Позначка: Музика – sludge

Disbelief – 2020 – The Ground Collapses

У порівнянні з альбомом 2017-го року цей реліз вийшов якимось надзвичайно повільним, ледь не doom’ом. Але так само як і попердній альбом звучить все дуже важко, практично на межі важкості яку я ще можу слухати.

Місцями музика таки доволі енергійна, навіть не зважаючи на невисокий темп (хоча трапляються і швидкі вибухи), але тягучий повільний вокал створює настрій заторможеності та пригніченості. Настрій у музики теж далеко не життєствердний – усе не добре, усе сумно і подібні емоції передають виконавці.

В музичному плані мені подобається і час від часу послухати я не проти. Але в плані емоцій та енергії – таке може прибити будь-який настрій після прослуховування альбому за один раз. Тому радити не можу.

Оцінки:

Весь альбом на BandCamp:

Disbelief – 2017 – The Symbol of Death

 

Музики що називається “заряджена”. Вона не надто швидка як для стилю, але енергійна, емоційна (хоча і в міру) і агресивна якраз наскільки щоб не зашкалювало.

Сам звук доволі чіткий, особливо враховуючи що це по суті щось на межі стилів. Та і перебору з важкістю теж нема. Все добре чути і вокал виведено на перший план.

Усе якісно і пристойно, як фонова музика для кодування чи тренувань просто прекрасна. А от якщо слухати її зосереджено то трошки не вистачає якоїсь родзинки.

Відверто прохідних пісень нема, але є такі не надто цікаві – трохи повільніші за інші на диску і з “ліричними” вставками які взагалі ні до чого у такій музиці на мою думку.

Оцінки:

 

ISIS–2012–Temporal

 

Якщо займаєшся якоюсь нудною, марудною роботою то можна включити подібну музику… Але навіть тоді десь прийдеш до тями, подумаєш “щось довгенько я це слухаю”, глянеш у плей-ліст… А там лише третя з 14 пісень грає. Ну просто тому що у них пісні по 6-8 хвилин.

Усе таке в’язке, тягуче і безнадійне…

На любителя коротше. Я і не проти таке послухати іноді, але навряд чи таке бажання виникне більше пари разів на рік.

http://www.metal-archives.com/albums/Isis/Temporal/350671

[youtube=http://www.youtube.com/watch?v=-9EhHqqzJFQ&w=448&h=252&hd=1]

Carina Alfie–2007 – Electic Fuzz

 

Ще одна гітаристка-віртуозка. Диск заслуговує пильної уваги хоча б тому що нею (і диском теж) опікується сам Стів Вай!

Коли я почав слухати альбом то чесно кажучи був здивований. Чому? А тому що музика її є чимось череднім між інструментальним павером та легким-легким думом. Звук гітари досить чистий, без дисонансів та аритмізмів. І взагалі щось її стиль схожий на який сучасний блюз-рок.

Але цікаво і приємно слухати. Хоча в музиці повно коротеньких швидкісних запилів, вони є не дуже помітними на загальному фоні благозвучного мелодізму.
В деяких піснях для чогось присутній вокал в стилі чи то Пінк Флойд чи ще чогось такого.

Якщо бути чесним то в деяких піснях можна почути фірмові фішечки Вая, але акомпанемент надто вже не звичний. А в цілому – супер гуд!

З коментів: фірмових фішек вів Вая – валом, і це не дивно, адже вона в нього вчилася. Але в цілому бракує куражу, якось в неї все виходить – як у старанної школярки. Як казав Бендер-Задунайский “больше жизни”.

http://www.myspace.com/carinaalfie

[youtube=http://www.youtube.com/watch?v=CMy9CBs7YiY&feature=related]

Zozobra – 2007 – Harmonic Tremors

Спільний проект музикантів з команд Isis, Coverge та Code-In. І хоча б через це проект заслуговує дуже прискіпливого прослухововуння.
Отже це для фанатів hardcore, і, особливо його уповільнених варіацій. В принципі не погано, але якщо вже слухати арткор, то я б краще послухав Ark.

Isis – 2004 – Panopticon

Группу цю я чув вже давно, як і сам альбом, але все не було часу уважно послухати. І от я знайшов таки час, сів і послухав (:

Що можна сказати – з моєї точки зору це такий повыльний хардкор, який він повинен бути за описами тих хто в цьому розбирається (бо сам я в хардкорі зовсім не….). Ітак, я знаю шо це не хардкор.

Музика класно підійде якщо ви кудись їдете і у вас класна акустика. Слухати її уважно – це не серьойзно, бо нічого серьойзного там не має. Таке все простеньке, в міру важкеньке, в міру агресивне… Настрій під час прослуховування залишається одним і тим же – тобто з яким настроєм почав слухати з таким і закінчиш. ама по собі така музика, імхо, настрою не створює. Як на мене то композиції надзвичайно затягнуті, хоча зробити їх коритшими через специфіку стилю буде самогубством – нічого з матеріалу не запам’тається без тисячоазових повторів.

[youtube=http://www.youtube.com/watch?v=wWTAkBRe6aI&fs=1&hl=en_US]