Зіб’є мене хвиля

Сонця вітер дме, крила рве,

                                            моє тіло.
Крапля зливу зве, ніч веде

                                            посміх милий.
Щастя ллється сік, лине сміх , місяць плине.
В сутінках летить, шаленіючи, сила.

Зіб’є мене хвиля,
Сонце небо ми́не,
Поруч стогне місяць,
Нас ніщо не спинить.

Посміхнеться сумно,
Тінь лишає іній,
Крилами лоскоче
Доторк наче привид дивний.

Знов плачу, стогну, б’юся…
З тобою моя мрія
Я скоро вже зіллюся –
Не діє більше зілля.
У полум’ї бажання
Стає сталевим тіло,
Ненависть і кохання –
Моє єдине діло.

Не уникнуть зорі,

                             небо п’є світло вічно.
Знов судомить мозок

                            жага взяти той виклик.
Тяжко у польоті,

                           серце б’ється ритмічно,
З всесвітом і так все трагічно.

Вранці сонце зможе почати свій відлік.

Знов плачу, стогну, б’юся…
З тобою моя мрія
Я скоро вже зіллюся,
Не діє більше зілля.
У полум’ї бажання
Стає сталевим тіло,
Ненависть і кохання –
Моє єдине діло.

Геть біжить потік, рік у рік, майже вічність.
В дикий край несе диво–птах тебе

                                            швидко.
Час зупинить біг, назавжди, навік…

                                            ніжність.
Візерунок з тіл прагне в ціль

                                           влучно й чітко.

Знайдеш сліди моїх очей у темряві.

В ніч нас несе життєвий сік у мороці.

Знов плачу, стогну, б’юся…
З тобою моя мрія
Я скоро вже зіллюся,
Не діє більше зілля.
У полум’ї бажання
Стає сталевим тіло,
Ненависть і кохання –
Моє єдине діло.