Ultraspire Alpha 3.0 Hydration Pack

Призначення та характеристики

Біговий рюкзак (хоча рюкзаком його можна назвати лише умовно) для бігу на ультра-довгі дистації. Звісно ніхто не заважає використовувати його і на коротших пробіжках.

  • Ціна: повна ціна близька до $100, проте іноді можна цю модель побачити на розпродажах за $65.
  • Матеріал забезпечує дуже хорошу вентиляцію майже по всій поверхні – по суті ще просто 3 прошарки синтетичної сітки з різним розміром чарунок.
  • Кострукція: 2 кишені для пляшок попереду, 2 маленькі кишені попереду (для ключів/пігулок/гелів), великий відділ позаду куди можна покласти 2-літровий бладер (продається окремо), 2 невеликі бокові кишені позаду для куртки/кофти, резинка.
  • Попереду дві застібки з елестичного шнурка та крючків.
  • В комлекті 2 пляшки по 550 мл.
  • Існує в трьох розмірах.
  • Вага: 300 грамів без пляшок.
  • На сайті виробника – https://www.ultramarathonrunningstore.com/UltrAspire-ALPHA-3-0-Hydration-Race-Pack-p/alpha3.htm.

Враження від використання

Деякий час доведеться звикати до того що пляшки знаходяться так високо і попереду. Але в цілому дуже зручно.

Також мені сподобалися застібки – просто і надійно.

В цілому ця модель на мою думку краща за Ultraspire Ribos. Вони, ці дві моделі якраз і мають протилежно різне положення пляшок – у однієї вони позаду, в іншої попереду.

Я не так щоб дуже багато бігав з цим рюкзаком, але можу сказати, що сидить він добре, не стрибає і не совається. Навіть можу сказати що побіг би в ньому на голе тіло, без футболки.

Пляшки доставати та кріпити назад легко, усі кишені та застібки продумані і функціональні.

Коротше непоганий вибір якщо шукаєте маленький і легкий рюкзак для довгих пробіжок.

Оцінки:

Michael Rutger. The Anomaly Files / Майл Рутгер. Матеріали з аномалій (2018-…)

Свіженька серія в стилі X-Files – загадки, таємниці, неймовірні події та інше подібне. Усім любителям згаданого серіалу та подібних до нього творів однозначно варто читати – написано дуже добре і читається легко, хочеться ще і ще…

Уся серія на Good Reads – https://www.goodreads.com/series/249843-the-anomaly-files.

The Anomaly / Аномалія (2018)

Десь загублена в каньойонах Арізони наче б то є печера з артифактами невідомої цивілізації, до неї і вирушає група youtube-журналістів за підтримки якогось дивного фонду.

І навіть не маючи наміру знайти ту міфічну печеру шукачі тим не менш спромоглися це зробити. І відповідно залізли в неї щоб там познімати.

А в самій вже печері якимось чином запустився незрозумілий механізм, що закрив учасників групи. І цей же механізм почав свою незрозумілу роботу.

Загадки та дива поступово накопичуються, потім учасники починають гинути з різних причин. До того ж деякі персонажі виявляються геть не тими людьми як ми про них думали.

Але на сам кінець ми таки дізнаємося і про призначення печери та механізмів у них.

Повторюся – це абсолютно книга того ж плану що і “Секретні матеріали”, але дуже добре написана.

Не певен чи буду читати продовження.

Оцінки:

Apollo 18 (2011)

Фільм жахів в стилі “загублена і нещодавно знайдена плівка” про місію Аполло 18. Така собі суміш “Відьми з Блер” та сильно недооціненого як на мене жаху в космосі Life.

Сюжет доволі простий: команда висаджується, щось там копошиться… аж раптом знаходить залишки совєцької експедиції про яку ніхто з них не знав. І там же трупи совєцьких космонавтів. А далі починається чортівня і спроби від неї втекти.

Ідея доволі хороша, та і реалізація на рівні не зважаючи на низьку якість (мабуть бюджету не було) комп’ютерної графіки.

Проте в цілому фільм вийшов трошки кращий ніж “так собі” – не докрутили історію, трошки б кращих акторів, трошки б кращу графіку і міг би вийти помітний фільм. А так можна радити лише любителям фантастичних жахів.

Оцінки:

2020-02 – Еквадор, Галапагоси. Частина І.

Попередні записи:

Після того як погуляли пару днів у Кіто прийшов час летіти на Галапагоси. Писати про острови і те що на них є та варто дивитися – цього багато, а тому буде як мінімум друга частина.

Сам переліт займає трохи менше 2 годин. На усіх островах (яких рахуючи зовсім невеличкі скелі в океані більше 10) є усього одни аеропорт який приймає пасажирські літаки. Є і “технічні” аеропорти для сполучення між островами маленькими літачками, але туристів ними не возять.

З усіх островів населено лише 4: найбільший за розмірами острів Ізабела має 5 тисяч мешканців, менший і найбільш розвинений Санта-Круз має 12 тисяч населення. І ще на парі островів живе по парі сотень людей.


Інфраструктура на островах (дороги, електромережі, лікарні і таке інше) на островах практично відсутні. В основному все це є лише на Санта-Крузі – острів з 1942-го по 1947-й брали в аренду американці (після атаки на Перл Харбор) і по собі якраз і залишили аеропорт та все інше.

Також цікаво те, що 95% площі на Санта-Круз та 99% на Ізабелі складає національний парк. І хоча на островах є і фермерство і навіть якесь виробництво практично уся територія лишилася дикій природі.

Місцеві живуть в основному рибалкою – острови дуже бідні на копалини та воду. Хоча у них є і якісь виробництва і навіть університет.

В рік острови відвідує 250 тисяч туристів, що надзвичайно мало – в одному лише Нью-Йорку на рік буває кілька мільйонів, не кажучи вже про якісь Гаваї. Але місцеві поступово освоюють туристичний бізнес і вчаться на ньому заробляти.

Через те, що на островах практично усе привозне і ціни тут значно вищі ніж на материку. Для самих еквадорців це курорт на який вони не їздять – надзвичайно дорого для них. А через високі ціни і зарплатня середня на островах вдвічі вища ніж на великій землі ($1400 на місяць в середьному).

І звісно у них є свої заробітчани – люди з материка які різними не надто чесними способами влаштовуються на роботу, їдять роками з собою привезений рис і усі зароблені шалені гроші відсилають родині.

Економічна політика Галапагосів і цікава і жорстка одночасно. По-перше, щоб мати право працювати там треба отримати дозвіл на проживання. Єдиний спосіб, крім народитися на островах – одружитися з кимось місцевим. І через 5 років шлюбу, якщо не було правопорушень отримуєш нарешті право самостійно працювати.

Оскільки такою системою сильно зловживали то зараз термін збільшили до 10 років. Тобто поки одружений можеш працювати, розвівся, чи просто партнер передумав – дозвіл забрали і летиш на материк.

Туристам дозволяється максимум 2 місяці на рік проводити на островах. Ще є варіант припливсти своєю яхтою і плавати навколо і тоді дозвіл (без обмеження на час) обійдеться у $1000 з людини на день.

Також варто сказати, що віза на самі острови коштує $100 з яких практично усі гроші йдуть на утримання парків та інших програм відновлення видів у небезпеці.

Вище написане є ще однією причиною чому на островах нема великих бізнесів: ні готелів, ні круїзних компаній, ні мереж ресторанів і нічого такого іншого.

Єдиний спосіб іноземцю (чи навіть еквадорцю) вести бізнес на островах – мати місцевого бізнес-партнера який має володіти не менше 51% компанії. До того ж твої 49% не переходять спадкоємцям, а натомість лишаються островам. У такий спосіб намагаються вирішити проблему з тим щоб гроші зароблені на островах там і лишалися і витрачалися замість бути вивезеними в США/Європу/Китай/тощо.

Читайте далі:

American History X (1998)

Я дивився цей фільм кілька разів і хоча можу погодитися з тим, що фільм сильний і вражає, проте не можу ніяк для себе пояснити те, що фільм називають ледь не визначним.

Історія нео-наці та його молодшого брата. Старший брат сідає в тюрму де приходить до тями і починає критично ставитися до всього у що вірив. А по виходу з тюрми зтикається з тим, що його єдине оточення дуже сильно запрограмоване на певні думки і змінити щось, чи просто навіть триматися свого курсу не так вже й просто.

І це все подано дуже драматично і в сірій кольоровій гамі… Що мене не подобається – на екрані нема нікого кому б я співчував, чи чиї б думки розділяв. Та і якось в усю цю історію чомусь не надто вірю.

Для мене цей фільм не є найкращим, але я не можу не погодитися з талановитістю режисера та акторів. Коротше такі змішані враження кожного разу як дивлюся його. А потім проходить час і все те що не подобалося якось забувається і я сам собі дивуюся – як такий класний фільм, сучасну класику, можна було так низько оцінити?

Оцінки:

2020-08 – Еквадор. Кіто

Попередній пост:

Кіто є столицею Еквадору. Провели ми в цьому місті 4 дні (2 дні перед та після подорожі на Галапагосові острови). І ось вам короткий огляд.

Кіто знаходиться на висоті 2800 метрів, а це означає, що просто ходити по ньому буде перші кілька днів важкувато. Особливо це буде помітно якщо будете йти в гірку чи спробуєте пробігтися – миттєво збивається дихання через нестачу кисню і трошки паморочиться в голові. Ну та в нас вже подібне було в Куско.

Населення міста – 3 мільйони чоловік. А саме місто розташовано на надзвичайно крутих схилах. Коли наближаєшся до нього то спостерігаєш будиночки які лізуть одне поверх одного на кілька сот метрів. Та і провалля глибиною майже в кілометр що перетинають місто теж додають до незвичності.

Стосовно безпеки нам сказали, що є такі райони куди краще не ходити – можуть вихопити з руки телефон, залізти в кишеню, зрізати сумку і таке інше. Але чесно кажучи в місті (і в країні в цілому) так мало людей, що як до тебе почне хтось впритул наближатися це буде помітно одразу.

По великому рахунку склалося таке враження, що у них зараз щось типу наших 90-х, але не так брутально.

Саме місто надзвичайно нецікаве і дивитися в ньому нема чого взагалі. Пару речей лише варто згадати.

Перше, це їх Центральний Парк про який гордо кажуть, що він копія парку в Нью-Йорку. Але з цього можна лише посміятися. Так, це великий парк розміром у кілька кварталів, в ньому є сад з рослинами, деякі розваги… але це просто великий парк і все.

Подивитися все місто (чи принаймні хоч щось варте уваги в ньому) можна взявши тур-бас який обійдеться в $15. Побачите усе де можна провести час: парк, площу Фок, вулиці з магазинами та готелями.

Друга річ варта уваги – площа Фок. Це насправді не площа, а просто місце з купою ресторанів та кав’ярень. А от їжа у них класна! Не важливо чи національна кухня (кінва, картопля, м’ясо, риба) чи щось типу стейків, чи навіть солодощів – усе надзвичайно смачно.

Ціни доволі американські на їжу у подібних місцях, але що дивно ціна ніяк не корелює з якістю. Можна щось надзвичайно смачне знайти за $25 на двох, а можна і досить таке собі за $50. Тому читайте відгуки на відповідних сайтах та сервісах.

У місті повно як доволі сучасних будівель, так і якихось мазанок, совдеповських багатоповерхівок і просто розвалин. І все це старанно перемішано між собою.

Непогані дороги і доволі хороші машини на них. А от що шокувало так це місцеві автобуси. Вони дизельні усі і на висоті двигун вивертає просто якісь безумні чорні хмари смердючого диму. Кожен без винятку автобус як проїздив мимо завонював і задимлював так, що аж трошки нудило.

На стовпах якісь неймовірні кубла з проводів що тягнуться в усі боки, висять до землі і переплітаються як завгодно, чи навіть просто обриваються. Як на мене нічого так швидко і просто не демонструє рівень розвитку країни як стан проводів.

Ще в них дуже багато таксі які їздять і постійно бібікають. Ми спочатку озиралися, а потім зрозуміли – це вони так дють знати про себе і сподіваються що махнеш рукою і наймеш їх.

Убер у них заборонений, але працює. І в ціну він такий самий як і таксі – половину міста можна проїхати за $$5-7.

Ну а про головну цікавинку Кіту яку єдину обов’язково відвідати читайте у наступному пості.

Читайте далі:

Free Fire (2017)

Почитавши короткий опис фільму я спочатку подумав – подивлюся його скільки зможу, а потім вимкну як набридне… і додивився його до кінця.

У фільмі наче б то тривіальний, якщо не сказати примітивний сюжет. Дві банди зустрічаються у покинутій будівлі щоб зробити свої бандитські справи, але щось йде не так і починається перестрілка. Це і весь сюжет.

А фільм стає напруженим бойовиком про виживання. Так, локація практично не міняється, але це ніяк не робить фільм гіршим. І з тим як кількість дійових осіб зменшується напруга не знижується ніяк.

Фільм не втрачає темпу та жорсткості аж до самого фіналу. До того ж у фільмі повно чорного гумору і сарказму які не одразу розпізнаєш. І скажу, що не розумію такі низькі оцінки – фільм заслуговує вищих оцінок і уваги як на мене.

Оцінки:

Tal M. Klein. The Punch Escrow / Депозитний удар (2017)

Ця книга є надзвичайно поганою науковою фантастикою і одночасно надзвичайно хорошим пригодницьким романом де фантастична складова потрібна лише щоб створювати напружені моменти і несподівані повороти в сюжеті.

У майбутньому (100 років від нашого часу) люди користуються технологією телепортації про яку ніхто не знає як саме вона працює (і що дивно ніхто і не цікавиться) і якою володіє монопольно одна компанія. Велика страшна таємниця яку розкриває головний герой в тому, що телепортація це копіювання і знищення оригіналу…

Назва книги означає що поки одна копія в “депозиті” (escrow) інша створюється. І лише коли другу копію повністю відтворено то оригінал знищується. Але в даному випадку через збій в системі обидві копії почали жити одночасно. Тому кацапи, наприклад, переклали назву книги як “Подвійний удар”.

А далі починається – терористи, шпигуни, збій у копіюванні, викрадення дружини героя, погоні, бійки, перестрілки і головний вчений у якості найбільшого поганця. Тобто просто хаотично навалена купа штампів.

Якщо у вас є досвід читання і любов до фантастики взагалі то усі ляпи, дірки і невідповідності будуть вас дратувати скажено. А якщо для вас це буде просто книга з пригодами та екшеном – то наче і нічого так.

Оцінки:

Klymit Pillow X Large

У доповнення до супер-легкого і надзвичайно компактного килимка Klymit Insulated V Ultralite SL треба згадати і подушку.

Саме цю модель я вибрав через її великі розміри. Відчувається вона майже як повнорозмірна подушка, але при цьому легко поміщується у капюшон спальника як Sierra Design Zisson 12.

Надути її можна як дуже туго, так і щоб м’якенько було. А в здутому стані вони складається в розмір трохи більше двох коробків для сірників (7.6х10 см). Думаю також почати її використовувати для літака.

Вага – 90 грамів.

Через те що подушку поділено на 4 секції з “провалом” по центру вона не буде вистрибувати з під голови і голован не буде звалюватися з неї.

На дотик дуже приємна, при цьому матеріал надійний і служити буде довго.

Повна ціна складає $30, але як знайшов як завжди акцію і купив 2 штуки по $18 кожна.

На сайті виробника – https://klymit.com/collections/pillows/products/pillow-x-large.