Г’ю Лорі, якщо хто не знає, це відомий британський (шотландський) актор який знімався в таких популярних серіалах як “Дживс і Вустер”, “Шоу Фрая та Лорі” та “Ліках Хаус”.

Зараз він змінив свою акторську кар’єру на музичну і виступає у складі групи Copper Bottom Band та випускає сольні альбоми (http://didntitrain.hughlaurieblues.com/us).

І от в п’ятницю ми завітали в Сіетл, в театр “Парамаунт” де і відбувався концерт.

Скажу чесно що до того як побачив електроний лист з інформацією про концерт навіть не підозрював про існування цієї групи та музичну діяльність Г’ю.

Ну і сам Г’ю на концерті звісно що він прекрасно розуміє що більшість народу в залі прийшли тому що знають його як актора, подякував за кредит довіри і пообіцяв не розчарувати.

На затишно обставлениій сцені (ми сиділи у 8-му ряду) напівколом розташувалися музиканти: саксофоність зі стійкою різноманітних саксофонів, флейт та інших сопілок, трубач, гітарис-клавішнік-акордеоніст-банджист, барабанщик, контробасист, дві вокалістки (одна з них ще грала на гітарі та укулеле). Ну і сам Г’ю за фортепіано.

Музиканти виявилися неймовірно хорошими, віртуозами без перебільшень. А вокалістки просто вбили потужними голосам. Чесно кажучи я трошки в шоці навіть був.

Якість звуку така неймовірна що я ні на якій апаратурі такого ще не чув. Що ще вразило так це те що зовсім не чути було побічних ефектів живої музики: клапани на саксовоні не клацали, пальці по струнах не совалися, взагалі таке враження що звук був підчищений на комп’ютері.

Що стосується репертуару то це були переважно старі пісні (деякі старіші за 100 років) які узагальнено можна назвати первісним джазом.

Слухали із задоволенням, але якщо б не на концерті то я сам навряд чи б більше однієї пісні в такому стилі прослухав би – занадто мляві і безенергійні вони для мене, а емоції хоч в них і є проте мені вони не близькі.

Головний герой дійства дуже дорбе грав на фортепіано і гітарі, співав хоча і не потужним, проте приємним голосом. Також ходив по сцені, трошки спілкувався з публікою (але не перетворював це на концерт самого себе), танцював, пив віскі і розносив стопочки музикантам. Взагалі вони майже миттєво створили атмосферу наче у когось в затишній гостинній сидиш.

Задоволені концертом страшенно! Але при цьому я не певен що пішов би на нього вдруге – занадто вже не моя музика.