Старт який проходив в нашому штаті не надто далеко від нас (менше години з нашого дому до місця старту). Це він вже проходить вдруге: мав би вперше відбутися у 2020-му – COVID, у 2021-му я стартував на Чемпіонаті Світу (2021-09-18 – IronMan 70.3 World Championship, St. George, Utah) коли проходив цей старт. Отже цього через те, що Чемпіонат Світу відбудеться в кінці жовтня зміг стартувати у себе вдома.

Також місце де проходив цей старт це ще й місце іншого коротшого місцевого триатлону який я вже робив кілька разів: 2021/06/05 – Lake Wilderness Triathlon та 2022/06/05 – Lake Wilderness Triathlon.

Цей старт як для IronMan доволі невеличкий – трохи більше 1200 людей, усе так затишно і по домашньому.

За два тижні до старту в озері знайли якісь токсини (щось з водоростями пов’язано) і були побоювання, що старт пройде без плавання. Але наче все було нормально і плавання не відмінили.

На момент старту вода була доволі тепла і хоча гідрокостюм був потрібен проте вже шкарпетки для плавання та рукавички були заборонені. І мій Zone3 Vanquish для подібної температури схоже якраз і призначено.

Стартував я десь серед перших 50 – запускали по двоє кожні 5 секунд. І мене на плаванні обійшло кілька нейомовірно швидких пловців, аж прямо вражає іноді які сильні люди бувають у окремих видах спорту.

В цілому саме плавання пройшло спокійно і з мінімумом контакту. Єдине що одразу протекло праве око в Blue Seventy Element Goggles, але я вже якось навчився на це не звертати особливої уваги і доплив нормально.

У підсумку плавання вийшло за 33:37 – 18-й у своїй віковій групі та 135-й у загальному заліку. Дуже хочеться плавання зробити швидше за 32 хвилини, але ніяк не виходить.

Після плавання біжимо вгору, через ворота у транзитку, вниз. Доволі брудно: пісок, гравій, гола земля, пожовкла трава…

Старався бігти швидко, костюм зняв теж швидко, шолом на голову, вел в руки і побіг з ним. А вийшло аж 2:39 у підсумку – довго бігти до вела і потім з велосипедом ми метрів 200 ще бігли до того як скочити на нього.

Для свого шолому Rudy Project Volantis я цього разу обрав прозоре скло – було трошки хмарно, перед стартом навіть крапав легкий дощ. Але вже під час вело яскраво світило сонце і пару разів мене надзвичайно сильно засліплювало так що аж дороги не було видно. Врятувало те, що більшість траси проходить між високих дерев, тобто у затінку і сонце не стало на заваді.

Сам вело-етап був переважно послідовністю різної довжини підйомів та спусків – лише 3 рази на всю дистанцію були пласкі і достатньо довгі ділянки щоб можна було “лягти” і нормально вкрутити педелі.

Тренер написав завдання – виглядало доволі легко (менше ніж зазвичай ватт), але в процесі з’ясувалося, що тримати навіть такі показники вимагає концентрації та зусиль. Але в цілому мені здавалося, що я можу проїхати краще ніж заплановано. Проте гірки та повороти накопичувалися і остання 10 км треба було вже серйозно крутити щоб дотримуватися плану. А те що до стандартної дистанції в 86 км додали ще кілька не допомагало аж ніяк.

По ходу мені вдалося обійти певну кількість людей, але і мене обійшло доволі немало. Як завжди якісь дивні люди пролітали мимо мене на шаленій швидкості вже на 60-му кілометрі. Кожний раз цьому дивуюся – що у них там за план і як вони розподіляють зусилля?

Цього разу остаточно перейшов з гелів Maurten на e-Gel від Crank Sports, хоча порошок Maurten все ще використовую (в меншій пляшці на рамі чиста вода). І через те, що було не надто жарко навіть не брав додаткову воду на пунктах де роздають харчування по трасі.

Вело вийшло за 2:42:18 – 15-й в своїй групі та 81-й у загальному заліку. Несподівано високо стрибнув у загальному заліку. Проте час на вело такий собі і можна було б ще трошки додати якби була необхідність.

Після вело знову довга пробіжка з велосипедом… і я не відчуваю стоп. Тобто абсолютно заніміли і навіть не відчуваю як ступаю на асфальт. Біжу акуратно щоб ніде нічого не пошкодити поки не повернеться чутливість. Трошки забарився натягуючи шкарпетки та кросівки, проте не надто. Далі вибігати з транзитки знову в гору. І в результаті вийшло 2:36 уся друга транзитка – дуже багато бігати по ній.

Починаю бігти і вже одразу не задоволений – траса на цьому триатлоні для бігу на 95% є грунтовою дорогою з натоптаним в неї гравієм. А на такій поверхні мої улюблені Saucony Endorphin Pro не працюють – карбонова вставка наче взагалі відсутня і по суті вони перетворюються на просто легкі кросівки. До того ж каміння хоча і не набивається в підошву (профіль не достатньо глибокий щоб щось зловити), але постійно є таке відчуття.

В мене зайняло кілометри 4 нарешті розбігтися щоб відчув – ось це я вже біжу. До того усе заніміло, якісь незрозумілі страждання всюди, коротше якось так.

На старті бігового етапу мене обійшло парочка швидких бігунів, а далі я дуже повільно і поступово підбирався та обходив тих хто попереду. І вдалося певну кількість обійти. Тут ще змагалися ті хто робив триатлон-естафету (коли кожен вид робить інша людина) і часто саме бігуни у них найслабші.

Було не спекотно взагалі, усі дистанція у парку між височених дерев, але було неймовірно нудно – траса абсолютно не цікава. Навіть не знаю чому, але кожного разу коли я бігав по тому парку це було важко в тому числі через те, що нема на що дивитися поки біжиш.

На пунктах харчування (кожні 2 км) брав Gatorade, водою практично не обливався. Вже на останніх 8 км почав пити Coca-Cola та Red Bull, але ефекту чесно кажучи цього разу не відчув взагалі.

Як і було заплановано у другій половині почав дуже поступово нарощувати темп і все йшло добре, аж поки не залишилося 2 км – тут різко настала втома і почали сильно боліти ноги. Я аж здивувався трошки від такого різкого падіння сил.

Трошки порозмірковував чи терпіти, чи може кинути усе. В результаті трошки знизив темп і так зміг добігти. І навіть фініш був по бугристій грунтовій дорозі де лише останні 50 метрів були рівними і вистеленими килимом. Це я до того, що час бігу мало що значить якщо не враховувати стан поверхні по якій довелося бігти.

Весь біг вийшов за 1:40:21, що доволі непогано і я думав буде гірше. Під час бігу на час взагалі не дивився – натомість контролював пульс. Це 12-й результат у віковій групі та 81-й у загальному заліку.

В підсумку 12-й у віковій групі та 81-й у загальному заліку з часом 5:01:31. Можна було б мабуть додати трошки і спробувати фінішувати швидше за 5 годин, але це не було ціллю, і, повторюся – час я навіть не відстежував.

Дані з годинника – https://connect.garmin.com/modern/activity/9631950556.

І ще кілька світлин:

Невеличкий (можна сказати “ламповий”) триатлон в містечку яке в менше ніж годиною машиною від нас. Кілька років тому я вже робив цей старт: 28/8/2011–Lake Meredian Triathlon, 2012-08-26–Lake Meredian Triathlon, Kent, WA, 2013-08-26–Lake Meridian Triathlon, Kent, WA, та 2015-08-23 – Lake Meridian Triathlon – 2:20:48.

Цього року робив олімпійську дистанція як контрольний старт перед наступним IronMan 70.3. І далі короткий звіт, бо особливо щось розписувати… і нема чого.

Плавання – старт з води, старші за 45 років стартують усі разом через 3 хвилини після молодших. Вода доволі тепла, але мутнувата і особливо в ній нічого не видно. Гідрокостюм Zone 3 показав себе добре (цього разу щоб не стерти шию наліпив терапевтичну смугу). Усе плавання в натовпі, але відносно мало зіткнень.

Викладався наче добре, але у підсумку вийшло аж 27:02, хотілося б швидше. Коротше 22-й на плаванні у загальному підсумку.

З води побіг у транзитку яка була дуже близько, а там вже велотуфлі на педалях. Тренер сказав треба вчитися стрибати на вел з туфлями, а не бігати у туфлях по транзитці як чайник. Отже пробую. Закріпив туфлі і “підвісив” їх у потрібному положення офісними гумовими стрічками як профі.

Власне вдалося сісти нормально – хоча я не застрибую на вел на льоту (і мабуть ніколи не буду), проте вставити ногу в одну туфлю, перекинути іншу, вставити теж в туфлю, покрутити якийсь час, застебнути липучки… це вийшло.

Маршрут вело цього року трошки поміняли – стало два розвороти на 180, але в цілому відносно пласкі ділянки вперемішку з не надто довгими гірками і спусками відповідно. Можна розганятися. І мені навіть вдалося кількох людей на вело обійти. Хоча викладався не на всі 100 – боявся за коліно.

Фінішував вело за 1:06:10, що стало 8-м результатом у загальному підсумку, а мені дозволило наблизитися до першої десятки.

А ось вже і транзитка наближається – розбуваюся ще в сідлі (це складніше), так-сяк виймаю ноги, зістрибую з вела, біжу в транзитку. Шкарпетки (не хочу і не буду бігати без шкарпеток), кросівки, хапаю пояс з номером, кепку, окуляти і побіг.

Біг такий же як і попередні роки – по парку туди і назад. Частина траси на початку майже в лісі, постійно вгору і вниз. Потім ті хто робив спринт розвертаються, а я біжу далі.

Попереду далеченько хтось біжить, але я знаю, що головне не перестаратися і тримаю темп та пульс. І відставання у метрів 100 вдається скоротити вже на 5-му кілометрі. А ось вже і поворот назад.

Дивлюся на тих хто біжить назустріч і бачу пару просто надзвичайно швидких. І обоє вони (добре хоч молодші значно) обійшли мене за пару кілометрів до фінішу. Але і мені вдалося ще пару людей обійти. А ось і гірки перед фінішом, уважно слідкую щоб не “перебрати”. Остання пряма, забігаю у парк, фініш.

Біг за 44:59, так собі. 12-й час у загальному заліку.

Відхекався (щось важко було після фінішу), набрав їжі, посиділи з Оленою пожували. Ну а потім чекали нагородження – я був 2-м у своїй віковій групі, хоча зараз протокол показує, що першим.

Час усього старту – 2:19:53, 10-й у загальному заліку. Протокол змагань – Lake Meridian Triathlon Results (runsignup.com).

Дані з годинника – Garmin Connect.

Усього через два тижні після старту IronMan 70.3 Couer d’Alene вийшов на страт в Орегоні. Цей старт я робив минулого року (2021/07/25 – IronMan 70.3 Oregon), а тому не зважаючи на коротку перерву між стартами хвилювався не так щоб сильно. Хоча за два тижні практично без тренувань ледь вдалося відновитися.

В Салем (маленьке містечко де і був старт) добиралися машиною (більше 3 годин), готель було складно знайти – усе розкуплене. Але хоч ціни не божевільні як в Кур д’Алені.

Цей IronMan проходив тут лише вдруге, але цього разу участь приймали і професіонали – як серед чоловіків так і жінок були дуже відомі імена.

Як і минулого року старт був в 1.5 км від транзитної зони куди ми всі організовано і потопали. Цього разу спеціально взяв старі капці щоб викинути їх на старті.

А у воду заходили приблизно як і минулого року – крутий спуск, стрибок і поплив. Ніяких розминок, нічого такого. Знайомий з тим, що запускають у воду через 5 секунд по одному я стартував серед перших 200 учасників. А ті хто стартували останніми у воду потрапили майже через 2 години після початку.

Сама дистанція наче стандартна – 2 км. Але завдяки течії я проплив її значно швидше ніж міг би у спокійній воді – 19:29, 18-й у своїй віковій групі.

Цього року річка не була така мілка як минулого і пішки йти посеред плавання не довелося. Але місцями дно було настільки близько, що його майже торкався рукою.

Всю дистанцію дуже сильно світило сонце в обличчя і роздивитися щось попереду було складно. Навіть одного разу прямо у великий червоний буй влетів – просто не бачив його через засліплення.

Хоча перед стартом попереджали – пропливати між помаранчовим та червони буями весь час, інакше дискваліфікація, але цього ніхто не дотримувався просто через те, що течія іноді несла сильно мимо і буїв не було видно. Люди і зліва і зправа постійно запливати за буї, але нікого як я зрозумів не дискваліфікували. Та і в принципі це не давало ніякої переваги – пливсти треба було фактично по прямій.

А після виходу з води ще десь метрів 400 треба було бігти до транзитки, це доволі далеко. Там як завжди неспішно одяг велотуфлі, шолом, схопив байк і побіг на вело. Перша транзитка за 5:02.

Вело я пам’ятав ще з минулого року – переважно пласка дистанція, кілька коротких гірок, туди і назад. За місто виїхали практично миттєво, далі трошки лісу, а потім десятки кілометрів полів кукурудзи, полуниці, пшениця… Машин практично не було, дорога широка, асфальт на 90% дистанції дуже хороший. Для сильного велосипедиста це прямо дуже хороший етап.

Я одразу відчув, що не потягну усю дистанцію в режимі запропонованому тренером, а тому знизив вати і намагався тримати зусилля на одному рівні. План був заощадити для бігу, і він вдався.

Певна група людей які то мене обганяли, то я їх визначилася доволі швидко і ми фактично усю дистанцію їхали “поруч” на відстані кількох сотень метрів міняючи позиції. Хоча пролітали мимо в далечінь якісь безумно швидкі велосипедисти, але і традиційно були такі, хто на диво повільно їхав або очевидно здав вже по дорозі назад і їх обходив.

При тому, що я знав, що кручу слабше ніж хотілося б тренеру за самопочуттями виклався якраз нормально – наче не сачкував, але і ноги не відчували ближче до фінішу, що бігти не зможу.

Ось вже пішли останні гірки які переважно були розташовані біля старту, кілька з нас збилося в групу якою ми і приїхали до транзитної зони. У підсумку вело за 2:32:10 і 16-й у своїй віковій групі.

Далі без особливих пригод: зіскочив з вела, побіг, повісив, туфлі і шолом зняти, шкарпетки одягти, кросівки одягти, окуляри, візор та пояс з номером в руки, гель вирішив не їсти, побіг… і ноги почуваються нормально – можна бігти як заплановано! Уся транзитка за 3:09.

Бігова траса цього року була інша, і була значно краща. По-перше, не було ділянок з гравієм. По-друге, більшість дистанції ми бігли в затінку. А, по-третє, було два кола – це не те щоби сильно краще, але бігти по вже знайомій ділянці легше бо розумієш що, де і коли попереду.

На початку бігу людей було доволі мало, але було і за ким триматися і кого обходити. Постійно собі нагадував щоб не бігти швидше ніж треба і слідкував за цим.

Перші півтора кілометри до початку кола, аж ось мене обходить перша жінка-профі. А за пару хвилин за нею і друга. Третя, четверта та п’ята учасниці мене вже обійшли в кінці першого кола. Біжать вони надзвичайно швидко і видно, що працюють дуже важко – дихання, фокус, все це. Також вражає які вони всі крихітні (мені по плече) і як потужно при цьому виглядають.

На кожному пункті харчування обливався водою, ковтав Gatorade, якщо була крига – за пазуху. При цьому старався не зупинятися чи навіть не уповільнюватися і вдавалося доволі непогано. Гелі вирішив не їсти – не хотілося взагалі і здається Maurten які дають на IronMan мені не дуже підходять.

Десь на 4-му кілометрі мене обійшов інший учасник який спочатку трохи втік вперед, але потім я почав дуже повільно до нього наближатися. Навіть по годиннику перевіряв – я тримаю постійну швидкість, а він посупово втрачає швидкість. І через кілометрів 8-9 я його догнав і так же обійшов. Це про важливість правильно планувати і дотримуватися плану.

Проте як би там не було, а за 5 кілометрів до фінішу стало важко і дуже швидко робилося все важче і важче. І ось ми вже вибігаємо на останній кілометр до фінішу. Попереду міст, так близько і так далеко. Назустріч біжить великий і невпинний потік учасників які щойно закінчили вело. А попереду майже нікого.

Хоча он десь далеченько біжать пара людей. Роблю зусилля… і доганяю одного, а потім і другого. Ну та раз вже обійшов то бросати за 300 метрів до фінішу якось не доцільно, продовжую.

Фініш. Біг за 1:38:25, 11-й у віковій групі. І це мій найкращій біговий результат на Half IronMan.

Дані з годинника – https://connect.garmin.com/modern/activity/9178780209.

А далі готель, душ, Speed Hound ProPerformance Recovery Boots, і повертаємося на нагородження та ролаут (це там де слоти на Чемпіонат Світу дають). Вдалося отримати свій слот, а отже в кінці жовтня ще раз спробую трасу в St. George.

Минулого року вже пробував зробити цей старт, але не склалося – двічі пробита камера на задньому колесі і в результаті не фінішував – 2021/06/05 – Lake Wilderness Triathlon.

Цього року було кілька змін серед яких:

• Старт привабив більшу кількість учасників серед яких були доволі сильні. Причина в тому, що частина цього старту входить в IronMan Washington – а отже люди хочуть ознайомитися з маршрутом.
• Вперше стартував на tubeless шинах (тобто без трубок всередині), вийшло наче непогано, детальніше що і як колись згодом.
• Новий гірдо-костюм Zone 3 Vanquish (про нього теж трошки згодом).
• Новий костюм Zoot Tri Aero FZ (огляд – Zoot LTD TRI Aero FZ Racesuit – Racing As One).

Прокинулися о 4:30, заварили каву-чай в дорогу і вирушили. Вже за 40 хвилин були на місці, вдалося припаркуватися відносно недалеко. Забрав стартовий пакет (цього разу з номерами давали отруйно-салатову футболку) і пішов у транзитку все розкладати по місцях.

Старт був о 7-й ранку де учасники самі вибирали в якому порядку стартувати. Я був у першій двадцятці і в принципі десь недалеко від неї і приплив.

Вода яка здавалося не надто холодною насправді виявилася надзвичайно холодною як тільки дісталися глибини. Несподівано почало протікати одне око в чудових окулярів Blue Seventy Element – до цього вони ніколи в мене не текли і взагалі буди мої улюблені. До того ж по дорозі назад почало світити сліпуче сонце і я навіть почав хвилюватися, що прозорий візор на велошоломі не дасть мені нормально бачити.

Усе інше на плаванні було доволі добре. Перші учасники відірвалися від мене і так і сиділи попереду. Також мене обійшло 4 чи 5 людей за всю дистанцію і за кожним з них я зміг драфтити певний час.

Також були певні побоювання за праве плече і шию – боліло і було не гаразд весь тиждень перед тим, але гірше не стало. У підсумку плавання 25:19 і за власними відчуттями добре попрацював і при цьому не виснажився. Можна було ще легко відсотків 5 витиснути за необхідності.

Отже вибіг з води, зняв костюм (цей дуже легко знімається у порівнянні з попереднім Blueseventy Helix), одяг туфлі, шолом, побіг з велом, сів, поїхав…

Вело перші 10 це був постійний потік людей на дорозі – ті хто стартував спринт і їхали повільніше тягнулися майже нерозривною вервечкою. І лише через 10 км наші маршрути розійшлися.

Сам маршрут вело-етапу чесно кажучи не найкращий – практично повністю складається з затяжних підйомів та спусків, крутих поворотів де не видно дороги попереду через високий ліс. Ну та це типове на дорогах у нашому штаті.

На вело перші 20 км мінялися місцями групкою з 4 учасників: я, двоє молодих хлопців і дівчина. Потім дівчина і один з хлопців відвалилися, але натомість мимо пролетіли і зникли за горизонтом трійка якихось дуже сильних велосипедистів.

Я пробував гнатися за ними, але зміг обійти інших учасників (видно то були швидкі пловці сильно попереду мене).

Вже за кілометрів 5 до фінішу їхали якимись вузенькими дорогами зі страшенно крутими спусками/підйомами та поганим асфальтом – постійно то гальмуєш щосили, то впираєшся рогом щоб виїхати, усі повороти на гальмах і дуже повільно. Ну та доїхав. Відчувалися ноги доволі сильно, але було бажання бігти.

У підсумку 45 км вело за 1:20:31, наче і не погано.

Біговий етап крім того що був просто нудний (туди-назад по ґрунтовці, якісь кільця між домами) так ще і було доволі парко. Новий костюм у порівнянні з невагомим Castelli Free Sanremo 2 виявився набагато щільнішим і хоча скаржитися особливо нема на що (у нього навіть є певні переваги), але не було враження наче взагалі голий біжиш.

У мене були певні сподівання наздогнати кількох людей на біговому етапі, але через те, що учасники були сильні це мені так і не вдалося. Одного я обійшов, але і мене один обійшов. А в цілому як ми почали етап так усі приблизно і фінішували. І хоча результат 45:11 не є чимось видатним для 10 км, проте враховуючи гравій на більшій половині дистанції, схожи, кілька дуже крутих підйомів та спусків… наче і не жалюгідно.

Великою неприємністю цього разу стало те, що заглючів і показував якусь маячню датчик пульсу Garmin HRM-Tri – на вело показував 90 (що неймовірно мало), на бігові – 180-190 (що занадто багато), а коли зберігав активність то взагалі відмовився передавати дані.

В результаті з часом 2:33:42 я 11-й у загальному заліку та 5-й у віковій категорії 40-49 (якби була група 45-49 то був би в ній перший) – Lake Wilderness Multisport Results (runsignup.com).

Дані з годинника на Garmin Connect – Garmin Connect.

Про місце в якому проходив старт я писав ось тут – 2021-12 – Palm Springs, CA, а тепер про самі змагання.

Цей триатлон як і старт в St. George мав дві транзитні зони. Але тут завдяки тому, що місто менше і менше людей на старті була простішою і вся логістика.

Автобуси для учасників і глядачів від фінішу (вона ж друга транзитна зона) почали ходити о 4-й ранку (до 5:45). Припаркували машину на гіганському полі з тенісних кортів місцевого клубу, сіли в шкільний автобус і за 30 хвилин ми вже на старті.

Для плавання необхідні були гідрокостюми (як мій Blueseventy Helix) – температура води була +15 градусів. За день перед стартом ми костюми продезінфікували і здали в спеціальну зону з якої забрали їх прямо перед стартом. Звісно кілька людей взяли не свої костюми і потім їх бігали розшукували.

Отже ми на місці, ще дуже темно, наливаємо воду у пляшки, підкачуємо колеса велосипеду і чекаємо.

Старт професіоналів о 7-й ранку, за ними профі жінки о 7:02. А вже в 7:10 починають запускати любителів по 3 людини кожні 5 секунд. Слідуючи вказівкам тренера я пішов на старт плавання в перших 10%.

Почав пливти – як же холодно! Долоні та ступні оніміли одразу, про них і забув до кінця плавання. А ось обличчя болить від холоду. Проплив мабуть метрів 600 поки нарешті і обличчя оніміло достатньо щоб не боліти.

Зі старту плавання обходив постійно інших людей і дуже радів – плавання покращилося і нещодавно отримана травма плеча не заважає пливти, йду на рекорд! Лише потім зрозумів, що першими на старт вийшло дуже багато слабких плавців. І вже на другій половині дистанції мене почали обходити сильніші учасники. Проте у підсумку час 33 хвилини – я задоволений. Дані плавання з годинника https://connect.garmin.com/modern/activity/7920187264/1.

Вибігаємо з води майже там де і стартували, хапаємо вело-сумки, зняти костюм, достати з сумки вело-туфлі та шолом. Шолом на голову, гідро-костюм в пакет, вело-туфлі в руки і побіг. Кинув сумку в руки волонтерам (її потім привезуть на фініш) і до велосипеда.

Вже біля вела взув туфлі, побіг до виходу з транзитки, на вел і вперед.

Вело-етап був дуже хороший. Він був переважно плаский, на ньому був переважно хороший асфальт, поворотів було не багато, рух машин було перекрито, все було видно далеко і дуже добре. До того ж була хороша погода (безхмарне небо, +20 температура) – прямо ідеальна траса щоб ставити рекорди на вело.

Короткий фрагмент вело-етапу проходив по гоночній трасі для машин – хороший асфальт на якому велосипед став безшумним взагалі, але велика кількість крутих поворотів. Було цікаво.

Види на вело-етапі буди не так щоб цікаві – навколо міста пустеля у якої невеличкі ділянки відвоювали зарості пальм та поля фермерів з усілякою вже переважно зібраною рослинністю.

На вело все йшло доволі добре, але за 10 км до фінішу у мене почалися певні проблеми через що я мусив скинути швидкість і взагалі думав зійти з дистанції. У підсумку вело зайняло 2 години 35 хвилин (дані з комп’ютера – https://connect.garmin.com/modern/activity/7920187264/3), що як мінімум на 5 хвилин повільніше ніж хотілося б.

Ось і друга транзитка – забігаю в неї і бачу, що велосипедів дуже мало. Це радує. Вішаю вел, достаю кросівки, номер, візор, гель. Перевзуваюся. Перевіряю самопочуття – значно краще, можна спробувати бігти. Біжу… все нормально наче.

Тільки почав біг і вже бачу як на фініш назустріч мені біжить переможець. А невдовзі за ним і другий.

А біг проходить спочатку по відносно пласкій ділянці біля гігантського місцевого тенісного центру, а потім завертає у гольф-клуб поруч де і петляє більшу частину дистанції.

І біг по гольф-курсу це щось особливе. По-перше, на курсі як має бути нескінчені маленькі гірки так що кожні 5-10 метрів біжиш або вгору, або з гори. Також доріжка постійно петляє і повороти як доволі прості у більшості, так і по 90 градусі та більше. Коротше тримати темп практично неможливо.

Перші кілометри біжу уважно стежачи за пульсом щоб не виснажитися раніше ніж треба. Потрошку обходю людей, але не так щоб багато. Мене тим часом обійшли перші три профі жінки і пара профі чоловіків.

На кожному пункті підтримки обливаюся водою, кидаю за пазуху кригу (якщо вона є на пункті) та ковтаю Gatorade. На останніх кілометрах замість того вже пив колу та Red Bull.

Коли вийшов на друге коло то вже постійно стежити за пульсом не було потреби – темп тримав за самопочуттям. Також на другому коли обійшов доволі багато людей серед яких було кілька велосипедистів яких я запам’ятав з вело-етапу де вони неслися як божевільні (звісно для мого рівня у порівнянні).

У підсумку біг зайняв 1 годину 42 хвилини (дані з годинника – https://connect.garmin.com/modern/activity/7920187264/5) і я результатом задоволений, хоча на 1-2 хвилини можна було швидше.

У підсумку я 10-й в своїй віковій категорії, що теж приємно. І в цілому непогане завершення спортивного року та довгого сезону який для мене почався ще влітку (2021-06-20 – IronMan 70.3 Des Moines).

Ну а далі вода, бургер та інша їжа на фініші, знову вода, в номер, митися, пробувати спати…