Прекрасна, неймовірна подорож! Але все по порядку…
Почалося все з того що ми почали задивлятися на “активні відпустки” що продаються на сайті http://www.theclymb.com/. До речі дуже раджу цей сайт – класні спортивні речі з доволі суттєвою знижкою. Якщо надумаєте реєструватися то попрошу вас робити це через мене – коли щось купите вперше мені за це кілька доларів дадуть 
Давно хотіли вже спробувати гірські велосипеди, але якось вcе часу не було, та і велосипедів гірських нема у нас поки що. А тут якраз на очі потрапила ця подорож – http://rimtours.com/white-rim. Що стосується ціни то повна вартість подорожі складає $800 нам же вдалося купити її за $550.
Окремо платили за прокат палаток, спальників та велосипедів. Хоча при бажанні можна було все своє привозити. Але для нас прокат виявився найпростішим варіантом. Здається до $100 в десь все це обходилося.
Спочатку ми з Сіетлу вилетіли в Солт Лейк Сіті, а звідти вже крихітним літачком EMB 120 долетіли в Моаб.
Містечно Моаб неймовіно крихітне і фактично розташовано на одній вулиці (фрагметами виникають на пару сотнів метрів паралельні вулиці) довжиною кілометрів 6 яку ділять між собою кілька десятків готелів, ресторанів, барів та магазинів походних і вело-товарів. Усе населення міста не перевищує 7 тисяч людей і місто існує завдяки невпинному потоку туристів що їде сюди на подорожі у пустиню (вело, мото, авто та походи), а також покататися на шоссейних велосипедах.
Нас набралося 13 людей в групі і з нами було 2 провідники. Кожен з провідників проводив на велосипеді по пів-дня. Також провідники готували нам сніданок, обід та вечерю. Приємною несподіванкою стали салати, кава, фрукти з вершками та інші речі які не очикуєш отримати в пустелі.
Три дні, дві ночі. Розпорядок такий: прокидаємося, снідаємо, пакуємо палатки, спальники та свої сумки у непромокаємі мішки, вантажимо на машину. Далі нам розказують маршрут до обіду і ми їдемо. Наша група доволі швидко ділилася на 3 групки і ми з Оленою перші 2 дні їхали з “лідерами”, на останній день їхали самі.
Неймовірні, захоплюючі види: урвища глибиною 100 і більше метрів, вивітрені скелі та арки найдивовижніших форм, пустельні квіти яскравих кольорів (жовті, блакитні, білі), кактуси, руда глина, пісок, каміння розмірами з кілька дев’ятиповерхових будинків насипане купками, …
Перший день ми часто зупинялися і роззиралися, потім просто їхали і дивилися.
Дорога вузенька (2 колії) і іноді проходить по самому краю урвища. Поверхня: глина, гравій, пісок, доволі великі каменюки.
Велосипеди нам видали “двохпідвіси”, тобто такі у яких є амортизаційна пружина на передній виделці та на рамі. Це дозволило нам не особливо вибирати куди їхати і без особливих проблем долати практично будь-які перешкоди.
Я був у велотуфлях Specialized Sport Mountain Shoes та педалях Shimano PD-520, у Олени педалі були схожі, але з платформою навколо замка. І те і інше зарекомендувало себе дуже добре, єдине що на випадок доку туфлі геть не годні.
На обіді ми збирали в умовленому місці (чекали тих хто відстав і вантажівку), провідники робили нам салат і бутерброди і після невеликого перепочинку ми їхали далі. Ввечері ж поки провідники готували ми встановлювали палатки і намагалися зтерти з себе хоч частку червоної пилюки. Щодня ми робили в районі 30 миль. Наче і небагато для цілого дня, але, по-перше, це було не тренування, а, по-друге, навіть така дистанція враховуючи складність дороги все ж таки втомлювала і засинали ми миттєво.
Спеціально в подорож ми купили рукзаки з пузирем для води і як нам порадили час від часу (кожні 10-15 хвилин) робили по парі ковтків води. І ще брали з собою пляшку з електролітами. Незважаючи на те що за день ми випивали літри 4 води, а то і більше в туалет не бігали майже взагалі – якимось чином вода просто випаровується з тіла (хоча і спраги ми не відчували). Правду кажуть що без запасу води у тій пустелі помирають дуже швидко.
На ночівлю обидва рази ставали на краю урвища і вранці і увечері у нас були просто неймовірні види. До речі фотографії і приблизно не передають усих красот і бейзкрайості видів 
Температура і погода там змінюєть дуже швидко: ось була страшенна спека, а за 20 хвилин вже трусишся від холоду. Взагалі туди при будь-якому прогнозі їхати без теплих речей не варто. Так само і вранці – виліз з палатки в двох штанях, шапці і рукавицях, а поки випив кави вже хочеться до одних трусів роздягтися.
Також крем від сонця, довгі рукава та мазь для губ просто обов’язкові. Не варто також суватися в цю пустелю без сонцезахистних окулярів.
На другий день ми вже були доволі високо в горах і це відчувалося по тому як швидко починаєш втомлюватися на підйомах – 2 хвилини і легені вивертаються. А зупинишся і наче одразу в нормі.
На третій день погода зіпсувалася і пішов дощ. Дощ там це скажу я вам нещастя гірше за спеку. Краплі луплять так що аж шкіра боліла, вода протекла навіть крізь водонепроникний одяг, а тепмература впала так сильно що руки мерзли навіть у двох рукавицях. На щастя дощ йшов не довго і ми наскрізь мокрі і сині від холоду проиїхали на відкрите місце. Зняли маже усе з себе і розстелили на камінні під сонцем. За якісь хвилин 30 речі майже повністю висохли.
На третій день наші неміті і не змазані велосипеди почали жалібно пищати і так шкода їх було
Після повернення у цивілізацію на буденні речі починаєш дивитися іншими очима: сидиш у теплі, вітер не обдуває, сонце не сліпить, є душ та туалет, спиш і тебе не засипає піскох з усих шпарин у палатці, та ще й м’якенько спиш…
Погулявши день у Моабі ми поїхали на літак. Аеропорт ще тут просто є невиличною заасфальтованою площадкою і будівлею біля неї. В той день через сильний вітер крихітний літачок не зміг сісти і пілом повернув назад у Солт Лейк.
Серез пасажирів було ще кілька людей що летіли в Сіетл то ж ми разом найняли машину (якийсь великий Ford з трьома рядами сидінь) і поїхали в Солт Лейк. За 4 години були на місці, але наш літак двічі переносили і вилетіти ми змогли лише опівночі.
А наступного дня я вийшов пробігтися і недалеко від дому мене збила машина Будьте обережними!
Усі світлини – http://onedrive.live.com/#cid=B21290194214A37D&id=B21290194214A37D%2133345.