James Rober Ivanyi – 2020 – Omen Faustum

Гітарист який на мою думку є незаслужено маловідомим. Його музика хоча є і гітарною в першу чергу проте містить в собі велику кількість елементів поза межами швидкісного пиляння гітари.

Композиції доволі довгі через їх природу – це не стільки гітарні соло під акомпанемент, як завершені твори які малюють картини. Тобто у музиці гітарне соло хоча і присутнє у великій кількості, але не є важливішим за усі інші компоненти.

Жанрово це щось середнє між прогресивним металом та хард роком, але ні в який момент прослуховування музика не відволікає ні важкістю, а ні швидкістю. Це дійсно доволі незвична музика як для автора-гітариста. Чимось нагадує синтетичну електрону музику 90-х – слухаю її і уявляю польоти, космос, неосяжні масштаби, суворі пейзажі які йдуть у нескінченністю. Як мінімум ознайомитися обов’язково.




Весь альбом на BandCamp:

Весь альбом на Spotify:

Весь альбом на YouTube:

Joe Satriani – 2020 – Shapeshifting

Як на мене, то це найспокійніший альбом геніального гітариста та композитора. Хоча композиції несуть в собі певну енергію, проте це вже далеко не hard rock і взагалі не може бути названо важкою музикою в жодній ноті.

Як завжди мелодійно, гармонійно, швидко і технічно. Але в той же час ця музика може легко перетворитися на фонову – її важко, практично неможливо слухати зосереджено. Ця музика не захоплює і не тягне за собою кудись. Натомість починаєш думати про щось інше і вже думка десь літає. Безумовно музика спрямовує думку і уяву, але це зовсім не те, що слухати раніші більш енергійні роботи майстра.

І ось це власне і є моя головна претензія – це дуже класна, але спокійна музика.

Моя оцінка – 6/10.

Весь альбом на YouTube:

Marty Friedman – 2017 – Wall of Sound

 

Дуже дивний альбом, дуже. Чесно кажучи якби це був якийсь інший не відомий мені гітарист то можливо я навіть і не дав би другого шансу.

Зіграно та аранжовано усе неймовірно майстерно, тут ніяких претензій чи сумнівів навіть нема. Але є певні проблеми (у мене) з розумінням музики, а вірніше її енергії та настрою.

Фрідман відомий не лише як гітарист-віртуоз, але і як музикант та композитор з нестандартним мисленням. І його композиції розвиваються дуже цікаво і його музику можна одразу впізнати саме за тим як нестандартно, але дуже красиво усе в ній відбувається. І знову ж таки цей альбом все це має. Але композиції якісь не енергійні, чи що… Вони просто красиві і приємні, лагідні і м’які, але якісь без настрою. Вірніше настрій тут один – не хочеться нічого робити :)

Правда під кінець диску пісні стають все жвавішими, а після кількох прослуховувань альбому я наче починаю розуміти матеріал. Але це не та музика яку будеш слухати коли тренуєшся чи ведеш машину. Вона майже фонова якась.

Моя оцінка – 5/10.

 

Концерт Інгві Мальмстіна

Інгві Мальмстін (Yngwie Malmsteen) – шведський гітарист-віртуоз. Він став першим успішним і всесвітньовідомим гітаристом що прославився саме завдяки своїм швидкісним гітарним соло.
З’явився він на сцені і прославився на початку 80-х років. Іноді кажуть що Річі Блекмор (гітарист Deep Purple, Rainbow) своєю грою розбудив Інгві Мальмстіна після якого вже з’явилися такі монстри як Стів Вай і Джо Сатріані, а ті вже породили бездушних швидкісних пиляльників типу Майкла Анджело Батіо.
Іншими словами Інгві поєднав в своїй музиці мелодичність, технічну складність і неймовірну на той час швидкість.
Свого часу його платівка з драконом стояла на видному місці в усих музичних магазинах СРСР і його музика вважалася металом. А по суті це ліричний і швидкісний хард-рок.
Ось подивитися на цю легенду ми і поїхали в Сіетл. Концерт відбувався у знаменитому клубі Showbox в самому центрі міста. На моє око зібралося близько 300 людей, може трохи більше – клуб було заповнено десь на 80%. Ціна квитка – $35.
На розігріві виступали дві команди назви яких я не пам’ятаю, яле які були на диво в тему – музика 80-х, хороший вокал, гітарні запили. Коротше настрой дали правильний.
І ось прийшов час виходу маестро. До речі свої ж музиканти називали Інгві виключно “маестро”, або “найкращий гітарист світу”. Зачіска у стилі 80-х, шовкова рубашка розстебнута до пупа, браслети з хрестами на руках та шиї, шкіряні штани і гостроності туфлі, дим та лазерне світло на сцені… Але все це було так в тему тому що він грав!


Музика, а вірніше нескінченний і неймовірний потік чітких, крихітних і дрібних як порошинки нот які складалися у приємну м’яку музику… Складно описати. І все це так доречно і так красиво.

Техніки одно бігали міняти йому касети з медіаторами на стійку мікрофона. Мальмстін одно кидався медіаторами в натовп. Іноді зіграв пассаж на 5 секунд і медіатор летить в зал. За кожну пістню мінімум 10-15 медіаторів летіло. В середньому за концерт мабуть пару сотень розкидав.
Ну і звісно всі ці задирання гітари в небо, замирання в живописних позах, махання ногами і вишкіряння в зал. Грав маестро на білому Фендері Стратокастері. Вірніше їх у нього було декілька однакових і після кожної пісні він міняв гітару – струни розстраювалися від використання “машини” (це ричаг який дозволяє натягувати/послабляти струни).

Під кінець Інгві зовсім розійшовся і грав і за головою, і за спиною, і по підлозі гітару тягав крутячи ручки на педалях. Ну і завершилося все тим що гітару він розгатив вщент об сцену.
І хоча таку музику я багато не слухаю (мені той же Стів Вай набагато ближчий) концерт сподобався. І головне все що було зіграно і все що відбувалося на сцені виглядало натурально і органічно. Хороший був концерт.

От щось типу такого було:
[youtube=https://www.youtube.com/watch?v=GAeyhl3UVRE]

А після концерту ми пішли забирати машину з парковки і там сталася невеличка пригода. То виявляється була парковка магазину (у підвали висотного будинку) яка закривається металевими воротами об 11 вечора, а ми прийшли туди о 11:30. Ну і звісно про це повідомляла крихітна табличка на в’їзді яку ми просто не помітили коли паркувалися. Поки я ходив навколо шукаючи хоч когось хто міг би допомогти нам забрати машину (альтернатива – повернутися вранці) Олена потрапила всередину коли заїхала якась машина когось із мешканців хто живе в тому будинку. А потім вона дзвонить мені перелякана і ледь не плаче що її закрили на парковці. Я потрапив всередину з іншою машиною що трапилася і ми змогли виїхати додому. До речі вартість вечірньої парковки в центрі Сіетлу – $16. Ну от і все.

Buckethead–2009 – Needle In A Slunk Stack

 

Це вже навіть важко назвати гітарною музикою. Ну тобто вона все ще «гітарна», але ніяких запилів, 10-хвилинних гам, блюзових імпровізацій та інши милих серцю гітарастів пілікальних радощів.

Рвані шматочки ритму, пунктирні позначки мелодії, якісь піпікання, бемкання та інші звуки. Але при всьому тому дуже цікаво, драйвово і звучить приємно.

http://en.wikipedia.org/wiki/Needle_in_a_Slunk_Stack

Відео усе роз’яснює до речі і дає уявлення про те чого варто чекати від цього альбому.

[youtube=http://www.youtube.com/watch?v=1bSZslEDUl0&w=448&h=252&hd=1]

Steve Vai–2007 – Sound Theories Vol. I & II

 

Дво-дисковий альбом генія гітари.

Перший диск складають відомі хіти у супроводі оркестру, і це не просто “о, а давайте запишемо те саме з оркестром!”, а дійсно переосмислені пісні. Дуже рекомендую цю версію послухати.

Другий же диск містить композиції Стіва Вая для оркестру, така собі неокласика.

http://www.allmusic.com/album/sound-theories-vols-1-2-mw0000470643

Слухати: Steve Vai – Sound Theories Vol. I & II

Весь виступ (півтори години) з оркестром:

[youtube=http://www.youtube.com/watch?v=U8NOgFxP5Dw&w=448&h=252&hd=1]

Greg Howe–1999 – Ascend

 

Мені дуже подобається ця музика – жваво, легко, грайливо, свіжо і в той же час енергійно. Добре підходить для роботи у якості фонової музики.

Можна сміливо порівняти з найкращими зразками гітарної музики від визнаних майстрів.

http://www.allmusic.com/album/ascend-mw0000241993

 

[youtube=http://www.youtube.com/watch?v=OrMWG8cEA5Q&w=448&h=252&hd=1]

Michael Angelo Batio–2007–2 X Again

 

Бог гітаразму і гітарастів. Найшвидший гітарист у світі (про що ні він, ні тисячі його прихильників ніколи не забувають повторювати), який тим не менш грає дуже прикольну музику (знову на відміну від тих же фанатів які тупо займаються гітародрочерством "на швидкість").

Цей диск є збіркою його найкращих речей. Музика мелодійна, навіть якась лірична. Усі пісні доволі розтягнуті, прямо цілі романи розвповідає своєю гітарою.

В принципі я порекомендував би усім – неметалістам через те що це хоча і ритмічна, але зовсім не важка музика, більше мелодійна, металістам – бо все ж таки ноги у цієї музики ростуть з металу, гітаристам – бо все ж таки кого як не найкращих слухати Smile

http://www.allmusic.com/album/2-x-again-mw0001715971

Слухати: Michael Angelo Batio – 2 X Again

На відео остання, майже летальна форма гітаризму головного мозку:

[youtube=http://www.youtube.com/watch?v=rutyA12z3Ok&w=448&h=252&hd=1]

Michael Angelo Batio–2009 – Hands Without Shadows, Vol. 2: Voices

 

 

Триб’юти, а скоріше фантазії на теми відомих пісень відомих виконавців – Metallica, Megadeth, Клептон, Хендрікс. Думаю цікаво послухати як воно звучить із довгими та супер швидкісними (і чистими) гітарними соло.

Є дуже непогані, є взагалі ні про шо. 

 http://www.allmusic.com/album/hands-without-shadows-vol-2-voices-mw0001795622

Слухати: Michael Angelo Batio – Hands Without Shadows 2 – Voices

[youtube=http://www.youtube.com/watch?v=Shkzg1mTqZQ&w=448&h=252&hd=1]