Позначка: Подорожі – Беліз

Отже після пари днів в Белізі (читайте Беліз. Враження про країну, Беліз. Спадок Майя та Беліз. Печери Майя) наступної частиною нашої відпустки стали кілька днів відпочинку на ріфі Гловера.

Ріф це знаходитися в 50 км від берега прямо посеред океану – маленький острів захищений від океанських хвиль власне кораловим рифом. Маленький він на стільки що на онлайн-картах його і побачити не можливо. Навколо пари невеличких островів є мілка (по пояс, іноді 3 метри) смуга шириною метрів 300, а за нею починається крутий спуски до океанського дна глибиною аж до 2 км. І як завжди – риф і корали руйнуються, острови потихеньку розмиває і через років 20 їх взагалі скоріше за все не залишиться.

Добиратися до острову на моторному човні було десь півтори години під час яких човен так сильно стрибає на хвилях (особливо боляче було коли він гепався вниз з висоти більше метра). Трошки укачує, але бризки що постійно летять в обличчя трошки покращують ситуацію.

На самому острову нас було 8 людей та приблизно ж стільки ж супроводжуючих – гіди, прибиральники та кухарі. Гіди з нами пірнали, ходили на каяках та рибалили, кухарі звісно готували, усі інші непомітно для нас підтримували табір у порядку.

Жили ми в невеличких палатках в яких проте були повноцінні ліжка. Електрика вироблялася на острові генератором з 5 до 11 вечора, був навіть холодильник.

Годували нас враховуючи те де ми були просто неймовірно – кілька страв (наприклад в обід це був суп, овочі, м’ясо, якісь пиріжечки) і завжди з фруктами: диня, манго, папая, ананас. Ну і риба яку ми ловили.

Розпорядок дня дуже простий – прокидаємося о 6-й ранку, п’ємо каву, робимо йогу (хто хоче), снідаємо. Потім збираємося або на каяки, або пірнати, або рибалити. Робимо це до обіду, повертаємося, обідаємо, відпочиваємо. І ввечері ще одна океанська активність, потім вечеря, вино/пиво/хто що хоче, сон.

І на цьому я навіть і не знаю що далі розповідати… Що би ви хотіли почути?

Рибу ми ловили двома способами. Перший це коли кидаєш на дно крючок з наживкою і чекаєш як тільки смикне так різко підсікаєш і тягнеш на себе. А смикає як правило через кілька секунд вже. Тому просто сидиш і витягуєш рибу :)

А другий спосіб це коли ми тягнули за собою на човні велику наживку. І тут лише одній з нашої групи вдалося спіймати метрової довжини баракуду (яку ми ввечері і з’їли). Хоча сподівалися наловити і бараку і тунців. Ну таке, і так непогано вийшло.

У океані повно риби, коли пірнаєш, та навіть з каяку її видно. Дуже багато мушель великих розмірів. Але багато і сміття – пластик в основному (пляшки, кришечки, пакети). Це сумно, але здається крім високих гір на планеті вже не залишилося не засраних ділянок. Навіть в океані посеред нічого на берег нашого крихітного острова виносило все що завгодно: зубні щітки, якісь коробочки, просто фрагменти пластика.

Ще можу сказати що там нещадно пече сонце і нам доводилося навіть плавати з довгими рукавами та бафами на шиях. Але навіть так ми добре обгоріли і у мене досі на ногах та руках тримається загар (а це вже півтори місяці пройшло!)

Мушель на дні так багато що просто не віриться. І бігають вони доволі жвавенько. Також в них буває знаходять перлини. А ті створіння що в них живуть стають гарною приманкою для риби.

До таких розмірів як показано на світлині вище вони доростають 10-12 років.

Ввечері як за розкладом починається невеличкий вітерець і стає він все сильнішим і сильнішим доки вночі ледь не зносить палатки. При цьому все так шумить та тріщить що заснути доволі важко. Під ранок вітер стихає і десь вже о 9-й ранку починається повний штиль.

А ще на острові далеко від людських поселень таке зоряне небо яке мало де побачиш, хіба що високо в горах. Воно таке усе підсвічене зірками і їх так багато що просто неймовірно як усього цього не видно в містах. Дуже красиво. Якби не вітер можна було б просто неба спати…

Попередні записи:

• Беліз. Враження про країну
• Беліз. Спадок Майя

Як я писав раніше (Беліз. Враження про країну) в Белізі кожному хто хоче зайнятися фермерством чи просто побудувати собі житло уряд на 50 років в оренду видає землю. Ну і звісно якщо якась родина живе не землі і продовжує займатися фермерством то вони просто продовжують оренду від батька до сина і далі.

Один з таких фермерів якось з собаками блукав по своєму лісі (а там не так щоб багато місця щоб зробити поля – в основному це гори та ліси) збираючи якісь чи то коріння чи щось таке… Аж раптом собаки вигнали на нього якусь місцеву тварину (щось типу криси розміром з собаку), яка побачивши фермера залізла у щілину між камінням. А оскільки місцеві мешканці вегетаріанством не страждають то з думкою “о, м’ясо” фермер цей почав розбирати каміння, але побачив хід який йшов все глибше.

Через якийсь час він повернуся і розібрав купу каміння яка відкрила прохід у велику печеру. В печері фермер знайшов глечики та деякі інші артефакти. А оскільки в Белізі все що на глибині нижче 1 метра від поверхні належить державі він повідомив про знахідку уряд. І через якийсь час в печері з’явилися науковці і почали дослідження.

Те що вони знайшли виявилося ритуальним місцем Майя де проводили якісь ритуали і приносили жертви (але усього лише глечики з кукурудзою та іншими продуктами. Є навіть думки що деякі сліди датовані двотисячним роком до нашої ери. Проте доводиними є артефакти що датовані VI-VIII сторіччями що співпадає з розквітом міст Майя на цій території.

З самої печери що йде під землю аж на 600 метрів і тягнеться більше ніж на 2 км науковці забрали усього 5 глечиків, а усе інше залишили як є. Лише поставили умовні огорожі щоб туристи нічого не торкалися.

Фермер що зробив знахідку якраз і водив нас у печеру. Справа в тому що печера знаходиться на його землі, а тому уряд не заперечує щоб він там бував.

Водить він усього одну групу раз на кілька тижнів. Коли ми намагалися розказати йому як можна зробити цілий бізнес він не надто розумів нащо йому така морока – йому і так вистачає і сильно якось старатися просто заради більше грошей Віл (так звати фермера) не хоче :)

Крім самих глечиків у печері фактично більше нема нічого матеріального. Тобто у печері не жили і навіть не лишалися на довго. Печера, як думають, вважалася домівкою одного з богів. А сталактити та сталагміти для майя були корінням світового дерева. Вода з сталактитів для майя була свяченою і лікувальною.

В парі місць печера дуже сильно звужуються, або стеля опускається так що треба лізти рачки. І тоді стає доволі тривожно – одразу згадуєш що над тобою сотні метрів каміння, а постачання кисню практично відсутнє (тому в печері нічого не живе).

Але найсильніше враження це коли наш гід попросив нас вимкнути ліхтарики – ми опинилися в такій темряві яку я ніколи не переживав до того. Коли ми в темній кімнати заплющуємо очі то все одно бачимо певний колір – суміш чорного і сірого. А тут взагалі нічого – ніякої різниці що очі відкриті чи закриті. Коли підносиш руку до очей хоч повністю впритул – все одно нічого не видно. Може з часом і стало б не комфортно, але в той момент було дуже цікаво пережити повну відсутність зору. Вражає.

Печера називається Che Chem Ha Cave якщо комусь цікаво.

А після прогулянки печерою та “фермою” яка є просто лісом в горах з кількома плодовими деревами гід відвів нас до свого будинку де його мати вже нагодувала нас домашньою їжею.

Попередня частина – Беліз. Враження про країну.

На перші два дні у Белізі нашим гідом був Хорхе який виявився доволі цікавою особою. Одним із його захоплень є письменність майя. Він власне ледь не єдиний у Белізі хто вміє читати написи і навіть навчає сучасних майя писемності їх предків. Не маючи освіти (що зараз шкодить йому) він працює як “місцевий експерт” з усіма відомими вченими з США та Єваропи що проводять розкопки та інші дослідження в Белізі.

А вивчати спадок майя в Белізі дійсно є де. Лише відносно недавно було відкрито великий комплекс будівель Шанантуніч і знайдено ще кілька міст і пам’ятників.

Розквіт цивілізації Майя на території Белізу прадає на VI-VIII сторіччя і зараз вже відомо доволі багато інформації. По-перше, збереглися усні перекази які записали іспанці. По-друге, ті самі перекази ще живі у племенах майя. Ну і третє – відкрито багато пам’ятників з написами. Вивчено все на стільки добре що вчені навіть відслідили кілька королівських династій з їх зв’язками та війнами між їх представниками.

На відміни від Чічен-іци в Шанантунічі розкопки все ще йдуть, практично відсутні туристи і по пірамідах можна навіть лазити. Наш гід читав нам написи які збереглися прив’язуючи їх до конкрертних дат, пояснював в якому порядку що було побудовано і надбудовано і як ми це знаємо.

Навіть дізналися що вперше для спадку майя знайшли майстерню де скульптори вчилися вирізати на камені – Хорхе сказав що там видно як кожен з учнів з часом все краще і краще вирізає і у кожного видно індивідуальні особливості.

Переказувати історію воєн та династій не маю часу, скажу лише що коли сталася зміна клімату і царі не могли більше “гарантувати” погоду то їх швиденько повбивали, пам’ятники багато які побили, з тих що збереглися позбивали обличчя, після чого цивілізація сама по собі і зникла. Просто не було достатньо ні води ні їжі щоб великі групи людей могли продовжувати жити в містах.

У будівлях спеціалісти бачать вплив архітектури мескиканських майя, тим більше що є дані про торгівельні зв’язки і час зведення будівель. Також в цьому місці знайдено єдину площадку для гри в м’яч на які два кільця (на всіх інших по одному). Ну і ще багато-багато чого. Не буду переписувати вікіпедію :)

Коротше я вражений цим містом і тим що у порівнянні з Чічен-іцою чи Мачу-Пікчу воно не відоме практично, хоча і варте уваги та відвідування.

Беліз це невеличка країна в Центральній Америці яка має лише 40 незалежності (до того належала Британській Імперії). До плюсів можна віднести державну англійську мову, сильні демократичні інститути, вдале георграфічне положення, низький рівень криміналу… І на цьому мабуть все. Мінусів же набагато більше, але не для кожного усі з них будуть суттєві. Про конкретні мінуси далі трохи детальніше.\

Країна має доволі дивну історію. Взагалі то уся ця територія до кривавих революцій належала Іспанській Короні, але британці постійно несанкціоновано встановлювали свої табори (щоб вирубувати ліс), іспанці їх гнали геть, ті тікали як правило без бою, але потім поверталися. І так багато разів. Тож коли Гватемала виборола свою незалежність британці швиденько оголосили Беліз своєю територією. Усі крім Гватемали з цим наче згодні. Гватамала час від часу намагається так чи інакше якщо не захопити весь Беліз то хоча б відібрати якийсь шматочок. У 1977-му році навіть зібралися почати військову кампанію, але стався найсильніший за всю історію Гватемали землетрус в день нападу і армію повернули з кордону розбирати завали та відновлювати країну. От би Москву так зрунувало коли кацапи у 2014-му полізли в Україну!

Суперечки досі продовжуються і Гвателамала нарешті погодилася вирішити питання через міжнародний суд. Для цього треба щоб у країнах пройшов референдум і громадяни підтримали ідею погодитися з рішенням суду. У Гватемалі такий референдум вже пройшов, в Белізі зараз йде агітація за те щоб люди проголосували за участь в суді – кожна сторона вірить що рішення суду буде на їх користь.

Головним і єдини природнім ресурсом Белізу до відностно недавнього часу було якесь дерево з якого робили фарби для тканин. Воно коштувало дуже дорого і британці побудували дороги, мости, переправи і таке інше щоб доставляти дерева в порти. Але з розвитком хімії і появою штучних фарбників уся економіка рухнула за мить. З часом країна знайшла інші джерела прибутку і ними стали дорога деревина (але вже інша) з якої роблять меблі та туризм.

В Белізі цікаво із землею. За конституцією кожному громадянину належить певного розміру ділянка. Тож кожен хто хоче стати фермером чи побудувати дім просто звертається у відповідну установу і йому видають шматок землі (доволі великий як я чув). При цьому земля хоча і є приватною власністю, але лише на 50 років і за неї треба все одно платити якийсь невеликий податок кожного року. Якщо у родині кілька дітей і всі вони теж фермери чи хочуть мати своє житло (у Белізі досі переважно живуть в одному будунку великою родиною) то можна суттєво збільшити площу володіть приєднавши до неї нові ділянки.

Місцеві, наскільки я зрозумів, вважають благом те що їх володарями були британці замість іспанців. По-перше, братанці насадили демокаритичні інститути, проводили вибори, керували лише через вибраних представників і таке інше. В результаті у країні і зараз нормальні цивілізовані вибори, активні спільноти та здорове політичне жиння. На відміну від інших центрально- та південно-американських країн де досі за зразком іспанців намагаються керувати силою забираючи собі якомога більше влади. А, по-друге, британці усі реформи та керування проводили практично безкровно на відміну від іспанців і так само дали країні незалежність. Тож ніяких революцій чи війни за незалежність Беліз не знав.

У країні практично відсутній кримінал і найпоширинішим злочином є побутові крадіжки. На всю країну є лише одна тюрма і при цьому вона навіть не зовсім оточена забором. І що ще цікавіше так це те що ув’язнених ніхто не годує і не забезпечує нічим, тож вони самі вирощують собі їжу (у них там городи, тваринки всякі), ремонтують житло, перуть і всяке таке. Також Беліз ніяк не пов’язаний з наркомафією. Причин цьому кілька. Одна з них це те що у країні усього 4 дороги і якість їх дуже погана, та ще й лежачі поліцейськи на них ледь не кожні пів-кілометра. А друге це те що на дорогах постійні зупинки і перевірки – поліція, аграрні служби, якісь комісії з розкрадання культурних артифактів і ще багато інших не пов’язаних між собою департаментів. При цьому за порушення в Белізі просто відбирають машину.

Хоча Беліз є тропічною країно з родючістю тут не дуже. Багатьма продуктами країна себе забезпечує ледь-ледь. Так, наприклад, картопля закінчується у них десь в середині року, імпорт дозволений лише з ліцензією яку треба купувати кожного року і з’являються контробандисти бо ціна картоплі зростає в рази. Кумедний випадок пов’язаний був якось з тим що вся картопля в Белізі червона, і хтось колись контрабандою завіз білу (звична для України), але пофарбував її у червоне. Потім хтось фарбу змив, побачив білу картоплю і в інтернеті розлетілися фото і страшилки про отруйну картоплю. Деякі її навіть викидали і боялися їсти – з точки зору мешканця Белізу не червона картопля це якась небезпечна і отруйна рослина. Ну як ГМО продуки для деяких невігласів.

Можна ще згадати про погоду. В Белізі усього дві пори року – пів-року йде дощ, пів-року – засуха. В дощ все перетворюється у болото з москітами, в засуху усе ледь виживає. Пару місяців міжсезоння мабуть є найкращим часом – вже сухо, але ще шкіра не репається від сухості. А глобальне потепління призвело до того що в Белізі зараз бувають дощі у місяці коли їх раніше не було, а це спричинає неможливість зібрати врожаї які просто гниють. Вже кілька разів таке було.

За останні три роки країну було повінстю покрито мобільним інтернетом (провідного тут практично нема) якість і швидкість якого доволі слабенькі. Але люди досі дивуються і вдячні цій технології. Навіть школи суттєво змінили і ускладнили прогами і стали давати завдання на дім такі щоб діти робили самостійні дослідження. Тобто тут ще не почали проводити дні у фейсбуці лайкаючи котиків, тут інтернет все ще використовують щоб читати енциклопедії та шукати відповіді на питання.

Найбільшим мінусом Белізу мабуть є те що це дуже дорога країна. Тут дорого усе – продукти за ціною майже як в США, бензин навіть дорожчий. Середня зарплатня складає $350, тож дешевої робочої сили теж нема в країні. Та і бізнес мало який можна тут вести. І для молоді хто отримує освіту інженера чи медики єдиний вихід – їхати за кордон. Держава при цьому спонсорує навчання і вимає відпрацювати кілька років вдома після випуску.

Як я вже зазначав в країні дуже погана інфраструктура – мало і поганої якості дороги і усе інше. Електрика практично кругом або з сонячних батарей, або з генераторів.

Також країна не має якихось особливих ресурсів, і навіть дерево які вони багато продають вимагає 40-50 років щоб виростити його. Тому туризм і трошечки усього іншого – от і вся індустрія країни.