Це офіційний час, але оскільки я почав не безпосередньо з лінії старту то особистий час трохи кращий – 1:29:50. Час вимірюється за допомогою чіпа що одягається на ногу.
Головна проблема цього разу була у поганій погоді. Вірніше така погода доволі нормальна для Сіетлу – весь тиждень йшов дощ, а в день пробігу температура була +10.
Треба було правильно вибрати взуття. Очевидно мої улюблені кросівки для змагань зовсім не підходили для погоди бо ноги стали б наскрізь мокрими задовго до старту. Що ж до моїх улюблених кросівок для тренувань то занадто вони вже “нешвидкісні” для випадків коли хочеться показати хороший результат.
На щастя у мене була пара зовсім нових і майже не випробуваних Brooks PureConnect. По суті це мінімалістичні кросівки (модний напрямок у бігу останні пару років) – мінімум компенсації, один шар резини на підошві, практично відсутня п’ята. Взагалі кросівки примушують ступати як мінімум на середину стопи, а ще краще на носок. Якщо бігти на п’ятах то нога сильно “провалюється” вниз бо під п’ятою підошва трохи тонкіша ніж у центрі. Таким чином вони примушують бігти правильніше і швидше. З іншого боку стопа втомлюється набагато більше і відбивається теж, якщо постійно не слідкувати за тим як ступаєш.
Яек би там не було я пробіг в них, і хоча вони не чисто гоночні, тим не менш дуже легкі і попри всі острахи пів-марафон виявився не такою вже довгою дистанцією.
Інше питання було що одягати. Дощ і прохолодно… Багато народу бігає у шапках, куртках, рукавичках. Все це необхідно перед стартом, але мені особисто краще бігти у мінімуму одягу 
Ну от, коротше побіг я такий… Почав доволі спокійно, перша миля трохи повільніше за 7 хвилин. Потім додав і кожну майже милю вибігав трошечки з 7 хвилин. Після середини дистанції почалася страшна гірка яка вбивала мене кожного разу всі попередні роки. Але на диво в цей раз навіть подолавши її я ще мав достатньо сил щоб тримати темп.
І взагалі почав думати що останні милі дві, як так і далі буде, треба включити максимум швидкості.
Але якраз за дві милі до фінішу миттєво вимкнулися ноги. Як правило в бігові саме серце і мозок починають кричати що ти втомився, задихаєшся, хочеш блювати і на горшок… Але от так дивно в цей раз – все в цілому нормально, а ногі забиті так наче я зі штангою наприсідався.
Ну в принципі добіг доволі рівно, результатом задоволений. Тепер точно знаю що з 1:30 мушу вибішати будь-що, час ставити нові цілі.
Добре фінішувати в пеших рядах (107-й в загаліьному заліку, 14-й у своїй віковій групі – http://race.seattlemarathon.org/certificates/6898.pdf). Заходиш у зону відпочинку, а там порожньо – бери яку хочеш їжу і напої, збирай сувеніри… Поки сходив за речами, переодягнувся, виходю, а народу вже – не проштовхнутися
Олена була волонтером – на фініші медалі на шиї фінішувальникам одягала. Ото через те у нас фоток і нема.
Сподіваюся в наступному році буду звітувати про повний марафон на цій же події.
