Перед тим як розказувати як його чистити варто сказати для чого те авокадо їсти взагалі.
Авокаду насичене великою кількість корисних речовин у великій концентрації: вітаміни, мінерали, а головне – корисні жири що важливі для людських організмів.
Як їх вживати в їжу? Ну, скажімо, авокадо можна додати в салат замість олії (тобто олію не використовувати взагалі) що зробить і салат масткішим і прибере не надто корисну олію (соняшникову особливо) з салату. Також з авокадо роблять таку штуку як гвакамолє – раджу пошукати рецепт і спробувати.
Авокадо порізане добре йде на бутерброди замість масла і сиру і знову ж таки набагато краще за них.
Як вибрати авокадо і як знати коли його їсти? Шкірка плода має бути темно-зеленою, але не настільки темно щоб бути коричневою, але і не має бути зеленою. От саме коли зелений темнішає – щонайкращий час їсти авокадо. Якщо пробувати пальцями то воно не має бути тверде, але і не настільки м’яке щоб без зусиль продавлювалося. Коли відчуваєте що воно трохи піддається під натиском пальцями, але щоб розчавити треба буде прикласти значно більше зусилля – це найкращий стан для вживання.
Коли їсти авокадо воно має бути консистенції як масло – у правильному стані його майже не треба жувати і точно не треба відкушувати.
Авокадо можна звісно просто розрізати ножем, але існує спеціалізований ніж як показано нижче.
Звісно можна порізати і звичайним ножем, але пластиковий ніж (навіть одноразовий) працює краще – він не рве шкірку і практично не вимазується.
Далі за допомогою металевих крилець виймаємо кістку – просто “одягаємо” крильця звеху на кістку, повертаємо і вона випадає сама. Ножем чи ложкою це зробити значно важче і до того ж буде усе перемазане. А так взагалі без зусиль.
Ну і тепер треба нарізати м’якіть смужками чи кубіками, вивернути шкурку і їсти.
Я особисто крім як в гвакамолє не надто люблю авокадо в салатах чи на бутербродах і їм його іноді просто так лише присипавши сіллю та чорним перцем. Воно до того ж дуже поживне і на довго лишає відчуття насиченості.
Під час війни Онітсука був в імперських військах і піздніше казав що знову пішов би воювати за Японію бо “це те що ти маєш робити – битися за свою країну”. Туберкульоз врятував його від передової, але натомість він опинився у кінному загоні де була така жорстка дисципліна що солдат примушували в прямому сенсі вилизувати своїх коней язиком якщо помічали на тих хоч якийсь бруд.
Взагалі то його ім’я було Кіхаширо Сакагучі. Але коли його друг загинув у війні в Бурмі Кіхаширо змінив своє ім’я щоб обманути комісію яка не брала його в армію через туберкульоз і погане здоров’я.
Після війни він зайнявся криміналом – продавав на чорному ринку алкоголь американським солдатам, але швидко зненавидів те що робив. В той час один з його друзів розповів йому про Олімпійський рух П’єра де Кубертена і Кіхаширо захопився ідеєю того що найкращі і найсильніші люди планети змагаються за чесними правилами що визначити найкращого. Саме чесна гра, дотримання правил і боротьба привабили його так що він кинув свій підпільний бізнес.
У 1947-му році 30-річний офіцер виношував ідею як зробити Японію сильнішою у спорті щоб допомогти швидшому відновленню духу та економіки після програної Другої Світової. І якось в ресторані він побачив як готують восьминога і тут же у нього з’явилося бачення того як має виглядати підошва кросівок. До речі подібним же натхненням керувався засновиник Nike якому прийшла ідея підошви кросівок коли він випікав вафлі і дивився на їх форму.
Кіхаширо ночував на вокзалі (бо не мав грошей на житло), працював над кросівками і щоденно переслідував тренерів місцевих баскетбольних команд зі своїм винаходом. Аж поки одни з них не погодився спробувати нове взуття і команда його на щастя виграла чемпіонат серед шкіл. Незвичне взуття привернуло увагу до Онітсуки.
З першими прибутками Онітсука обладнав собі офіс в якому стояло його ліжко – він так багато працював що і спав у своєму офісі і таки чином не мав житла. І так само жорстко він ставився до працівників. Чоловіки працюючи над проектами не мали право лишати офіс по кілька місяців, жодних вихідних чи відпусток з будь-яких причин. День в офісі починався о 5:30 де працівники чистили туалети та прибирали приміщення, а о 7-й починалася робота над кросівками. Робочий день закінчувався о 7-й вечора, а з 8-ї до 11-ї працівники вчилися тут же на місці.
Через кілька років він звернув увагу на марафонський біг який був (і є досі) дуже популярним в Японії як дисципліна яка вимагає концентрації, самопожертви і стійкого перенесення страждань. В той час вважалося що скривавлені від натертостей ноги після марафону це нормальна річ. А Онітсука подумав що є нагода зробити ще один прорив. Поговоривши з лікарями які теж казали що натертості не минучі він дізнався що натертості по суті є опіками, принаймі така ж реакція на них. Після цього Кіхаширо почав працювати над проблемою у своїй манері – буквально день і ніч.
Якось у таксі яке різко зупинилося Онітсука відчув як машина заїхала у глибоку калюжу. Це був ще один момент натхнення – біговим кросівкам потрібна подушка що буде захищати ноги бігунів! Швидко з’ясувавши що вода занадто важка і її складно утримати в підошві він змінив дизайн з води на повітря.
Оскльки сам він не був бігуном Кіхаширо почав вивчати професійних бігунів, а саме як вони ставлять ногу. З цього він вивів де мають бути вентиляційні отвори для нагнітання та виходу повітря з кросівка. Так з’явилися Tiger Marathon Tabi з відділеним велики пальцем як у традиційному японському взутті – при відштовхування повітря “закачувалося” у кросівок, а при приземлені – видувалося. Так було вирішено проблему перегріву яка і спричиняла більшість натертостей.
І вже 1951-го Шигекі Танака у цих кросівках виграв Бостонський марафон. 1963-го та 1967-го року в цих же кросівках було встановлено перші світові рекорди і людина вперше пробігла дистанцію швидше за 2:20 та 2:10 відповідно.
На Олімпійських Іграх 1976-го у Монреалі Asics були все ще найпопулярнішим біговим брендом у якому змагалися 60% атлетів світового рівня, але новачки як Nike почали швидко скорочувати розрив. На цих Іграх Лассе Вірен (історію цього неймовірного атлета читайте тут – Лассе Вірен), який вже виграв золото на 5 і 10 км на Олімпіаді 1972-го року у Мюнхені, вирішив бігти у Asics замість Adidas які він використовував до цього.
Вірен зв’язвася з компанією і попросив їх зменшити якщо можна вагу кросівок. Онітсука, якому на той момент було 58 років прийняв замовлення. В кімнаті готелю де він жив Кіхаширо зібрав інженерів компанії і вони почали працювати… У підсумку було зрізано 2 мм підошви і змінено форму п’яти.
Наступного ранку Вірен виграв золоту медаль на 10 км з результатом 27:40.36. Після перемоги Лассе зняв кросівки і підняв їх над головою і так пробіг коло пошани. Міжнародний Олімпійський Комітет угледів в цьому рекламу бренда і дискваліфував спортсмена. Але помі рішення відмінили і через кілька днів Вірен виграв ще одне золото на 5 км. Причому рішення відмінили через те що було доведено що Вірен, як це не смішно, натер ногу і тому наче і зняв кросівки :)
Цього ж року стався перший біговий бум коли великі маси народу почали займатися бігом для здоров’я і задоволення. І Asics був найпопулярнішим брендом бігових кросівок в той час.
Як не дивно перемоги вірена Онітсука не використав для просування та популярізації бренду – для нього видатні атлети були самі по собі, а якісний продукт окремо. Тобто він не вважав за прийнятне рекламувати свою компанію за допомогою знаменитостей.
У 1977-му році Онітсука приєднам до своєї компанії яка тоді називалася Tiger ще два невеличкі бренди що виробляли одяг і назвав нову компанію Asics як скорочення від латинської фрази Anima Sana In Corpore Same – в здоровому тілі здоровий дух. Компанію було націлено на виготовлення високоякісних спортивних продуктів за якими б покупці приходили би в магазини знову і знову. І треба сказати що кілька років тому рада директорів змінила напрямок і тепер компанія намагається охопити і підлітків пропонуючи модний одяг у спортивному стилі.
У 80-х роках у компанії сталися послаблення робочого режиму, з’явилися виходні дні.
