В хто зна який раз (насправді в шостий) ми приймаємо участь в цьому чудовому старті. Цього разу було холодно, найхолодніший Сіетльський марафон на моїй пам’яті. Температура впала ще в суботу, і на момент старту в неділю було –5 по цельсію і холодний вітер.

 

 

Ми з Оленою стартували в рукавичках і шапках які збиралися викинути по дорозі, але я свою шапку навіть не знімав. Так само хотів викинути і кофту, але доніс її на собі до фінішу бо час від часу налітав холодний вітер і я був майже готовий одягти її назад.

 

 

У Оленки старт був о 7:30, а я ховався від холоду аж до 8:15. Чи то через погоду, чи то з інших яких причин але цього року людей було помітно менше. На марафон вийшло щось близько 2 тисяч людей, на півмарафон добре якщо 10 тисяч, а скоріше менше.

 

 

Враховуючи усі свої травми та дуже поганий результат попереднього марафону (2014/10/02–Portland Marathon–3:30:32) я ні на що особливо не розраховував і спеціально уникав дивитися на годинник усю дорогу. Першу частину дистанції біг в районі пейсерів з табличкою 3:15, а десь на 20-му кілометрі відстав від них і біг у власному темпі.

 

 

На дистанції жодного разу не було відчуття того що легко біжиться, або того що увійшов у правильний темп. Тобто я не лише не готовий фізично, але і морально не готовий бігу на результат теж.

А з іншого боку вдалося пробігти відносно рівно без особливої втрати швидкості на останніх милях (на цій трасі останні кілька миль йдуть в не надто круту гірку) і навіть не зупинявся ні разу що вже можна вважати досягненням.

 

 

Якось більше писати і нема про що так вважаємо цей звіт завершенним Smile

У підсумку я був 148-й у загальному заліку, 133-й серед чоловіків, 23-й з 176 в своїй віковій групі.

Ваша оцінка поста:
[Total: 0    Average: 0/5] You must sign to vote

Поки що це мій найгірший результат на марафоні, але скажу чесно я не надто сильно розстроївся що є дивним. Єдине що так багато часу зайняло написати про цей марафон через те що власне мало чого хорошого маю сказати.

 

Отже Портланд, найбільше місто штату Орегон, дуже незвичне і особливе місто: рози, мости, велосипедисти, хіпстери таке інше, деталі читати тут – Портланд, Орегон–місто мостів, троянд і диваків.

Приїхали ми за день, зупинилися на краю міста, звідти в центр в якому і був старт/фініш їхати 15 хвилин.

 

Готель “Хілтон” в самому центрі міста віддав пару поверхів на виставку/реєстрацію учасників де ми забрали свій номер і дещо купили у деяких компаній та магазинів що представляли різний біговий одяг, кросівки, продукти та інше.

Взагалі цей марафон дуже відомий і популярний і одразу хотіли зареєструвати і Олену на половинку марафону, але на момент реєстрації (а це за 3 місяці до старту було!) все всі місця на пів-марафон було розпродано.

Усього на страрті було більше 10 тисяч бігунів на повний та пів-марафон.

 

Мій план був дуже простий: бігти з групою 3:15 (власне це і була моя ціль), а там вже дивитися як виходить. Старт наший був о 7-й ранку і за пару кілометрів з центру з натовпами глядачів ми добігли до набережної (річка Коламбія) і побігли робити кількакілометровий крюк. Взагалі було прикольно по дорозі назад бачити весь той натовп що тільки суне від старту: щільний нескінченний потік людей на протязі пари кілометрів, це надихає…

 

З самого початку я вже розумів що навряд чи зможу пробігти як планував. Крім відчуття елементарної неготовності було неочикувано тепло (було обіцяно легкий дощ та прохолоднішу температуру), а крім того старт був занадто швидкий. Пейсери (це ті що біжать з табличками, в моєму випадку з табличкою 3:15) повторювали що ми біжимо швидше тому що в другій половині дистанції є пара серйозних гірок і вони просто хочуть щоб у нас був запас часу.

 

Взагалі траса дуже дивна була і я чесно кажучи не розумію звідки така популярність у цього марафона  чому він стабільно входить в десятку тих що їх обов’язково треба пробігти в США. Як на мене марафон в Сіетлі і красивиший видами і цікавіший трасою.

Тут ще половина дистанції проходила між якимись гаражами і промисловиви будівлями (але дороги такі самі хороші), а друга половина у місті де натовп дуже привітно підтримував бігунів.

А ось це на фото найменший парк у світі. Так, ця клумба зареєстрована як парк:

 

Отже десь 6 км пройли містом (центр, вздовж річки), а потім ми забігли у якусь промислову зону без затінку взагалі і кілометрів 10 бігли під сонцем що вже почало добре припікати. Потім зробили поворот і забігли знову у місто. І зново натов з табличками, вереск, крики підтримки і місцеві групи грають вздовж траси кожні кількасот метрів.

Світлини з розами зроблені наступного дня у місцевому парку Роз де можна подивитися/понюхати безліч їх видів з усього світу:

 

А я тим часом почав уже замислюватися коли і як буду скидати швидкість. На початку я біг кілометр по 4:20, троши зашвидко, 10 км подолав за 44:35, все ще дуже швидко, половина дистанції пройшла за 1:34:43, було вже важкувати, але не хотілося відставати від групи.

image

 

От перед заходом на перший мість (миля 17, або 27-й кілометр) і починається перша складна гірка: дорога піднімається до моста дуже круто, а потім і сам міст йде дугою. І ось на цьому підйомі я скинув швидкість, а потім вже так і не зміг її увімнкути і миттєво відстав від групи.

Власне десь на мосту більшість груп і розпадається. Всі люди що до того бігли невеличкими купками і трималися за тих з ким зручно бігти раптом розсипалися на поодиноких бігунів і далі було саме страждання аж до фінішу.

 

З моста вид відкривався неймовірний: широка ріка, місто зелене, з хмарочосам що ростуть вздовж берега, на воді різноманітні човні і кораблі, вдалину йдуть ще безліч мостів (у Портланді їх неймовірно просто скільки).

А бігти ставало все важче, сонце пекло все сильніше. Я зупинявся на кожній точці з водою і спортивними напоями, але підтримувати темп вже не вдавалося. Вирішив бігти так що не нашкодити собі бо вже ясно було що хорошого результату не вийде.

Коротше на середині мота (вершина найбільшої гірки на трасі) на позначці 17.5 миль мій час був 2:10, а швидкість впала з 7:13 за милю до 7:26.

 

Далі власне і розказувати нема чого. Швидкість падала, я все частіше зупинявся, ноги боліли, фініш був все так же далеко.

Але ось вже і другий міст, перебігаю його і вбігаю назад в цент міста. Китайський квартал, велечезні дракони на воротях, знову натовп, але цього разу дорога вже відгорожена бар’єрами і відчуваєш себе ледь не фінішуючим олімпійцем.

 

На одноколесному велосипеді катається чувак у шоломі Дарта Вейдера, в кілті і грає на волинці. Усі хто пробігають повз нього кричать одне одному що це глюк від знесилення та дегідрації, що це тепловий удар.

Вибігаємо з китайського кварталу знову на набережну, тут я біг три години тому, але повний сил і сподівань Smile Бігти стає складніше і через те що людей набагато більше – фінішують сотні повільних пів-марафонців. І ось поворот, ще одни, ще один і фініш!

На фініші медаль на шию, полежати, посидіти, з’їсти морозиво, взяти розу, взяти футболку і куртку які видають на фініші, взяти банан-апельсин-яблуко-печиво-молоко, йду шукати Олену.

Фінішна зона реально велики і вийти з неї можна лише подолавши доволі тривалий огорожений лабіринт вуличок.

Ну і все, знаходимо одне одного, їдемо в готель, відлежуюся, вечером тортик з морозивом і кавою, наступного дня відпустка одноденна – проводимо її в парку троянд і додому (три години).

Чесно кажучи я не певен що хочу бігти цей марафон вдруге – в цей же приблизно час проходить набагато красивіший марафон у Вікторії (2013-10-13–Victoria Marathon, 07/10/2012–Victoria Marathon, Victoria, BC–3:23:48) куди ми мабуть і зареєструємося наступного року. Але я радий що спробував.

Ваша оцінка поста:
[Total: 0    Average: 0/5] You must sign to vote

Вже втретє робимо цей невеличкий тріатлон що проходить в нашому місті:

У порівнянні з минулим роком погода була трошки краща, а в цілому і за результатом і за відчуттями вийшло майже те саме що і минулого року.

Цього разу нам не повезло з фото і я знайшов лише пару своїх фотографій. А ще минулого року на цьому старті був присутній мій батько.

 

Почнемо з плавання. Знову було кілька хвиль і кожен бажаючий стартував у тій хвилі якій хотів. Минулого року я плив без гідрокостюму і за моїми враженнями це уповільнило мене на пару хвилин (дистанція спрінт, плавання 750 метрів), хоча і дозволило зберегти секунди на першій транзитній зоні. Результат це підтвердив: плавання вийшло 13:37 проти 15:17 минулого року. І транзитну зону я пройшов за 02:14 (минулого року за 1:44). Так що навіть на такій короткій дистанції гідрокостюм дає виграш.

 

Велоетап проходив в 2 кола де перші 6 кілометрів йшли в помітну гірку, а останні 4 це був крутий доволі спуск (на якому я боявся і гальмував більше ніж треба). Доволі нетиповий профіль для тріатлону де стараються зробити велоетап якомога пласкіше.

Час вийшов таким самим майже: цього року 23 км подолав за 45:06, минулого 45:01. І друга транзитка вийшла 53 секунди проти 52 секунд минулого року.

 

Що стосується бігу то в цей раз весь час було за ким тягнутися і з ким боротися, навіть вдалося прискоритися на останньому кілометрі. В результаті 5 км пробіг за 19:55 проти 19:59 минулого року Smile

 

У підсумку результат 1:22:03 і 4-те місце у своїй віковій групі, а рік тому було 1:22:51 і 3-тє місце. Вже наступного року на цьому старті потраплю в іншу вікову групу і з’явиться шанс боротися за перше місце Smile

 

А Олена нехай сама про свій старт напише як захоче, я вважаю що вона хоча і не з видатним результатом, але доволі непогано виступила. Проте вона своїм часом і місцем майже ніколи не цікавиться, їй більше цікаво участь приймати.

Ваша оцінка поста:
[Total: 0    Average: 0/5] You must sign to vote

 

Щоб внести трошки різноманітності в наше спортивне життя яке якось уповільнилося останнім часом вирішили взяти участь в цьому крихітному старті з плавання. Два роки тому ми вже приймали участь в цьому старті що проходить недалеко від нас (15 хвилин машиною до озера) і в цілому залишилися задоволеними. Ось тут можна почитати: 2012-07-07-Martha Lake Swim та Ще кілька фото з Martha Lake Swim.

Цього року погода була не така сонячна, але було бажання поплавати і зробили ми це із задоволенням.

 

Також було меньше людей ніж у 2012-му і організотори вирішили запустити тих хто плив 2 та 1 милю разом. Оленка цього разу захотіла спробувати допливсти 2 милі.

Ну що ж, натягли костюми, умовно порозминалися… Все ж таки це дуже довга дистанція для нас і швидкості на ній не такі що прямо аж сильно розігріватися треба.

 

Вирішив підклеїти великий шматок лейкопластирю на шию там де костюм постійно натирає і на диво це спрацювало – шия ціла.

На старті невеличка штовханина і колотнеча, але метрів за 200 усі розтяглися в одну лінію і до кінця вже пливлося спокійно.

 

На відкритій воді можна пливсти за кимось і тим економити сили, отож і я прив’язався спочатку за одним хлопцем який наче і плив нормально, але потім я зрозумів що дарма вчепився в нього. Він плив якийсь час вільним стилем (дуже технічно і доволі швидко), потім повертався і робив кілька гребків на спині, а іноді різко зупинявся і робив кілька гребків брасом (мабуть коригував напрямок).

Коротше я помітив що ми відстали від тієї групи в якій спочатку були і вирішив наздоганяти сам.

 

А в плавані на відкритій воді на відміну від бігу треба не просто сильніше пливсти щоб наздогнати, але і пливсти у вірному напрямку. Час від часу кидаєш погляди з під лоба щоб глянути куди зносить і внести корективи… це реально втомлює.

Як там не було але наздогнав ту групку і плив за ними доки не повернули на друге коло (ми робили 2 кола по одній милі). А там вже стало помітно що вони сильніші за мене і повільно розрив почав зростати. На фінішу я програм мабуть метрів 50 останньому з тієї групи.

Самому пливсти важко на відміну як пливсти за кимось. Ну і крім того не можливо пливсти зі збитим диханням, а тому сильні гребки і краща техніка значать дуже багато. Бути технічним мабуть важливіше ніж бути сильним чи/та витривалим на відміну від того ж бігу чи велосипеду.

 

У підсумку мій час 56:39 що на 30 секунд гірше ніж 2 роки тому, але я задоволений результатом і самим стартом.

Олена ж усю дистанцію трималася за парочкою яка і вивезла її до самого фінішу де вже вдалося їх обійти. У Олени час 1:12:18. Головне що допливла, це була єдина ціль.

Крім того ми обоє були на четвертих місцях в загальному заліку Smile

Ваша оцінка поста:
[Total: 0    Average: 0/5] You must sign to vote

Уього лише другий мій триатлон за цей рік, все ще не у дуже добрій фізичній формі після аварії, але дуже хотілося його зробити і перевірити свій загальний стан.

image

 

Місто Ocean Shores (Океанський Берег) розташоване за 2.5 години автомобілем від нас і як видно з назви розташовано на березі океану.

Приблизно остання третина дороги проходить у страшенній глушині де дуже мало людей і олені як у себе вдома переходять табунами дороги коли їм заманеться. Безпосередньо перед Ошен Шорс маршрут проходить через відносно велике (як для цієї місцевості) місто Абердін в якому народився і жив лідер Nirvana Курт Кобейн. На в’їзді в місто стоїть знак зі словами Come As You Are.

В Ошен Шорс же населення складає 5 тисяч людей які задіяні у обслуговуванні туристів – велетенські готелі вздовж пляжу і складають усе місто.

А океан без хвилерізів це скажу я вам така не надто привітна річ. Страшенний гуркіт, великі хвилі, сірий пісок. У місті доволі прохолодно – коли в Сіетлі вже кілька днів тривала спека в 95 градусів тут був туман і температура 65. Причому це звичайна погода для цього міста наскільки я зрозумів. Молочно білий туман вдалині зливається с сіруватим океаном і темно-сірим піском. Дуже непривітно все це виглядає, хоча і красиво.

Тепер щодо самого старту. Він був дуже невеличкий – на Half Iron Man дистанції стартувало меньше 100 учасників. Плавання було у вузенькому озерці – якраз від одного берега до іншого, розворот і назад. Пливлося добре і тим більше здивованим я був побачивши результат – 33:20, на пару хвилин повільніше ніж я сподівався.

Ну та нічого, моєю єдиною ціллю було закінчити дистанцію, а не зійти як на попередньому старті. А який вже там буде час то було діло десяте.

Після плавання (як і під час) не було холодно не дивлячись на те що сонце весь час було закрите туманом. Проте на відміну від інших стартів одежа так і залишалася мокрою майже до самого фінішу, як правило на велоетапі вона висихає за кілька хвилин. А в транзитці я провів 1:43 що непогано зважаючи на те що не надто поспішав.

Велоетап проходив у два кола кожне з яких було “туди і назад”. І треба сказати що усі 90 км (а за моїм комп’ютером вийшло усі 92) дорога була дуже хороша: гладенький асфальт без тріщин та сміття, плаский як стіл маршрут, вітер хоча і був проте не надто сильний. І хоча рух транспорту не було перекрито місцевість ця наскільки малолюдна що за весь велоетап може з пару десятків машин проїздили повз.

Почалося добре, їхалося легко і в задоволення, намагався економити сили. Десь вже за кілометрів 30 до фінішу почав відчувати що дистанція надто довга і я не готовий до неї, проте такого повного виснаження як на попередньому страрті не було. Все ж таки довелося терпіти до транзитки і останні кілометри крутилая думки “де вже той фініш”.

І якщо на початку етапу ще бачив інших учасників попереду і позаду то вже другу половину їхав сам. Проте двічі бачив Олену яка їхала мені на зустріч і радісно посміхалася.

Щодо результату то 2:43 не найкращий мій час (хотілося б ближче до 2:30), але непогано. Друга транзитка – 1:04 і я починаю біговий етап.

Треба сказати що весь час до цього я думав саме про біговий етап і чи зможу я його зробити взагалі, а якщо зможу то чи варто. Тут така річ що роблю я все це тільки через те що мені це подобається і важливо щоб не робити через силу, а то інтерес втратиться. Та і доцільність страждань коли не можеш показати нормальний результат сумнівна. Тому план був дивитися на самопочуття і залишати дистанцію якщо щось йде не так.

Скажу чесно – було важко і я не надто боровся. Спочатку зупинявся і проходив пішки метрів 20-30 через кожен кілометр. Потім якось легше пішло і кілька кілометрів пробіг без зупинки. Пив воду та енергетичні напої на кожній станції. Десь за 5 км до фінішу відчув виснаження і знизив темп майже до хотьби просто щоб бігти без зупинки.

Кілька кілометрів бігового етапу (2 км в кожен бік) проходили по пляжу. Тобто по піску. Пісок там як я вже казав сірий і щільний, втрамбований такий що сліди від бігунів залишалися ледь помітні. Взагалі той пляж не для купання, принаймні я не бачив щоб там купалися, а от машини там їздять – є спеціальні заїзди і виїзди. Прикольно було бігти паралельно хвилям що накочувалися на берег.

 

Олену зустрів десь коли подалав перші 2 км а вона вже бігла фінішувати.

А в цілому біг був важкий, повільний і нерадісний. Ну і час 1:59:55 для цієї дистанції (21 км) є у мене поки що найгіршим.

У підсумку: загальний час – 5:19:21, я на 19-місці в загальному заліку і на 7-му у своїй віковій групі. Але головне що дистанцію цю можу знову долати, а форма поступово відновиться сподіваюся.

Олена ж подолала свою олімпійську дистанцію за 3:02:17 і була 5-ю у своїй віковій групі.

 

 

Навіть є ось таке відео мого фінішу яке зробили Олена (так, вертикальне відео):

[vimeo 101003209 w=500 h=889]

Ocean Shores Triathlon HIM Finish from 0lexandr on Vimeo.

 

Ваша оцінка поста:
[Total: 0    Average: 0/5] You must sign to vote