Практично у самому центрі Сіетлу, через дорогу від відомого на весь світ ринку Pike Place у не менш відомому клубі Showbox… Свого часу ми були на концерті Apocaliptyca, але з того часу минуло вже майже 4 роки.
Власне про концерт я дізнався цілком випадково – чи то Last.fm, чи Spotify, а може і XBox Music кинули мені мейл “через тиждень концерт Tomahawk” і я купив квитки майже миттєво. Якщо комусь цікаво то 2 квитка обійшлися в $69, що на мене доволі невисока ціна за зірок світової величини. Купівля квитків теж дуже проста – клік-клік, картка ось ця і є-мейлом приходить pdf-файл з квитками.
З нашого досвіду коли усі попередні концерти що ми їх відвідували в США починалися точно за досвідом ми вирішили виїхати раніше щоб бути у залі хоча б за пів-години до початку. А початок, до речі, було заплановано на 8 вечора.
На диво доїхали ми до Сіетла практично без затримок, якісь 30 хвилин і ми на місці. Запаркувалися, пройшлися до клубу, а там ще навіть у зал не пускають. Пішли у пивбар поруч де варять непогане пиво, Олена собі узяла таке м’якеньке за смаком зі змішною назвою Kilt Lifter.
Коротше за 15 хвилин до початку біля входу почала формуватися черга, в залі ми були десь о 8-15. Коротше щоб довго не розписувати початок концерту затримали без будь-яких пояснень і вибачень на більше ніж 2 години 
Добре що народ заходив неспішно і ми спокійно стали впритул до сцени.
Конферанса теж ніякого нема. Ось на сцену вийшли якісь пацани, я навіть подумав що то техніки Томогавка. Але вони підключилися… і тут таке почалося… Це виявилися команда Retox. Що вони таке грали описати словами неможливо. За якісь 5 пісень почуття таке було що на голову висипали вагон щебню, причому кожен камінець кидали окремо. А якщо просто то це виглядало як наче панки захотіли зіграти grindcore, але замість традиційних дісторшенів та овердрайвів помилково використали делеї, хоруси та секвенсори. Там же на сторінці команди можете ризикнути послухати їхню музику.
Ще за якісь 30 хвилин які по сцені носилися техніки і хутко все підключали і клеїли скотчем до полу, а також розкладали рушники і пляшки з водою, на сцені з’являються Майк Паттон та Ко.
Щоб прояснити – особливо для мене Майк Паттон є беззаперечним генієм музики та однозначно найкращим вокалістом у світі. А цей його проект (у нього є команди майже на всі музичні стилі) грає найбільш класичну металеву музику, щось типу суміші альтернативного металу та альтернативного року з елементами етно (завивиння північно-американських індіанців).
Просто вийшли і заграли… Звук – я краще на концерті ще не чув. Не дивлячись на те що ми стояли впритул до сцени зовсім не глушило, чути було кожен інструмент, кожен звук. А коли Майк заспівав то я ледь не обісцявся – ніякої різниці з тим що на запису можна почути. Коротше якби не воплі з усих боків то з закритими очима я би навряд чи відрізнив живе виконання від CD. Ні, чєсно, насправді настільки класно 
Тим не менш довге очикування початку і гасилово фанатів у залі зробили свою спаву і під кінець ми вибралися від сцени.
Між піснями Майк питав яку наступну пісню зіграти, а на пропозицію “щось із Mondo Cane” (проект в якому Майк з оркестром виконують старі пісні італійської естради) беззлобно відповідав “ідіть на…, ми метал-банда і ніякої слинявої попсятини тут не буде”. Взагалі то без понтів усі, без пафосу. Одягнені так само просто, наче з дому за хлібом вийшли, таке враження що перед концентром забігли у GAP чи інший дешевий магазин з “щоденними” шмотками.
Ну от, тепер ще на Fantomas сходити, а потім і на Face No More можна сподіватися. А то минулого року у них, в смислі у Face No More, був тур по Європі, а в Штатах так вони і не виступали.
Навіть не знаю що додати, нехай Олена в коментарях дописує своє враження