Отже після пари днів в Белізі (читайте Беліз. Враження про країну, Беліз. Спадок Майя та Беліз. Печери Майя) наступної частиною нашої відпустки стали кілька днів відпочинку на ріфі Гловера.
Ріф це знаходитися в 50 км від берега прямо посеред океану – маленький острів захищений від океанських хвиль власне кораловим рифом. Маленький він на стільки що на онлайн-картах його і побачити не можливо. Навколо пари невеличких островів є мілка (по пояс, іноді 3 метри) смуга шириною метрів 300, а за нею починається крутий спуски до океанського дна глибиною аж до 2 км. І як завжди – риф і корали руйнуються, острови потихеньку розмиває і через років 20 їх взагалі скоріше за все не залишиться.
Добиратися до острову на моторному човні було десь півтори години під час яких човен так сильно стрибає на хвилях (особливо боляче було коли він гепався вниз з висоти більше метра). Трошки укачує, але бризки що постійно летять в обличчя трошки покращують ситуацію.
На самому острову нас було 8 людей та приблизно ж стільки ж супроводжуючих – гіди, прибиральники та кухарі. Гіди з нами пірнали, ходили на каяках та рибалили, кухарі звісно готували, усі інші непомітно для нас підтримували табір у порядку.
Жили ми в невеличких палатках в яких проте були повноцінні ліжка. Електрика вироблялася на острові генератором з 5 до 11 вечора, був навіть холодильник.
Годували нас враховуючи те де ми були просто неймовірно – кілька страв (наприклад в обід це був суп, овочі, м’ясо, якісь пиріжечки) і завжди з фруктами: диня, манго, папая, ананас. Ну і риба яку ми ловили.
Розпорядок дня дуже простий – прокидаємося о 6-й ранку, п’ємо каву, робимо йогу (хто хоче), снідаємо. Потім збираємося або на каяки, або пірнати, або рибалити. Робимо це до обіду, повертаємося, обідаємо, відпочиваємо. І ввечері ще одна океанська активність, потім вечеря, вино/пиво/хто що хоче, сон.
І на цьому я навіть і не знаю що далі розповідати… Що би ви хотіли почути?
Рибу ми ловили двома способами. Перший це коли кидаєш на дно крючок з наживкою і чекаєш як тільки смикне так різко підсікаєш і тягнеш на себе. А смикає як правило через кілька секунд вже. Тому просто сидиш і витягуєш рибу :)
А другий спосіб це коли ми тягнули за собою на човні велику наживку. І тут лише одній з нашої групи вдалося спіймати метрової довжини баракуду (яку ми ввечері і з’їли). Хоча сподівалися наловити і бараку і тунців. Ну таке, і так непогано вийшло.
У океані повно риби, коли пірнаєш, та навіть з каяку її видно. Дуже багато мушель великих розмірів. Але багато і сміття – пластик в основному (пляшки, кришечки, пакети). Це сумно, але здається крім високих гір на планеті вже не залишилося не засраних ділянок. Навіть в океані посеред нічого на берег нашого крихітного острова виносило все що завгодно: зубні щітки, якісь коробочки, просто фрагменти пластика.
Ще можу сказати що там нещадно пече сонце і нам доводилося навіть плавати з довгими рукавами та бафами на шиях. Але навіть так ми добре обгоріли і у мене досі на ногах та руках тримається загар (а це вже півтори місяці пройшло!)
Мушель на дні так багато що просто не віриться. І бігають вони доволі жвавенько. Також в них буває знаходять перлини. А ті створіння що в них живуть стають гарною приманкою для риби.
До таких розмірів як показано на світлині вище вони доростають 10-12 років.
Ввечері як за розкладом починається невеличкий вітерець і стає він все сильнішим і сильнішим доки вночі ледь не зносить палатки. При цьому все так шумить та тріщить що заснути доволі важко. Під ранок вітер стихає і десь вже о 9-й ранку починається повний штиль.
А ще на острові далеко від людських поселень таке зоряне небо яке мало де побачиш, хіба що високо в горах. Воно таке усе підсвічене зірками і їх так багато що просто неймовірно як усього цього не видно в містах. Дуже красиво. Якби не вітер можна було б просто неба спати…
