Санта Барбара та Шеві Камаро, враження

Місто Санта Барбара у нас відоме як я розумію в основному завдяки одноіменному серіалу що почали показувати ще в СРСР, продовжили вже в незалежних країнах і так здається до кінця і не показали.

image

Опинилися ми там тому що наші знайомі що подорожують по США у вихідні планували заїхати в це місто, а нам відповідно прийшла думка чому б не зустрітися з ними та ще й побатичти місто-легенду.

Отже літак з Сіетла до Лос-Анджелеса 2,5 години, потім ще 2 години машиною з ЛА до Санта Барбари вздовж океанського берегу. Звісно можна було полетіти з Сіетла безпосередньо в кінцевий пункт, але оскільки прямих рейсів між цими містами нема то найкоротший польот з пересадкою десь у Феніксі зайняв би більше 7 годин. Та до того ж нас переконали що ми хочемо взяти на прокат не аби яку машину подешевше, а самий що не є кабріолет. Ну ото ж ми і вирішили що як кататися на машині то вже якраз можна і спробувати що воно за відчуття у кабріолеті. Та і до того ж в тих краях незрівнянно сонячніше і тепліше ніж у нас зараз.

В ЛА ми прилетіли десь о 9 ранку, сіли на автобус що везе у прокат машин (у кожної прокатної компанії курсують свої безкоштовні автобуси). Там я вже сказав що хочу взяти не ту машину яку замовляли (а мали дати щось типу Тойоти Короли), взяв найкращу страховку щоб не хвилюватися ні за що… Взагалі вийшло в районі $100 на день за те що ми вибрали.

 

На вибір давали за одну й ту ж ціну Chevrolet Camaro та Mustang, я вибрав Шеві (Мустанги мені не такі красиві ззовні). Довго ламав голову як той відкидний дах прибрати, потім покликав працівника що ошивався поруч (а розміри парковок у кожної компанії там такі що 4-5 стадіонів з трибунами умістити можна) і той мені все показав. Машина до речі була 2014 року і накатала усього 4000 миль.

Сіли, поїхали… Далі будуть фото Санта Барбари, ЛА ми не фотографували, не подобається нам ЛА.

 

Я боявся що у машині з відкритим верхом буде страшенно дути і шумно буде. Виявилося що дме не так вже й сильно, принаймні на передніх сидіннях. Ну і не так щоб шумно було – можна було спілкуватися лише трошки підвищивши голос. В нашому Форестері з відкритими вікнами набагато гірше.

Хоча Олена мерзла і куталася у кофту мені холодно не було, скоріше свіжо.

 

Спочатку ми їхали по дорозі де обмеження швидкості іноді падало аж до 30 миль на годину, але друга половина дороги вже була нормальною швидкісною трасою з обмеженням в 65 миль (значить можна спокійно їхати всі 70).

Більша частина дороги проходила вздовж океану, а з іншого боку доволі помітні гори. Дорога наче обкреслює контур берега жирною лінією.

 

Пролетіли містечка Санта Клара, Малібу (дивилися “Рятівників Малібу”?), ще якість дрібненькі поселення. А ось вже за наступним поворотом берегу видно розтягнуту Санта Барбару.

Місто вузеньке, бо здавлене океаном та горами, але доволі довге.

 

Не дивлячісь на концентрацію багатіїв у місті видається воно маленьким і напівсонним. Хороші широкі пляжі практично без людей, вздовж пляжів бігає доволі багато людей, купа магазинчиків та маленьких кафешок у центрі (може то був і не центр)… З вулиці на якій ми жили було видно як біленькі будиночки лізуть на гору, а потім наче здаються і лишають свої спроби.

 

Ще треба сказати що це мабуть найдорожче місце в якому ми бували. Оскільки готель ми замовляли в останній момент то вдалося знайти лише двозіркові мотелі за ті ж майже 100 доларів за ніч. За такі гроші можна для порівняння в найкращих готелях Лас Вегасу зупинятися.

А в іншому місто не можна сказати що дороге – їжа і ціни в магазинах такі ж точно як і в інших містах.

 

Отже заселилися, поїли, поспали. Поїхали шукати готель в якому наші знайомі зупинилися. І за дивним збігом обставин як ми туди заїхали якраз вони з машини виходили Smile Потім сходили повечеряти разому у галасливий бар з посередньою їжою, але затишною атмосферою і домовилися про плани на наступний день.

Вранці раненько поїхали на набережну і побігали. Я добіг до кінця пляжу (виявилося він усього 5 км довжиною) та назад. Були ще плани поплавати, але Олена сказала що холодно і ніхто не купається і у воду мене не пустила.

Ну власне коли ми вже поснідали і відпочили наші знайомі якраз прокинулися Smile

 

А далі ми з ними тусили по набережній, ходили по магазинах та ганяли як шалені з відкинутим верхом по трассі. Потім мені Даніл пояснив що в таких машинах з відкритим верхом їздять по вулицях на невисокій швидкості. З цим я в принципі погодився, але хотілося накататися і пофіг хто там подумає що колгоспники якісь до кабріолета дірвалися.

А зворотній літак у нас був з ЛА о 6-й ранку, тож з СБ ми виїхали о 2-й ночі і прориваючись крізь темряву та туман насолоджувалися останніми годинами в кабріолеті (правда вже з опущеним дахом).

 

Що ж сказати про саме місто? Скласти якесь враження за один день звісно не можливо, але мені з першого погляду сподобалося. Взагалі Каліфорнія нам обом не надто подобається – якось тут все занадто людяно, галасно, швидко і агресивно. Але от Санта Барбара жодного разу не справила на нас такого враження. До того ж тут тепло, є океан, та мабуть і криміногенна ситуація не така погана як в тому ж ЛА.

Так, я би міг жити в цьому місті. Може на пенсії колись Smile

 

Вікіпедія повідомляє нам про населення в 90 тисяч з яких 75% білі, середній вік 37 років, середній прибуток на родину 60 тисяч на рік та середню вартісь будинку 800 тисяч. А це говорить про те що в місті є житло у багатіїв які тут не живуть довго і не працюють, а населення великою часткою таких багатіїв і обслуговує.

До речі машини подібні нашій не те щоб кожна друга там, але далеко не рідке видовище, дуже багато подібного бачили.

 

Я розумію що більше питань буде викликати машина ніж наші вреження про місто, тому ще троши інформації.

Що мені сподобалося в ній:

  • на диво тихо всередині навіть з відкинути дахом
  • дуже м’яка хода і гальма, розганяється так плавно наче на місці стоїть. Я спочатку думав що вона дуже повільна на розгоні, але потім помітив що навіть на світлофорах я зі старту відриваюся помітно від інших машин, але не відчуваю прискорення. Те саме і з гальмами – не відчуваєш що гальмуєш.
  • хороша аудіо-система – з відкинутим верхом на трасі при швидкості 110 кмг прекрасно чути класичну музику (навіть не рок)
  • широченні і глибокі передні сидіння, неймовірно комфортно. Мені як правило за кермом починає усе муляти години через півтори. Тут же було таке враження що всі 5-6 годи можну проїхати без будь-якого дискомфорту.

 

Що не сподобалося:

  • огляд передній перекривається рамкою переднього скла у незручному місці і треба до цього звикати
  • сидиш дуже низько і габаритів машини не відчуваєш. Вона дуже широка і весь час я боявся на поворотах бока об брівки обдерти. Та і капо погано видну і я постійно зупинявся на червоне світло за 2 метри від попередньої машини.
  • На задніх сидіння розміститися практично неможливо – сідала наче і є, а ноги опустити нема куди.
  • У багажник при складеному верху хіба що жіночу сумочку можна запхати. Та навіть з верхом над головою в той багажник не кожна валіза влізе.

Коротше у підсумку машина хороша, але я собі таку не хочу. І не лише тому що в Сіетлі з постійним дощем в ній сенсу нема, але і тому що вона не функціональна для мене. А лише те що водити її приємно не робить її для мене бажаною. З іншого боку якщо наприклад Олена захоче собі щось подібне купити то я не буду проти, і мабуть навіть підтримаю.

      А ще я протупив з фоторгафіями – ми знімали на наші з Оленою телефони, а оскільки я користуюся своїм девелоперським телефоном то мені іноді доводиться його перепрошивати. І от після повернення я свій і перепрошив в черговий раз забувши про фото на ньому Sad smile Тому все що ви бачите це фото які робила Олена, або я на її телефон.
      А ще по дорозі в Сіетл в аеропорту ми побачили загін поліції що шукає та знешкоджує бомби. Не знаю що там було, але свого робота (на фото за вантажівкою) вони вже розбирали і пакували у вантажівку.

    А в Санта Барбару ми ще колись повернемося, спогади ж приємні лишилися.

    2013-10-13–Victoria Marathon

    Все ніяк не міг зібратися з силами і почати писати про цей марафон. Головна причина – не надто хороший результат Sad smile

    Впереше цей марафон я пробіг в 2012 році (07/10/2012–Victoria Marathon, Victoria, BC–3:23:48 та 2012/10/07–Victoria Marathon, ще кілька фото) і мені там так сподобалося (і сам старт і місто в якому він проходив) що ми вирішили будь-що прийняти участь вдвох наступного разу.

    Як я вже писав (Вікторія, Канада, враження) зупинилися ми близько до центру у приватному будинку. Старт був у неділю, причому півмарафон який бігла Олена стартував о 7:45, а марафон о 8:30.

    Встали раненько, умилися-одяглися, ковтнули пігулки і потупцяли на старт. Жили ми недалеко – десь хвилин 10 пішки неспішно від старту. А там вже перехреся по яким будемо бігти перекриті, поліція і волонтери, і народ бігає розминається.

    З ранку було трохи прохолодно, але було і хвилювання яке не давало мерзнути. Ась ож вже оголошують старт, Олена скидає з себе теплі речі і забурюється у натовп, я йду фотографувати старт.

    Після старту півмарафону я ще сходив на квартиру, полежав з пів-годинки під ковдрою, а потім і сам потупцяв до старту. Було вже трошечки тепліше (пам’ятаю що було в районі +17 по Цельсію).

    Натовп на марафон здається був ще більше ніж на половину (хоча насправді вчетверо меньше), але я завжди стаю на старті у голові групи. Ні, не у першому ряді, не такий я наглий, але десь близько ряду до 10-го таки лізу. Хоча і не фінішую в першій сотні – прошто штовхатися на старті не люблю.

    Перша частина дистанції (десь третина) уся з непомітної гірки, і тому дуже легко перевищити заплановану швидкість. Минулого року я планував пробігти за 3:15, але спромігся лише на 3:23. Цього ж року спочатку були сподівання на 3:05 (що було б моїм особистим рекордом), але за пару тижнів до старту я зрозумів що не готовий і вирішив хоча б на 3:10 цілитися.

    Проте навіть не добігаючи до половини дистанції я зрозумів (хоча і йшов ще за графіком і почував себе нормально) що не вийдк заплановане.

    У підсумку (не хочу жалоби свої розвозити на кілька абзаців) останні кілометри почали сильно боліти м’язи ніг (стегна та сідниці), а це результат або недотренованості, або того що не встиг відновитися перед стартом. В моєму випадку і те і іншу. З останнього старту (2013-09-15-Kirkland Triathlon) я фактично не тренувався нормально, тож і не дивно.

    А коли розумієш що не вийде як хотів то і мотивувати себе практично не можливо. В цілому я не бачив необхідності страждати та нариватися на травми знаючи що все одно результат мене не порадує. Тож коли ноги починало майже судомити я переходив на хотьбу і кілька десятків метрів проходив швидким кроком. А ноги боліли реально сильно, молочна кислота аж розпирала їх Sad smile

    В результаті – 3:19:50, 169-й (з 1726) у загальному заліку, 33-й (зі 122) у своїй віковій групі. Протокол – http://racedaytiming.ca/raceday-results?display=gfvm2013marathon.

    Оленин результат ось тут можна знайти – http://racedaytiming.ca/raceday-results?display=gfvm2013half.

    Дані з годинника – http://connect.garmin.com/activity/390682603, там якраз видно що в районі 35-го кілометра як і положено починається різкий спад швидкості.

    Ну а після фінішу я у страшних муках йшом нескінченну дорогу до житла, стонучи мився в душі і трупом сидів в машині в черзі на паром поки Олена ходила за їжою. І вже на паромі прийшов до тями і почав їсти і подавати ознаки життя.

    Ось так коротенько… Через місяць марафон у Сіетлі в якому я сподіваюся не так розчаруватися у собі.

    Фаст-фуд в США

    Одна з головний асоціацій яка приходить нашим людям в голову це фаст-фуд, або місця швидкого (і не надто здорового харчування). Проте думка про те що американці багато і часто їдять в таких місцях є помилковою. Я припускаю що бідні і дурні люди що махнули на себе рукою ліняться готувати і регулярно ходять у фаст-фуди бо самим готувати лінь. Але у людей яких я бачу навколо навіть коли нема часу і бажання на готовку завжди є вибір куди піти, причому різниця в ціні буде мізерною якщо буде помітна взагалі.

    Кафе і ресторанів в тому числі з національною їжею в США в порівняння з Україною просто безліч і при бажанні харчуватися не у фаст-фуді дуже легко.

    До того ж у нас знають лише про кілька мереж, але лише в США їх майже сотня, не кажучи вже про мережі обмежені одним штатом чи навіть кількома сусідніми містами. До того ж деякі фаст-фуди виглядають зовсім як ресторани і ви навіть не здогадаєтеся що це не один ресторан, а ціла мережа. Мабуть в контексті США фаст-фудом можна назвати ті місця куди можна під’їхати машиною і замови їжу в одному вікні, а забрати в наступному, при цьому половину назв що я нижче приведу можна викинути.

    Одна з незвичних і відсутніх в Україні речей полягає в тому що в США в подібних заклаках коли ви купуєте напій (кола, або сода як їх тут називають) вам просто видають великий паперовий стакан і ви вже самі ходите до машинки на якій купа крантиків з різними колами (різних видів кока-кола, пепсі-кола, маг, спрайт, монтейн дю, безліч їх). Так, ви правильно прочитали – можна ходити необмежену кількість разів і ніхто навіть не контролює. Сенс в тому що при ціні банки меньше 1 долара ви платите за стакан в районі 3 доларів. Може раз на життя ви і вип’єте 4 стакани щоб загнати мережу в мінус на 50 центів, але повірте мені це буде єдиний раз в житті коли ви це зробите Smile

    І що ще важливо для нашої людини так це те що як порахувати скільки те саме коштуватиме приготувати дома то дешевше не вийде, а вийде ще й дорожче. А ще треба врахувати час на готовку якого у працюючих як ман’яки американців на родину ледь вистачає. Тож стиль і темп життя часто просто примушують десь їсти не вдома.

    Я тут спробую вигадати якусь класифікацію, хоча насправді такої не існує. Також я згадаю лише кілька з безлічі мереж, так що додавайте у коментарі те що вважаєте я незаслужено пропустив.

    Кава

    Сам я каву майже не п’ю і не розумію – для мене вона гірка і не смачна. Єдине що я люблю так це білу моку, яка по суті є ударною порцією розведеного цукру з молоком з легким присмаком кави (і під 600 калорій в чашці!), але американці щоденно хоча б раз на день витрачають 5+ доларів на великий стакан кави в одній з мереж.

    • Starbucks – це обличчя США і те що можна асоціювати з цією країною. Їх настільки багато що часто навіть у глушині можна побачитм 2 старбакса один навпроти іншого просто через дорогу. Вони якщо не у власній будівлі то є всередені магазинів, торгівельних центрів, аеропортах і ледь не в лікарнях. Непогана кава, постійний потік клієнтів, зерна в мішках, чашки та кава-машини тут ще на продаж. З їжі бувають різні печеньки, тістечка та мафіни (кекси). Порекомедую крім білої моки солоне лате з карамеллю – і смачно, і калорій не кінська доза.
    • Tully’s Coffee, Seattle’s Best Coffee та інші – конкуренти які на мій невимагливий смак аж нічим не відрізняються від головного гравця, але представлені не так широко.

    Дешеві забігайлівки

    За весь час перебування тут ми бували в подібних місцях здається тричі всього, в деяких випадках в останній момент передумували і продовжували шукати інше місце поїсти.

    • McDonald’s, Burger King, Jack In the Box, White Castle, A&W, Fatburger, Dairy Queen (DQ), Wendy’s – брудні, дешеві, шкідливі. Ідеальні місця коли ви поспішаєте, сильно голодні і не маєте сил і бажання перебирати місця щоб поїсти. У порівнянні з США в Україні всі ці мережі (не пам’ятаю точно які присутні в Україні) просто стерильні палаци.
    • KFC – в США це місто яке як вважається люблять несамовито бідні чорношкірі. В Китаї, наприклад, ця мережа вважається крутою і молодіжною і приїзджі китайці дуже дивуються дізнаючись що американці не ходять в цей фаст-фуд хоча і мають можливість. Взагалі я колись питав і не знайшов жодного американця хто хоч раз був у закладі цієї мережі.
    • Panda Express – винесено окремо бо навіть у порівнянні з іншими це брудне місце яке може відбити апетит навіть видом їжі яку там пропонують.

    Піцерії

    Що б ви там собі не думали, але піца не така вже і погана їжа – містить свіжі овочі, протеїни, білок, смачна, поживна і безпечта (в тому сенсі що не екзотична і не так легко отруїтися). До того ж піци хоча і можна переїсти, але не так легко як якихось бургерів чи солодощів. І до речі в піцеріях (навіть не з мереж) можна їсти на місці, замовляти піцу з собою в коробці, або замовити на конкретну адресу. Можна чекати на свіжевипічену, або брати те що є зараз.

    • California Pizza Kitchen – доволі козирне місце, майже ресторан. В меню є не лише піца. Випікають усе на кухні за склом і при бажанні можна спостерігати за своєю піцою. В меню є кілька неймовірно смачних піц, але назв я не пам’ятаю. Уся їжа має легкий запах прокопченої куриці, багатьом подобається, мене ж це трохи дратує.
    • Pizzeria Pagliacci – мережа родом з Сіетлу. В невеличких піцеріях можна спостерігати весь процес починаючи з приготування тіста. Піца якась трошки легкувата, зі свіжим сиром. Мені найбільше не подобається запах якоїсь спеції що вони здається кладуть у все що в них є в меню.
    • Pizza Hut, Domino’s, Arby’s – простіші і поширеніші мережі про які мені особливо і нема чого сказати бо ми в них не буваємо.

    Сендвічі

    Або по нашому бутерброди. Також безліч місць спеціалізується на сендвічах бо це дуже зручна форма їжі – можна взяти з собою та поїсти будь-де, можна носити в сумці, можна їсти на робочому місці… І звісно як піцерій і бургерятень є багато маленьких сімейних місце де можна знайти смачні сендвічі, але зараз мова про мережі.

    • Subway – мабуть після старбаксу це друга по поширеності мережа. Тут тобі запропонують вибрати хліб, ковбасум’ясо, сир, овочі. Все це складають в середину хлібини (випечену у вигляді багети) і готово – можна їсти в машині по дорозі куди ти там їхав, можна ж поїсти на місця. Як варіант швидко і без мук вибору перекусити однозначно краще за макдональдси. Але якщо вам доведеться поїсти там кілька разів поспіль то ви будете готові стати вегетаріанцем – наскільки їхні продукти набридають своїм смаком.
    • Jimmy John’s (JJ) – дуже обмежене меню, але хороші смачні сендвічі на хлібові схожому на той до якого звикли в Україні. Проте застережу – якщо ви сильно голодні то одним сендвічем можна не наїстися.
    • Potbelly – дуже схоже на попередню мережу, але всередені кафешки зроблені у більш якомусь модному стилі. Та ж сама проблема – обмежене меню, хоча сендвічі дуже пристойні, сам я собі не вмію такі смачні робити.
    • Specialties’s Café – на додачу до хороших бутербродів тут можна поїсти дивних на смак, але все одно смачних супів (скажімо пекучий суп з помідорів).
    • Quiznos – дуже поширені, кажуть непогані. Самі ми там не бували, просто ту для повноти картини.

      Мексиканська їжа

      От за що люблю мексиканську їжу так це за те що вона проста, поживна, без понтів і завжди смак такий як очикуєш (читай як от бачиш так воно і смакує). Мексиканських (а правильно було б казати техасько-мерксиканських) закладів в США ледь не половина з усих кухонь (хоча китайці борються за перше місце). На жаль Олена у мене не надто любить таку кухню, а то б я ледь не щодня б таким харчувався.

    • Chipotle Mexican Grill –  швидко, просто, дешево і смачно. Це ось справді місце де не за дорого можна швидко перехопити не шкідливої їжі. На вибір: буріто, тако (тобто завернути в хліб чи насипати в тарілку з хлібу) в які пальцем показуєш що сипати (м’ясо, боби, сир, овочі). Всередені як правило людяню в будь-який час.
    • Del Taco, Taco Bell, Taco del Mar, Taco Time, Qdoba – це далеко не весь список. Але це вже ті місця які б варто було б віднеси до дешевих забігайлівок. Єдине що в меню у них не бургери, а буріто та тако. Також зауважу що к’юдоба виглядає всередені гірше ніж мала б бути – їжа там не така погана.

    Солодощі

    Також вистачає місць де можна поїсти солоденького і запити чимось смачненьким

    • Buskin-Robbins, Dippin’ Dots –  бидломорозиво де пальцем показуєш що ти хочеш і тобі цього накладають.
    • Red Mango – нам це місце подобається, але підозрюю від вище названих воно мало чим відрізняється. З машино начавлюєш собі в тарілку з машин різних видів морозива, сипеш зверху фруктів (манго, полуниці, ківі, ананас, …) та інших солодощів (шматочки шоколаду, пластівці, цукерки дрібні, …) і платиш за вагу.
    • Dunkin’ Donuts – пончики. У нас викликає відразу одним зовнішнім виглядом забігайлівок, і я прекрасно розумію що це упередження.
    • Krispy Kreme – дуже смачні пончики, рекомендую. Але обережно! Можете схаменутися після того як з’їли половину коробки і від розуміння цього факту хочеться себе застрелити.

    Напої

    Умовно до фаст-фудів можна віднести місця де вам вичавлять і змішають соки, або коктейлі на основі соків.

    • Jamba Juice, Planet Smoothie, Juice It Up! – ми не так часто ходимо в подібні місця щоб якось їх розрізнювати. Єдину пораду як я можу дати – якщо в стакани сиплять кригу (а американці усе що не кава здається п’ють з кригою) просіть її туди не класти. І соку більше буде, і не таке водянисте під кінець буде у стакані і не застудитеся.

    Вищий клас

    Такі місця вже не можливо відрізнити від ресторанів, та і їжа в них незрівнянно краща. Там є офіціанти, меню, там приємно сидіти і можна замовляти спиртне. Давайте будемо вважати що це не пафосні і з доступними цінами ресторани що доволі широко розповсюдилися.

    В ресторанах (у будь-яких, а не лише перелічених далі) цілком нормально попросити запакувати і забрати з собою те що не доїв, не соромтеся.

    • Azteca – ресторани мексиканської їжі. За недорого можна смачно поїсти у красиво оформлених закладах. Рекомендую побувати хоч раз. А якщо не знаєте що замовити то беріть найпростіше: буріто, касадіа, фахітас, або тако салат (простіше не буває).
    • Red Robin – найкращі бургери з усього що можна знайти у фаст-фуді. Краще лише у сімейних невеличких закладах. Теж рекомендую побувати хоч раз. Але обережно – який би страшенной голод вас не гриз одним бургером можна що називається вбитися на пів-дня. Теж родом з Сіетлу.
    • Applebee’s – гриль (тобто смажене м’ясо). Хоча у них є і бургери, і салати, і курячі крильця і буріто навіть. Проте це місце варто відвідати заради смаженого м’яса. Беріть стейк по-нью-йоркські якщо не знаєте що вибрати. Знову ж таки є місця де їжа смачніша, але ми зараз говоримо про мережі, отже це найкраще з подібного.
    • Panera bread – смачні супи і сендвічі. Також є кава і кондитерські вироби. Але як пообідати супчиком чи таким конкретним бутербродом з куркою то краще і нема. Для особливо голодних порекомендую суп у тарілці з хліба (м’якоть з хлібини вирізана і шкуринка слугує тарілкою і кришкою до неї).
    • Claim Jumper – американська кухня. Обережно – дуже великі і поживні порції. Реберця не влізають на тарілку, порція куриці – це реально половина куриці, крабовий салат розраховано на 4 людей. Тому будьте готові до того що доведеться щось забирати.
    • Old Spaghetti Factory – одне з наших улюблених місць. Італійська їжа (свіжевипечений хліб, паста, паніні та інше), приємне оформлення, дуже, дуже хороші ресторани. Рекомендую від щирого серця. Хоча не надто поширений ресторан (в США – Каліфорнія, Орегон, Вашингтон, в Канаді та Японії) проте нам поталанило – кожні відвідини Ванкувера чи Вікторії ми намагаємося відзначити обідом чи вечерею в цьому ресторані.

    Пропущене

    В огляд не увійшли азіатські кухні (суші, теріяки, фо-супи та рисова вермішель), індійська, грецька, іранська та інші. Ну, по-перше, ми практично не буваємо в таких місцях (хоча грецьку кухню раджу), а, по-друге, я не захваті від суші в які Олена мене постійно тягне. І треба сказати що японська кухня в США неймовірно погана, в Україні незрівнянно краща і багатша.

     

    Ну от наче і все. Смачного вам!

    Harry Turtledove. The Videssos Cycle / Гарі Тарлдов. Відессоський цикл (1987)

    Серія що оповідає про пригоди римського легіону який зненацька “провалився” у якийсь паралельний світ завдяки магії друїдів.

    Це не те фентазі де літають дракони та деревами стрибають ельфи, але магія тут таки є. При чому не можна сказати щоб вона грала традиційно вирішальну роль як у більшості фентазі, але для чогось вона таки придатна. Наприклад щоб вбити підступно супротивника за допомогою очманілого найманця чи застити зір лучникам супротивника на кілька хвилин.

    https://www.goodreads.com/series/52933-the-videssos-cycle

    The Misplaced Legion / Переміщений легіон (1987)

     

    Тут власне все і починається. Легіон що веде боротьбу з племенами кельтів в результаті магії  друїдів переміщується у паралельний світ.

    Частину книги римляну присвячують вивченню світу рівень розвитку якого приблизно такий же я і у них вдома. Вивчають мови, знайомляться з політичною ситуацією, вражають всих своїм умінням вести дисципліновиний бій та в кінці кінців поступають на службу імператору Відесоса.

    Закінчується книга військовим походом військ Імператора на давніх підступних і підлих ворогів.

    В принципі читати цікаво, але літературна складова у книги дуже слабка і через це я поки далі читати не планую.

    https://www.goodreads.com/book/show/974209.The_Misplaced_Legion

    An Emperor for the Legion (1987)

    Ще не читав.

    https://www.goodreads.com/book/show/101612.An_Emperor_for_the_Legion

    The Legion of Videssos (1987)

    Ще не читав.

    https://www.goodreads.com/book/show/101549.The_Legion_of_Videssos

    Swords of the Legion (1987)

    Ще не читав.

    https://www.goodreads.com/book/show/101635.Swords_of_the_Legion

    Alfred Bester. The Stars My Destination / Альфред Бестер. Зірки – моє призначення (1953)

     

    Класика фантастики, одна з найвизначніших книг в жанрі. Це одночасно наукова, соціологічна і психологічна фантастика.

    Книга складна, але тим не менше продиратися через неї не треба, читається легко і з задоволенням.

    Історія людини яка має образу на весь світ, має бажання і можливості помститися усім.

    У нас чомусь назву цієї книги перекладають як “Тигр! Тигр!”. Вірніше я підозрюю що це просто використорують назву оповідання Кіплінга, але все одно заплутує.

    https://www.goodreads.com/book/show/333867.The_Stars_My_Destination?from_search=true

    Вікторія, Канада, враження

    imageЦе вже не вперше ми побували у цьому прекрасному канадському курортному місті розташованому на острові Ванкувер у Британській Колумбії.

    Цього разу ми були там з приводу марафону, так само і до того були у нас там марафони і тріатлони (07/10/2012–Victoria Marathon, Victoria, BC–3:23:48, 2013-06-16-Subaru Victoria (Saunders) Triathlon, ще кілька фото і так далі).

    Дорога туди від нас займає приблизно 4 години в які входять 2 пароми та проходження таможні.

    Перший паром (Едмондс-Кінгстон) займає усього 30 хвилин часу і в черзі на нього витрачаєш ледь не більше.

    Потім майже півтори години ведеш машину доволі живописною місциною якраз на кордоні національного парку Олімпія. Парк займає майже всю площу півостріва Олімпія. Туди можна доїхати і по землі, але це занадто великий крюк на південь доведеться робити.

    Паром на Вікторію відправляється з міста Порт-Анжелес лише тричі на день, на відміну від Едмондс-Кінгстон що відпливає кожні 30 хвилин, і забирає 90 хвилин часу.

     

    Сам Порт-Анжелес теж доволі цікаве і симпатичне містечно. Воно крихітне (десь 4-5 вулиць в ширину), але довге, поруч є військова баса ВМФ США, гори, ліс. Містечко красиве, затишне і не надто дешеве як для такої глушини.

    Ну коротше набиваються машини в чергу на паром, ось вже і посадка. Вид з верхньої палуби парому на американський берег:

    На паромі цьому, на відміну від звичайного, не дозволяють залишатися в машині – кажуть що як що трапиться то людей врятують, а от машини навіть не пробуватимуть.

    Ну та на палубах крім диванчиків та кресел є ще д’юті-фрі та столовка в якій на диво непоганий чілі продають. Для тих хто не знає чілі це такий… скажімо борщ, але в ньому нічого крім м’яса та бобів нема, і навіть юшки майже нема. Взагалі то те чілі я майже виключно саме на цьому паромі їм, але мені подобається.

     

    І ось нарешті ми у Вікторії. Розсідаємося по машинах і їдемо на берег. Стаємо у черги на таможні. Саме проходження таможні займає одну хвилину як правило (в черзі можна і всі 10 відстояти): глянули документи, спитали що везеш із забороненого, на скільки залишаєшся і для чого взагалі приїхав.

    А з воріт тамжні виїздиш в самий центр міста. Ні, я не перебільшую, саме так і є – виїхав з воріт і ти в центрі.

     

    Що щ сказати про місто? Центр дуже маленький, але красиво вибудуваний європейського виду будівлями навколо заливу. Широкі вулиці з безліччю магазинів, а все це оточено тихим, майже мертвим приватним сектором.

     

    Цього разу ми зупинялися не в готелі, а в будинку який здавали власники. Ну просто забули вчасно зарезрвувати готель, а перед марафоном на який ми приїхали ціни на них підскочили як шалені. А в результаті виявилося ще й краще ніж в готелі.

    В 10 хвилинах спокійним шагом від центру (і старту марафону відповідно) велика кімната, кухня з усим посудом та обладнанням, спокійна вулиця інший кінець якої теж виходить до океанського заливу.

     

    Ось до речі на фото вище прекрасна бургерятня Santiago’s якраз навпроти порту/таможні (отам просто за перехрестям вже посадка на паром і вода). Рекомендую – обов’язково відвідайте якщо будете у Вікторії!

     

    В кафешці столи застелено папером для малювання і на столі стоять олівці у корзинці – можна весело і з користю провести час Smile

    Бургери там не такі гігантські як в Ред Робіні якомусь, але дуже смачні. Та і не сказав би я що голодним залишишся після них.

     

    Що ж там ще є? Ну крім води і відповідно безлічи корабликів різних розмірів та смішних жовтеньких водних таксі там ще багато великих отелів, будівлі державних установ у монументальному стилі, ресторани і бари, приватний сектор заселений такими як ми туристами та вулиці з магазинами. А якщо виїхати з міста то потрапляєш в густий темний ліс, озера та глушину з лосями та медведями.

     

    Взагалі у місті майже неможливим способом поєднані речі з різних епох та стилів. Здавалося б місто має виглядати еклектично, але ні, все дуже органічно і наче так і задумано.

     

    Їхати туди варто на кілька днів – за 2 дні можна лише нагнати собі жабу що от ще б погуляти цими вулицями і порозглядати усе навколо.

     

    Що ж стосується цін то як для Канади тут вважається дорого жити, але у порівнянні з цінами на курортні місця в США я б сказав що ціни доволі притямні.

    Коли нема масового напливу туристів можна знайти готель з усим що треба в центрі в районі 70 доларів за ніч, а то і дешевше. “Усе що треба” включає в себе не лише такі речі як безкоштовний Wi-Fi який і так є у самих задрипаних готелях тут, але і такі речі як басейн, спортзал та ресторан з баром щоб взагалі можна було на вулицю не виходити Smile

     

    Ось це, щоб було зрозуміло що я маю на увазі коли говорю про затишність, те що можна побачити в центрі міста. Та там того центру чесно кажучи  – за 15 хвилин можна по периметру обійти. І хоча натовп чималенький все одно нема відчуття великого міста.

     

    Ще Вікторія знаменита тим що тут переважно хороша погода. І хоча в Сіетлі о цій порі практично щоденно йдуть дощі у Вікторії традиційно не просто сонячно, а взагалі на небі ні хмаринки нема. Навіть не знаю чим пояснюють такий природний феномен.

     

    За ось такий будинок як вище на фото, вірніше за кімнату, кухню і ванну на першому поверсі ми платили майже 100 баксів за ніч. Але це було замовлення в останній момент, коли ціни в готелях були вже під 300 за ніч. Марафонців приїхало занадто багато. В будинку цьому є ще 2 кімнати на другому поверсі, значно меньші за розмірами і дешевші майже вдвічі. Ну та я в принципі навіть задоволений лишився – сподобалося більше ніж в готелях.

     

    От єдине що в приватному секторі нема ні магазинів ні ресторанів – тут люди живуть, а не скупляються чи їдять, за всим тим треба машиною їздити. Хоча ні, був один якийсь гіппі-магазин з виключно органічними продуктами, того нам і вистачило на вечерю коли ліньки було йти аж метрів 800 у цент в якусь кафешку Smile

    Добре що було де готувати і чай заварювати.

     

    Більше фотографій якщо зацікавить знайдете в альбомі (це треба до кінця дочитати цей пост щоб знайти посилання на альбом).

    Після марафону нам вдалося ще піти прийняти душ і лише потім поїхати на паром.

     

    Види там з води ще красивіші ніж з берега: красиво забудований центр, ліси за містом, на на обрії, так що видно лише вершини в небі – велитенські гори.

    А це вже підпливаємо до американського берега:

     

    Ну і весь альбом тут – https://skydrive.live.com/#cid=B21290194214A37D&id=B21290194214A37D%218950. Там ще є фото з марафону, але про марафон я напишу згодом (скоро сподіваюся).

    Neal Stephenson. The Baroque Cycle / Ніл Стівенсон. Барочний цикл (2003 – …)

     

     

    Книги з “Барочного циклу” містять історію науки (у дуже художньому переосмисленні) та трохи авантюрного роману. Але пише автор так що цікаво читати, майже як кіно “про д’Артаньяна”дивишся.

    Що ще цікаво так це те що в книгах серії діють особи нащадки яких є дійовими особами у “Криптономіконі”. Власне варто мабуть зазначити що і ця серія і “Криптономікон” входять в ще більший цикл під назвою “Енох Роот”.

    Коротше це в першу чергу цікаво, потім трошки пізнавально, ну і не в останню чергу це таки захопливий пригодницький серіал. Але кожна книга серіалу є цінною самою по собі.

    Уся серія на Good Reads – https://www.goodreads.com/series/49316-the-baroque-cycle-8-volume, моя оцінка усієї серії – 8/10. Головний недолік – занадто вже довга ця серія.

     

    Quicksilver / Ртуть (2003)

     

    Книга оповідає про Ісака Н’ютона та його товаришів і ворогів у науці (зокрема про Лейбніца) як про останніх алхіміків в історії науки. Також тут доволі багато про побут і норови дворянства Європи тих часів.

    Однією з небезпек читання книг серії є те що автор сміливо мішає реальних осіб, події та місця з вигаданими і не знаючи добре історію (що істинно для більшості читачів) можна надовго залишитися в ілюзії що ви дізналися якісь історичні факти про ту епоху.

    Події книги розвиваються у двох історіях: в одній через друга і колегу Н’ютона показано ставлення науки, в іншій той же герой через багато років повертається у Англію для розв’язання політичного конфлікту.

    Ця і наступні дві книги складають перший том циклу.

    Оцінка на Good Reads – 4.12/5 (https://www.goodreads.com/book/show/45277.Quicksilver), моя оцінка – 10/10.

     

    King of the Vagabonds / Король бродяг (2004)

     

    Історія “короля злодіїв” Джека Шафто – книга є авантюрно пригодницьким романом і описує небезпечне життя бідняків та мандрівників у Європі тих же часів про які оповідає попередня книга серії. Відмінності у побуті та відношенні до життя разючі – наче дві різні планети описано.

    Ця і попередня книга серії частково пертинаються сюжетами, але лише у другорядних персонажах що задіяні в обох книгах.

    Оцінка на Good Reads – 4.15/5(https://www.goodreads.com/book/show/2016.King_of_the_Vagabonds), моя оцінка – 10.10.

     

    Odalisque / Одаліска (2005)

     

    Герої перших двох книг намагаються вижити у бурхливих подіях: смерть англійського короля на фоні якої і розвивається вся історія . Героїв (Даніеля Вотерхауза та Елізу) зводять разом, але вони не настільки різняться характерами як Еліза та Джек у попередній книзі.

    Еліза стає агентом, а потім і подвійним агентом служачи королю Франції, обертається при дворі і заводить впливових покровителів і знайомих.

    Деніель Вотерхауз же перестає грати роль просто товариша Ньютона і стає помітною фігурою в політичних та наукових колах.

    Оцінка на Good Reads – 4.17/5 (https://www.goodreads.com/book/show/829.Odalisque), моя оцінка – 8/10.

    The Confusion, Part I / Плутанина, частина перша (2004)

    The Confusion, Part II / Плутанина, частина друга (2004)

    Як видно з назви цю книгу розділено на дві.

    Неймовірні і не надто правдоподібні пригоди Джека по всьому світу: піратство з викраденням золота, подорож в Азію, панування, побудова нового корабля, повернення в Європу… І паралельно пригоди Елізи яка вже стала не лише політично, але і економічно вагомою. І в кінці несподіваний хід – вічно юна Еліза яку ніщо не бере і яка є такою собі Анжелікою старіє, марніє і починає хворіти.

    В книгах нічого майже нема ні про науку ні про Ньютона, Лейбніца чи інших діячів.

    Якщо говорити відверто то це пригодницькі романи де герої за яких читач вболіває викручуються і виживають у будь-яких ситуаціях.

    Оцінка на Good Reads для першої книги – 4.42/5 (https://www.goodreads.com/book/show/227967.The_Confusion_Part_I), моя оцінка – 7/10.

    Оцінка для другої книги на Good Reads – 4.39/5 (https://www.goodreads.com/book/show/1745057.The_Confusion_Part_II), моя оцінка – 7/10.

     

    Solomon’s Gold / Золото Соломона (2004)

     

    Ця і наступні дві книги складають третій том циклу.

    Даніель Вотерхаус повертається з Америки в Англію на особисте прохання принцеси і по дорозі переживає пригоди з піратами, втечу, замах на життя, участь в комерційних справах і політичних інтригах.

    Книга не має такого шаленого темпу як попередні дві, а натомість додає більше політики та все ближче зводить дійових осіб з більш ранніх книг. Також цікаво читати про майже анархічну Англію яка хоча і є далеко не найбагатшою країною в світі на той час починає суттєво впливати на комерцію та набирати ваги через своїх вчених та закони.

    Оцінка на Good Reads – 4.3/5 (https://www.goodreads.com/book/show/2017.Solomon_s_Gold_The_Baroque_Cycle_Vol_3_Book_1_), моя оцінка – 7/10.

     

    Currency / Гроші (2003)

     

    Старий знайомець Джек Шафто найнятий королем Франції щоб підірвати грошову систему створену Ньютоном (директором монетного двору), але йому не вдається цього зробити і він опиняється у в’язниці. І все це на фоні смерті чергового правителя і протистояння політичних партій, часто озброєного протистояння.

    Але зізнаюся чесно – на цей момент я вже втомився читати усю серію і ставало все важче слідкувати за героїв які прожили усе життя у мене перед очима.

    Оцінка на Good Reads – 4.36/5 (https://www.goodreads.com/book/show/227968.Currency), моя оцінка – 6/10.

     

    The System of the World / Система світу (2004)

    І нарешті остання книга серії в якій усі події та усіх героїв зведено до купи.

    Легке розчарування у зв’язку з тим що деякі загадки і таємниці розв’язуються просто введенням алхімічного дива, але і з цим можна примиритися через те що з самої першої книги у серії присутній безсмертний Енох Роот.

    Джек тікає з тюрми, Еліза теж зникає таємничо, Ньютона оживляють для прийняття важливого рішення і усіляке таке.

    Ну і на додачу ще полегшення від того що завершив серію :)

    Оцінка на Good Reads – 4.42/5(https://www.goodreads.com/book/show/459504.The_System_of_the_World_The_Baroque_Cycle_Vol_3_Book_3_), моя оцінка – 7/10.

    James Alan Gardner. League of Peoples Universe/ Джейс Алан Гарднер. Всесвіт Ліги Народів (1997-2004)

    Цивілізаціями у космосі за доволі жорсткими правилами керуює Ліга Народів, а усі пригоди землян для них це лише набридливе копошіння недорозвинених істот з недолугою цивілізацією.

    https://www.goodreads.com/series/52532-league-of-peoples-universe

    Expandable / Розширена (1997)

     

    Каста розвідників (у яку відбирають за ознаками фізичних недоліків) втрачає членів на загадковій планеті яка по суті є ідеалізованою Землею.

    Вся книга це по суті пригоди пари розвідників серед ідеальних (штучно виведених) прозорих людей. І неочікуваний висновок – люди без пороків ще нудьга і відсутність прогресу.

    Суміш доволі дитячого стилю викладення та пригод з несподівано глибокими думками та парадоксальними ідеями.

    https://www.goodreads.com/book/show/739986.Expendable

    Commitment Hour / Час призначення (1998)

    Книга ніяк не пов’язана з попередньою: ні героями, ні подіями.

    Майже як у Ле Гуін в "Планета Зима" де є спроба змоделювати світ жителі якого час від часу міняють свою стать. Ну і відповідно цікаво дослідити як зміняться суспільні відносини, мораль, тощо. В цій книзі автор намагається розв’язати приблизно ту ж задачу, але дещо в іншому антуражі.

    Події відбуваються здається на пост-апокаліптичній Землі (але це навіть не суттєво) де люди з невеличкого селища раз на рік проходять процедуру зміни статі.

    Літературно ця книга незрівнянно сильніша за попередню у серії.

    https://www.goodreads.com/book/show/837272.Vigilant

    Vigilant (1999)

    Ще не читав.

    Hunted (2000)

    Ще не читав.

    Ascending (2001)

    Ще не читав.

    Trapped (2002)

    Ще не читав.

    Radiant (2004)

    Ще не читав.

    Predixion Software–поточна робота Олени

    Увага: фото в тексті відношення до тексту не мають і додані чисто для красоти.

    Ну раз Олена нічого так довго про себе не пише в своєму блозі (а я не можу придумати про що написати) то видам деякі секрети.

    Кілька місяців тому, а точніше майже рік тому, Олена знайшла одну компанію (Predixion Software) в яку її взяли математиком-тестером. Як це? А ось читайте далі.

    Компанія ця є стартапом заснованим кількома колишніми працівниками Microsoft і розробляє програмний продукт що дозволяє на основі довільних даних будувати математичні моделі. Ну скажімо рекомендувати щось страховим компаніям, магазинам, або медичним закладам. Природа даних може бути якою завгодно, в кінці кінців це просто числа для яких можна знайти закони відповідно яких їх розподілено в наборах.

    Так от тестер їм потрібен був просто тому що був потрібен тестер, а математик потрібен був щоб перевіряти вірність побудованих моделей, готувати тестові набори даних і взагалі розуміти чи правильно все порахувалося чи ні і де саме проблема.

    Олена досвіду тестування, та і взагалі ІТ не мала, але знайшли рішення що задовільняло обидві сторони. Кілька місяців вона працювала інтерном (читай “безкоштовно”) де використовували її математичні знання і в той же час вчили роботі тестера. Тепер вона не лише не боїться слів “білд”, “деплоймент”, “сіквел сервер”, “віртуальна машина”, але і розуміє що вони означають і сама вміє все це розгортати і настроювати.

    Спочатку ідея була попрацювати, набратися досвіду і податися тестером в якусь класичну контору. Але з часом з’ясувалося що робота в Предікшіні дуже цікава їй, і взагалі так подобається що нікуди йти вона не хоче. Ну і в результаті кілька місяців тому її взяли на повну ставку (а це крім зарпланті означає ще і страховку медичну, оплачену відпустку і бонуси в кінці року).

    Причому погодилася б вона на будь-які гроші які б запропонували – і робота страшенно їй цікава, і досвіду набирається, та ще і платили б. Але їй запропонували доволі непогану зарпланю так що вона аж сама трошки здивувалася. Ні, з зарплатнею програмістів і тестерів в МС порівнюват не вийде (хіба що зі свіженайнятими студентами), але все одно більше ніж вона навіть сподівалася Smile Ось так її цінують.

    Фірма незважаючи на свою молодість підписала кілька надзвичайно вигідних контрактів і нарощує штат (тобто це вже мабуть не стартап). Причому у них навіть є команда продавців в Каліфорнії (тому що весь ІТ-бізнес США саме там).

    Технологічно їх продукт наскільки я розумію має серверну частину, дані бере з SQL-сервера, має і клієнтську частину.

    Ну ось, що знав розказав, а далі може вона сама в коментарях якісь деталі допише.