Necronomicon – 2021 – The Final Chapter

Легендарна команда яка видає якісну і складну музику на жаль дуже не часто радує нас новими релізами. А враховуючи назву цього альбому цілком імовірно ми бачимо останній з них.

Що стосується самої музики то вона якимось дивним чином одночасно дуже щільна (в тому сенсі, що прямо аж така стіна звуку давить на вуха), швидка, але і мелодійна та розбірлива – в кашу не перетворюється.

І друга особливість притаманна команді на яку я звертаю увагу кожного разу – уся їх подача практично не має в собі агресивності, що зазвичай шкодить пісням в цьому стилі. Але тут знову ж таки всупереч весь альбом напружений та енергійний.

Певним недоліком можна назвати одноманітність пісень – при тому, що музика ніяк не повторюється, але подача вокаліста (яка добре пасує музиці) якраз і створює те враження, що знову і знову слухаєш одну й ту ж пісню.

Оцінки:

Весь альбом на Spotify:

Весь альбом на YouTube:

Angelus Apatrida – 2021 – Angelus Apatrida

Ця доволі заслужена команда для мене була невідомою до останніх пару років. А коли я вперше почув цей альбом (останній на момент написання посту) то одразу додав і попередні у свою колекцію.

Музика групи дуже схожа на агресивну і швидку варіацію thrash metal від німецьких команд, але при цьому є помітно більш мелодійною, що суттєво пом’якшує агресію. Ця мелодійність не лише в гітарних соло, але в рифах.

Усі композиції швидкі та енергійні, звук дуже щільний, але не до такого стану щоб злипатися – кожен інструмент та кожна нота може бути почута окремо.

Оцінки:

Весь альбом на Spotify:

Весь альбом на YouTube:

Mr. Bungle – 2020 – The Raging Wrath of the Easter Bunny Demo

З кожним наступним альбомом музика Mr. Bungle стає все менш божевільною і все більше схожою на щось, що можна назвати екстремальним металом – це галасно, безумно енергійно, хаотично, але вже є і структуру, і рифи, і розвиток композицій у очікуваний спосіб.

По суті якщо не бути знайомим з попередніми альбомами команди то можна подумати, що це такий трошки не звичний спосіб змішувати різні під-жанри важкої музики.

І хоча час від часу авангардне безумство як у музиці та і вокалі проривається назовні, все ж таки це вже не просто аванград і слухати це не так складно як скажімо самий перший безумний альбом.

Усі пісні практично на одному рівні. Більше того – вони практично безшовно перетікають одна в одну.

Гітарні рифи просто безумно хороші – енергійні, потужні за звучанням, але і при цьому не глушать усе інше. Звісно вокал доволі істеричний, проте з демонстрацією усього арсеналу та діапазону Майка Паттона. Бас чути дуже чітко і він дзвенить та гудить надзвичайно влучно. Ударні не просто відбивають ритм, а прямо іноді ледь не стають ведучім інструментом.

Всі композиції приблизно на одному рівні і я не можу особливо визначити якусь специфічно. І при цьому не можу сказати, що хоч одна гірша за будь-яку іншу. В прямому сенсі усі рівнозначні.

Оцінки:

Весь альбом на BandCamp:

Весь альбом на Spotify:

Весь альбом на YouTube:

Space Chaser – 2021 – Give Us Life

Команда про яку я ніколи раніше не чув і яка виявляється видає таку дуже пристойну музику, що я собі і попередні їх альбоми придбав.

Мені дуже подобається надзвичайна чіткість звуку, математично точна ритмічність наче секунди нарізано на однакового розміру крихітні шматочки і кожне з них дрібною пісчинкою б’є тебе там де відчуваєш плин часу.

Вокал – нічого надзвичайного, середні між чистим голосом і речитативом, але лягає на музику дуже органійно.

А от гітарні соло на диво мелодійні і потужні, що так само на диво вдало комбінується з чіткими рифами.

Весь альбом на одному приблизно рівні, але є пісні схожі одна на іншу, є і такі, що стоять осторонь.

Коротше якщо вам подобається цей жанр то обов’язково треба ознайомитися. А для всіх інших таке думаю буде мало цікаво – занадто вже суворо дотримуються стилю музиканти.

Оцінки:

YouTube:

Весь альбом на Spotify:

Весь альбом на Bandcamp:

Living Darkness – 2020 – The Bishop

Перший повноформатний альбом команди якій вдалося дуже гармонійно поєднати мелодійність та енергетику heavy metal з чіткістю та ритмічністю thrash metal.

В усьому (принаймні для мене) цей альбом знаходиться рівно між двома стилями: швидкість, важкість, тон гітар, барабани, і навіть вокал хоча і є чистим та доволі співочім несе в собі ознаки агресивності і міг би підійти якісь треш-команді.

Гітарні соло дуже красиві і гармонійно вписані в пісні так, що нема відчуття штучності конструкції куплет-приспів-куплет-приспів-соло-варіація-приспів.

Зізнаюся – спочатку мені здалося це все не дуже цікавим, але буквально пари прослуховувань вистачило щоб альбом почав подобатися. Це той випадок важкої музики коли важкості в ній не помітно, але і попсою назвати ніяк не можна.

Оцінки:

Весь альбом на BandCamp:

Весь альбом на Spotify:

Весь альбом на YouTube:

Netherblade – 2020 – Reborn

Цікавий альбом відносно молодої італійської команди. Вони точно вміють грати швидко. Але при цьому усе в їх музиці звучить чітко і розбірливо навіть при тому, що особливої якоїсь різкості рубаних нот навіть не помітно.

Що стосується важкості – тут усе ідеально: рівна на скільки важко щоб називати це металом і щоб не металісти не могли слухати, але при цьому не настільки важко щоб не було чутно мелодійності та взагалі усього від кожного інструмента.

Моя найбільша проблема – вокал. Він тут не співає, а скоріше напів наспівує, а на іншу половину викрикує тексти. Такий спосіб виконання непогано лягає на музику (особливо як звикнеш трошки), але мені особисто здається ускладнює сприйняття і дещо здешевшує (не знаю як сказати краще) матеріал.

В усьому іншому все добре – нема відвертих бойовиків, але нема і прохідних пісень. Деякі сподобалися трошки більше, але готовий слухати усі без винятку знову.

Оціки:

Весь альбом на BandCamp:

Весь альбом на Spotify:

Весь альбом на YouTube:

Annexation – 2020 – Inherent Brutality

На жаль це той випадок коли альбом можна порадити лише якщо хочеться послухати щось нове в цьому стилі, але це не той альбом який вразить чи навіть просто запам’ятається.

Весь альбом це швидкий, жорсткий та агресивний thrash який не зупиняється ні на мить. І про тому, що мені подобаються гітарні рифи та енергетика кожної композиції десь на середині абсолютно кожної пісні вже починає трошки набридати. Вокал в якому чути сильний вплив black metal ніяк не сприяє (особисто для мене звісно) – чесно кажучи хочеться менш агресивного і більш глибокого за тембром голосу.

Після прослуховування одразу ж я добре якщо можу згадати одну композицію, і це говорить, що для мене все це прохідною музикою яка нічого не зачепляє.

В цілому пісні більш-менш рівні. Хоча серед них і є пара таких які я можу назвати трошки кращими, але весь альбом це плюс-мінус один бал.

Оцінки:

Весь альбом на Spotify:

Весь альбом на BandCamp:

Comaniac – 2020 – Holodox

Цей альбом у швейцарської команди вийшов краще за попередній Comaniac – 2017 – Introduction for Destruction. Музика у команди все така ж швидка з агресивною подачею, але пісні стали чи то важчі, чи просто рифи кращі, але звучить все набагато цікавіше і деякі композиції цілком можна слухати по колу знову і знову.

У вокаліста є свій стиль і його напів-спів, а на половину декларування впізнаєш одразу в тому числі завдяки тембру та забарвленню голоса. І не сказати щоб це приємний голос, але використовує вокал команда дуже вдало.

Пара композицій з альбому так взагалі увійшли в мій список пісень під які я тренуюся (так, у мене для цього є спеціальний список).

Оцінки:

Весь альбом на Spotify:

Весь альбом на BandCamp:

Metallica – 2020 – S&M 2

Свого часу колаборація Metallica та симфонічного оркестру в альбомі S&M вийшла дуже вдалою. Для прихильників групи і металу в цілому класичне аранжування відомих хітів створило цікаві варіації пісень. А для тих хто не слухає метал саме така подача дозволила оцінити усе те хороше за що ми любимо групу.

Цей же альбом є самоповтором. Причому самоповтором поганої якості.

В цьому альбомі дуже багато речей зроблено погано. Це, по-перше, теж “живий” альбом, але тут галас від глядачів втричі гучніший за те що було в S&M і майже перекриває музику. Друге – довгі і не цікаві промови Хетфілда та диригента оркестру. Третє – більше половини пісень взагалі ніякі, тобто в прямому сенсі нудні.

І нарешті хороші композиції – це переважно ті самі пісні які ми вже чули на S&M, але там їх зроблено значно краще.

З усього альбому (два диски) я готовий слухати багаторазова хіба що 5 композицій. Причому 2 з них не належать групі, а просто є фрагментами класичних композицій.

Коротше все дуже погано. Оцінки: