Наше перше змагання з плавання!
Саме озеро знаходиться зовсім недалеко – трохи більше 20 хвилин машиною.
Озеро маленьке доволі. Я плив 2 милі (3.3 км), а Олена – 1 милю (1.6 км). Так власне ота одна миля то одне коло практично по періметру озера. Я, відповідно, плив 2 кола.
Ще були дистанції у пів та четвертину милі. Але то не серйозно 
Учасників було дуже небагато, але це ж не біг чи тріатлон – тут як поплив так все одно нікого навколо себе не бачиш.
Проте коли усі разом на старті ломонулися у воду (старт був з берега) то пару сотень метрів і сам получав по ногах і спині (добре що по голові не прилетіло) і іншим роздавав. З жахом уявляю яка м’ясорубка на массових стартах тріатлону.
Коротше приїхали, отримали шапочки, натягли костюми, спробували порозминатися. Але не ясно наскільки інтенсивно це треба було робити – для кожного з нас двох це була найдовша дистанція яку ми будь-коли пливли. Я для себе зробив висновок що головне щоб не замерз перед стартом, а особливо інтенсивна розминка і не потрібна. З ішого боку ми поки що зовсім не досвідчені у плавання і маю надію далі розберемося краще.
До речі на фотографіях як бачите якихось незнайомих тьоток і дядьок не лякайтеся – це фотки з сайту події. Ми там як правило на фоні десь Потім опублікую наші фотки (яких теж небагато).
Як я вже сказав ломонулися у воду, помолотили одне одного по спинам і ногам, розтягнулися у лінію і попливли.
У плаванні у відкритій воді ти практично нікого не бачиш, хіба що хтось поруч пливе. Але люди не маючи розмітки як у басейні починають плавати якимись дугами, а то і зигзагами. Тож пливсти у парі метрів збоку від когось нереально – або загубиш його миттєво, або через пару гребків вріжешся.
Досвідчені атлети роблять такий хитрий прийом як драфтінг – коли пливеш за кимось впритул то воду розрізати набагато легше і економиш сили. Звісно ефект не такий помітний як не велосипеді, але все одно можна зберегти сили для фінального прискорення.
Я спробував частину дистанції пропливсти за одним – важко. Важко бо доганяєш і врізаєшся у ноги. І важко тому що як вже сказав всі пливуть якимось дугами і за 2-3 гребки легко загубити того за ким пливеш.
Отже які особисто у мене проблеми плавання на відкритій воді.
Перша і основна – гідрокостюм зтирає шкуру на шиї. Так добряче як наче хтось напильником пройшовся. Причому лише з одного боку. Варіантів небагато – або я несиметрично крутю головою, або невдало застебнув клапан, або погано намазався маззю проти натирання. Наступного разу спробую великий лейкопластир наліпити на стерте місце.
Друга проблема – орієнтуватися на воді. Треба час від часу піднімати голову і шукати буї. І хоча вони великі і яскраві зробити це не так просто. Непросто через те що голову над водою без значної втрати швидкості можна тримати дуже недовго, зір замутнений та і ще й голова погано варить. Люди губляться і часто зупиняються щоб роздивитися навколо.
Цю проблему мені і на тріатлонах вдавалося часто вирішувати так – знаходиш когось хто добре пливе (краще за мене), але часто зупиняється, і орієнтуєшся по ньому. Когось ближче роздивитися легше – яскраві шапочки не просто так видають на змагання.
Ну і третя проблема – як визначити чи достатньо інтенсивно гребеш. Це просто недолік досвіду (знову ж таки). Отак пливеш, наче нормальний темп, але якось не вмираєш як на бігові. Починаєш думати – а чи не слабо я пливу? Буквально ледь-ледь додав і відчуваєш що якось різко погано стало…
Бігати і крутити педалі можна хекаючи як завгодно (хоча теж бажано дихати рівно), а в плавання можна дихати лише правильно – інакше просто не попливеш. Тобто “додати і потерпіти” не вийде, бо як тільки дихання збилося так можна вже зупинятися.
Втома після плавання доволі дивна – виходиш з води і наче нічого такого. Ну плечі, руки, спина… Але якось не вмираєш як після бігу. А потім через пару годин вирубає так що ледь до краваті доповзаєш. Отже другу половину дня ми відсипалися.
Кому цікаво я свої 2 милі подолав за 56:06, Олена одну милю за 34:54. Протокол тут – http://finishstrongevents.com/wp-content/uploads/2012/07/Martha-Lake-2012.xls.
Ну от власне і все.