Дводенна вело-подорож, або груповий вело-заїзд, не знаю як правильно назвати.
Сама поїздка почалася з містечка Marble Mount що в двох годинах машиною від нас і маршрут пролягав до ще меньшого міста під назвою Mazama. Там відпочинок, сон і назад. Довжина маршруту – 120 км. Сайт самої події – http://www.redmondcyclingclub.org/Mazama/Mazama.html.
Кому цікаво ось статистика з велокомп’ютера:
- перший день – https://connect.garmin.com/modern/activity/811824638, набір висоти 2 км, тривалість 6 годин
- другий день – https://connect.garmin.com/modern/activity/811824700, набір висоти 1,5 км, тривалість 5:40.
Час подорожі звісно не включає в себе зупинки на відпочинок, обід, воду і таке інше. В цілому уся дорога на велосипедах заняла десь близько 7.5-8 годин кожного дня. Я від Олени далеко не відривався і навіть підпихував її іноді в гірку :)
Група складалася з 50 людей, але їхали ми усі окремими групками. Така кількість пояснюється обмеженістю місць в готелі в Мазамі.
Власне головна проблема була не дистанція чи час проведений у сідлі, а саме набір висоти. Власне якихось наздвичайно крутих гір в перший день там і не було, але на протязі десь 80 кілометрів дорога повільно тягунулася на підйом. Воно наче і можна трошки додади і набрати якусь швидкість, але найменше пом’якшення зусиль і швидкість знову падає до стану “повземо”.
Іншою проблемою могла б стати погода: дорога і так йде в горах, а ще і піднімається на доволі відкриту місцину де обабіч досі деінде лежав сніг. Можна було очикувати дощу, сильного вітру, а то і снігу. Але нам пощастило і було сонячно і не надто вітряно.
Хоча ми все ж таки перестаралися і одяглися зі старту занадто тепло: подвійні труси, рукава, шапки, наколінники, в рюкзаку кофти, вітровки та маски. Потім я побачив що ніхто з рюкзаком не їде і усі беруть максимум вітровки. Посперечалися трохи з Оленою і рюкзак з кофтами та масками залишився в машині.
До речі організатори забезпечували нас водою (3 зупинки по всій трасі), обідом і технічною підтримкою у разі проколів чи поломок. Також вони везли наші сумки у готель де ми ночували.
Також після обіду довелося ще познімати з себе теплі наколінники і викласти деякі інші речі в машину організаторів.
Власне завдяки зупинкам (кожні 30-45 хвилин на хвилинку-дві) їхати було не так вже і важко насправді. Більше психологічно важко через те що крутиш-крутиш, а нікуди не рухаєшся. Проте в мене був вже подібний досвід (2013-07-25-RAMROD), а от Олену це схоже страшенно нервувало.
Та і до того ж на велосипеді я найбільше люблю дертися в гору (так званий клаймбінг) хоча для цього і завеликий і заважкий. Та в клаймбінгу я можу хоч з іншими змагатися, а по прямій у мене недостатньо швидкості та/або досвіду щоб обходити інших учасників… Ну та не про те.
Після того як ми видерлися на саму вершину далі був лише 30-кілометровий спуск. Ось це дійсно була найгірша частина маршруту для мене: якось я боюся швидко летіти вниз. У нас швидкість в середньому було 45 км/г, в деякі моменти сягала майже 60, а слухаючи інших виходило що деякі неслися 80 км/г. Так, там просто крутий і довжелезний спуск. Чому боюся? Ну так, були інциденти… :)
В самій Мазамі яка виявилася навіть не містечком, а купкою готелів та парковок з яких народ вирушає в походи та вело подорожі нас розмістили в готелі, погодували і дали можливість помитися в душі :)
А наступного дня нас чекала дорога тим же маршрутом, лише в зворотну сторону : 30 км в круту гірку і потім 80 км з поміркованої гірки.
Тут власне і писати особливо нема чого: крутиш собі і крутиш в гору… Боялися що ноги чи там сідниці будуть боліти сильно, але нічого такого особливого не відбувалося. Перші кілометри трохи і справді було відчутно, а далі м’язи розігрілися і навіть не згадували про те що вчора їхали 120 км. Ну звісно швидкість не така була яку б могли зробити в перший день, але все доволі пристойно проходило.
Ну а вже по дорозі з гори вниз одягли вітровки бо реально було холодно весь час летіти вниз.
В цілому ми залишилися задоволеними, а чи будемо ще раз таке робити навіть не знаємо. З одного боку класно покаталися, розвіялися, урізноманітнили наші тренування… А з іншого – занадто далеко добиратися туди, та і вдруге не буде такого очикування невідомого.
Примітка для самого себе якщо ще раз будемо робити цей заїзд: взяти розчинні напої – огранізатори забезпечують лише чистою водою.