Позначка: Подорожі – Еквадор

2020-02 – Еквадор, Кіто, Телеферіко

Попередні записи:

Схоже я ніколи не завершу свою розповідь про Галапагоси, а тому спробую логічно завершити про Еквадор в цілому.

В одному з попередніх постів я писав що Кіто (столиця Еквадору) є надзвичайно не цікавим містом в якому мало що є робити туристам. Але таки одну варту уваги річ ми знайшли – це гора Телеферіко.

Сам Кіто, нагадаю, знаходиться на висоті 3 км, а Телеферіко піднімається вище 4 км. Ось там вже реально важко дихати без підготовки і можна лише повільно ходити. Добратися до неї з міста доволі просто – за $5 таксі довезе до канатної дороги за 30 хвилин з центру.

Як би ми знали про цю гору заздалегідь то вибралися б туди на цілий день. Ми бачили людей які у похідному обладнанні виходили в гору – це займає 3-4 години. Далі з гори починається трейл довжиною у кілька кілометрів, що теж займе 4-5 годин.

Інший варіант фізичної активності – взяти напрокат гірський велосипед тут же на місці де садять на канатну дорогу і на ньому злетіти вниз. Там є дуже звивиста, але відносно рівна (як ми могли бачити з кабінки) гравієво-грунтова дорога. Має бути цікаво.

Ціна квитка на канатку здається $8 (в обидва боки), ціну велосипедів не питав. На випадок коли черги дуже довгі можна доплатити пару доларів і стати в швидку чергу з якої садять в кабінки одразу.

На станції на вершині гори починається кілька стежок. Деякі ведуть до ферми з конями – на них звісно вас можуть покатати. Також є площадки з видами на місто і гори навколо. В той день що ми там були був надзвичайно густий туман який лише іноді розганяло вітром.

Також на станції на горі є кафешка з несподівано смачним какао і магазин сувенирної продукції з несподівано низькими цінами на вироби з шерсті місцевих тварин – ми купили светри з альпаки усього за $30 кожен собі. А на випадок як кому стане погано – є кімната з кисневими балонами.

У підсумку – як будете в Кіто знайдіть похідне обладнання і вирушайте в похід на весь день на Телеферіко. А як втомитеся то вниз можна буде спуститися канатною дорогою.

2020-02 – Еквадор, Галапагоси. Частина IV

Попередні записи:

На острові Ізабела щоб побачити дике життя достатньо просто вийти з кімнати: ігуани лазять де завгодно, гіганські черепахи тиняються у лісі, а прямо на пляжі пелікани пірнають у воду за рибою якої теж повно у воді. Ну і звісно наглючі морські котики, що сплять на лавочках, столах, посеред доріг та і взагалі де їм заманеться.

І я якось примудрився загубити всі відео і фото з пеліканами :(

Звісно ж можна також побачити великих морських черепах, крихітних пінгвінів, скатів, морських котиків та інших тварин. Для цього доведеться відпливсти трохи від острова. Але там усе одно мілина, просто вона в океані.

Ми власне пів дня і провели плаваючи та роздивляючись усіх цих тварин. А потім ще й попливли на лавові утворення де арки та доріжки з лави розкидано у яскраво синій мілкій воді. А на лаві ростуть великі кактуси. Абсолютно іншопланетний пейзаж, сам би такого ніколи не вигадав.

І взагалі якщо вам доведеться побувати на Галапагосах то хоча б день, а краще ще більше витратьте на те щоб побачити що там у воді навколо островів. Це красиво, цікаво, незвично і насправді щось унікальне. До того ж тут дике життя не надто боїться людей і до багатьох з цих тварин можна наблизитися просто впритул.

Що мене ще вразило так це той момент який ми бачили у фільмах про людей хто намагається вибратися з острову назад у великий світ, а океанські хвилі їх відкидають назад. Так от дійсно виходить так, що біля островів океан доволі мілкий десятки, а іноді і сотні метрів. А потім дно різко йде вниз і прямо видно межу по які ходять надзвичайно високі хвилі.

І у нас на човні капітан ловив момент коли можна прискоритися і проскочити між хвилями. На відео внизу я про це згадую. І хоча там хвиль особливо не видно я пам’ятаю, що як розумієш їх розмір то страшнувато стає. Вони вище за людину і відстань між ними десь метрів 40-50. Трохи похвилювалися.

Ну а тепер власне відео де є черепахи, сплячі акули, лавовий острів та інше. Усе безсистемно зібрано в купу.

2020-02 – Еквадор, Галапагоси. Частина ІІI

Попередні записи:

По прильоту на Санта-Круз ми за пару годин пересіли на швидкісний човен який повіз нас на острів Ізабела – найбільший острів архіпелагу. Дорога у човні триває 2 години при хорошій погоді. Але через те що це океан навіть коли місцеві кажуть “хвиль нема” треба розуміти – хвилі будуть і доволі великі.

Коротше у підсумку мене добряче укачало і я певний час потім відходив від поїздки. Вже на зворотню дорогу випив пігулку від закачування. І це допомогло і дорогу переніс добре.

Острів Ізабела утворено п’ятьма вулканами, що стирчать з океанського дна і їх конуси зливаються одне з одним. Вулкани крім одного не активні, та і той що активний поступово все слабшає і слабшає. Цікаво що найпівнічніший вулкан знаходиться практично на самому екваторі.

Оскільки 99% території острову є національним парком і не використовуються для проживання чи фермерства на острові дуже багато різноманітного дикого життя: всюдисущі ігуани, гігантські і звичайні черепахи, ящірки, птахи, пінгвіни, котики і багато іншого.

І хоча на острові є хороші догори (ті що є таки справді дуже якісні) і доріжки для походів самому повештатися по острову не вийде – будь-які походи і подорожі без місцевого гіда заборонені. Ну та в принципі якщо ви вже опинилися на Ізабелі – це вже означає, що у вас є гід.

Ось на один з таких вулканів (вулкан Чіко), а саме на діючий, ми і сходили в похід. Вулкан цей хоч і діючий, проте не вибухає – лише раз у кілька десятків років стаються витоки лави. І до того ж з часом вони все слабші і слабші і вчені прогнозують, що вже через 100 років цей вулкан потухне остаточно.

Калдера вулкану Чіко вважається за розмірами другою в світі після Нгоро-Нгоро в Танзанії і складає в діаметрі більше кілометру. Всередині калдери завал застиглої лави віком від кількох тисяч до кількох десятків років – лава іноді і досі проривається.

Спускатися в калдеру не можна – вулкан, повторюся, діючий. Та і до того ж застигла лава містить у собі каверни і може під вагою людини провалитися на кілька метрів.

Також не можна обійти всю калдеру по периметру – на ній розташовано погодні станції і лабораторії куди доступ є лише науковцям.

Коротше як будете на цьому острові то сходіть на цей, чи будь-який інший вулкам. До того ж там не високо – максимум 2 км.

Крім власне великої кількості різноманітних зелених рослин у цих, відносно високогірних лісах можна побачити тих самих знаменитих птахів які і надихнули Дарвіна на розробку його теорії і написання впливової книги – пересмішників та в’юрків. Відмінності у їх поведінці, будові тіла та дзьоба та кольорі спричинені їх раціоном і стали тим ключем з якого почалося розуміння механізмів еволюції.

Читайте далі:

2020-02 – Еквадор, Галапагоси. Частина ІІ

Попередні записи:

Отже як було згадано у попередній частині туристи прибувають літаками на острів Санта-Круз. Там вже з аеропорту і швидкої перевірки на таможні (не можна завозити тварин, насіння і таке інше) і обробки якимось дихлофосом групи туристів та місцеві пересаджуються на автобуси.

Далі невеличкий 10-хвилинний паром і інший автобус. І потім ще трохи менше години – і ви в найбільшому місті Галапагосів під назвою Пуерто Айора. Місто крихітне, але заповнене кафешками, ресторанчиками, магазинчиками та готельчиками. Ну тобто існує переважно для туристів.

Також в межах міста знаходиться дарвіновський дослідницький центр де серед іншого втілюються програми відновлення кількості великих черепах.

Науковці регулюючи температуру виводять з яєць хлопчиків та дівчаток у потрібній пропорції, тримають їх в яслах 5-7 років і потім поступово привчають до дикої природи.

Черепах, як це не дивно, існує дуже багато різних видів, хоча для нас вони виглядають ідентично. Був навіть такий собі Самотній Джордж який, згідно його ДНК, був останнім працівником свого виду. Вид намагалися відтворити, але його усі сперматозоїди були мертві, тож нічого так не вийшло. Джордж той був постійно у депресії і бувало по кілька днів лежав з закритими очима і не рухався. А одного дня він так помер, і помітили це лише через 3 дні.

У нього був єдиний друг – один з працівників парку. Смерть Джорджа він не зміг перенести (як ніяк більше 30 років з ним товаришував) і по тому пішов на пенсію. Зараз тіло Джорджа зберігається у спеціальних температурних умовах за склом. Не можна фотографувати і таке інше. Можливо у майбутньому з його тканин зможуть відтворити цей вид.

Також розказали цікаву історію про Супер Дієго. Як я вже згадував раніше у великих черепах займає 90-120 років щоб навчитися як запліднити партнерку. Справа в тому що їх статеві органи розташовуються в хвості. І цим же хвостом треба примудритися задрати інший хвіст, провести якісь маніпуляції та ще й влучити куди треба. Тому більшість статевих актів у великих черепах, абсолютна більшість насправді, закінчується нічим.

Ну а от Супер Дієго якого знайшли в якомусь зоопарку (відібрали у нелегального “колекціонера”) якраз був у віці 120 років і на диво майже кожного разу робив усе як треба. І тепер один з видів гігантських черепах це на 90% його нащадки. Зараз Дієго живе десь в зоопарку в Флориді.

До речі гроші на всі ці програми з відновлення популяції черепах беруть якраз з тих $100 які коштує віза на острови. Ціль програм – відновити кількість великих черепах до 50 тисяч. Колись їх було 250 тисяч на островах, але науковці є реалістами і чудово розуміють – відновити початкову кількість нереально. Ну хіба що повністю прибрати людей з островів.

Інші програми, що вже згорнуті пройшли успішно – популяцію деяких птахів та рослин відновлено. Дещо не вдалося, а щось досі в процесі.

Також досі відкривають нові види. Наприклад усього кілька років тому було відкрито новий (четвертий) вид ігуан які живуть лише в калдері вулкану, не мають пігментації шкіри (тобто мають червоний колір) і досі не було знайдено жодного дитинчати цього виду. Загадка коротше.

До речі розмір у гіганських черепах показує не їх від, а лише те як багато вони їдять. Така черепаха може за день проковтнути 20 кг їжі, але їдять вони не кожного дня. Взагалі буває по кілька місяців не їдять. У деяких апетит краще і вони виростають більшими скоріш.

Читайте далі:

2020-02 – Еквадор, Галапагоси. Частина І.

Попередні записи:

Після того як погуляли пару днів у Кіто прийшов час летіти на Галапагоси. Писати про острови і те що на них є та варто дивитися – цього багато, а тому буде як мінімум друга частина.

Сам переліт займає трохи менше 2 годин. На усіх островах (яких рахуючи зовсім невеличкі скелі в океані більше 10) є усього одни аеропорт який приймає пасажирські літаки. Є і “технічні” аеропорти для сполучення між островами маленькими літачками, але туристів ними не возять.

З усіх островів населено лише 4: найбільший за розмірами острів Ізабела має 5 тисяч мешканців, менший і найбільш розвинений Санта-Круз має 12 тисяч населення. І ще на парі островів живе по парі сотень людей.


Інфраструктура на островах (дороги, електромережі, лікарні і таке інше) на островах практично відсутні. В основному все це є лише на Санта-Крузі – острів з 1942-го по 1947-й брали в аренду американці (після атаки на Перл Харбор) і по собі якраз і залишили аеропорт та все інше.

Також цікаво те, що 95% площі на Санта-Круз та 99% на Ізабелі складає національний парк. І хоча на островах є і фермерство і навіть якесь виробництво практично уся територія лишилася дикій природі.

Місцеві живуть в основному рибалкою – острови дуже бідні на копалини та воду. Хоча у них є і якісь виробництва і навіть університет.

В рік острови відвідує 250 тисяч туристів, що надзвичайно мало – в одному лише Нью-Йорку на рік буває кілька мільйонів, не кажучи вже про якісь Гаваї. Але місцеві поступово освоюють туристичний бізнес і вчаться на ньому заробляти.

Через те, що на островах практично усе привозне і ціни тут значно вищі ніж на материку. Для самих еквадорців це курорт на який вони не їздять – надзвичайно дорого для них. А через високі ціни і зарплатня середня на островах вдвічі вища ніж на великій землі ($1400 на місяць в середьному).

І звісно у них є свої заробітчани – люди з материка які різними не надто чесними способами влаштовуються на роботу, їдять роками з собою привезений рис і усі зароблені шалені гроші відсилають родині.

Економічна політика Галапагосів і цікава і жорстка одночасно. По-перше, щоб мати право працювати там треба отримати дозвіл на проживання. Єдиний спосіб, крім народитися на островах – одружитися з кимось місцевим. І через 5 років шлюбу, якщо не було правопорушень отримуєш нарешті право самостійно працювати.

Оскільки такою системою сильно зловживали то зараз термін збільшили до 10 років. Тобто поки одружений можеш працювати, розвівся, чи просто партнер передумав – дозвіл забрали і летиш на материк.

Туристам дозволяється максимум 2 місяці на рік проводити на островах. Ще є варіант припливсти своєю яхтою і плавати навколо і тоді дозвіл (без обмеження на час) обійдеться у $1000 з людини на день.

Також варто сказати, що віза на самі острови коштує $100 з яких практично усі гроші йдуть на утримання парків та інших програм відновлення видів у небезпеці.

Вище написане є ще однією причиною чому на островах нема великих бізнесів: ні готелів, ні круїзних компаній, ні мереж ресторанів і нічого такого іншого.

Єдиний спосіб іноземцю (чи навіть еквадорцю) вести бізнес на островах – мати місцевого бізнес-партнера який має володіти не менше 51% компанії. До того ж твої 49% не переходять спадкоємцям, а натомість лишаються островам. У такий спосіб намагаються вирішити проблему з тим щоб гроші зароблені на островах там і лишалися і витрачалися замість бути вивезеними в США/Європу/Китай/тощо.

Читайте далі:

2020-08 – Еквадор. Кіто

Попередній пост:

Кіто є столицею Еквадору. Провели ми в цьому місті 4 дні (2 дні перед та після подорожі на Галапагосові острови). І ось вам короткий огляд.

Кіто знаходиться на висоті 2800 метрів, а це означає, що просто ходити по ньому буде перші кілька днів важкувато. Особливо це буде помітно якщо будете йти в гірку чи спробуєте пробігтися – миттєво збивається дихання через нестачу кисню і трошки паморочиться в голові. Ну та в нас вже подібне було в Куско.

Населення міста – 3 мільйони чоловік. А саме місто розташовано на надзвичайно крутих схилах. Коли наближаєшся до нього то спостерігаєш будиночки які лізуть одне поверх одного на кілька сот метрів. Та і провалля глибиною майже в кілометр що перетинають місто теж додають до незвичності.

Стосовно безпеки нам сказали, що є такі райони куди краще не ходити – можуть вихопити з руки телефон, залізти в кишеню, зрізати сумку і таке інше. Але чесно кажучи в місті (і в країні в цілому) так мало людей, що як до тебе почне хтось впритул наближатися це буде помітно одразу.

По великому рахунку склалося таке враження, що у них зараз щось типу наших 90-х, але не так брутально.

Саме місто надзвичайно нецікаве і дивитися в ньому нема чого взагалі. Пару речей лише варто згадати.

Перше, це їх Центральний Парк про який гордо кажуть, що він копія парку в Нью-Йорку. Але з цього можна лише посміятися. Так, це великий парк розміром у кілька кварталів, в ньому є сад з рослинами, деякі розваги… але це просто великий парк і все.

Подивитися все місто (чи принаймні хоч щось варте уваги в ньому) можна взявши тур-бас який обійдеться в $15. Побачите усе де можна провести час: парк, площу Фок, вулиці з магазинами та готелями.

Друга річ варта уваги – площа Фок. Це насправді не площа, а просто місце з купою ресторанів та кав’ярень. А от їжа у них класна! Не важливо чи національна кухня (кінва, картопля, м’ясо, риба) чи щось типу стейків, чи навіть солодощів – усе надзвичайно смачно.

Ціни доволі американські на їжу у подібних місцях, але що дивно ціна ніяк не корелює з якістю. Можна щось надзвичайно смачне знайти за $25 на двох, а можна і досить таке собі за $50. Тому читайте відгуки на відповідних сайтах та сервісах.

У місті повно як доволі сучасних будівель, так і якихось мазанок, совдеповських багатоповерхівок і просто розвалин. І все це старанно перемішано між собою.

Непогані дороги і доволі хороші машини на них. А от що шокувало так це місцеві автобуси. Вони дизельні усі і на висоті двигун вивертає просто якісь безумні чорні хмари смердючого диму. Кожен без винятку автобус як проїздив мимо завонював і задимлював так, що аж трошки нудило.

На стовпах якісь неймовірні кубла з проводів що тягнуться в усі боки, висять до землі і переплітаються як завгодно, чи навіть просто обриваються. Як на мене нічого так швидко і просто не демонструє рівень розвитку країни як стан проводів.

Ще в них дуже багато таксі які їздять і постійно бібікають. Ми спочатку озиралися, а потім зрозуміли – це вони так дють знати про себе і сподіваються що махнеш рукою і наймеш їх.

Убер у них заборонений, але працює. І в ціну він такий самий як і таксі – половину міста можна проїхати за $$5-7.

Ну а про головну цікавинку Кіту яку єдину обов’язково відвідати читайте у наступному пості.

Читайте далі:

2020-02 – Еквадор. Перші враження

Отже ми буквально вчора вночі повернулися з подорожі в Еквадор та на Галапагоси і я думаю про це написати кілька постів. Але спочатку просто перші враження.

Переліт для нас складався так:

  • З Сіетлу до Лос Анжелеса – 3 години, з ЛА до Мехіко – 4 години, з Мехіко до Кіто – 4 години.
  • У зворотньому напрямку трошки швидше: з Кіто до Мехіко, а з Мехіко на пряму в Сіетл – 6 годин.

В Еквадорі вже 20 років як використовують американські долари. Тобто у них нема своїх власних грошей. Пов’язано це з тим, що у них колись була надзвичайна гіперінфляція і замість постійно друкувати нові купюри вони просто припинили це робити. І такої кількості однодоларових монет ми не бачили за усі свої 12 років в США.

Також Еквадор доволі дорога країна. Мінімальна зарплатня тут складає $400 на місяць, а середня по країні – $700. Ціни доволі високі і на деякі товари такі як в США, або навіть вище.

Там де ми були доволі хороші дороги (широкі, рівні, розмічені і чисті), але жахливі водії які лізуть у кожну щілину, підрізають одне одного і таке інше.

В цілому країна має ряд проблем і розвивається не так швидко і місцеві нам казали, що народ або тікає, або їздить на заробітки в Чилі. Читайте тут про нашу подорож в Чилі – https://blog.golovatyi.info/category/memoirs/memoirs-on-traveling/%d1%87%d1%96%d0%bb%d1%96/.

Дуже мало людей які говорять англійською, навіть серед працівників аеропорту. Але ті що говорять мають дуже добру англійську. І на відміну від чилійців які чарівно ніяковіють коли до них звертаються англійською еквадорці бадьоро щось розказують іспанською. А коли їм кажеш, що не розумієш то вони просто повторюють гучніше.

В країні доволі дешевий і якісний мобільний зв’язок та інтернет – за місяць безлімітних дзвінків та СМС, а також 11 Гб даних ми заплатили $25. Що цікаво трафік WhatsApp та Spotify не враховується і по суті є безкоштовним.

Багата природними ресурсами (вони, наприклад, самі добувають свою нафту і роблять бензин) країна, багата природою, але з корупцією і доволі великою злочинністю… Якщо коротко то серед трьох країн Південної Америки в яких ми були Еквадор буде на третьому місці після Чилі та Перу. А якщо брати Центральну Америку то і після Мексики. Але мабуть перед Белізом – в Еквадорі елементарно є дороги.

На цьому поки все, більше подробиць у наступних постах…

Читайте далі: