Якщо дуже сильно спрощувати то цей фільм можна назвати дешевою версією Ex Machina. І в тому і в іншому нам показують проривне штучне створіння з штучним розумом і спілкування цього створіння з однією живою людиною. Ну і потім очікувано з’являється людяність та різні там драми і трагедії.

Але цей фільм не дивлячись на свій невеликий бюджет насправді містить в собі і іншу історію і навіть іншу мораль. А ближче до кінця так взагалі здатен здивувати. І хоча в фільмі нема вражаючої комп’ютерної графіки як у вище згаданому Ex Machina, проте тут є дуже незвичні для сучасних фантастичних фільмів ідеї та ситуації.

Фільм ніяк не можна назвати розважальним і в якійсь мірі він навіть є повільною тягучою драмою. Але якщо вам цікава суміш психології та фантастики то це фільм для вас.

Оцінки:

 

Спробую розказати про нашу спробу зійти на Кіліманджаро.

 

На Кілі, як називають її місцеві, веде кілька маршрутів. Ми сходили тим що називається Марангу – він є найкоротшими і навіть має назву “Кока-кола” маршрут. Простота чи складність тут доволі суперечливі оскільки визначаються тим наскільки круті підйоми доводиться долати. І виходить так що на “простому” маршруті підйом в гору займає 3 дні, спуск – 2 дні. І при цьому набір висоти такий самий як на “складному” маршруті що займає 8, або більше днів. Для себе я так вважаю що насправді “складним” маршрутом мені було б йти легше – підйоми там крутіші, але за день проходять менш і висоту набирають повільніше – це дозволило б мені краще акліматизуватися… можливо.

 

Почали ми з того що виїхали з туристичного міста Моші де жили в готелі і за годину дісталися Воріт Мвека – місця звідки і починається сходження. Ще якийсь час почекали доки наші портери пройдуть інструктаж, поки отримаємо дозволи і все таке інше. Дозволи потрібні тому що уся гора та всі маршрути по ній проходять по території національного парку і знаходитися без гідів там не можна.

 

Ну і от вже після обіду першого дня і ми нарешті виходимо. Перший простий відносно перехід (хоча весь час трохи вгору) складає усього 8 кілометрів і займає приблизно 3.5 години. Весь перехід проходить через джунглі де крім буйної рослинності ми ще спостерігаємо різноманітних мавп що скачуть деревами, водопади та мостики. Усе дуже живописно і не надто складно.

 

Перша ночівля відбувається в таборі Мандара (Mandara Hut) на висоті 2700 метрів. Ніхто з нас ще нічого не відчуває. Розміщуємося в хатинках (там є матраси, спимо на них у спальниках), вечеряємо і лягаємо спати. Взагалі ніяких проблем перший день не викликав.

 

З ранку другого дня виходимо спочатку подивитися дуже старий кратер вулкану якому приблизно мільйон років, а потім звертаємо на стрежку до наступного табору. Доволі швидко дерева стають все нижчими, а потім взагалі перетворюються на кущі. Стає прохолодніше, але ще не холодно. Проте сонце пече дуже сильно і всі з нас туристів отримали опіки рук та шиї і потім довго та красиво облазили клаптями шкіри. Коли ми спитали гіда чому нас не попередили він подивився на свою темну шкіру і сказав нам що у нього таких проблем жодного разу ще не було :)

 

Цього дня ми йдемо маже 8 годин і долаємо приблизно 14 кілометрів. В другій половині дня починає відчуватися втома швидше ніж звичайно – це наслідок висоти на яку ми вже зайшли та нестачі кисню. Мені взагалі під кінець дня стало доволі нелегко йти і останні пару сотень метрів до табору я йшов без перебільшення з останніх сил.

 

Я от досі не знаю чи то так висота почала діяти, чи простуда трапилася. Підозри на простуду тому що починаючи з цієї ночі і доки не спустилися вниз у мене боліло горло, було боляче ковтати, постійно тік ніс і вночі була висока температура та всі наступні 3 дні боліла сильно голова. Я приймав Тайленол, він допомагав на якийсь час, а потім все верталося знову.

 

Як би там не було ми нарешті зупинилися в таборі Хоромбо (Horombo Hut) на висоті 3700 метрів, повечеряли і лягли спати. Вже на такій висоті не лише я через свою хворобу, але і інші теж спали дуже погано. Прокидаєшся кожні 30 хвилин через те що стрибає вгору пульс і починаєш задихатися, заспокоюєш себе ще пів-години і намагаєшся заснути і знову прокидаєшся і так усю ніч…

 

Третій день було присвячено акліматизації. Ми вийшли у невеличкий похід до Зебра Каміня – це доволі унікальний камінь з білих та чорних смуг. На відміну від усіх інших каменів з прошарками заліза що стали рудими та чорними цей чомусь “поржавів” у білий колір. Нам сказали що дуже багато туристів сюди йдуть в тому числі щоб побачити цей камінь серед усього іншого.

 

На висоті табору вже по суті починається пустеля де мало що росте, а тварин нема взагалі – лише якісь випадкові птахи та страшенно жирні миші в кухнях/столових табору. А з самого табору відкривається чудовий вид на те що з першого погляду може здатися чи то туманом чи озером,  а насправді є хмарами. Так, цей табір вже знаходиться вище ніж літають літаки місцевого призначення.

 

Весь перехід третього дня був близько 7 км і повернулися назад в табір після невеличкого підйому до каменя. Цього дня я почував себе краще і навіть зрадів що зможу можливо дійти весь маршрут. Але вночі знову стало погано :(

 

Четвертий день і ніч мали б стати нашим сходженням, але не сталося. День пішов на те щоб дійти до наступного табору. І йти було все важче і важче і це відчувалося кожні кілька сот метрів. Останні метрів 400 до табору ми долали майже годину. Нас прийшла підтримати частина команди носіїв, поїли нас чаєм, навіть забрали більшість речей з наших рюкзаків. Втома насправді дуже сильна і кожні пару десятків метрів треба зупинятися щоб відхекатися, але то не саме страшне. У мене чи то через простуду чи через висотну хворобу почала так боліти голова що здавалося вона зараз просто вибухне.

 

Коли ми нарешті прийшли в табір Кібо (Kibo Hut) то це вже була висота 4700 метрів і до нього ми подолали 9 км витративши на це 7 годин. Дорога йшла через натуральну пустелю яка до того ж ще й дуже холодна, але з яскравим сонцем від якого не захищають навіть хмари – бо ми вже вище хмар.

 

В таборі стоїть пара бараків поділених на кімнати в яких щільненько у два яруси стоять ліжка за матрасами. Ми мали б спати (з перервою на їжу) там до півночі, а потім вийти у 6-годинний перехід до вершини. Це роблять для того щоб вийти на вершину вранці і за пару хвилин тікати звідти щоб сонце не спалило залишки шкіри і щоб холод не відморозив пальці рук та ніг. І те і інше трапляється регулярно.

 

В таборі я не міг спати через те що мене у прямому сенсі трусило від холоду і навіть весь одяг та спальний мішок на мінусову температуру не допомагали. А коли я виходив на вулицю в туалет чи зігрітися то було важко навіть прямо йти і голова просто розривалася. Порадився з Оленою і вирішили йти назад. Я побоявся що за ніч мені стане гірше (а воно б гарантовано стало) і мені все одно доведеться йти назад, але вже в гіршому стані і у темряві.

 

Ну і власне на цьому наше сходження закінчилося – ми пішли назад коли ще було видно, а повернулися в Хоромбо вже у суцільній темряві. Там попадали на матраси навіть без вечері і заснули від втоми.

 

Оскільки вранці я все ще почував себе погано то ми вирішили не чекати повернення групи і йти назад. І зійшли вниз майже до самих Воріт.

 

А двоє інших учасників нашої групи дійшли таки на вершину (5800 метрів) і розказували що буквально через 300 метрів підйому від табору люди почали блювати (нас про це попереджали), втрачати свідомість та деякі повертати назад. Проте ці двоє дійшли до вершини, зробили пару фоток і пішли вниз. При цьому обпекли страшенно обличчя і заробили страшенну діарею (теж спричинена гірською хворобою).

 

На нашу команду з 4 людей працювали 2 гіди, повар, офіціант (він також поїв нас чаєм в дорозі та носив нам теплу воду щоб умитися вранці і ввечері) та 7 носіїв. І відповідно чайові треба давати кожному з них окремо (носіям усім разом) – це стане вам додатково у приблизно 20% вартості походу.

 

Що стосується їжі то як це не дивно вранці і ввечері нам до чаю/кави давали попкорн зроблений на сковорідці. А з нормальної їжі були рідкі каші (щось типу манки), суп, смажена куриця, варені овочі, сосиски, млинці або яйця. І багато хлібу та печива які ніхто з нас переважно не їв.

 

Ну от якось так. З одного боку я радий що ми це спробували, а з іншого розстроєний що не зайшли на вершину. З одного боку хочу краще підготуватися і спробувати знову за кілька років, а з іншого пригадую перельоти туди і назад (2017-12-Танзанія. Переліт) і думаю що краще щось інше зроблю і поїду в інше місце на глобусі.

 

Ну і головне – чи варто туди їхати і для чого туди лізти взагалі? Якщо вам не достатньо того що Кіліманджаро є найвищою горою Африки то збільшити цінність подорожі можна додавши до неї кілька днів сафарі (що ми і зробили) – багатство та буйство дикої природи однозначно будуть цікаві. Якщо ж вас цікавить лише сходження на гору і ви вже бували на високих горах то може сходження того і не варте. Особливо якщо враховувати тривалість та вартість поїздки у Танзанію.

 

Ну і окремо Олена просила мене написати яка вона молодець, тому пишу – так, Олена молодець, дійшла зі мною туди і назад і може навіть змогла б зійти на вершину, але не захотіла без мене.

 

 

 

Ну і ось вам ще й відео. Змісту в ньому ніякого особливого нема, просто хотілося знімати, а потім сяк-так як вмію зліпив у один відео-ролік:

 

Коли Black Sabbath записували свій альбом який планували назвати War Pigs у них залишалося приблизно 20 хвилин студійного часу за який вони встигли придумати і записати цю пісню щоб заповнити місце яке ще залишалося на плівці. І саме вона стала найвідомішою їх композицією.

Порвав зі своєю дівчиною бо вона ніяк не допомогала мені з головою.
Люди думають що я поїхав бо я постійно насуплений.
Весь день думаю то про одне то про інше, але не знаходю спокію,
Думаю у мене поїде дах якщо не знайду на що відволіктися.
Допоможи мені, дай чимось завантажити мозок!

Так, мені треба щоб хтось розказав мені про речі в житті яких я не бачу.
Я не бачу що могло б подарувати щастя, мабуть я просто сліпий.
Пожартуй і як кивну, ти засмієшся, а я заплачу.
Не відчуваю ніякого щастя і кохання це щось несправжнє.

Тепер коли ти почув про мій стан
Раджу тобі радіти життю, я би теж хотів, але для мене запізно.

 

 

 

Хороше в цьому альбомі те що його технічно, інструментально і композиційно виконано на дуже високому рівні. Ну та в принципі від команди іншого очікувати і не варто було б. А от що тут не так –  це те що музика як це не складно уявити стала ще м’якшою і мелодійнішою. Взагалі більшість композицій альбому не те що thrash metal, їх взагалі до металу дуже важко віднести. Також зникли навіть натяки на будь-яку агресивність що у музиці що у вокалі.

Перші пару композицій на диску доволі хороші між тим і навіть можна під них тренуватися чи код писати :) Але чим далі тим спокійніші і невиразніші пісні з’являються. Навіть композиція однойменна з альбомом доволі нудна і м’яка… Це точно не те що не найкращий, але навіть не один з хороших альбомів команди.

Оцінки:

 

 

Якщо ви чоловік, і якщо ви регулярно бігаєте, і якщо дистанції які ви бігаєте більше пари кілометрів за раз то у вас гарантовано не раз була проблема натирання сосків. Як би смішно це не звучало насправді такі натертості страшенно болючі і навіть душ приймати з ними надзвичайно неприємно. Колись я писав про такі рішення як NipGuards та Pro-Tec Athletics Liquicell Nipple Protectors. Рішення ці працюють, але чесно кажучи є доволі дорогими щоб використовувати їх навіть раз на тиждень.

І ось тут в нагоді якраз стає цей дешевий і як виявилося функціональний продукт. При ціні в $10 за 25 пар наклейок мені однієї пачки вистачає на кілька місяців. Самі пластирі мають доволі великий розмір і можна не боятися наклеїти їх мимо, або того що неправильно наклеєні вони відпадуть під час бігу – у мене ніколи подібних проблем не було. До того ж вони дуже тоненькі, не виділяються взагалі і знімаються легко коли треба. Насправді я часто про них забуваю і помічаю їх лише коли бачу їх на собі в душі :)

Саме те що треба бігунам. Оцінки:

Купити можна тут – https://www.amazon.com/gp/product/B0156X1BG2.

 

Дешевий (в тому сенсі що знятий без великого бюджету) фільм жахів який може стати сильно до вподоби любителям жанру. Я скоріше до таких не відносусь і тому історія про якусь незрозумілу нечисть що перетворює людей на безформені купи плоті мене не дуже зачепила.

Фільм, треба відзначити, зроблено дуже старанно і його малий бюджет помітно лише якщо довго і старанно придивлятися. Але це лише в плані спецефектів та чудовиськ в кадрі. Що стосується історії, акторів та розкриття персонажів то вже з’являються додаткові зауваження.

Але в цілому це скоріше хороший фільм жахів зроблений не за дорого. Дивитися його варто мабуть лише, повторюся, любителям жанрів. Особливо якщо вам подобаються фільми типу “Повсталий з пекла”.

Оцінки:

 

Антиутопія у якій людство гине і цивілізація руйнується через нашестя вірусу що буквально спалює людей.

Саму книгу можна умовно поділити на три частини. У першій головна героїня підхоплює заразу і намагається уникнути смерті від “винищувачів” хвороби. Також ми багато дізнаємося про її сімейне життя, роботу і таке інше.

У другій частині героїня яка врятувалася живе і потрапляє у пригоди у таборі таких самих заражених. Ну і знову ми дуже багато дізнаємося про майже кожного з другорядних героїв та їх життя, думки, переконання та історію.

Ну і в останній умовній частині героїня з купкою супроводжуючих тікає зі зруйнованого табору і шукає порятунку в майже міфічній місцевості.

Написано дуже добре, гостросюжетно там де треба. Герої та їх мотивація такі що віриш їм і переймаєшся за них. А от чому оцінка така не надто висока так це через те що занадто вже забагато деталей про спогади, досвід та стан психіки не лише головних діючих осіб, але і багатьох другорядних. Книга наче намагається кричати “я насправді серйозна література, майже як Достоєвський”… А в результаті начебто і цікава книга, але читаєш її, читаєш, а воно все щось розвивається і розвивається і вже не зрозуміло де зав’язка, де кульмінація і коли нарешті вже катарсису чекати. Коротше дуже багатослівна книга.

Оцінки:

Ще один приклад незаслужено непоміченого фільму. Якраз той самий випадок коли варто переглядати купу сміття щоб знайти подібний діамант.

Кримінальна історія яку знято на рівні з усіма іншими дорогими і відомими фільмами подібного жанру. Без перебільшення це фільм який не поступається найкращим зразкам. У нас тут є класні актори які добре грають, нетривіальний сюжет та розповідь що її ведуть не лінійно. А ще тут є красива картинка і взагалі усе вивірено і зроблено дуже якісно. Я прямо і не знаю навіть чому цей фільм не став відомими.

Ще ви можете побачити що оцінки цьому фільму проставлені невисокі. Як на мене то це якісь безвідповідальні ідіоти так оцінили хороший фільм від якого я отримав щире задоволення…

Оцінки:

 

Цікавий спосіб зробити кліп – давати послухати незнайому пісню невідомим людям на вулиці :)

Хочу дівчину з розумом як діамант,
Хочу дівчину яка знає як краще,
Хочу дівчину в туфлях на низькій підошві
І щоб очі у неї горіли як вогники цигарок.

Хочу дівчину у якої все там де треба,
Щоб була швидка, точна і різка як батіг,
Щоб одягала коштовності,
Щоб вкладала волосся.

Щоб досліджувала свої статки
І була постійно заклопотана.
Хочу дівчину у короткій спідниці та довгій куртці!

Хочу дівчину яка б вставала рано,
Хочу дівчину яка б лягала пізно,
Хочу дівчину яка була б зосереджена
І прорубала собі шлях мачете.

Щоб у неї були блискучі нігті
І низький голос що нагадує затемнене скло.
Щоб була швидка, точна і різка як батіг,
Щоб досліджувала свої статки
І була постійно заклопотана.
Хочу дівчину у короткій спідниці та довгій куртці!

Хочу дівчину якої легко позбутися,
Хочу дівчину з якої був би зиск,
Щоб ми випадкову зустрілися у банку,
Вона попросила ручку і ми познайомилися.

Щоб їй подоабалися маши з держалками для чашок,
Щоб подобалися машини які просто їздять,
Щоб вона поміняла своє ім’я з Кітті на Карен,
Щоб поміняла свою MG на білий Крайслер.

Хочу дівчину у короткій спідниці та довгій куртці!