Трохи передісторії

У нас вдома була дуже красива гітара Лєнінградської фабрики яка з бантом висіла на стіні. Був у неї такий благородний чорний корпус, колись батько її за дорого купив. Красива то вона була красива, але як гітара не надто годна для гри. Корпус той був ледь не пластиковий, гриф під кутом стирчав до корпусу, струни були дуже далеко і на них треба було тиснути щосили. Але як там би не було почав пробувати грати я саме на ній.

Ще у нас був самовчитель “Учись аккомпанировать на гитаре” де у виглядів діалогів гітариста та підлітка що хоче навчитися грати пояснювалися основи гітарного аккомпанемента. Більше ніж аккорди я винести звідти не зміг, усі балачки про тональності та транспозицію я і не зрозумів і не сильно навіть намагався читати.

До гітари пробував підійти з різних боків, але нічого не вдавалося і вона продовжувала висіти на стіні.

Як усе почалося

Коли я поступив в інститут разом зі мною в групі вчився одногрупник (Славік, привіт!) який грав в групі на гітарі. От він і почав показувати мені самі базові речі: як настроїти гітару взагалі, розказав основи нотної грамоти, показав як воно пальцями треба робити і таке усе подібне.

А коли я зміг зіграти перші мелодії моєму щастю не було межі. Є якась магія в музиці яку граєш сам, навіть і кривенько, яка не доступна коли просто слухаєш навіть найкращу музику. Почуття дуже приємне і мені так сподобалося грати що наступні кілька років я регулярно, щодня грав на гітарі мініму по парі годин.

Потім цей же одногрупник пробував зробити свою групу де ми намагалися грати якусь суміш thrash та death, але чесно кажучи зі мною у них би все одно нічого не вийшло…

Про слух та інше

По рекомендації того ж таки одногрупника я пішов на індивідуальні заняття до викладача гітраи у музичній школі і дуже швидко переключився з металу на класичну музику. З часом усе минулося, але Паганіні та різних гітаристів і твори для гітари я досі люблю.

Як я доволі швидко з’ясував у мене нема слуху і мені усі ноти мого інструменту видавалися однаковими. А отже гітару самостійно настроїти я не міг. Також я на собі переконався що слух можна розвинути і натренувати. Тобто після кілької років занять я не лише міг сам настроїти гітару, але вже і знімав мелодії на слух, а іноді навіть і акомпанемент до них. Проте варто знати що якщо у вас мозок не розвинено в цьому напрямку з самого дитинства (називається це “нема слуху”) то на це все доведеться витратити кілька років у порівнянні з людиною яка від природи вже вміє це робити.

Також я навчився читати ноти і навіть міг грати багато що з листа – тобто читаю ноти і тут же граю “в реальному часі”. Ось це насправді робити легше ніж здається, треба лише потренуватися. Проте я ніколи не міг просто читати ноти і чути музику – для цього треба мати той самий хороший слух і вміти грати не виключно на гітарі (фортепіано є обов’язковим інструментом для усіх музикантів). Але от саме вивчення нового твору, розбирання та розучування – все це було так приємно що досі згадую.

А ще тоді не було легко доступних копірів і ми переписували ноти на лекціях в інституті :)

Також обмеження зі слухом довго не дасть можливості повноцінно займатися теорією і розуміти чому щось (аккорд, наприклад) має “переходити” в щось конкретне інше. Замість розуміти (а я не розумів) я просто механічно запам’ятовував і заучував. Проте займаючись з нотами і повторюючи і вивчаючи твори я відчував такий спокій і піднесення що мені хотілося це робити знову і знову.

Щодо техніки то її теж у мене не було і через те що багато сам собі зіпсував граючи на поганій гітарі, але і в цілому у мене пальці не так бігають і не так ніжно торкаються струн як мали б.

Але головне що я так і не навчився робити це тримати ритм. Як на мене то це найскладніше для виконавця, ну принаймні у мене це було найскладніше. Перед тим як остаточно здатися я пару років намагався грати з метрономом щодня і це було дуже важко і ніколи толком не виходило. Може здатися що не велика і проблема, але насправді це означає що ні в групі, ні навіть у супроводі комп’ютера ти зіграти ніколи не зможеш.

Про мрію стати рок-зіркою

Коли мій одногрупник привів мене у свою новостворену групу я навіть не грав, а просто знав кілька простих прийомів. Ідея була така що граючи в команді ми усі трохи підростемо і станемо краще. Тим більше у нас були якісь ідеї і ми писали пісні різні, пробували різні штуки. Інструменти теж були так собі.

Але я дуже швидко збагнув що у мене природніх вмінь незрівнянно менше ніж у інших в команді і це було неприємно визнавати. Вірніше я і не визнава цього дуже довго, і лише через кілька років (я все ще продовжував займатися щодня) вдалося примиритися з цим фактом. І то навіть після того мені було б дуже неприємно почути це (хоча це і правда) від когось. Зараз вже можна, вже не чепляє так :)

Щодо ідей бути рок-зіркою і нарізати на гітарі на сцені перед великим натовпом то вони може у мене і були, але коли я в реальності стикнувся з тим що таке заняття музикою та отримав ідею про життя музикантів у мене ця мрія швидко зникла. От що я собі уявляв так це те що я буду дуже-дуже круто грати в групі яка буде іноді виступати в маленьких клубах і гітара буде моїм хоббі, але я в цьому хоббі буду неймовірно крутим :)

Проте з нашої “групи” один учасник таки став професійним музикантом і дуже непоганим.

Я ж свого часу пару разів виступа на “концертах” в музичній школі (кожен учень грав перед батьками якийсь твір) і навіть одного разу грав на концерті між панками та металістами. Усі рази це було страшно, руки трусилися, воно нічого не гралося і лише бринькалося, але в цілому користь була – чим сильніший провал тим менше я став боятися щось представляти перед натовпом і дуже добре що у мене був такий досвід.

Про мої гітари

Як я вже згадував була у нас красива, але не придатна для гри гітара. Потім, вже під кінець навчання в інституті я у того ж одногрупника купив непогану, а у порівняння з моєю просто прекрасну гітару на якій і грати було приємно і яка давала хороший відносно звук. Вже працюючи в Дніпропетровську я купив собі класичну гітару Fender і це була моя найкраща гітара за все життя: вона звісно була і красива, і давала хороший чутливий звук, і сам гриф на дотик наче бархатний був.

Ще у мене було кілька електро-гітар, але не пам’ятаю чи перші з них були мої, чи я їх просто брав на якийсь час. Взагалі в електрогітарі я дуже швидко розчарувався тому що хотілося на ній або робити суворе дж-дж-дж, або запилювати неймовірні швидкісні соло, а ні для того ні для іншого не було ні технічних вмінь, ні почуття ритму. Що ж стосується самих електрогітар то в ті часи у мене доступ був лише до совєцьких, а усе совєцьке то чугунієве лайно яким можна стовби в землю забивати, а ніяк не грати музику. Струнно-стінобійні інструменти коротше, а не гітари. Крім повної відсутності звуку (звучали вони трохи краще за проволку натягнуту на дверцята шафи) вони ще й мали таку вагу що носячи таку з дому і на репетицію можна було нехіло підкачатися.

Останній свій рік в Україні я купив у якогось металіста електрогітару на якій і грав цілий рік і в принципі було непогано – я розучував і грав під метроном та іноді комп’ютер (барабани) пісні різних металістів і в принципі непогано проводив час не дивлячись на те що мало що виходило.

Про гітаристів

Першо що треба сказати це те що гітаристи і класичні і електро це доволі специфічні музиканти, і це не похвала. По-перше, гітаристи дуже обмежені у своїх музичних вподобаннях і музиці яку вони слухають і якою цікавляться. Це звісно гітарна музика, скрипка (бажано соло) та Бах. У хороших музикантів інтереси набагато ширші, але у переважної більшості гітаристів є дуже сильна замкненість на свій інструмент.

Друга річ яку я з подивом відкрив для себе це те що знову ж таки переважна, просто домінуюча більшість гітаристів можуть або добре грати, або робити музику. Це означає ось що: гітарист який на слух знімає соло Стіва Вая, або грає якийсь складний твір чітко як комп’ютер сам створити хорошу музику не може. Тобто вони то щось роблять, але виходить така нудятина що просто страшно. Перші рази коли я з таким зіткнувся я подумав що який дивний випадок – людина вміє грати, але не знає що грати. Але з часом я побачив що це правило, а не виняток.

Саме тому гітаристи які пишуть і грають хорошу музику так широко відомі і популярні в колі тих хто хоч трохи грає на гітарі і цікавиться гітарою. Звісно є і такі випадки коли техніка і швидкість дуже розвинені і гітарист усі свої композиції зводить до “поливання” слухача довжележними швидкісними соло. Так, це неймовірно складно, навіть не можливо відтворити майже нікому, але музичності в цьому часто бракує.

І тоді як електрогітаристи, особливо початківці усі мрію про швидкість, швидкість і швидкість у класичних гітаристів фетиш це точність виконання. Відтачуючи довгими годинами виконання кількох тактів твору вони реально намагають зіграти точніше і чіткіше ніж комп’ютер.

А що ж далі?

Зараз я на гітарі не граю вже 8 років (з того часу як поїхав з України), але не відкидаю що колись таки куплю собі гітару, комбік (це колонка така для гітари) та пару педалей для різних ефектів і почну усе заново. Кілька разів вже таке бажання виникало, тим більше в США і вибір і ціна на пристойні гітари кращі, але зупиняло розуміння того що часу на гітару в своєму розкладі я не знайду взагалі.

Ну та може колись у майбутньому…