Попередній запис:
Отже продовжимо.
Маю вам, панове, сказати що відпочинок по схемі “все включено” (all inclusive) це абсолютно жалюгідно і безблагодатно. Тирлуєшся як домашня худоба між пляжем, столовкою, баром, басейном, номером, і так далі по кругу. Скоріше за все це був останній раз (і перший до речі) коли ми так відпочивали. Як на мене то набагато краще зняти квартиру з кухнею, або знайти номер в хорошому готелі, іноді готувати самому, іноді ходити в ресторани та кафе, гуляти по місту, шукати розваги… Тут же такі умови що за межі готелю і не хочеться особливо виходити, та і нема для чого.
Стосовно кухні. Готували дуже пристойно. Кілька ресторанів на території (готель Каталонія – до речі порівняйте їхні професійні фото з нашими), більшість звичних страв абсолютно без будь-якого смаку, але риба нормальна, екзотичні фрукти смачні і свіжі. Здається деякі продукти (наприклад молоко, яблука) місцевим не знайомі взагалі.
Кілька ресторанів не безкоштовні, але видають на одне відвідування купон і можна вирішити чи хочеш ти тратити $35 за вечерю у ньому колись згодом.
У барі робили кілька коктейлів в стилі “так-собі”, місцеве вино (чорті шо) та пиво (слабенька кислятина) з краників у стінах у кожному кафе та ресторані. Виявляється в Домінікані роблять якийсь відомий на весь світ ром, а ми не спеціалісти у цьому і навіть не знали.
Ми як правило залишали 1-2 долари чайових і офіціанткам і в столовці. Це не обов’язково, але з іншого боку ми тут в ресторані за пару відвідиндаємо стільки чайових скільки за тиждень роздали там. Ну і до того ж це доволі хороші чаєві для тих країв, а для нас така сума взагалі непомітна.
Не дивлячись на наявність бару (відкритий цілодобово) з безкоштовним алкоголем, дискотеки та театру (не ходили ні разу), уроків танців (лише дивилися зі сторони) та іншого ми все ж таки купили пару розважальних турів.
Перший – zip-lining. Не знаю як воно українською буде. Суть розваги в тому що ти летиш на натягнутому тросі між двома вишками. Потім між наступними двома і так далі.
З моїм страхом висоти було важко почати, але вже десь на третьому польоті (усього їх було 12) стало все рівно. Найдовша мотузка у них була 1100 метрів, це десь секунд 30-40 летіти.
Везли нас туди у відкритому (читай без стін) автобусі. Спочатку швидкісною трасою, потім містом, а далі пішли дикі краї з хібарами, глиняними дорогами та горами сміття на узбіччі. Але люди все такі ж привітні, особливо діти, всі посміхаються, махають рукою і кричать “Ола!”
Інструктор розказав-показав як що робити, натягнули на нас збрую і каски і пішли “кататися”. Деякі вишки мають по два троси, в інших випадках доводилося йти між вишками кілька метрів.
Під кінець ми всі були вщент мокрі від поту. Вже навіть не знаю чому – спека, хотьба чи переживання коли летиш.
Ну і в цілому доволі прикольна розвага, однозначно варто спробувати. Деякі сноби нам казали що от на Коста-Ріці мотузки довші і види з них красивіші. Але як на мене другий раз кататися на них будь-де вже не варто, одного разу буде досить на все життя. Особисто мені було б нудно. Хоча може пройде час, забудуться враження і можна буде з таким же задоволенням зробити це ще раз, подивимося…
Все це катання зайняло у нас цілу годину. Далі поїли фруктів, попили води і поїхали назад.
Ось що я ще помітив у них тут – погана земля. Там де видно поля, а краще зріз землі (наприклад вздовж дороги) земля абсолютно в усих місцях де ми були однаково погана. Це червона глина щедро перемішана з камінням. Таке враження що засипали щебень для дороги, а потім притрусили глиною. Оце така земля.
На ній росте цукровий тросник, безкраї поля просто, кокосові та банановві пальми, ананаси і здається все. Ще начебто у них на острові цигарки роблять, але ми не бачили полів тютюну.
Місцями зустрічаються стада страшенно худих корів у яких неймовірно великі вуха. Також бували кудлаті лами та кози такого виду що от зараз попадають і повмирають.
А ще в них брудно. Дивно те що чим меньше місто тим більше сміття на в’їзді та виїзді. Просто гори якогось пластикового непотребу (пакети, стакани, пляшки) лежать по сторонах доріг. Це ж ті люди що там живуть самі собі накидують оте усе, незбагненно.
Продовження: