Перший раз у Сан Дієго

За всі 10 років що ми в США нарешті спроміглися відвідати це велике місто на самому кордоні з Мексикою.

 

Була і нагода – наші знайомі друзі живуть там вже деякий час, а ми не бачилися дуже давно. Але оскільки вони свідомо в інтернеті не світяться то про них ми згадувати не будемо і їхні фото теж показувати не будемо.

 

Були ми там у лютому, але як видно на фото було в Сан Дієго в цей час доволі тепло. Якби не сильний і холодний вітер що час від часу примушував одягати куртки то в одних шортах і футболці там саме те що треба.

 

І хоча місто сильно на півдні та ще і на березі океану рятує його від шаленої спеки холодна течія що підходить близько до берегу.

Взагалі дорогі райони та містечка що складають місто знаходяться на пагорбах близько до океану – тут і берег, і рослинність, і не так спекотно. А якісь 10 км вглиб континенту і вже все навколо плавиться без прохолодного вітру.

 

Біля міста розташовано велику військово-морську базу, можна навіть спостерігати гігантські кораблі у заливі.

 

Є тут і маяк у місці в якому вперше на цьому березі висадилися іспанці. Є і купа інших історичних та усяких різних музеїв та місць.

А в сам маяк можна зайти і подивитися на побут людей ще якісь 100 років тому.

 

Звісно є і пляжі як у самому місті так і у містечках навколо. Не знаю як там літом, але зимою купатися в океані було б дуже холодно. Тому ми в воду і не лізли.

 

Одне з найвідоміших туристичних місць Сан Дієго це парк водяних тварюк SeaWorld. У парк можна йти на цілий день – там крім акваріумів ще проходять шоу з різними тваринами. Лише раджу глянути на розклад виступів зарані і скласти собі програму бо інакше можна усе не встигнути (от ми не встигли усі виступи подивитися).

 

Але тим не менше те що побачили нам сподобалося. Виступи морських котиків, косатки, та і просто акваріуми з рибами, черепахами та іншими гадами цікаві. Не кажучи вже про дельфінів, пінгвінів та інших видр.

 

Власне все що можна сказати про цей парк – як раптом будете в Сан Дієго то завітайте туди :)

 

А ще ми відвідали історичну частину міста в якій зараз розміщено магазинчики і кафешки: вироби зі шкіри, кава, вироби з глини і таке інше.

 

Окремо варто зауважити військовий корабель-музей який почав служити у Другу Світову, а свою останню місію виконав у 1991-му році. З нього злітали винищувачі та бомбардувальники щемити Хусейна.

 

Сам корабель тричі перебудовували і модернізовували, а зараз по ньому бродять натовпи туристів.

Тут можна подивитися в яких умовах (дуже спартанських) живуть моряки, офіцери (трошечки краще), кімнати управління різними загонами, кімнати нарад, командні пункти, …

 

Що ще цікаво так це літаки і гелікоптери різного призначення і різних років виставлені на палубах.

 

І тут же стоять тенти де вже старі пілоти хто насправді служили на цьому кораблі розказують про деталі та складнощі зльоту і посадки та інші технічні моменти. Біля них є великі екрани де все що вони пояснюють можна побачити на документальних кадрах.

 

А ще нам вдалося знайти час і трошки поганяти на рентованих гірських байках у дуже зручному для цього парку біля якого і живуть наші знайомі. Було і де розігнатися, було що подивитися і були складні (як для нас) технічні моменти, але не занадто.

 

Коротше поганяли з задоволенням.

 

На цьому у мене все :)

 

Усі світлини з подорожі тут – https://1drv.ms/f/s!An2jFEIZkBKyk4E1xOCRDzQsLIECKA.

Ще кілька фото з Санта-Барбари

В доповнення до ось цього запису – Санта Барбара та Шеві Камаро, враження я несподівано знайшов світлини які вже вважав втраченими назважди.

 

Значить ось вам кілька фотографій красивої машинки та дівчинки в ній Smile

 

Якийсь придурок смішну рожу скорчив на задньому плані Smile

 

Пляж:

 

Якийсь хльопчик заліз в кард…

 

Корочє отакоє от:

 

Весь альбом тут – https://skydrive.live.com/?cid=B21290194214A37D&id=B21290194214A37D%2110905#cid=B21290194214A37D&id=B21290194214A37D%2110905

Санта Барбара та Шеві Камаро, враження

Місто Санта Барбара у нас відоме як я розумію в основному завдяки одноіменному серіалу що почали показувати ще в СРСР, продовжили вже в незалежних країнах і так здається до кінця і не показали.

image

Опинилися ми там тому що наші знайомі що подорожують по США у вихідні планували заїхати в це місто, а нам відповідно прийшла думка чому б не зустрітися з ними та ще й побатичти місто-легенду.

Отже літак з Сіетла до Лос-Анджелеса 2,5 години, потім ще 2 години машиною з ЛА до Санта Барбари вздовж океанського берегу. Звісно можна було полетіти з Сіетла безпосередньо в кінцевий пункт, але оскільки прямих рейсів між цими містами нема то найкоротший польот з пересадкою десь у Феніксі зайняв би більше 7 годин. Та до того ж нас переконали що ми хочемо взяти на прокат не аби яку машину подешевше, а самий що не є кабріолет. Ну ото ж ми і вирішили що як кататися на машині то вже якраз можна і спробувати що воно за відчуття у кабріолеті. Та і до того ж в тих краях незрівнянно сонячніше і тепліше ніж у нас зараз.

В ЛА ми прилетіли десь о 9 ранку, сіли на автобус що везе у прокат машин (у кожної прокатної компанії курсують свої безкоштовні автобуси). Там я вже сказав що хочу взяти не ту машину яку замовляли (а мали дати щось типу Тойоти Короли), взяв найкращу страховку щоб не хвилюватися ні за що… Взагалі вийшло в районі $100 на день за те що ми вибрали.

 

На вибір давали за одну й ту ж ціну Chevrolet Camaro та Mustang, я вибрав Шеві (Мустанги мені не такі красиві ззовні). Довго ламав голову як той відкидний дах прибрати, потім покликав працівника що ошивався поруч (а розміри парковок у кожної компанії там такі що 4-5 стадіонів з трибунами умістити можна) і той мені все показав. Машина до речі була 2014 року і накатала усього 4000 миль.

Сіли, поїхали… Далі будуть фото Санта Барбари, ЛА ми не фотографували, не подобається нам ЛА.

 

Я боявся що у машині з відкритим верхом буде страшенно дути і шумно буде. Виявилося що дме не так вже й сильно, принаймні на передніх сидіннях. Ну і не так щоб шумно було – можна було спілкуватися лише трошки підвищивши голос. В нашому Форестері з відкритими вікнами набагато гірше.

Хоча Олена мерзла і куталася у кофту мені холодно не було, скоріше свіжо.

 

Спочатку ми їхали по дорозі де обмеження швидкості іноді падало аж до 30 миль на годину, але друга половина дороги вже була нормальною швидкісною трасою з обмеженням в 65 миль (значить можна спокійно їхати всі 70).

Більша частина дороги проходила вздовж океану, а з іншого боку доволі помітні гори. Дорога наче обкреслює контур берега жирною лінією.

 

Пролетіли містечка Санта Клара, Малібу (дивилися “Рятівників Малібу”?), ще якість дрібненькі поселення. А ось вже за наступним поворотом берегу видно розтягнуту Санта Барбару.

Місто вузеньке, бо здавлене океаном та горами, але доволі довге.

 

Не дивлячісь на концентрацію багатіїв у місті видається воно маленьким і напівсонним. Хороші широкі пляжі практично без людей, вздовж пляжів бігає доволі багато людей, купа магазинчиків та маленьких кафешок у центрі (може то був і не центр)… З вулиці на якій ми жили було видно як біленькі будиночки лізуть на гору, а потім наче здаються і лишають свої спроби.

 

Ще треба сказати що це мабуть найдорожче місце в якому ми бували. Оскільки готель ми замовляли в останній момент то вдалося знайти лише двозіркові мотелі за ті ж майже 100 доларів за ніч. За такі гроші можна для порівняння в найкращих готелях Лас Вегасу зупинятися.

А в іншому місто не можна сказати що дороге – їжа і ціни в магазинах такі ж точно як і в інших містах.

 

Отже заселилися, поїли, поспали. Поїхали шукати готель в якому наші знайомі зупинилися. І за дивним збігом обставин як ми туди заїхали якраз вони з машини виходили Smile Потім сходили повечеряти разому у галасливий бар з посередньою їжою, але затишною атмосферою і домовилися про плани на наступний день.

Вранці раненько поїхали на набережну і побігали. Я добіг до кінця пляжу (виявилося він усього 5 км довжиною) та назад. Були ще плани поплавати, але Олена сказала що холодно і ніхто не купається і у воду мене не пустила.

Ну власне коли ми вже поснідали і відпочили наші знайомі якраз прокинулися Smile

 

А далі ми з ними тусили по набережній, ходили по магазинах та ганяли як шалені з відкинутим верхом по трассі. Потім мені Даніл пояснив що в таких машинах з відкритим верхом їздять по вулицях на невисокій швидкості. З цим я в принципі погодився, але хотілося накататися і пофіг хто там подумає що колгоспники якісь до кабріолета дірвалися.

А зворотній літак у нас був з ЛА о 6-й ранку, тож з СБ ми виїхали о 2-й ночі і прориваючись крізь темряву та туман насолоджувалися останніми годинами в кабріолеті (правда вже з опущеним дахом).

 

Що ж сказати про саме місто? Скласти якесь враження за один день звісно не можливо, але мені з першого погляду сподобалося. Взагалі Каліфорнія нам обом не надто подобається – якось тут все занадто людяно, галасно, швидко і агресивно. Але от Санта Барбара жодного разу не справила на нас такого враження. До того ж тут тепло, є океан, та мабуть і криміногенна ситуація не така погана як в тому ж ЛА.

Так, я би міг жити в цьому місті. Може на пенсії колись Smile

 

Вікіпедія повідомляє нам про населення в 90 тисяч з яких 75% білі, середній вік 37 років, середній прибуток на родину 60 тисяч на рік та середню вартісь будинку 800 тисяч. А це говорить про те що в місті є житло у багатіїв які тут не живуть довго і не працюють, а населення великою часткою таких багатіїв і обслуговує.

До речі машини подібні нашій не те щоб кожна друга там, але далеко не рідке видовище, дуже багато подібного бачили.

 

Я розумію що більше питань буде викликати машина ніж наші вреження про місто, тому ще троши інформації.

Що мені сподобалося в ній:

  • на диво тихо всередині навіть з відкинути дахом
  • дуже м’яка хода і гальма, розганяється так плавно наче на місці стоїть. Я спочатку думав що вона дуже повільна на розгоні, але потім помітив що навіть на світлофорах я зі старту відриваюся помітно від інших машин, але не відчуваю прискорення. Те саме і з гальмами – не відчуваєш що гальмуєш.
  • хороша аудіо-система – з відкинутим верхом на трасі при швидкості 110 кмг прекрасно чути класичну музику (навіть не рок)
  • широченні і глибокі передні сидіння, неймовірно комфортно. Мені як правило за кермом починає усе муляти години через півтори. Тут же було таке враження що всі 5-6 годи можну проїхати без будь-якого дискомфорту.

 

Що не сподобалося:

  • огляд передній перекривається рамкою переднього скла у незручному місці і треба до цього звикати
  • сидиш дуже низько і габаритів машини не відчуваєш. Вона дуже широка і весь час я боявся на поворотах бока об брівки обдерти. Та і капо погано видну і я постійно зупинявся на червоне світло за 2 метри від попередньої машини.
  • На задніх сидіння розміститися практично неможливо – сідала наче і є, а ноги опустити нема куди.
  • У багажник при складеному верху хіба що жіночу сумочку можна запхати. Та навіть з верхом над головою в той багажник не кожна валіза влізе.

Коротше у підсумку машина хороша, але я собі таку не хочу. І не лише тому що в Сіетлі з постійним дощем в ній сенсу нема, але і тому що вона не функціональна для мене. А лише те що водити її приємно не робить її для мене бажаною. З іншого боку якщо наприклад Олена захоче собі щось подібне купити то я не буду проти, і мабуть навіть підтримаю.

      А ще я протупив з фоторгафіями – ми знімали на наші з Оленою телефони, а оскільки я користуюся своїм девелоперським телефоном то мені іноді доводиться його перепрошивати. І от після повернення я свій і перепрошив в черговий раз забувши про фото на ньому Sad smile Тому все що ви бачите це фото які робила Олена, або я на її телефон.
      А ще по дорозі в Сіетл в аеропорту ми побачили загін поліції що шукає та знешкоджує бомби. Не знаю що там було, але свого робота (на фото за вантажівкою) вони вже розбирали і пакували у вантажівку.

    А в Санта Барбару ми ще колись повернемося, спогади ж приємні лишилися.