Позначка: Подорожі – Чілі

 

Столиця країни в якій живе 5 мільйонів людей – це третина населення.

Саме місто як і країна в принципі доволі молоде і не має особливого культурного спадку та якоїсь старої архітектури.

Місто виглядає досить розвиненим, але звісно є дорожчі і “офіційні” райони, а є і доволі бідні де на головах одне у одного живуть в фанерних коробках заробітчани з усього Чілі та оточуючих країн.

 

В місті розташовано найбільший в Південній Америці шопінг-цент що знаходиться у найвищому у тій же Південній Америці будинку.

Ну а ми купили автобусний тур, іноді виходили з автобуса, проходили щось роздивлялися, але хоча і цікаво проте нічого вражаючого.

Ще треба згадати що місто дуже зручно розташовано і не далеко від нього (в межах 2-4 годин автобусом) знаходяться безліч гірсько-лижних трас, трас для гірських велосипедів, винарень та виноградників та іншого на що можна витратити більше одного дня. І ми вирішили що якщо ще раз тут будемо то залишімося у місті і поїдемо на лижі та/або на гірський велосипед. А може і на виноградник та дегустацію.

 

У парі годин машиною від озера Транквіло знаходиться льодовик ще з останнього льодовикового періоду. Льодовик неспішно тане собі, але останні кілька десятків років швидкість танення зросла і вже років через 20 на його місці буде велике озеро пресної води.

А поки що на льодовик водять групи туристів. Кожного дня на льодовик пускають не більше двох груп в кожній з яких не більше 7 людей. Тобто в сезон (це тобто нашою зимою – коли у них літо) потрапити на льодовик не дуже і просто через велику кількість бажаючих. І як нам розказала наша гід туристи ці переважно з Німеччини, навіть не знаю чому так. Але американців там і правда бачать не дуже часто і англійською хоч якось володіє дуже небагато людей.

До льодовика треба якийсь час топати через доволі здорові каменюки, але там кілометри півтори, не більше.

Сама крига має приємний глибокий блакитний колір, на поверхні лежить каміння якому кілька мільйонів років. Камінці нагріваються сонцем і провалюються в кригу. Також під метрами криги течуть річки талої води. А іноді вода вимиває цілі печери та арки.

На жаль на льодовик у багатоденні походи не пускають і ночувати на ньому не можна. Хоча наш гід казав що він сам по собі і без палатки ходив у багатоденні походи.

Словами все це доволі складно описати. А відео на жаль теж мало передає те що ми там бачили. До того ж камера труситься… Вибачайте.

 

 

 

В Андах Патагонії, досяжні лише човном з містечка Пуерто Ріо Транквілло знаходяться мармурові печери. Це твори над якими більше 6 тисяч років працювала природа виточуюючі з мармуру (змішаного з іншими породами) хвилями печери та колони що тримають масивні скелі та каміння.

І на цьому в принципі розповідь можна і припиняти. Хіба що сказати що уся подорож займає 1.5-2 години з яких хвилин 15-20 човен добирається в одну сторону.

Вода в озері дуже холодна і схоже що в ній ніхто через низьку температуру не живе і не росте – дуже чиста і прозора так що у печерах добре видно дно.

 

Про нашу відпустку довжиною в тиждень яку ми провели в Чілі я планую писати короткими постами в кожному з яких буду розкривати одну якусь тему. Подивимося як вийде.

Отже дороги.

В Чілі за твердженнями деяких одна з найкрасивіших доріг у світі – траса №7. Для такої малонаселеної країни кількість і якість доріг просто вражаюча. Там де догори асфальтовані (на тій же сьомій трасі це сотні кілометрів) покриття дуже високої якості. Якби ще було більше однієї смуги в кожну сторону можна було б подумати що десь в США чи Канаді їдеш.

А там де асфальтової догори ще нема грунтовки теж дуже хороші (краще ніж більшість асфальту в Україні за моїми спогадами). Хоча вже на грунтовці є і ями, але і по них можна їхати під 100 км на годину доволі безпечно.

Бувають і зовсім погані ділянки, але це як правило там де дорогу часто засипає зсувами, або сама вона пливе вниз. Ну і звісно колеса теж є де пробити, ось, наприклад – https://www.facebook.com/inna.mimimi/posts/1995116743835459.

При цьому дороги будують і ремонтують. Враховуючи кількість людей (повторюся що їх дуже мало) пару разів за день можна зустріти ремонтні бригади. Не знаю чи так це, але здається дорожні працівники не бідують і виглядають задоволеними.

До того ж на цих дорогах майже відсутній рух транспорту. Якщо не заїздити у містечка то можна за увесь день зустріти машин 20-30.

Машини переважно повнопривідні великі “джипи” – тойоти, мазди, форди, хюндаї. Хоча зустрічаються і китайці.

А відео я знімав на GoPro HERO Session витягнутою з вікна рукою – бо я тормоз і не подумав перед подорожжю купити держалку до камери яку можна було б закріпити на селфі-палці. І в тій глушині звісно нічого подібного купити було не можна.