зброї, а там вже щось і прикупимо Smile

За цінами я багато не запам’ятав, але приблизно так: новий Глок 19 вийде від 350 до 500+ доларів, коробка партонів 9 мм (50 шт) від 15 долларів. Ну і до цього ще треба ремінь, кобуру, додаткову обійму, сейф(и) та інші прибамбаси.

Ну ось так коротенечко. Питання?

Слава Україні! Слава нації! Смерть ворогам!

Спогади про Нью-Йорк

Нью-Йорк, Нью-Йорк – це щоб ви знали не двічі повторена назва міста, а назва міста і штату. Щось типу “Дніпропетровськ, Дніпропетровська область” Smile

Захотілося згадати про цю подорож що ми її робили влітку 2009-го року, переглянути світлини. Якраз і нагода перенести пост в новий блог.

Прилетіли ми тоді в НЙ піздно вже ввечері, було темно і з аеропорта сіли в таксі. Таксі до речі там не просто так, а стоїть черга ціла і білетер питає куди їдеш, виписує “квиток” з ціною за поїздку і садить в машину. Таксист всю дорогу нам нив що ціна на квитку занадто низька і білітер 100% помилився. На що я йому казав що ну типо давай повернемося поміняємо, на що він мені – та ладно, я вже тебе за дешево довезу, і через секунду знову те саме – ціна непроавильна… Їхали ноччю і доки не опинилися на Манхетені враження були якісь не такі геть як очикувалося – темно, глухо, якась пром-зона…

Перші враження від міста теж чесно кажучи не дуже: брудно, неймовірно брудно, вздовж тротуарів мішки зі сміття під вечір складаються в барикади що повністю відгороджують дорогу від тротуару. Проте нема відчуття що ти в багатомільйонному місті. Так, людей дуже багато, але якось не відчуваєшся загубленим.

Потім приходять інші враження: усе старе і побите-покоцане, неймовірно брудне метро, калюжі, таргани, сморід і бомжі. Ну і страшенно тісно і дорого ще.

І лише під кінець другого дня починають з’являтися якісь позитивні враження. Помічаєш що не дивлячись на шаленний темп життя та незлічений натовп на вулиці завжди можна знайти затишне і красиве місце щоб перепочити. Починаєш помічати що місто на диво зелене, що багато старих будинків і як органічно іх вписано між сучасними хмарочосами. Приходе розуміння масштабів – спроруди просто неосяжних розумом розмірів.

Їздили ми туди не просто самі по собі, а ще й зустрілися з друзями до яких потім заїхали у гості на кілька днів по дорозі з НЙ.

Ну і також походили по музеях. На Статую Свободи дивитися не їздили бо ті ж таки друзі нам порекомендували не витрачати на неї час у чергах. Ми в принципі і не шкодуємо – ще буде нагода.

Музеїв в НЙ багато і вони там дуже цікаві. Такі місця як скажімо музей сучасного мистецтва навіть за один день не подивишся нормально враховуючи кількість залів та експонатів, а особливо широту охвату.

Так, там можна фотографувати, але без спалаху. А в деяких залах висить табличка що саме ось тут не можна.

Різне сучасне і іноді авнгардне мистецтво, скульптура, меблі, фотографій та інше. Багато цікавого, багато всесвітньо відомих творів, багато якось сміття в якому не так і легко побачити хоч щось ватре уваги.

Наскільки я пам’ятаю у більшість музеїв вхід за ціною яку сам ти готовий дати за квиток – хочеш 5, а хочеш і всі 50 доларів на вході даєш і все. Гроші йдуть на утримання музею, але звісно відвідувачі покривають лише частину витрат, усе інше платить місто. Інакше ціна була б більше 100 доларів мабуть якби музеї виключно за рахунок продажу квитків виживали.

До речі кілька з найцікавіших музеїв розташовано майже впритул до Централ Парку, а це означає що можна за один день і знаменитий парк відвідати, і ще й в музеї забігти.

Ще одна особливість Манхетена (не буду казати НЙ бо не знаю як воно в інших района міста) в тому що ось наче весь натовп, шалений рух на дорозі, метро, машини, життя вирує… І звертаєш ти у провулок, а там наче сонне царство – дерева, запарковані машини, старі будинки і жодної душі на вулиці, і тихо…

Окремо треба сказати про метро в НЙ. Це щось хтонічно жахливе. Метро у Києві просто палац стерильності. Зважаючи на те яке старе метро у НЙ можна якось легше до цього ставитися, але все одно… Вузенькі сходи під землю залиті чимось смердючим, вузькі брудні покоцані і запльовані платформи, якісь фріки з усих боків, перше враження просто шокуюче.

А ще тоді Олена носила брекети Smile

Проте потім помічаєш інші речі. Так наприклад у кожному напрямку ходить кілька потягів метро: один зупиняється на кожній станції, інший через 2-3, а ще один по 5-6 за раз пропускає. Тому метро там більше схоже на підземний вокзал з кількома коліями. Проте довозить до місця дуже швидко.

І ще на диво у вагонах метро тихо, ну у порівнянні з києвським метром принаймні.

Ось там вдалині з Бруклінського мосту видно знамениту Статую.

В деяких місцях метро виринає з під землі і несеться на стовбах на рівні вікон будинків. Навість здається що як висунути руку з вікна то можна буде щось поцупити з квартир мимо яких їдеш – наскільки близько. Не можу навіть собі уявити який там гуркі та тряска щоденна в тих квартирах. Проте мабуть не так дорого як в тихішому житлі жити.

Засилля іспанської теж дуже кидається у вічі. На вулиці, на оголошеннях та написах, на вивісках та газетах. Тоді це для нас було дивиною, в Сіетлі практично усе англомовне, але після Каліфорнії та Мексики мабуть вже не так би вражало.

А ще ми їздили на Бруклінський міст.

Над дорогою по якій гасають машини ще є один поверх – дорога для пішоходів та велосипедистів. Туристів там немало треба сказати і зловити момент щоб сфотографуватися не просто.

З цього мосту хороший вид на місто і на острів на якому і стоїть та Статуя Свободи. До неї кажуть треба спочатку пливсти паромом, потім відстояти у кількагодинній черзі, потім ще сек’ютрі якесь проходити… Коротше нам і без того вдалося стільки вражень отримувати що ледь з вух не вилазило.

А ще в НЙ неймовірно наглі білки. У нас тут їх теж багато, але наші страшенно полохливі і тікають дуже прудко з найменшого шуму. Там же вони не лише не тікають, але і підходять до людей щоб випросювати щось смачненьке, або нагло переходять доріжки в тому ж Централ Парку навіть не дивлячитьс по сторонах. Там ще зберіглися місцеві чорні і кудлаті білки яких в наших краях вже повністю витіснили завезені колись з Європи сірі білки.

Центральний Парк – місце уславленне у безлічі книжок та фільмів. Фонтани і озерця, доріжки між деревами та великі галявини. Народ там бігає, катається на велосипедах, загорає, влаштовує пікніки та розважається. Це фактично центр Манхетена, парк оточено музеями та хмарочосами. Розмірами він десь зо 3-4 квартали.

Великим розчаруванням може бути зоопарк в цьому парку про який йдеться в мультфільмах “Мадагаскар”. Ні левів ні жирафів там нема, зоопарк крихітний, забитий людьми так що пройти просто нереально. Та і з тварин там здається одні пінгвіни та тюлені якісь що як дурні гасають у басейні з холодною водою. Ну та правильно – у мультику ж показали що всі тварини втікли Smile

А ще ми побували в Сохо – районі молоді та студентів. Тісні вулочки, старі будинки на 3-5 поверхів, маленькі парки де грають в шахи під джаз вуличних музикантів. Книжкові крамнички та крихітні кав’ярні ще додають колориту.

Дуже затишний район в якому геть не відчувається що ти у великому місті. Ось там би десь може і можна було б поселитися.

Гуляли ми так і роздивлялися, аж доки не дісталися Батері парку – галявина на південному краю Манхетена. Це якраз був день незалежності і все було забито народом. Ми знайшли місце і теж там посиділи дивлячись на феєрверк та пропливаючі мимо розцвічені кольорами короблі.

Окремо треба сказати про Таймс Сквер. Місце, вірніше площа, просто запружене туристами так що треба постійно лаврувати між людьми. Як у вихідний день на базарі Smile

Усі практично ходять задравши голови неба і відкривши рота. Причина в тому що там така неймовірна кількість реклами і вона таких неосяжних розмірів що уся площа світеться наче на дворі білий день, а не середина ночі.

Не дивлячись на наявністі світлофорів на перехрестях синхронно з ними працює поліція. Потік народу такий що вони регулюють не лише машини, але і потоки пішоходів. Взагалі не розумію нащо може знадобитися їздити там машиною – одна зі станцій метро виходить просто на площу.

Від натовпу, галасу та яскравого світла втомлюєшся дуже швидко і хочеться мерщій втекти у якесь тихе місце. Хоча побувати б тут на Новий Рік коли уся площа рахує секунди до нового року хотілося б Smile

Ось такі в мене спогади про НЙ залишилися – розміри неймовірні, натовп незліченний, шаленний мурашник, але дуже, дуже різний і не схожий сам на себе у кожному районі.

Місто великих грошей, великих амбіцій, яскравих людей, великих цін і збережених традицій та острівків культури і старовини.

Місто музеїв, парків, затишних сонних вуличок, брудного та розгалуженого метра, хмарочосів та усих мов і культур.

Усі фотографії тут – https://skydrive.live.com/?cid=B21290194214A37D&id=B21290194214A37D%2130090&v=3#cid=B21290194214A37D&id=B21290194214A37D%2129949.

Пошук житла…

Так, ви правильно зрозуміли – деякий час тому ми прийняли рішення що час шукати своє житло і почали цим займатися. Ну і відповідно трошки про цей процес та пов’язані з ним речі.

Відповідаючи на питання про громадянство та купівлю власності в США – не треба бути громадянином щоб купити щось в США. Навіть не обов’язково перебувати на території США щоб купити собі якусь хатинку. Так що ти, любий читачу, маєш можливість придбати собі якусь дачу скажімо у Флориді на чесно зороблені в Україні гроші.

Світлини тут виключно для того щоб вам не нудно було прокручувати текст

Почати мабуть варто з того що умовно житло можна поділити на 3 види:

квартира – підходить людям які хочуть жити у великих містах близько до усього і не хочуть займатися облаштуванням прелеглої території, екстер’ру та іншими речами. До недоліків можна віднести доволі високу ціну при меншій площі, високі місячні виплати у загальний котел – як у вас прорве труби чи потече дах то платити будете не ви самі, а платити будуть із спільного фонду. Виплати такі можуть легко сягати тисяч доларів на рік. З одного боку наче безпека яка-ніяка, а з іншого виплати доволі високі, уникнути їх не можна та і не завжди вони витрачаються так як ви хочете. До того ж правила проживання можуть бути жорсткими – не шуміти, у деяких не можна мати пральну машину в квартирах чи тварин. Не кажучи вже про те що чим краще будинок тим важче туди потрапити – потрібні можуть бути рекомендації з попередніх місць проживання, можливо навіть підписані документи від сусідів що вони не проти щоб саме ви поселилися. Ну а здавати квартиру таку буде ще важче.
таунхаус, або міський будинок – це такий будинок де бокові стіни фактично відсутні і він з’єднаний з іншими такими ж будинками. Такі будинки як правило доволі вузенькі і кількаповерхові. Ціна менша, але відсутність галявинки та часто гаража (хоча в Сіетлі багато де навіть окремі будинки не мають гаражів) дещо ускладнює ситуацію. Ну і знову ж ті самі побори у спільний фонд та правила – скажімо ви не можете за власним бажанням перефарбувати стіни так щоб вони кольором відрізнялися від усього комплексу. До того ж виплати йдуть на такі речі як утримання клумб, доріжок та ще чорті чого.
будинок – огорожений двір (хоча б і крихітний – у дорогих районах будинки займають усе місце від забору до забору і дивляться вікно у вікно). Є свій двір, часто гараж на пару машин, можна робити що заманеться. Проте і ціна вища і роботи по утриманню його незрівнянно більше.

Отже ми подумали і покрутили і вирішили що хочемо свій будинок з клаптиком землі, не в Сіетлі, але не надто далеко від роботи та цивілізації взагалі. Визначили бюджет і почали пошуки…

Ще треба зауважити що продаж-купівля будинків зарегульована в США нейомовірно і якщо не влазити у якісь ризиковані афери то попасти у неприємну ситуація доволі складно.

Які ж будинки є на ринку? Ну якось так:

нове житло від будівельної компанії – новеньке, з гарантією, але дороге (скажімо те що у власника можна купити за 400 тисяч у цьому варіанті буде коштувати 700). Компанії такі зацікавлені продавати якомога швидше, а тому будують поближче скажімо до Майкрософт і виходять великі будинки “від забору до забору”, але поруч з роботою.
клаптик землі – треба розуміти що найбільшу частку в ціні будинка складає саме ціна землі. Скажім будинок ціною в 500 тисяч можна побудувати за 50-60 тисяч, все інше йде за землю. Власне якщо купити ділянку і будувати самому то вийде у підсумку скоріше за все дешевше, але мороки стільки (та ще й нешвидко все це буде) що мало хто насправді таким заморочується.
будинок від власника – люди пожили кілька років, потім з якихось причин вирішили продати житло. За порадою агента з продажу приводять його у нормальний вид (що завгодно від перефарбовування стін до заміни криші) і виставляють на ринок за своєю ціною. Потенційні покупці з агентом з купівля відвідують і роздивляються будинок і оцінюють його для себе.
Швидкі продажі – коли з якихось причин будинок повертається банку (власники приаинили сплачувати кредит) то банку треба якнайшвидше продати таке житло щоб повернути собі гроші. У банка нема задачі заробляти на цьому, їм аби своє відбити. Скажімо ви купили будинок за 500 тисяч, 200 з них виплатили, а потім припинили. Банк виставить будинок за 300 тисяч щоб продати його якомога швидше, потім ще ціну знизить. Ризик у тому що в будинку можуть бути якісь проблеми які банк не буде братися виправляти, на будинку можуть бути комунальні борги (компанії не паряться з відстежуванням людей і просто усі рахунки виставляють тому хто зараз є власником, тобто борги на будинку) і ще що завгодно.

Наш вибір – покупка у власника. Це означає не надто новий будинок, але ми можемо домовлятися про ціну, необхідні доробки та бути певними що на будинку нема боргів.

За розмірами найменьше що можна знайти у районах які нас цікавлять це мабуть 3 спальні, 3 ванни, кімната для гостей, кімнати для родини, кухня, столова, гараж, … Щось менше тут просто не будують просто через те що важко продати потім буде. Навіть родина з 2 людей не буде ризикувати купувати менше житло з тих же міркувань – коли прийде час продавати його то зробити це буде важко. Враховуючи те що в американських родинах або 0, або 3-5 дітей будинки з п’ятьма спальнями мабуть найпошириніші.

Місцезнаходнення будинку теж важить: щоб близько до торгівельних центрів, але не впритул (кілометрів 5 – ідеально), щоб близько до хорошої школи, але теж не впритул. Школа важить бо діти ходять в школу за місцем проживання. А оскільки школи фінансуються з податків людей що живуть в прилеглому районі то житло біль хороших шкіл дорожче. І навпаки – чим дорожче житло тим краще школа. Нормальна річ для родини переїхати в інше житло коли дитині треба йти в початкову/середню/старшу школу так щоб опинитися саме у хорошій школі. Ну і інші речі як близкість до парків, швидкісних трас та інше теж важить.

Знаходимо агента з купівлі з яким почуваємо себе впевнено – агент має давати осмислені рекомендації, а також деталі колі потрібно і пояснювати як все працює. До речі агенту покупець не платить, вони заробляють з продажу, а отже можна працювати з кількома агентами одночасно та міняти їх за бажанням. Тобто той хто продає будинок потім сплачує податок штату та відсотки агентам з продажу та купівлі. Наскільки я розумію з продажу будинку за 500 тисяч в нашому штаті десь 30, а то і більше продавець віддасть. Можна звісно і без агентів, але тоді доведеться сплатити ще додатковий податок Smile

Проблема лише в тому коли знайти час щоб дивитися будинки. Це як правило робочий час і особливо не накатаєшся бо працювати не буде коли. Але 3-5 будинків за тиждень можна переглядати не напружуючись. Можна і більше, але з’являється така проблема що забуваєш що де було, що сподобалося, а що ні. Тому будинки які для себе позначив як перспективні доводиться переглядати по кілька разів.

І от нарешті покупець готовий. Подає свою пропозицію продавцю (вірніше його агенту). Найвдаліший випадок це коли ваша пропозиція єдина, але не завжди так виходить. З одного боку ви можете запропонувати нижчу ціну, а з іншого власник може не прийняти її, або надати перевагу іншій пропозиції. Ось покупець каже вам що ваша пропозиція прийняти. Тепер у вас є кілька днів на інспекцію – на цей час будинок зникає з ринку. Для інспекції краще за все найняти спеціаліста який складе детальний документ з усих знайдених проблем: там можуть бути і дрібниці як дірочки в сітці від комарів, так і серйозні проблеми з опаленням, дахом, або необхідністю щось зробити на випадок повеню та родоном у підвалі. Ціна інспекції приблизно 500 доларів. Далі за результатами інпекції домовляєтеся що власник виправить, а за що скине ціну. Хоча знову ж таки власник може вам відмовити. Ну або ви можете відмовитися від будинку.

Але ще до того як ви подали пропозицію вам потрібен документ з банку що вам готові надати кредит на суму покупки (це для того щоб продавець не ризикував приймаючи вашу пропозицію). Найбільш стандартна практика тут це виплатити 20% суми одразу, а на іншу брати кредит. Але можливі варіанти коли ви платите 10% суми, берете на 80% кредит і ще 10% кредит під вищій відсоток. Тут треба розуміти що продавцю вигідніше отримати готівку якомого раніше, тому іноді можна трохи знизити ціну давши більше 20% одразу.

Ціна на кредит залежить від економічної ситуації та вашого кредитного стану. Колись я писав про користування кредитками тут (Про кредитні картки), так от одна з причин користуватися кредитками регулярно полягає в тому щоб заробити собі хорошу кредитну історію і отримати дешевий кредит. Зараз при близькому до ідеального кредитному стані можна отримати кредит на 30 років під 4.5%, а ще скажімо рік тому такі самі кридити давали під 3.75%. Проте відсоток кредиту можна змінтит з часом, але про це якось іншим разом (UPD 2016/09/17 – Про рефінансування будинку). Банк що дає вам кридит вимагає різні документи типу стану рахунків з усих банків, звіти зі сплати податків, дзвонить на роботу щоб підтвердити що ви дійсно там працюєте та інше. Скажімо ви знайшли будинок за 500 тисяч. Тоді ви платите одразу 100 тисяч, а за 30 років ви виплатите банку 550 тисяч (сподіваюся всі пам’ятають що таке складний відсоток?). Це означає що в місяць платня банку буде складати 2200+. Звісно можна достроково виплачувати кредит зменшуючи тим самим термін, а відповідно і усю суму.

Крім платежів за воду, електрику, газ (у кого є) та сміття ще доведеться платити за страховку (банк не дасть кредит без цього) та податок місту. Коротке пояснення: коли мешканці міста голосують за те що хочемо новий парк, велодороіжки та фестиваль маріхуани місто бере під все це кредит у банка на наступний рік. А оскільки у міста своїх грошей нема то тепер всі мешканці міста сплачують податок місту який обчислюється як відсоток від вартості житла. В нашому Кіркладні за будинок в 250 кв. метрів (2 поверхи) на ділянці в четвертину футбольного поля за рік доведеться платити 3.5 тисячі.

Оскільки самому буде забагато мороки моніторити усі банки та надавати усім дані простіше включити в процес агенство позик. В результаті позику саме вони вам і надають і їм ви все і повертаєте, а з яким вже банком вони там працюють можна навіть і не цікавитися.

Ну ось на цьому наче і все, питання?

Чайові в США–дурацька дурість

Одна з найдурніших і найнезрозуміліших речей в США для іноземців – це правила і принципи чайових.

Перше що треба зауважити це те що ми з ними по різному розуміємо значення слова “чайові”. Для нас це щось що ми добровільно платимо зверху за неочикувано якісне (і доречне) обслуговування. Таксисту який не набридав блатняками у салоні і допоміг донести сумки логічно давати чайові, офіціантові який просто приніс ваше замовлення можна і не платити додатково зверху – за що?

У них же логіка така: офіціанти працюють на мінімальну зарплатню і недодані чайові це крадіжка з їхнього заробітку. Тобто розумієте що відбувається? Зарплатня офіціантів наскільки мала що якби не розрахунок на чайові то працювати і не окупиться. З точки зору американців чайові це додаткові 15-20%% які ти просто платиш за те що їси не дома. Більше того – як правило офіціанти скидаються чайовими і діляться ними з поварами та іншими. Таким чином недодані чайові можуть їм ще і в мінус піти. Коли ти даєш погані чайові то в очах американців ти падаєш нижче ніж якби привселюдно обісрався. Ні, я не жартую.

Неймовірно тупа система як на мене. Ну та більшість традицій якими дорожать люди не меньш тупі.

Який же розмір чайових вважається пристойним? Колись, як мені розказували, прийнятним було давати 5% від рахунку, зараз ще 15% вважається нормою і часто можна почути що треба 20% зробити нормою. Це якесь божевілля яке не зрозуміло як спинити, тим більше що 99% населення не розуміє що це ненормально.

Проте деякі ресторани та бари вписують чайові (як правило 18%) автоматично у рахунок на групове замовлення. Що таке групове замовлення це вже кожен визначає сам: десь це від 6 осіб за столиком, а десь і від 3. Європейці взагалі кажуть що треба зробити як в Європі – вписувати 15% в рахунок по замовчанню.

Австралійці розказують про їхню систему яка виглядає найлогічніше: чайові не обов’язкові і не платяться автоматом, але за хороше облуговування люди таки лишають гроші. Тобто нічого не лишити зверху це нормально, це означає що обслуговування було не краще того що ти очикував.

Кому ж давати чайові, а кому ні? Тут все ще складніше. Офіціантам, перукарям, таксистам платять, а от в тому ж МакДональдсі чи водію автобуса – ні. Ви б могли подумати що платять за індивідуальне обслуговування, але ж ні! Якщо рівень обслуговування не дотягує щоб за нього винагороджувати ви все одно не маєте морального права не платити.

Так само не платять людям що ремонтують машини чи міняють скло у вікнах. Але ви не повірете – на багатьох інтернет-ресурсах американці говорять про те що треба змінити цю ганебну звичку і почати таки платити і за ці роботи зверху. Неймовірно! Sad smile

Я багато разів читав довжелезні обговорення про нелогічність та доцільність авто-чайвих на 15-20%%, але всі одинокі логічні доводи просто тонуть під потоком коментарів “як ви смієте красту у офіціантів не додаючи їм чайових?!”. Ви думаєте що ви могли б використати аргумент “я їх не примушую працювати офіціантами”, але не забувайте що це США де кожен хоча б раз в житті (наприклад коли був у школі) працював офіціантом – розчарування від недоданих чайових лишається з ними на все життя.

А оскільки американці люди позитивні то там би де для нашої людини природньо подумати “раз мені так погано давали чайові то я ще менше давати буду” для них не менш природньо думати “раз мені давали погані чайові то я буду давати більше ніш середні щоб у когось іншого не було такого поганого досвіду”. Ті хто працюють з американцями можуть підтвердити що саме так якось вони і мислять.

Висновок… Який же тут висновок? Та просто якщо ви не проїздом десь, не обов’язково в США, то не варто про будь-що думати що як воно очевидне для вас то і всі інші думають так же.

Просто почитайте ось цю статтю і коментарі для неї – http://www.huffingtonpost.com/matt-walsh/open-letter-to-bad-tippers_b_4549644.html?ncid=edlinkusaolp00000009&utm_hp_ref=fb&src=sp&comm_ref=false#sb=4492693b=facebook. Для наших людей це якийсь сюрреалізм – одностайне негативне відношення до негідників що дають погані чайові.

Американська стоматологія

Оновлюю свій старий пост деякими новими даними. І в черговий раз повторюю що все написане далі виключно базується на моєму досвіді і не обов’язково є справедливим для інших міст та регіонів.

Також зважайте на те що американські паціенти набагато більше платеспроможні чим і пояснюються частково високі ціни і вимоги до якості лікування.

Одразу хочу пояснити що коли я останні роки ремонтував зуби у своєму рідному місті то вважав (і досі вважаю) родину лікарів у яких я це робив висококласними проффесіоналами своєї справи. Крім того вони надзвичайно приємні як люди. Одним словом ніколи не мав сумнівів що лікуюся/ремонтуюся правильно і надійно.

Так ось… Коротше тут є своя специфіка. Ну, по перше, з приводу моїх коронок мені одразу сказали що такі вони бачили лише у людей яким ставили коронки десь у 50х роках. Типо це "тимчасові" і ненадійні коронки, які нещільно прилягають до ясен і кореня зуба. Стосовно мостів – так вони таке взагалі не роблять бо "як же тоді чистити зуби ниткою або ремонтувати лише один зуб"? Зате пломби похвалили – такі м’якенкі, легко виколупувати Smile

Ага, ще про чистку зубів. Коротше мені тут вперше розказали як правильно чистити зуби. Вірніше чистити треба не зуби а ясна. Вірніше навіть місце стику зубів і ясен, бо саме там усі бактерії. Також чистити треба там де важко щіткою дістати – там теж усі бактерії. Ну і головне – найжирніші бактерії між зубами. Тому чистка ниткою (вгору-вниз, а не зліва-направо) є важливою і обов’язковою частиною процедури. А взагалі такі прилади як Вотерпік дуже допомагають утримувати зуби в пристойному стані довше.

Далі з’ясувалося що у них кожен доктор робить лише один тип робіт. Як лише ми приїхали в США і вперше пішли до стоматолога то там подивилися мої зуби на "круговому" рентгені і сказали що маю 10 можливих очагів інфекції під видаленими нервами. Ще здивувалися що в коренях у мене цемент. Тобто якщо зуб не отримує достатню кількість рідини зсередини то за кілька років він стає крихким. Так ось тут канали заповнюють спеціальною пористою резиною що дозволяє зубу без нервів прожити довше.

Далі про ціни. Проста заміна пломби на сьогодні вже коштує від 500 баксів. А ремонтувати корені треба у іншого лікаря.

Лікар "по кореням" має такий агрегат що робить його схожим на нейрохірургі чи ще якось ман’яка – велетенський мікроскоп-окуляри з купою лінз, трубок і якихось засобів. Він просверлює манюсіньку дірочку через яку і запихає у канали ту резину. Фотографують усе "до" та "після", роблять рентгени і все таке інше на моніторі показують.

Ну і знеболюючі уколи – спочатку чимось мажуть місце уколу так що воно стає майже нечутливим. Потім колять. Потім колять ще, потім колять ще, потім… В результаті не відчуваєш абсолютно нічого. І відходняки не такі важкі як вдома були. І ніхто при цьому нічого не питає – колють одразу. А вдома пам’ятаю мені постійно стоматологи говорили що треба терпіти скільки можна бо тоді вони точніше знають чи правильно вони усе роблять.

Ага, ну і коштує тут зробити корені одного зуба від 1500 баксів.

Далі треба ставити "тимчасову коронку" вже у іншого лікаря. Тимчасова означає що її доведеться років через 10-15 міняти. Це обійдеться десь у 500+ знову. Причому всю роботу роблять ассистенти, лікар тільки в кінці перевіряє що все нормально. Коронка буде підібрано точно під колір сусідніх зубів (з буквально сотень кольорів у каталозі). І робить їх спеціальна машинка на основі тривимірного сканування мого зубу.

Дививувалися вони також з моїх старих жовтих коронок – питали це типа через те що я у молодості мабуть був у банді Smile Бо у них типо тільки гангстери ставлять собі жовті коронки.

Що ще є? Ще є виривання зубів (мені настійливо рекомендують вирвати усі кутні зуби з аргументацією "людині вони взагалі не потрібні" і "після того у роті буде набагато менше бактерій – на 4 розсадники менше). Цін не знаю, але оскільки робить лікар то мабуть пару тисяч.

Ще є вставлення імплантантів. Олені робили цілу операцію коли взяли частину кістки зі щелепи, вживили її в інше місце щелепи, вставили туди штіфт, а потім на нього поставили зуб. Зробила вона це все в російського лікаря який всі ці процедури робить у себе в офісі. Але мені той лікар і його офіс довіри не викликає тож я би зробив собі таке краще у різних лікарів та за вдвічі більші гроші Smile Ну а в підсумку таке стане в 5-6 тисяч.

Ще вирівнюють зуби брекетами – 3-5 років і десь 10-15 тисяч за всю красоту.

Ще є відбілювання, але то імхо дібілізм. Платити за те щоб потім зуби постійно боліли від холодного, гарячого і кислого?

Ще є чистка зубів – залазять скребком аж під ясна, десь 300 баксів. Після того як зробиш повну процедуру достатньо робити “контрольні” чистки пару раз на рік що також буде коштувати 100+ доларів кожного разу. Але буде швидше набагато і не боляче взагалі.

Що зі страховкою спитаєте ви? Зі страховкою погано. Ну, по перше, страхзовка на зуби це зовсім окрема, не пов’язана з медичною страховка. Здається нормальної стоматологічної страховки в природі взагалі не існує.ю Наша, наприклад, покриває лише 1500 доларів. Все інше – зі своєї кишені. Так що хочеш-не хочеш, а будеш тут слідкувати за зубами як за дорогоцінним скарбом. Посто не можна собі дозволити не почистити зуби (та ще й з ниткою) кілька разів на день – надто дорого Sad smile

Фаст-фуд в США

Одна з головний асоціацій яка приходить нашим людям в голову це фаст-фуд, або місця швидкого (і не надто здорового харчування). Проте думка про те що американці багато і часто їдять в таких місцях є помилковою. Я припускаю що бідні і дурні люди що махнули на себе рукою ліняться готувати і регулярно ходять у фаст-фуди бо самим готувати лінь. Але у людей яких я бачу навколо навіть коли нема часу і бажання на готовку завжди є вибір куди піти, причому різниця в ціні буде мізерною якщо буде помітна взагалі.

Кафе і ресторанів в тому числі з національною їжею в США в порівняння з Україною просто безліч і при бажанні харчуватися не у фаст-фуді дуже легко.

До того ж у нас знають лише про кілька мереж, але лише в США їх майже сотня, не кажучи вже про мережі обмежені одним штатом чи навіть кількома сусідніми містами. До того ж деякі фаст-фуди виглядають зовсім як ресторани і ви навіть не здогадаєтеся що це не один ресторан, а ціла мережа. Мабуть в контексті США фаст-фудом можна назвати ті місця куди можна під’їхати машиною і замови їжу в одному вікні, а забрати в наступному, при цьому половину назв що я нижче приведу можна викинути.

Одна з незвичних і відсутніх в Україні речей полягає в тому що в США в подібних заклаках коли ви купуєте напій (кола, або сода як їх тут називають) вам просто видають великий паперовий стакан і ви вже самі ходите до машинки на якій купа крантиків з різними колами (різних видів кока-кола, пепсі-кола, маг, спрайт, монтейн дю, безліч їх). Так, ви правильно прочитали – можна ходити необмежену кількість разів і ніхто навіть не контролює. Сенс в тому що при ціні банки меньше 1 долара ви платите за стакан в районі 3 доларів. Може раз на життя ви і вип’єте 4 стакани щоб загнати мережу в мінус на 50 центів, але повірте мені це буде єдиний раз в житті коли ви це зробите Smile

І що ще важливо для нашої людини так це те що як порахувати скільки те саме коштуватиме приготувати дома то дешевше не вийде, а вийде ще й дорожче. А ще треба врахувати час на готовку якого у працюючих як ман’яки американців на родину ледь вистачає. Тож стиль і темп життя часто просто примушують десь їсти не вдома.

Я тут спробую вигадати якусь класифікацію, хоча насправді такої не існує. Також я згадаю лише кілька з безлічі мереж, так що додавайте у коментарі те що вважаєте я незаслужено пропустив.

Кава

Сам я каву майже не п’ю і не розумію – для мене вона гірка і не смачна. Єдине що я люблю так це білу моку, яка по суті є ударною порцією розведеного цукру з молоком з легким присмаком кави (і під 600 калорій в чашці!), але американці щоденно хоча б раз на день витрачають 5+ доларів на великий стакан кави в одній з мереж.

Starbucks – це обличчя США і те що можна асоціювати з цією країною. Їх настільки багато що часто навіть у глушині можна побачитм 2 старбакса один навпроти іншого просто через дорогу. Вони якщо не у власній будівлі то є всередені магазинів, торгівельних центрів, аеропортах і ледь не в лікарнях. Непогана кава, постійний потік клієнтів, зерна в мішках, чашки та кава-машини тут ще на продаж. З їжі бувають різні печеньки, тістечка та мафіни (кекси). Порекомедую крім білої моки солоне лате з карамеллю – і смачно, і калорій не кінська доза.
Tully’s Coffee, Seattle’s Best Coffee та інші – конкуренти які на мій невимагливий смак аж нічим не відрізняються від головного гравця, але представлені не так широко.

Дешеві забігайлівки

За весь час перебування тут ми бували в подібних місцях здається тричі всього, в деяких випадках в останній момент передумували і продовжували шукати інше місце поїсти.

McDonald’s, Burger King, Jack In the Box, White Castle, A&W, Fatburger, Dairy Queen (DQ), Wendy’s – брудні, дешеві, шкідливі. Ідеальні місця коли ви поспішаєте, сильно голодні і не маєте сил і бажання перебирати місця щоб поїсти. У порівнянні з США в Україні всі ці мережі (не пам’ятаю точно які присутні в Україні) просто стерильні палаци.
KFC – в США це місто яке як вважається люблять несамовито бідні чорношкірі. В Китаї, наприклад, ця мережа вважається крутою і молодіжною і приїзджі китайці дуже дивуються дізнаючись що американці не ходять в цей фаст-фуд хоча і мають можливість. Взагалі я колись питав і не знайшов жодного американця хто хоч раз був у закладі цієї мережі.
Panda Express – винесено окремо бо навіть у порівнянні з іншими це брудне місце яке може відбити апетит навіть видом їжі яку там пропонують.

Піцерії

Що б ви там собі не думали, але піца не така вже і погана їжа – містить свіжі овочі, протеїни, білок, смачна, поживна і безпечта (в тому сенсі що не екзотична і не так легко отруїтися). До того ж піци хоча і можна переїсти, але не так легко як якихось бургерів чи солодощів. І до речі в піцеріях (навіть не з мереж) можна їсти на місці, замовляти піцу з собою в коробці, або замовити на конкретну адресу. Можна чекати на свіжевипічену, або брати те що є зараз.

California Pizza Kitchen – доволі козирне місце, майже ресторан. В меню є не лише піца. Випікають усе на кухні за склом і при бажанні можна спостерігати за своєю піцою. В меню є кілька неймовірно смачних піц, але назв я не пам’ятаю. Уся їжа має легкий запах прокопченої куриці, багатьом подобається, мене ж це трохи дратує.
Pizzeria Pagliacci – мережа родом з Сіетлу. В невеличких піцеріях можна спостерігати весь процес починаючи з приготування тіста. Піца якась трошки легкувата, зі свіжим сиром. Мені найбільше не подобається запах якоїсь спеції що вони здається кладуть у все що в них є в меню.
Pizza Hut, Domino’s, Arby’s – простіші і поширеніші мережі про які мені особливо і нема чого сказати бо ми в них не буваємо.

Сендвічі

Або по нашому бутерброди. Також безліч місць спеціалізується на сендвічах бо це дуже зручна форма їжі – можна взяти з собою та поїсти будь-де, можна носити в сумці, можна їсти на робочому місці… І звісно як піцерій і бургерятень є багато маленьких сімейних місце де можна знайти смачні сендвічі, але зараз мова про мережі.

Subway – мабуть після старбаксу це друга по поширеності мережа. Тут тобі запропонують вибрати хліб, ковбасум’ясо, сир, овочі. Все це складають в середину хлібини (випечену у вигляді багети) і готово – можна їсти в машині по дорозі куди ти там їхав, можна ж поїсти на місця. Як варіант швидко і без мук вибору перекусити однозначно краще за макдональдси. Але якщо вам доведеться поїсти там кілька разів поспіль то ви будете готові стати вегетаріанцем – наскільки їхні продукти набридають своїм смаком.
Jimmy John’s (JJ) – дуже обмежене меню, але хороші смачні сендвічі на хлібові схожому на той до якого звикли в Україні. Проте застережу – якщо ви сильно голодні то одним сендвічем можна не наїстися.
Potbelly – дуже схоже на попередню мережу, але всередені кафешки зроблені у більш якомусь модному стилі. Та ж сама проблема – обмежене меню, хоча сендвічі дуже пристойні, сам я собі не вмію такі смачні робити.
Specialties’s Café – на додачу до хороших бутербродів тут можна поїсти дивних на смак, але все одно смачних супів (скажімо пекучий суп з помідорів).
Quiznos – дуже поширені, кажуть непогані. Самі ми там не бували, просто ту для повноти картини.

Мексиканська їжа

От за що люблю мексиканську їжу так це за те що вона проста, поживна, без понтів і завжди смак такий як очикуєш (читай як от бачиш так воно і смакує). Мексиканських (а правильно було б казати техасько-мерксиканських) закладів в США ледь не половина з усих кухонь (хоча китайці борються за перше місце). На жаль Олена у мене не надто любить таку кухню, а то б я ледь не щодня б таким харчувався.
Chipotle Mexican Grill – швидко, просто, дешево і смачно. Це ось справді місце де не за дорого можна швидко перехопити не шкідливої їжі. На вибір: буріто, тако (тобто завернути в хліб чи насипати в тарілку з хлібу) в які пальцем показуєш що сипати (м’ясо, боби, сир, овочі). Всередені як правило людяню в будь-який час.
Del Taco, Taco Bell, Taco del Mar, Taco Time, Qdoba – це далеко не весь список. Але це вже ті місця які б варто було б віднеси до дешевих забігайлівок. Єдине що в меню у них не бургери, а буріто та тако. Також зауважу що к’юдоба виглядає всередені гірше ніж мала б бути – їжа там не така погана.

Солодощі

Також вистачає місць де можна поїсти солоденького і запити чимось смачненьким

Buskin-Robbins, Dippin’ Dots – бидломорозиво де пальцем показуєш що ти хочеш і тобі цього накладають.
Red Mango – нам це місце подобається, але підозрюю від вище названих воно мало чим відрізняється. З машино начавлюєш собі в тарілку з машин різних видів морозива, сипеш зверху фруктів (манго, полуниці, ківі, ананас, …) та інших солодощів (шматочки шоколаду, пластівці, цукерки дрібні, …) і платиш за вагу.
Dunkin’ Donuts – пончики. У нас викликає відразу одним зовнішнім виглядом забігайлівок, і я прекрасно розумію що це упередження.
Krispy Kreme – дуже смачні пончики, рекомендую. Але обережно! Можете схаменутися після того як з’їли половину коробки і від розуміння цього факту хочеться себе застрелити.

Напої

Умовно до фаст-фудів можна віднести місця де вам вичавлять і змішають соки, або коктейлі на основі соків.

Jamba Juice, Planet Smoothie, Juice It Up! – ми не так часто ходимо в подібні місця щоб якось їх розрізнювати. Єдину пораду як я можу дати – якщо в стакани сиплять кригу (а американці усе що не кава здається п’ють з кригою) просіть її туди не класти. І соку більше буде, і не таке водянисте під кінець буде у стакані і не застудитеся.

Вищий клас

Такі місця вже не можливо відрізнити від ресторанів, та і їжа в них незрівнянно краща. Там є офіціанти, меню, там приємно сидіти і можна замовляти спиртне. Давайте будемо вважати що це не пафосні і з доступними цінами ресторани що доволі широко розповсюдилися.

В ресторанах (у будь-яких, а не лише перелічених далі) цілком нормально попросити запакувати і забрати з собою те що не доїв, не соромтеся.

Azteca – ресторани мексиканської їжі. За недорого можна смачно поїсти у красиво оформлених закладах. Рекомендую побувати хоч раз. А якщо не знаєте що замовити то беріть найпростіше: буріто, касадіа, фахітас, або тако салат (простіше не буває).
Red Robin – найкращі бургери з усього що можна знайти у фаст-фуді. Краще лише у сімейних невеличких закладах. Теж рекомендую побувати хоч раз. Але обережно – який би страшенной голод вас не гриз одним бургером можна що називається вбитися на пів-дня. Теж родом з Сіетлу.
Applebee’s – гриль (тобто смажене м’ясо). Хоча у них є і бургери, і салати, і курячі крильця і буріто навіть. Проте це місце варто відвідати заради смаженого м’яса. Беріть стейк по-нью-йоркські якщо не знаєте що вибрати. Знову ж таки є місця де їжа смачніша, але ми зараз говоримо про мережі, отже це найкраще з подібного.
Panera bread – смачні супи і сендвічі. Також є кава і кондитерські вироби. Але як пообідати супчиком чи таким конкретним бутербродом з куркою то краще і нема. Для особливо голодних порекомендую суп у тарілці з хліба (м’якоть з хлібини вирізана і шкуринка слугує тарілкою і кришкою до неї).
Claim Jumper – американська кухня. Обережно – дуже великі і поживні порції. Реберця не влізають на тарілку, порція куриці – це реально половина куриці, крабовий салат розраховано на 4 людей. Тому будьте готові до того що доведеться щось забирати.
Old Spaghetti Factory – одне з наших улюблених місць. Італійська їжа (свіжевипечений хліб, паста, паніні та інше), приємне оформлення, дуже, дуже хороші ресторани. Рекомендую від щирого серця. Хоча не надто поширений ресторан (в США – Каліфорнія, Орегон, Вашингтон, в Канаді та Японії) проте нам поталанило – кожні відвідини Ванкувера чи Вікторії ми намагаємося відзначити обідом чи вечерею в цьому ресторані.

Пропущене

В огляд не увійшли азіатські кухні (суші, теріяки, фо-супи та рисова вермішель), індійська, грецька, іранська та інші. Ну, по-перше, ми практично не буваємо в таких місцях (хоча грецьку кухню раджу), а, по-друге, я не захваті від суші в які Олена мене постійно тягне. І треба сказати що японська кухня в США неймовірно погана, в Україні незрівнянно краща і багатша.

Ну от наче і все. Смачного вам!