Автор: Oleksandr Golovatyi

Fitbit, або рахуємо кроки

Думав куди писати – в цей блог, чи блог з оглядами і рецензіями. Вирішив і туди і туди Smile

Отже спочатку краще почитати короткий огляд на цей пристрій, а потім продовжити тут.

 

Перше питання – для чого я його завів. У той час коли почав уважно стежити за вагою (детальніше для чого і як читати тут і тут) виникла необхідність не лише рахувати кількість і якість спожитого, але також і кількість спалених калорій. І якщо мій годинник вираховує кількість витрачених калорій (розрахунки базуються на серцебитті, рості, вазі та часу тієї активності), то також хотілося враховувати і усе інше, тобто все що я ходжу. Також цікаво було зібрати статистику в які дні наскільки активно я рухаюся.

Що ж в результаті? Скажу що пристроєм я задоволений, але більше собі такий купувати не буду, хіба що стиль життя сильно зміниться. Чому так? Просто за кілька місяців можна зібрати дані і більш-менш точно вгадувати на основі досвіду скільки коли находив. До того ж постійно записувати у щоденник спожиті/потрачені калорії нема необхідності – після перших кількох тижнів має сенс, як говорять книжки, лише повторювати процедуру протягом тижня раз у кілька місяців. Це для того щоб переконатися що якась “погана” їжа не пробралася в раціон і що дієта більш-менш збалансована.

Крім того ціна насправді зависока, а от нові моделі від того ж виробника до $60 виглядають значно привабливіше.

У Олени, як написано в огляді, з обома пристроями щось не склалося, зараз лежить дома мертва “прищепка”. Коли я написав амазону що є проблеми з їх пристроєм вони знайшли мою покупку і продублювали замовлення. Через пару днів під дверима лежала посилка з двома новими пристроями (2 штуки тому що в оригінальному замовленні їх саме дві і було) та наклейка яку треба було наліпити на ту ж коробку (поклавши туди поламаний пристрій) і відіслати чи то через UPS, чи через FedEx. Звісно за все це з нас не копійки не взяли. Так, спочатку вислали нові пристрої, і лише потім почали чекати на старі. Ніяких “а може ви самі поламали”, або “приходьте до нас і ми подивимося що там не так”.

Сам пристрій виглядає дуже стильно і просто одночасно. Компактний, непомітної ваги, чепляється надійно на ремінь, за пояс, у кешеню чи просто на футболку. Надійний, ну принаймні мій пристрій Smile Я з ним і під дощем і марафони бігав. Ніколи до цього не користувався шагомітрами, але у порівнянні з іншими які мені доводилося бачити фітбіт наче iPhone проти дискового телефона.

Дуже класно зроблена синхронізація – “через повітря” поблизу будь-якої станції. Так само можна і заряджати від будь-якої станції. Є якесь програмне забезпечення для настроювання пристрою, але воно не надто потрібне бо все можна через сайт зробити.

На сайті статистика і видають медальки за чергову пройдену дистанцію (мій профіль тут – http://www.fitbit.com/user/22TX8K).

Взагалі кажуть що людині треба проходити мінімум 10 тисяч кроків щодня, інакше починаються проблеми зі скелетом та м’язами. У дні коли я бігаю кількість кроків легко сягає 20 тисяч і більше. У дні ж відпочинку (вранці плавання, ввечері баня) буває і по 4 тисячі усього. Якщо спеціально не ходити (хоча у віддалену кафешку на обід) то при “офісному” стилі життя за день набирається 300-500 кроків усього.

Треба розуміти що цифра 10000 доволі таки надумана. Але те що наш організм розраховано на хотьбу і атрофія відповідних м’язів призводить до цілого комплексу проблем це факт.

Чи стимулює цей пристрій? Так, і дуже стимулює! Пеші кілька місяців особливо – людина з фітбітом шукає зайву можливіть пройти кілька кроків, піднятися сходами замість ліфту (а це теж одна з категорій “змагань”) і перевіряє статистику на сайті кілька разів на день. Особливо стильно стимулює коли є група на сайті і йде бороться за місця по кожному з показників (кількість кроків, кількість сходинок, калорії). Тому я щиро порекомендую цей пристрій тим хто веде малорухомий спосіб життя, знаходить в процесі змін у стилі життя, або зацікавлений у зборі статистики споживання і витрачання калорій.

2010–Chelan Man півмарафон 1:37:44

Це перенесений (і трошки переписаний) запис з мого старого блоґа.

imageДва роки поспіль їздили на змагання у цю курортну зону нашого штату, а минулого року вибрали змагання поближче.

Оскільки це курортна зона (парки, гірські озера, тощо) то забронювати там готелі не так і просто. По перше, їх просто дуже мало, а те що є коштує легко по 500 баксів за ніч.

У 2010 ми зупинялися в кемпінгу у палатці у містечку Лівенворс, а це годину добиратися до старту машиною. Наступного року знімали кімнату в готелі у Венатчі, але і звідти було хвилин 50 їхати. Неймовірно втомлює, особливо після змагань назад їхати.

Отже перший раз я біг там півмарафон, але що ще більш цінно вперше зблизька подивився як організовано тріатлони в США.

Пам’ятаю що було ну дуже важко – зі старту взяв зависокий темп і після першої половини почалися суцільні муки. Крім того сонце пекло нещадно, а дорога вся по сонцю. Отак біжиш весь розпечений, а з одного боку синіє озеро з крижаною водою, з іншого – підіймаються пагорби з густим затінком під деревами.

Це дводення спортивна подія куди входять біг на 5, 10 та 21 км та тріатлони –  супер-спринт, спринт, олімпійська дистанція та Half Iron Man.

Транзитна зона з безлічю велосипедів, і по багатьом з них видно що коштують вони тисячі доларів. Це видно навіть якщо не розбиратися у велосипедах.

Людей дуже багато, старти починаються з 6 ранку. А у транзитній зоні видно у кого ціль результат, а хто для власного задоволення все це робить. Більшість народу неспішно витираються, мажуться кремами, переодягяються, деякі навіть щось їдять.

Старт бігу давали лише після того як останні учасники виїхали з транзитки на велосипедах.

Ось на фото якраз і видно як бігуни пропускають через стартову лінію останніх велосипедистів. Звісно це затримало наш старт (з 8:25 перенесли на 8:45), але унебезпечило і бігунів і велосипедистів (бо не перетиналися) і останні учасники мали гучну підтримку.

Маршрут для бігового етапу дуже простий – туди і назад. По дорозі добрі люди поливали бажаючих зі шлангів, а вода та спортивні напої просто розліталися.

Я ще назавжди запам’ятаю цей пробіг тому що помилково схопив Hammer Heed замість води у стаканчику (а він візуально не відрізняється) і вилив собі на голову. А потім усю дорогу напагався змити засохлий цукор з волосся та обличчя Smile

Ледь-ледь добіг, так погано було – спека і неправильний старт далися взнаки. Ще хвилин 5 приходив до тями, потім поліз у озеро, а вода таки справді крижана. Ну і додому їхав з великим мішком льоду який купив на заправці в обнімку.

А у підсумку ще й примудрився зайняти 2-ге місце у своїй віковій групі за що мені видали скляну кружечку з відповідним написом.

Наступного року вже вдвох приймали участь в тріатлонах на тому ж самому місці.

Усі світлини з цієї події – https://skydrive.live.com/#cid=B21290194214A37D&id=B21290194214A37D%214867

Фігурки Plants VS Zombies

Прекрасна іграшка яка на мою думку набагато більше заслуговує на увагу ніж Angry Birds, ну та не про це.

 

Фігурки зроблено у якомусь кубічному стилі (видно по голові зомбі та гороха), тим не менш виглядають вони доволі органічно якщо подібну характеристику взагалі можна дати фігуркам зробленим за комп’ютерними іграми Smile

 

До повного комплекту ще не вистачає рядового зомбі (такий же точно, але без конуса на голові) та зомбі-Майкла-Джексона.

Але Олені ці фігурки дико несподобалися і вона сказала що задавить мене якщо я продовжу цю серію збирати Smile

 

А вам як?

Роздягальні у MS

Вже не один раз я хвалився тим як я бігаю чи катаюся на велосипеді з/на роботу. Ну от і подумав зненацька чому б і не написати про це.

Сьогодні вранці був туман, а фотографував на кросівок телефон, які там ще стандартні виправдання розмазаних фоток є? Smile Насправді після бігу якось зовсім не хотілося стояти і вицілювати ті фотографії – весь потний і мокрий як миша, руки починають швидко мерзнути, телефон стогне і плаче що я його цілий день вчора не заряджав… Коротше дивіться що є.

Я працюю в Studio E.

Взагалі роздягальня є як правило одна на комплекс будівель (3-4 білдінга, або 2-4 тисячі людей). В Белев’ю де у МС 4 хмарочоси роздягальня є у кожному з них. Розташовуються вони як правило на першому рівні підземної парковки, хоча в деяких старих будівлях можуть бути і на першому поверсі, трохи збоку від офісів.

Працюю я в тому ж “будинку” де роздягальня, але скоро у зв’яку з переїздом доведеться ходити сюди з будинку через дорогу.

Всередині є туалет, 2-3 рукомийники, кілька душових кабінок з рідким милом, рушники та шафки.

Шафки поділяються на такі що їх можна тримати закритими кілька днів (через 10 днів після останнього використання замок відкривається автоматично), та такі що відкриваються щодня.

Знову ж таки в залежності від будівлі знайти вільну шафку на тривалий час (наприклад щоб тримати там запасний одяг та різну “косметику”) може бути доволі проблематично.

Раніше були якісь спеціальні правила що треба було знайти вільну шафку, написати у спеціальну службу щоб підтвердити що можна її забрати собі. Потім усе це спростили і якщо замок відкритий то за новими правилами ти можеш усе звідти викинути і зайняти її собі (на шафках кодовий замок і код задається при замиканні).

Якщо ж через відпустку чи відрядження точно не зможеш відкривати-закривати її 10 днів то треба написати знову ж таку у спеціальну службу і можна повісити замок.

Як правило шафку одразу не забирають якщо в ній є речі, натомість кладуть записку що “я такий то заберу її собі якщо до такого числа вона ще буде відкритою”. Проте іноді у внутрішній переписці можна почитати веселі історії коли хтось принциповий забрав шафку одразу викинувши речі (за правилами же ж!), у відповідь на записку “поверніть шафку будь-ласка, я просто забув вчора її закрити” написав “згідно правил не мушу” і наступного дня мав повну шафку піні для гоління видавлену туди через дірки у дверці Smile

Інша цікава річ це розмір шафок. Я не розумію американців – навіть у найкрутішому і дорогому спортклубі це якісь вузенькі книхітні нірки, майже як в Україні в магазинах на вході де люди свої торби залишають.

Поруч із роздягальнею як правило є парковка для велосипедів де часто можна знайти насос.

Рушниками займається якась окрема контора і возять вони їх по розкладу – іноді закладені усі лавочки, а пару разів за всі роки бувало що взагалі рушників не було. Тому у багатьох у шафках можна побачити пару рушників про всяк випадок. Колись давно кажуть у цілях скорочення витрат рушники відмінили взагалі (треба було свої носити), а потім коли їх повернули то народ ледь масове гуляння не почав, хоча реально цим усим користується добре якщо 5% працівників. Проте завжди є можливість сходити в душ на роботі. А я іноді там і голюся коли дома не було часу чи бажання це робити.

В bing пам’ятаю народ вішав свої шмотки спортивні сушитися на якісь труби (там була одна кімната де зберігалися велосипеди, там були і труби, а з неї вже можна було потрапити в роздягальню) на плечиках звісно. Спочатку вішали плакати “не сушіть шмотки на цих трубах – порушуєте техніку безпеки”, а потім прикрутили спеціальну трималку для плечиків. Тут же де я зараз особливо де розвісити свої лахи і нема. І навіть зверху шафок (дивись на фотках) прикрутили лист жесті під кутом щоб нічого на верх не ставили. У bing знову ж таки зверху шафок народ навалював взуття і шмоток.

Ну що ще сказати? Гаряча вода є завжди Smile

[english] cut the cheese

 

Оце так політкорректно говорять коли хтось зіпсує повітря. Начебто це пов’язано з тим що коли розрізають колесо сиру то з’являється неприємний запах.

У словниках:

Також словники говорять що те саме значення мають словосполучення “cut the mustard”  та “cut a muffin”.

 

Фрагмент з “Two and half men” де Чарлі Шин співає пісеньку на цю тему:

Моя кінофобія

Якось років 2-3 тому у напівсні (чи то засинав, чи то прокидався) виринув спогад дитинства… Отже мені мабуть років 5-6, я з батьками мабуть на місцевому ринку. Це мав бути не вихідний день – сонячно, людей нема і лише довгі ряди бетонних торгівельних столів. Батьки говорять з якимись знайомими, а я щось сам по собі граюся і тиняюся навколо. І от, не пам’ятаю куди конкретно, починаю бігти і щось кричати типу “я льотчік”, чи “тра-та-та, німці здавайтеся”. Аж тут чую як усі дорості щось починають схвильовано кричати. Обретаюся – на мене несеться велетенська собака!

Це зараз я розумію що то була максимум вівчарка, але у моєму спогаді то якесь страхіття вище за мене, неймовірно прудке і страшне. Я здається падаю, а далі клац-клац, кілька темних кадрів і ось я вже на руках у батька кричу і кричу і дихати нема чим…

Так, я знаю що собачка просто хотіла погратися, але у страху раціонального мало. Дивно що все життя цей спогад був старанно схований і знадобилося кілька років прожити в оточенні де в мене щодного разу не виникало страху перед собакою щоб нарешті цей епізод прослизнув крізь щільно закриті двері пам’яті.

Мабуть через те у мене постійно був страх перед собаками. У книгах часто пишуть про липкий страх, але ні, він не липкий, він холодний і паралізуючий. Чи знаєте ви, хто не боїться собак, як це коли поруч із великою собакою в тебе віднімаються руки, ноги стають такими важкими що ледь рухаються і дихати неймовірно важко – горлянку наче бетоном залили.

Усим тим хто щиро, не сумніваюся, говорить що треба погладити собаку, погодувати з руки і стах пройде хочеться сказати – боїшся змій чи павуків? А ти візьми і запусти собі змію за пазуху, напої теплим молочком з долоні і страх пройде.

Так само поради про “перебороти страх” схожі на поради зробити крок з дев’ятиповерхівки у повітря. Скільки завгодно ви б могли мене переконувати що не вкусе, що собачка добра, не спрацює так само як не спрацює якщо я буду переконувати вас що ви не впадете з даху, а просто зависните у повітрі. Та і крім того ця фобія не в тому щоб боятися що собака покусає, а в тому щоб боятися собак. Знову ж таки по аналогії – не бійся стрибнути з даху  – повітря ж там не загазоване. Що? Стрибати не будеш тому що не загазованості боїшся? Тю, а чого ж ти боїшся тоді? Стрибай!

Ну от скільки себе пам’ятаю я боявся собак. Від великих собак (вище коліна) як я вже і писав мене просто параліч хапав. Меньші собачи викликали бажання піджимати ноги у повітря і швидко видертися на найблищче дерево чи на стіну.

В нашому під’їзді хлопець мого віку мав тер’єра. І хоча він я бачив і проходив повз нього щодня, іноді навіть кілька разів на день, кожно разу це було страшно і з часом не миналося.

Трошки краще стало коли батьки завели собі пікінеса. Невеличка кумедна собачка, а тоді ще зовсім крихітне цуценя, ні видом ні розмірами спочатку не було схоже на середню собаку. Спостерігаючи як він ріс, навіть вигулявши його кілька разів я помітив що вже не боюся маленьких собак. Не те що б я їх полюбив, так само старався бути далі від них, але вже в їх присуності не зводило усі м’язи і я навіть міг підтримувати розмову.

З дружиною ж у нас перші кілька років були постійні розмови що от вона все мріє завести велику собаку, і може навіть не одну. Я ж завжди на це казав що тут же ми і розстанемося не дивлячись на усе кохання і любов. Не зміг би я жити там куди мені не хочеться повертатися, де постійно треба сидіти у замкненій кімнаті і переміщуватися в туалет перебіжкою переконавшись що собаки нема за дверима.

Але лише коли я переїхав в США страх почав проходити і згас. По-перше, за всі 5 років я жодного разу не бачив бродячої собаки (чи кішки). По друге, собак тут водять на поводках. Бо собака що бігає без поводка далеко від хазяїна або буде виловлена відповідною службою і доведеться платити чималий штраф, або взагалі буде пристрелена кимось хто буде стверджувати що вона напала на нього чи його дитину (і знову ж таки власник собаки буде платити штраф). Ну а до того ж собак тут вчать не звертати увагу на сторонніх людей. Це на відміну від наших уродів дикунів які вчать собак нападати на людей. Перші чай я весь напружувався коли пробігав мимо собаки – вони хоч і на поводку, але без ошийника. Але жодного разу ті навіть головою в мою сторону не повели!

Отак з часом спочатку перестав хвилюватися, а там і помітив що перестав боятися. Тепер спокійно можу знаходитися поруч із собакою яка навіть без ошийник та намордника. Просто я знаю що вона не буде сама лізти до мене гратися чи нападати, взагалі не буде звертати увагу на мою присутність. Звернув увагу що навіть кілька разів собаки зупинялися впритул до мене (коли їх власники зупинялися) і це мене не лякало і взагалі особливих емоцій не викликало.

Страх вилікувано? Не знаю, можливо. Все одно якщо у мене є вибір я постараюся бути подалі від собаки, але в цілому тепер можу бути з ними в одній кімнаті. Звісно при умові що це спокійна і вихована собака.

Я навіть думаю що якщо приїду в Україну на якийсь тривалий час то обов’язково придбаю спрей від собаг, ультразвукову лякалку, а може навіть і травмат якись якщо ситуація насправді там наскільки погана як я собі її пам’ятаю.

А пам’ятаю я що власники собак є переважно закомплексованими недоумками яким собака потрібна в першу чергу що демонструвати власну крутість. Звідти і всі ті навчання собак що проводять вже життя у квартирах навичкам нападіння на людей, виховування агресивності, відпускання собак гуляти без поводка та ще і ті команд не завжди слухаються. От чесне слово шкода що вогнепальну зброю в Україні не можна мати. Думаю що кількість бігаючих за десятки метрів від хазяїна собак що кидаються на кожного перехожого зменшилась би дуже швидко…

На цьому про собак у мене все.

А уявляєте скільки ще дитячих спогадів-травм заховано у глибинах нашої пам’яті? І про більшість з них ми не дізнаємося ніколи.

Обліковий запис Facebook–видалити не можна залишити

…пропущену кому поставте самі.

От роздумую я чи може видалити таки себе у ФБ і сильно вагаюся.

В принципі з усією своєю дивакуватістю інтерфейсу та сценаріїв ФБ привчив користувачів до того що соц-мережі мають виглядати певним чином і надавати певні сценарії. При тому мало хто замислюється що інтерфейс насправді у ФБ далеко не самий логічний (не кажучи вже про його непривабливість), але виглядати і вести себе не як ФБ сьогодні не може собі дозволити жодна мережа.

Спочатку варто було б сказати чому я досі в ФБ і що ж у ньому хорошого з моєї точки зору. Отже:

  • Можливість реєструватисялогінитися на безліч ресурсів без необхідності заводити обліковий запис. Це і інтернет-магазини, і музика, і фільми, і новини, і інші будь-які сайти. Насправді на сьогодні так мало залишилося сайтів де нема можливості зареєструватися з обліковим записом ФБ що я спокійно їх ігнорую і ніколи не повертаюся. А як нема ФБ то треба створювати рахунок (е-мейл, ім’я, чекати на лист з підтвердженням…). Ні, тут ФБ на висоті і зручніше поки що нічого нема.
  • У ньому є всі. Ну майже всі. А ті кого нема як правило і в інших соцмережах не зереєстровані. Ні, ну може є такі поодинокі екземпляри що присутні скажімо в Однокласниках, але їх нема у ФБ, проте такі люди не в моєму колі інтересів Smile А це крім того означає що не треба мати списки контактів різних людей у різних IM-сервісах (Skype, MSN, AOL, Yahoo!) – оскільки усі є в ФБ то переписуватися можна там же, хоча відедзвінки у них так і не стали популярними (бо потрібно було ставити доповнення до браузера). Те є саме стосується електронної пошти. Не те що пам’ятати, а навіть хвилюватися не треба про те що хтось змінив свій е-мейл – пиши через ФБ, а там вже нотифікація прийде куди треба якщо людина давно на сторінку ФБ не заходила. І це реально зручно. Тепер навіть телефони витягують з ФБ усі контакти друзів з їх фото, е-мейлами та номерами телефонів та ІМ-контактами. Зручно неймовірно – нічого руками вносити знову і знову не треба.
  • Для відео і музики ФБ зробив дуже хорошу річ – замість хостити їх у себе і без перспектив конкурувати з youtube та іншими спеціалізованими сайтами тут дозволено розміщувати посилання на яке навіть переходити не обов’язково бо подивитисяпослухати можна тут же ж таки. Додатково це звільнило ФБ від тяганини з відслідковуванням ліцензійності контенту та правами на нього. Хай там гугл розбирається і видаляє як треба, до посилань же ніхто придертися не зможе.
  • А от для фото які завантажують самі користувачі вони надають власний хостинг. Причому зверніть увагу що з часом стає все складніше отримати посилання на просто картинку, а не сторінку ФБ. Та мабуть більшість людей навіть і не зможуть це зробити зараз. В результаті користувачі певний час ще заливають свої фото на спеціалізований хостинг типу flickr чи picasa, але з часом забивають на це і починають користуватися виключно ФБ – швидше і простіше. Тим більше що усі мабуть мобільні девайси сьогодні надають можливіть дуже просто публікувати фото на ФБ, деякі навіть публікують автоматично після того як кадр було зроблено. Додатково до цього несподівано можна знайти себе на фотографіях (про існування яких і не здогадувався) коли тебе на них позначать.
  • Дуже зручно і просто ділитися з друзями цікавими посиланнями на статті, відео та музику. Навіть легше ніж написати блог-пост. А з такою штукою як bing bar це взагалі можна зробити одним натисненням кнопки навіть якщо на сторінці нема кнопки “Like”. Думаю що подібні речі є і для інших браузерів.
  • На відміну від гугла що завалив увесь інтернет рекламою аби чого (наприклад після того як я видалив свій youtube рахунок гугл мені на сторінці з відео уперто рекламує сайт “самотніх мусульманок”) ФБ за вашою згодою використовує інформацію про ваші вподобання і найкраще підбирає що рекламувати. Якщо на хвилинку вимкнути у голові фільтр інтернет-реклами то з подивом можна побачити що реклама у ФБ надзвичайно релевантна і містить багато цікавого – розпродажі, події та групи що цікаві саме мені. Причому це усього 2-3 посилання на сторінці, а не рекламні вставки між реальними данними в стилі гугла.
    Чому ж власне я думаю про видалення свого облікового запису? Не тому що турбуюся про приватність. Не треба тішити себе надією і сподіватися що обіцянки сервісів щодо конфіденційності ваших даних означають що ви невидимі в інтернеті. Треба розуміти що інформація яку ви надаєте може і буде доступною публічно, єдине що в деяких випадках її зібрати можна лише при наявності певних навичок і вмінь.

Я знаю кількох людей які не зареєстровані в жодній соц-мережі, але навіть про них в інтернеті можна знайти певну інформацію. Наприклад людина приймала участь у змаганні, а результати опублікували в інтернеті. Отже вже маємо ім’я та прізвище пов’язані з місцем проживання. Ну або людина виступила з доповіддю на якомусь збіговиську. Крім того у людини є електронна пошта, обліковий запис у SkypeMSN, покупки через інтернет. Хтось позначає цю людину на фото в ФБ, хтось згадає у записі в блозі, хтось на форумі опублікує відповідь на складне технічне питання з фрагментом переписки де засвітиться е-мейл. Ось так з невеличких шматочків і можна зібрати дос’є на людину яка навіть ніколи не надавала подібну інформацію добровільно у публічний доступ. Що вже говорити про випадки коли ми самі добровільно не лиша розказуємо ФБ про себе, але ще і повідомляємо про інші ресурси де ми зареєстровані (логінитися через ФБ ж так зручно Smile). Тому треба відкинути будь-які іллюзії і просто прийняти що те що ви внесли в ФБ плюс ще трохи більше доступно усьому світу.

Також у мене нема чисто маргінального бажання видалити обліковий запис. Насправді, якщо подумати, то іноді картина вимальовується доволі смішна. Такі собі сучасні нон-конформісти через губу зневажливо говорять про стадо споживачів яким подавай лише голівудські фільми, поп-корн, іфони та інші низькопробні розваги… і не забувать про все це говорити знову і знову в ФБ, твітері, інстаграмі, девіанарті, модному блозі та інших бидло-ресурсах. ФБ непомітно став частиною життя практично кожної людини на планеті. Навіть якщо вас нема в ФБ то навряд чи серед ваших знайомих знайдеться хоча б ще пара таких що регулярно користуються комп’ютеом чи смартфоном і не мають при цьому облікового запису в ФБ. Батьків та ще старші покоління згадувати не будемо. Критерій такий – якщо людина вміє писати SMS на телефоні то 99,999% у неї є ФБ-рахунок Smile

Чому ж тоді? А просто тому що я трохи порахував скільки часу витрачаю на сидіння в ФБ і прозрів. Це наче і не багато, але усьго кілька хвилин по кілька разів на день. Це на десктопі. Плюс заглянути на телефоні. Плюс на планшетці глянути що там нового. Плюс подивитися фоточки (цікаво ж!)… Ну ось так із дня в день і набереться кілька годин. Я не кажу що я ті кілька годин витрачав би на роботу чи самоосвіту. Але їх же можна було б витратит на фільм, іграшку, почитати якісь цікавинки в інеті чи потренуватися нарешті!

І я не вірю що цю проблему (а чи справді це проблема?) можна вирішити самодисципліною. Як не крути але коли скільки усього зав’язано на ФБ то навіть ненавмисно а постійно на нього заходиш. А як зайшов то там постійно щось нове – то фотка, то відео, то коментарів настрочили… Тому вирішувати треба кардинально.

Ну і крім того так, треба визнати що вже настали ті часи коли людина без ФБ-рахунку стає дуже помітною, практично як людина без телефону. Тож певний ореол маргінальності мабуть таки хочеться мати.

Проте всі мінуси навряд чи переважать усі плюси від ФБ, інакше навряд чи б я вагався. Життя без ФБ може виявитися муторнішим і менш цікавим ніж з ФБ. Наскільки я пам’ятаю до ФБ інтернет не був таким комфортним.

А ви що думаєте з цього приводу?

Кінець року, а ми на лижах :)

 

Одна з обіцянок які я дав собі на цей рік це нарешті спробувати покататися на лижах (інша була пробігти марафон з чим я упорався ще на початку року). А от на лижах я ніколи в житті і не катався нормально.

 

Нє, ну у дитинстві як і всі в ношому регіоні їздив з гірки, навіть бігати по дворі пробував. Але, по-перше, совєцькі лижі, навіть найкращі (читай прибалтійські) це просто поліровані дровиняки на яких не надто побігаєш. По-друге, те що поталанило купити лижі зовсім не означало що хоч колись пощастить купити кріплення, ботинки і змазку. А тому я “катався” у лижах змазаних восковою свічкою, а замість кріплення були саморобні петлі. І було як у тому вірші “чи лижі не їдуть, чи я геть не лижник”. Коротше не їхали лижі Smile 

 

Ну і ще одна причина полягає в тому що нашому регіоні зими хоча і холодні і довгі, але рідко коли сніжні. Просто мерзла земля і все. Не сильно набігаєшся по ній на лижах.

imageТут же зупиняло ще й те що потрібна повнопривідна машина та ще й бажано джипоподібна щоб не страшно було у замети їхати. Ну власне остання перешкода зникла з купівлею нової машини.

Катися ми їздимо (поки що каталися усього двічі) на Stevens Pass, це 1.5 години в одну сторону при хорошій погоді.

Сам парк відкривається о 9 ранку, тобто якщо виїхати о 7 то якраз до 9 можна приїхати, купити одноразовий пропуск ($19), взяти на прокати лижі, ботинки і палки (від $32 до $44 в залежності від класу лиж) і вийти на трассу яку щойно розчистили.

Перший раз ми також оплатили постуги інструктора який за одну годину показав нам основи техніки і розказав на що звертати увагу і як має бути в ідеалі. Поки що вирішили обмежитися класичною технікою. Може наступного року перейдемо на конькову.

 

Лижі це звісно не плавання, техніку набагато легше зрозуміти і хоч якось їхати можна після нетривалого навчання. Взагалі, як нам пояснив інструктор, в ідеали має бути як вони це називають “одноногий лижник” – тобто в кожен момент часу вся вага лише на одній нозі.

Я і досі не вмію гальмувати з гірок крім як падати, ну і в поворотах часто вилітаю з лижні. Але тим не менш подобається страшенно.

 

В перший раз пробігли 15 км, були наскрізь мокрі від поту. Дізнався про існування таких м’язів на ногах про які і не підозрював, наприклад про подвздошно-поясничні м’язи.

Взагалі то бігова підготовка звісно на бігових лижах допомагає, але напряму не конвертується. Лижний біг насправді не біг, а скоріше довгі кроки на півзігнутих ногах. Уся увага на тримання рівноваги, балансу і щоб ноги занадто наперед не заносити.

Ще одна відміна від бігу в тому що в гірки працюєш дуже інтенсивно (хоча все одно легше ніж на велосипеді), а з гірки швидко охолоняєш. В бігові з гірки легше ніж у гірку, проте все одно біжиш.

 

Коли я розпитував у якому одязі треба бігати на лижах досвідчені люди порекомендували одягати зимовий біговий одяг. Це правда, він непогано підходить, але проїхавши кілька миль починаєш розуміти чому існує спеціальний лижний одяг. Перед має бути непродуваємим, а зад такий щоб тепло і воду не утримувати. Я їздив у зимових бігових штанях, футболці з довгим рукавом, тоненькій кофті і біговій жилетці. Олена у тому самому, але штани у неї зимові велосипедні.

Такий одяг непогано підходить, але по завершенню у мене навіть куртка наскрізь потом просякнута наче у проруб впав. А замерзати починаєш як тільки уповільниш темп.

 

Єдине в чому ми розійшлися з приводу одягу так це рукавички. Вони однозначно мають бути такими щоб на долоні був непромокаємий матеріал, а ззовні непродуваємий. Проте Олена вибирає найтепліші рукавиці, я ж зупинився на зимових велосипедних. Ну і шапка треба щоб щільно закривала вуха, не перегрівала голову і не збирала піт.

 

Другий раз хотіли поїхати через 2 тижні, але по дорозі побачили оголошення що трасу закрито – замело снігом. Там навіть на одну машину впало дерево і вбило двох людей.

Ну власне покаталися вдруге вчора. Я пробіг щось 20+ км, нападався до несхочу, практично з кожної гірки і на кожному крутому повороті. Пару раз ледь не влетів в людей що назустріч їхали коли вилітав з траси. Коротше ще вчитися і вчитися…

 

Ми каталися кожен сам по собі – швидкості різні. Проте траса на більшості відстані пряма і так чи інакше зустрілися. Якщо цікаво ось що записав мій годинник – http://connect.garmin.com/activity/256233187. Схоже частина дистанції не зберіглася, навіть не знаю чому.

 

Другий раз вже брали більш професійні лижі – тонкіші, швидші, але на них важче тримати баланс і їхати не по канавках лижні важче бо ноги не хочуть стояти паралельно. На лижах для новачків я спокійно їхав навіть не по лижні практично не відчуваючи різниці. Тут же потрібна краща техніка володіння лижами.

Тепер думаємо може купити лижі замість на прокат брати. Комплект з лиж, палок та ботинок можна взяти від $300. Зупиняє лише те що як у майбутньому перейдемо на конькові лижі то потрібні будуть і нові лижі і нові ботинки (так, вони там інші). А ми не такі вже лижника щоб мати по 2 комплекти лиж дома. Та і не накатаєшся часто туди.

 

Ну і пропуск у парк можна купити на весь сезок ($210), що має окупитися за 5 поїздок у двох.

Ну ото таке. Всі світлини тут – https://skydrive.live.com/?cid=B21290194214A37D&id=B21290194214A37D%214806#cid=B21290194214A37D&id=B21290194214A37D%214799.

З Новим Роком!

Як зкручувати навушники

Мені чомусь завжди здавалося що вміння знання як правильно скручувати навушники-вкладиші є для кожної людини ледь не вродженим. І тому регулярні комікси та інші приколи в інтернеті з приводу страшенно заплутаних навушників ніколи мені зрозумілими не були. Але якось так з’ясувалося що переважна більшість людей (читай ніхто) не вміє і не знає як же правильно їх скручувати щоб вони не плуталися. Для мене це було легким шоком.

Отже надзвичайно просто процедура. Починаємо з того що наматуємо на пальці весь шнур починаючи з навушників.

 

Останній виток не доматуємо.

 

Хвіст що залишився наматуємо поперек мотка щільніше примотуючи вуха до основного мотка. Після цього прорягуємо штекер у петлю і затягуємо.

 

Якщо змотати усе рівномірно і тугенько то можна дуже довго носити в кишені без того щоб все це перетворилося у гордієв вузол.

Розматувати теж просто, все робимо у зворотньому напрямку: виймаємо штекер з петлі і СПОКІЙНО розмотуємо поперечну намотку, потім основиний моток. Якщо спішити то саме на цьому етапі найбільша імовірність отримати вузол.

Для тих же у кого не виходить правильно замотувати навіть після багатьох спроб продаються спеціальні “котушки”.

 

З ними усе робиться навпаки. Спочатку закріплюємо навушники, потім мотаємо поперед котушки.

В кінці залишаємо невеличкий хвостик який також закріплюємо.

 

Розмотування з такої котушки є небезпечним – заплутати провід практично неможливо.

 

А які секрети знаєте ви?