Місяць: Січень 2011

J. V. Jones. The Book of Words / Дж. Джонс. Книга слів (1995–1997)

Високоякісна фентезійна трилогія:

  • The Baker’s Boy / Учень пекаря (1995)
  • A Man Betrayed / Зрада (1996)
  • Master And Fool / Чаклун і дурень (1997)

Із задоволенням дочитав до середини третього, останнього тому. Ну а далі таки вже ніяк не пішло – бо фентезі, а я його шось ніяк не поважаю (за рідким винятком).

 

Початок – нормальний, не придуркувато героїчний. Звісно героям треба кудись мандрувати за пів світу і когось рятувати, але мотивація у них доволі розумна і логічна. Пафосу особливого нема.

Ну звісно головний герой (бідний козопас, чи то учень пекаря) виявляється могутнім чаклуном, героєм і взагалі принцем. Його подружкою виявляється принцеса звісно ж. А його ворогом наймогутніший і найпідступніший чаклун у якого є такий самий син від королеви… Ну і так далі. Присутні наркотики. Незважаючи на таку шаблонність все одно дуже і дуже добре написано.

 

Лише тільки кінцівка сильно передбачувана.

Robert Wilson. Spin / Р. Вілсон. Спін (2005)

Ідея в цілому еперекликається з ідеєю «Карантина», але відмінностей багато і не можна сказати що це просто варіація.

 

Земля, загорнута у мембрану невідомого походження дожває останні 50 років в той час як за її межами пролітають сотні років у секунду. Більшість людей звісно або у відчаї, або у іншому непродуктивному стані, але хтось бачить і можливості – ракети з бактеріями дозволяють тераформувати Марс за кілька місяців в той час як там пролітають сотні тисяч років. А потім і земні види з поселенцями заселяють нову планету. Як тільки Марс досягає приблизно того ж рівня розвитку його теж обертають мембраною.

 

І ось коли Сонце вже готове вибухнути щось починає прояснюватися. Сукупність нанобактерій що живиться і розбудовує сама себе на кризі космічних об’єктів здається вважає людство своїм примітивнішим родичем і створює для нього середовище яке б дозволило виду існувати ще дуже-дуже довго.

 

Ну а так в книзі багато бізхнесу, політики, кохання, релігії, медицини і складних людських стосунків.

Лариса Денисенко – Корпорація ідіотів (2005)

Книга надзвичайно мені сподобалася, хоча я зразу дуже сумнівався чи варто мені читати сучасну українську прозу взагалі. Боявся що там все таке езестенційне буде…
Коротше 5 балів. Написано добре, чесно і цікаво.  Брутальність та чернуха відсутні. Враження самі позитивні. Варто читати.

 

З рецензії:

Молодий шибеник, який втрачає совість та віру в людство, випадково потрапляє на державну службу, де опиняється в колі людей, яких можна назвати ким завгодно, але не справжніми державниками. Байдикування, хизування, гра по чужих нотах. Це смішно, сумно, але не безнадійно, принаймні хочеться в це вірити. “Корпорація ідіотів” – це можливість для пересічного громадянина потрапити за куліси життя державних мужів та процесів прийняття РІШЕНЬ. Сучасна проза в дусі Зощенка та         Гоголя.

 

А ось і ЖЖ авторки – http://bozi.livejournal.com/