Рік: 2012

.NET Multithreading

Оце на такий цікавий тренінг я зараз ходю – 2 повні дні, веде Джефрі Ріхтер. Дуже, просто надзвичайно цікаво!

Розказує він просто заслухаєшся. Саме цінне що не просто технічна інформація яку в документації можна знайти, а чому саме так свого часу зробили, до яких проблем це приводило, і як їх вирішували.

Головні поради і висновки: можеш писати однопоточно – так і роби, уникай синхронізації, уникай створення нових потоків (реюзай старі), уникай синхронних операцій. І знову ж таки усе з прикладами коду.

Сильно дістається критики і Windows, і Офісу, і деяким іншим. Дуже хвалить .Net і в захваті від WinRT (нова версія WIN API для Windows 8).

Всьо, похвалився Smile

Офіс з вікном…

Переїхав у новий офіс, тепер з вікном. Фоточки потім якось.

Взагалі в МС офіси розподіляють не по рівню, а по відпрацьованому у компанії часу. Тобто спочатку сидиш у кімнаті з кількома людьми (але не у всих командах такі є). Потім ділиш офіс з кимось. Потім сам сидиш у офісі. А потім вже офіс з вікном займаєш.

Коли команда перебирається у нове приміщення (чи інший поверх) то так само за відпрацьованим часом люди по черзі вибирають собі офіси.

Оскільки конфігурація будівель сильно різна то і процент офісів з вікном різний. В нашому будинку у формі двох лінз приблизно третина офісів мають вікна. А от в білдінгах де сидять команди Windows Phone та XBox добре якщо хоча б шоста частина таких офісів була.

Засада тільки в тому що у нас чим далі від центру тим менші офіси. З іншого боку у мене вікно від підлоги до стелі, ніяких підвіконь. Вид на 405 трасу, Редмонд десь там та гори дуже далеко (16-й поверх).

А ще ми переїздимо в нову квартиру на днях, тому у вихідні мене в інтернетах не шукайте, не буде мене там.

Alastair Reynolds. Revelation Space / Алістер Рейнолдс. Простір Откровення (2000-2007)

Alastair Reynolds. Revelation Space / Алістер Рейнолдс. Простір Откровення

Надзвичайно масштабна серія. І головне що відносно нова. Далеке майбутнє, людство широко розлетілося у просторі. І просто гіганські масштаби у часі.

В серії не лише простір, але і нові спільноти, технології, загадки і артифакти. Так само як і нові проблеми, хвороби і стаждання. При всьому цьому люди залишаються такими типовими людьми. Навіть якщо вони суттєво видозмінені.

Дуже сильна і серйозна серія. Не дивно що її порівнюють з Гіперіоном.

Revelation Space / Простір Откровення (2000)

Вивчення артефактів зниклої цивілізації, колонія з революціями, торгівля високими технологіями і нова загадкова епідемія що здатна вражати як людей так і машини (віруси-нанороботи).

На відміну від великої кількості популярного фантастичного чтива тут нічогт не пояснюється "з самого початку", автор просто кидає читача у світ і веде оповідання приблизно з середини. Про багато що треба здогадуватися самостійно, а щось так і залишається лише натяком.

Chasm City / Місто у Розломі (2001)

Дії відбуваються через кілька сотень років після дій першої книги.

Заплутаний сюжет в якому постійно по ходу відкриваються нові деталі і історії з минулого. В результаті головний герой з’ясовує що його підмінили і він не той за кого себе вважає. Ага буває і таке (:

Взагалі дуже серйозна (хоча в цій книзі переважно пригодницька і бойова) фантастика, те чим жанр може пишатися.

Redemption Ark / Ковчег Спасіння (2002)

Ще через певний час після дій двох попередніх книг. Лише в цій книзі стають зрозумілими певні речі з першої книги.

Основний мотив – щоб зберегти життя у Всесвіті треба його планомірно знищувати не даючи розвинутися до того стану коли воно починає загрожуванти існуванню інших.

Усілякі прадавні машини, надпотужна зброя і людство як пригальмований у розвитку вид що лише но почав проявляти ознаки розумності.

І вимерлий вид гіганських слимаків що їхній останній представник є об’єктом експлуатації та знущань у другій книзі виявляється свого часу тікав від тих же машин що з ними зустрілося людство.

У серії є ще 2 не прочитані поки що книги:

  • Absolution Gap (2003)
  • The Prefect (2007)

Ось і закінчилася зима…

Три дні мело і засипало снігом. На вулицях ні людей ні маштн. Прибігаєш собі на роботу – а там одні російськомовні (по 2-3 людини на поверх). У деяких вирубалася електрика регулярно, у когось навіть на пару днів. Народ добирався на роботу щоб сходити у душ.

Хоча у місцевих ман’яків у багатьох стоять генератори струму і вони спокійно переживають такий снігопокаліпсис дома. А от коли інет пропадає то це паніка. У нас не пропадав.

Зате знайшовся привід у комині вогонь розпалити (і задиміти усю хату).

Оскільки людей усі три дні на вулицях не було то почали з’являтися койоти, а деякі кажуть навіть вовків бачили. Думаю ще кілька днів би такої зими і медведі б з лісу поприходили.

А потім усе потекло і потануло. І ось вже дороги чисті. Тротуари правда так і досі завалені брудним уже снігом Sad smile

Ось така вона зима.

Про наший спортклуб

Фотографій з самого клубу нема бо фотографувати у ньому заборонено.

Знову ж таки я вперше написав подібний пост у старому блозі як тільки почав ходити у спортклуб. Зараз, краще розумыючи як воно все я вам перепишу Smile

Наш козирний клуб називається ProSport Club (http://www.proclub.com/). Самі вони стверджують що це найбільший спортивний клуб Північної Америки що в принципі схоже на правду.

Ціни в клубі просто якісь безбашенно недемократичні – вступ обійдеться в $1000 і щомісячна плата десь в районі $300. Але для працівників МС все це набагато легше – вступ безкоштовний для працівника і членів родини, помісячна плтня безкоштовно для працівників і $70 для дорослих членів родини. Ну та воно і зрозуміло – клуб розташований у безпочсередній близкості до МС і 99.9% відвідувачів складають саме працівники МС.

Поруч із клубом є триповрхова парковка плюс парковки на вулиці, машин на 1500 в сумі. На вході береш рушники які потім кидаєш у спеціальні корзини (вірніше вази) з яких все йде у пральню.

Далі у роздягальню шукати вільну шафку. Засмучує що як і кругом тут шафки чомусь крихітні і вузенькі. В принципі всі речі влазять, але якось з совєцькими шафками, вчетверо більшими, у роздягальнях було простіше. В двері шафок вставляється картка з якою заходив у клуб, набираєш код – закрив, той самий код – відкрив.

В самому клубі (напевно щось забув):

  • 2 басейна для плавання по 25 ярдів (6 доріжок у кожному)
  • 2 басейна для дітей і занять фітнес-груп
  • кілька баскетбольних полів
  • кілька залів для йоги
  • ряди тренажерів – велосипеди, бігові доріжки, сходинки, гребля, лижі… Звісно ж тренажери для качання м’язів
  • Зали з залізом (штанги, гантелі та таке інше)
  • корти для рокетбола, сквоша, тенісу та бідмінтону (по десятку десь кожного)
  • Сауна, парна, джакузі, місця для відпочинку
  • в душових мило, шампунь, кондиціонер
  • біля дзеркал піна для гоління, крем для тіла, рідина для полоскання рота, …
  • спортивний магазин із шаленними цінами
  • ресторан та кафе
  • перукарня, спа-салон, масаж, …
  • автомийка

Причому це лише один з їхніх клубів (в Белев’ю), ще такі є в Сіетлі та парі маленьких міст. В нашому клубі обіцяють побудувати відкритий 50-метровий басейн в цьому році.

Крім усього цього є велика кількість класів, частина навіть безкоштовна. Є теніс, плавання, триатлон, біг, загальний ітнес, пілатес, його, футбол та ще пару десятків. Можні найняти тренерів індивідуально (працівники цього ж клубу).

Є

David Brin. The Postman / Девід Брін. Листоноша (1985)

Постапокаліпсис – США через 16 років після ядерної війни. Банди, маленькі поселення, руїни… Цивілізація зруйнована не повністю, скоріше рознізнені та ворожі одні до одного поселення знахадяться на стадії ранньої індустріалізації – деяки машини та технології збереглися, а в деяких навіть комп’ютери та генератори.

І просто мандруючий хороший хлопець зі стійкими моральними принципами та цивілізованими цінностями.

Те що починається як рядовий роман про виживання несподіванно перетворюється на цікаву історію з відбудовування цивілізації. Багато патріотизму, популізму та невідомо нащо фемінізму. Тим не менше читати легко і приємно.

За книгою зняли у 1997 році фільм – http://www.imdb.com/title/tt0119925/

Прямо як справжня зима…

Старі фотографії!

Вже третій день йде сніг. Вірніше як – в понеділок щось там посипало і під вечір майже розтануло. Але народ трошки наляканий ходив. Вчора обіцяли завірюху, але нічого так і не сталося. А сьогодні прямо з ранку все так добряче засипано і досі мете…

 

На вулицях порожньо – всі працюють з дому. В басейн заходиш і вибирай яку хочеш доріжку, в одному троє людей плаває, в другому взагалі одна.

 

Їздили обережно (20 миль на годину), але місця повно і бажаючи обгоняли.

 

Автобуси проте їздять нормально – з цепами на колесах і вільними дорогами.

 

Проблем з такою погодою насправді кілька. Сильний сніг випадає раз на 2-3 роки, тому і техніки особливо для його прибирання нема. Народ не надто вміє водити по снігу (ті і нафіга тут таке вміння?). Ну і не в останню чергу те що всі дороги навколо доволі гористі – то круто вгору, то вниз. А на укатаному снігові це ще та веселуха. В Сіетлі навіть в суху погоду у мене бувають проблеми коли стоїш на червоне світло в круту гірку… Smile

 

А ще коли чистять дороги то машини весь сніг сиплять на тротуари, бо ними і так майже ніхто не користується. І біжиш потім задираючи коліна вище пупа. Важче навіть ніж по піску бігати.

 

Ото таке.

Scars Of Chaos–2007 – Humanitarian War Machine

 

Цікаво, але якось одноманітно, і це не дивлячись на те що домішано у музиці до біса. І швидко набридає. І в основному набридає через симфонічність якусь.

Такий перенасичений звук – і ріфи, і мелодійне підвивання сінтезатора, і блековий вокал… Втомлює коротше.

Стиль такий поставив просто через те щоб не створювати новий тег спеціально для цієї команди (symphonic extreme metal).

http://www.metal-archives.com/albums/Scars_of_Chaos/Humanitarian_War_Machine/144356

[youtube=http://www.youtube.com/watch?v=uAbKdo-vWQc&feature=related]