Оскільки вся ця справа нарешті завершилася можна вже і розказати.
Отже після повернення з неймовірної подорожі у пустелю Моаб де ми три дні каталися на гірських велосипедах (читати тут – https://blog.golovatyi.info/2014/05/04/white-rim-moab-ut/) вже дома я вийшов побігати вечером і бац…
Вибіг я такий з дому, пробіг менше двох кілометрів, біжу звивистою дорогою з гірки, біжу по обочині, думаю щось про своє. І раптом чую гучний удар… Так, це було перше що я помітив – звук удару. Потім помітив що замість дороги і дерев я бачу перед собою небо. А потім вже вдарився об землю.
Взагалі уся ця “пригода” була схожа на якийсь із трюків з фільмів Джекі Чана. Схоже що було все так: машина спочатку вдарила мене лобовим склом у лівий лікоть (лобове скло я таки пробив) який як раз йшов вперед і трохи підкинула мене вгору, ноги підлетіли і праве дзеркало вдарило мене під ліве коліно (там був поріз. а дзеркало знесло с машини). Таким чином я підлетів горизонтально і впав на праве плече і троши на ньому проїхав по траві і гравію.
Отже лежу такий і бачу як вильнула машина попереду. Перша думка була що мене штовхнули з машини. Потім прийшо розуміння що я тільки що літав і той гучний звук що я чув мабуть означає що мене та машина збила.
Тут почалася паніка “МЕНЕ ЗБИЛА МАШИНА!!!”. Прислухався до себе – наче нічого не болить. Спробував сісти і ура, можу сісти, спина не пошкоджена. Потім ноги, мацаю ноги, виглядають наче цілі і нічого поки не болить. Чомусь немо кросівок на ногах, але ж нічого не болить і зовні усе ціле!
Пробую встати і це мені вдається. Обдивляюся себе і помічаю що ліва рука вся у крові. Мацаю голову з переляку, але вавок наче нема. Звідки ж кров? Обдивляюся себе: а, це лікоть розбитий, але рука рухається, отже не так страшно.
Зупиниласть машина і тітонька щось мене питає. Я кажу що нічого не розумію і прошу подзвонити у 911. Вона каже що вже подзвонила. Зупиняється друга машина і водій щось питає у тітки і потім каже мені що спробує наздогнати машину яка мене збила.
Я ж тим часом ходжу по битому склу і шукаю свої кросівки. Тітонька мені каже щоб я цього не робив, але я їй пояснюю що мені терміново треба знайти кросівки бо інакше Я МОЖУ ПОРІЗАТИ НОГИ ОБ СКЛО!
Тут повертається машина яка мене збила і водійка починає вибачатися, я їй кажу що живий і продовжую шукати кросівки.
Приїздять пожежники. За моїми відчуттями пройшло максимум 2 хвилини. Мене обдивляються, закріплюють шию в каркас. А тут і поліція. Офіцер записує мої данні і хлопає мене по плечу – щасливчик, каже. Йому не видно що на лопатці у мене футлобка порвана, а я раптом починаю відчувати біль у плечі.
Далі мене закріплюють на каталці, я дзвоню Олені і розказую що сталося, кажу що все в порядку і куди мене везуть.
Ось я вже в швидкій допомозі. Тут мене залишають на якийсь час, потім приходять зрізають ножицями одежу і промивають рани. Залишають ще на більше часу. Потім везуть на томографію шиї і взагалі командують не рухатися доки не буде ясно що зі мною. Ще через якийсь час кажуть що все ціле і корсет знімають.
Приїздить Олена, а мені колять знеболюєче і починають зашивати лікоть. Тут мені вперше стає погано від болю. Плече вирішують не зашивати бо рана дуже глибока і довга, бояться щоб запалення не було.
Приїхала поліція. Знайшли мої кросівки за 15 метрів (!) від того місця де мене збили. Офіцер розказав що він вперше бачить щоб машина була з такими пошкодженнями, а у жертви навіть жодного перелому нема. У них там усі хто бачили пожмакану машину очикували що збила вона когось насмерть. Отаке от.
Також він мені сказав що водій яка мене збила нетвереза, зараз заарештована і взагалі він вперше бачить когось настільки п’яного. Навіть дивно як вона взагалі в машину сісти змогла. Підписав якісь протоколи і на цьому все.
Ну і все, Олена забирає менен додому. За моїми враженнями пройшло хвилин 30 максимум. але насправді це було годин 5. При цьому я не втрачав свідомості наче.
Наступний день відлежувався дома, плече, лікоть, прес та боки болять страшенно, але можна обійтись без пігулок. Проте сідати, лягати, вставати дуже боляче, пересуваюся як робот-пінгвін.
На третій день поїхав до хіропракта (у нас здається це називається мануальний терапевт). Справа в тому що наслідки автомобільних аварій як правило починають серйозно проявлятися через 2, а то і 3 роки. До того організм намагається скоригувати усі мікропошкодження м’язами, невеличкими викривленнями хребта чи шиї, зміною походки і таке інше. Але ці мікрокоррекції призводять до більшого дисбалансу і якраз через 2-3 роки усе сипеться в один момент. Можуть початися хронічні головні болі, проблеми з попереком чи ще що завгодно. Тому лікарі рекомендують зробити максимум необхідних перевірок та лікування якомога швидше після аварії.
Через те що у мене страшенно боліли боки хіропракт не став мене сильно жмакати, а натомість порекомендував поїхати і перевірити чи все в порядку у мене з нирками та печінкою, була можливість травм. Отже я вдруге опинився у швидкій, лише цього разу потрапив туди своїм ходом. Зробили томографію і сказали що всі органи цілі, а от м’язи преса пошкоджені і всередині великі гематоми.
Олена тим часом знайшла адвоката який узявся за нашу справу. Той роз’снив нам що у подібній справі є три єтапи: кримінальна справа де місто чи штат виступає проти водія, цивільна справа де страховка водія має оплачувати моє лікування та те що у нас називаються “моральні збитки”, а у них тут “біль і страждання”. Третя частина це де я можу сказати що от я такий спортсмен, маю графік змагань, маю певний стиль життя, а тепер насильно мені все це поламали, крім того моя дружина/родина налякалися, також це вплинуло на мою роботу і так далі.
Стосовно кримінальної частини зі мною зв’язався обвинувачувач від міста де сталася пригода і повідомила мені що як буде необхідність то мене викличуть в суд. Але так і не викликали і наскільки я розумію водій не виходячи з тюрми так в тюрмі і залишилася. Але наскільки не знаю. Факт що крім ув’язнення вона ще сплатить кілька тисяч штрафу місту, втратить право водити машину на кілька років та її кредитна історія зіпсована наскліьки що купівля будинку чи дорогої машини стає для неї неймовірно дорожчою.
Також на запит мені прислали електронною поштою поліцейський протокол. Такий собі документ у pdf форматі на 25 сторінок де записано слова свідків (а також їх персональні данні), слова поліцейського, слова лікарів, мої слова. Там, наприклад, прокольно було прочитати як поліцейський попросив водія зробити 9 кроків по прямій, повернутися і зробити їх назад. Водій збилася з рахунку, потім забула що робити. Лікар попросив її порахувати від 9 до 1, вона сказала “дев’ять, вісім і так далі”. Показання свідка що їхав одразу за її машиною говорять про те що машина вильнула щоб мене збити. Отаке от.
Щодо цивільної частини то страховка водія довго опиралася і все розказувала що вони самі проведуть розслідування щоб підтвердити що мені насправді потрібно було усе те лікування. Дійшло до того що лікарні та швидка почали дзвонити мені і вимагати гроші, я всі ці дзвінки і листи спрямовува до адвоката. В кінці кінців (через 6 місяців) страховка водія погодилася сплатити усі мої рахунки і заплатити зверху мені щоб я підписав документ що у випадку майбутніх проблем не матиму претензій до них.
Що сталося б якби у водія не було страховки? Тут є кілька варіантів. По-перше, це моя автостраховка (оскільки це була авто-аварія). Навіть якщо вона не покриває все то у мене є медична страховка. Потім страхові якось би відшкодовували свої збитки з водія. І навіть у випадку якби у жодного з нас не було б страховки передбачений – у штата є спеціальний фонд звідки беруться гроші на лікування жертв аварій.
У мене зайняло 3 тижні доки я нарешті почав плавати, а ще через тиждень вже почав потроху бігати. Взагалі організм відреагував набором ваги за цей місяць і я повністю втратив будь-яку швидкість. Власне кажучи якби займався спортом то може і не помітив би що щось змінилося, а так безперечно видно що став важчим, повільнішим і менш витривалим. За розкладом у мене через місяць був тріатлон який я так і не зміг фінішувати (2014/05/31–Troika Triathlon).
Зараз залишилися маленькі шрами на лікті, два некрасиві і дуже випуклі шрами на плечі, в усьому іншому наче більш-менш добре.
Отаке от, так що будьте уважними!
Бігти стає складніше і через те що людей набагато більше – фінішують сотні повільних пів-марафонців. І ось поворот, ще одни, ще один і фініш!