Попередні записи:
- Домініканська Республіка. Перельот та перші враження
- Домініканська Республіка. Готель. Катання на мотузках.
- Домініканська Республіка. Розваги і пляжі. Снорклінг
Після того як ми попірнали і пороздивлялися риб та корали нас повезли на заповідний острів Каталіна. Виглядає прямо як острів з фільмів про піратів – відносно невеличкий шматок землі з пальмами та білосніжним пляжем на березі, блакитна вода навколо.
Усім на руку наклеїли браслети що показують що ми купили квиток і маємо право знаходитися там. Ціна в 100 місцевих песо (2.5 долари).
На острові пальми, знову безкоштовний бар (бо там же ніхто крім учасників екскурсій і не висаджується) та магазин де місцевий продавець заманював нас словами “Рус, сірібро, падаркі”. До речі і на катамарані на якому ми пливли хтось навчив офіціянток словам “подружка, сок” з якими вони постійно до нас зверталися пропонуючи апельсиновий сок.
Нам поталанило потрапити у подопрож разом з групою росіян, але усі наші переживання не справдилися. Був там один спухлий від відпочинку, але він швидко заморився і спав усю дорогу, а інші були на диво тихі і не наглі.
Ще кілька речей які можна додати на останок.
Україну знають в Домінікані виключно завдяки Андрію Шевченко. Питають “звідки, Росія?”, кажеш “ні, Україна”, реакція миттєва – “О, Андрі Чєвчєнко!”. Найбільш просунуті ще намагаються вимовити щось типу “дінамокіе” 
Не знаю чи грають в країні у футбол, принаймні я не бачив жодного футбольного поля чи людини з м’ячем, але про стан справ в європейських чемпіонатах знає багато людей. Це при тому що єдиним спортом яким там займаються є здається бейсбол.
Ще хотів написати повний ненависті пост про наший перельот додому, але вже заспокоївся і просто розкажу.
Почалося все з того що наш літак Санто Домінго-Майамі затримали на більш ніж 2 години. В результаті ми як скажені неслися по аеропорту, розсмішили прикордонника тим що хочемо пройти паспортний контроль за 5 хвилин, відстояли в шаленій черзі на повторний шмон (при цьому аеропотра не покидали). Далі з’ясувалося що ром який ми купили у д’юті-фрі в Домінікані треба чомусь здавати як багаж і заново проходити перевірку через детектори. Коротше ми вирішили його викинути і побігли на літак. Другий літак теж затримали… Але нас на нього не пустили хоча він ще був на землі.
Побігли міняти квитки на інший рейс. Десятки, а то і сотні розлючених людей у черзі (це все American Airlines, в них на всих рейсах таке було). Відстояли чергу і нам дали квитки щоб летіти наступного дня через Чикаго в Сіетл (а мали просто в Сіетл). Також видали ваучер на поселення в готелі та ваучери на вечерю та сніданок. А наш літак все ще стоїть на землі (це означає люди там просиділи більше години).
А далі починається ще більша жесть.
Від аеропоту до готелів ходять безкоштовні автобуси (шатли) кожні 10-15 хвилин. Але той готель в який мали ми селитися виявляється має лише один шатл що ходить раз на годину. Це ми дізналися прочекавши годину і нарешті зателефонувавши в готель. І ось з’являється шатл. Але якимось дивом місця в ньому всі заняті і без зупинки проїздить мимо. Тут розлючені люди починають обкладати його факами і робити непристойні жести. На всі дзвінки готель відповідає “ми працюємо над цим” хоче не розумію що вони могли зробити.
Коротше я побачив порожній шатл іншого готеля і спитав водія чи не підкине він нас. Той почав мені розказувати що “я допоможу тобі, а ти допоможеш мені”, коротше домовилися на $10 і плюс я знайду ще людей кому треба в наш готель (а з цим проблем не було).
Приїхали, поселяємся. З’ясовується що ресторан їхній закритий вже, отже вечері не буде, треба самому купувати. А відкривається він через годину після того як сніданка не буде. Отже і з другим ваучером у прольоті.
Але треба розуміти що ваучери це гроші як готель може отримати за них у авіакомпанії. Тому вони змогли у барі приготувати на всих нас бургери, а я ще здогадався ваучер на сніданок обміняти на додатковий бутерброд.
Ну як би там не було ми поїли, поспали 3 години, поїхали назад в аеропорт, полетіли в Чикаго. Знову рейсь затримався тому неслися знову як скажені на рейс в Сіетл, добре прикордонників другий раз не треба було проходити. От нарешті і вдома. Останній шатл з аеропорта в наше житло… Все, ми повернулися!
Всі фотографії: https://skydrive.live.com/#cid=B21290194214A37D&id=B21290194214A37D%214297