Нова Зеландія – одна з тих країн в яких я завжди хотів побувати, але до якої там ніколи і не наважився полетіти саме через тривалість перельоту. Але після того як втретє кваліфікувався на Чемпіонат Світу IronMan 70.3 саме у Новій Зеландії фактично примусив себе здійснити цю подорож.

Далі кілька не надто систематизованих вражень. Варто враховувати, що більшість часу ми провели не дуже далеко від міста Таупо та навколо нього – готувався до старту.

Переліт

Ось це є найскладнішою для мене частиною. Для нас переліт був у порівнянні не такий і складний: 2 години з Сіетла в Сан Франциско, а там 12 годин до Окланда. Для порівняння є прямий рейс з Нью Йорка який триває 19 годин, або багато хто з Європи летів через Париж-Катар-Окланд, а то і через Китай, що виходило більше 25 годин лише перельотів.

Я згадую ті роки коли ще літав в Україну (через Амстердам) і не на Боінгу, а на Еірбасі, і там були і сидіння зручніші, і їжа наче краще, і якось усе легше переносилося. Зараз же ні спати нормально, весь літак забитий людьми, якось дуже не комфортно.

Дороги та водіння

Так, руль з правої сторони, їхати треба по лівій стороні – це складно і втомлює. Особливо після тривалого перельоту. Найскладніше в цьому було на великих перехрестях повертати вліво – треба прямо аж дууууже далеко їхати спочатку вперед, що дуже незвично і здається, що можна аж виїхати за саме перехрестя. Але за пару днів звикаєш.

А от до чого так і не звикли – це поміняні місцями ручки поворотників та двірники. Так до останнього дня і вмикали поворотники. Ну і звісно ручка перемикання з незвичної сторони.

Самі дороги надзвичайно хороші – покриття без ям та навіть тріщин де б ми не їхали. Усюди яскрава розмітка. Але самі смуги трохи вужче ніж в США (за суб’єктивними відчуттями) та узбіччя дуже вузенькі, а часто повністю відсутні.

Машин на дорогах не багато навіть у найпруженіший час, лише в останній день у столиці бачили щось типу дорожнього корка, але нічого страшного теж насправді. І водії дуже хороші – ніхто не водить небезпечно чи відволікаючись, усі дотримуються обмежень (а це 100-110 км/г на трассах).

Ціни та якісь

Нова Зеландія принаймні в тій частині де ми були значно дешевша для проживання країна. Для порівняння якщо десь вдвох перекусити в США умовними тостами з яйцями, беконом та картоплею то це вийде легко більше ніж $35. В той же час в НЗ це буде щось близько $20. І при цьому ніяких податків (в штаті Вашингтон це буде +10%) і ніяких чайових (в США зараз вже і 15% вважається дуже мало).

Також я дивився на ціни машин – в НЗ дешевше. Умовна “середня” нова машина в США коштує на момент написання $48000, а в НЗ така обійдеться в $40000. Це через низькі податки та відсутність різних зборів. І тому на дорогах практично нема старих чи сильно потяганих машин – усе як в багатих районах хороших міст США.

Ціни на житло теж різняться в кращу сторону. Те що в США коштуватиме $5 мільйонів – скажімо це дім на 4-5 спалень з видом на ліс/озеро/океан у недорогому штаті, то ось таке саме в НЗ буде менше за $3 мільйони.

Коротше класна країна щоб жити в ній на американську зарплатню. І якщо серйозно можна розглядати НЗ як місце щоб жити на пенсії, аби не була вона в прямому сенсі на краю світу.

Пейзажі та природа

Весь час на північному острові (на південний ми так і не потрапили) було дивне відчуття наче ми в якомусь парку чи на полі для гольфу. По-перше, крім доріг на острові нема нічого плаского. Усе якісь пагорби, гірки, схили та інші нерівності. А, по-друге, увесь острів наче вкрито коротко підстриженою і щойно постеленою яскраво зеленою травою.

По дорозі з Окланда в Таупо, а це 3 години машиною, за межами цих міст ми по суті їхали через нескінчені ферми з вівцями, коровами та іноді полями на схилах. І усе дуже тихо і зелено. І тихі тут не лише люди, але і тварини – ніхто не мукає і не бекає, тиша просто неймовірна. Лише в лісах несамовито переспівуються птахи.

Хоча треба сказати, що такі пейзажі створено європейцями. Нову Зеландію колись вкривали джунглі особливої місцевої рослинності які майже остаточно зникли на сьогодні (лишилося менше 1%) і їх можна побачити лише в ботанічному саду чи зоопарку.

Також на острові дуже багато гейзерів які або розтікаються гарячими струмками. В нашому готелі скажімо були гарячі басейни саме з таких струмків. Або якщо гейзери доволі великі то на них генерується електрика. І також багато купалень чи просто незвичних видів.

Люди

Люди в Новій Зеландії (звісно мова про місцевих) мені дуже сподобалися. Вони до тебе не лізуть взагалі поки до них не звернешся, а коли звернешся – дуже привітні і радо допомагають. І повторюся – тут усе дуже тихо. Ніхто не оре, не лається, усі якісь спокійні і врівноваженні.

Є певний акцент, але він не такий щоб геть щось не розуміти. У мене було за 10 днів може лише пару випадків коли довелося якесь слово перепитувати.

В цілому мені здалося, що це якраз люди серед яких мені найбільше подобається жити. Тобто ті, що відгукуються, але не нав’язуються.

На цьому поки завершу, як щось згадаю то або допишу тут, або зроблю новий пост.