Кілька днів тому помер мій батько…
Я довго думав чи писати цей пост чи ні. Сам не дуже добре відношуся до подібних постів, ніколи не можна придумати що сказати людині у відподівідь на таке. Одна з причин чому я це пишу в тому що за кілька років я звик таким чином (через написання постів у блоґ) фіксувати свої переживання. Тому не вважайте себе зобов’язаними писати коментарі у відповідь, сприймайте це як запис що її було призначено лише для мене і вас випадково вдалося побачити її. Ящо ж ви таки вважаєте це пост чимось таким що не варто було б писати… що ж, може я і сам через деякий час його приберу.
Є ще одна причина чому я вирішив це написати. Є кілька людей які знали мого батька і регулярно читають мій блог, при цьому особисто давно з ним не перетиналися чи через те що живуть далеко, чи просто через зайнятість. Тому цей запис є також повідомленням друзям і знайомим мого батька про те що сталося.
Ті ж хто його не знав далі можете не читати – нічого хорошого далі не буде.
Взагалі думаючи про це я все ще ніяк не можу сприйняти його смерть як остаточний факт. Хвороба з’їла його за якісь два місяці. Рівно рік тому він був у нас в гостях, ми робили велоподорож у 50 км по Сіетлу, ходили в похід на місцеву гору, каталися на озері на дошках, гуляли Сіетлом та околицями…
Я пам’ятаю той дзвінок додому коли мама сказала що батькові щось не добре, мабуть тиск піднявся. А насправді йому вже як потім з’ясувалося було не по собі вже пару тижнів, але він нікому нічого не сказав. Не маючи ніяких серйозних хвороб за все життя, навіть не знаючи що таке головний біль він думав що це якась тимчасова недуга що сама з часом пройде.
А коли легше не стало пішли у лікарню де поставили діагноз інсульт і почали лікувати від нього. При цьому батькові ставало все гірше з кожним днем: спочатку порушилася координація, потім почала відніматися ліва частина тіла. Далі лікар сказала що потрбіне додаткове обстеження бо від лікування стає тільки гірше. Повезли у Дніпропетровськ, на той час він вже сам ходити не міг, а це усього тиждень пройшов як поклали у лікарню.
В Дніпропетровську просканували мозок і винесли вирок: рак 4-го ступеню з метастазами у мозок. Сказали що нічого вдіяти не можна і метастази неоперабельні – занадто глибоко у мозку і неможливо до них дістатися не вбивши паціента. Відправили додому.
Дома знову у лікарню, почали колоти ліки щоб позбавитися від результатів лікування. Батько хоча і не міг сам ходити (ліва сторона тіла була дуже слабка) проте почав почувати себе краще.
Я приїхав в Україну якраз коли його забирали додому. Сказали що “виписують”, а насправді ми йому діагноз так і не сказали до самого кінця.
Видно було як він швидко втомлюється: якщо з ранку він ще балакав, міг сам сісти, пробував з нашою допомогою ходити, то під вечір в нього вже не було сил ні говорити, ні навіть набік повернутися він сам не міг.
Проте ми сподівалися що діагноз було поставлено помилковий. По-перше, у нього нічого не боліло, а як правило на цій стадії раку людям вже регулярно колять опіати для знеболення. А, по-друге, щодні аналізи не виявили раку в жодному з органів. Лікарі між тим нам казали що сподіватися не варто і рак десь є в організмі, а те що знайти не можуть то мало суттєво.
Останні дні як мені мама казала у батька почалися болі і він жалівся на те що спина болить і ноги, практично перестав рухатися. Спочатку після “виписки” він ще дивився телевізор, слухав аудіокнижки, навіть пробував читати. Але через кілька днів перестав все це робити: його все втомлювало, картинка розпливалася і він просто мовчки лежав. Балакати теж не хотів. Під кінець йому вже почали колоти дімедрол і останні дні він хоча б був позбавлений бюлю.
А потім мені подзвонив брат і сказав що батька не стало. Поховали його через день, людей кажуть на похоронах було багато – у нього було багато знайомих, друзів, людей для яких він робив якусь роботу, людей з якими займався спортом, ті з ким вчився і працював, ті з ким просто товаришував. Я не став їхати, хоча може і дарма, просто не встиг би.
Вже потім сказали що діагноз рак не підтвердився, а те що побачили на знімках виявилося первісною пухлиною мозку – злоякісне утворення з невідомим походженням. Лікується хирургічним шляхом (видаляється), після чого роблять радіо- та хіміо-терапію. Але не цьому випадку, як я вже сказав занадто глибоко вони були і у таких ділянках що оперувати не можна.
Хотів написати щось на зразок прощальної промови, а вийшов якийсь переказ фактів. Все, більше писати не можу.
