Категорія: Історії з минулого

Квітень 2007–Майдан-2

Ні, ми не ходили тоді на нього спеціально. Просто був вихідній і ми поїхали на Хрещатик. А тут – бац, кодло людей.

 

Прикольно було те що там було фактично два Майдани – один на самому Майдані, а інший, блакитний, на Європейській площі.

У блакитному таборі було багато прикольних таких пацанчиків у спортивних штанях, тухлях і кожухах. Нам навіть там якісь почали розказути який Фьодорич кльовий, як їм дали оплачувану відпустку, привезли безплатно в Київ та ще й годують. Наскільки пам’ятаю в новинах тоді казали про 200 автобусів з Донецька.

Потім пам’ятаю біля помаранчової сцени багато їх крутилося бо музичка повеселіше була.У них там якісь заслужені пенсіонери витупцьовували на сцені під українстку народну фонограму.

Між збіговиськами стояли 3 кордони з міліціонерів і інших важких металевих предметів. Але ніякої там бійки чи особливих конфліктів ми не бачили.

Ми вчасно підійшли до сцени – якраз невдовзі почалися виступи. І було прикольно чесно кажучи. Були там Мертвий Півень, Мандри, Тартак, Плач Єремії, ще хтось. Все вживу, з офігенним апаратом. Тим більше ми під сценою стояли Smile

А потім ми озирнулися і жахнулися скільки людей набилося. І під прапорами аж неба не видно було. На диво п’яних було мало, хоча були удоди з цигарками в зубах і такі що ставили порожні пивні пляшки під ноги (чи треба казати що за пару секунд пляшка у такому натовпі перетворюється в бите скло?).

Плотім виступала Тимошенко, щось про “дайте нам теж трошки вкрасти”, потім Луценко, далі не знаю…

Власне на Тимошенко ми і почали вибиратися з натовпу. І вибиралися весь час доки вона свою промову не закінцила. Хвилин 30 як мінімум.

Олена була з помаранчовою (вірніше помаранчово-червоною) торбою і у яскраво помаранчових мартінсах. І через такий прикид її зловили журналісти Нового Каналу здається і брали інтерв’ю. Щось типу “за що ви так любите помаранчових?”, а вона їм “та ні, це мені просто колір цей пасує” Smile

Я подзвонив своїм і мама сказала що хвилин через 20 після мого дзвінка її у новинах показували. Отаке.

Кішка Лєнка, частина перша

Якось спочатку я був абсолютно байдужий до котів. Ну тобто взагалі. Є вони там чи нема, ніколи вони в мене ні інтересу не викликали, ні бажання завести собі. А собак я боюся. Від великих взагалі в оціпеніння впадаю, від маленьких просто нервуюся. Прямо з дитинства.

А Олена тим не менше кілька років мене пиля про “ну давай заведемо кицю, ну давай, ну давааааай”… І от якось вона лежала в лікарні і в палаті познайомилася з дівчиною яка роздавала свіженароджених кошенят. І пообіцяла їй що ми одного заберемо.

Ну я звісно поопирався, але чи то в мене настрій такий був, чи зірки так склалися, але я махнув рукою і сказав що давай візьмемо. І от після роботи, чорним зимовим холодним вечором ми зайшли забрати своє кошеня. Нам винесли таке маленьке, свіженароджене, трошки аж фіолетового кольору. Відсипали ми жменю дрібних грошей хазяйці і пішли собі. Це було за якийсь тиждень до нового 2000 року.

Йшли і думали як кицьку назвати. В принципі до того ми майже погодилися назвати її Леся, але побачили що вона ніяка не Леся зовсім. А Олена запхали її під пальто такого точно (ну просто один в один) сірого кольору що і кицька. І от сидить воно там, мале, дохле, носа висунути боїться, і починає сердитися і гарчати. Ми аж розсміялися. Я і кажу – “вона, Лєна, прямо як ти коли сердишся, просто якась друга Лєнка”. От так ми і зрозуміли що кицьку звати Лєнка.

Спочатку ми навіть не вимикали світло коли йшли з дому, думали що їй страшно в темряві самій Smile Перші пару тижнів Лєнка ходила лише під стіночкою, вона взагалі народилася останньою і була найменша і найслабша з поміж своїх братів і сестер. Але характер… Ага, до туалету вона була привчена вже одразу, бігала шукала куди сходити в перший день, мабуть мамка навчила.

Як положено гралися з нею у м’ячика, тягали мотузку з бантиком на кінці, борюкалися… Власне на другий день я цілком нормально сприйняв що це член нашої родини і вже ніколи не переймався з цього питання більше.

Власне чому я більше симпатизую котам так це через їх чесніть. Собаки схожі на людей – розуміють хто в родині головний, яка ієрархія і позиціонують себе у відповідне місце в ній. Собаки знають кого любити, кого терпіти, а хто не важливий. Такі собі високосоціалізовані люди. Коти ж, на відміну, плювати хотіли на всіх хто їх особисто не влаштовує. Тобто вони ще якось терплять людей бо ті їх годують, але щоб заслужити хоч якусь симпатію треба постаратися. Тому і вважаю їх чеснішими і правильнішими створіннями. Але не будемо в срач перетворювати, нікому нічого доводити не збираюся, це просто моя думка і те що я відчуваю.

Ну от, а далі вредний характер почав проявлятися так що ой-йой. Наприклад коли ми продавали квартиру і покупці від банку (три здоровенні мужики) ходили і кругом зазирали Лєнка налетіла на одного і так нашугала що вони просилися щоб ми її забрали.

А потім, коли ми в тому ж під’їзді переїхали на інший поверх то вона спочатку все тікала на перший і сиділа там під замурованими дверима, тіпа додому прийшла.

В принципі кожен хазяїн кішки чи кота розкаже про те як його тваринка усіх ганяє і нічого не боїться. А я не буду. Я в тому сенсі що наша непоступлива ані на стілєчки, аж ніяк.

Потім коли в неї настала пора плакати за котиками ми так натерпілися, такі історії були. Приносили ми і котів додому. Був навіть один такий що розшмонав у клапті китайську торбу поки я ніс його додому. Ніфіга… Ті що полодші сиділи під столом, а ті що побільші і з досвідом по свійські так підходили, притискали лапою голову до землі і починали пристроюватися ззаду. І тут починалася бійка. Вони носилися по хаті, били горщики з квітами, орали як несамовиті і шипіли одне на одного всю ніч.

Возили ми її і в село до сільських котів з манєрами попроще. І знову нічого. Навіть гуртом так і не подужали. Коротше досі вона у нас цнотлива Smile Якщо хто хоче сказати “та от треба було бла-бла, гарантія 100%” то я готовий поспорити що це ми теж пробували і нічого не вийшло. Так, ми багато через що пройшли.

З іншого боку як її не чіпати то і вона ніколи сама агресію не проявляє, від шуму та запахів краще піде до себе у кімнату. Коли до нас приходили друзі то Лєнка займала місце за столом на вільному стільці чи у колі на підлозі і водила головою туди-сюди дивлячись на того хто говорить. В смислі не збоку сиділа, а от прямо так і положено в компанії займала своє місце.

От брата мого, Романа, Лєнка щось не надто любила, шипить і лапою замахується. При тому може залізти на коліна до нього і заснути там. А от знімати її, чи навіть торкатися він права не має – одразу отримає по руці і буде вкушений.

Ми гуляли з нею по вулиці, але ходити вона не надто любила, в основному сиділа у мене на плечі і все навколо оглядала. А сама на вулицю ніколи не просилася. Вистачає для усього балкона – погуляти на перилах і заснути на самому їх краєчку так що вітер її хитає а всі аж за серце хапаються як бачать це.

Потім я поїхав у Дніпро працювати і якось забрав Лєнку з собою. Олена мала приїхати через пару днів. Так поки вона не приїхала Лєнка просиділа всі 2 дні під диваном і виходила лише поїсти і в туалет. Як тільки дружина зайшла в квартира так одразу і кішка з’явилася на світ і наче нічого і не було.

В Дніпрі вона якось у нас випала з вікна і зламала лапу. Вірніше ми спочатку не знали що зламала. Бачимо – шкутильгає. Поніс я до одного ветеринара. Той щось там позаглядав і каже що типо вона нас дурить, розтирайте що напухло спіртом і все пройде. А вона оре як лапи торкаєшся і взагалі перестала ступати на неї. Через кілька днів повіз я її у нормальну ветлікарню. Там зробили рентген і сказали що перелом. Ну отже давай робити операцію. Вкололи її якимось присипляючим. А видовище це ще те, скажу вам, кішка під наркотою… Побрили лапу, порізали там, спицю вставили, забинтували. Виносять, кажуть за пару тижнів привіз спицю виймати (вона прямо назовні стирчить у неї між пальців). А кішка спить. І спить так з неповністю закритими очима. Очи почали сохнути і навіть видно було що поверхня вже пішла хвилями, бррр.

А далі була веселуха міняти пов’язки і мазати мазями. Якщо ви не пробували чимось помазати чи забинтувати кішку то скажу просто – це лише практично нереально. Все намазане одразу злизується, все намотане зривається зубами. Ну та нічого, виходили, тільки і досі один пальчик на передній лівій лапі не працює.

А потім ми поїхали у Київ. Олена везла Лєнку потягом. Я боявся що в новій квартирі вона буде призвичаюватися, але з першої ж секунди все було нормально.

Продовження:

J&D Brothers гітара і я

Колись була у мене така в Києві.

Причому купив я її досить незаплановано тоді – просто сидів читав форуми металістів і побачив оголошення. Подумав що чом би й ні? Бо того якось страждав без неї (свій акустичний Fender залишив у Дніпрі коли переїздив у Києв). Це була J&D Brothers 951F/P темно-синього кольору (Тайвань) – http://www.jandd-guitars.com/jd-951fp.htm. Заплатив я тоді за неї 800 грн. що дорівнювало на той час $170+. Так, всі ці деталі я “пам’ятаю” зі свого попереднього поста” Smile І до неї мені мені попередній власник дав чохол, ремінь та комплект нових струн.

Спочатку я на ній лабав відключеній. Потім почав включати через ноутбук, знайшов якийсь програмний дісторшн. А потім взагалі примочку купив (дісторшен) і комбік.

Що там був за комбік (здається Маршал якийсь маленький) і яка примочка я вже не пам’ятаю, алк дізнатися можна бо воно усе разом перепродалося 2х5х’у перед моїм від’їздом з України. Підозрюю так воно в нього і стоїть там, пилюку збирає Smile

Про саму гітару можна сказати що такі гроші це ще й непоганий інструмент, навіть трохи більше ніж може знадобитися абсолютному початківцю.

Особливо весело було міняти на ній струни бо там стоїть Floyd Rose – така “машинка” що неї можна підтягувати/опускати струни. Тому настроїти її як звичайну гітару не вдасться – кожна додана/підтягнута струна міняє натяжку усих інших і весь стрій пливе. З незвички можна години 4 пропаритися. І потім ще доведеться піднастроювати кілька разів Smile Більше того, оскільки стрій “плаває” то струни фіксуються спеціальними болтами біля головки гріфу і поті тонко підстроюються винтами на самій машинці. Ну та веселуха ще та.

А грав я доволі несистематично, хоча і намагався якогось розпорядку дотримуватися. Гамми спочатку, розминку/розтяжку. Потім вже ті речі які трошки підучив – фрагменти соло та рифів. Потім розібрати по нотах/табулатурах щось нове. Потім спробувати підібрати щось на слух. Тут головне регулярність занять.

А, ще в мене з собою був метроном/тюнер Korg, типу такого – http://korg.com/GA30. Під нього вчився рівно тримати ритм і з ним же настроював гітару. Теж мабуть цей мега-девай осів у Деніела.

А потім взагалі почав пробувати грати чисто гітарну партію під доріжки інших інструментів з комп’ютера.

По приїзду в штати спочатку все думав що треба ж купити інструмент і прибамбасів до нього. Тим більше що і вибір тут побільше, і ціни краще. Але якось з’явилися інші хобі і я сів, прикинув, і зрозумів що часу в мене на гітару не буде. А це як-ніяк а хоча б пару годин в день. Ну ото так спогадами і живу…

Андрієвський… січень 2007 року

Дикі люди що тільки но приїхали до столиці. Вірніше я вже там прожив пару тижнів сам, а потім до мене переїхали і обидві Лєнки.

Ми спочатку як справжні “понаїхали тут” ходили з відкритим ротом по Майдану, Хрещатику, узвозу, в метро захоплено каталися, …

На Майдані ще пам’ятаю ялинка новорічна стояла, а ми на неї вранці 1го січня поїхали дивитися. Людей майже нікого не було, так класно.

 

Якось у Києві, метро Бориспільська

Ми такі карочє кудись пам’ятаю поїхали, але Київ знали ще погано і тому сіли не на ту маршрутку. Ну і заїхали чорті куди. Потикалися десь між будинками, бачимо – вже колгоспні поля почалися, Києва нема далі. Почовпли назад. А тут таке, бац, метро.

От і вся історія власне.

А, ну це був початок 2006 року.

 

Як я працював в Luxoft’і

На той час як мене переманили в Києв я працював в Дніпропетровському ISD. І все там було непогано, платили добре, вся зарплатня біла. От тільки робота була нудна ну просто неймовірно. Головна причина – повільність та забюрократизованість процесів. Ну та не про це…

От якось дзвонять мені і кажуть що є тут у нас такий цікавий проект чи то “Куп” чи то “Куб” (з’ясувалося з часом що Skoop), типо пишемо інтернет-пошук і взагалі у нас добре, їхай до нас.

Ось така у нас була команда

Ну поїхав на співбесіду, оплачують же. А на той час це було доволі круто, не всі так робили. Покатали мене на таксі з офісу розробників у центральний офіс.

Коротше серйозні потсони у опен-спейсі шось сидять колбасять, якийсь американець у них там, повний agile і взагалі кльово.

На співбесіді не так щоб питали щось складне, в основному стандартні українські співбесідні питання про віртуальні деструктори. Також попросили лист на інгліші написати і показати як роблю TDD у Блокноті.

Потім з’ясувалося що це стартап інет-пошуку зі спеціалізацією в пошуку людей – інтереси, компанії, друзі, …

Усе майже писали самі, боролися з перформансом постійно, весело було. Зараз я сприймаю все це як дитячий садок, але тоді це виглядало круто, ідея здавалася робочою, архітектура правильною… Але то ж стартап! Головна ціль в таких випадках вразити інвесторів і продатися подорожче доки ніхто не розібрався що до чого. Це не в смислі що ми мухлювали, у нас все було класно. Але ніякого масштабування, балансування і інших речей передбачено не було.

Ось такий у нас був опен-спейс

Американці виявилися не простими, а динозаврами ІТ – участь в комітетах ASCII, директорування у відомих компаніях, дружба з відомими дядьками типу Граді Буча. Ще й книжки вони пишуть типу тієї що її обкладинка приведена.

Найбільше що мені сподобалося так це саме гнучка розробка – планування на тиждень, стендапи, максимальна ефективність. Я просто очам своїм не вірив як багато роботи ми встигали робити.

Ось так ми точили їжу в ресторанах

Luxoft же взагалі це така велика контора яка “здає напрокат” команди і люди працюють не те що над і близько не схожими проектами, але навіть в різних умовах. У нас, наприклад, був жирнючий інтернет, по два монітори, повністю відсутня документація і поштова переписка, щотижневе спілкування із замовником, пиво по п’ятницях і якась бігалка-стрілялка вечорами. В інших командах були зовсім інші порядки.

Гроші на той час платили налом. Виглядало це круто – приїздила бухгалтер з водієм, розкладала на столі стопки баксів так що весь стіл був ними зайнятий. А далі люди підходили по черзі, називали прізвище, отримували гроші і все на цьому, ніяких документів підписувати не треба, гуляй собі. На той час коли я вже майже точно знав що піду з компанії почали нас гнобити щоб ми усі ставали приватними підприємцями. Я, чувши не раз який геморой закриття того ПП, тягнув до останнього і таки уник цієї щасливої долі.

Ось так ми каталися на картах

Зворотня сторона це звісно як завжди – мінімільна офіційна зарплатня, мінімум відрахувань в пенсійний фонд, непрозора схема кар’єрного росту і росту з/п.

Хоча компанія навіть зробила нам з часом медичні страховки, але на той час в Україні вони були непотрібні тошки менше ніж повністю.

Ну іне обійшлося без приколів під час звільнення. Не хотіли видавати гроші завчасно, казали шщо тільки у вказану дату можна. Але це вже приколи бухгалтерії. Довелося поїздити туди-сюди (офіс де я працював був доволі далеко від центрального офісу), попідписувати і порозпечатувати документи, навіть візу вимагали показати. Але в кінці кінців таки видали гроші.

Підсумок такий: команда була супер, монсти і ман’яки (і чесно кажучи я дуже хотів би бачити більшість з них тут у нас, так що якщо хтось з них читає і вагається – не вагайтесь, зв’жіться зі мною плз), проект був супер, про контору взагалі мало шо маю сказати (: Треба дивитися на який проект йдете та які у них порядки там. Але в цілому незрівнянно краще ніж попередня робота.

Ось так я працював працю

В сумі я провів там майже рік, і за винятком останнього місяця це було дуже круто. А що поламалося? Ну історія типо така. Ті дядьки що почали проект знайшли директора який повинен був принести ще більші інвестиції бо він знав людей з грошима (здається навіть продали йому стартап). Той швиденько зафігачив офіс у штатах з адмінами, адвокатами, менеджерами і дізайнерами. При чому майже всі вони як на мене були непотрібіні. Потім він почав показувати проект інвесторам, і при цьому інтенсивно пропихував свою ідею з якою носився вже якийсь певний час. В результаті показавши комусь який у нас крутий пошуковики він вибив якісь гроші під розробку зовсім іншого продукту.

І от повертається наш менеджер зі штатів і з порога заявляє що все що у нас є ми викидаємо (так, абсолютно все) і починаємо писати на джаві якусь систему боротьби зі спамом. Це був капєц, ніхто нічого не розумів і деякий час навіть намагалися продовжувати працювати над тим куди вже вклали неміряно праці.

І самий прикол був в тому що у нас то була команда С++ програмістів. Коротше найняли сеньйора джавіста, почали вивчати якісь ліби і фрейворки. А воно все якесь таке… Та ще  не хочеться робити ту нудятину. Народ вже відверто засумував і почав неспішно шукати собі де приткнутися. Не самий поганий варіант – ти типо працюєш, шось навіть якісь сторінки робиш, в той же час ходиш на співбесіди, розсилаєш резюме і пригадуєш як класно було.

Потім коли я вже переїхав у Редмонд вони наче запустили продукт, зняли якісь рекламні роліки, а за кілька місяців усе закрили і всих розігнали. З одного боку наче бездарно втратили все, правда? А з іншого ті хто почав стартап відбили свої гроші, новий директор кілька місяців отримував зі своїми корєшами нефігову таку зарплатню. Ну а гроші інвесторів згоріли – так це статистика. Скільки там, один з тридцяти стартапів вистрілює чи що? І той що вистріл.є покриває інші 29 які провалилися. Так що отаке.